Шляхи вдосконалення взаємовідносин підприємства з банківськими установами

Зміст

Вступ

  1. Теоретичні основи формування взаємовідносин підприємства з банківськими установами.
    1. Поняття підприємства та комерційного банку.
    2. Взаємовідносини банку та підприємством.
    3. Сутність та принципи здійснення  розрахункових операцій банків.
  2. Розрахункові рахунки підприємства у банківських установах.

    2.1 Порядок   відкриття  і ведення  розрахунків  в банківських установах.

    2.2. Порядок  безготівкових розрахунків  і  касових операцій.

    2.3. Умови  та порядок отримання  банківського  кредиту та порядок його погашення.

3.  Шляхи  вдосконалення взаємовідносин підприємства  з банківськими установами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 

       З переходом економіки держави на основи ринкового господарства підсилюється багатоаспектне значення прибутку. Акціонерне, орендне, приватне або іншої форми власності підприємство, одержавши фінансову самостійність і незалежність, вправі вирішувати, на які цілі й у яких розмірах направляти прибуток. Прибуток, що залишився після сплати податків,  відрахувань у бюджет і інші обов'язкові платежі і відрахування.

       Прибуток  є показником, що найбільше повно  відбиває ефективність виробництва, обсяг  і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

       У сучасному світі здійснення будь-якою фірмою своєї основної фінансової функції - обслуговування платежів і розрахунків - неможливо без участі банківських установ. Навіть елементарні фінансові трансакції по здійсненню руху готівки, що належать підприємству, неможливі без їхньої інкасації - здачі готівки в обслуговуючий підприємство банк.

       З появою банків як спеціальних інститутів професійного управління грошовими  ресурсами різко зросли гарантії переміщення коштів в економіці. Банки як фінансові посередники, що обслуговують платежі і розрахунки в економіці, грають винятково важливу роль в організації і функціонуванні платіжної системи будь-якої країни.

       Діяльність підприємства в системі ринкової економіки також неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. 
З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

       Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою  функціонування кредиту є рух  вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

       Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

       Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу  відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

       Курсова робота тема якої “Взаємовідносини підприємства з комерційними банками” має на меті вивчити сутність відносин, що виникають між підприємством і банком внаслідок тісної і необхідної як для однієї сторони, так і для другої, співпраці. При цьому актуальними стали задачі вивчення сутності і видів взаємин з банками, які є посередником у фінансових відносинах підприємств, природно одержуючи власну вигоду.

       Аналіз  по даному питанню дозволить виявити  позитивні і негативні сторони  в нових формах взаємодії з  банківськими установами і зробити  висновки про доцільність зазначених відносин.

       У роботі повною мірою розглянуті питання, що стосуються розрахунково-касового обслуговування банком підприємств і організацій, показаний тісний взаємозв'язок між банками і підприємствами в сфері обслуговування, дає рекомендації при виборі банку, наводяться умови та порядок отримання банківського кредиту та шляхи його погашення.

         
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 1. Теоретичні основи формування взаємовідносин підприємства з банківськими установами.

  1. Поняття підприємства та комерційного банку.
 

     Підприємство  – це самостійно відокремлена і  економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні  послуг. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або  послугах з метою одержання прибутку. Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємства в Україні, є Закони України: “ Про власність ”, “ Про підприємництво ”, “ Господарський Кодекс України ” та інші [].

     Основними задачами діючого підприємства є:

    • отримання доходу;
    • забезпечення споживачів продукцією;
    • забезпечення персоналу підприємства заробітною платнею та нормальними умовами праці;
    • створення робочих місць для населення;
    • охорона навколишнього середовища.

     Підприємства  у ході свого виробничого процесу  виконують такі функції:

    • виготовлення продукції;
    • продаж та поставка продукції споживачеві;
    • післяпродажне обслуговування;
    • матеріально – технічне забезпечення виробництва на підприємстві;
    • управління та організація праці персоналу підприємства;
    • сплата податків і внесків до бюджету та інших фінансових органів;
    • дотримання діючих державних законів і нормативів.
 

     Підприємства  класифікуються за рядом ознак:

    • Мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні);
    • Форма власності (приватні, колективні, комунальні, державні, змішані);
    • Правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства);
    • Національна належність капіталу(національні, іноземні, змішані);
    • Галузево – функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, лізингові, банківські тощо);
    • Розмір за чисельністю працівників (малі, середні, великі, над великі);
    • Технологічна цілісність та ступінь підпорядкування (головні, дочірні, асоційовані, філії).

     Процес  становлення законодавства про  Національний банк України (НБУ) та банківську систему нашої держави розпочався з моменту прийняття Верховною  радою України Декларації про  державний суверенітет України. Вищим законодавчим органом країни визначено, що банківська система України  складається з Національного  банку, Зовнішньоекономічного банку, комерційних банків та інших кредитних  установ різних форм власності.

     Законом, який визначив структуру банківської  системи, економічні, організаційні  і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків, став прийнятий Верховною Радою  України 7.12.2000р. Закон України “ Про банки і банківську діяльність ” [ ст. 4]з цього закону зазначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

     Банківська  система створена у вигляді дворівневої  структури управління фінансовими  ресурсами, яка представлена НБУ  та його підрозділами та комерційними банками різних форм власності, спеціалізації та територіального статусу.[8, с.23-25]

     Національний  банк України регулює діяльність банківської системи в межах  законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи  загалом. Основною функцією НБУ є  забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

     Комерційні  банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для  підприємств, установ і населення  головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді .внесків  і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних  і фізичних осіб.                                Приймають і розміщують грошові  вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки  банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з  таких операцій: 
          - фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються; 
         - випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо); 
          - купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів; 
          - видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 
        - касове виконання державного бюджету; 
         - придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг); 
        - купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти; 
        - купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них; 
        - довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів; 
        - надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю. 
          Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі. 
          Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують. 
           За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні і колективні. 
         Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавче обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб. 
         Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки). 
Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків - це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25% загальної кількості) є Промінвестбанк. 
         Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості. 
        Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків - середні (активи понад 10 млн грн.). У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд грн.) входять: Промінвестбанк, АКБ "Україна", Укрсоцбанк, Приватбанк, банк "Аваль", Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу. 
          Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять АКБ "Україна" (понад 500 одиниць), "Аваль" (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними. 
Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією. 
         Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів. 
          До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи. Процес створення таких банків в Україні особливо помітним був у період 1990-1993рр. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію. 
         У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України. 
         Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є АКБ "Україна", Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укр-нафтогазбанк та деякі інші. 
         Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків. 
        Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - Це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам. 
У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу на початок 2000р., досягла 18% від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі 100-процентним іноземним капіталом.

     Комерційний банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного  банку України здійснювати у  сукупності такі

операції:

    • залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних

     осіб  та розміщення зазначених коштів від  свого імені,

    • на власних умовах та на власний ризик,
    • відкриття і ведення банківських  рахунків фізичних та юридичних осіб.

     Комерційні  банки відрізняються між собою  не тільки кількістю здійснюваних операцій (універсальні та спеціалізовані), що впливає  і визначає їх організаційну структуру, а й розгалуженням цієї мережі.

     Універсальні  комерційні банки займаються всіма  видами банківських послуг. Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового  ринку чи займаються вузьким колом  банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних  банків виявляється не вигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому  ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникали в таких секторах ринку:

    • споживчого кредиту;
    • іпотечного кредиту;
    • сільськогосподарського кредиту;
    • залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу;
    • в зовнішньоекономічній діяльності;
    • в сфері інвестування капіталу тощо.

     Найбільш  суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних  банків виступають депозитні операції. Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі  вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування  на відповідні рахунки на певних умовах.

     Вклад (депозит) – це гроші, передані в  банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

     На  сьогоднішньому етапі одну з найважливіших  ролей у стимулюванні відтворювальних  процесів в економіці відіграє банківський  кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської  діяльності підприємства незалежно  від форм власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм – позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1. Взаємовідносини банку та підприємства
 

     В умовах сучасної економіки комерційні банки стають важливим елементом ринкової інфраструктури. Вони створюються і функціонують у формі товариств з обмеженою відповідальністю або аукціонних товариств. Їх діяльність можлива лише за умови отримання власного прибутку, що істотно змінює характер відносин підприємств і банків, зміст наданих послуг, порядок кредитування. Взаємовідносини підприємств і банків тепер будуються з урахуванням взаємних інтересів і повинні приносити користь обом сторонам. Вони виникають з приводу розрахунково-касового ікредитного обслуговування підприємств, а також у зв'язку з появою новихпослуг, характерних для ринкової економіки.

     Найважливіша  особливість відносин підприємств з комерційними банками – їх договірний характер. Ініціатива укладення договорів виходить від підприємства. Воно самостійно вибирає банк для свого розрахунково-касовогоі кредитного обслуговування. Якщо підприємство знаходиться за місцем знаходженнябанку, то банк зобов'язаний відкрити рахунок підприємству. В іншому випадку, потрібна згода банку. Однак при відкритті рахунків, призначених виключнодля зберігання грошових коштів, а не для розрахунків, підприємство вільно ввиборі банку і може мати вклади в одному або декількох банках. Такий порядок дає підприємству можливість, орієнтуючись на власні інтереси,вибрати банк, де організовано виконуються операції, вище культураобслуговування, ширше перелік послуг, що надаються.

     Для розрахункового обслуговування підприємство укладає з банком договір банківського рахунку, що є необхідним для реалізації безготівкових розрахунків. Відповідно до договору банк відкриває підприємству як клієнтові розрахунковий та інші рахунки, зараховує на них грошові кошти, що надходятьяк від підприємства, так і підприємству, списує відповідні суми зрахунку підприємства за його дорученням на рахунки постачальників, кредиторів, відповідних бюджетних та позабюджетних фондів. Банк зобов'язується приймати від підприємства-клієнта і видавати йому або за його дорученням готівкові гроші, виплачувати відсотки за зберігання грошей на рахунках.

     Основний  рахунок підприємства як юридичної особи - розрахунковий рахунок.  Підприємство має право відкрити тільки один розрахунковий рахунок або за місцемзнаходження (реєстрації), або в іншому банку. На розрахунковий рахунок зараховується виручка від реалізації продукції, по ньому здійснюються розрахункиза зобов'язаннями підприємства. Інші рахунки поточний, позиковий, валютний -можна відкривати в будь-якій кількості в різних банках. Для відкриття валютних рахунків підприємствам банки повинні мати відповідну ліцензію.

     Розрахунковий субрахунок відкривається підприємством, що має поза місцем свогознаходження окремі структурні ланки. За місцем їх знаходження в банкахрахунки відкриваються на ім'я підприємства. Оскільки розрахунковий субрахунок має підсобне значення, на ньому акумулюється виручку, що надходить від структурної ланки, для подальшого перерахування на основний розрахунковий рахунок підприємства.

     Поточні рахунки відкриваються філіям, відділенням та іншим підрозділам підприємства. За ними здійснюються обмежені розрахункові операції, в основному пов'язані з оплатою праці та адміністративно -господарськими витратами. При відкритті в банку поточного валютного рахунку автоматично відкривається транзитний валютний рахунок, на який надходятьвалютні перерахування від зовнішньо-економічної діяльності підприємства.  
           Після продажу частини валютного виторгу залишок валютних коштів перераховується на поточний рахунок. У процесі розрахунково-касового обслуговування між підприємством і банком складаються певні фінансові відносини,супроводжуються рухом грошових коштів і торкаються формування доходів банку і підприємства.

     Багато  банків стягують плату за оформлення рахунків клієнтів та проведення грошових та касових операцій, щоб відшкодувати витрати по їх проведенню.  
           Інші банки для залучення клієнтури відкривають рахунки безкоштовно. У той жечас кожен банк за зберігання у нього грошових коштів сплачує на користьостанніх певну плату, виключення складає транзитний валютнийрахунок.

     Розмір плати встановлюється за взаємною згодою, якщо мова йде пророзрахунковому рахунку. На строкові депозитні рахунки підприємство розміщує тимчасововільні грошові кошти на умовах банку, який встановлюєвідсотки за вкладами в залежності від термінів зберігання грошей.

Витрати підприємства з оплати послуг банку включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), доходи, отримані від зберігання коштів на рахунках банків. У тому числі і курсові різниці за валютними рахунками, враховуються вскладі банківського прибутку підприємства як позареалізаційні доходи.

     Розрахунки  між підприємствами, підприємствами і бюджетом та інші безготівкові розрахунки здійснюються у встановлених формах. Банки не в праві контролювати це і перешкоджати здійсненню розрахунків. Однак на них покладена певна відповідальність за дотримання правил розрахункової дисципліни. Вона встановлена нормативними актами Національного Банку Україниі визначається договорами між підприємством і комерційним банком. За несвоєчасне (неправильне) списання коштів з рахунку підприємства, а також за несвоєчасне і неправильне зарахування коштів, що надійшли підприємству, воно в праві вимагати від банку сплатити штраф на свою користь урозмірі 0,5% цих сум за кожний день затримки, якщо інші або додаткові форми відповідальності не передбачені в договорі банку і підприємства.

     Відповідальність  підприємств перед банками встановлюється в договорах банківського рахунку і вкладу, кредитних договорах. Вона приймає, наприклад, форму підвищених відсотків, що сплачуються банку за порушення термінів повернення кредиту.

     Кредитування - це метод зворотного фінансування потреб підприємства і одночасно традиційна послуга банків. У сучаснихумовах господарювання принципи і підхід до питань кредитування істотно змінилися. По-перше, підприємство має право на отриманняк редиту і в тому банку, де йому відкритий розрахунковий рахунок і в будь-якому іншому банку.

     По-друге, кредитування підприємства здійснюється на основі кредитного договору, в якому визначаються права та обов'язки підприємства -позичальнику та банку з урахуванням кредиту, що надається та фінансового стану підприємства, встановлюється відповідальність сторін за порушення договору. По-третє, якщо до проведення економічних реформ встановлювалися відомі обмеження в кредитуванні, то тепер об'єктом кредитування можуть бути будь-які потреби підприємства. Разом з тим кредитне направляється на відшкодування збитків підприємства, незнижувані запаси і витрати, які забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства. Об'єктами кредитування не можуть бути вироблена надпланова продукція, що має обмежений збут, і невживані залишки товарно-матеріальних цінностей.

     Залежно від характеру потреб підприємства в позикових коштах розрізняються короткостроковий (до року), середньостроковий (від року до трьох років) ідовгостроковий кредит (від трьох до п'яти років).

     Довгостроковий  кредит є одним із джерел формування оборотних коштів підприємства. Він дозволяє заповнити потреба в яких бракуєгрошових коштах, що виникає в процесі поточної діяльності підприємства. На термін більше року підприємство може отримати кредит накапітальні витрати. У цьому випадку кредит виступає джерелом позикових фінансових ресурсів підприємства, що направляються на його розвиток. Конкретні строки кредиту визначаються виходячи з окупності витрат і нормативних термінів.

     Оскільки  кредитування здійснюється банками  на комерційній основі, принципами кредитування є забезпеченість кредиту, його цільовий характер, терміновість наданої позики, платність і повернення.

     За  користування кредитом, який необхідно  повернути у встановлений термін,підприємство сплачує банку відсотки. Процентні ставки диференційовані залежно від строку користування позичкою з урахуванням попиту та пропозиції,причому з різних банку рівень процентних ставок коливається. У кредитномудоговорі встановлюються конкретні ставки за користування кредитом, порядоксплати процентів та інші умови кредитування.

     Але в короткострокових позиках відсотки в межах облікової ставки Національного Банку України, збільшеної на три пункти, включається підприємством у собівартість продукції (робіт, послуг), а понад цього рівня -виплачуються з чистого прибутку підприємства. Також з прибутку сплачуються відсотки по прострочених позиках, відсотки по позиках, отриманим назаповнення нестачі власних оборотних коштів, відсотки за довгостроковими кредитами.

     Незважаючи  на роль кредиту в забезпеченні нормального  кругообігу коштів підприємства, фінансування капітальних витрат сфера його застосування в такому як обмежена внаслідок ситуації, що склалася сьогодні в економіці.

     Тим часом кредитні операції у світовій практиці - сама прибуткова стаття банківського бюджету, за рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку банків. Але з цими операціями пов'язані і основні ризики банків, зокрема, непогашення позичальників основного боргу та відсотків закредиту.

     Практика  українських банків свідчить, що їх діяльність в області кредитування майже цілком складається з короткострокових позик концентрованих у сфері торогово-закупівельного бізнесу. Багато комерційних банків видають короткострокові позики тільки на посередницькі операції, для яких характерна швидка оборотність коштів і висока прибутковість.  
          Довгострокові позики займають незначну питому вагу в кредитних вкладеннях у зв'язку з недостатністю ресурсів у багатьох комерційно банків,темпами інфляції, при яких підприємству складно забезпечити рентабельність  інвестицій на більш високому рівні, зниженням інвестиційної активності підприємств по багатьох інших причин.

     Удосконалення структури кредитування можливе  за умови стабілізації економічної обстановки в країні, фінансового оздоровлення народного господарства і зміцнення фінансового стан підприємств, щотакож сприяє розвитку нових форм взаємовідносин підприємств і банків, притаманних ринковій економіці.

     Перш  за все, маються на у вазі торговокомісійні операції, які проводяться з метою прискорити отримання постачальником платежу. Підприємства-постачальники поступаються банку право вимоги платежу по платіжними документами за надані товари, виконані роботи,надані послуги. Банк відразу ж відшкодовує постачальникові повної суми,належної йому від покупця. За здійснення такої операції банкстягує плату зі свого клієнта - постачальника.