Шляхи вдосконалення фінансової політики суб’єктів підприємництва

Міністерство  освіти і науки України

Волинський  національний університет імені  Лесі Українки 
 
 

Кафедра фінансів підприємств 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Фінансова діяльність суб¢єктів підприємництва”

на  тему: “Шляхи вдосконалення  фінансової політики суб¢єктів підприємництва”

 
 

                                                                                             Виконала: ст.гр. ФК-33

                                                                                              Цуз О. В.

                                                                                              Перевірив: асистент

                                                                                              Стрільчук Д. Р. 

 
 
 
 

Луцьк - 2010 
Зміст 

Вступ.................................................................................................................................3

Розділ 1. Теоретичні засади фінансової політики підприємства................................5

    1. Фінансова політика  підприємства: сутність та складові..................................5
    2. Фінансова структура капіталу підприємства.....................................................8
    3. Методи організації фінансової діяльності підприємства................................13

Розділ 2. Фінансова політика підприємства ВАТ «Електротермометрія»………...16

2.1.     Аналіз ліквідності та платоспроможності........................................................16

2.2.     Аналіз фінансової стабільності  та оборотності активів підприємства..........20

Розділ 3. Шляхи удосконалення фінансової політики підприємства.......................29

3.1.    Тактичні напрями забезпечення  платоспроможності підприємства..............29

3.2.     Обгрунтування вибору фінансової  стратегії підприємства............................34

3.3.     Шляхи удосконалення фінансового  стану підприємства...............................38

Висновки.........................................................................................................................42

Список  використаної літератури..................................................................................43

Додатки...........................................................................................................................45 

 

Вступ 

      Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їх специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільчий характер і відбивають формування і використання різних видів доходів і нагромаджень суб¢єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

      У сучасних умовах форми фінансових відносин зазнають серйозні зміни. Становлення  ринку і підприємництва в Україні  припускає не тільки роздержавлення економіки, приватизацію підприємств, їх демонополізацію для створення вільного економічного сектора, розвиток конкуренції, лібералізацію цін і зовнішньоекономічних зв'язків підприємств, але і фінансове оздоровлення народного господарства,створення адекватної системи фінансових відносин.

      Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відображають процес утворення, розподілу, використання доходів на підприємствах різних галузей народного господарства і тісно пов¢язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

      В умовах нестабільної економічної ситуації, високої інфляції, непередбачуваної податкової та грошово-кредитної політики держави багато підприємств змушені  проводити політику виживання, тобто  обмежуватися вирішенням поточних, тимчасових фінансових проблем. Подібна реакція на невизначені макроекономічні установки владних структур породжує конфлікт інтересів підприємств і держави, власників і менеджерів, обумовлює суперечність між ціною зовнішніх запозичень, рентабельністю виробництва, прибутковістю власного виробництва та фондового ринку.

      Проблемі  платоспроможності підприємства присвячено праці як вітчизняних, так і закордонних  науковців: Бертонеша М., Бланка І.О., Гавриленка В. А., Глазунова В. М., Єфимової О. В., Журавльової Ю. Ю., Іоніна Є.Є, Нусінова Н. Я. Та інших.

      На  сьогодняшній день, в умовах світової фінансової кризи, фінансовій  політиці  підприємства потрібно приділяти значну увагу. Нестабільність економічного середовища та непередбачуваність розвитку її економічної  та енергетичної сфер можуть бути продуктивно враховані під час аналізу фінансового стану підприємства та пошуків шляхів удосконалення фінансової політики підприємства.

      Об¢єктом дослідження є фінансова політика підприємства. Предметом дослідження – фінансова політика підприємства ВАТ “Електротермометрія” та шляхи її удосконалення.

      Мета  даної роботи – зробити узагальнення по даній проблемі, дослідити фінансову  політику ВАТ “Електротермометрії” та визначити її перспективи розвитку.

      Завдання:

    • з¢ясувати сутність та складові фінансової політики підприємства;
    • дослідити фінансову структуру капіталу;
    • проаналізувати методи організації фінансової діяльності підприємства;
    • зробити аналіз фінансового стану підприємства за останній рік;
    • з¢ясувати тактичні напрями забезпечення платоспроможності підприємства;
    • розкрити особливості вибору та формування фінансової стратегії підприємства в умовах сучасних ринкових відносинах;
    • удосконалити механізм обгрунтування вибору фінансової стратегії з урахуванням системи фінансово-економічних показників;
    • виявити шляхи удосконалення фінансового стану за рахунок мобілізації внутрішніх резервів підприємства – явних та прихованих.
     Розділ 1. Теоретичні основи фінансової політики підприємства
    1. Фінансова політика підприємства: сутність та складові
 

      Фінансова політика підприємства – це сукупність методів фінансового менеджменту, яка здійснюється в короткостроковому  періоді і враховує фактори, які  діють у цей час.

       Підприємство  формує фінансову політику під впливом  трьох груп факторів:

       І група – фактори мікроекономічного характеру;

       ІІ  група – фактори макроекономічного  характеру;

       ІІІ група – специфічні фінансові  фактори.

       До  першої групи відносяться: споживчий  попит на продукцію (товари, послуги), які реалізовує підприємство та товарна  пропозиція; рівень цін на товари; конкурентне середовище підприємства; ринкова частка підприємства та його конкурентоспроможність.

       До  другої групи відносяться: податкова  політика; оплата праці; регулювання  доходів та цін; кредитно-грошова  політика; кон’юнктура ринків ресурсів та капіталів.

       До  третьої групи відносяться: фактори  часу, інфляція, ризики. Врахування факторів ризику має важливе значення для  формування фінансової стратегії. Фінансова  стратегія розробляється з урахуванням  ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.[13,с.94-95]

       Метою розроблення фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи управління фінансами, яка спрямована на досягнення стратегічних і тактичних цілей  його діяльності. 
Указані цілі індивідуальні для кожного господарського суб'єкту. Але всі аспекти діяльності підприємства, відображені у фінансовому, податковому та управлінському типах обліків, піддаються управлінню за допомогою методів, які вже напрацьовані світовою практикою, сукупність яких і становить систему управління фінансами.

       В залежностi вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють наступні поняття: фінансова стратегія  і фінансова тактика.

       Фінансова стратегія — це основнi напрями  використання фiнансiв на тривалу перспективу. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.

         Стратегічні завдання розробки  фінансової політики підприємства:

       — максимізація прибутку підприємства, активізація структури капіталу підприємства та забезпечення його фінансової діяльності;

       —  досягнення прозорості фінансово-економічного становища підприємства для власників (учасників, засновників), інвесторів, кредиторів;

    • забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;
    • побудова ефективного механізму управління підприємством;
    • використання підприємством ринкових механізмів залучення фінансових коштів.[6, с.165-167]

       Фінансова тактика спрямована на вирiшення  завдань окремого етапу розвитку підприємства i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування тощо.

       Основні напрями розроблення фінансової політики підприємства:

    • аналіз фінансово-економічного становища підприємства;
    • розробка облікової та податкової політики;
    • наробка кредитної політики підприємства;
    • управління обортними коштами, кредиторською та дебіторською заборгованістю;
    • управління витратами, вибір амортизаційної політики;
    • вибір дивідендної політики.[14, с.14-15]

       Значення  фінансового аналізу економічного становища підприємства важко переоцінити, тому що саме він і є тією базою, на якій грунтується розроблення  фінансової політики підприємства. Інформаційною  базою проведення поглибленого фінансового  аналізу є бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та збитки і деякі форми бухгалтерського обліку підприємства.

       Складність  сьогоднішньої ситуації полягає  у тому, що на більшості підприємств  робітники бухгалтерської служби не володіють методами фінансового  аналізу, а спеціалісти, які цим володіють, включаючи й керівництво, не вміють читати документи аналітичного й синтетичного бухгалтерського обліку.

       У зв'язку з цим на підприємствах, як правило, створюється служба, яка  й займається аналізом фінансово-економічного становища підприємства з такими основними завданнями:

    • розроблення вхідних (за винятком тих, які використовуються у бухгалтерській звітності) та вихідних форм документів з показниками, які відображають картини діяльності підприємства за звітні періоди;

    — періодичне (щоквартальне, щомісячне, щорічне) складання пояснювальних записок до вихідних форм зурахуванням показників та з детальним аналізом відхилень (від планових, середньогалузевих, показників за попередній рік, підприємств-конкурентів тощо) з видачею рекомендацій щодо ліквідації виявлених недоліків.[13,с.93] 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

1.2 Фінансова структура  капіталу підприємства

       Управління  капіталом підприємства є однією з визначальних ланок системи  фінансового менеджменту. У забезпеченні ефективного функціонування підприємства система управління капіталом є однією з найважливіших за своїм поширенням, інтенсивністю формування управлінських рішень та впливом на кінцевий результат господарювання.

       Глибоке розуміння капіталу та форм його руху є необхідною умовою ефективного  господарювання.  Система економічних знань, пов’язаних з управлінням капіталу підприємства, розвивається дуже динамічно.

       Капітал - категорія всеохоплююча, універсальна та багатоаспектна, через це трактувань капіталу існує дуже багато: від  спроби дати наукове пояснення до так званого здорового глузду. Є чотири основні підходи до визначення суті капіталу:

    1. Капітал як фінансові ресурси у грошовій формі.
    2. Як майно підприємства, сукупність ресурсів та засобів, вкладення в активи підприємства.
    3. Як запас економічних благ, багатство.[24, с.67-68]

       Представниками  першого напряму можна вважати  А.А. Чухно, Л.М.Гаєвську, О.С. Рибак, А.Б.Гончарова, О.С. Бородкіна, О.М.Петрук.

       На  думку А.А.Чухно, вихідною і загальною  формою капіталу  є грошова. Гроші  перетворюються в капітал, коли накопичення їх дає змогу купити засоби виробництва та робочу силу, поєднати їх у процесі виробництва.[4, с.116-118]

       Самозростання капіталу відбувається в процесі  кругообігу капіталу , оскільки капітал  – це рух, процес кругообігу, який проходить  різні стадії  та набуває різних форм.

       Л.М.Гаєвська та О.С,Рибак стверджують, що капітал  – це матеріальні та грошові кошти, а також інтелектуальні надбання, що використовуються в процесі виробництва, його обслуговування і є  джерелом та засобом отримання прибутку.[3, с.97-101]

       Ці  визначення суті капіталу вказаними  авторами є дещо обмеженими. Авторами не враховані такі сутнісні характеристики капіталу, як інвестиційного ресурсу, носія фактору ризику та багато інших.

       До  представників другого напрямку можна віднести таких авторів, як В.З.Потій, П.В.Круш, В.І.Подвігіна та О.В.Клименко, Е.Б.Тютюкіна, В.В.Краснова, Б.О.Жнякін, І.В.Зятковський, О.С.Бородкін та О.М.Петрук.

       За  визначенням одного з представників  цього напряму В.З,Потій, із погляду  підприємця ( тобто на макроекономічному рівні) капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби.[5, с.35-37]

       Функціонування  капіталу на мікроекономічному рівні  характеризується процесом його індивідуального  кругообігу, тобто капітал будь-якого суб’єкта господарювання складається з трьох частин: засоби виробництва, готова продукція, гроші та грошові документи.

       Капітал є базою створення і розвитку підприємства. У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави, власників і працівників. Він є основним джерелом добробуту його власників як у початковому, так і у майбутніх періодах. Будь-яке підприємство  веде  виробничу або іншу комерційну діяльність, мусить мати відповідний капітал як сукупність матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.[3, с.97]

       Капітал підприємства – головний вимірник його ринкової вартості. У цій ролі виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначається обсягом його чистих активів і одночасно обсягом залучених коштів, які сприяють одержанню додаткового доходу.

       Основний  капітал переноситься на кінцевий продукт (відтворюється в ньому) частинами  протягом тривалого строку за допомогою механізму амортизації. До основного капіталу відноситься та частина капіталу, яка авансується для  придбання засобів праці: основних засобів (машин, обладнання, споруд, будов, транспортних засобів тощо), нематеріальних активів, довгострокових фінансових  інвестицій, довгострокової дебіторської заборгованості, відстрочених податкових активів та інших необоротних активів.[4, с.116-117]

       Оборотний  капітал на відміну від основного  повністю  переноситься на кінцевий продукт протягом одного виробничого циклу, в кінці якого повністю відтворюється в цьому продукті. До оборотного капіталу відноситься капітал, який  авансується на  купівлю предметів праці (сировини, палива, напівфабрикатів тощо) та робочої сили.

       Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які внесені його засновниками (учасниками), або суми реінвестованого чистого прибутку, нагромаджені протягом строку існування підприємства, а також дарчий капітал. На момент створення підприємства його початковий капітал втілений у активах, інвестованих засновниками (учасниками), і оцінюється вартістю майна підприємства. У процесі  господарської діяльності у підприємства виникає заборгованість (зобов’язання). Власний капітал підприємства є часткою в активах підприємства, яка залишається після відрахування його зобов’язань. Власний капітал включає засоби власників або учасників у вигляді статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового капіталу, нерозподіленого прибутку, резервного капіталу та вилученого капіталу.[18, с.257]

       Капітал формується постійно в процесі всієї  діяльності організації. Створений спочатку як стартовий капітал, у процесі функціонування організації він залишається сталим. Залежно від результатів діяльності величина капіталу збільшується або зменшується, а сам  він може видозмінюватися.

       На  стадії заснування організації основним джерелом капіталу є власний капітал  у вигляді статутного капіталу та цільового фінансування. Але може залучатися й позичковий капітал.

       Статутний капітал – це сума коштів засновників  для забезпечення статутної діяльності. На державних (унітарних) підприємствах статутним капіталом є вартість майна, закріпленого державою за підприємством на правах господарського відання чи оперативного управління, в акціонерних товариствах – номінальна вартість усіх видів акцій, в інших товариствах – сума паїв власників тощо.[3, с.98-99]

       Цільове фінансування – це кошти бюджетів усіх рівнів, а також благочинні пожертвування (в тому числі ті, що передаються за договором дарування) від юридичних та фізичних осіб.

       Позичковим  капіталом є короткострокові  та довгострокові кредити і позики, а також лізинг.

       У процесі діяльності організації  її капітал, як правило, збільшується. У цьому випадку джерелами  фінансування (розширення) капіталу є  власні, прирівняні до них, позичкові та залучені кошти.[21, с.3-4]

       Наявний капітал організація розміщує (вкладає) у різноманітні активи (споруди, обладнання, нематеріальні активи, товари,  продукцію, цінні папери та інше), сукупна вартість яких дорівнює величині капіталу.

       Третій  підхід до визначення суті капіталу можна знайти у працях І.О.Бланка, Г.П.Ляшенко та А.Б.Гончарова.

       Як  вважає один з представників третього напряму Г.П.Ляшенко, капітал –  це багатство (цінні папери, грошові  засоби, матеріальне майно), що використовується для його власного збільшення.[3, с.101]

       Капітал – це економічна категорія, яка відома вже давно, але набула нового змісту в умовах ринкових відносин.

       Економічна  сутність капіталу визначається такими його характеристиками:

    • капітал підприємства є основним фактором виробництва;
    • капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що забезпечують дохід;
    • капітал є головним джерелом формування добробуту його власників;
    • капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості;
    • динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарської діяльності.[17]

       Під загальним поняттям “капітал підприємства”  розуміють різні його види за найважливішими класифікаційними ознаками (за належністю підприємству, за цілями використання, за формами і об’єктом інвестування, за формами власності тощо).

       Отже, капітал – це запас економічних  благ у формі грошових коштів, ресурсів та засобів, що накопичений шляхом заощаджень і залучається його власником  до економічного процесу як інвестиційний  ресурс і фактор виробництва з метою отримання прибутку, які функціонують в економічній системі на підставі ринкових принципів і пов’язані з факторами часу, ризику і ліквідності. Капітал є головним вимірником вартості підприємства та за умови ефективного його використання здатний до самозростання.    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Методи організації  фінансової діяльності  підприємства 

       Функціонування  фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої  їх організації.

       Під організацією фінансів підприємств  розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством.[6, с.69]

       В основу організації фінансів підприємств  покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах:

       • саморегулювання;

       • самоокупності;

       • самофінансування.

       Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів  діяльності. Комерційний розрахунок передбачає справжню фінансову незалежність підприємств, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробляти, кому реалізовувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитись прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їх поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах, тобто підприємства приймають рішення самостійно, але в рамках чинного законодавства.[4, с.116-117]

       Держава не втручається в самостійність прийняття рішень підприємств із приводу фінансової діяльності, але впливає на співвідносний господарюючих суб'єктів за допомогою економічних методів (податкової, амортизаційної, валютної політики).

       В умовах переходу до ринкових відносин і отримання підприємствами повної самостійності майже у всіх галузях підприємництва принципи організації фінансів підприємств повинні забезпечувати прийняття ефективних стратегічних і тактичних фінансових рішень. На їх основі розробляється фінансова політика підприємства, тобто формування власного і залученого капіталів, активів, способів збільшення майна і об'єктів продажу, формування і використання прибутку, оптимізації грошових потоків. Реалізація фінансової політики та стратегічних завдань підприємства за допомогою фінансового механізму базується на певних принципах, адекватних сучасним умовам господарювання.[5, с.35-38]

       Принципи  сучасної організації фінансів підприємств:

       1. Принцип плановості — забезпечує  відповідність обсягу продажу  і витрат, інвестицій потребам ринку.

       2. Фінансове співвідношення термінів  — забезпечує мінімальну різницю  в часі між отриманням і  використанням коштів, що особливо  важливо в умовах інфляції  і зміни курсів валют. При  цьому під використанням коштів  розуміється і можливість їх  збереження від знецінення при розміщенні в швидколіквідні активи (цінні папери, депозити тощо).

       3. Гнучкість (маневрування) — забезпечує  можливість маневру у випадку  недоотримання планових обсягів  продажу, перевищення планових  витрат із поточної чи інвестиційної  діяльності.

       4. Мінімізація фінансових витрат  — фінансування фінансових інвестицій  та інших витрат має забезпечуватись  "найдешевшим" способом.

       5. Раціональність — вкладення капіталу  в інвестиції повинно мати  достатньо високу ефективність  і забезпечити мінімальні ризики.

       6. Фінансова стійкість — забезпечення  фінансової незалежності, тобто  дотримання критичної межі частки  власного капіталу в загальній  його величині (0,5) і платоспроможність  підприємства, тобто його здатність  погасити свої короткострокові  зобов'язання.