Шляхи забезпечення інноваційного типу розширеного відтворення економіки

11

Зміст

Вступ

1. Сутність інноваційного відтворення капіталу

2. Оцінка інноваційного розвитку національної економіки

3. Шляхи забезпечення інноваційного типу розширеного відтворення економіки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Необхідність переведення промисловості на інноваційний тип відтворення є визначною у спроможності виходу країни з тяжкої кризи і переходу до стійкого економічного зростання. Інноваційний  потенціал важливий як фактор інноваційного процесу, який є  органічним компонентом процесів суспільного та індивідуального відтворення. Проте цей потенціал не може бути збереженим, ефективно використовуватися та відтворюватися, якщо не будуть сформовані відповідні організаційно-економічні механізми управління інноваційним розвитком на всіх рівнях  господарювання: макро-, мезо-, мікрорівні.

Досвід економічного розвитку підтверджує, що розширене відтворення здійснюється завдяки інноваціям. Вони сприяють модернізації та структурній перебудові економіки країни, підвищенню її конкурентоспроможності, забезпеченню стійкого економічного зростання, зменшенню безробіття та підвищенню добробуту народу.

Важлива роль в процесі відтворення належить тій частині засобів виробництва, яка представлена основними виробничими фондами. Ця роль визначена самою функцією засобів праці в розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Без створення відповідник умов для відтворення виробництва на окремому підприємстві не може йти мова про відтворення на рівні держави, а про створення умов для відтворення на підприємствах неодмінно повинна піклуватися держава. Для відтворення виробництва на підприємстві особливого значення немає, що відбудеться з його продукцією після її реалізації, а для суспільного відтворення першочерговим є питання про те, що відбувається з кожною складовою цього продукту, як він реалізується і відшкодовується у вартісній та натуральних формах, тобто саме на державному рівні повинна вирішуватись проблема відтворення на виробництві.

В зарубіжній літературі питання оновлення виробництва, новітніх технологій, інноваційної діяльності висвітлюється в працях Альфреда Кізера, Бьюітандама А., Ганс-Дітера Гантера, Губерта Г., Джон Чайлда, Лоренса Б. Мора, Піннігса Й., Стен Йонсона, Томаса С. Робертсона та інших відомих вчених і практиків. В наукових працях цих вчених розглядаються питання впровадження нововведень, інноваційна діяльність на підприємстві тощо.

Вирішенню питань організації та проведення техніко-технологічного оновлення виробництва і активізації інноваційної діяльності присвячена значна частина вітчизняної літератури, серед якої вагоме місце посідають праці Акбєрдіна Р.З., Александрової А.П., Алимова О.М., Бєлєнького П.Ю., Бойка Є. І., Геєця В. М., Герасимчука М. С., Долішнього М. І., Захарченко В.І., Кузьміна О.Є., Красовського В.П., Крикавського Є.В., Кузнецова Н.П., Продіуса І.П., Школи І.М., Штанського В. А. та інших вчених економістів і практиків.

Метою дослідження є наукове обґрунтування і розробка теоретико-методологічних засад розширеного відтворення капіталу в системі інноваційного розвитку національної економіки. Відповідно до зазначеної мети в роботі поставлені й вирішені такі задачі:

      визначити сутність інноваційного відтворення капіталу;

      провести аналіз сучасного інноваційного розвитку економіки України;

      розглянути шляхи забезпечення інноваційного типу розширеного відтворення економіки.

Об’єктом роботи виступає процес розширеного відтворення капіталу в системі інноваційного розвитку національної економіки.

Предметом дослідження є механізм розширеного відтворення капіталу в системі інноваційного розвитку національної економіки.

Методи дослідження: аналіз тенденцій, порівняння, логічних узагальнень, системного підходу, метод порівняльного аналізу систем, статистичного моделювання і прогнозування.

1. Сутність інноваційного відтворення капіталу

Відтворення як економічна категорія означає безперервне відновлення виробництва товарів, послуг та духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення всіх елементів економічної системи – продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин (або відносин економічної власності), а також господарського механізму [7, с. 223].

В.С. Котковський вважає, що відтворення – це складний механізм, який включає інтегровану, органічно пов’язану цілісну систему економічних, організаційних і правових форм та методів господарювання, спрямованих на впровадження прогресивної й принципово нової техніки, комплексної модернізації основного капіталу [12, с. 76]. На думку Т.М. Старицького, відтворення основного капіталу є процесом постійного повторення його виробничого використання, зносу, амортизації, підтримки в робочому стані через здійснення ремонтів та відновлення в натурі [18, с. 63]. За Н.В. Швецем, відтворення – це безперервний процес формування, забезпечення працездатного стану й розвитку основних засобів підприємства згідно з його стратегічними орієнтирами [23, с. 27].

При формуванні та використанні капіталу розрізняють просте, звужене та розширене відтворення. Просте відтворення капіталу здійснюється в незмінних обсягах для відновлення спожитих факторів виробництва і забезпечення безперервності його функціонування.

Розширене відтворення капіталу підприємства передбачає кількісний та якісний розвиток виробничих факторів і інших складових потенціалу, які забезпечують вищу результативність його діяльності.

Звужене відтворення характеризується повторенням об’єктів капіталу в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді. Саме даний вид відтворення є характерним для періоду економічних криз, коли підприємства змушені споживати повністю новостворену вартість. Певною мірою звужене відтворення об’єктів майнового потенціалу є наслідком призупинення надходжень інвестицій, дії недосконалої амортизаційної політики, збитковості і неплатоспроможності підприємств.

При обґрунтуванні видів відтворення капіталу необхідно відзначити типи розширеного відтворення – екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип розширеного відтворення капіталу передбачає зростання їх обсягів за рахунок залучення все нових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів без поліпшення та вдосконалення технічної і технологічної основи виробництва та організації праці.

Інтенсивний тип відтворення передбачає зростання обсягів капіталу завдяки підвищенню ефективності їх використання, тобто за умови більш досконалої організації праці, яка дозволяє одержувати кращі результати з меншими затратами праці та всіх видів ресурсів і кращого матеріально-технічного оснащення процесу виробництва.

Процес розширеного відтворення капіталу невіддільний від процесу їх нагромадження, тобто утворення національного багатства. Для забезпечення розширеного відтворення необхідно створювати все більш нові та досконалі засоби виробництва для все більшої кількості працюючих. Отже, для цього необхідно частину прибутку перетворити на об’єкти майнового потенціалу, або ж нагромадити, тобто капіталізувати додаткову вартість (прибуток).

Розширене відтворення капіталу і формування на його основі інвестиційно-інноваційної бази розвитку підприємств є однією з найактуальніших проблем в Україні. Без швидкого та ефективного її вирішення неможливо зайняти власну нішу на зовнішньому ринку і своє місце у світовому розподілі праці, а також забезпечити євроінтеграцію як стратегічну мету трансформації національної економіки [9, с. 64]. Щодо інвестиційно-інноваційного відтворення, то, на нашу думку, таке його визначення носить дискусійний характер. Інвестиції можуть бути використані підприємством для відтворення об’єктів свого майнового потенціалу незалежно від того, чи є даний процес інноваційним. Відтворення капіталу може бути інноваційним або усталеним. У першому випадку в господарську діяльність залучаються певні новації, результати новітніх розробок, які ще не використовувались у господарюванні. Другий же передбачає використання нових за терміном виготовлення об’єктів, але вони не є інноваційними, а залучаються як перевірені часом ресурси, які забезпечують прибуткове господарювання.

Вирішувати проблеми інноваційного відтворення повинні підприємства та держава, як гарант законодавчого регулювання, бюджетного фінансування та правової підтримки діяльності всіх суб’єктів господарювання.

Інноваційний розвиток економіки притаманний всім розвиненим країнам світу, який є одночасно і чинником, і наслідком економічного піднесення країн. Його ефективність обумовлюється змістом відповідних інноваційних напрямків, що задовольняють потреби динамічного розвитку економіки. Звичайно, що в реалізації інноваційної стратегії соціально-економічного розвитку держави повинні бути задіяні різні науково-дослідні та інноваційні структури. Але провідну роль у формуванні та реалізації інноваційної моделі має відіграти підприємництво, ініціатива підприємств.

Через нововведення фірми реалізують свій інноваційний потенціал і конкурентні позиції, а для більшості підприємств інновації сьогодні стають і досягненням комерційної мети, і чинником економічної стабільності й зростання, оскільки інновації орієнтовані на задоволення ринкового попиту, конкретних запитів споживачів. Власне будь-яке підприємництво невіддільне від інновацій.

Сьогодні головним чинником економічного зростання є ефективні інвестиції в інноваційний процес, які забезпечують перманентну структурну перебудову економіки на новій технологічній основі. “Високий рівень продуктивності обумовлюється не просто інвестиціями в основний капітал, а інвестиціями, які дають змогу формувати новий тип економіки - економіки, яка ґрунтується на знаннях” [2, с. 75]. Технологічні зміни, особливо на теренах впровадження базових та інфраструктурних науково-технічних інновацій, є безпосередньо пов’язаними з виробництвом нових інноваційних наукомістких товарів, які потребують значних цілеспрямованих інвестиційних капітальних витрат. Залучення внутрішніх та іноземних інвестицій, передусім у науково-виробничу сферу, дасть змогу багатьом підприємствам мати ефективні інструменти прискорення розвитку пріоритетних сфер виробничої діяльності.

Інновації забезпечують необхідну якість інвестицій, структурну перебудову економіки й суспільства і відкривають шлях новим продуктам і виробництвам, досконалішим і якіснішим. Дослідження засвідчили, що найефективнішими є інвестиції в інновації, де учасники інвестиційного ринку мають можливість одержати досить високий прибуток. Високий потенціал ефективності інновацій забезпечує попит на нововведення з боку суб’єктів господарської діяльності, формуючи ринок науково-технічних, організаційних, економічних і соціальних нововведень. Однак можливості підприємств щодо залучення інновацій різні, що зумовлено передусім існуючими ресурсними обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю слід здійснювати, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого - на інвестиційні можливості підприємств. Для цього необхідне економічне обґрунтування доцільності впровадження кожної, навіть на перший погляд безперечно перспективної новації. Це дає змогу керівництву приймати позитивне рішення щодо залучення тієї з можливих альтернативних новинок, яка створить для фірми істотні конкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу, рівень якої істотно перевищуватиме вкладені у її реалізацію кошти.

Проблема фінансового забезпечення інвестицій, як основна складова, що забезпечує розвиток інноваційного процесу на підприємствах, залишається однією з найбільш гострих для вітчизняної промисловості. Спад інвестиційної діяльності обумовлений, в основному, недостатньою адаптованістю механізму управління процесом розширеного відтворення промислового виробництва до ринкових умов та зростанням значення власних засобів підприємств у фінансуванні капітальних вкладень.

Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій на тлі інфляції, зростанням взаємозаборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкоплинних фінансових операцій. Збереження наукового потенціалу та розробка інноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки України є особливо актуальними, оскільки значна технологічна відсталість більшості вітчизняних підприємств після лібералізації економічних відносин спричинила розвиток негативних тенденцій, які монетарними заходами усунути неможливо. Вихід з кризового стану та переорієнтація економіки на сталий розвиток можливі лише за умови широкомасштабної реалізації інноваційних проектів.

Поряд із низькими обсягами фінансування науки й інноваційної діяльності важливою проблемою є деформоване співвідношення витрат на науку та інновації. Загалом варто зазначити досить низьку активність як держави, так і приватного сектора у здійсненні інноваційних інвестицій, відставання України за більшістю показників від розвинених країн, невідповідність основних пропорцій фінансування (співвідношення прикладних і фундаментальних досліджень, державного й приватного фінансування) світовим нормам.

В інвестиційній сфері економіки України триває затяжна криза, що не дає змоги підприємствам вирішити поточні виробничі проблеми та виконувати програми реалізації інноваційних проектів. Без істотного поліпшення інвестиційного клімату в Україні активізація інноваційної діяльності промислових підприємств, а водночас і перехід економіки на інноваційну модель розвитку - неможливі.

Доводиться констатувати, що держава не має комплексної стратегії фінансового оздоровлення державних підприємств. Не заохочуються фундаментальні дослідження в системі інноваційного відродження наукомістких виробництв. На економічному рівні недостатньо проводиться розрахунок віддачі нововведень, використовуючи економіко-математичні моделі. За таких умов інвестування, в тому числі - в основний капітал - не має сенсу. Вигідніше вкласти кошти у непромисловий сектор, охоплюючи і посередницькі операції. Очевидно, що корпоративні структури не зможуть вкладати ресурси у розробку та впровадження інновацій доти, доки не вирішать власних інвестиційних проблем.

Водночас, є чинники, які відлякують іноземних інвесторів від вкладення капіталу в українську економіку. До таких чинників, насамперед, варто віднести:

   невідпрацьованість юридичної бази, яка має захищати інтереси і власність як зарубіжних, так і вітчизняних інвесторів; нестабільність економічної та політичної ситуації в країні;

   відсутність довгострокової виваженої політики держави щодо залучення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для їхнього ефективного використання (згідно з оцінкою спеціалістів Європейського центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україні становить 80%. У рейтингу інвестиційної привабливості країн наша держава посідає 106 місце (для порівняння у 1992 р. - 138 місце, у 2004 р. - 109, у 2009 р. - 98 місце серед 145 країн), маючи тенденції до подальшого пониження);

   високий рівень корумпованості вітчизняної економіки і високий рівень ризикованості підприємницької діяльності.

Необхідним є запровадження відповідних адекватних державних програм, спрямованих на поліпшення інвестиційно-інноваційного клімату і підвищення ефективності інноваційної діяльності. Зазначені програми мають бути націленими не на “ процес” (розподіл бюджетних коштів, формування комісій і установ, звіти посадових осіб), а на “результат” (створення інноваційного продукту, оновлення технології, закупівлю нового устаткування тощо).

Важливо ширше і масштабніше спрямовувати інвестиційні потоки у розвиток інформаційної економіки. Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових технічних та організаційних рішень, комплексних технологічних систем, ефективне впровадження науково-технологічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу.

2. Оцінка інноваційного розвитку національної економіки

В умовах трансформаційних процесів в економіці України важливе значення має ефективна інвестиційна діяльність підприємств, регіонів, держави. На мікрорівні її ефективність залежить, насамперед, від формування раціональної інвестиційної стратегії підприємства та його фінансових можливостей. Сучасні тенденції економічного розвитку вказують на необхідність переходу до інноваційної моделі економіки, а це потребує значних інвестицій. Тому інвестиції є засобом ресурсного забезпечення інновацій.

Виходячи з того, що інноваційна діяльність промислових підприємств є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми її інвестиційного забезпечення набувають особливої актуальності. Водночас вітчизняна практика свідчить, що інноваційною діяльністю займається незначна кількість промислових підприємств - у 2009 р. їхня частка становила 12,8% [15].

Активізація інноваційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки пов’язана, насамперед, з пошуком джерел і форм інвестування, які мають забезпечити баланс між інноваційними витратами та фінансовими можливостями. Забезпечення динамічного розвитку промислових підприємств в Україні, зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному й зарубіжному ринках потребує значного збільшення інвестицій, спрямованих на впровадження інновацій, проведення технічного й технологічного оновлення виробництва.

У 2009 році у промисловості України більша частина інвестицій в основний капітал надійшла в галузі, які за класифікацією Організації економічного співробітництва та розвитку, належать до середньо-низькотехнологічних - виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, металургійне виробництво, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції. Натомість галузі, які забезпечують пропорційно більшу частку виробництва інноваційної продукції, залучили значно менші обсяги інвестицій. Тим самим, інвестиційні процеси сприяють відтворенню і закріпленню поточної структури економіки.

Інвестиційний процес в Україні не виконує інноваційної функції, кінцевим результатом реалізації якої мала б стати структурна перебудова національної економіки в напрямі формування виробництв із довгостроковими інноваційними конкурентними перевагами, спроможними ефективно реагувати на посилення внутрішніх і зовнішніх дестабілізуючих чинників.

Це зумовлює зниження інноваційної ефективності інвестицій в основний капітал. Показник інноваційної ефективності інвестицій показує відношення обсягів реалізації інноваційної продукції відповідної галузі промисловості до обсягів сформованих і залучених нею інвестицій в основний капітал [20].

Слід вказати, що інноваційна ефективність інвестицій є найвищою для машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості і металургійного виробництва. Саме ці галузі мають потенціал для забезпечення інноваційного зростання та модернізації промисловості України, генеруючи прогресивні структурні зрушення також у суміжних галузях і в технологічній базі промисловості в цілому. Так, у машинобудуванні кожна гривня інвестицій у 2009 р. забезпечувала створення 2,9 грн. доходу від реалізації інноваційної продукції, у металургійному виробництві - 1,6 грн., у хімічній та нафтохімічній промисловості - 0,5 грн. [15].

Проте розвиток інвестиційних процесів за 2006-2009 рр. супроводжувався зниженням рівня інноваційної ефективності інвестицій майже по всіх галузях промисловості. В цілому у промисловості в 2009 р. порівняно з 2006 р. інноваційна ефективність інвестицій знизилась на 0,11 грн., у тому числі в переробній - на 0,09 грн. При цьому найбільших втрат ефективності зазнали хімічна та нафтохімічна промисловість - 1,36 грн., машинобудування, де цей показник знизився на 1,19 грн.

Разом із тим високі показники інноваційної ефективності інвестицій у машинобудуванні ще не дають підстав стверджувати про створення достатніх сприятливих умов для інноваційного зростання галузі. За наявності кількаразової диспропорції між часткою інвестицій в основний капітал, вкладених у цю галузь, і часткою витрат на фінансування інноваційної діяльності справедливим є висновок про те, що інноваційний процес у машинобудуванні забезпечується переважним чином за рахунок експлуатації старої технологічної бази.

Переважна більшість інвестицій у інноваційні проекти в Україні здійснюються за власні кошти суб’єктів підприємницької діяльності. Ресурси, залучені на фондовому ринку, а також довгострокові позики комерційних банків є незначними, а видатки державного й місцевого бюджетів, включаючи державні цільові фонди, - недостатніми. Для прискорення інноваційного розвитку потрібно істотно збільшити його інвестування та стимулювати розробку й запровадження інноваційних проектів.

Дані стосовно техніко-технологічного рівня виробництва показують, що майже 45% підприємств переробної промисловості застосовують технології, вік яких складає до 10 років, 37% — від 11 до 30 років, майже 6% підприємств не визначили вік технологій свого виробництва.

Рис. 2.1. Розподіл підприємств за віком технологічних процесів

Більшість підприємств, які застосовують технологічні процеси, середній вік яких не перевищує 5 років (23,9%), працюють у сфері виробництва харчових продуктів та напоїв. При цьому, найвища частка таких підприємств в загальній кількості підприємств (46,2% підприємств виду діяльності) - серед виробників офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин, біля 30% - у виробництві меблів, гумових та пластмасових виробів, медичної техніки, вимірювальних засобів, оптичних приладів та устатковання, годинників, виробництві іншої продукції, 27,8% - у виробництві автомобілів, причепів та напівпричепів, 25,6% - паперової маси, паперу, картону та виробів з них, біля 24% - у виробництві готових металевих виробів та металургійному виробництві.

Серед видів економічної діяльності, серед яких значна частина припадає на тих, хто працює з найстарішими технологіями, слід зазначити виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (36,4% підприємств виду діяльності) та виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (27,8%), металургійне виробництво (20,8%).

Слід зазначити, що на підприємствах з виробництва офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин відсутні технології віком понад 20, з виробництва тютюнових виробів - понад 30 років. В той же час, частка підприємств переробної промисловості, які застосовують технологічні процеси віком до 10 років становить від 32% (у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції) до 69% (у виробництві офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин).

Розподіл підприємств за середнім віком технологічних процесів та видами економічної діяльності подано на рис. 2.2.

В період 2007–2009 рр. 46,9% загальної кількості підприємств впроваджували машини та обладнання для власних технологічних процесів. У кожному з видів їхньої діяльності від 36% (виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів) до 78% підприємств (виробництво тютюнових виробів) поновлювали власні виробничі потужності. При цьому лише 9,7% підприємств повідомили про наявність в їх виробництві щонайменше однієї з передових промислових технологій (ППТ) із запропонованого переліку.

Рис. 2.2. Розподіл підприємств за середнім віком технологічних процесів та видами економічної діяльності

Таблиця 2.1

Перелік передових промислових технологій та розподіл підприємств, що їх застосовують

Найпоширенішими передовими технологіями, що застосовуються вітчизняними виробниками, є: автоматизовані проектування та конструювання, локальна мережа для проектування та виробництва, технології виробництва продукції кінцевої форми, гнучкі виробничі системи. Комп’ютери, що використовуються для контролю в цеху, комп’ютери, що використовуються для контролю в цеху та програмовані логічні контролери.

Більшість підприємств використовують лише одну технологію з вказаного переліку. Частка підприємств, які одночасно використовують три і більше ППТ, становлять лише 3,5% (або 270 підприємств), з яких лише десять - понад 10 технологій.

Серед видів економічної діяльності, де зосереджена найбільша кількість підприємств, які мають три і більше ППТ, - виробництво офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин (25,0% підприємств галузі), виробництво апаратури для радіо, телебачення та зв’язку (12,9%), виробництво інших транспортних засобів (12,0%), медичної техніки, вимірювальних засобів, оптичних приладів та устатковання, годинників (11,5%), тютюнових виробів та виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення та ядерних матеріалів (по 11,1%).

Серед підприємств, що складають п’ятірку лідерів за кількістю наявних ППТ: підприємство, що працювало у сфері виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання (23 ППТ), підприємство з виробництва машин та устаткування для металургії (20 ППТ), з виробництва електричного устаткування для двигунів і транспортних засобів (19 ППТ), з виробництва літальних апаратів, включаючи космічні (17 ППТ), по 16 ППТ є у виробника машин та устаткування для сільського та лісового господарства та виробника електричного устаткування для двигунів і транспортних засобів.

Про те, яким методам впровадження передових промислових технологій віддається перевага, повідомили 31,5%, або 2407 обстежених підприємств. Більше половини з них відзначили купівлю готового обладнання, чверть – вдосконалення наявних технологій. Інші – розробці якісно нових технологій (як самостійно, так і спільно з іншими підприємствами чи організаціями). Найменша кількість господарюючих суб’єктів орієнтуються на придбання ліцензій.

Рис. 2.3. Розподіл підприємств за методами впровадження ППТ, яким надається перевага

Серед тих, хто віддає перевагу купівлі готового обладнання, 25,5% припадає на виробників харчових продуктів і 11,2% — на підприємства з виробництва машин та устаткування. До цього методу впровадження ППТ звертаються в основному ті підприємства, які планують модернізацію виробництва.