Шляхи удосконалення системи операційного управління в умовах конкуренції

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Теоретичні основи управління операційною системою підприємства

1.1 Функції і задачі операційної системи підприємства в умовах конкурентного середовища

1.2 Загальні вимоги до операційної системи підприємства і її елементи

1.3 Методи операційного управління організації діяльності

2. Аналіз та оцінка операційної системи в АКБ "Імексбанк"

2.1 Загальна характеристика об’єкта дослідження

2.2 Аналіз функціонування операційної системи АКБ "Імексбанк"

2.3 Оцінка операційної системи

3. Шляхи удосконалення системи операційного управління в умовах конкуренції

3.1 Оптимізація операційної системи АКБ "Імексбанк"

3.2 Шляхи вдосконалення операційної системи банку

3.3 Стратегія подальшої діяльності банку

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки

 

ВСТУП

 

     Підвищення ефективності надання послуг – одна із головних задач розвитку економіки на теперішньому етапі будівництва незалежної України. Необхідною умовою їх вирішення є удосконалення прийняття управлінських рішень, в першу чергу економічно їх обґрунтовуючи. Під виробництвом, в основному, розуміють випуску продукції в результаті переробки сировини. Операційні (виробничі) системи мають більш ширше призначення, вони включають в себе не тільки виробництво продукції, а і надають послуги клієнтам (замовникам).

     Уявлення операційної системи підприємства як складної управлінської системи, в якій техніко-економічні процеси відображаються в виді руху і перетворення інформації є найбільш перспективними для отримання ефективних результатів в рамках підходу до економічного обґрунтування управлінських рішень, пов’язаних з менеджментом операційної системи підприємства.

     Особливістю змісту операційної системи є  те, що насамперед її елементами виступають люди й машини. Крім того, виявляється, що більшість подібних систем перетворюють одну кількість ресурсів-входів (матеріали, гроші) в іншу, більш цінну кількість ресурсів-виходів (товари, послуги). Тому така система, як правило, містить чотири класи елементів: люди, машини, матеріали і гроші. Така система є основою всього будь-якого підприємницького процесу, досконалість взаємодії її елементів забезпечує ефективність діяльності підприємства і його успішність на ринку.

     Досить  істотним в операційній системі  є те, що елементи мають бути взаємопов’язаними (взаємозалежними, взаємодіючими). Найрізноманітніші частини можуть бути об’єднані в ціле, але це ціле ще не система, поки не сформовано певний діючий організм. Будь-яка система може розглядатися як підсистема певної більш великої системи. Система перебуває в постійній взаємодії із зовнішнім середовищем як певною сукупністю елементів. Зміна властивостей останніх впливає на систему, а також на ті об’єкти, елементи зовнішнього середовища, властивості яких змінюються в результаті поведінки системи.

     Будь-які  зміни зовнішніх чинників призводять до різноманітних змін в самій операційній системі, які можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки, а від цього залежить прибутковість підприємства. Тому, така система повинна бути пристосована до таких змін і відповідно реагувати з метою забезпечення постійності своєї ефективності. Така функція покладається на управлінську складову операційної системи, яка забезпечує генерування управлінських рішень.

     Саме  управлінський сектор регулює всією  сукупністю елементів загалом. Однак, успішність справи залежить не тільки від якості прийнятих рішень, а й від процесу та якості їх виконання. Тобто, в першу чергу повинен бути налагоджений чіткий взаємозв’язок між структурними підсистемами операційної системи, має бути присутній оперативний обмін інформацією та визначена схема виконання рішень керівництва компанії. Якість виконання управлінський рішень залежить від налагодженої співпраці всіх структурних підрозділів підприємства. В результаті, якщо прийняте правильне рішення і система працює ефективно, то його виконання повинне принести очікуваний результат.

     Отже, ефективність функціонування господарюючого суб’єкта в більшості залежить від  якісно сформованої операційної  системи.

     Актуальність  теми даної курсової роботи полягає саме в значимості операційної системи для розвитку підприємств, організацій, установ та в пошуку ефективних шляхів оптимізації операційної системи в умовах фінансово-економічної кризи.

     Основною  метою написання даної роботи є дослідження операційної системи  та визначення шляхів покращення ефективності її роботи.

     Досягнення  поставленої мети можна забезпечити  виконанням таких завдань:

  • дослідження теоретичних аспектів формування та роботи операційної системи;
  • визначення основних елементів та складових операційної системи;
  • визначення основних методик організації виробничо-господарського процесу;
  • дослідження функціонування операційної системи на АКБ "Імексбанк";
  • визначення позитивних та негативних сторін операційної системи на досліджуваному суб’єкті;
  • пошук шляхів вдосконалення ефективності роботи операційної системи.

     Об’єктом  дослідження теми даної курсової роботи виступає діяльність АКБ "Імексбанк". Предметом дослідження є процес роботи операційної системи установи та її структурних елементів.

     Основою при написанні даної курсової роботи були підручники та наукові праці таких вітчизняних вчених як Шегда А.В., Кузьмін О.Є., Гірняк О.М., Лазановський П.П., Хміль Ф.І., Костюк О. та інші нормативно-законодавча база України та дані про роботу досліджуваного суб’єкта.

 

1. Теоретичні основи управління операційною системою підприємства

    1. Функції і задачі операційної системи  підприємства в умовах конкурентного  середовища.
 

     Операційна  система або операційний менеджмент є передумовою виробництва організацією товарів чи послуг.

      Операційна  система – повна система виробничої діяльності організації, яка становить собою сукупність трьох взаємозалежних підсистем: підсистема управління; переробна; забезпечувальна (рисунок 1). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 1. - Структура операційної системи [70, c. 494]

     Управління  операційною системою ґрунтується на принципах, які відображають ринкові умови господарювання.

     Операційний менеджмент формує стратегію операційної  системи, залучає засоби виробництва  для досягнення ефективності. Виходячи з цього, операційна система з  технічної точки зору є послідовністю факторів і операцій, поданих у вигляді схеми: ресурси – витрати – результат.

     Ресурси операційної системи – це керовані фактори виробництва, яким притаманні вартісні властивості й здатність перетворювати. Ресурси, як вхідні фактори операційної діяльності, поділяються на трудові, матеріальні, фінансові, технологічні, інформаційні.

     Переробна підсистема виконує виробничу (продуктивну) роботу, безпосередньо пов’язану із перетворенням вхідних ресурсів організації на вихідні результати. У процесі її функціонування частина матеріальних і енергетичних ресурсів піддається перетворенню (обробці), частина споживається під час виробничого процесу. Функціонування переробної підсистеми вимагає певних капіталовкладень, регулярного надходження інформації від підсистеми управління про зміни технологій аналогічних виробництв у інших організаціях, про стан ринку сировини, матеріалів, енергії та кінцевих продуктів, створених переробною підсистемою.

     Забезпечувальна підсистема безпосередньо не пов’язана з виробництвом товарів чи послуг, однак забезпечує діяльність переробної. До забезпечувальної підсистеми належать обчислювальний центр, ремонтно-експлуатаційні, транспортні служби, охорона, експедиція, будівельні підрозділи, підрозділи соціально-побутового характеру тощо, її структура залежить від потреб і особливостей виробничого процесу, який відбувається у переробній підсистемі. Залежно від специфіки виробництва деякі з підрозділів забезпечувальної підсистеми можуть бути елементами переробної.

     Підсистема  управління призначена для забезпечення функціонування переробної й забезпечувальної підсистем. У ній визначають цілі, політику, основні напрями розвитку операційної системи, планують випуск продукції (послуг), необхідні для цього ресурси. Підсистема управління коригує діяльність інших підсистем операційної системи, забезпечує їх взаємоузгоджене і ритмічне функціонування. Для цього вона постійно отримує необхідну внутрішню інформацію про стан переробної та забезпечувальної підсистем, наявність сировини, ресурсів тощо. Із зовнішнього середовища в цю підсистему надходить інформація про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, законодавчі та нормативні акти тощо.

     Підсистема  управління є своєрідною переробною підсистемою, ресурсом і продуктом  діяльності якої є інформація. Функціонування підсистеми управління забезпечують відповідні засоби й інструменти для роботи з інформацією [70, c. 495].

     Відповідно  до підсистем операційного менеджменту  визначаються і його функції, які  можна поділити на технологічні і управлінські.

     Технологічна  функція пов’язана з технологічною  діяльністю, не має прямого відношення до управлінської функції. До управлінської  функції відноситься необхідність використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів. На відміну  від працівників виробництва, які не мають відношення до управління і виконують тільки виробничо-технологічну функцію, в обов’язки менеджера входять не тільки вирішення управлінських задач, а й виробничих:

  • по плануванню (стратегічному, перспективному, поточному і оперативному);
  • по реалізації виробничих процесів на перспективу їх розвитку на прогнозний період (10 і більше років), на 5-ти річну перспективу, поточну-річну перспективу і оперативну-поквартальну-помісячну реалізацію планів по всім видам робіт, ресурсів і організаційних заходів, необхідних для отримання запланованого прибутку;
  • по організаційним питанням – організаційний захід, щодо реалізації інвестиційних і інноваційних прогнозів, особливостям управління інноваційною системою в менеджменті операційної системи підприємства, управління підготовкою і забезпечення оновленого підприємства;
  • по координаційним питанням – координанаційні заходи щодо організації управління оновленою операційною системою в системі менеджменту інноваційного персоналу і економічного обґрунтування управлінських рішень в умовах подолання підприємством економічних ризиків і небезпеки кризових явищ і ситуацій;
  • по мотиваційним питанням – мотиваційні заходи щодо врахування матеріально-соціально-психологічних особливостей людини (винагорода, задоволеність роботою, гарні умови праці, високий статус на підприємстві, висока зарплата, можливість службового росту, зручна система відпусток, заслужена похвала колег і інше, і іншу сторону мотивацій становлять заслужені покарання працівників в тому чи іншому виді);
  • контрольні заходи менеджера щодо своєчасного виявлення небезпеки економічних ризиків, різних конфліктів на підприємстві і їх своєчасних подолань, а також відхилення від існуючих нормативів Держстандарту якості продукції і іншого і ліквідації цих негараздів [97].

     Однією  із необхідних підсистем функціонування операційного менеджменту є управління матеріально-технічним забезпеченням  та збутом продукції. Вона значною мірою  відображає початкову стадію технологічного процесу – це виробництво та постачання необхідних матеріалів, запасів сировини та напівфабрикатів – вхідні інформаційного процесу, перетворені операційною системою на її вихідні – готову продукцію. До обов’язків матеріально-технічного забезпечення входить своєчасна доставка в операційну систему підприємства усіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, технологічного обладнання, інструментів, транспортних засобів, палива, тепло-електроенергії, води, тощо) в обсягах необхідних для нормального функціонування операційного процесу по виробництву необхідної продукції. На вибір форми постачання операційної системи можуть впливати різноманітні фактори. Залежно від цих факторів, операційна система забезпечує себе ресурсами через товарно-сировинні біржі, аукціони, різні посередницькі підприємства і власним виробництвом комплектуючих виробів та інше. На великих підприємствах роботу по забезпеченню всіма видами ресурсів здійснює управління (відділи) матеріально-технічного забезпечення. При формуванні управлінської структури матеріально-технічного забезпечення необхідно врахувати основні управлінські функції – це здійснення маркетингових досліджень ринку постачальників по видам ресурсів, доступними цінами і простотою схем постачання та їх стабільністю; стратегічного (перспективного, поточного) прогнозування потреб в усіх видах ресурсів; завчасна підготовка заявок на необхідні ресурси та подання їх у планові служби управління і здійснення управлінської діяльності з реалізації планів забезпечення ресурсами (укладання необхідних контрактів, тощо); управління прийняттям, розміщенням, зберіганням, забезпеченням ресурсами робочих місць; разом з технічними, планово-економічними, фінансовими управліннями проведення економічного обґрунтування норм запасів та контроль за їх станом; розроблення управлінських заходів щодо економії усіх видів ресурсів; управління оперативним обліком надходження усіх видів ресурсів, їх економічним аналізом використання та стимулювання поліпшенням їх використання; управління контролем якості усіх видів ресурсів та термінів виконання їх замовлень.

     Управління  збутовою діяльністю операційної системи  і після реалізаційного обслуговування покупців (замовників) виготовленої продукції  здійснюється управлінською структурою збутової діяльності. В ринкових умовах господарювання збут продукції для підприємства має вирішальне значення, так як існує жорстка конкуренція на вироблену продукцію. Управлінська структура служби збуту залежить від масштабів виробництва, обсягів збутової діяльності, кількістю та інтенсивністю обслуговування покупців і інше. Стратегія збутової діяльності базується на досягненні конкурентних переваг підприємства і створення свого ділового іміджу. Для цього, перш за усе, необхідно розробити систему маркетингово-комунікаційного менеджменту в операційній системі підприємства. Для успішної реалізації продукції недостатньо запропонувати високоякісну продукцію за привабливою ціною на товарному ринку. Потрібно домогтися того, щоб високоякісні властивості продукції підприємства стали відомі багатьом покупцям. Суть системи маркетингово-комунікаційного менеджменту підприємства спрямована на інформування покупців на товарному ринку про свою діяльність і про запропоновану свою високоякісну продукцію, в поєднанні з ціллю розробки менеджером операційної системи стратегічного менеджменту попиту та реалізації продукції.

     Отже, операційна система є сукупністю взаємопов’язаних підсистем, які забезпечують процес створення продукту діяльності та отримання прибутку. Функціонування даної системи полягає в організації  руху та взаємодії ресурсів підприємства, в результаті чого створюється благо, яке після його реалізації приносить грошові кошти з приростом, у вигляді чистого прибутку.

1.2. Загальні вимоги до операційної системи підприємства і її елементи.

 

     Особливістю змісту операційної системи є те, що насамперед її елементами виступають люди й машини. Крім того, виявляється, що більшість подібних систем перетворюють одну кількість ресурсів-входів (матеріали, гроші) в іншу, більш цінну кількість ресурсів-виходів (товари, послуги). Тому така система, як правило, містить чотири класи елементів: люди, машини, матеріали і гроші.

     Для вивчення ефективності використання персоналу  фірми можна застосувати три  основних підходи. Насамперед можна  покращити початковий добір працівників  або шляхом підвищення кваліфікації вже наявних працівників навчанням, або використавши обидва ці способи. Уже давно визнано, що організація може розвиватися тільки за умови вдосконалювання кваліфікації кадрів. Саме особистість, її потенційні можливості й таланти є невидимими цінностями, що не фігурують у балансах фірми, але в кінцевому результаті визначають фактори її успішної діяльності. Крім того, значний час і засоби сьогодні виділяються на здійснення добору кадрів, з’являються спеціальні фірми, що консультують саме в цій галузі.

     Набравши  новий висококваліфікований персонал, можна суттєво поліпшити показники  роботи фірми, підвищити ефективність діяльності. При такому підході переглядаються виробничі процеси (операції), що мають  виконуватися, і починаються спроби поліпшення трудових показників працівників на цих операціях. Такий підхід доречний при аналізі виробничої діяльності, яка, як правило, включається в сферу організації виробництва.

     Третій  підхід до поліпшення показників діяльності персоналу передбачає зміну середовища, в якому протікає ця діяльність: поліпшення трудових показників за рахунок зміни фізичних умов праці, психологічного і соціального клімату, в яких виконується робота. Поведінка людини піддається непрямому регулюванню шляхом зміни системи стимулювання й порядку службового підпорядкування, взаємовідносин між керівниками та працівниками, а також наданням працівникам можливості для відпочинку і додаткових пільг.

     Іншою важливою складовою частиною підприємства є машини. Питання розробки конструкції, виготовлення й обслуговування окремих машин, об’єднання всіх машин у єдиний технологічний комплекс, конструювання, виготовлення й обслуговування окремих машин, призначених для виконання різноманітних технологічних операцій і процесів, є сферою діяльності класичних технічних дисциплін – механіки, хімії, будівельної техніки, електротехніки та ін. Традиційний підхід усіх цих дисциплін полягає в спробі синтезувати оптимальний технологічний комплекс шляхом об’єднання індивідуально сконструйованих машин, кожна з яких вважається найкращою з погляду функцій, для виконання яких її створено. Подібний підхід може призвести до серйозних помилок, тому необхідно розглянути деякі з них. Практикою встановлено, що багато видів устаткування виявляються малоефективними через те, що при конструюванні їх творці виходили з необґрунтованих або нереальних вимог до оператора. Урахування особливостей людини при конструюванні машин і устаткування є предметом дослідження інженерної психології та ергономіки.

     Фахівці з інженерної психології ближчі до психологів, які цікавляться технікою, ніж до інженерів, які виявляють інтерес до психології. Через це вони не беруть на себе повну відповідальність за розробку конструкції устаткування, а працюють разом із конструкторами. У результаті такої взаємодії більше уваги приділяється психофізіологічним факторам оператора, що сприяє більш ефективному з’єднанню речовинного й особистого факторів.

     Найважливішу  роль за ринкових умов господарювання в операційній системі відіграє вчасне надходження коштів. Одержання інформації, необхідної для підтримки грошового обігу, є завданням бухгалтерського обліку, а оцінювання якості надходжень, як правило, входить у функції контролера. Останніми роками фахівці з бухгалтерського обліку починають цікавитися не тільки питаннями одержання інформації, а й тим, яким способом використовується ця інформація. Економісти-практики все частіше звертаються до методів математичного аналізу, а отже, у їхньому підході, з технічного погляду, є багато спільного з підходом системотехніків і операціоністів.

     Люди  як елемент системи мають бути здатні реагувати на дії один одного й на зміну навколишнього середовища, використовуючи дані безпосереднього  спостереження або інформацію, отримувану від тих, хто веде таке спостереження. Отже, саме комунікації об’єднують частини системи і забезпечують її контакт із навколишнім середовищем.

     Кібернетики стверджують, що в кінцевому підсумку будь-яку систему (в тому числі  й соціотехнічну) контролює та частина  системи, котра має найбільшу  гнучкість і варіабельність, – найбільшою кількістю степенів вільності. Тому не випадково в умовах ринку виживають і процвітають відносно гнучкіші фірми, що діють за моделлю розвитку зміни – адаптація. Кожний суб’єкт господарювання – дуже складна організаційна система, повна внутрішнього життя і різноманітних контактів із зовнішнім світом, для якої характерне просторово-часове втілення. Кожному суб’єктові господарювання властиві свої завдання, свої прийоми і методи. Суб’єкт господарювання – якісно визначена система, механізм, спосіб дії, а взятий як єдність якості та втілення цієї якості в системі, механізмі, способі дії – це спосіб господарювання, що забезпечує ефективну життєдіяльність у конкретних умовах існування [57, c. 459-460].

     Істотним  в операційній системі є те, що елементи мають бути взаємопов’язаними (взаємозалежними, взаємодіючим). Найрізноманітніші частини можуть бути об’єднані в ціле, але це ціле ще не система, поки не сформовано певний діючий організм. Будь-яка система може розглядатися як підсистема певної більш великої системи. Так, карбюратор є підсистемою автомобільного двигуна і підсистемою самого автомобіля. Система перебуває в постійній взаємодії із зовнішнім середовищем як певною сукупністю елементів. Зміна властивостей останніх впливає на систему, а також на ті об’єкти, елементи зовнішнього середовища, властивості яких змінюються в результаті поведінки системи.

     Для того щоб зрозуміти, як система виконує  свою функцію, необхідно знати, як усі  її елементи взаємопов’язані один з одним і як сама вона пов’язана  з системою, що утворює її зовнішнє середовище.

     Наприклад, для того щоб зрозуміти, як годинник відміряє години, треба вивчити механізм з’єднання його частин і усвідомити, яким способом він показує години, тобто дослідити взаємовідношення між годинником і користувачем.

     При цьому виникає два важливих запитання. Як встановлювати межі системи? Що вважати  відповідними їй підсистемами? Відповідь  на ці запитання залежить від мети аналізу, і неправильні відповіді  можуть призвести до помилок. Наприклад, проектування токарного верстата. Якщо вважати сам верстат системою, то в такому разі недостатня увага звертається на фізичні обмеження людини – оператора. Ергономісти підкреслюють, що найчастіше людина і машина утворюють єдину систему. Отже, окремі частини верстата (ручки, циферблати) слід проектувати з урахуванням фізіологічних даних людини.

     Візьмемо  приклад з іншої галузі. Процедура  підготовки наказу здійснюється в кількох  відділах і тому має бути організована так, щоб інтереси всіх відділів, які  беруть участь у ній, – виробничого, торгового, бухгалтерії та ін. – були враховані. Тому не можна відпрацьовувати таку процедуру, орієнтуючись лише на один відділ.

     Суперечки з приводу систем мають не тільки академічний характер. Занадто широке вивчення системи для локальної  мети стає даремною тратою коштів, а  занадто вузьке може призвести до підвищення ефективності однієї з підсистем  за рахунок інших. Якщо якась система прагне досягти певної мети з мінімумом витрат, то навряд чи вона зможе це зробити, мінімізуючи окремо витрати кожної підсистеми, тому що мінімізація витрат у цілому може призвести до збільшення їх у якійсь одній підсистемі. Наприклад, виробник двигунів може знизити собівартість поршневих каблучок, збільшуючи їхній випуск і тим самим знижуючи постійно витрати, але якщо одночасно він буде робити більше поршнів і блоків циліндрів, та тільки збільшить собівартість двигуна за рахунок накопичення дорогих надлишків.

     Мета  аналізу – визначити, які підсистеми входять до даної системи. Якщо ми хочемо зрозуміти, як працює годинник, то немає сенсу вивчати взаємне  розташування золотих і мідних частин, тому що різниця між ними носить декоративний характер. При вивченні годинника як механічної системи естетичний аспект несуттєвий. Якщо ж годинник розглядати як товар, то має враховуватися така важлива підсистема, як зовнішній вигляд.

     Проблема  управління організаційно-виробничими  системами полягає в тому, щоб, користуючись знаннями умов у момент А, передбачити стан системи в момент В і спосіб, яким цього стану буде досягнуто. Цього досягти на практиці надзвичайно складно.

     Зрозуміти роботу якогось елементу системи  – означає зрозуміти, як входи  трансформуються у виходи. Наприклад, зрозуміти рішення як підсистему операційної системи означає зрозуміти процес, за допомогою якого вхідна інформація перетвориться в певну обрану альтернативу.

     Підприємство  з погляду суспільного виробництва  – це уособлена внаслідок суспільного  поділу праці частина виробничого процесу, здатна самостійно або у взаємодії з іншими аналогічними системами задовольняти ті чи інші потреби потенційних споживачів за допомогою виготовлених ним товарів і послуг. Виникнення того чи іншого підприємства зумовлене виникненням, формуванням і постійністю на ринку попиту на продукцію, який підтверджується платоспроможністю покупців.

     Головним  тестом, за яким можна визначити  ефективність операційної системи, є спроможність компанії конкурувати  на ринку. Застосовуючи цей критерій, можна говорити про те, що використовувані системи управління переважної більшості наших підприємств не відповідають сьогоднішнім ринковим вимогам з таких причин:

  • життєвий цикл товару став коротшим, номенклатура ширшою, обсяг випуску меншим. Проте багато підприємств продовжують діяти, використовуючи системи управління, розраховані на випуск великих партій стандартних товарів в умовах жорсткого централізованого управління народним господарством;
  • технологічні процеси істотно ускладнилися порівняно зі старими конвеєрними лініями, зросли вимоги до кваліфікації та рівня підготовки робітників і фахівців;
  • вимоги до рівня якості обслуговування та часу виконання замовлень стали занадто високими для традиційних виробничих систем і механізму ухвалення рішень;
  • хоча частка вартості робочої сили у витратах виробництва зменшується, а обсяг інформаційної роботи зростає, продуктивність, як і раніше, вимірюється витратами праці.

     Динамізм  ринкових відносин вимагає створення  більш простих і гнучких систем управління. Найбільш конкурентоспроможним системам управління операціями властиві такі характеристики: невеликі підрозділи, укомплектовані меншою кількістю, але більш кваліфікованим персоналом; невелика кількість рівнів управління; структура, заснована на групах (командах) фахівців; графіки і процедури робіт, орієнтовані на споживачів; спроможність гнучкого складання (комплектації); мінімальний обсяг запасів; швидка реакція на зміни; гнучке переналагодження устаткування; висока продуктивність і низькі витрати; висока якість продукції та орієнтація на міцні зв’язки зі споживачами.

     На  жаль, багато керівників наших підприємств  занадто покладаються на традиційні системи управління. Це відбувається тому, що вони або не хочуть здійснювати  необхідні зміни, або не знають, що робити. У світовій практиці є чимало прикладів раціонального підходу до управління операціями. Відомі світові гіганти, працюють значно продуктивніше від своїх конкурентів саме завдяки більш ефективній системі управління, що постійно вдосконалюється з використанням складових частин нової, так званої соціотехнічної, системи, яка складається з двох взаємозалежних частин: технічної і соціальної.

     Як  відомо, технічна підсистема включає  не тільки обладнання, а й процедури  організації виробництва, компонування робочих місць, раціонального використання виробничих площ, навчання працівників передових навичок, підвищення їхньої кваліфікації. У сучасній технічній підсистемі найбільше уваги заслуговують шість взаємозалежних характеристик.