Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Шляхи покращення екологічного стану України

Зміст

Вступ 3

1. Поняття «Екологічна криза» 4

2. Стан навколишнього середовища та екологічні проблеми в Україні 5

2.1. Стан атмосферного повітря 5

2.2. Стан водного середовища. 13

2.3. Стан ґрунтів. 21

2.4. Утворення та накопичення відходів. 24

3. Шляхи покращення екологічного стану України. 27

Висновки 29

Список літератури 31

Додатки 32

Вступ

Сталий розвиток України, підвищення якості життя і здоров'я її населення, а також забезпечення національної безпеки можливі лише за умови збереження природних систем, підтримки та поліпшення якості навколишнього середовища. Але у даний час навколишнє середовище в Україні зазнає значного антропогенного навантаження, яке в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу.

Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції — 80, у Польщі — 74 роки). Значною мірою це зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище.

Розвиток держави неможливий без планування та здійснення екологічної діяльності, яка спирається на уявлення наявних проблем, та розумінні шляхів їх вирішення.

Метою роботи є дослідження екологічного стану навколишнього природного середовища України.

Для досягнення мети роботи вирішувалися наступні завдання:

- збір та опрацювання статистичної інформації, що характеризує параметри навантаження на довкілля та його стану;

- опрацювання офіційних звітів та аналітичних довідок, галузевих міністерств та відомств;

- дослідження основних параметрів, що характеризують стан довкілля, динаміки їх зміни у часі та причин, що зумовлюють антропогенне навантаження;

- аналіз природоохоронної діяльності на рівні держави та суб’єктів господарської діяльності України;

- розроблення рекомендацій щодо зниження антропогенного навантаження на довкілля в Україні.

Об’єктом дослідження являється екологічний стан довкілля в Україні.

Предметом дослідження – антропогенне навантаження на довкілля.

1. Поняття «Екологічна криза»

На сьогоднішній день в Україні відсутнє єдине нормативно закріплене визначення екологічної кризи.

Наведемо декілька визначень

Екологічна криза - порушення взаємозв'язків всередині екосистеми або незворотні явища в біосфері, викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду. За ступенем загрози природного життя людини і розвитку суспільства виділяються несприятлива екологічна ситуація, екологічне лихо і екологічна катастрофа.(Современный толковый словарь изд. «Большая Советская Энциклопедия» )[1]

Екологічна криза - несприятливі, часто незворотні зміни навколишнього середовища в окремому регіоні.(Сучасний економічний словник)[2]

Екологічна криза — термін для позначення важкого перехідного стану екологічних систем і біосфери в цілому. Стан екологічної кризи означає наявність значних структурних змін навколишнього середовища. При цьому екологічна криза істотним чином відрізняється від екологічної катастрофи, адже остання означає повне руйнування екологічної системи. У випадку ж екологічної кризи зберігається можливість відновлення порушеного стану.[3]

Як видно з визначень підхід до визначення екологічної кризи у різних джерелах відрізняється, відмінність полягає у факторах оцінки, а також екологічна криза може розглядатись в межах різного масштабу:

глобальна криза та локальна.

Жодне з визначень не дає розуміння межі переходу погіршеного стану довкілля до кризового, тобто в якому випадку ми впевнено можемо стверджувати щодо наявності чи відсутності екологічної кризи, межа є розмитою,а всі твердження експертів щодо наявності чи відсутності екологічної кризи носять суб’єктивний характер.

2. Стан навколишнього середовища та екологічні проблеми в Україні

2.1. Стан атмосферного повітря

Проблема антропогенного забруднення атмосферного повітря залишалася актуальною. Застосування недосконалих технологій та низькі темпи впровадження новітніх, значне зростання кількості транспортних засобів, недотримання режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання, невиконання заходів зі зниження обсягу викидів забруднюючих речовин до встановлених нормативів призвели до критичного стану атмосферного повітря в ряді міст України.

Рис. 1. Динаміка викидів забруднюючих речовин.

З даного графіка видно, що до 1997 р. відбувався спад виробництва, у зв’язку з чим і простежується зменшення викидів, після 2004 р. певний розвиток, 2006-2007 рр. знову спад виробництва, а у 2009 р. у зв’язку з економічною кризою, 2010р.вихід з економічної кризи, тому виробництво і кількість викидів збільшилася.

За даними Державної служби статистики України [4], протягом 2010 року в атмосферне повітря надійшло 6,7 млн. т забруднюючих речовин від стаціонарних та пересувних джерел викидів. У розрахунку на 1 км2 території країни припадає 11 т викинутих в атмосферу забруднюючих речовин, а на одну особу – 146 кг.

Близько 62% речовин, що потрапили у повітря, припало на стаціонарні джерела викидів промислових підприємств. Від них в атмосферне повітря надійшло 4,1 млн. т забруднюючих речовин, що на 0,2 млн. т (на 5,2%) більше, ніж у 2009 році.

Збільшення обсягів викидів забруднюючих речовин свідчить про необхідність посилення уваги до забезпечення економічного зростання в Україні на основі інноваційної моделі розвитку, першочергового розвитку

високотехнологічних природоощадних виробництв.

Від роботи двигунів пересувних джерел забруднення у 2010 році у повітря надійшло 2,6 млн. т забруднюючих речовин, що на 31,6 тис. т (на 1,3%) більше, ніж у 2009 році. Серед транспортних засобів за обсягом викидів випереджають автомобілі, на які у 2010 р. припало 90,9% (2,3 млн. т) усіх забруднень, що надійшли від пересувних джерел. Із загальної кількості викидів автотранспорту 74%. (1,7 млн. т) становлять викиди автомобілів, що перебувають у приватній власності населення. Решта, 52,4 тис т (2,0%) – викиди залізничного транспорту, 11,3 тис. т (0,4%) – водного, 11,6 тис. т (0,5%) – авіаційного та 157,4 тис. т (6,2%) – виробничої техніки.

У 2010 році щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на 1 км2 території країни становила 6,8 т забруднюючих речовин, на одну особу – 90,1 кг.

Однак, у деяких регіонах ці показники значно перевищили середній рівень по країні. Зокрема, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 км2 були більшими у 7,6 раза, на одну особу – у 3,4, Дніпропетровській – відповідно у 4,3 та 3,1, Луганській – у 2,8 та 2,5, Івано-Франківській – у 1,8 та 1,4 раза більше. Підприємства м. Києва у розрахунку на 1 км2 території викинули 34,3 т забруднюючих речовин, що перевищило середній показник по країні у п’ять разів.

Порівняно з попереднім роком збільшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря спостерігалося у 17 регіонах країни, але найістотніше – в Автономній Республіці Крим (на 6,0 тис. т, або на 22,7%), Рівненській області (на 3,0 тис. т, або на 29,7%), Запорізькій (на 36,7 тис. т, або на 20,3%), Дніпропетровській (на 141,0 тис. т, або на 17,8%), Тернопільській (на 2,2 тис. т, або на 13,6%), Одеській (на 3,3 тис. т, або на 12,7%) областях. Серед населених пунктів країни найбільшого антропогенного навантаження від стаціонарних джерел викидів (понад 100 тис. т викидів забруднюючих речовин) зазнала атмосфера міст.

Обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел у 2010 році за компонентним складом наведено в таблиці 2.1. (за даними Державної служби статистики України).

Якість атмосферного повітря в населених пунктах

Спостереження за станом атмосферного повітря та вмістом забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів, здійснюють три суб’єкти державної системи моніторингу довкілля: МНС (Державна гідрометеорологічна служба), Мін природи (Державна екологічна інспекція), МОЗ (Державна санітарно-епідеміологічна служба).

За даними МОЗ України [5], у міських поселеннях 6,7% проб (23 443 із 350 576) атмосферного повітря містять забруднюючі речовини у концентраціях, що перевищують гранично допустимі, у сільських поселеннях – 1,9%. Поряд з деяким зниженням обсягів промислових викидів в атмосферне повітря, у зв’язку з постійним збільшенням кількості автотранспорту відбувається значне зростання внеску відпрацьованих газів у забруднення атмосферного повітря великих міст України.

Державна гідрометеорологічна служба МНС оцінку стану забруднення атмосферного повітря в містах України здійснює за даними спостережень у 53 містах на 163 стаціонарних та двох маршрутних постах системи моніторингу. В атмосферному повітрі визначали вміст 31 забруднюючої речовини, включаючи бенз(а)пірен і вісім важких металів: кадмій, залізо, марганець, мідь, нікель, свинець, хром, цинк.

У 2010 році середні за рік концентрації перевищували ГДКс.д з формальдегіду в 37 містах, діоксиду азоту – в 29, завислих речовин – у 22.

За індексом забруднення атмосфери (ІЗА) дуже високий рівень забруднення виявлено в Маріуполі, Макіївці, Дніпродзержинську, Лисичанську, Донецьку (9% усіх міст, де проводили спостереження); рівень забруднення повітря оцінювали як високий в Одесі, Рубіжному, Горлівці, Дзержинську, Сіверодонецьку, Армянську, Рівному, Слов’янську, Красноперекопську, Запоріжжі, Луцьку, Єнакієвому, Краматорську, Миколаєві, Дніпропетровську, Кривому Розі, Ужгороді, Ялті, Києві, Херсоні (37,7%), що пов’язано в основному зі значними середньорічними концентраціями формальдегіду, діоксиду азоту, оксиду вуглецю, фенолу, фтористого водню, бенз(а)пірену, завислих речовин, аміаку (рис. 2.1).

Максимальні концентрації забруднюючих речовин перевищували 5 ГДКм.р (рівень високого забруднення – ВЗ) у чотирьох містах: у Кременчуці зафіксовано 9 випадків ВЗ оксидом вуглецю; у Красноперекопську – 3 випадки та у Комсомольську (Полтавська обл.) – 1 випадок ВЗ хлористим воднем; у Харкові зафіксовано 1 випадок ВЗ завислими речовинами. Всього було зафіксовано 14 випадків ВЗ атмосферного повітря за максимальними концентраціями порівняно з 21 випадком ВЗ у минулому році. Загальний рівень забруднення атмосферного повітря в Україні (за ІЗА) становив у 2010 році 8,2 і оцінювався як високий. Порівняно з попереднім роком він майже не змінився (рис. 2.2).

Рис.2.1. Значення індексу забруднення атмосфери (ІЗА)

Рис. 2.2.Динаміка викидів в атмосферне повітря від стаціонарних джерел

Даний графік характеризує викиди стаціонарних джерел, але форма представлення інформації ІЗА надає більш об’єктивну характеристику з точки зору екологічного навантаження оскільки вона враховує токсичні властивості забруднюючих речовин.

Основні забруднювачі атмосферного повітря (за галузями економіки)

Сьогодні однією з найактуальніших екологічних та соціальних проблем є забруднення атмосферного повітря антропогенними джерелами. Щороку в атмосферне повітря викидають велику кількість забруднюючих речовин, кожна з них є небезпечною для живих організмів, а також завдає шкоди матеріальним цінностям (будівлі, споруди, дорожні покриття тощо).

Антропогенне забруднення атмосферного повітря становить лише 0,5% загального забруднення природними явищами, але саме цей тип забруднення має найбільший негативний вплив на навколишнє природне середовище. Застосування недосконалих технологій, відсутність надійних та ефективних очисних споруд, збільшення кількості автомобілів призвели до критичного стану атмосферного повітря. Рівень технологій у більшості виробництв української промисловості та сучасний стан основних виробничих фондів багатьох підприємств не відповідають вимогам екологізації виробництва.

Найбільша кількість підприємств-забруднювачів традиційно сконцентрована у Східному регіоні держави, зокрема Донецькій (11,6%), Луганській (6,2%), Дніпропетровській (5,8%) областях. Основними забруднювачами повітря України у 2010 році були підприємства-виробники електроенергії, газу та води (39%), підприємства переробної та добувної промисловості (відповідно 33% та 21% викидів).

Заходи, спрямовані на поліпшення якості атмосферного повітря

Для зменшення забруднення атмосферного повітря суб’єкти господарювання у 2010 році здійснили 486 природоохоронних заходів. Найбільшу їх кількість у сфері охорони атмосферного повітря впроваджено у Донецькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Полтавській областях та у м. Києві. Це сприяло зменшенню надходжень забруднюючих речовин в атмосферне повітря на 79,4 тис. т. У 2010 році кошти на природоохоронні заходи у сфері охорони атмосферного повітря було розподілено таким чином: зокрема, у Дніпропетровській області здійснено такі природоохоронні заходи: на котельні ВСП «Шахта “Благодатна”» ВАТ «Павлоград вугілля» встановлено пилогазоочисне устаткування (циклон ЦН-15-1400М) з ефектом зниження викидів 20,0 т/рік; на ВАТ «ІНТЕРПАЙП Нижньодніпровський трубопрокатний завод» зупинено вагранку №1 з ефектом зниження викидів 1060,0 т/рік;на ВАТ «ІНТЕРПАЙП Нижньодніровський трубопрокатний завод» на кільцевій гартівній печі № 2 та на роликових термопечах №№ 3,4 проведено режимно-налагоджувальні роботи з ефектом зниження викидів забруднюючих речовин 38,76 т/рік та 36,4 т/рік відповідно; на гірничозбагачувальних підприємствах проводять заходи під час здійснення масових вибухів, а саме: ВАТ «Північний ГЗК» (1802,4 т), ВАТ «Південний ГЗК» (910,9 т), ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ГЗК) (152,6 т), ВАТ «Центральний ГЗК» (306,5 т); на ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ГЗК) постійно виконують роботи із закріплення поверхні зв’язувальними речовинами хвостосховищ «Об’єднане» та «Миролюбивське». Фактичне зниження викидів за 9 місяців 2010 року становить 622,4 т.У Рівненській області підприємства області у 2010 році запланували та виконали такі заходи щодо зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря: на ПАТ «Волиньцемент» проведено знепилювання холодильників клінкеру печей №№ 4, 5, 6 та силосів цементу. На підприємстві розроблено проект спільного впровадження «Використання шлаку та перехід від вологого до напівсухого технологічного процесу»; на ВАТ «Рівнеазот» замінено каталізатор у реакторах селективного очищення хвостових газів агрегатів №№ 4, 8 та проведено ремонт компресорів АО-1200 і АТКА-735.

У Закарпатській області проведено ремонти вентиляційних систем на кар’єрі ВАТ «Мукачівкар’єр», на Кіровському спецкар’єрі (с. Кольчино) відремонтовано подрібнювальну установку. На ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» проведено перепланування переробки низькосортної деревини, замінено старі котли. За даними Державної екологічної інспекції Азовського моря, в рамках «Програми з охорони та оздоровлення навколишнього природного середовища м. Маріуполя» у 2010 р. було здійснено такі природоохоронні заходи: на ПАТ «МК «Азовсталь» було виконано роботи з укривання жолобів ливарного двору ДП № 6, що дає можливість зменшити неорганізовані викиди від ливарного двору під час зливання чавуна та шлаку; на ПАТ «ММК імені Ілліча» було введено в експлуатацію систему аспірації викидів ливарного двору ДП № 4, виконано капітальний ремонт газоочисних споруд агломашини № 8, ремонт міксера газоочищення киснево-конвертерного цеху, ремонт та очищення систем зрошення, на ЗАТ «Азов електросталь» було замінено рукавний фільтр від печі ДСП-60, проведено інвентаризацію джерел викидів.

Переважно виконуються поточні заходи з модернізації обладнання, які декларуються, як природоохоронні.

Природоохоронна діяльність підприємств не є визначальною з точки зору зниження обсягів викидів промислових виробництв.

Реально обсяги викидів визначаються обсягами виробничої діяльності.

2.2. Водні ресурси та їх використання

Практично всі поверхневі джерела водопостачання України у 2010 році, як і взагалі протягом останніх десяти років, інтенсивно забруднювалися. Через низьку якість очищення стічних вод надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується, хоч використання води порівняно з початком 90-х років зменшилося більше ніж удвічі.

Підземні води України в багатьох регіонах (Автономна Республіка Крим, Донбас, Придніпров’я) за своєю якістю не відповідають нормативним вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням. При цьому лише поодинокі артезіанські водопроводи мають споруди для доочищення води.

Водні ресурси України складаються з поверхневих і підземних вод. Поверхневі водні об’єкти вкривають 24,1 тис. км2, або 4% загальної території України. До таких об’єктів належать річки, озера, водосховища, ставки, канали тощо.

Найважливішими водними об’єктами є річки. В Україні налічують 63 119 річок. До великих річок належать Дніпро, Південний Буг, Дністер, Сіверський Донець, Десна, Західний Буг, Тиса, Прип’ять, Дунай. Більшість річок впадає в басейни Чорного та Азовського морів і лише 4,4% – у басейн Балтійського моря. Найбільша кількість річок – у басейні Дніпра – 27,7%, Дунаю – 26,3, Дністра – 23,7 і Південного Бугу – 9,3%.

Рис.2.3. Водокористування та водовідведення

Згідно з інформації на графіку можна побачити, що різниця між забраною водою та спожитою-це втрати, які відбуваються переважно при транспортуванні води споживачам. При зменшенні споживання води, втрати залишаються приблизно однаковими в абсолютному вираженні,але при цьому частка втрат суттєво зросла,що свідчить про відсутність заходів спрямованих на зменшення втрат та стабільне погіршення стану водопровідних мереж.

Сучасна щорічна потреба населення та галузей економіки у водних ресурсах становить близько 15 млрд. м3. Основними водокористувачами є промисловість – 36%, сільське господарство – 41, комунальне господарство – 23%.

У 2010 році з природних джерел було забрано 14 846 млн. м3 води (прісної – 13 916 млн. м3), з них 2023 млн. м3 – з підземних водних джерел, у тому числі 775 млн. м3 шахтно-кар’єрних вод. Порівняно з 2009 роком, загальний забір збільшився на 368 млн. м3 (або на 4%) за рахунок:

– збільшення обсягів використання морської води підприємствами чорної металургії у Донецької області на 107 млн. м3;

– збільшення обсягів використаної теплоелектростанціями води на виробничі потреби на 212 млн. м3.

Найбільше води забирають з басейну Дніпра – 8,5 км3 (25% загального обсягу стоку в маловодний рік), Сіверського Дінця – 1,4 км3 (відповідно – 65%), Південного Бугу – 0,4 км3 (відповідно 30%) та Дністра – 0,6 км3 (13% загального обсягу стоку в маловодний рік).

Найбільшими водоспоживачами у територіальному розрізі є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим, на які припадає 70% сумарного обсягу водоспоживання.

Значне збільшення забору води відбулося:

– у Донецькій області на 153 млн. м3 (з 1958 до 2111 млн. м3 за рахунок збільшення використання води на виробничі потреби підприємствами чорної металургії та збільшення об’ємів вилучення шахтної води в процесі видобування корисних копалин);

– у Запорізькій області на 97 млн. м3 (з 1035 до 1132 млн. м3 за рахунок збільшення використання води на виробничі потреби підприємствами енергетичної галузі).

В інших областях істотних змін у водоспоживанні порівняно з 2009 роком не виявлено.

У цілому використання прісної води у 2010 році на різні потреби становило 8886 млн. м3, з них питної – 2329 млн. м3 та технічної – 6558 млн. м3. Причому 455 млн. м3 води питної якості було використано на виробничі потреби, з них 172 млн. м3 – з комунальних водопроводів (тобто води, спеціально підготовленої до питної якості).

Втрати під час транспортування становили 2158 млн. м3 води (15% забраної). Половина обсягів води, які втрачаються, припадає на житлово-комунальну галузь (53%). Частка втрат у цій галузі становить 35% (порівняно з 2009 роком втрати зменшилися на 0,3% за рахунок зменшення об’єму забору води цією галуззю). Більша частина води, яка втрачається у комунальній галузі, вже підготовлена для споживання.

Забруднення поверхневих вод

Рис.2.4. Обсяги скидів стічних вод

За даними наукових досліджень, стресовий стан водних ресурсів настає тоді, коли об’єм річкового стоку в маловодний рік не забезпечує принаймні десятикратного розбавлення забруднених вод. За цим показником найгіршим є стан води у басейнах Сіверського Дінця та Росі.

Самовідновлювальної здатності водних джерел недостатньо для подолання негативних впливів і відтворення порушеної екологічної рівноваги.

Зокрема, для досягнення нормативної якості води та запобігання проблемам епідеміологічного та екологічного характеру в м. Харкові, Харківській, Донецькій та Луганській областях та підвищення водності р. Сіверський Донець Держводагенство здійснює водообмін у Краснопавлівському водосховищі шляхом подачі близько 120 млн. м3 дніпровської води каналом Дніпро–Донбас. Для поліпшення екологічної та водогосподарської ситуації в басейні р. Інгулець щороку проводять промивання русла за рахунок подачі води каналом Дніпро–Інгулець (60–65 млн. м3 у чітко визначені регламентом терміни).

В екстремальних ситуаціях, у разі різкого погіршення якості води в районах питних водозаборів Держводагенство коригує режими роботи водогосподарських систем, щоб якнайшвидше усунути негативні наслідки. Для поліпшення екологічної ситуації в басейнах річок постійно здійснюють попуски води у пониззях Дніпра, Дністра, Росі, водообміни

Придунайських водосховищ. Через низьку якість очищення стічних вод надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується.

Загалом, у 2010 році скинуто в поверхневі водні об’єкти 7817 млн. м3, що на 436 млн. м3 більше порівняно з 2009 роком. За категоріями забруднення скинуто:

– забруднених – 1744 млн. м3 (що на 22 млн. м3 менше, ніж у 2009 році), у тому числі забруднених без очищення – 311 млн. м3 та забруднених недостатньо очищених – 1433 млн. м3;

– нормативно очищених – 1760 млн. м3 (на 49 млн. м3 більше, ніж у 2009 році);

– нормативно чистих без очищення – 4313 млн. м3 (що на 409 млн. м3 більше, ніж у 2009 році).

Треба зазначити, що якість зворотних (стічних) вод значною мірою не відповідає встановленим нормативам гранично допустимих скидів (ГДС), у ряді областей спостерігається неякісна робота очисних споруд, а подекуди вони зовсім не працюють.

Основні забруднювачі водних об’єктів (за галузями економіки)

За результатами узагальнення звітів про використання води за 2010 рік у галузевому розрізі найбільшими забруднювачами є промислові підприємства (945 млн. м3), серед них найбільшими – підприємства чорної металургії (526 млн. м3) та вугільної промисловості (311 млн. м3).

Підприємства житлово-комунальної галузі скинули 711 млн. м3, підприємства сільського господарства – 74 млн. м3 стічних вод.

У басейновому розрізі об’єми скидів забруднених стічних вод розподіляють у такому порядку:

– у басейні Дніпра – 714 млн. м3,

– Сіверського Дінця – 180 млн. м3,

– Дністра – 47 млн. м3,

– Західного Бугу – 53 млн. м3,

– Дунаю – 51 млн. м3,

– Південного Бугу – 30 млн. м3.

На якість поверхневих вод негативно впливає також скид шахтно-кар’єрних вод, які практично без очищення потрапляють у поверхневі водні об’єкти в об’ємі 672 млн. м3.

Якість питної води та її вплив на здоров’я населення

Під наглядом держсанепідслужби України у 2010 році перебувало 18950 (у 2009 – 19126) джерел централізованого водопостачання населення: з них – 1565 комунальних (у 2009 – 1583), 5025 відомчих водопроводів (у 2009 – 5171), 7676 сільських водопроводів (у 2009 – 7676); 175607 джерел децентралізованого водопостачання (у 2009 – 85426), з них – 171048 колодязів (у 2009 – 80862), 3371 артезіанський колодязь (у 2009 – 3378), 1171 каптаж (у 2009 – 1186).

Із загальної кількості водопроводів не відповідають санітарним нормам через відсутність зон санітарної охорони – 67,8%, необхідного комплексу очисних споруд – 16,7, знезаражувальних установок – 25%.

Протягом останніх років близько 5,0% водопроводів не відповідають санітарним нормам. Найбільша їх кількість в Луганській, Донецькій, Херсонській, Миколаївській та Житомирській областях.

З комунальних водопроводів не відповідають санітарним нормам – 10,2%, сільських – 8,1, відомчих – 3% водопроводів.

Підземні води України, зокрема артезіанські, в багатьох регіонах (АР Крим, Донбас, Придніпров’я) за своєю якістю не відповідають нормативам на джерела водопостачання, що пов’язано не тільки з природними умовами їх формування, а й з антропогенним забрудненням і тому потребують очищення. При цьому лише поодинокі артезіанські водопроводи мають споруди для доочищення води.

Особливу занепокоєність викликає стан водопостачання сільського населення – 623 сільські водопроводи (8,1%) з 7676 не відповідають санітарним нормам і правилам (у 2009 – 634, або 8,3%).

Питома вага проб питної води з відхиленнями від нормативів за санітарно-хімічними показниками у Луганській, Дніпропетровській, Житомирській та Рівненській областях, за санітарно-бактеріологічними показниками у Тернопільській, Закарпатській, Миколаївській та Харківській областях у півтора рази і більше перевищує середні показники по країні.

У Карпатському, Дніпровсько-Придніпровському, на Поліссі та в деяких інших регіонах України у питній воді реєструють нестачу мікроелементів – I, Zn, Cu, F, що впливає на виникнення ендемічних захворювань.

Спостерігається зростання нітратного забруднення ґрунтових вод. Ефективних методів видалення нітратів з води в умовах децентралізованого водопостачання практично немає. Забруднення води наднормативним вмістом нітратів призводить до виникнення захворювань на водно-нітратну метгемоглобінемію у дітей, зниження загальної резистентності організму, що зумовлює збільшення рівня загальної захворюваності населення, в тому числі інфекційними та онкологічними хворобами.

Невідповідність якості питної води нормативним вимогам є однією з причин поширення в державі багатьох інфекційних (вірусний гепатит А, черевний тиф, ротавірусна інфекція тощо) та неінфекційних (хвороби системи травлення, серцево-судинної, ендокринної системи тощо) хвороб. Проблемними питаннями залишаються нечітке визначення відомчого підпорядкування громадських колодязів, відсутність спеціалізованих бригад з їх технічного обслуговування, несвоєчасне проведення власниками профілактичних заходів.

Це негативно позначається на якості питної води, призводить до зростання як інфекційної, так і неінфекційної захворюваності населення.

Заходи щодо поліпшення стану водних об’єктів

Водний кодекс України (ст. 12) передбачає розроблення державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

У 2010 році було здійснено ряд заходів з реалізації комплексних програм поліпшення стану водних ресурсів України, зокрема в рамках Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (затвердженої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року №123/97-ВР).

Можна зазначити, що є фрагментарні приклади зниження кількості скидів, або покращення якості стічних вод, але системних покращень не спостерігається.

2.3. Стан і якість ґрунтів

Стан земельних ресурсів України є близьким до критичного. На території України спостерігався розвиток небезпечних екзогенних геологічних процесів та явищ, зокрема зсуви, підтоплення, карст, просідання лесових ґрунтів, осідання земної поверхні над гірничими виробками, абразія, переробка берегів водосховищ, селі.

Забруднення ґрунтів залишками пестицидів

У 2010 році на вміст залишкових кількостей хлорорганічних пестицидів (далі – ЗК), організаціями гідрометслужби були обстежені сільськогосподарські угіддя 38 господарств 34 районів 17 областей України і Автономної Республіки Крим. Найбільш охопленою спостереженнями була Київська область, площа сільгоспугідь становила 26,3% загальної обстеженої в Україні. Вміст залишкових кількостей суми ДДТ та альфа- і гамма-ГХЦГ у ґрунтах, які були обстежені, був значно нижчим за допустимий рівень. Середні й максимальні концентрації нітратів були набагато нижчими за рівень ГДК.