Шляхи вдосконалення податкової політики України

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади формування податкової політики

1.1 Сутність податкової політики і напрями її проведення

1.2 Проблемні аспекти податкової політики України

2. Дослідження податкової політики України

2.1 Правове забезпечення податкової політики України

2.2 Критерії формування податкової політики України

2.3 Вплив податкової політики на благополуччя суспільства

3. Шляхи вдосконалення податкової політики України

3.1 Удосконалення податкової політики країни відповідно до світового досвіду

3.2 Напрями підвищення рівня податкової культури платників податків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність  цієї теми заключається у тому, що Україна  відносно молода держава і її податкова  система знаходиться на стадії формування, в той час коли в інших економічно розвинутих країнах вона лише коректується відповідно до ситуації, що склалася в певний момент. Негативний момент у процесі формування податкової політики України полягає у тому, що цей процес є надто затяжним, адже навіть після прийняття Податкового кодексу податкова система України має багато недоліків та потребує реформувань.

Метою курсової роботи є дослідження податкової політики України, виявлення її переваг  та недоліків та визначення шляхів її поліпшення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- дати визначення  терміну «податкова політика», розкрити суть;

- виявити проблемні  аспекти податкової політики  України;

- проаналізувати  податкове законодавство України,  розглянути його переваги та недоліки;

- визначити  критерії формування податкової  політики;

- провести аналіз  доходів та видатків державного  бюджету України та бюджету  Луганської області;

- розглянути  види та обсяги матеріальної  допомоги, субсидій, дотацій;

- порівняти  податкові системи країн світу та України;

- внести пропозиції  щодо напрямів підвищення рівня  податкової культури платників  податків.

Об’єктом дослідження  є економічний розвиток суспільства. Предметом дослідження є теоретичні засади та практичні аспекти здійснення податкової політики.

У першому розділі  розглянуті такі підходи до класифікації етапів економічного розвитку суспільства: модель Ліста, модель Гільденбранта-Бюхера, формаційний підхід Маркса-Сталіна, інституціонально-технологічний підхід та історіко-хронологічний. А також, як виникли і розвивалися податки,визначено сутність податкової політики і податкової системи.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері  встановлення, правового регламентування  та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Будувати свою власну податкову систему Україна почала відносно нещодавно – після проголошення незалежності. Становлення її засновано здебільшого на практиці інших країн. Але податкову систему, політику не можна просто скопіювати у первозданному вигляді, адже повинні бути враховані такі чинники, як економічний розвиток держави та менталітет, переконання, які панують у суспільстві. На даний момент податкова політика України знаходиться на новому етапі розвитку, адже с початку 2011 року почав діяти Податковий кодекс України, який був прийнятий лише у грудні 2010 року.

Тому у другому розділі  проведено аналіз Податкового кодексу  України, розглянуті його слабкі та сильні сторони. Розглянуті критерії формування податкової політики.

На сучасному етапі  розвитку суспільства, у тому числі  й економічному, істотно змінюється роль податкової політики в регулюванні  суспільного виробництва і розподілі  національного доходу.Тому вважаю за необхідне розглянути як податкова  політика впливає на благополуччя суспільства.

У третьому розділі порівнюється податкова система України з  податковими системами країн  світу.Оскільки однією з проблем, з  якими стикається Україна, і є  низький рівень податковою культури пропоную також розглянути напрями її підвищення.

1. Теоретичні засади  формування податкової політики

1.1 Сутність податкової  політики та напрями її проведення

         Спочатку визначимо, що означає термін «політика». Визначення представимо у вигляді табл. 1.1.

Розрізняють внутрішню і зовнішню політику. Зовнішня політика [17,с. 784]— діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями.

Таблиця 1.1. Визначення терміну «політика»

Внутрішня політика [17с. 784] охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на[17, с. 784]: економічну; національну; соціальну; демографічну; культурну; аграрну; науково-технічну; екологічну; військову, або оборонну; антропологічну.

Економічна політика [65, с. 459] – це генеральна лінія дій, система заходів у сфері управління економікою, надання певної спрямованості економічним процесам відповідно до цілей, задач, інтересів країни і включає: інституціональну, структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову та бюджетну політики.

Одним з найважливіших  видів економічної політики є  податкова політика. Вона виступає основою поповнення бюджету.

Податкова політика [53, с. 56] – це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів.

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися  залежно від об’єктивних та суб’єктивних факторів та обумовлені соціально політичним устроєм суспільства. Виділяють  фіскальну та економічну цілі податкової політики (рис. 1.1) [3, с. 36].

Рис. 1.1. Цілі податкової політики

Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи [3, с. 38] – дискреційну і не дискреційну, а залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП її поділяють на три типи [3, с. 38] – стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій (рис. 1.2) [3, с. 38].

При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи,кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного виробника використовують певний вид ставок та податкових пільг.

Для податкової політики України характерні такі форми  податкових пільг[3, с. 39]:

• встановлення неоподатковуваного мінімуму;
• вилучення визначених складових об’єкту оподаткування;
• зменшення податкових ставок;
• звільнення від оподаткування певних категорій населення;
• використання податкових кредитів.

Застосовуючи  вказані вище форми у тому чи іншому співвідношенні, держава збільшує або  зменшує податковий тягар, який лягає  на плечі громадян країни.

Для його вимірювання  використовують декілька показників.

Так, на макрорівні податкове навантаження визначає частка податкових поступлень у бюджет у ВВП (П₁). Податкове навантаження визначається відношенням податкових поступлень в бюджет до валового внутрішнього продукту, помноженим на сто відсотків[3, с. 37]:

П₁ = * 100%,

де ПБ – податкові  поступлення в бюджет;

ВВП – валовий  внутрішній продукт.

При характеристиці податкового навантаження на підприємстві можна використовувати такі показники:

1) частку податкових  виплат підприємства (П₂) в загальній сумі прибутку. Податкове навантаження дорівнює податковим виплатам підприємства, поділеним на прибуток підприємства і помноженим на сто відсотків[3, с. 38]:

П₂ = * 100%

де ПВ – податкові  виплати підприємства;

П – прибуток підприємства.

2) частку податкових виплат  підприємства (П₃) в обсязі реалізації. Тоді податкове навантаження розраховується як відношення податкових виплат підприємства до обсягу реалізації, помножене на сто відсотків[3, с. 38]:

П₃ = * 100%

де О_р – обсяг реалізації підприємства.

Податкове навантаження в  країнах-членах Організації економічної  співдружності і розвитку коливається  від 52% в Швеції до 30% в США і  Туреччині[29, с. 38]. В основній групі  країн воно складає 40-45% [29, с. 38]. Спостерігається  тенденція до збільшення податкового тиску, що пояснюється інтеграційними процесами в Європі, які передбачають вирівнювання умов господарювання, в тому числі оподаткування.

Сьогодні в Україні  альтернативи суттєвому зниженню податкового  тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми [29, с. 38]:

• наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;
• дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;
• великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться.

Крім того, економічне зростання не обов’язково відбувається в умовах зниження податкового навантаження. В умовах неконкурентоспроможної економіки та відсутності механізмів її створення зниження податкового тягаря – надзвичайно обмежений метод, що не дає довгострокових результатів. Слід також врахувати масштаби збитковості – для збиткових підприємств будь-яка ставка є високою.

Податкова політика є найбільш ефективною при стабільному обмінному курсі і стійкому русі капіталів. При аналізі податкової політики країни, велику увагу приділяють структурі оподаткування. В країнах з низькими доходами структура оподаткування виглядає наступним чином[29, с. 40]:

1) більшу частину  поступлень складають податки  на вітчизняні товари і зовнішньо-торгівельні  операції, які в сукупності складають  близько 70% всіх податкових поступлень, причому частка лише імпортованого мита складає більше 40%;

2) внутрішні  прибуткові податки не є значними (більше 25% податкових поступлень), причому юридичні особи оподатковуються в більшій мірі ніж фізичні. Це пов’язано зі зручністю використання великих (часто іноземних) компаній в якості джерел доходів, а також з адміністративними труднощами в організації оподаткування ефективним прибутковим податком приватних осіб.

Надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає у всіх суб’єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з другого - забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Податкова політика здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування. Встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами[53, с. 63].

Держава формує свою податкову політику.

Результатом формування податкової політики є податкова  система.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати  два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система — це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства (рис. 1.3) [72, с. 116].

Рис. 1.3. Структура  податкової системи України

Отже, податкова система[53, с. 65] — сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

Побудова ефективної системи оподаткування можлива  при науковому поєднанні наступних  критеріїв (за інтерпретацією Паретто) [3, с. 42]:

1) критерій фіскальної  достатності ;

2) критерій економічної  ефективності;

3) критерій соціальної справедливості;

4) критерій стабільності;

5) критерій гнучкості.

1.2 Проблемні аспекти податкової політики України

Податкова система  України є неефективною та не сприяє стабільним та адекватним надходженням до державного бюджету, а чинне податкове законодавство замість стимулюючої ролі депресивно впливає на розвиток економіки, як істотне гальмо соціально-економічного розвитку держави. Упродовж останніх років тривали спроби прийняти Податковий кодекс - економічну конституцію країни.

Податкова система  України має багато недоліків, серед  яких [79, С. 3-5]:

- високий рівень податкового навантаження на економіку в цілому та на бізнес зокрема (ставка податку на прибуток в Україні становить 25%, у середньому по країнах ЄС-12 – 18,9%, у т. ч. у Польщі – 19%, Чехії – 20%, Естонії – 21%, Латвії – 15%, Болгарії – 10%);

- відсутність економічно обґрунтованого балансу між фіскальною й регулюючою функціями податків, неефективна система державного податкового регулювання, її неузгодженість із завданням економічної політики держави;

- велика кількість малоефективних податків та менша, ніж у європейських системах оподаткування, тривалість базових податкових періодів (щоквартальне декларування і сплата податку на прибуток, тоді як у європейських країнах – раз на рік), що погіршує позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «кількість платежів на рік» та збільшує витрати часу суб’єктів підприємницької діяльності на сплату податків;

- нестабільність податкового законодавства, яка обмежує можливості формування суб’єктами господарювання фінансової та економічної політики в середньо- й довгостроковому періодах;

- неоднорідність і складність нормативно-правової бази оподаткування, недостатня узгодженість і суперечливість окремих законодавчих норм, відсутність єдиної технології, наявність норм непрямої дії в податкових законах, що призводить до застосування підзаконних актів, податкових роз’яснень, а також збільшення навантаження на судову систему у зв’язку зі зростанням кількості позовів щодо порушень податкового законодавства;

- неузгодженість податкового законодавства з іншими законодавчими й нормативними актами;

- наявність економічно необґрунтованих розбіжностей у підходах до визначення й оцінки доходів і витрат для встановлення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та нормативно-правовою базою бухгалтерського обліку в частині розрахунку фінансового результату, що призводить до невідповідності сум податкових платежів підприємств реальному результату їх господарської діяльності;

- несвоєчасне виконання зобов’язань із відшкодування податку на додану вартість суб’єктам господарювання;

- порушення фундаментального принципу справедливості в оподаткуванні не виконання податковою системою функції перерозподілу доходів від багатих до бідних;

- недостатнє виконання акцизним збором функції обмеження споживання шкідливих для здоров’я людини товарів, перед усім унаслідок низьких ставок податку, зо значно відстають від рівня в європейських країнах, Зокрема, навіть після підвищення у 2009 році ставок акцизного збору на алкогольні напої, тютюнові вироби й нафтопродукти акциз на сигарети з фільтром у середньому становив 2,34 грн. із пачки (близько 0,25 євро порівняно з 1,28 євро у країнах ЄС); загальна частка акцизів (специфічна плюс адвалорна) в ціні сигарет виросла до 43% за мінімального для країн ЄС рівня 57%;

- недосконала й витратна система адміністрування податків і зборів;

- низький рівень податкової культури, значне поширення схем мінімізації й ухилення від сплати податків, що призводить до податкової заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами, недостатнього фінансування виконання функцій держави;

- нераціональна система податкових пільг, що спричиняє порушення принципу справедливості в оподаткуванні та зниження фіскальної ефективності основних податків;

- нераціональна структура внесків до Пенсійного та інших державних фондів соціального призначення, наслідком чого є перекладання основного тягаря внесків на роботодавців. Існування чотирьох автономних фондів соціального страхування та диференційованих платежів до кожного з них призводить до збільшення витрат на адміністрування внесків, порівняно із консолідованим варіантом їх сплати (єдиний соціальний внесок).

Валентин Симоненко [15] виділяє наступні проблемні питання оподаткування, які або слабо прописані, або взагалі не знайшли відображення у Податковому кодексі:

1)система відповідальності за порушення податкового законодавства не сприяє підвищенню рівня податкової дисципліни в країні. З одного боку, списання податкового боргу; з другого боку, за останні роки податковою адміністрацією було щорічно порушувалося близько 3 тисяч кримінальних справ. Але до суду доходило тільки кожна п'ята. Практично кожне друге рішення податкових органів оскаржується в судовому порядку й виграється позивачами. Це свідчить про вкрай низький рівень результативності роботи податкових органів як на стадії нарахування штрафних санкцій і пені, так і під час наступного стягнення належних сум.

Однак в обговорюваному проекті Податкового кодексу  ці питання, на жаль, взагалі не враховано. Варто зауважити, що посилення «каральних» функцій податкової адміністрації не розв'яже проблем, а створить величезний вал судових розглядів, що на практиці не забезпечить підвищення рівня контролю за вчасним надходженням податків у бюджет.

Для вирішення цього питання необхідно в першу чергу в Податковому кодексі передбачити відповідальність податкових органів та інших органів стягнення за дотримання ними вимог податкового законодавства. Крім того, необхідно запровадити відповідальність за вчасне й повне виконання рішень суду стосовно забезпечення стягнення в державний бюджет податкового боргу, штрафних санкцій і пені.По-друге, у Податковому кодексі необхідно передбачити застосування таких запо-біжних заходів, як заборона відчуження активів, передачі їх у користування або в заставу тощо під час апеляційного узгодження платником податків нарахованих податкових зобов'язань. По-третє, необхідно ввести в податкових органах і органах державної виконавчої служби облік нарахованих і штрафних санкцій, що надійшли в державний бюджет у розрізі механізмів примусового погашення, а також облік виконання рішень судових органів у частині стягнення платежів. По-четверте, потрібно заборонити прийняття рішень про розстрочку й відстрочку податкових зобов'язань або податкового боргу платника, коли в нього вже є не-виконані зобов'язання за раніше розстроченими платежами. При цьому всі рішення про розстрочку поточних платежів мають прийматися фінансовими органами на підставі висновків органів державної податкової служби, оскільки саме фінансові органи забезпечують збалансованість грошових потоків за доходами і видаткамибюджету; 2) у Податковому кодексі, як і раніше, не передбачено сплати необхідних платежів до бюджету за використання природних ресурсів, залишилися без змін порядок і ставки оподаткування рентними платежами видобутку нафти, природного газу й газового конденсату. Система стягнення рентних платежів дає можливість нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки, а держава при цьому втрачає значну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам.

Загалом податкова  політика щодо оподатковування природних ресурсів має відповідати двом критеріям. Це дотримання правила оподаткування частини додаткового доходу, отриманого підприємствами внаслідок використання державних активів у вигляді природних ресурсів і при цьому не пов'язаного з результатами їхньої підприємницької діяльності (рентні платежі). Крім того, необхідно здійснювати збір коштів за спеціальне використання природних ресурсів, розмір яких має покривати видатки держави на їхнє відновлення й утримування відповідної інфраструктури (збір за спеціальне використання водних, лісових ресурсів та інші);

3) безсистемні  галузеві податкові пільги і  преференції стали своєрідним  консерватором недостатнього розвитку  галузей народного господарства, гальмом длярозв'язан-ня соціальних  проблем і питань у галузі, масштабним резервом недоодержання доходів до державної скарбниці;

4) протягом останнього десятиліття в податкове законодавство щорічно вносилися зміни, чим розв'язувалися окремі проблеми, але водночас зачіпалися застарілі базові принципи оподаткування й основи податкової системи. У результаті безсистемність внесення цих змін призвела до того, що українське податкове законодавство можна охарактеризувати як занадто складне, суперечливе і заплутане, що призводить до його неефективності, нестабільності й непередбачуваності.

Підбиваючи  підсумки можна сказати, що головною проблемою української податкової політики була велика кількість податкових законів і підзаконних актів, які суперечили один одному. З 2011 року набув чинності Податковий кодекс та він не усунув цих протиріч і потребує перегляду.

Таким чином, можна  сказати, що виникнення податків пов’язане  з ускладненням суспільних відносин, з розвитком ринкових відносин та появою держави.

Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики, які можуть змінюватися під впливом економічної ситуації в країні. Цілі податкової політики обумовлені соціально-політичним ладом суспільства.

Залежно від механізмів реалізації податкову політику поділяють на два типи – дискреційну і не дискреційну, а залежно від величини податкового тиску на три типи – стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій.

Податкова політика України  має багато недоліків, основними серед яких є:високий рівень податкового навантаження, нестабільність податкового законодавства, недосконала система пільг, недостатня узгодженість і суперечливість окремих законодавчих норм, що створюють умови для ухилення від сплати податку.

Вирішення цих проблем можливе шляхом усунення протиріч у податковому законодавстві та його суперечностей з іншими законодавчими і нормативними актами. Вдосконалення інституту відповідальності платників податків та підвищення рівня їхньої податкової культури також сприятиме поліпшенню ситуації, що склалася у сфері оподаткування, а як результат і в усій економіці.

2. Дослідження  податкової політики України

2.1 Правове забезпечення  податкової політики України

У першому розділі було розглянуто проблемні аспекти податкової політики України, з чого витікає висновок, що податкове законодавство має недоліки та потребує вдосконалення. У даному пункті пропоную розглянути ці недоліки та переваги податкового законодавства.

Спочатку ознайомимося зі структурою податкового законодавства. Податкове законодавство визначається статтею 3 Податкового кодексу України [2] та складається з Конституції України; Податкового кодексу України; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Податковим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Податковим кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Графічно структуру податкового законодавства у загальному вигляді можна представити наступним чином (рис. 2.1).

Проаналізуємо податкове законодавство. З цією метою розглянемо якими законодавчими актами регулюються податки.

Чинне податкове законодавство  налічує 135нормативних актів. Серед  них найбільш важливими є наступні[58]:

Рис. 2.1. Структура податкового законодавства

1) податок на додану вартість (Pозділ V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

2) податок на прибуток підприємств (Pозділ III Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

3) податок на доходи фізичних осіб (Pозділ ІV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

4) акцизний податок (Pозділ VІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI; Постанови Кабінету Міністрів України; Накази ДПА України);

5) збір за першу реєстрацію транспортного засобу (Pозділ VІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

6) екологічний податок (Розділ VIІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010р. №2756-VI);

7) фіксований сільськогосподарський податок (Глава 2 розділу XIV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010р. №2755-VI);

8) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України (Pозділ ІХ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);