Шляхи покращення ділової активності підприємства

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………….……………………………..….3

Розділ 1 Теоретичні основи аналізу ділової активності підприємства…….….5

1.1 Сутність ділової активності підприємства……………………………....….5

1.2 Нормативно-правове забезпечення оцінки ділової активності підприємс-тва............................................................................................................................12

1.3 Показники ділової активності  підприємства………………………………18

Розділ 2 Оцінка ділової активності ПАТ «Запорізьке кар’єроуправління».....24

2.1 Оцінка балансу ПАТ «Запорізьке кар’єроуправління»…………………….24

2.2 Аналіз показників ділової активності ПАТ «Запорізьке кар’єроуправ-ління»…………………………………………………………….………...……..27

Розділ 3 Шляхи покращення ділової активності підприємства……………....39

Висновок………………………………………………………………………….53

Список використаної літератури………………………………………………..55

Додатки…………………………………………………………………………...57

Вступ

Виникнення і розвиток поняття ділової активності діалектично зумовлене та практично виправдане, оскільки в цілому відображує суть змін в економіці, коли гостро постає потреба зіставлення розмірів вкладених ресурсів з проміжними та кінцевими результатами їх використання, що безпосередньо впливає на фінансовий стан суб'єкта господарювання і тісно пов'язане з ним.

Оцінка ділової активності передбачає визначення результативності діяльності суб'єкта господарювання шляхом застосування комплексної оцінки ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів, що формують оптимальне співвідношення темпів зростання основних показників, а також зумовлюють проміжні та кінцеві результати діяльності.

Ключовим словом такого визначення є поняття «ефективність», дослідження економічної суті якого дасть змогу, на наш погляд, виявити багатогранний характер ділової активності підприємства, визначити показники її оцінки, з'ясувати фактори впливу на рівень останньої.

В умовах ринкових перетворень поняття «ефективність» тісно пов'язане з використанням фінансово-виробничих ресурсів. Це зумовлено тим, що метою кожного суб'єкта господарювання є отримання найвищого результату, досягнення якого стає можливим за умови оптимального формування й ефективного використання всіх видів ресурсів. Саме тому визначення, які наведено в економічній літературі, зводяться в основному до того, коли ефективність пропонується розглядати як відношення результату діяльності (процесу, операції, проекту) до витрат, що зумовили його отримання.

Автори наукових праць виводять необхідність оцінювання рівня ділової активності не тільки виходячи з суб’єктивних показників, а й застосування певного набору об’єктивних показників, в тому числі фінансових коефіцієнтів, з можливістю виведення наприкінці інтегрованого кінцевого показника, за яким можна присвоїти суб’єкту господарської діяльності певний рейтинг та порівнювати підприємства між собою.

Таким чином, активність підприємства в фінансовому аспекті проявляється насамперед в швидкості обороту його коштів, відображає ефективність роботи підприємства відносно величини авансованих ресурсів або відносно величини їх споживання в процесі виробництва.

Об'єктом дослідження є ПАТ «Запорізьке кар’єроуправління». У першому розділі даної роботи розглянуто теоретичні основи аналізу ділової активності – сутність, цілі та задачі аналізу ділової активності і ефективності діяльності підприємства, методика аналізу ділової активності і ефективності діяльності підприємства.

Другий розділ присвячено характеристиці, оцінки балансу і аналізу показників роботи ПАТ «Запорізьке кар’єроуправління».

У третьому розділі проаналізовано показники ділової активності ПАТ «Запорізьке кар’єроуправління», визначено резерви поліпшення ділової активності і підвищення ефективності діяльності підприємства.

Розділ 1 Теоретичні основи аналізу ділової активності підприємства

1.1 Сутність ділової  активності підприємства

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка ділової активності підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу ділової активності та фінансово стану підприємств

 Ділова активність підприємства − це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.[3]

Оскільки результати аналізу ділової активності є підґрунтям і вагомою складовою у розробці заходів щодо забезпечення результативності суб’єкта господарювання, доцільно при оцінюванні його стану виділити рівні ділової активності та притаманні їм виробничо-господарські ситуації, які зумовлюють певні результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

В умовах нестабільної економіки рівень ділової активності можна кваліфікувати як:

1) високий (достатній);

2) середній (задовільний);

3) низький (незадовільний).

Слід зазначити, що кожному рівню ділової активності відповідає характерна виробничо-господарська ситуація, у зв'язку з чим виділяють нормальну, проблемну і кризову ситуації.

Нормальна ситуація властива високому рівню ділової активності та означає такий збіг умов і обставин, коли створюються сприятливі умови для функціонування суб'єкта господарювання, за яких формується стійка тенденція підвищення темпів зростання оціночних показників.

Проблемна ситуація існує на підприємстві, рівень ділової активності якого відповідає середньому і визначається як збіг господарських умов та чинників, за яких формується тенденція до погіршення стану підприємства та спостерігається нестійка динаміка оціночних показників ділової активності.

Кризова ситуація характеризує низький рівень ділової активності і виникає в разі відсутності оперативного реагування на стратегічні питання, які потребують термінового вирішення. Її можна визначити як збіг обставин, які формують стійку негативну тенденцію оціночних показників ділової активності та загрожують підприємству банкрутством.

Визначення проблемної, а тим більше кризової, ситуації при оцінці стану ділової активності зумовлює необхідність термінового регулювання виробничо-господарської діяльності шляхом прийняття оперативних управлінських рішень.[5]

Ділова активність комерційної організації виявляється в динаміці її розвитку, досягненні нею цілей, які відображають натуральні та вартісні показники, в ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту продукції.

Ділова активність підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім, на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції .

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже й у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.[9]

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки ділової активності підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

 В останні роки сформулювався  єдиний методологічний підхід  до оцінки ділової активності  як якісної характеристики ділового  циклу, що проявляється в різному  ступені залучення й ефективності  використання ресурсів, у динаміці  обсягів діяльності. Кон'юнктура  ринку як барометр стану підприємства  визначається розширенням або  звуженням сфери ділової активності. Розширення ділової активності  проявляється через зростання  виробництва й укладання нових  контрактів, підвищення споживчого  попиту. У результаті цього відбувається  збільшення місткості ринку, обсягу  товарів і послуг.

На певній стадії розвитку економіки сфера ділової активності звужується: рідше укладаються торговельні угоди, зменшується обсяг торговельних операцій, здійснюваних як у кредит, так і за готівку. У результаті обсяг виробництва товарів і послуг починає скорочуватися.[13]

В умовах дефіциту ресурсів, що склалися в Україні, проблеми ефективного розподілу та використання ресурсів підприємств виходять на одне з перших місць. Основним інструментом для оцінки ефективності використання ресурсів підприємства в умовах нестабільної економіки є оцінка й аналіз ділової активності суб’єкта господарювання.  За економічним змістом ділову активність підприємств можна розглядати як у широкому, так і вузькому значенні. У широкому розумінні вона означає весь спектр зусиль підприємства, спрямованих на просування на ринках продукції, праці, капіталу.  У вужчому розумінні, тобто при аналізі фінансово-господарської діяльності, ділова активність підприємства означає його виробничу й комерційну діяльність. Проведення аналізу теоретичних аспектів ділової активності доцільне із урахуванням наявних підходів до визначення цього поняття ( Рис. 1.1 ). 

Рис. 1.1

Визначення, що характеризують сутність ділової активності підприємства

Проаналізувавши наведені підходи до визначення поняття ділової активності підприємства, можна зробити висновок, що погляди дуже різні і немає єдиної характеристики цього терміну. Кожний автор намагається виокремити якісь найбільш важливі, на його думку, особливості, нюанси, що є на фоні інших більш значущими.  Але не можна акцентувати увагу лише на вузькому або на широкому визначенні ділової активності. Досвід опрацьованих фахових джерел наштовхує на необхідність удосконалення та уточнення існуючих понять ділової активності.

Виконаний аналіз дозволив визначити, що ділова активність – це комплексна характеристика діяльності підприємства, яка містить в собі оцінку ступеня напруженості та виконання плану по всім видам показників діяльності; сукупність зусиль, спрямованих на зростання прибутковості підприємства та його інвестиційної привабливості, пошук можливих резервів підвищення ефективності виробництва, аналіз ефективності використання трудових, нематеріальних та фінансових ресурсів, прагнення лідерства на ринку. З метою позиціонування ділової активності в системі управління і вибору найбільш ефективних моделей та інструментів до її формування на підприємстві, були систематизовані основні підходи щодо аналізу ділової активності підприємства ( Табл. 1.1 ).

Таблиця 1.1

Існуючі підходи до змісту системи показників аналізу ділової активності підприємства

Проаналізувавши основні підходи до змісту системи показників аналізу ділової активності підприємства зарубіжних та вітчизняних вчених, можна зробити висновок, що Ю. Брігхем, А. Д. Шеремет, Г. В. Савицька, О. В. Єфимова бачать аналіз ділової активності суб’єктів господарювання, перш за все, в показниках оборотності. Слід зауважити, що аналіз оборотності – невід’ємна, але не єдина складова аналізу ділової активності підприємства.[15]

Більш вдалим є підхід В. В. Ковальова, який пропонує оцінювати ділову активність підприємства враховуючи коефіцієнт стійкості економічного зростання, проводити оцінку динамічності розвитку ринку.

Л. І. Ушвицький бере до уваги у своєму підході якісні показники оминаючи кількісні, що, на нашу думку, може бути причиною значних відхилень у розрахунку ділової активності.

Рис. 1.2

Основні аспекти ділової активності: фінансовий, виробничий і комерційний

Кожен аспект ділової активності пов'язаний з  цілями і завданнями, що стоять перед підприємством на стратегічному та тактичному рівнях управління.

Загальновизнано, що ділова активність підприємства знаходиться в безпосередній залежності від стану, динаміки і ефективності використання виробничих ресурсів, які складають майновий базис для господарської діяльності підприємства і визначають специфіку трудових функцій його працівників (Рис. 1.3).

Рис. 1.3

Взаємозв’язок умов економічної динаміки, обумовленої характером використання ресурсів, які формують ділову активність підприємства

Слід зауважити, що не тільки наявність і використання ресурсного потенціалу підприємства виступає фактором формування і рівня прояву його ділової активності, але і, навпаки, від рівня і спрямованості прояву ділової активності залежать динаміка і ефективність використання ресурсів підприємства, вибір пріоритетного для підприємства вектора економічної динаміки.

Умови, що зумовлюють залежність ділової активності підприємства від ресурсних факторів його економічної динаміки:

• динаміка зростання ресурсів повинна мати однозначну позитивну спрямованість;
• виявлення спрямованості зміни ресурсних факторів економічної динаміки є однією з найважливіших управлінських завдань, вирішення якої забезпечить зростання ділової активності підприємства;
• визначення резервної частини ресурсного потенціалу слід розглядати як джерело економічного розвитку.

Отже, підвищення ефективності використання виробничих ресурсів підприємства може розглядатися як умова розвитку ресурсного потенціалу та зростання ділової активності. Дослідження ресурсних факторів економічної динаміки формування ділової активності підприємства можна проводити за допомогою аналізу екстенсифікації та інтенсифікації, а аналіз співвідношення екстенсивних та інтенсивних ресурсних факторів дозволить визначати стадію економічної динаміки і виявляти резерви розвитку ресурсного потенціалу підприємства, залучення яких сприятиме зростанню ділової активності.

1.2 Нормативно-правове забезпечення оцінки ділової активності підприємства

Нормативно-правове регулювання ділової активності та її забезпечення регламентують наступні нормативні документи, що діють на Україні: Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», План рахунків − Наказ Мінфіну "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його використання" від 30.11.1999 р. № 291. [8]

Основним джерелом інформації для аналізу ділової активності підприємства є фінансова звітність. Фінансова звітність − це сукупність форм бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою і неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності, фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність надає інформацію як про фінансовий стан підприємства на конкретну дату, так і про специфіку його діяльності за певний період .

Як відомо, збільшення обсягів діяльності підприємства (випуску і продажів продукції) залежить від росту його майна, тобто активів. Для цього треба мати фінансові ресурси. Приплив цих ресурсів може бути забезпечений за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. До внутрішніх джерел відноситься насамперед прибуток, що направляється на розвиток виробництва (реінвестований прибуток) і нарахована амортизація. Вони поповнюють власний капітал підприємства. Але він може бути збільшений і ззовні, шляхом емісії акцій.

Однак їхній випуск і реалізація загрожують самостійності керівництва підприємства в прийнятті управлінських рішень (дивідендної політики, фінансової стратегії й ін.). Крім того, додатковий приплив фінансових ресурсів можна забезпечити завдяки залученню таких джерел, як банківські кредити, позики, кошти кредиторів. У той же час ріст позикових коштів повинний бути обмежений розумною (оптимальною) межею, тому що зі збільшенням частки позикового капіталу посилюються умови кредитування, підприємство несе додаткові витрати, отже, збільшується імовірність банкрутства.

У зв'язку з цим темпи економічного розвитку підприємства в першу чергу визначаються темпами збільшення реінвестованих власних засобів. Вони залежать від багатьох факторів, що відбивають ефективність поточної (рентабельність реалізованої продукції, оборотність власних засобів) і фінансової (дивідендна політика, фінансова стратегія, вибір структури капіталу) діяльності.[1]

Досліджуються основні аспекти аналізу ділової активності підприємств. У взаємозв'язку та взаємозалежності визначаються ті аспекти діяльності підприємств, що характеризують ділову активність. Акцентується увага на основних моментах методики ділової активності. Аналіз діловоїактивності підприємств, разом з оцінкою фінансового стану та результатів діяльності, є важливою складовою фінансового аналізу. Фінансовий стан підприємств оцінюють за допомогою системи коефіцієнтів фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності. Про результати діяльності підприємств судять за допомогою аналізу прибутковості та рентабельності.

Аналіз ділової активності підприємства можна подати у вигляді системи чотирьох самостійних складових (блоків) аналітичних досліджень:

• аналізу ефективності використання оборотних коштів підприємств;
• аналізу використання власного і залученого капіталу;
• аналізу ефективності кредитних відносин підприємства з комерційними банками;
• аналізу дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Тобто, проведення аналітичних досліджень ділової активності підприємств дає змогу оцінити, наскільки ефективно сформована структура їх капіталу, як складаються їх взаємовідносини з постачальниками та замовниками, а також з комерційними банками. Як відомо, ефективність використання фінансових ресурсів, насамперед, пов'язують з їх оборотністю. Оборотні кошти є найбільш мобільною частиною господарських засобів. Прискорення оборотності оборотних коштів має важливе значення для стабільності фінансового стану підприємств з таких причин:

• швидкість обороту коштів визначає розмір їх річного обороту;
• прискорення оборотності веде до зниження витрат підприємства;
• прискорення обороту на тій чи іншій стадії кругообороту коштів веде до прискорення обороту на інших стадіях.

Під час аналізу дається оцінка окремих статей оборотних активів із врахуванням галузевої специфіки підприємства, виду діяльності та особливостей випуску продукції. Крім того, визначають і аналізують основні показники оборотності оборотних коштів. За результатами аналізу визначають основні причини нераціонального формування оборотних активів і вживають заходи для усунення цих причин.

Наступним важливим блоком аналізу у складі оцінки ділової активності підприємств є оптимальне співвідношення власного і залученого капіталів та ефективність їх використання. Показники ефективності використання капіталу відображають швидкість його руху та віддачу капіталу.

Ефективність капіталу найкраще характеризується його рентабельністю. Для оцінки використання капіталу підприємства доцільно використовувати метод подовження факторних систем, за яким рентабельність капіталу визначається двома чинниками: чистою рентабельністю реалізації продукції та оборотністю капіталу. Факторний аналіз дає змогу виявити резерви підвищення рентабельності капіталу.

Аналіз власного капіталу підприємства включає оцінку:

• достатності, динаміки та структури власного капіталу;
• причин змін окремих його складових.

З метою факторного аналізу власного капіталу останній доцільно розраховувати як добуток трьох величин:

• чистої рентабельності реалізації продукції;
• коефіцієнта оборотності капіталу;
• коефіцієнта фінансової залежності.

Рівень прибутковості власного капіталу можна підвищити шляхом залучення в оборот позикового капіталу, відсоткова ставка за який буде меншою, ніж прибутковість підприємства. Це поняття у фінансовій літературі отримало назву "ефект фінансового важеля". Цей інструмент доцільно використовувати для формування оптимальної структури капіталу.

Він дає змогу розрахувати "плече" фінансового важеля, тобто частку позикового капіталу, яка забезпечить підвищення рентабельності власного капіталу підприємства.

Результати аналізу капіталу мають показати, наскільки ефективно сформована його структура, який ступінь ризику існує для інвесторів, чи є підприємство фінансово стійким. Для покриття тимчасово збільшеної потреби у фінансових ресурсах підприємство, як правило, використовує банківські кредити.

Методика аналізу кредитних відносин підприємства з банками включає три основні етапи:

І етап – визначення оборотності кредитів. На цьому етапі показники оборотності кредитів порівнюються зі швидкістю обороту власних оборотних коштів. Якщо кредитні ресурси обертаються швидше, то зиск від їх використання вищий;

ІІ етап – визначення ціни кредиту і ступеня вигідності купівлі грошей. Для цього визначається середньорічний відсоток, який фактично сплатило підприємство комерційному банку за звітний період, для зіставлення з середнім позичковим відсотком, який можна вважати прийнятним у звітному періодів (з врахуванням середньо-ринкової норми доходності і темпів інфляції);

ІІІ етап – обчислення частки прибутку, одержаної за рахунок банківських позичок та зіставлення її зі сплаченими відсотками за кредит.

Водночас, банк оцінює кредитоспроможність підприємства на основі:

• загального уявлення про клієнта;
• аналізу фінансового стану клієнта;
• аналізу ефективності кредитної угоди чи інвестиційного проекту.

Причому оцінка фінансового стану підприємства банком включає не лише обчислення певної системи коефіцієнтів, але й визначення класу надійності позичальника.[16]

Важливою складовою оцінки ділової активності підприємств є аналіз стану дебіторської та кредиторської заборгованостей. Розмір дебіторської заборгованості визначається умовами підприємства щодо розрахунків зі своїми клієнтами.

Послаблення вказаних умов має як переваги, так і недоліки. Перевагами є зростання обсягу реалізації та прибутку, а недоліками – нестача оборотних коштів, уповільнення оборотності капіталу, можливість збільшення суми безнадійних боргів.

Тому кожне підприємство має бути зацікавленим у скороченні термінів погашення платежів шляхом удосконалення розрахунків, своєчасного оформлення розрахункових документів, передоплати, впровадження вексельної форми розрахунків. У процесі аналізу поточних активів підприємства вивчається динаміка, склад, структура, причини та терміни виникнення дебіторської заборгованості.

Контроль за станом дебіторської заборгованості становить:

• вживання термінових заходів для стягнення прострочених платежів;
• орієнтацію якщо можливо на більшу кількість покупців для диверсифікації ризику неповернення коштів;
• надання знижок під час дострокової оплати.

Методика аналізу кредиторської заборгованості включає вивчення складу, динаміки та термінів її виникнення; дослідження наявності, частоти та причин виникнення простроченої заборгованості перед бюджетом, постачальниками, працівниками; встановлення суми виплачених санкцій за прострочення платежів.

Оскільки кредиторська заборгованість є, як правило, джерелом покриття дебіторської, то з аналітичною метою проводять їх порівняння за величиною шляхом складання розрахункового балансу. Значне перевищення кредиторської заборгованості порівняно з дебіторською може бути наслідком неплатоспроможності підприємства, його нездатності вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями або прагненням затягнути виплату коштів, використавши їх як джерело фінансування.