Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Шляхи щодо підвищення ефективності інвестиційної діяльності України

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 44 с., 8 табл., 1 рис., 20 літературних джерел.

Мета: розглянути основні положення видатків на виробництво, визначити основні методичні засади планування обсягу інвестицій та шляхи підвишення ефективності інвестиційної діяльності.

Об’єктом дослідження є підприємство з виготовлення тротуарної плитки ТОВ «Селідор»

Предмет роботи: практичний досвід, накопичений у сфері розрахунку обсягів капіталовкладень у інвестиційні проекти

Методи роботи: методи системного, економічного аналізу, економіко-статистичні методи, методи експертних оцінок, методи моделювання.

У першому розділі розглянуто теоретичні положення видатків на виробництво та нагромадження капітальних благ.

Другий розділ присвячений розрахункам необхідного обсягу інвестицій для технічного переозброєння ТОВ «Селідор» та оцінка їх економічної ефективності.

У третьому розглянуто практичні підходи вдосконалення інвестиційної діяльності в Україні.

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ВИДАТКИ, ЕФЕКТИВНІСТЬ, ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ, ПЛАНУВАННЯ, КАПІТАЛОВКЛАДЕННЯ, КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ, ОБСЯГИ ІНВЕСТИЦІЙ, ФІНАНСОВИЙ ПЛАН

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Основні положення ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Інвестиції – загальна характеристика та обґрунтування………………….7

1.2.Інвестиційний процес як складова частина підприємницької діяльності..9

1.3. Інвестиційний проект - ланка інвестиційного процесу……………….…13

РОЗДІЛ 2. Методика планування інвестицій

2.1.Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування………………...17

2.2.Оцінка економічної ефективності інвестицій………………………….…..24

2.3.Підвищення ефективності використання…………………………….……29

РОЗДІЛ 3. Шляхи щодо підвищення ефективності інвестиційної діяльності України…………………………………………………………...34

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Важливим аспектом нормального функціонування будь-якого підприємства є інвестиційна діяльність, що відіграє ключову роль в економічному розвитку держави та забезпеченні розширеного відтворення.

В умовах ринкової економіки на основі інвестиційних розрахунків вже на стадії планування виконується відбір інвестиційних проектів. Для того, щоб ця важлива функція розрахунків ефективності виконувалася успішно, вони повинні враховувати умови реалізації інвестицій. Ефективність капітальних вкладень (інвестицій) характеризує економічні (соціальні або інші) результати і господарську доцільність їх здійснення. Основою оцінки доцільності інвестицій слугують ретельність визначення вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Інвестиції — це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Є три види інвестиційних видатків. Інвестиції в основний капітал — це придбання фірмами устаткування, комп'ютерів, вантажівок, виробничих будівель і споруд для їх використання у виробництві. Інвестиції у житлове будівництво — це видатки на придбання нового житла. Інвестиції у запаси - це товари, які фірми нагромаджують, — готові вироби, незавершене будівництво тощо. Інвестиції в основний капітал та в житлове будівництво називають капіталовкладеннями, тобто останні є частиною інвестицій.

Процес планування (прогнозування) інвестицій на підприємствах охоплює два послідовно здійснюваних етапи:

перший — обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інвестицій на розрахунковий період (рік, декілька років);

другий — визначення конкретних джерел фінансування капіталу. Кожний з цих етапів вимагає окремого висвітлення. Масштабність і складність розрахунків на першому етапі залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку і підприємстві. Такими варіантами можуть бути:

- за кількісними і якісними характеристиками виготовлюваної і пропонованої для продажу продукції попит ринку задовольняється повністю. що не потребує збільшення обсягу її виробництва на відповідному підприємстві;

- продукція підприємства за якістю і цінами користується зростаючим попитом па ринку; керівництво і трудовий колектив з метою одержання бажаного приросту прибутку зацікавлені у відповідному збільшенні обсягу її виробництва шляхом введення в дію додаткових виробничих потужностей;

- має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу на ньому продукцію, що втратила конкурентоспроможність за своїми техніко-економічними показниками; за цієї умови підприємство мусить модернізувати її або ж терміново організувати виробництво нової продукції, здатної конкурувати на ринку.

Мета роботи – визначити основні методичні засади планування обсягів інвестицій.

Завдання дослідження:

- ознайомитися з науковою та методичною літературою з поставленого питання;

- з’ясувати загальні теоретичні засади інвестицій в широкому розумінні тлумачення даного слова;

- визначити методики планування інвестицій;

- надати загальну характеристику методикам визначення ефективності капіталовкладень промислового підприємства;

- сформулювати уявлення про шляхи вдосконалення та підвищення ефективності капіталовкладень підприємства

Об’єктом дослідження: підприємство з виготовлення тротуарної плитки ТОВ «Селідор»

Предмет роботи: планування обсягів інвестиційної діяльності.

Методи дослідження: методи системного, економічного аналізу, економіко-статистичні методи, методи експертних оцінок, методи моделювання

Обсяг та структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної джерел. В тому числі 44 сторінки, 8 таблиць, 1 малюнок та 20 літературних джерел.

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ВИДАТКІВ

НА ВИРОБНИЦТВО ТА НАГРОМАДЖЕННЯ КАПІТАЛЬНИХ БЛАГ

1.1. Інвестиції – загальна характеристика та обгрунтування

Як нам уже відомо, розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції— це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися.

Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Проведемо аналогію зі зростанням чисельності населення. Щоб виявити збільшення населення країни, ми не можемо просто взяти кількість народжених. За такого підходу зміни в чисельності населення були б перебільшені. Адже приріст населення — це різниця між кількістю народжених і кількістю померлих [11].

Такий підхід справедливий і для капіталу. Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Єдиним джерелом інвестицій, як уже зазначалося, є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення майбутнього споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю. Механізм переходу заощаджень від їхніх власників до інвесторів у різних країнах неоднаковий. При цьому неоднакова і роль держави в інвестиційному процесі. Це дає підстави для виділення п'яти типів цього процесу.

За ринково-орієнтованого інвестиційного процесу фондовий ринок є центром ухвалення інвестиційних рішень. Він забезпечує швидке переміщення заощаджень у найефективніші сфери економіки. Цей тип притаманний економіці, наприклад, США — із потужною мережею фінансових посередників та чітким розмежуванням функцій інвестиційних та комерційних банків. Комерційні банки не мають права володіти акціями промислових компаній. Проте вадою такого типу інвестиційного процесу є його нестабільність, спричинена проблемою асиметричної інформації.

Асиметрична інформація — це неоднаковий обсяг знання, яким володіють сторони ринкової ділової операції. Відсутність інформації в однієї зі сторін створює проблеми на фінансових ринках за двома напрямками: до проведення ділової операції і після проведення ділової операції.

До проведення ділової операції внаслідок асиметричної інформації виникає проблема, яку називають несприятливим вибором. Проблема несприятливого вибору простежується тоді, коли інформація, що відома одній стороні угоди, не відома іншій, і в результаті ця сторона зазнає великих втрат. Несприятливий вибір на фінансових ринках полягає в тому, що потенційні позичальники, які скоріш за все можуть не повернути позики, найактивніше їх шукають, і найімовірніше можна вибрати саме їх.

Після проведення ділової операції внаслідок асиметричної інформації виникає проблема, яку називають моральним ризиком. Суть її полягає в тому, що одна із сторін угоди схильна так змінювати свою поведінку, що це спричиняє значні втрати для іншої. Моральний ризик на фінансових ринках має місце тоді, коли позичальник коштів так змінює свою поведінку, що повернення позики стає малоймовірним [8].

1.2. Інвестиційний процес як складова частина підприємницької діяльності

Проблема асиметричної інформації може дестабілізувати інвестиційний процес.

У межах банківсько-орієнтованого інвестиційного процесу практично повністю усувається проблема асиметричної інформації. Універсальна банківська система, яка, наприклад, склалася у ФРН, допускає необмежену участь комерційних банків у статутному фонді акціонерних компаній, що дає змогу контролювати інвестиційну діяльність останніх. Недоліками цього типу є монополія банків на ринку цінних паперів та обмежений доступ малого бізнесу до фінансових ресурсів.

Ознаками програмно-орієнтованого інвестиційного процесу, характерного для Франції, є висока частка державних інвестицій, широкі кредитні та податкові стимули, державні гарантії, скеровані на реалізацію державних інвестиційних планів. При цьому уряд не втручається в діяльність окремих фірм, але водночас сприяє припливу інвестицій у малоприбуткові галузі. Реалізація цього типу інвестиційного процесу вимагає суттєвих бюджетних видатків та нерідко веде до фінансування об'єктів, обраних урядом помилково, в корпоративно-орієнтований інвестиційний процес склався у таких країнах, як Японія, Південна Корея, де комерційні банки є структурними одиницями великих корпорацій, що тісно співпрацюють із державою. Це дає змогу усувати проблему асиметричної інформації та забезпечувати гарантований результат у сфері інвестування завдяки державній фінансовій підтримці. Проте зміщення центру ухвалення інвестиційних рішень у напрямі великих фірм знижує інвестиційний потенціал дрібного бізнесу. Виникає небезпека впливу промислового лобі на органи державної влади, що може вести до неефективного використання інвестиційних ресурсів [12].

Директивно-керований інвестиційний процес формується в командно-адміністративній економіці. У цьому випадку держава є основним інвестором і володіє високою здатністю до швидкої мобілізації ресурсів для виконання інвестиційних планів. Проте тут інвестиційний процес не може досягти того рівня, який забезпечує ринкова економіка. Це передовсім пов'язано з тим, що відсутній механізм відбору найефективніших інвестиційних проектів.

Динамічний розвиток світової економіки обумовлює зближення і переплетення різних типів інвестиційного процесу.

Для характеристики інвестицій використовують різні напрямки їх аналізу. Зазначимо окремі з них. По-перше, визначають рівень інвестування в національну економіку, тобто відношення валових інвестицій до валового внутрішнього продукту, що виражене у відсотках. У країнах з розвинутою ринковою економікою — Німеччині, Італії, Франції — рівень інвестування у 80—90-х роках становив 22—30 %, у США — 16—18 %, а в Японії, Південній Кореї та Сінгапурі перевищував 30 % ВВП.

По-друге, аналізують структуру інвестування, вирізняючи в ній виробничу, технологічну, відтворювальну та територіальну [12].

Виробнича (галузева) структура інвестицій показує їхній відсоток, який скеровується у різні галузі національної економіки; вона характеризує її майбутню структуру. Технологічна структура інвестицій відбиває співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина інвестицій) та на придбання устаткування, машин, інструментів (активна частина). Що більша частка активної частини інвестицій, то вища ефективність інвестування. Відтворювальна структура інвестицій е відношенням між вкладеннями у нове будівництво та технічним переозброєнням і реконструкцією наявних підприємств. Інвестиції в технічне переозброєння і розширення наявних підприємств ефективніші, ніж у нове будівництво. Територіальна структура інвестицій відображає співвідношення між обсягами інвестування в різні регіони країни [9].

По-третє, аналізують віддачу на інвестиції, тобто ефективність того чи іншого інвестиційного проекту. Для визначення цього показника здійснюють проектний аналіз (аналіз інвестиційних проектів), в якому зіставляють витрати на проект та результати його реалізації. Існує чимало напрямів проектного аналізу, зокрема технічний аналіз, в ході якого визначають найпридатніші для даного інвестиційного проекту техніку і технологію. Маркетинговий аналіз дає змогу оцінити ринок збуту продукції, яку виготовляють після реалізації інвестиційного проекту, а також ринок продукції, яку закуповують для його здійснення. В процесі соціального аналізу досліджують можливий вплив проекту на життя місцевих мешканців. Аналіз довкілля дає експертну оцінку збитків, які проект завдасть навколишньому середовищу. Особливо важливе значення має економічний аналіз, який ґрунтується на зіставленні витрат на проект і вигід від нього. Теоретичним прикладом економічного аналізу інвестиційних проектів в основний капітал є неокласична модель інвестицій [17].

У національній економіці більшість фірм виконують дві функції — виробляють товари і послуги та інвестують у капітал для майбутнього
виробництва. Для простоти нашого аналізу припустімо, що цими двома видами діяльності займаються два види фірм — виробничі та позичкові. Виробничі фірми продукують товари і послуги, але не інвестують. Вони орендують капітал у позичкових фірм. Останні не виробляють товарів і
послуг, а здійснюють усі інвестиції в економіку, тобто купують капітальні блага і здають їх в оренду виробничим фірмам.

Нам відомо, що конкурентна фірма на підставі порівняння витрат і вигід від застосування кожної додаткової одиниці капіталу ухвалює рішення про те, яким обсягом капіталу володіти. Припустімо, що виробнича фірма може орендувати одиницю капіталу за ціною V і продавати одиницю своєї продукції за ціною Р. Тоді реальні витрати на одиницю капіталу для виробничої фірми становлять (R/Р). Реальною вигодою від використання одиниці капіталу є МРК— додатковий обсяг продукції, вироблений за допомогою цієї додаткової одиниці капіталу.

Максимізації прибутку фірма потребує капіталу доти, доки граничний продукт капіталу не зрівняється із його реальною ціною. У стані рівноваги така ціна (К/Р) дорівнює граничному продуктові капіталу:

R / P = a A ( L : K) (1.1)

де аА (L/К) — граничний продукт капіталу для функції Коба— Дугласа.

За нашим припущенням, позичкові фірми купують капітальні блага і здають їх в оренду. Позичкова фірма за кожну одиницю наданого в оренду капіталу отримує реальну позичкову ціну капіталу (R/Р), що є виторгом для цієї фірми.

Позичкова фірма несе три види витрат на власний капітал. По-перше, це витрати, що пов'язані з процентом. Якщо така фірма бере в позику для купівлі капіталу, то їй доводиться сплачувати за неї процент. І якщо фірма купує капітал за власні кошти, вона втрачає процент, який могла б заробити, поклавши цю суму в банк. Позначимо через (P) ціну купівлі одиниці капіталу, а через (i) — номінальну процентну ставку. Тоді (i P )будуть витратами на процент.

Другим видом є витрати, пов'язані зі зміною ціни капіталу. Впродовж строку служби устаткування ціна капіталу змінюється. Якщо вона підвищується, фірма виграє, бо вартість її активів зросла. Якщо ціна капіталу знижується, то фірма зазнає збитків. Величина цих збитків (або виграшу) дорівнює ( - ΔР_А). Знак мінус показує, що тут враховують витрати, а не вигоди.

По-третє, це витрати, що пов'язані зі зношенням капіталу. Упродовж строку оренди капітал зношується і втрачає свою вартість. Якщо Н — норма амортизації, то А /у — грошова величина амортизації.

Витрати на надання одиниці капіталу в оренду становлять:

Отже, витрати на капітал залежать від ціни одиниці капіталу, процентної ставки, темпу зміни ціни капіталу та від норми амортизації. Для спрощення тлумачення витрат на одиницю капіталу припустімо, що ціни капітальних благ зростають разом із цінами інших товарів [10].

Отже, реальні витрати на одиницю капіталу залежать від відносної ціни капітального блага (Рk Р), реальної процентної ставки та норми амортизації Н. Позичкова фірма з кожної одиниці капіталу отримує реальний виторг (К/Р) і несе реальні витрати (Рk Р) (r +h ) на кожну одиницю.

Оскільки у стані рівноваги реальна позичкова ціна капіталу дорівнює його граничному продуктові, то можна записати:

Реальний прибуток = МРК — (P k /Р) (r+h).

Звідси зробимо такий висновок. Позичкова фірма вилучає прибуток, якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на його одиницю. У цьому разі фірмі вигідно інвестувати, тобто чисті інвестиції зростають. І навпаки, фірма зазнає збитків, якщо граничний продукт капіталу менший за витрати на його одиницю. Тоді фірма зменшує свій обсяг капіталу.

Тепер можна відмовитися від припущення про поділ фірм на виробничі та позичкові. Для фірми, яка використовує свій власний капітал, вигода від кожної додаткової одиниці капіталу дорівнює граничному продуктові капіталу, а витрати дорівнюють витратам на його одиницю.

З неокласичної моделі інвестицій випливає відповідь на питання, чому обсяг інвестицій залежить від реальної процентної ставки. Зі зниженням останньої витрати на одиницю капіталу знижуються, що збільшує прибуток власників капіталу і стимулює нагромадження більшого його обсягу. І навпаки, зі зростанням реальної процентної ставки стимули до інвестування знижуються. Залежність між обсягом інвестицій та процентною ставкою виражає крива, або функція, інвестицій, яка, із зазначених вище причин, є спадною . З моделі також випливає, які саме чинники переміщують криву інвестицій. Наприклад, всі чинники, котрі збільшують граничний продукт капіталу, підвищують прибутковість інвестицій і переміщують зазначену функцію вправо [10].

1.3. Інвестиційний проект - ланка інвестиційного процесу

У будь-який час в усіх фірм є широкий вибір інвестиційних проектів, наприклад купівлі додаткового устаткування. Якщо процентні ставки високі, то здійснюватимуться лише проекти з очікуваною високою нормою прибутку. Отже, обсяг інвестицій буде невеликим. При зниженні процентної ставки комерційне вигідними стануть також проекти, сподівана норма прибутку на які нижча, і, отже, обсяг інвестицій збільшується.

Таблиця 1.1.

Залежність інвестицій від процентних ставок

проект	Обсяг І, грн	Щорічний дохід на 1000 інв.грн	Витрати на 100 грн – 20 %	Витрати – 1000 грн – 10 %	Щорічний прибуток 20 %	Щорічний прибуток 10 %
1	4	450	200	100	250	350
2	6	370	200	100	170	370
3	8	290	200	100	90	190
4	12	210	200	100	10	110
5	5	160	200	100	-40	60
6	15	110	200	100	-90	10
7	20	90	200	100	-110	-10

Щоб простежити вплив процентної ставки на обсяг інвестицій, припустімо, по-перше, що інфляція відсутня і номінальна процентна ставка дорівнює реальній. По-друге, що інвестиції здійснюються за рахунок позики за ринковою процентною ставкою. По-третє, що відсутня амортизація. По-четверте, що проекти щорічно забезпечують однакову величину доходу (виторгу). У таблиці 1.1 наведено фінансові дані щодо кожного інвестиційного проекту. Через те, що всі дані номінальні, а не реальні, і враховуючи зроблені припущення, формула прибутку фірм від інвестицій з неокласичної моделі набуде вигляду: МРК — іР

За процентної ставки 20 % витрати на позику 1000 грн становлять 200 грн щороку, що показано в усіх рядках стовпця 4, а за ставки 10% — 100 грн. Щорічний прибуток від інвестицій (стовпці 6 і 7) — це різниця між щорічним виторгом (стовпець 3) і витратами на капітал (стовпці 4 і 5).

Вибираючи інвестиційні проекти, фірми порівнюють щорічний виторг від інвестицій із витратами на капітал. За процентної ставки 20% інвестиційні проекти від 1 до 3 — прибуткові. Є підстави сподіватися, що обсяг інвестицій становитиме 30 млн грн. За нижчої процентної ставки (10 %) прибутковість проектів зросте. За цієї ставки прибутковими є інвестиційні проекти від 1 до 7. Отже, можна очікувати, що обсяг інвестицій зросте до 50 млн грн.

Побудуємо ступінчасту функцію інвестицій. Проект 1 є прибутковим до рівня процентної ставки 42 %, проект 3- до 37 %, проект 4 — до 29 % і т.д.

реальна процентна ставка

Ступінчаста крива інвестицій показує, як процентні ставки впливають на обсяг інвестицій.

Окрім процентних ставок, на інвестиційні рішення фірм сильно впливають податкові ставки. Якщо, наприклад, податки заберуть половину доходу у стовпці 3 таблиці 1.1, а витрати на капітал не зміняться, то прибутки зменшуватимуться. Перевірте: за процентної ставки 20 % і податкової ставки 50% прибутковим буде лише проект А. Підвищення податків на доходи ділових підприємств переміщує криву інвестицій вліво.

Ще одним чинником інвестицій є технічний прогрес. Створення нової техніки, нових виробничих процесів, розроблення нової та вдосконалення наявної продукції стимулюють інвестиції. Продуктивніше устаткування знижує витрати виробництва, поліпшує якість продукції і, зрештою, підвищує рівень прибутку від інвестицій у це устаткування. Нові рентабельні види продукції забезпечують значне збільшення інвестицій, оскільки фірми намагаються розширити виробництво [14].

У сучасних умовах на інвестиційний процес вагомо впливають сподівання. Прибутковість будь-якого капіталовкладення залежить від прогнозів майбутнього продажу і майбутньої рентабельності продукції, яку виробляють за допомогою інвестованого капіталу. Сподівання підприємств здебільшого ґрунтуються на детально розроблених прогнозах майбутніх умов підприємництва. Якщо керівництво фірм налаштоване оптимістично стосовно майбутніх умов підприємництва, то обсяг інвестицій зростатиме, за песимістичного настрою — зменшуватиметься.

Інвестуючи капітал, підприємці зважають і на такі чинники, як внутрішньополітичний клімат і ймовірність його змін, міжнародне становище, динаміка населення, ситуація на фондовому ринку тощо. [14].

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИКА ПЛАНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

2.1. Розрахунок обсягів інвестицій

Товариство з обмеженою відповідальністю «Селідор» було створено в березні 2001 року. Предметом діяльності ТОВ «Селідор» є виробництво тротуарної плитки.

Основними цілями організації є:

- зайняти найбільшу частку ринку за рахунок потіснення конкурентів;

- збільшити обсяг продажів;

- збільшити чистий прибуток;

- підвищити якість продукції;

- збільшити асортимент продукції.

Сильні сторони продукції:

- організація може визначити той сегмент ринку, на який орієнтована продукція;

- неможливо копіювання продукції;

- продукція якісна, виготовлена з екологічно чистої сировини, довговічна, є кілька варіантів форми плитки;

- організація може ефективно довести свою продукцію до споживачів, на яких вона орієнтована;

- продукція може конкурувати з продукцією ін виробників за якістю, надійності, ціною, експлуатаційними й ін товарним характеристикам.

- є ідеї щодо нових видів продукції;

- проводиться регулярна модифікація продукції відповідно до запитів клієнтів;

- продукція має сертифікат якості.

Реалізація проекту технічного переозброєння цеху потребує придбання, транспортування і монтажу нового технологічного устаткування і, відповідно, інвестицій в основні фонди. Засвоєння інвестицій в основні фонди відбуватиметься протягом звітного року, який прийнято за нульовий рік реалізації проекту. Це означає, що всі необхідні роботи із заміни старого устаткування на нове будуть проведені у звітному (нульовому) році. Проектом технічного переозброєння передбачено, що нове устаткування буде введене в експлуатацію (а старе устаткування, відповідно, виведене з експлуатації) з 1 січня першого року реалізації інвестиційного проекту. Виведене з експлуатації старе устаткування буде реалізоване іншому підприємству за залишковою вартістю.

Збільшення обсягів виробництва, зростання закупівельних цін на матеріальні і паливно-енергетичні ресурси, а також зміна норм витрати цих ресурсів призводять до зміни потреби в обігових коштах. Оскільки обсяги виробництва щорічно зростатимуть, відповідно зростатиме і потреба в сировині, матеріалах, напівфабрикатах, паливі та інших складових товарно-матеріальних запасів (далі – ТМЗ). Тому необхідно розрахувати обсяг інвестицій на поповнення ТМЗ у кожному році реалізації проекту. Проектом технічного переозброєння передбачено, що інвестування у поповнення ТМЗ (тобто закупівля додаткових обсягів сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо) починається з першого року реалізації проекту.