Шляхи вдосконалення системи управлінського обліку та звітності в Олевському кооперативному ринку
3
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ
1.1. Економічна сутність управлінського обліку
1.2. Методи прийняття управлінських рішень
1.3. Огляд літературних джерел в прийнятті управлінських рішень на основі інформації управлінського обліку
РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК В ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В ОЛЕВСЬКОМУ КООПЕРАТИВНОМУ РИНКУ
2.1. Організаційно-економічна характеристика діяльності Олевського кооперативного ринку
2.2. Формування інформації управлінського обліку для прийняття ділових рішень в Олевському кооперативному ринку
2.3. Оцінка активів та зобов’язань Олевського кооперативного ринку
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ОСНОВІ ІНФОРМАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ
3.1 Автоматизована обробка інформації в системі управлінського обліку
3.2. Шляхи вдосконалення системи управлінського обліку та звітності в Олевському кооперативному ринку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Управління з'явилося разом з людьми. Там де хоча б два чоловіки поєднувалися в прагненні досягти якої-небудь загальної мети, виникало завдання координації їхніх спільних дій, рішення якого хтось із них повинен був брати на себе. На всіх етапах становлення суспільства проблема керування стояла досить гостро, і багато з людей намагалися вирішити її, але їхні праці носили розрізнений характер і не становили узагальненої теорії.
І тільки в другій половині минулого століття після перемоги промислової революції на Заході ситуація різко змінилася. З великими темпами росли великі фірми, що вимагали великої кількості керівників вищого й середнього рівнів, здатних приймати грамотні раціональні рішення, що вміли працювати з більшими масами людей, які були б вільні у своїх учинках. Тому від керуючих був потрібний високий професіоналізм, компетентність, уміння порівнювати свою діяльність із існуючими законами. У результаті з'являється група людей, що спеціально займаються управлінською діяльністю. Цим керівникам уже не потрібно тримати своїх підлеглих у покорі владною рукою. Головним завданням стає кропітка організація, і щоденне керування виробництвом з метою забезпечення найбільшого прибутку власникам фірми. Ці люди стали називатися менеджерами.
Управлінський облік виступає складовою частиною інформаційної системи підприємства. Ефективність керування виробничою діяльністю забезпечується інформацією про діяльність структурних підрозділів, служб, відділів підприємства. Управлінський облік формує таку інформацію для керівників різних рівнів керування усередині підприємства з метою прийняття ними правильних управлінських рішень.
Прийняття рішень на підприємстві - це завжди вибір між варіантами дій з різними прогнозами результатів. Поточні управлінські рішення рідко бувають настільки глобальними, щоб коштовну інформацію для них можна було одержати з підсумкових цифр фінансових звітів, що відображають стан компанії в цілому. Важливі, як правило, цифри, що показують окремі аспекти діяльності підприємства.
На підставі даних управлінського обліку повинні прийматися рішення про ціноутворення, графіці роботи співробітників. За допомогою порівняльних дані роботи змін можна оцінювати навіть такі параметри, як сумісність менеджерів.
Однієї з важливих завдань бухгалтерського управлінського обліку є збір і узагальнення інформації, корисної для прийняття менеджерами й вищим керівництвом підприємства правильних управлінських рішень.
Процес ухвалення рішення починається з визначення мети й завдань, що постають перед підприємством. Від цього залежить відбір вихідної управлінської інформації й вибраний алгоритм рішення. Управлінський облік має багатий набір прийомів і методів, що дозволяють обробляти й узагальнювати вихідну інформацію.
На практиці ухвалення рішення припускає порівняльну оцінку ряду альтернативних варіантів і вибір з них оптимального, найбільшою мірою підприємства, що відповідає цілям.
На базі інформації управлінського обліку вирішуються:
- оперативні завдання:
- визначення точки беззбитковості;
Метою курсової роботи є вивчення особливостей управлінського та фінансового обліку в прийнятті рішень на підприємстві.
Об’єктом дослідження виступає діяльність Олевського кооперативного ринку.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ
1.1. Економічна сутність управлінського обліку
Вивчення наукових праць з теорії виробничого і управлінського обліку Друрі, Хорнгрена, Тостера, Стоуна показують, що деякі з них називають предмет “виробничий облік”, інші застосовують термін “управлінський облік”. Система виробничого обліку займається підготовкою інформації про витрати виробництва, визначення собівартості виготовленої продукції та собівартості незавершеного виробництва для визначення прибутку підприємства. Система управлінського обліку займається підготовкою інформації про витрати, доходи та фінансові результати за центрами відповідальності для прийняття рішень, планування, контролю і регулювання.
Управлінський облік (Managerial Accounting) – це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю всередині організації та забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів. Управлінський облік є складником процесу управління та надає інформацію, важливу для:
·визначення стратегії та планування майбутніх операцій підприємства;
·контролювання її поточної діяльності;
оптимізації використання ресурсів;
·оцінки ефективності діяльності;
·зниження рівня суб'єктивності в процесі прийняття рішень.
Кінцевою метою управлінського обліку є допомога керівництву в досягненні стратегічної мети підприємства.
Головним критерієм організації управлінського обліку є корисність одержуваної інформації для оцінки, контролю й прийняття управлінських рішень. Підприємства та організації організовують управлінський облік , виходячи з особливостей діяльності, структури і розмірів підприємств, потребуправління.[8, ст.213]
Головними об’єктами управлінського обліку є витрати і доходи підприємства, фінансові результати. Але в управлінському обліку витрати перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності, сферами діяльності тощо. Аналогічно здійснюється групування доходів підприємств і фінансових результатів. В межах управлінського обліку виробничих підприємств здійснюється облік витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому підприємства самостійно обирають метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. Крім обліку і калькулювання за повними витратами для цілей управління підприємства застосовують облік і калькулювання за змінними та за стандартними витратами.
Важливими складниками системи управлінського обліку є:
Класифікація витрат.
Поведінка витрат.
Облік і калькулювання витрат.
Аналіз взаємозв'язку "витрати–обсяг–прибуток".
Аналіз витрат і вигод.
Бюджетування.
Управлінський облік побудований на наступних принципах:
1) безперервність діяльності підприємства;
2) використання єдиних планово-облікових одиниць виміру в плануванні та обліку виробництва;
3) оцінка результатів діяльності структурних підрозділів підприємства;
4) принцип прийнятності та багаторазового використання інформації;
5) принцип повноти і аполітичності інформації;
6) принцип періодичності;
7) принцип бюджетного методу управління.
Система управлінського обліку повинна відповідати функціональному поділу підприємства і забезпечувати ефективність роботи кожної сфери діяльності.
Такий підхід до організації обліку допускає визначення наступних складових частин управлінського обліку:
1. Управлінський облік постачальницько-заготівельної діяльності. Задовольняє інформаційні потреби щодо формування заготівельної вартості ТМЦ, в оптимальних розмірах товарно-виробничих запасах, вибору постачальника,тощо.
2. Управлінський облік виробничої діяльності (центральна ланка). Складаються кошториси витрат виробничої собівартості, в тому числі кошторис загальновиробничих витрат, проводиться класифікація витрат виробництва, обираються методи розподілу загальновиробничих витрат між виробництвами, центрами відповідальності та видами продукції. Кінцевий продукт – планування, облік та калькулювання виробничої собівартості продукції і контроль виробничих витрат.
3. Управлінський облік витрат на робочу силу. Задовольняє інформаційні потреби щодо витрат на робочу силу (професійний і кваліфікаційний склад, форми і системи оплати праці, преміювання).
4. Управлінський облік інвестиційної діяльності і фінансування. Забезпечення підприємства капіталом (планування і аналіз фінансів).
5. Управлінський облік фінансово-збутової діяльності. Задовольняє інформаційні потреби про ринки збуту продукції, ціну на продукцію, складається кошторис витрат на збут, проводиться аналіз виконання кошторису, визначається прибутковість виробництва і реалізації, рентабельність реалізованої продукції...(розрахунок варіантів альтернативних дій).
6. Управлінський облік організаційної діяльності. Необхідний для задоволення інформаційних потреб менеджерів різних рівнів про витрати, пов’язані з управлінням підприємством в цілому та за центрами відповідальності. Складаються кошториси адміністративних витрат (облік, аналіз, контроль) і частково кошторис загально виробничих витрат.
1.2. Методи прийняття управлінських рішень
У загальному випадку процес управління економічними системами складається з таких етапів: збору інформації, вибору рішення та здійснення (прийняття) рішення. Ці етапи циклічно повторюються, при цьому на кожному наступному кроці оцінюється якість управління (рис. 1.1) [16, с. 203].
Рис. 1.1. Загальна схема процесу прийняття рішень
Оцінюючи якість управління, за критерій беруть міру досягнення поставленої цілі. Проте можливі й інші критерії, пов’язані з вибором траєкторії руху до досягнення заданої цілі. Критерієм ефективності в такому разі може бути максимальна швидкодія або мінімальні витрати ресурсів для досягнення цілі. Нарешті, критерієм ефективності системи управління може виступати точність, з якою вона веде об’єкт за вибраною траєкторією. Для цього з’ясовують чи не виходять відхилення (які всеодно неминучі) за припустимі межі.
СУ на основі обробки та аналізу інформації про об’єкт управління приймає відповідні рішення або подає деякі розпорядження щодо бажаних подальших дій (плани, інструкції, накази, комплекс фізичних керуючих впливів тощо). Прийняття рішення завжди полягає у виборі деякої альтернативи з множини припустимих варіантів. Цей процес вибору, що охоплює і розробку альтернатив, називається процесом прийняття рішень.
І хоча в теорії управління не існує універсальних методів для відшукання оптимального (у деякому сенсі) управління, у її рамках здобуто важливі результати для деяких класів детермінованих і стохастичних систем [14, с. 156].
Процеси прийняття рішень на підприємстві базуються передусім на використанні евристичних методів, а останні, у свою чергу, ґрунтуються на застосуванні правил, прийомів, спрощень, що узагальнюють відповідний досвід особи, яка приймає рішення (ОПР). Евристичні міркування — це попередні судження, спрямовані на пошук такого розв’язку задачі, який характеризується більшою або меншою мірою вірогідності.
Окрім цього, здійснювати вибір ефективних рішень допомагає застосування деяких спеціальних методів, таких як системний аналіз, дослідження операцій, мережний аналіз тощо. Ці методи доволі ефективні для розв’язування багатьох управлінських та виробничих проблем.
У процесі прийняття рішення можна виокремити кілька етапів. Основу прийняття рішення становить так званий модельний (уявний) експеримент, що передбачає:
побудову уявної моделі об’єкта управління;
формулювання ідеалізованих умов, що впливають на модель;
довільне комбінування цих умов і їх можливих впливів на модель та оцінювання в думці відповідних ситуацій і можливих наслідків.
Реалізуючи модельний експеримент, перевіряють наявність у робочій пам’яті керуючого органу готового «рецепта» для досягнення поставленої мети (розв’язання відповідної задачі). Якщо такий рецепт існує і ситуація, що склалася, подібна до тієї, в якій цей рецепт вже застосовувався, аналізують можливі наслідки його застосування та виробляють відповідне рішення.
З метою прийняття рішень у детермінованих умовах успішно застосовують математичне моделювання. Адже за допомогою математичних моделей вдається досліджувати реальні системи, відшукуючи їхні характерні особливості й кількісні параметри та формулюючи зрештою задачу прогнозування. Остання полягає у визначенні наслідків, яких можна очікувати в разі реалізації різних варіантів рішень.
У процесі розв’язування задач за допомогою математичного моделювання широко використовують методи прикладної математики, зокрема математичне програмування, методи прогнозування, математичну статистику, теорію ігор тощо, а також комп’ютерну техніку й відповідні пакети прикладних програм.
Зауважимо, що для багатьох економічних задач побудовано достатньо апробовані моделі, які добре зарекомендували себе на практиці. Зокрема, моделі математичного програмування широко використовуються для обґрунтування прийняття рішень стосовно планування асортименту та обсягу виробництва продукції за наявних обмежень на ресурси, планування транспортних перевезень, мінімізації витрат тощо.
З огляду на порівняну простоту розв’язування детермінованих лінійних задач керівники нерідко намагаються зводити реальні задачі до цих умов, не повністю враховуючи або навіть ігноруючи вплив різноманітних об’єктивних чинників. Такий підхід може призвести до прийняття неоптимальних, недостатньо ефективних або й зовсім хибних рішень.
Розв’язуючи задачі в умовах ризику, для оцінювання ймовірностей виникнення тих чи інших ситуацій застосовують методи з таких розділів математики, як теорія ймовірностей та математична статистика. Якщо ймовірності та їхні оцінки визначено з достатньою точністю, то для вироблення рішення можна скористатися математичним моделюванням.
Коли модель об’єкта побудовано в імовірнісних категоріях, задачу управління можна розв’язувати методами математичного програмування (стохастичного, динамічного). Апарат теорії ігор також придатний для розв’язування задач за умов ризику.
Найбільшу складність становить розв’язування задач за умов невизначеності, оскільки для них неможливо зробити достовірний прогноз або оцінити ймовірність впливу різних об’єктивних чинників. До того ж розв’язування таких задач не можна звести до складання математичної моделі, як це робиться для задач, розв’язуваних за детермінованих умов. Як правило, критерієм оцінки якості управління служить міра ризику або рівень втрат, які, за припущенням, може понести ОПР. За умов невизначеності (як і за умов ризику, коли немає достатньої довіри до знайдених оцінок різних варіантів) приймати остаточне рішення може керівник, вибираючи найефективніший, як на нього, варіант.
Велике значення в такому разі мають риси характеру керівника, його досвід, знання, інтуїція. Найбільш обережні прагнуть зазвичай уникати будь-якого ризику, обираючи той варіант рішення, який забезпечує мінімальні втрати за несприятливих обставин, тобто керуються правилом мінімізації максимального збитку, або обережних рішень. Керівник-оптиміст, як правило, намагається вибрати такий варіант рішення, який дає найкращий з усіх кращих результатів, незважаючи на те, що за несприятливих умов він може завдати відчутних втрат (збитків).
Правило обережних рішень застосовують багато керівників, хоча прагнення до максимуму очікуваних результатів іноді буває ефективнішим. Наприклад, керівники підприємств часто вважають за доцільне мати надлишки запасних деталей на складах, щоб не зазнавати ризику виникнення простоїв у виробництві через перебої постачання.
Зауважимо, що нагромадження інформації у процесі розв’язування задачі дає змогу зменшити невизначеність результатів, очікуваних від того чи того рішення. Крім того, реалізація рішення також стає джерелом інформації. Таким чином, невизначеність зменшується завдяки вмінню керівника не тільки передбачити достовірні наслідки від прийняття певного рішення, а й своєчасно скоригувати їх залежно від ступеня досягнення поставленої мети та зміни зовнішніх і внутрішніх умов. Тут постає багатокрокова задача прийняття рішень, в якій реалізується адаптивне управління.
Незважаючи на складність формалізації задач за умов невизначеності, у цьому напрямку здобуто деякі позитивні результати. Вивчено два типи невизначеностей ситуацій: невизначеність стану природи і невизначеність цілеспрямованої протидії. Задачі, що пов’язані з невизначеностями першого і другого типів, досліджують відповідно теорія статистичних рішень та теорія ігор.
Для розв’язування багатокрокових задач за умов невизначеності застосовують динамічне програмування. Прийняття рішень у такому разі являє собою задачу управління, яку у принципі завжди можна формалізувати. Однак під час розробки математичних моделей реальних об’єктів нерідко постають труднощі у тих випадках, коли не всі чинники можна формалізувати й подати кількісними залежностями. Це зумовлюється стохастичністю досліджуваних процесів, а також відсутністю досить повної інформації, необхідної для прийняття обґрунтованих рішень.
Отже, доводиться приймати рішення за умов ризику і невизначеності. Важливе значення має розробка відповідних методів прийняття рішень. У теорії управління розроблено і застосовано на практиці підходи до цієї проблеми. Одним із таких підходів є побудова спрощеної моделі об’єкта, причому спрощення досягається за рахунок нехтування другорядними факторами, звернення до простих загальних правил, пристосування до найближчого горизонту планування, зневажання ризику, тобто заміни невизначеності ситуації певними співвідношеннями.
1.3. Огляд літературних джерел в прийнятті управлінських рішень на основі інформації управлінського обліку
З огляду на широкий спектр поглядів, що стосуються понять і категорій, притаманних процесу прийняття управлінських рішень, для кращого усвідомлення їх сутнісного змісту пропонується опрацювання рекомендованих за цією темою літературних джерел. Зокрема, значущість та місце процесу прийняття управлінських рішень в системі управління організаціями, а також природа та сутність цього явища, склад його елементів, класифікація управлінських рішень за різними ознаками тощо з достатньою повнотою висвітлені в працях Дж. Ґібсона, Р. Дафта, Д. Дерлоу, М. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоурі, В. Б. Ременникова, Е. О. Смирнова, P. А. Фатхутдинова, В. С Юкаєвої .
Більшість дослідників обстоюють думку, згідно з якою всі функції управління можуть бути реалізовані саме шляхом прийняття та впровадження численних рішень стосовно різноманітних аспектів діяльності організацій. Головною метою будь-якого управлінського рішення є вирішення певних проблем, що заважають організації досягти своїх цілей. Зіставлення різноманітних точок зору фахівців щодо визначення категорії «прийняття управлінських рішень» дозволяє дійти висновку, що прийняття рішення — це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, спрямованої на усунення цієї проблемної ситуації. Усвідомлення сутності процесу прийняття рішень допомагає краще зрозуміти існуючі моделі прийняття рішень: класичну, поведінкову, ірраціональну. Докладну інформацію про характерні риси, сфери застосування, переваги та недоліки моделей можна знайти в роботах Р. Дафта та М. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоурі.
Зазначені літературні джерела стануть у пригоді під час засвоєння процедур процесу прийняття рішення. Важливо зрозуміти особливості та сфери застосування інтуїтивної та раціональної технології прийняття рішень, їх недоліки та переваги, склад та зміст їх етапів. Існує багато думок стосовно кількості та змісту етапів раціональної технології прийняття рішень. Ознайомитися з ними можна в працях Дж. Ґібсона , Б. Г. Литвака , В. Б. Ременникова , Е. О. Смирнова , P. А. Фатхутдинова , В. С Юкаєвої. Враховуючи, що основною причиною розбіжностей є різний ступінь деталізації процесу, узагальнену модель раціональної технології прийняття рішень можна подати як послідовність п'яти етапів: діагноз проблеми; накопичення інформації про проблему; опрацювання альтернатив; оцінка альтернатив, прийняття рішення (вибір найкращої альтернативи). Слід усвідомлювати, що за такого складу етапів у межах першого з них окрім виявлення проблемної ситуації виконуються також процедури зі встановлення мети вирішення проблеми та ідентифікації критеріїв прийняття рішення (на підставі визначеної мети).
Певні ускладнення викликають питання доцільності залучення підлеглих до процесу прийняття управлінських рішень. Також невизначеною залишається проблема вибору стилю прийняття рішень. На ці запитання можна дати обгрунтовану відповідь за допомогою моделей Врума— Джаґо та Р. Роскіна. Перелік чинників, що впливають на вибір того чи іншого стилю або режиму прийняття рішення, та рекомендації щодо застосування моделей наводяться в роботах Дж. Ґібсона , Дафта , 3. П. Румянцевої .
Одним із найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є етап опрацювання альтернативних варіантів вирішення конкретної проблеми. Недостатня їх кількість спричиняє велику ймовірність прийняття неоптимального рішення. В той же час генерування альтернатив вимагає значних інтелектуальних зусиль і витрат часу. Суттєво полегшити цю роботу спроможні методи творчого пошуку альтернатив, які застосовуються в індивідуальному режимі, під час колективного творчого пошуку та придатні для використання в обох зазначених випадках. Характеристики методів творчого пошуку альтернатив, особливості та умови їх використання наведені такими авторами: Дж. Ґібсон , Р. Дафт , В. М. Колпаков , В. С Юкаєва .
1.4 Управлінський облік у прийнятті управлінських рішень
Необхідність ведення управлінського обліку не визначається жодним законодавчим актом. Тим не менше його роль в управлінні підприємством постійно зростає. Виникнення та етапи розвитку управлінського обліку підтверджують той факт, що на підприємстві він виконує функцію обслуговування інформаційних запитів різних груп користувачів.
Історично роль управлінського обліку була пов'язана з підготовкою різноманітних звітів, що використовувалися для інформаційного забезпечення процесу вибору між конкуруючими альтернативами у процесі прийняття стратегічних, тактичних та поточних управлінських рішень.
Управлінське рішення є концентрованим вираженням процесу управління. При цьому керівник обирає альтернативу в межах своєї компетенції та повноважень. Вибір виступає як певна формула управлінського впливу на об'єкт управління і визначає дії, необхідні для зміни його стану [28, с. 538].
При цьому оцінка затрат і вигод, калькулювання собівартості продукції, розподіл ресурсів, оцінка і контроль результатів діяльності підприємства є основою для вирішення завдань прогнозування його діяльності, розробки довгострокових планів і стратегій, аналізу інформації для прийняття короткострокових та довгострокових управлінських рішень.
Названі завдання управлінського обліку вирішуються в межах єдиної інформаційної системи підприємства, а прийняття управлінських рішень спрямоване на досягнення мети його діяльності.
Процес прийняття рішень відбувається на всіх рівнях управління підприємством – від керівника структурного підрозділу до власника (інвестора) підприємства. Прийняття рішення є заключною стадією управління та полягає у виборі конкретного рішення із кількох альтернатив. Такий вибір здійснюється на основі аналізу результатів діяльності структурного підрозділу або підприємства в цілому за допомогою попередньо встановлених показників, значення яких оцінюються з огляду прийнятності для конкретних умов господарювання.
Наявність альтернатив при прийнятті управлінських рішень пов’язана з широкою інформаційною базою, можливістю застосування різних алгоритмів розрахунку показників і, одночасно, невизначеністю або недостатністю інформації про об’єкт управління і оточуюче середовище. З іншої сторони, сама діяльність управлінського персоналу, хоча і обмежена певним рівнем управління, має непередбачуваний або ситуативний характер. Застосування методів і інструментів управлінського обліку покликано максимально зменшити вплив невизначеності щодо фінансового стану і результатів діяльності підприємства. За умови відсутності більш достовірних джерел інформації розрахункові показники фінансових та інших форм звітності вважаються найбільш корисними для аналізу ситуації та прийняття управлінських рішень.
Так, на приклад, при визначені ціни на товари підприємство обов’язково враховує рівень ринкових цін на відповідну групу товарів та купівельну спроможність покупців. Але на прийняття рішення про доцільність спеціалізації на даній товарній групі впливає розрахунок цін продажу за обліковими даними про первісну вартість таких товарів, мінімальний рівень торгової націнки за даними обліку.
Отже, дані обліку визнаються такою інформацією, що є корисною для менеджерів і найбільш важливою у порівнянні з іншими джерелами інформації.
Система управлінського обліку як основне джерело необхідної інформації для прийняття управлінських рішень складається з необмеженої сукупності елементів. Залежно від складу елементів та вирішуваних завдань виділяють кілька рівнів системи управлінського обліку (рис. 1.2) [28, с. 541].