Шляхи скорочення витрат на формування собівартості продукції
ЗМІСТ
Додаток
ВСТУП
Актуальність дослідження полягає у тому одне із провідних місць у системі показників, що характеризують ефективність виробництва, належить собівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.
Положенням про склад витрат визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.
Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Собівартість продукції один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління
Актуальність проблеми виживання в умовах ринку і визначило вибір теми курсової роботи.
Мета даної курсової роботи - це вивчення теоретичних і практичних питань формування собівартості, її складу та структури. Для реалізації поставлених цілей в курсовій роботі вирішувалися наступні завдання:
- Формування статей
- Динаміка, склад і структура
собівартості поліграфічної
- Аналіз собівартості за
- Виявлення основних напрямків зниження собівартості.
Вихідними даними для дослідження і розробки поставлених задач були звітні матеріали ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» про стан собівартості продукції за 2012-2013 рр., Які відповідно були оброблені та узагальнені для отримання необхідних висновків і рекомендацій.
Розділ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
1.1 Сутність витрат та їх класифікація
Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі економіки в цілому є собівартість виробництва й собівартість продукції. Для правильного застосування цих показників у господарській практиці необхідно знати економічну природу собівартості, особливості її формування, склад виробничих витрат та шляхи зниження.
Собівартість як економічна категорія, притаманна товарно-грошовим відносинам. Вона виникає тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою або збитком він реалізований.
Собівартість продукції являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об`єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну плату робітників підприємств, а також часину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, підтримку потерпілих від Чорнобильської аварії, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування.
Собівартість слугує базою ціни товару і її нижчою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки.
При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку (див рис1.1).
Рис 1.1 Класифікація витрат щодо формування собівартості
Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.
Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва
Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці.
До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства. До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо
Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). Витрати також класифікують за способом впливу на собівартість продукції (рис 1.2).
Рис 1.2 Класифікація витрат що впливають на собівартість продукції
Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.
За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.
Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева — головним чином для ціноутворення
Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку
Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.
Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація основних фондів і матеріальних активів;
- інші витрати, пов'язані з основною діяльністю
Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні — додається
Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.
Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. Поетапна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції (рис 1.3).
Рис 1.3 Структура загальних витрат, що використовується у світовій практиці бухгалтерського обліку
Структура собівартості — це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.
1.2 Принципи формування собівартості продукції в сучасних економічних умовах
Витратами організації визнається зменшення економічних вигод у результаті вибуття активів (грошових коштів, іншого майна) і (або) виникнення зобов'язань, що приводить до зменшення капіталу цієї організації, за винятком зменшення внесків за рішенням учасників (власників майна).
Прямі виробничі витрати - це ті, які безпосередньо можна віднести до послуг, продукції і замовленнями: перш за все заробітна плата за вироблену роботу і матеріали, витрачені під час її виконання. Сюди ж входять особливі поодинокі витрати процесу виготовлення та збуту, оскільки вони можуть бути віднесені безпосередньо на продукт або окрему трудову операцію. Прямі виробничі витрати є одночасно базою для розрахунку нижньої межі ціни продукції. Продаж товару за цінами нижче прямих витрат збільшує ризик збитку, дорівнює величині витрат на організацію виробництва.
Прямі витрати - це витрати, які можна пов'язати з носієм витрат (продуктом, клієнтом, регіоном і т.д.). Прикладами прямих витрат можуть служити, наприклад, пов'язані з продуктом витрати матеріалів, пов'язані з клієнтом витрати на рекламу і т.д.
Непрямі витрати - це витрати, які не можна безпосередньо пов'язати з носієм витрат. Прикладами непрямих витрат можуть служити, наприклад, витрати, пов'язані з управлінням підприємством, витрати, пов'язані з обслуговуванням комп'ютерної мережі і т.д.
Розподіл витрат на прямі і непрямі має
умовний характер.,
Непрямі витрати пов'язані з випуском
декількох видів продукції, наприклад,
витрати з управління та обслуговування
виробництва (накладні).
Непрямі витрати спочатку збираються
на відповідних збірно-розподільчих рахунках,
а згодом включаються до собівартості
конкретних виробів за допомогою спеціальних
розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу
обумовлюється особливостями організації
і технології виробництва і встановлюється
галузевими інструкціями з планування,
обліку і калькулювання собівартості
продукції.
Витрати обліковують за такою номенклатурою статей.
Витрати на оплату праці. Елементи "Витрати на оплату праці" відображають витрати на оплату праці персоналу допоміжного виробництва підприємства, включаючи премії робітникам і службовцям за виробничі результати, стимулюючі і компенсаційні виплати, у тому числі компенсації по оплаті праці у зв'язку з підвищенням цін та індексації доходів, компенсації жінкам, перебувають у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею визначеного законодавством віку, а також зарплату на оплату праці не які у штаті працівників, зайнятих в основній діяльності.
Відрахування на соціальні потреби. Елементи "Відрахування на соціальні потреби" відображають обов'язкові відрахування за встановленими законодавством нормами на користь органів державного соціального страхування, Пенсійного фонду. Розмір відрахувань обчислюється від витрат на оплату праці працівників, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) по елементу "Витрати на оплату праці".
Сировина і матеріали, в тому числі:
1.Нафтопродукти;
2.Запасні частини;
3. Спецодяг та ін.
Даний елемент включає в себе вартість покупних сировини і матеріалів, використовуваних на виробничі і господарські потреби, а також комплектуючих виробів та напівфабрикатів, піддаються надалі монтажу або додатковій обробці в даній організації
Зміст і експлуатація основних засобів. Елементи "Утримання та експлуатація основних фондів" відображають суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення виробничих фондів допоміжного виробництва, обчислену виходячи з їх балансової вартості та затверджених у встановленому порядку норм, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини;Роботи та послуги; Витрати грошових коштів;
Витрати по організації виробництва і управління;
Інші витрати.Організації харчової промисловості
можуть коригувати перелік калькуляційних
статей витрат у разі необхідності з урахуванням
специфіки та особливостей діяльності
того чи іншого виду допоміжного виробництва.
У допоміжних виробництвах застосовуються практично ті ж методи обліку витрат на виробництво і способи калькулювання виробничої собівартості, як і в основному виробництві. При цьому прямі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт і наданням послуг, які можна віднести на конкретну одиницю готової продукції після проходження певного циклу обробки в цехах допоміжних виробництв, відносяться в дебет рахунку 20. Піддаються безпосередньому списанню витрати цих ділянок розподіляються на рахунки обліку: прямих витрат основного виробництва (рахунок 20), готової продукції (43 «Готова продукція»), продажу (рахунок 90 «Реалізація») пропорційно встановленому обліковою політикою показником.
Прямі витрати також можуть підлягати розподілу, так як вони можуть відноситися як до основного, так і до допоміжного виробництва (у тому випадку, якщо даним підрозділом проводиться побічний випуск будь-якої
продукції для реалізації на сторону).
Витрати виробничих підрозділів пов'язані з кількістю спожитих послуг допоміжних цехів. Сума фактичних витрат допоміжних цехів розподіляється на витрати основного виробництва за видами діяльності пропорційно частці послуг, спожитих основними підрозділами в загальному обсязі послуг, наданих допоміжними цехами.
1.3 Калькуляція собівартості продукції
Аналітичне значення калькулювання проявляється при проведенні аналізу собівартості продукції, затрат підприємства, ефективного використання його ресурсного потенціалу, оцінки і прогнозування результатів діяльності подвійно: з однієї сторони – для формування інформаційної бази(планові, нормативні, звітні калькуляції), а з іншої – як інструмент альтернативного вибору і оперативного корегування (при проведенні прогнозного аналізу беззбитковості виробництва, обґрунтування оптимального варіанту управлінських рішень по зміні виробничих потужностей, асортименту продукції, варіантів придбання матеріальних ресурсів, обладнання, вибору технологій і т. д.). Особливості калькулювання визначають його подвійну роль і в системі внутрішньогосподарського контролю: здійснення контролю даних, які формують вартісну оцінку об’єктів калькулювання з метою визначення законності і економічної доцільності здійснення витрат; використання результатів калькулювання для внутрішньогосподарського контролю (в першому випадку калькулювання виступає об’єктом контролю, а в другому – його засобом).
При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. Як уже зазначалося, у підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює:
де Ck — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий
період, грн.;
Сf — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;
Cn,Cw — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.
Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництві собівартість незавершеного виробництва за окремими замовленнями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випуску продукції. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва). Ця методика розглядається в інших дисциплінах (економіка підприємства, фінанси) при визначенні величини оборотного капіталу підприємства.
Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.
(1.2)
де п — кількість найменувань виробів;
М — кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;
Соі — виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.
Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обгрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо.
Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов однопродуктово-го виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Однопродуктове виробництво може мати два різновиди:
• весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);
•продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).
Якщо витробництов не багатостадійне , відповідно більше й членів формули (1.3). У загальному випадку:
де т — кількість стадій виробничого процесу;
Сj — загальні витрати на j-й стадії, грн.;
Nj — випуск продукції на j-й стадії.
У другому випадку, тобто коли продукт має різні рівні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності.
Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанта продукту. Коефіцієнт для базового варіанта продукту — 1,0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо.
Підбиваючи підсумок, необхідно зробити висновок, що в ринкових умовах господарювання значно підвищується роль витрат і собівартості як економічних категорій. Важливою передумовою вдосконалення методики і організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є застосування в практичній діяльності економічно обґрунтованої класифікації витрат, яка повинна визначатися керівництвом відповідно до встановлених конкретних виробничих завдань. Ефективне управління собівартістю повинне бути орієнтоване на пошук шляхів її зниження. Щоб визначити ці шляхи необхідно знати вплив структури витрат та технологічних особливостей сільськогосподарського виробництва на рівень собівартості. Це дасть змогу аналізувати тенденції змін статей собівартості з метою прийняття виважених управлінських рішень по підвищенню прибутковості підприємств.
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА
ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ АВТОМОБІЛЕБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД»
2.1 Загальна економічна оцінка підприємства
Приватне акціонерне товариство «Запорізький автомобілебудівний завод» - українська автомобільна корпорація, що входить до складу фінансово-промислової групи «УкрАвто». Одна з найбільших автомобільних компаній на території колишнього радянського союзу. Випускає свою продукцію під різними марками і типими кузова – легкові,пасажирські та фургони. Серед всього асортименту продукції виділяється ,зокрема, «Сенс», «Ланос», «ВАЗ», «I-VAN» тощо . Штаб-квартира розташована у Запоріжжі. Компанія за своїм рівнем ринкової капіталізації є найдорожчою в Україні серед автомобілебудівних компаній
ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» - єдине в Україні підприємство, що володіє повним циклом виробництва легкових автомобілів, що включає штампування, зварювання, фарбування, обладнання кузова і складання автомобіля. На підприємстві створено і постійно удосконалюється якісно нове сучасне високотехнологічне виробництво. Пріоритетами ПАТ «ЗАЗ» є постійне прагнення удосконалювати власну продукцію, робота над впровадженням нових ідей і розширення модельного ряду автомобілів
За десятирічний період розвитку ПАТ "ЗАЗ" вдалося досягти високих виробничих і фінансових результатів: успішна реалізація інвестиційних програм, поетапна модернізація виробництва на Запорізькому автомобілебудівному заводі, як наслідок - збільшення обсягів виробництва.Запорізький автомобілебудівний завод на сьогодні - візитна картка українського автомобілебудування.
Запорізький автозавод активно розвивається завдяки інвестиціям у нове устаткування. Високий рівень технічного забезпечення виробництва став надійною основою для плідної співпраці з лідерами світового автомобілебудування: «Adam Opel», «GM DAT», «Сhery», «АВТОВАЗ», «ТАТА» й ін..Після придбання «FSO» - найбільшого автовиробника Польщі – ПАТ «ЗАЗ» посилив свої зв'язки з «GM DAT» («General Motors Daewoo Auto & Technology»), підписавши угоди про складання і дистрибуцію на території СНД. До складу ПАТ "ЗАЗ" входять два автомобільні заводи, розташовані у Запоріжжі (єдиний автомобільний завод в Україні, оснащений кузовним цехом) і Іллічівську, а також завод з виготовлення двигунів у Мелітополі (двигуни з розподіленим уприскуванням палива, що відповідають нормам токсичності Євро-2 і Євро-3, з робочим об'ємом 1,2 л; 1,3л; 1,4 л). Виробництво відповідає вимогам міжнародного стандарту ISO 9001:2000 і вимогам, висунутим партнерами ПАТ "ЗАЗ", і орієнтоване в основному на споживачів автомобілів класу С (найбільш швидкоростучого сегменту ринку). Була зроблена сегментація ринку, яка дозволила виявити основних гравців ринку. Результат аналізу показав, що ЗАЗ не дивлячись на кризу в 2008 році, коли компанія зменшила виробництво в 5,5 раз, вона не втратила позицій і є лідером автомобілебудуванні в Україну, що в свою чергу говорить про ефективне управління.
Для ПАТ «ЗАЗ» на теперішній час для розширення експорту оптимальним варіантом є вихід на нові ринки з вже існуючою продукцією. Найбільш перспективними ринками є Півнична Африка, а саме Туніс, Марокко, Мавританія, Алжир, Лівія.
Низькі ціни є одним з найсильніших переваг підприємства. На ринку автомобільної продукції, якнайкращим варіантом для ПАТ «ЗАЗ» є встановлення міцних дружніх зв'язків з посередницькими фірмами, що давно працюють на даних ринках.
Вважаю за доцільне розглянути результати діяльності підприємства в 2012-2013 роках (додаток 1 ).
Отже,проглядається позитивна диманіка в зростанні прибутку та скороченні валових витрат(за попередній період чистий прибуток становив 448 , як в звітний – 2660). Також ми можемо побачити що майже усі показники мають тенденцію до росту. У порівняні з 2012р.. також помітно зросли матеріальні затрати на виробництво у порівнянні з 2013р.,що тільки позитивно відображається на стандартах якості продукції. На фоні такого помітного росту затрат ріст прибутку буде покривати лише затрати, це свідчить про те що дане господарство не є збитковим, але цей ріст прибутку є недостатнім оскільки він є наслідком інфляційних коливань а не виробничого росту.
2.2 Характеристика формування собівартості продукції
При розгляду даної теми курсової ,вважаю за доцільнене ознайомитись з самими процесм формуванян вартості та собівартості, відповідно, на підприємства.
Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним з важливих узагальнюючих показників діяльності фірми (підприємства), що відображають ефективність використання ресурсів; результати впровадження нової техніки і прогресивної технології; вдосконалення організації праці, виробництва і управління.
У собівартості продукції відображаються поточні витрати підприємства за основними напрямками його діяльності: виконання підготовчих робіт, здійснення робіт, безпосередньо пов'язаних з виробництвом та управлінням цим процесом, вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, а також по стандартизації та підвищенню якості продукції, поліпшення умов праці, охорони природи.
При здійсненні господарсько-виробничої діяльності на будь-якому підприємстві природним чином споживаються сировину, матеріали, паливо, енергія, працівникам виплачується заробітна плата, відраховуються платежі на їх соціальне і пенсійне страхування, нараховується амортизація, а також здійснюється ще ряд необхідних витрат. За допомогою процесу звернення ці витрати постійно відшкодовуються з виручки підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг), що забезпечує безперервність виробничого процесу. Щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного знаменника, тобто представити в грошовому вираженні. Таким показником і є собівартість.Собівартість продукції (робіт, послуг) є комплексним показником, на підставі якого можна судити про ефективність використання підприємством різних видів ресурсів, а також про рівень організації праці на підприємстві. Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції.
У собівартість включають всі витрати підприємства на виробництво і збут даної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат.Собівартість продукції або послуги - один з найважливіших економічних показників діяльності підприємств, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції або послуги. Собівартість показує, у що обходиться підприємству що виходить їм продукція або пропоновані послуги
Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність виробничого підприємства. В випадку «ЗАЗ» , собівартість продукції - це витрати підприємства в грошовому вираженні на її виробництво товарнох одиниці і збут. У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва та освоєння технологічних процесів на виробництво та комплектацію автомбіля; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів і інші умови та фактори, що характеризують виробничо-господарську діяльність.