Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів

ЗМІСТ 

Вступ.....................................................................................................................3 

Розділ 1. Довгострокове кредитування як форма участі банку   в інвестиційному процесі....................................................................5

Розділ 2. Аналіз та оцінка кредиспроможності підприємства ВАТ « Азот» та його кредитного забезпечення

Розділ 3. Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового

кредитування  інвестиційних процесів...............................................23

Висновки................................................................................................................29

Додатки……………………………………………………………………………

Список  використаної літератури..........................................................................31 
 

ВСТУП 

      Банки — це один із найважливіших інститутів ринкової економіки. Вони являють собою  центри організації міжгосподарських розрахунків у грошовій формі, центри зберігання тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб та центри кредитування їх у разі виникнення у них тимчасової потреби в додаткових ресурсах. Банківська діяльність покликана значно підвищувати ефективність суспільного виробництва. Саме тому процес економічних перетворень в Україні розпочався з реформування банківської системи, яка динамічно розвивається й нині. У сучасних умовах значно зросла самостійність банків, розширився спектр їхніх операцій та послуг, підвищилася їхня роль у розвитку економіки.

      Одна  із найбільш гострих проблем економічного розвитку України — необхідність пожвавлення базових галузей  промисловості. Позитивна динаміка макроекономічних показників, що намітилася за останні роки, на жаль, лежить за межами якісних структурних змін і, головним чином, зумовлена розвитком експортноорієнтованих галузей економіки і нарощуванням їх зовнішньоекономічного обороту. Багато в чому така ситуація склалася внаслідок загального піднесення світової економіки з другої половини 1999 до кінця 2005 р., у результаті чого значно збільшились обсяги українського експорту таких галузей, як кольорова і чорна металургія, хімічна промисловість. Досить сильний вплив світової кон'юнктури на параметри економічного зростання в Україні зумовлює необхідність перегляду пріоритетів реформування української економіки. Якщо не приступити до роботи з базовими галузями промисловості, то черговий "зовнішній шок" може призвести до повного розвалу економіки. За цих умов на перший план виходить проблема залучення банківської системи в систему стимулювання економічного зростання.

      Метою курсової роботи стало вивчення наступних  питань – довгострокового кредитування як форми участі банку в інвестиційному процесі, сучасного стану участі комерційних банків у забезпеченні довгострокового кредитування інвестиційних процесів та економічного зростання в Україні, шляхів вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів.

      Для досягнення поставленої мети використовувалися  нормативно-правові акти, а також  наукова література.

      Для досягнення поставленої мети необхідно  виконати наступні завдання:

• розглянути довгострокове кредитування як форму участі банку в інвестиційному процесі;
• сучасний стан участі комерційних банків у забезпеченні довгострокового кредитування інвестиційних процесів та економічного зростання в Україні;
• визначити шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів.

Розділ 1 Довгострокове кредитування як форма участі банку інвестиційному процесі.

                Види та принципи банківського кредитування 

      За  допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний  банк може брати участь в інвестиційному процесі. Довгострокові кредити  банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. На відміну від  засновницьких операцій, використання банківського кредиту стимулює споживачів інвестицій ефективніше використовувати  кошти, щоб забезпечити погашення  кредиту та відсотків за його користування [10, с.132].

      Призначенням  довгострокового кредитування є  впровадження прямих інвестиційних  заходів, реалізації витрат на придбання  елементів основного капіталу.

      До  об'єктів довгострокового кредитування відносяться:

• будівництво нових підприємств;
• реконструкція, технічне переозброєння і розширення підприємств;
• організація випуску нової продукції;
• придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об'єктів власності;
• здійснення екологічних заходів.

      На  сьогоднішньому етапі одну з найважливіших  ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

      Кредит  — одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин — тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

      Об'єктивні  відхилення фактичної потреби господарюючих  суб'єктів у фінансуванні їх господарської  діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

      З одного боку, сама природа кредитної  угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин — це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів¹.

      Таким чином, як економічна категорія кредит — це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридичне самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кредитної угоди — позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника — покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

      Кредит  як самостійна економічна категорія  виконує важливі функції в  економіці. Визначення і трактування  окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу  кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

      Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу  кредитних ресурсів має цілу низку  переваг перед іншими способами  розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

      Багато  спеціалістів визнають важливу роль функції заміщення. На сьогодні функціонування кредитних засобів обігу вже не носить характеру тимчасового заміщення реальних грошей: перманентні процеси кредитування в результаті приводять до істотної економії суспільних витрат грошового обігу в цілому [12, с.87].

      При більш детальному розгляді кредитних  відносин можна обґрунтувати виділення  більшої кількості функцій, зокрема:

      — акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

      — розподілення залучених коштів між  позичальниками;

      — емісійну;

      — контрольну та ін.

      Не  менш важливе значення має виділення  меж кредиту як економічного явища, в яких він об'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишкове кредитування, як і  недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих  меж) спричиняє негативний вплив  на суспільно-економічні відносини  в цілому. Виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому [7, с.143-144].

      Відповідно  до строків користування виділяють  короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

      Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 року в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств  у зв'язку з витратами виробництва  та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до 3 років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо.

      Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість [8, с. 153].

      Національний  банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

      Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинне прийматися колегіальне — Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. 
 

1.2. Організація кредитної  діяльності банку 

      Незаперечним  є твердження, що правильна організація  процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

      У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

      Кредитна  політика банку визначає завдання й  пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації [27].

      Кредитна  політика розробляється з урахуванням  стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

      — стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

      — основні дії менеджерів, що приймають  стратегічні рішення щодо кредитування;

      — принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.

      Отже, порядок кредитування, закріплений  у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

      Розробка  кредитної політики повинна включати підготовку Меморандуму (керівництва) з кредитної політики, покликаного  забезпечити реалізацію стратегічних цілей банківської діяльності у  сфері кредитування. Підготовкою  цього документа, як і здійсненням контролю за виконанням його вимог, повинен займатись Кредитний комітет банку. Меморандум є конфіденційним документом, оскільки він містить стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у межах банку доводиться до відома тільки тих працівників, що безпосередньо беруть участь у процесі банківського кредитування.

      У цілому в Меморандумі з кредитної  політики повинні бути відображені  всі етапи кредитного процесу  — від збирання інформації і вивчення кредитної історії позичальника до кредитного моніторингу та механізму формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

      Виступаючи  головним інструментом реалізації кредитної  політики, Меморандум служить основою для контролю та спостереження за організацією кредитного процесу, є інструктивним матеріалом для працівників підрозділів, що здійснюють кредитування, виступає інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних підрозділів. Меморандум з кредитної політики встановлює вимоги, на основі яких здійснюються перевірки позичальників співробітниками відділу кредитного аналізу банку, а також визначає механізм внесення коректив у поточну внутрішню кредитну політику банку.

      Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування [24].

      Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Суттєве значення має організація роботи з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку. 

Відділ  попереднього  контролю та розгляду кредитних заявок

Відділ  кредитного аналізу

Відділ  документального оформлення видачі кредитів

Відділ  кредитного моніторингу

Відділ  по роботі з проблемними кредитами

Комерційний відділ

Відділ  кредитних ризиків

Рис. 1.1. Організаційна структура кредитного підрозділу комерційного банку 
 

      Спираючись  на механізми реалізації кредитної  політики, практичне виконання яких є основним завданням кредитного підрозділу банку, а також на структурування процесу надання банківських кредитів (основні етапи якого розглядаються у наступному підрозділі), організаційна структура кредитного департаменту банку може бути подана у вигляді схеми (рис. 1). 

Розділ 2

2.1. Аналіз кредитних  ресурсів залучених  в економіку України

      Одна  із найбільш гострих проблем економічного розвитку України — необхідність пожвавлення базових галузей  промисловості. Позитивна динаміка макроекономічних показників, що намітилася за останні роки, на жаль, лежить за межами якісних структурних змін і, головним чином, зумовлена розвитком експортноорієнтованих галузей економіки і нарощуванням їх зовнішньоекономічного обороту. Багато в чому така ситуація склалася внаслідок загального піднесення світової економіки з другої половини 1999 до кінця 2005 р., у результаті чого значно збільшились обсяги українського експорту таких галузей, як кольорова і чорна металургія, хімічна промисловість. Досить сильний вплив світової кон'юнктури на параметри економічного зростання в Україні зумовлює необхідність перегляду пріоритетів реформування української економіки. Якщо не приступити до роботи з базовими галузями промисловості, то черговий "зовнішній шок" може призвести до повного розвалу економіки. За цих умов на перший план виходить проблема залучення банківської системи в систему стимулювання економічного зростання [23, с.234].

      Водночас  питання активізації кредитної  діяльності комерційних банків в  інвестиційній сфері у перехідній економіці України вивчено й  висвітлено ще недостатньо. У зв'язку з цим метою роботи є аналіз причин, що стримують розвиток ринку банківського інвестиційного кредитування, у тому числі інвестиційного кредитування, здійснюваного в рамках системи рефінансування Національним банком України діяльності комерційних банків.

      На  жаль, на сьогодні участь комерційних  банків у кредитуванні економічного розвитку має обмежений характер. З одного боку, обсяг кредитних вкладень комерційних банків в економіку постійно зростає однак якщо розглядати в цілому вплив обсягів банківського кредитування на такі макроекономічні показники, як валовий внутрішній продукт, інвестиції в основний капітал, обсяги промислового виробництва, то роль банківського кредиту в забезпеченні темпів економічного зростання залишається, як і раніше, низькою. 

    Таблиця 2.1

      За  період з 1996 по 2005 р. частка банківського кредиту у валовому внутрішньому продукті змінювалася з 6,69% до 13,76 % відповідно. Для порівняння, частка банківського кредитування у ВВП в Японії становить 193 % , у США — 119 % , у Німеччині — 112 %. Одночасно кредити комерційних банків надходять, головним чином, на фінансування поточної діяльності суб'єктів господарювання і не мають інвестиційної спрямованості. Так, за станом на кінець 2001 р. кредити, спрямовані на фінансування поточної діяльності, досягли 18 048 млн. грн. відповідно, кредити на фінансування інвестиційної діяльності — 1073 млн. грн. У середньому за розглянутий період величина кредитів на поточну діяльність у 10 разів перевищує величину інвестиційних кредитів. При цьому кредитні ресурси комерційних банків використовувалися на задоволення потреб українських експортерів, які гарантують своєчасне і повне повернення запозичених коштів, а також на фінансування поточної діяльності підприємств переробної, харчової і легкої промисловості, сільського господарства, які потребують відносно невеликих обсягів кредитування з короткими строками окупності [27]. 
 

2.2. Проблеми стримування  участі комерційних  банків у забезпеченні  довгострокового  кредитування інвестиційних  процесів 

      Є цілий комплекс проблем, що стримують  діяльність комерційних банків у  сфері кредитування виробничого  сектору економіки. До найбільш важливих із них належить дефіцит ресурсів у масштабах усієї банківської  системи. Дослідження причин ситуації, що склалася, свідчить про закономірність цього явища, зумовленого насамперед грошово-кредитною політикою, що проводиться Національним банком України. Курс, спрямований на обмеження грошової пропозиції з метою зниження темпів інфляції, призвів до низького рівня наповнення каналів грошового обігу грошовою масою і до таких деформацій, як зростання неплатежів між суб'єктами господарювання, "тінізація" реальних доходів, доларизація заощаджень і т. ін. Усе це разом із погіршенням фінансового стану багатьох підприємств, зменшенням величини одержуваного прибутку, іммобілізацією більшості ресурсів підприємств у дебіторській заборгованості та товарно-матеріальних цінностях позбавляє основи формування комерційними банками ресурсів інвестиційного характеру [24].

      Більшість комерційних банків проблему відсутності "довгих" грошей вирішили, ставши агентами з обслуговування кредитних  програм міжнародних фінансових організацій чи великих іноземних банків, тим самим виконуючи посередницькі функції. У рамках цього напряму діяльність українських комерційних банків поділяється на дві категорії. Перша обмежується тільки розробкою проекту для свого клієнта з подальшою презентацією його закордонному комерційному банку чи міжнародній фінансовій організації. Іноземні банки у разі позитивного рішення фінансують підприємство напряму в обхід українського комерційного банку. Приблизно за такою схемою Баварський об'єднаний банк фінансував концерн "Оріана", який отримав близько 212,5 млн. німецьких марок для будівництва заводу з виробництва поліетилену, однак кошти і дотепер не повернені. Другий вид діяльності комерційних банків відіграє визначальну роль при фінансуванні інвестиційних проектів. Комерційні банки отримують кредит від міжнародної фінансової організації під гарантії власного капіталу, після чого самі кредитують підприємства на свій ризик. За такою схемою працює, наприклад, КБ "Надра", беручи участь у програмі фінансування німецького імпорту разом зі СК "Гермес". В Україні подібні проекти здійснюють Світовий банк, ЄБРР, Німецько-Український фонд, фонд "Євразія". Умови надання кредиту в цих організаціях схожі, однак є відмінність у розподілі ризиків між організацією і комерційним банком. Так, протягом 2002 р. "ВАБанк" за рахунок коштів ЄБРР надав кредит Миргородському заводу мінеральних вод у розмірі 1,2 млн дол. США строком на п'ять років. ЄБРР і кілька закордонних банків надали кредит на суму 41,5 млн дол. США Дніпропетровському олієекстракційному заводу. Крім того, ЄБРР збирається надати українському виробнику комп'ютерів — компанії "Квазар-Мікро" — кредит у розмірі 8 млн дол. США для створення заводу зі складання комп'ютерів потужністю 200 тис. шт. на рік. Є й інші приклади участі міжнародних фінансових установ у кредитуванні української економіки, у тому числі програми ЄБРР кредитування малого і середнього бізнесу (МСП-2). На жаль, в Україні має місце велике число невдалих інвестиційних проектів, що реалізовувалися за рахунок кредитів міжнародних організацій, наданих під гарантії уряду. Класичним прикладом такого інвестування можна назвати закупівлю ще в 1996—1997 рр. зернозбиральних комбайнів фірми "Джон Дір" на загальну суму більш як 700 млн дол. США, хоча 5—10 % цієї суми було б досить, щоб запустити в серійне виробництво вітчизняні комбайни. Українські фірми — одержувачі гарантійних товарних кредитів — вчасно їх так і не погасили [27].

      Вагомим фактором, що створює передумову кредитування економіки комерційними банками, є  прибутковість кредитних операцій. Незважаючи на теперішню динаміку відсоткових ставок за банківськими кредитами у бік зменшення, їх рівень становить у середньому 30% річних. Це не дає змоги забезпечити збільшення реального попиту на кредити, оскільки рівень рентабельності більшості українських підприємств не перевищує 10 %.

      Нині  в Україні зроблено певні кроки  в напрямі активізації діяльності комерційних банків у інвестиційній  сфері. До шляхів, що сприяють розширенню ресурсної бази банків, належить зниження вимог НБУ до рівня обов'язкового резервування, а також їх диференціація  залежно від терміну надання і виду валют. Однак обсяги збільшення ресурсів кредитування за рахунок зниження норм обов'язкового резервування недостатні порівняно з потребами української економіки для піднесення національного виробництва.

      У контексті цього 2 серпня 2002 р. з метою  реалізації заходів, спрямованих на економічне зростання і забезпечення банків "довгими" (до трьох років) і недорогими (за діючою на сьогодні дисконтною ставкою 7% річних) кредитними ресурсами було видано Постанову Правління НБУ № 283 про прийняття Тимчасового положення про порядок кредитування (рефінансування) Національним банком України банків, що здійснюють довгострокове кредитування. На жаль, ідея уряду використовувати емісійні гроші для надання банками довгострокових кредитів під інвестиційні проекти не набула належного розвитку. У рамках цього механізму рефінансування тільки "Промінвестбанк" зміг залучити кредит НБУ на суму 121,5 млн грн за ставкою 8 % річних з метою кредитування інвестиційного проекту Харківського авіаційного заводу загальною вартістю 135 млн грн з виробництва літаків АН-140, АН-74 ТК-300, АН-74 ТК 300 УТ.

      Причини того, чому система рефінансування діяльності комерційних банків не набуває  свого розвитку, лежать у різних площинах. Насамперед, це високі вимоги до самих банків — юридичних осіб, які бажають одержати кредит у НБУ, що, безумовно, обмежує можливості розвитку системи рефінансування діяльності комерційних банків. Однак з погляду ефективності та надійності цієї системи, вимоги НБУ є цілком правомірними. До числа основних вимог до банків-учасників належать такі: а) статутний оплачений капітал має становити не менш як 5 млн євро, а позитивний регулятивний капітал — не менше від розміру оплаченого статутного капіталу; б) виконання обов'язкових економічних нормативів, установлених для банківської системи; в) частка основних засобів, дебіторської заборгованості та інших недохідних активів, за вирахуванням високоліквідних активів, у загальній вартості активів банку має становити до 25 % ; г) банк повинен брати участь у фінансуванні інноваційно-інвестиційного проекту своїми кредитними ресурсами в розмірі не менш як 10 % від коштів, необхідних для кредитування; д) загальна сума довгострокового кредиту НБУ, отриманого для всіх позичальників на інноваційно-інвестиційні проекти, має бути в межах 5 % регулятивного капіталу банку, як на час одержання кредиту, так і протягом усього періоду використання кредиту НБУ [18, с.67].