Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку

Страница из 39

 

 

                                 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ імені Г.С. СКОРОВОРИ

 

 

 

КАФЕДРА  ПРАВОЗНАВСТВА

 

 

ЗАКОННІСТЬ  ТА  ПРАВОПОРЯДОК

Курсова  робота

студента IV курсу,   групи 41 І/П

заочного  факультету

Бутенко Романа Миколайовича

 

Науковий  керівник:

 

 

 

 

Харків 2010

 

Оглавление

Вступ 3

Розділ І. Поняття законності та правопорядку. 6

Поняття  законності. 6

Основні засади законності. 8

Принципи  законності 12

Вимоги законності 14

Гарантії  законності 14

Поняття  правопорядку. 17

Функції та принципи правопорядку 21

Державна  дисципліна 24

Розділ ІІ. Юридичні гарантії законності 27

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку. 35

Висновок 38

Використана література: 39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Назва роботи, тобто тема, визначає весь її подальший зміст. Метою написання  даної роботи є пошук удосконалення  законодавства стосовно питань законності і правопорядку в Україні та більш  глибоке вивчення таких понять як законність та правопорядок.

Робота  починається зі вступу та закінчується висновком. Дана робота складається  з трьох розділів, кожний з яких має свою назву. Перший – “Поняття законності та правопорядку”, в якому  висвітлено суть визначення законності та правопорядку, вказано основні  засади законності та її вимоги; структура, особливості та вимоги правопорядку, основні поняття суспільного, військового  та громадського правопорядку; вказано  визначення та види дисципліни. Другий розділ – “Юридичні гарантії законності в Україні” – висвітлює такі питання як загальні, спеціальні, матеріальні  політичні  моральні та зокрема юридичні гарантії законності.  Третій розділ, що має назву – “Шляхи удосконалення  законодавства з питань законності та правопорядку” висвітлює особисті погляди на  шляхи удосконалення  законодавства з питань правопорядку та законності.

Правове регулювання представляє собою  складний  і  багаторівневий  процес, що здійснюється за допомогою визначених засобів юридичного впливу на суспільні  відносини.

Юридична  наука розрізняє поняття правового  впливу і правового регулювання. У цьому є певний  зміст.  Право  вже своїм існуванням значно впливає  на  поведінку людей. Як культурна й інформаційна  цінність,  право  виділяє напрямок людської діяльності, вводить її в  загальні рамки цивілізованих суспільних відносин. Саме  в  цьому  змісті правовий вплив ширше, ніж правове  регулювання  суспільних відносин.

Проте   варто відзначати суворо визначені  засоби правового впливу на суспільні  відносини, спеціально презначені для  їхнього безпосереднього регулювання. Ці засоби утворюють цілий системно юридичний механізм, що забезпечує врегульованість всієї сукупності суспільних  відносин,  що є предметом  правового регулювання.

Механізм  правового  регулювання  -  це  система   правових засобів, за допомогою  яких здійснюється упорядкованість  загальносуспільних відносин відповідно до  цілей  та завдань  правової держави.

Основні структурні елементи механізму правового  регулювання:

1. Норми  права встановлюють загальні  і  юридично  обов'язкові правила  поведінки тих учасників суспільних  відносин,  що знаходяться в  сфері правового регулювання.  Вони викладаються в  раз  особистих по своїй юридичній  чинності  нормативно-правових  актів,  не втрачаючи при цьому своїй  загальнообов'язковості. Основний  регулюючий вплив норми права  на суспільні відносини  полягає  в тому, що вона визначає коло  суб'єктів, на яких  розповсюджується  її дія; формулює обставини,  при яких  дані суб'єкти керуються  її розпорядженнями; розкриває   зміст самого правила поведінки;  встановлює міри юридичної відповідальності  за порушення зазначених правил. Норми  права  -  це споконвічний  елемент механізму правового  регулювання, що визначає його  основу, ті напрямки правової  поведінки, що програмуються в  реальних суспільних відносинах.

В юридичній науці і практиці правові норми зовсім справедливо  вважаються нормативною основою  механізму правого регулювання, тому що в них сконструйована та модель суспільних  відносин, що відповідають потребам і  інтересам  громадян правової держави.

Втілення  розпоряджень правових норм у поводженні людей  здійснюється через інші елементи механізму  правового  регулювання  суспільних відносин.

2. Правовідносини - це  найважливіший  і   необхідний елемент реального життя права. У ньому загальні, знеособлені права  й  обов’язки, закріплені в нормах права, перетворюються  в  конкретні взаємозалежні права й обов'язки індивідуальних суб'єктів (чи обличчя організацій), відповідно до яких ті повинні коригувати свою поведінку.

Правовідносини  встановлюють персональну  міру  можливої  і належної поведінки  учасників суспільних відносин. При  попаданні в сферу конкретного  правового  впливу  можлива  реалізація волі дії в передбачених межах. Переклад загальних прав і обов'язків, що містяться  в правовій нормі, у правовідношенні  діє механізм правового регулювання "можливість" завершити свою регулятивну  функцію, тобто  реально втілити  права й  обов’язки суб'єктів  правовідносин у фактичні суспільні  відносини.

3. Акти  реалізації юридичних прав і  обов'язків - це  фактична поведінка  суб'єктів правовідносин  про   здійснення  їхніх прав і обов'язків.  За допомогою цих актів досягаються  мети правового регулювання, задовольняються  конкретні законні інтереси уповноважених  і зобов'язаних облич. Як відзначалося  раніше,  основними формами реалізації права й обов'язків є використання наданих нормами права можливостей, виконання зобов’язуючого правового розпорядження, дотримання правових заборон.  При неможливості самостійної реалізації суб'єктами права   юридичних прав, що належать їм, і обов'язків,  держава  в  особі своїх компетентних органів здійснює правозастосовуючу діяльність, покликану забезпечить їхню повну реалізацію.

Генеральною метою правового регулювання  є  встановлення такого порядку в  суспільному житті, який  би  максимально  відповідав розпорядженням  правових  норм,  закладеним  в  інших  принципах соціальної справедливості. З правом та законом тісно пов’язане  і таке юридичне явище, як законність.

 

Розділ І. Поняття законності та правопорядку.

Поняття  законності.

 

Закони  є обов’язковими для всіх. І  держава приймає їх для того, щоб  вони виконувалися, втілювалися в  життя. Коли органи держави, службові особи, громадяни та їх об’єднання виконують  закони, тоді у суспільстві панує  законність. При цьому слід особливо підкреслити, що дотримуватись законів  повинні всі суб’єкти суспільного  життя. Всі рівні перед законом  і ніхто не може бути звільнений від безумовного підкорення його вимогам. Що ж таке законність?

Законність  – це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Термін  «законність» є похідним від терміна  «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя  права – від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів – посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Законність  характеризується поєднанням двох ознак:

  • зовнішньої (формальної) – обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;
  • внутрішньої (сутнісної) – наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а  й створювати справедливі, тобто  правові, закони. Правові закони повинні  бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення – додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості.

Законність  – явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції.

Законність  – явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи  держави і посадові особи при  здійсненні своєї діяльності, розробляючи  і приймаючи рішення, спираються  на принципи і вимоги законності;

2) при  організації реалізації прийнятих  рішень вони не виходять за  межі своєї компетенції;

3) при  здійсненні контролю і нагляду  за законністю дій учасників  суспільних відносин вони додержуються  правових процедур, використовують  правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є  засобом підвищення рівня загальної  та правової культури.

Законність  є й режим реально діючого  права, стан (атмосфера) відповідності  суспільних відносин законам і підзаконним  нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені  в праві.

Режим законності – неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію – владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без  демократії неможливо забезпечити  законність. Законність і демократія – фактори побудови правової держави.

Що  таке законність – принцип, метод чи режим?

І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності державних органів, державних і  громадських організацій, посадових  осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність – це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

  • державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу;
  • всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова  атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство бід, анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Законність – це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб’єктами.

Тоді  як закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність «прокладає» шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу,  забезпечує їх реалізацію.

 

Основні засади законності.

Основними засадами законності вважають:

а) верховенство закону в системі нормативних  актів;

б) єдинність законності;

в) незаперечність закону в соціальній практиці;

г) реальний характер законності;

д) забезпечення прав людини;

е) невідворотність  відповідальності за правопорушення;

є) взаємозв’язок  законності і доцільності, законності і культурності, законності і справедливості та ін.

Розглянемо  кожну з них детальніше.

В Україні  діє принцип верховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Всі  інші нормативно-правові акти (включаючи  конституцію і закони Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України.

Відносно  громадян діє принцип «дозволено все, що не заборонено законом». Тобто існує демократія, яка обмежує дії людини тільки законом. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом «дозволено лише те, що визначено законом». Це означає, що зловживання своєю посаду переслідується законом.

Єдина законність означає, що не може бути різної дії  закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території  України закон в однаковій  мірі повинен діяти по відношенню до всіх суб’єктів права, тобто не може бути якихось виключень для  іноземців чи громадян іншого походження (національності, раси та ін.).

Незаперечність  закону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може відмінити закон, крім органу, який його прийняв. Так, якщо людині не подобається закон чи цілком Конституція це не означає, що вона має право його порушувати чи взагалі  відмінити.

Реальний  характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя. Гарантіями реального впровадження закону в  життя є саме суспільство (як чиновники, так і прості громадяни).

Забезпечення  прав людини. Одним з важливих принципів  законності є ідея здійснення законів  в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов’язки  людини і громадянина закріплені в Конституції України і деталізуються  у чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права  людини в усіх сферах її життєдіяльності. Закон передбачає всі можливі  ситуації в житті та діяльності людини і регулює їх згідно чинного законодавства.

Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєння правопорушення повинно  потягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб винний був тяжко покараний за правопорушення, а те, щоб жодне правопорушення не залишалося не розкритим. Також тут важливо пам’ятати, що винність особи необхідно доказати.

Взаємозв’язок законності і доцільності. Закони, і  на його основі підзаконні нормативні акти, повинні установлювати все, що доцільно, забороняти все, що не доцільно для громадянського суспільства  і суспільних інтересів. Закон не повинен захищати інтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, вона має бути негайно відмінена, а до відміни її дію повинен  припинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.

Взаємозв’язок законності і культурності. За відсутності  єдиної законності немає і культурності. Ці два поняття взаємозумовлюють одне одного. Якщо немає достатньої культурності, то немає і достатньої законності. Якщо суспільство в цілому культурне, то громадяни свідомо  виконують всі приписи закону.

Взаємозв’язок законності і справедливості. Не тільки сам закон, але й шляхи його здійснення, а також його здійснення в повсякденному житті повинно  грунтуватися на справедливості.

Законність  і демократія. Демократія (в перекладі з грецької – народовладдя) означає:

а) широку участь громадськості в управлінні справами держави і суспільства;

б) підвищення активності політичних партій і громадських  організацій, інших громадських  об’єднань;

в) зміцнення  правової основи державного і суспільного  життя;

г) утвердження  прав і свобод громадян і людини;

д) свободу  інформації і постійне врахування громадської  думки;

е) удосконалення  системи державних органів і  органів місцевого самоврядування

Законність  є невід’ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом  чи поза законом, а тільки в межах  закону. Конституція України має  вищу юридичну силу, і її норми мають  пряму дію. Всі інші правові акти не повинні суперечити Конституції  і конституційним законам України.

Державні  органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти  в межах своєї компетенції. Перевищення своїх повноважень, зловживання службовим становищем переслідуються законодавством України.

Законність  – це суворе  й  повне  здійснення  розпоряджень правових законів і  заснованих  на  них  юридичних  актів  усіма суб’єктами права.

Законність  характеризується  наступними  основними  ознаками1:

По-перше, найважливішою рисою законності є  її спільність. Вимога дотримувати  юридичні норми відноситься до всіх, хто знаходиться в межах дії  права. Ніхто не може ухилятися  від  виконання встановлень, що виходять від держави, точно так  само, як і держава не може ухилитися від  забезпечення і захисту законних прав особистості.

Пріоритетним  суб'єктом правового  регулювання  є громадяни держави. Держава  зобов'язана  створювати найбільш сприятливий  режим для задоволення різноманітних  інтересів своїх громадян.

Загальність, як необхідна риса  законності,  однаковою  мірою відноситься  і до держави, і до його  громадян.  Держава відповідальна перед  громадянином, а громадянин  перед  державою. Якщо в законах держави  виражаються дійсні інтереси його громадян, то правові розпорядження реалізуються  без  примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може врахувати всю гаму індивідуальних інтересів, та  й  не  повинно. Однак  за допомогою законодавчої діяльності вона може і  повинна надавати своїм  громадянам можливість самостійно розпоряджатися власними благами вільної діяльності.

Забезпечення  загальності дотримання правових розпоряджень -  задачі держави і його органів.  Володіючи  необхідними  організаційними, матеріальними і примусовими  засобами, вона покликана надійно  охороняти законні права й  інтереси громадян. Самі громадяни  за межами державно-правових структур не можуть установити  режим законності в суспільному житті.

По-друге, законність нерозривно зв'язана з  правом, юридичними нормами. Однак оцінити  стан режиму законності  в  країні можна тільки на підставі того, якою мірою   закони  держави відбивають об'єктивні потреби суспільного  розвитку. Якщо   правові норми, що даються державою, закріплюють  і охороняють  інтереси тільки окремих  облич і  визначених  соціальних  груп,  не з огляду на загальних  і індивідуальних інтересів усього населення країни, - законність відсутня. Якщо правові норми лише формально  відображають інтереси різних прошарків  населення, але не гарантують  їх, - то і тут не може йти мови про  законність.

Таким чином, режим законності в правовій державі  обумовлює наявність  двох взаємозалежних факторів:

  • зробленого, чітко відпрацьованого законодавства, що відповідає потребами   суспільного прогресу;
  • повна і безумовна реалізація розпоряджень законів і  підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.

 

Принципи законності

Принципи  законності – це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами  законності є такі.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти – законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути під нормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам – законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Неможна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність  точного і неухильного виконання  правових розпоряджень незалежно від  суб'єктивного ставлення до них  окремих осіб обумовлена презумпцією  доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності – досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

  • спеціально-дозвільного – поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);
  • загальнодозвільного – поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);
  • а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і додержанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

Вимоги законності

Вимоги  законності (те, чого вимагає законність) відображають її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відміну від  принципів, які виражають зміст  законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими видами діяльності певних суб'єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

Розглянемо  вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.

Вимоги законності в  правотворчості:

1) забезпечення  відповідності змісту закону  потребам життя. Для цього необхідно  створювати закони на науковій  основі, на основі рекомендацій  і узагальнень учених;

2) забезпечення  верховенства закону щодо інших  правових актів, тобто додержання  субординації в нормативних актах  (наприклад, укази президента  повинні відповідати законам, акти уряду – указам президента);

3) забезпечення  своєчасного створення закону  і його скасування з додержанням  певної процедури;

4) забезпечення  стабільності правових актів,  більш тривалого строку їх  чинності, за винятком тих, які  жадаються на певні строки (наприклад,  закон про бюджет на рік);

5) видання  правових актів у тій формі,  яка передбачена законом, з  усіма необхідними для цього  реквізитами.

Вимоги законності у  сфері реалізації права:

1) наявність  спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію  права (додержання і виконання  обов'язків, наявність можливостей  для здійснення суб'єктивного  права);

2) гарантоване  якісне застосування права з  урахуванням усіх обставин;

3) правильне  тлумачення правових норм;

4) стабільність  судової практики та ін.

 

Гарантії законності

Гарантії  законності – це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії  законності можна поділити на:

  • загальносоціальні;
  • спеціально-соціальні — юридичні та організаційні.

Загальносоціальні гарантії законності:

1) економічні  — ступінь економічного розвитку  суспільства, ритмічності роботи  господарського механізму країни, росту продуктивності праці і  обсягу виробництва; різноманіття  і рівність усіх форм власності,  рівність економічних можливостей  суб'єктів суспільних відносин. Наявність  економічної незалежності суб'єктів  права створює об'єктивні умови  для їх зацікавленості в законності;