Шляхи та засоби розумового виховання молодших школярів

Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки 

Київської обласної державної  адміністрації

Комунальний заклад «Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж»

Курсова робота

з педагогіки

Шляхи та засоби розумового виховання молодших школярів

Біла Церква

2011 
ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………………...…..3

Розділ І. Загальна характеристика  розумового виховання  молодших школярів

1. Розум - важливий засіб пізнання навколишньої дійсності. Місце розумового виховання у системі всебічного гармонійного розвитку особистості………7

2. Поняття «розумове виховання». Головна суть розумового виховання, його зміст та завдання………………………………………………………………...9

3. Ефективні шляхи розумового виховання, як передумова підвищення навчального процесу  молодших школярів………………………………….14

4. Засоби розумового виховання…………………………………………………17

Розділ ІІ. Перевірка ефективності шляхів та засобів розумового виховання, як передумова формування розумових здібностей та пізнавальної активності молодших школярів

2.1. Дослідження  розвитку розумових здібностей та пізнавальної активності молодших школярів …………………………………………………………………..23

2.2. Аналіз результатів проведенного дослідження розумового виховання молодших школярів

Висновки………………………………………………………………………………..…38

Список використаної літератури………………………………………………………...41

Додатки……………………………………………………………………………..……..44

Вступ

     Сьогодні  з - поміж важливих завдань, що постають перед системою освіти, особливої актуальності набуває реалізація  навчального процесу, спрямована на удосконалення всебічно розвиненої особистості школярів. Виховання і навчання спрямовані на те, щоб нові покоління, засвоюючи основи наук, суспільно-історичний досвід, були підготовленими до самостійної життєдіяльності, цивілізованого ставлення до природи, культури, інших людей, адаптації у світі, який динамічно змінюється. Ці вимоги особистість засвоює свідомо чи несвідомо як необхідні умови життя і діяльності.

     Нині, в  зв'язку з небувалим розвитком  науки, пожвавленням суспільних  перетворень, посиленою інтелектуалізацією  праці, швидкою зміною техніки  й технологій в усьому світі,  проблема плекання інтелекту  набрала особливої гостроти. Всі тепер відчуваємо, як у відповідальний час розбудови самостійної Української держави круто зросла потреба мати людей компетентних, розумова обдарованих, з мисленням державо-будівників. І тут без добре поставленого розумового виховання аж ніяк не обійтись. Отож роль учителя початкових класів у розв'язанні даного важливого питання дуже велика.

     Немає, напевно,  жодного педагога, який не замислювався  над тим, чому багато школярів  погано вчаться, не переживав,  не намагався допомогти таким  учням.

     Однією  з найголовніших причин, що породжують  низьку успішність, є відсутність  у учнів уміння вчиться. Формування  знань лише тоді виявляється  плідним, коли воно здійснюється  разом з розвитком мислення. [18]

     Одній з  найважливіших складових частин  виховання особи являється розумове виховання. В історії педагогіки були дві точки зору на розумове виховання і розвиток : теорія формальної освіти і теорія матеріальної освіти. 
Представники першої теорії стверджували, що головне і найбільш суттєве в розумовому вихованні - це розвиток самих форм мислення, пізнавальних здібностей учнів, розвиток пам'яті, уяви, кмітливості, винахідливості. При цьому само навчання в школі розглядалося як своєрідний курс розумової гімнастики. Представники теорії матеріальної освіти, навпроти вважали найголовнішим і істотнішим в розумовому розвитку і вихованні конкретні, реальні знання, які в необхідній мірі самі собою визначають і форми мислення.

     Сучасна  педагогіка виходить з визнання  єдності матеріальної і формальної  освіти, тому в завдання розумового виховання входить: озброєння основ наук, що вчаться математичними знаннями, про природу, людське суспільство і мислення; розвиток пізнавальних потреб, інтересів і здібностей; формування соціально значущих мотивів вчення; виховання у учнів самостійності в учбовій роботі; а також формування умінь і навичок розумової діяльності (спостереження, порівняння, вироблення понять, розуміння причинно-наслідкових зв'язків, міцне запам'ятовування матеріалу і тому подібне), тобто інтелектуального компонента культури розумової праці. [22; 7]

     Важливість  виховання культури розумової  праці сьогодні усвідомлюється  як теоретиками, так і практиками  педагогіки. За останні два десятиліття  для розвитку учбово-пізнавальних  здібностей учнів зроблено вже немало.  Але нині перед педагогічною наукою і школою стоїть завдання; розробити і реалізувати на практиці спадкоємну технологію комплексного розумового виховання учнів усіх класів, - як на уроках; так і в ході позаурочної виховної діяльності спільними зусиллями учителів, класних керівників, бібліотекарів і батьків.

     Початкова  школа покликана дати своїм  учням окреслену її навчальним  планом і програмами належну  суму знань, умінь та навичок  і водночас розвивати їх розум  так, щоб вони в перспективі,  здобувши освіту, ставали розумнішими, інтелектуально багатими, компетентними, із жадобою до знань людьми. [30]

     Ідеалом  школи, за справедливим визначенням  В. Сухомлинського, є те, щоб у  життя не вступала жодна невихована  у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства незалежно від того, освічені вони чи неосвічені. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов із стін школи, обов'язково має бути розумною людиною. [32]

     Розумове  виховання належить до однієї з найважливіших складових частин формування всебічно розвиненої людини, до одного з дійових чинників вирощення інтелектуальної еліти нації. Здійснюється воно в нерозривній єдності з усіма іншими виховними компонентами, бо розумовий розвиток і формування на цій основі національної еліти - це насамперед виховання особистості. А особистість виростає у певному духовному середовищі, коли існує особливе естетичне й морально-психологічне поле. А його треба плекати з дитинства, виховуючи на історії народу, на прикладі своїх батьків, дідів і прадідів, відданих ідеї соборної України, і шанують її культуру, традиції, рідну мову»

      Ми живемо  в ХХІ столітті, де для роботи    з    новою    сучасною    технікою,    в    середовищі освічених людей  потрібні  глибокі  знання,  високорозвинене  мислення, здатне до швидкого аналізу й миттєвих операцій, безпомилкових оперативних логічних кроків, необхідних для прийняття правильних рішень.

«Розумове виховання  необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити й бути розумною повинна кожна людина, бо розум конче необхідний у всіх без винятку видах людської діяльності. Тому й справжнє розумове виховання орієнтує людину на життя у всій його складності, в усьому його багатстві» [16].

     Отже, обрана тема «Шляхи та засоби розумового виховання молодших школярів» є досить актуальною на сьогоднішній день.

Об'єкт дослідження:  процес розумового виховання молодшого школяра

Предмет дослідження: зміст, шляхи та засоби розумового виховання молодших школярів

Мета дослідження: виявити, обґрунтувати й експериментально перевірити шляхи розумового виховання учнів початкової школи та підібрати педагогічні засоби інтелектуального розвитку

Завдання дослідження:

1. Розкрити значення і головну суть розумового виховання;
2. проаналізувати зміст розумового виховання учнів початкових класів;
3. виявити провідні шляхи  та засоби розумового виховання та його вплив на інтелектуальний розвиток молодшого школяра;
4. скласти методичні рекомендації для вчителів початкової школи з питань формування

Методи дослідження:

- аналіз психолого-педагогічної літератури;

- експеримент

- спостереження

- анкетування респондентів

Гіпотеза дослідження: якщо у роботі з учнями початкової ланки використовувати ефективні шляхи та засоби розумового виховання, то рівень загальної успішності молодших школярів значно підвищиться.

Практичне значення:

Розділ І. Загальна характеристика  розумового виховання  молодших школярів

1. Розум - важливий засіб пізнання навколишньої дійсності. Місце розумового виховання у системі всебічного гармонійного розвитку особистості

     Людина  належить до виду homo sapiens. Їй властиво  активно пізнавати довкілля, оволодівати  інтелектуальним досвідом попередніх  поколінь, систематизувати його  і на цій основі підніматися по сходинках соціального прогресу. Розумова діяльність є провідною в житті людини. Це найважливіша передумова соціального становлення особистості та її морально-духовного збагачення.

     Серед усіх  живих істот на Землі людина  відрізняється перш за все наявністю розуму, здатністю думати, розмовляти, творити. Не випадково в народі кажуть, що «знання та розум - скарб людини».

     «Розум - одна  з найкращих людських якостей  («Не краса красить, а розум»). Від інтелектуального розвитку  особистості залежить рівень її підготовки до життя («Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати»), особисті доля й щастя («Щастя без розуму - торбина дірява»). [10]

     Широка, нічим  не замінима функція розуму  відзначена в численних українських  народних афоризмах типу: «до розуму дійти» (порозумнішати), «навчатися розуму» (набувати доброго розуму) тощо. А якщо додати сюди стійкі словосполучення із синонімами до слова «розум» -  ум, глузд, толк, розсудок, смисл, мудрість, тямучість, то таких фразеологізмів набереться дуже багато.

     Для   відзначення   життєвої   ролі   розуму   в   живому   масовому спілкуванні   він   часто-густо   протиставляється   глупоті   («Краще   один мудрий,   ніж десять  дурних»).   Кожен  знає,   що   краще  справу мати  з розумним,   ніж   з   невігласом.   Людина   з   неповноцінним  розумом  - каліка («Нема ума: вважай - каліка»).

     Українські  прислів´я підносять розум як  найвищу цінність (“Знання та  розум — скарб людини”, “За  вченого двох невчених дають”, “Не краса красить, а розум”). Душевні та фізичні якості людини народна мудрість також пов´язує з розумом (“Доброта без розуму пуста”, “Сила перед розумом никне”, “Людина без розуму, що сніп без перевесла”, “Розумний розсудить, а дурень осудить”). З ним не може зрівнятися ні врода (“Шкода краси, де розуму немає”), ні багатство (“Не купити ума, як нема”), ні показна вченість (“Розумний любить вчитись, а дурний вчити”). Знання, як стверджує народна мудрість, безмежне, і здобути його можна лише наполегливими зусиллями (“Дурному розуму не вставиш”, “Вік живи — вік учись”).[21]

     Важливим  складником всебічного розвитку  особистості є розумове виховання.  Розумове виховання - процес тривалий  і складний. Успіх його забезпечується   рядом  факторів.   Провідне  місце   серед  них  займає перш за все живе спілкування з розумними людьми. Розум плекається розумом.   «З   розумним   поговори,   то   й   розуму   наберешся,   а   з дурним   -     то   й   свій   загубиш»,  -  кажуть  у   народі.   А   звідси   й порада: «Мудрого шукай, дурного обходь».  І висновок: «Розумні діти зростають у розумних батьків і вчителів».  В образі свого вихователя діти   повинні  бачити  безмежну  відданість  розумовому життю, науці. Учнів скоряє закоханість їхнього вчителя в розум. Тому дуже важливо, щоб  молодший   школяр  з  допомогою   свого   вчителя   сьогодні   став розумово   багатшим,   ніж   був   учора.   Кращий   спосіб   розумового виховання, як цей, годі й придумати. [19]

     Разом із  знаннями, які формуються у дитини  в процесі виховання, розвиваються  способи пізнавальної діяльності: вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Очевидно, тому розумова досконалість високо цінується всіма народами. «Не краса красить, а розум», «Знання та розум — скарб людини», — гласить народна мудрість, пов'язуючи з розумовими даними формування моральних якостей особистості («Немає доброти без розуму»). Розум є важливим засобом пізнання навколишньої дійсності («Бачить око далеко, а розум — ще далі»). Він свідчить не лише про дану людині від природи кмітливість і тямовитість, а й про здобутий у процесі виховання і самовиховання рівень розвитку («Не той дурний, хто не вчився, а той, хто вчитися не хоче»). Отже, у процесі засвоєння дитиною знань, розвитку її інтелекту, мислення відбувається формування культури розумової праці. У цьому і полягає сенс розумового виховання.

    Навіть з  вищесказаного видно, що споконвіків  у народі високо ціниться розум  людини, освіченість, інтелект.

    Виховання  і навчання спрямовані на те, щоб нові покоління, засвоюючи  основи наук, суспільно-історичний досвід, були підготовленими до самостійної життєдіяльності, цивілізованого ставлення до природи, культури, інших людей, адаптації у світі, який динамічно змінюється. Ці вимоги особистість засвоює свідомо чи несвідомо як необхідні умови життя і діяльності. Разом із знаннями, які формуються у дитини в процесі виховання, розвиваються способи пізнавальної діяльності: вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Очевидно, тому розумова досконалість високо цінується всіма народами. “Не краса красить, а розум”, “Знання та розум — скарб людини”, — гласить народна мудрість, пов´язуючи з розумовими даними формування моральних якостей особистості (“Немає доброти без розуму”). Розум є важливим засобом пізнання навколишньої дійсності (“Бачить око далеко, а розум — ще далі”). Він свідчить не лише про дану людині від природи кмітливість і тямовитість, а й про здобутий у процесі виховання і самовиховання рівень розвитку (“Не той дурний, хто не вчився, а той, хто вчитися не хоче”). Отже, у процесі засвоєння дитиною знань, розвитку її інтелекту, мислення відбувається формування культури розумової праці. У цьому і полягає сенс розумового виховання. [4]

 
1.2. Поняття «розумове виховання». Головна суть розумового виховання, його зміст та завдання

    Розумове  виховання полягає у збагаченні  знань дитини, розвитку мислительних  процесів, формуванні вміння знаходити,  осмислювати, інтерпретувати, використовувати відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налаштовувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.

     «Розумове виховання» - цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

     Зміст розумового виховання - система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися. [1; 33]

Зміст розумового виховання учнів початкових класів охоплює:

1)   розуміння   значення   знань,   які   здобуваються   в   школі,   для життя    і    праці,    громадської   діяльності,    будівництва    самостійної Української держави;

2) розвиток    допитливості,    спостережливості,    кмітливості, активності  на  уроках,  прагнення  самостійно  виконувати  завдання у класі і вдома;

3) уявлення про наукову  організацію навчальної праці,  навички самостійного читання  дитячої літератури, уміння ділитися  враженнями про прочитане;

4) негативне   ставлення   до   списування,   бездумного   зубріння, шпаргалок, підказування, невиконання домашніх завдань;

5) пошанне ставлення  до Розуму й розумних людей,  бажання стати мудрою людиною.

     Розумове  виховання відбувається у процесі  засвоєння знань і не зводиться  до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини. [2]

     Під час  розумового виховання відбувається  накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв´язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах.

Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками, довідниками тощо). [5]

     Провідне  завдання розумового виховання  — це створення оптимальних  умов для розумового розвитку особистості, максимальне використання потенцій людини для зростання ЇЇ інтелектуальних сил.

     «Інтелект» (від лат. іntellektus — пізнання, розуміння, розум) — це суб'єктивна здатність живих істот здійснювати доцільно орієнтовану діяльність, що дає змогу особистості забезпечувати активну діяльність у природному й соціальному середовищі.

«Розумові сили» – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями. [8]

Основними завданнями, які вирішуються у процесі розумового виховання є розвиток мислення і його видів, формування світогляду та культури розумової праці. Тому й першим об’єктом має бути розум людини, адже без розуму людина сліпа, без розуму вона не може стати на  правильний шлях, служити народові. Як вважає український філософ і педагог Г.Сковорода, рушійною силою людської діяльності є думка.

У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися  мислити. 
     «Мислення» — є вищою формою відображення дійсності, а тому вихованням особистості. Школа має закласти основи для формування різних видів мислення: діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, категоріального, теоретичного, індуктивного, дедуктивного, алгоритмічного, репродуктивного, продуктивного, системного. Насамперед, мислення пов’язане із процесом формування свідомості. [24]

«Свідомість» – найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. У процесі впливу на свідомість особистості з метою її розвитку, здійснення особистістю ряду мислительних операцій, аналізу, синтезу, відповідних висновків у неї формується світобачення – світогляд.

«Світогляд» (світ+огляд – бачення, бачити світ)  - система поглядів на об’єктивний світ і місце у ньому людини, на ставлення її до навколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, від того, на якому  рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим ґрунту під собою (С.Гассен).

Шляхами формування наукового  світогляду є:

1. теоретична спрямованість навчально-виховного процесу;
2. здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання;
3. розвиток діалектного мислення на уроках;
4. підготовка і проведення у позаурочний час виховних заходів, які б забезпечували світоглядні знання школярів, формували їхні погляди і переконання; залучення учнів до різних видів діяльності, які б спряли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки;
5. корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;
6. соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних. [3; 14]

Від рівня інтелектуального розвитку людства залежать його трудові  результати, якість підготовки молодого покоління до життя, його особиста доля і щастя. Тому важливим завданням  розумового виховання є «культура мислення» – сукупність вироблених людством прийомів, норм і правил розумових дій у процесі пізнання дійсності, яке виражається в умінні чітко формулювати завдання, обирати оптимальні методи розв’язання проблем, формулювати обґрунтовані висновки, правильно використовувати їх на практиці. Культура мислення підвищує цілеспрямованість, організованість, ефективність будь-якого виду пізнавально-практичної діяльності.

     Культура  розумової праці означає вміння  раціонально використовувати режим  розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т. ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам´яті та використання різних її видів — логічної, моторної, зорової; вести спостереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах. 
Розумове    виховання    реалізується    також    у   сукупності   з формуванням   наукового   світогляду.   Разом   з   цим,   спільним,   воно виконує   в   початковій   школі   властиву   йому   специфічну   функцію, спрямовану   на   розвиток   інтелектуального   потенціалу   молодших школярів,    пізнавальних   мотивів,    навичок    розумової   діяльності, творчого мислення, раціональної організації навчальної праці. [16]

     Основи  розумового  виховання закладаються  в роки дитинства і супроводжуються  в продовж всього життя.

3. Ефективні шляхи розумового виховання, як передумова підвищення навчального процесу  молодших школярів

      «Я мислю  — отже, я iсную» — проголосив  кiлька столiть тому видатний  французький мислитель Рене Декарт. I справдi, саме за допомогою мислення  людина осмислює свiт i себе  в ньому. Без мислення неможливе  iснування людини як iстоти розумної. Особливостi мислення, його здатнiстъ інтерпретувати отриману за допомогою сприймання інформацію являють неповторну особистісну характеристику людини. Тому кожному вчителю важливо розуміти специфіку процесів мислення своїх учнів, щоб мати можливість максимально враховувати їх у своїй навчальній, колекційній та розвиваючій роботі. [27]

     Провідні   шляхи   розумового   виховання   -   це   систематичні заняття  на уроках,  побудованих  на  основі  принципів  розвиваючого навчання,   позакласна   робота   з   розвитку  інтелектуальної  культури учнів.   У   цілому   ж   розвиток   розумових   сил   і   здібностей   школярів великою мірою залежать від багатства інтелектуального життя школи.

Навчання   тоді   повноцінне,   коли   воно   сприяє   розумовому розвиткові   учнів,   протікає  у  їх  органічній   єдності.   Порушення   цієї цілісності недопустиме. Та й головна суть розумового виховання якраз і полягає в тому,  що,  здобуваючи  знання, дитина  разом з тим  стає розумнішою.    У    процесі    навчання    здійснюється    головна    мета розумового     виховання            розвиток     інтелекту.     [9; 1]

Процес розумового виховання  людини супроводжує її впродовж усього життя. Можна виділити такі шляхи (напрями) розумового виховання:

1) стихійне сприйняття  явищ і процесів навколишньої  природної та соціальної дійсності  людиною з раннього віку;

2) навчання в загальноосвітніх  навчально-виховних закладах, де  відбувається оволодіння основами  наук;

3) навчання у професійних  навчальних закладах;

4) користування джерелами  засобів масової інформації (книги,  газети, журнали, радіо, телебачення);

5) участь людини у  продуктивній праці;

6) залучення учнів  до позакласної та позашкільної  виховної роботи;

7) організація досвіду  поведінки особистості в соціальній  діяльності;

8) включення людини  до системи самоосвіти. [11]

«Розумове    виховання,    за    словами    В.    Сухомлинського, відбувається  у процесі оволодіння знаннями.  Проте  воно  не зводиться до нагромадження   знань.   Не  можна   поставити   знак   рівності  між освіченістю і розумовою вихованістю, між колом знань, набутих у школі, і ступенем розумового розвитку, хоч останнє залежить від обсягу знань. Розумова вихованість не рівнозначна обсягу набутих знань. Уся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній діяльності людини. А це забезпечується тоді, коли кожне заняття в школі стане уроком мислення, уроком, де панують безперервні пошуки й знахідки, відкриття й здивування. Здивування -це надійна стежка мислення. Тільки там, де є захоплення, натхнення розумовою працею, можливе інтелектуальне зростання дитини. У пошуках і знахідках - найголовніше, а в початкових класах - єдине джерело напруження інтелектуальних, вольових сил. Хоч би яким слабким був школяр, він зобов'язаний з кожним етапом навчання підніматися хоча б на невисоку сходинку в своєму розумовому розвитку. Це зростання й залежить від інтелектуального стану допитливості, що панує в початкових класах» [18;16].

У кожній навчальній дисципліні, яка вивчається у початковій школі, закладені великі можливості для  розумового виховання. Треба тільки їх вміло використовувати. І в  першу чергу це стосується уроків рідної української мови та математики.

Мова і мислення завжди нероздільні. Опановуючи рідну мову, діти разом із словами набираються  й розуму, набувають чужих думок, навчаються самі думати й ті думки  викладати словами. Математику справедливо  називають царицею мислення.

Могутнім фактором розумового виховання виступає прибігання до феноменальної  мудрості нашого народу, до невичерпних  джерел фольклору. Народні казки, оповідання, загадки, прислів'я і приказки, скоромовки, ігри, іграшки, забавки - це чудова гімнастика розуму. Добре, якщо учні не тільки слухають і розповідають казки, але й самі їх складають, пишуть твори-мініатюри, виконують творчі роботи і завдання з усіх без винятку навчальних дисциплін за матеріалами спостережень над явищами природи, над працею, творами мистецтва, а також роботи на теми, які потребують моральної оцінки діяльності, поведінки, людських взаємин, як-от: «Як ластівка робить гніздо», «Моя любима українська народна пісня», «Як зерно стає хлібом», «Чарівний світ казки», «Вік живи - вік учись», «Книги читати - розуму набирати», «Перші ознаки весни», «Що значить бути добрим сином/ доброю дочкою», «Розумний і дурень» та ін. [25]