Шляхи удосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї
Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України
Чорноморський державний унiверситет iмені Петра Могили
Факультет соціології
Кафедра соціальної роботи, психології та педагогіки
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНО – ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ ВІД НАСИЛЬСТВА У СІМ’Ї
Курсова робота з галузі знань 1301 – “Соціальне забезпечення”
напряму підготовки 6.130102. спеціальності 6.130102 “ Соціальна робота ”
Миколаїв – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО – ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ ВІД НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї………....5
1.1. Сутність соціально-правового захисту дітей від насильства в сім’ї...5
1.2. Історичний аспект
виникнення проблеми
1.3. Види та причини насильства над дітьми у сім’ї………………………17
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ ВІД НАСИЛЬСТВА У СІМ’Ї………………………………………...15
2.1. Методи роботи з попередження насильства у сім’ї……………………22
2.2. Програма та аналіз
дослідження шляхів
2.3. Шляхи удосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї ……………………………………………………………….30
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………37
ДОДАТКИ……………………………………………………………
3
ВСТУП
Актуальність дослідження. Проблема насильства й жорстокого поводження з дітьми в історії суспільної думки, займає особливе місце: дві світових війни, багаточисленні етнічні й соціальні конфлікти, масова культура – усе це сприяло культу насильства в суспільній свідомості. Дана проблема загострюється як на рівні держави, так і на рівні індивідуальної поведінки. Зростання насильства викликано соціально-економічною ситуацією в країні, різким падінням суспільних моральних цінностей. У результаті все більш глибокого проникнення насильства в життя сім’ї руйнується моральність, губляться зв’язки поколінь, зникають кращі традиції сімейного виховання. У суспільстві сформувалися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища.
Це питання висвітлюють у своїх роботах такі автори, як А.В.Панченко, О.Н.Боровикова і Е.С.Панасенко, які розповідали про ставлення до дітей у сім’ях у продовж історії розвитку американської держави. Варто зазначити, що лише протягом останніх п’яти років в Україні тема насильства стосовно дітей у родині стала предметом публічного обговорення. Для того, щоб боротися з цим негативним явищем, необхідно відкрито, не лише обговорювати дану проблему, а й шукати шляхи вирішення. Отже вищезазначена актуальність спонукала обрати темою курсової роботи: “Шляхи вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї ”.
Об’єктом дослідження є сімейне насильство над дітьми.
Предметом дослідження є шляхи вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї.
Мета курсової роботи – дослідити сучасний соціально-правововий захист дітей від насильства в сім’ї та розробити шляхи щодо його вдосконалення.
4
Зазначена мета зумовлена необхідність вирішення наступних завдань:
- розкрити сутність соціально-правового захисту дітей від насильства в сім’ї;
- висвітлити історичні аспекти виникнення насильства над дітьми;
3) охарактеризувати види та причини насильства над дітьми в сім’ї;
4) вивчити нормативно-правову базу регулювання соціально-правового захисту дітей від насильства в сім’ї;
5) Розробити шляхи покращення з попередження насильства в сім’ї та проаналізувати особливості діяльності центрів медико-соціальної реабілітації.
Гіпотеза дослідження полягає у тому, що сучасна система соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї є недостатньо ефективною і потребує удосконалення.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези використано загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення науково-теоретичних та емпіричних даних), метод емпіричного дослідження – анкетування.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальна кількість сторінок 41, з них основного тексту – 30 сторінок, список використаних джерел налічує – 29 джерел.
5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО – ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО – ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ ВІД НАСИЛЬСТСА В СІМ’Ї
- Сутність соціально-правового захисту дітей від насильства в
сім’ї
Проблема насильства над дітьми завжди привертала увагу науковців та громадськості. Особливо гостро стоїть проблема соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї. Задля того, щоб висвітлити дану проблематику, варто визначити основні поняття. А саме “захист”, “соціальний захист”, “правовий захист”, “соціально-правовий захист”, “сім’я”, “дитина”, “насильство в сім’ї”, “соціально – правовий захист дітей від насильства у сім’ї ”.
Захист - це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання [24, с. 56].
Термін “соціальний захист” виник в середині ХХ ст. та почав широко застосовуватися в міжнародно-правових актах та зарубіжній юридичній практиці. Поняття “соціальний захист” визначення у соціологічному словнику – довіднику наводиться, як “ одна з головних умов реальності в державі, яка передбачає конституційні повноваження громадян з захисту своїх прав і свободу. Основні конституційні повноваження громадян України закріплені Декларацією прав і свобод людини і громадянина та Конституцією України” [24, с. 20] .
6
Так, дослідник В. Шайхатдинов вважає, що поняття “соціальний захист охоплює діяльність держави й органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств по створенню сприятливого для
людини навколишнього середовища, охорони материнства і дитинства, наданню допомоги родині, охороні здоров’я громадян, професійній підготовці громадян, забезпеченню зайнятості населення, охороні праці, регулюванню заробітної плати і доходів населення, забезпеченню громадян житлом, регулюванню права власності громадян, матеріальному обслуговуванню і забезпеченню непрацездатних і інших нужденних у соціальній підтримці громадян. Соціальний захист є практичною діяльністю по реалізації основних напрямків соціальної політики ” [29, с. 11].
Дослідники Е.Мачульська та Ж .Горбачова розрізнюють соціальний захист у широкому та вузькому сенсі. Так, під соціальним захистом у широкому сенсі розуміють “діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, на виявлення і нейтралізацію негативних факторів, що впливають на особистість, на створення умов для самовизначення і утвердження в житті ” [15, с. 70]. У вузькому – “ як сукупність законодавчо закріплених економічних і правових гарантій, що забезпечують дотримання найважливіших соціальних прав громадян і досягнення соціально-прийнятного рівня життя ” [15, с. 65].
За точкою зору науковця І.Сироти термін “соціальний захист” відноситься до функцій держави та означає “ комплекс заходів матеріальної підтримки непрацездатних, найменш захищених громадян ” [15, c. 90].
О.Чутчева вказує, що соціальний захист, як самостійний правовий інститут, поєднує відособлену групу юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які характеризують прагнення суспільства відгородити своїх членів від загрози неможливості задоволення потреб, визнаних їм основними і важливими, з метою забезпечення стійкого розвитку усього суспільства [29, c. 20].
7
На відміну від “соціального захисту”, поняття “правовий захист”– розуміється як система державно-правових гарантій забезпечення охорони і
прав, що включає в себе комплекс юридичних норм і організаційних заходів регуляційного та захисного характеру [28, с. 5].
В той же час, соціально-правовий захист – система державних заходів, спрямованих на попередження і подолання кризових ситуацій у житті людини, профілактику й усунення порушень [27, с. 15].
Варто зазначити, що соціально-правовий захист охоплює всі категорії громадян, в тому числі і дітей. За законодавством України, “дитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо за законом не набуває прав повнолітньої раніше” [3, с. 105].
Розширене тлумачення поняття надає, М.Євтух, “ діти – це соціальна група неповнолітніх громадян, які не досягли 15 річного віку і забезпечуються системою матеріальних та інших соціальних пільг, компенсацій, допомоги, гарантій, пов’язаних з віком, в інтересах яких окремі права здійснюють їх законні представники в наслідок їхньої неповної фізичної зрілості, з особливим режимом реалізації та захисту громадських, політичних, економічних, соціальних, екологічних, культурних та інших прав і свобод ” [7 , с. 58].
Важливою категорією у нашому дослідженні є “насильство” – це дії, які робить одна або кілька осіб, що:
- чиняться навмисно і спрямовані на досягнення певної цілі;
- спричиняють шкоду (фізичну, моральну, матеріальну) іншій особі;
- унеможливлюють ефективний самозахист потерпаючих від насильства (той, хто чинить насильство має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні, матеріальні тощо) [17].
У Законі України “Про попередження насильства в сім'ї” 2001 року зазначається, що “насильство в сім’ї – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена
8
сім'ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і
наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю. Жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку
постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик якого б’є мати, що вживає спиртні напої [9].
У відповідності до означених понять, постала необхідність визначення поняття “соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї ”, як системи заходів, діяльності органів влади і державних організацій, з метою забезпечення права дитини на попередження виникнення і подолання умисних дій фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування батьків, родичів, опікунів по відношенню до дитини, як об’єкта насильства.
Отже, можна підсумувати, що проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї висвітлено достатньо. Але сам термін “соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї ” визначений не конкретно, що вимагало аналізу та уточнення автором.
1.2. Історичний аспект виникнення проблеми, захисту насильства над
дітьми
Проблему насильства вивчали ще з давніх часів. Вона має свої історичні корені. Вирішення проблеми насильства в сім’ї й суспільстві напряму залежить від ступеня усвідомлення глибини цієї проблеми, її наслідків, які виражаються, перш за все, в розвитку насильства: “насильство породжує насильство” [24, с. 11]. Саме тому постановка проблеми насильства в сім’ї, формування теоретичної бази, достеменної статистики, аналіз причин застосування насильства, ступеня поширення, видів насильства – це перший
9
крок до її вирішення.
Явище насильства дітей у сім’ї в історичному аспекті здебільшого розглядається авторами, які досліджують історію педагогіки, хронологічний
розвиток сімейного виховання, ставлення до дітей у сім’ї в різні історичні епохи. Одним з основних витоків домашнього насильства в сім'ї є пережитки
патріархальної свідомості в сучасному суспільстві. У патріархальному суспільстві абсолютно домінуючою була постать чоловіка, який був зобов’язаний забезпечувати сім’ю всіма необхідними ресурсами для життя, а також захищати її від будь-якої зовнішньої небезпеки. При цьому жінки й діти були абсолютно безправними й повністю підпорядкованими чоловікові – голові сім’ї. Влада чоловіка підтримувалася за допомогою жорстокого насильства. Культурна традиція, підтримувана релігією, не просто виправдовувала насильство в сім'ї, а нерідко робила його обов'язковим елементом життя [4, с. 5].
У Давньому Єгипті (XIII ст. до н. е) ідеалом кожного єгиптянина були не багатослівна і стійка до страждань долі людини. Дитині треба було перш за все навчитися слухати і слухатись. У той час був популярний афоризм: “Слухняність – найкраща риса людини”. Найбільш ефективними для досягнення такої слухняності були фізичні покарання, які вважалися природними й необхідними. На дітей постійно сипались удари, де вихованням були слова, записані в одному з давніх папірусів: “Дитина несе вухо на своїй спині, тому треба його бити, щоб вона почула” [8, с. 81].
Багатовіковий і абсолютний авторитет батька був освячений прадавніми традиціями. Прихильник таких традицій, автор “Повчання гераклоопольського царя” писав: “Завжди йди слідом батькам і пращурам своїм”. З цими традиціями був тісно пов’язаний звичай передачі професії в спадок - від батька до сина. Наприклад, в одному з папірусів перераховані 25 поколінь будівельників, які належали до однієї родини. Та який би не був
10
сильним консерватизм давньоєгипетської цивілізації, її ідеали й цілі виховання поступово переглядалися та змінювалися [12, с. 20] .
Наприклад, у Давньому Римі провідну роль у формуванні особистості хлопчика відігравало домашнє виховання й навчання. В VIII-VI ст до н.е. уже
склалися міцні традиції сім'ї, як ланки суспільства й виховання. Тут діти отримували релігійне виховання, при цьому батько виконував роль жерця.
Розглянемо, ставлення до дітей у сім’ях у Давній Русі. Звертаючись до безпосередніх рекомендацій стосовно турботи про дітей, які трапляються в давньоруській дидактичній літературі, зауважимо, що вони вкрай одноманітні й базуються на уявленнях про жорстоку внутрішньосімейну субординацію, а також використання репресивних методів виховання [10, с. 224]. Наведемо цитату про виховання дітей із середньовічного порадника “Домострой”. Дітям відповідно наказувалася “абсолютна слухняність батьків: лихослів’я щодо батька чи матері вважається найтяжчим гріхом [16, c. 17].
У XV-XVII століттях беззаперечне підкорення дітей батькам, яке підтримувалося й усним навіюванням, і тілесними покаранням було основою внутрішньо-сімейних стосунків. Саме слово “отрок”, яке вживається в значеннях “слуга”, “раб”, “дружинник” з давньослов’янської мови перекладається як “який не говорить”, “не має права голосу в житті роду чи племені”. Середньовічні уявлення про особливу, що не підлягає раціональній оцінці, владу батьків над дітьми знайшли відображення у пізніших селянських повір’ях про містичну силу батьківського й особливо – материнського прокляття [8, с. 51].
Ставлення до сімейного виховання змінилося у кінці XVIII ст. Так, наприклад, у США починає відчуватися вплив прогресивних на той час ідей. З’являються перші порадники для батьків, де містяться корисні рекомендації стосовно здоров'я, харчування та житлових умов дітей. У цих перших посібниках з сімейного виховання підкреслювалося, що немає необхідності
11
ламати дитячий характер, поведінку дитини можна повернути в потрібне русло, проявивши витримку й гарне ставлення до дитини [24, с. 31].
Тема насильства дітей у сім’ї в XIX ст. загострилaся у ході процесу індустріалізації, коли сім'я втратила функцію захисту дитини і сама стала
експлуатувати її, відправляти на роботу, позбавляючи навчання, нормальних умов розвитку й перспектив на майбутнє. Старші діти були просто приречені
на добування засобів існування для батьків і молодших братів та сестер. Активне звернення уваги передової спільноти до проблеми насильства над дітьми у сім'ї було шляхом створення різноманітних союзів і спільнот: наприклад, у 1871 році в Нью-Йорку виникла Спілка попередження жорстокого поводження з дітьми”, у 1898 році в Німеччині – “Союз захисту дітей від експлуатації і жорстокого поводження”, який пізніше був перейменований у “Німецький союз захисту дітей”; у 1899 році в Британії під патронатом королеви Вікторії – “Національна спілка попередження жорстокого ставлення до дітей” [10, c. 76].
Починаючи з другої половини XX ст., з'являються нові підходи до вивчення цього явища. Так, у 1961 році X.Кемпе запропонував свою концепцію “синдром битих дітей”, де описав педіатричні, психіатричні і правові аспекти насильства над дітьми. Подальший розвиток ця концепція отримала в роботах Ж.Гарверіно (концепція “синдрому дітей, битих у психологічному розумінні”) і дослідженнях Е.Тріве-Бекер. Важливим у цих дослідженнях є звернення до теми психологічного насильства над дітьми в сім'ї та його наслідків для подальшої долі дитини [24, c. 22].
На початку третього тисячоліття, зростання насильства є домінуючою в усьому світі, усе більшого значення для людства набуває ідея не насильства, яка приваблює сьогодні увагу все більшої кількості людей у всьому світі. Відповідно до не насильства, вважається, що діти - невинні, уразливі й залежні. Вони також допитливі, енергійні й сповнені надій. Їхнє дитинство
12
має бути часом радості й миру, ігор, навчання й росту, їх майбутнє має ґрунтуватися на гармонії й співпраці, їхнє життя має ставати більш повнокровним по мірі розширення їх перспектив і придбання досвіду. Саме
тому завдання батьків полягає не тільки у виховання дітей, ай у піклуванні про них: прищеплювати культурні життєві правила, навчити заявляти про
свої громадянські позиції тощо. Дітям потрібна ласка, відверта доброта, соціальний оптимізм, батьківська увага, розуміння й реальна позитивна участь у їхньому житті. Між усіма членами сім'ї й суспільства має бути взаємна повага,відданість, прояв почуття такту. Тільки творча, гуманістична, ненасильницька діяльність може зробити дітей щасливими [8, с. 89]. Тому дана проблема насильства над дітьми повинна мати захист, що буде розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації безпечної життєдіяльності дитини. Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачить насильство у сім’ї як порушення прав людини й накладає на всі країни зобов’язання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питання протидії насильству в сім’ї є предметом численних міжнародних актів, ратифікованих багатьма країнами світу.
Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема забезпечення прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом стала прийнята 1948 року Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини. У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей [5]. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав
13
людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.
Генеральна асамблея ООН 1959 року прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині,
незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно [5].
Документом, де проголошується, що людство зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 1989 року [2]. Україна ратифікувала Конвенцію у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.
Державні союзи, зокрема, мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидіїї схиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі. Вони повинні захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту в добробуті [20].
Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись у жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.
14
Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з дитиною став одним з основних принципів національного законодавства
України. Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна взяла на себе зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх заходів – законодавчих, адміністративних і просвітницьких щодо захисту дітей від насильства у всіх його проявах,
недбалого піклування, чи депривації. Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування ст. 52 Конституції України [25].
На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 року в Україні був прийнятий Закон “Про охорону дитинства”, який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Держава через органи опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого ставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповідно до чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи
15
публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється [13].
Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі
по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи [5].
Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту – шлюбу, вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.
Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя та здоров’я та недоторканності неповнолітнього [15].
Офіційне попередження про недопустимість здійснення насильства в сім’ї виноситься, при умові відсутності в діях ознак злочину, повідомляється під розписку. Взяття на профілактичний облік і зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, яким було винесене офіційне попередження про недопустимість насильства в сім’ї здійснює служба дільничних інспекторів міліції або кримінальна міліція в справах неповнолітніх. Зняття з обліку відбувається в тому випадку, якщо протягом року особа ні разу не здійснить насильства в родині.
16
Особі, якій винесено офіційне попередження забороняється: здійснювати конкретні акти насильства в сім’ї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї; розшукувати жертву насильства в
сім’ї, якщо та за власним бажанням знаходиться в місці, невідомому особі, яка здійснила насильство; приходити до жертви насильства в сім’ї, якщо та
тимчасово знаходиться не за місцем сумісного проживання членів родини; вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї [1].
Стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї в спеціалізованих закладах приймається у судовому порядку. Члени родини, які здійснили насильство по відношенню до своїх дітей, також несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність у відповідності з законом [9].
Згідно зі ст. 4 Закону України “Про охорону дитинства” підставами для вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї, є:
- заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;
- отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї [9].