Штраф як вид покарання. Відмінність кримінального штрафу від адміністративного
Фінансово-правовий коледж Київського національного університету імені
Тараса Шевченка
КУРСОВА РОБОТА
на тему Штраф як вид покарання. Відмінність кримінального штрафу від адміністративного
студентки ІІ курсу денна ф.н. Семенюк Анастасії Петрівни
Керівник Андрусів В.Г. |
КИЇВ - 2010
Зміст
Вступ 3
Розділ 1 Загальна характеристика штрафу як виду покарання за чинним КК України 6
1.1.Поняття покарання та його мета. Види покарань. Основні та додаткові покарання. 6
1.2.Поняття штрафу 10
1.3. Система покарань 10
1.4. Штраф як кримінальне покарання 14
Розділ 2 Штраф як вид адміністративного покарання 17
Розділ 3 Порівняння 20
3.1. Штраф, як міра покарання 20
3.2. Порядок стягненя штрафів 22
Висновок 27
Список використаних джерел 28
Вступ
Актуальність та наукова значимість. Однією з класичних проблем не тільки кримінального права, а й в цілому гуманітарно-філософської думки є пошук засобів та методів адекватного реагування на найбільш суспільно небезпечні види поведінки людини. Століттями юристи і філософи сперечаються про те, які види покарань і в якому обсязі можуть бути застосовані до осіб, що вчиняють злочини. І якщо стосовно можливості допущення одних видів покарань (таких, наприклад, як смертна кара) дискусії ще точаться й досі, то стосовно деяких інших практично загальновизнано, що вони можуть і повинні застосовуватися до злочинців. До останніх належить і штраф, який не тільки у вітчизняному, але й в зарубіжному кримінальному праві давно вже став класичним видом покарання. В сучасному світі немає жодного кримінального кодексу, який би не передбачав даного виду покарання. Передбачений він і в КК України 2001 р., відповідно до ст. 53 якого це покарання як основне, так і додаткове може бути призначене у розмірі від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо тільки санкціями статей Особливої частини згаданого Кодексу не передбачено більш високий розмір штрафу. За станом на 1 січня 2008 р. штраф як вид покарання передбачений в 252 санкціях Особливої частини КК, причому в 250 з них він встановлений в якості основного покарання, а в двох – в якості додаткового.
Універсальність даного виду покарання, з одного боку, і значна поширеність злочинів, за які доцільно було б його застосовувати, з іншого, здавалося б тягнуть за собою і значний обсяг застосування штрафу. Однак дані судової практики свідчать про зворотне. На практиці штраф, особливо у виді додаткового покарання, зустрічається нечасто, хоча в останні роки й спостерігається певна тенденція до зростання кількості випадків призначення цього покарання в якості основного. Так, якщо за період з 1990 року по 2001 роки кількість осіб, на яких накладено штраф, зменшилася відповідно з 13,8 тисяч у 1990 році до 3,5 тисяч у 2001 році, то в подальші роки штраф як основний вид покарання призначався: у 2002 році 10510 засудженим особам (або 5,4 % від загальної кількості засуджених у тому році судами України); у 2003 році – 8915 особам (4,4 %); у 2004 році – 11393 особам (5,6 %); у 2005 році – 11668 особам (6,6 %); у 2006 році – 14196 особам (8,8 %). При цьому за цей же період штраф у якості додаткового покарання застосовувався: у 2002 році стосовно 50 осіб (або 0,03 % від загальної кількості засуджених у тому році судами України); у 2003 році – стосовно 42 осіб (0,02 %); у 2004 році – стосовно 235 осіб (0,1 %); у 2005 році – стосовно 158 осіб (0,09 %); у 2006 році – стосовно 165 осіб (0,1 %).
Викладене свідчить, що проблематика штрафу як виду покарання була й залишається актуальною для науки кримінального права, оскільки саме від ступеня наукової розробленості відповідних проблем значною мірою залежить і адекватність
законодавчого визначення даного виду покарання, і ефективність його практичного застосування.
Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є формулювання теоретично та практично обґрунтованих висновків щодо законодавчого визначення кримінального та адміністративного штрафу як виду покарання за правом України.
Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:
1. Визначити поняття штрафу як кримінального виду покарання та його місце в системі покарань за чинним кримінальним законодавством України;
2. Визначити поняття штрафу як адміністративне покарання;
3. Встановити особливості застосування загальних засад та спеціальних правил призначення покарання при застосуванні штрафу, особливості застосування штрафу при заміні покарання та особливості звільнення від цього виду покарання;
4. Встановити відмінність кримінального штрафу від адміністративного.
Об’єктом дослідження є види покарань за кримінальним правом України. Предметом дослідження є штраф як вид покарання за кримінальним правом України.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 28 сторінок. Кількість використаних джерел – 9.
Кримінальне законодавство України використане за станом на 10 березня 2010.
Розділ 1
Загальна характеристика штрафу як виду покарання за чинним КК України
1.1.Поняття покарання та його мета. Види покарань. Основні та додаткові покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання чиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Покарання має особистий характер, спеціальну мету і тягне за собою судимість.
Метою покарання є:
- кара;
- виправлення засудженого;
- запобігання вчиненню засудженим нових злочинів (спеціальна превенція):
- запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція).
Під карою як метою покарання розуміється застосування до засудженого такого комплексу обмежень його прав та свобод, який буде відчутним і водночас достатнім для досягнення основних цілей покарання — виправлення засудженого, а також спеціальної і загальної превенції.
Виправлення являє собою такі зміни особистості засудженого, коли він позбавляється негативних рис та установок, які можуть зумовити його готовність до суспільно небезпечної та протиправної поведінки.
Спеціальна превенція означає прагнення законодавця попередити особу про недопустимість злочинної поведінки надалі, а якщо особа заарештовується або позбавляється волі, то шляхом ізоляції цієї особи від суспільства обмежити її можливість вчинити новий злочин.
Сутність загальної превенції полягає втому, щоб шляхом покарання конкретної особи утримати від вчинення злочинів інших осіб.
До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань (ст. 51 КК України):
- штраф;
- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
- громадські роботи;
- виправні роботи;
- службові обмеження для військовослужбовців;
- конфіскація майна;
- арешт;
- обмеження волі;
- тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
- позбавлення волі на певний строк;
- довічне позбавлення волі.
Отже, КК України закріплює систему покарань, тобто встановлений кримінальним законом обов'язковий для суду перелік покарань, що розташовані за ступенем їх тяжкості — від менш суворих до більш суворих. Наведений перелік видів покарань є вичерпним, розширене його тлумачення не допускається.
За характером заходів, що можуть застосовуватись до засуджених, та специфікою обмежень прав і свобод система включає п'ять груп покарань:
а) покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна);
б) покарання, пов'язані з моральним впливом на засудженого та можливими матеріальними втратами для нього (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу);
в) покарання, пов'язані з трудовим впливом на засудженого та можливими матеріальними втратами для нього (громадські роботи, виправні роботи);
г) покарання, пов'язані з обмеженнями у сфері діяльності засудженого (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю);
ґ) покарання, пов'язані з обмеженням пересування і спілкування з іншими членами суспільства (арешт, обмеження та позбавлення волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців).
Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.
Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини не передбачено вищого розміру штрафу.
Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України.
У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири, встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років.
Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці з догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Конфіскація майна призначається за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
1.2.Поняття штрафу
Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України.
У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років.
1.3.Система покарань
1.Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему. Система покарань, встановлена ст. 51 КК, і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів по застосуванню покарань. Законодавець, визначаючи систему покарань, тим самим створює базу і для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачені види і межі покарань за окремі злочини.
Система покарань покликана визначати однаковість (однозначність) у правозастосовній діяльності і згідно з цим бути важливим засобом забезпечення законності. Системі покарань невідомі смертна кара, а також болісні і такі покарання, що ганьблять і калічать засудженого, наприклад, тілесні покарання, позбавлення всіх громадянських прав та ін. У ній значне місце посідають покарання, не пов'язані з позбавленням волі: штраф, громадські роботи тощо. Включаючи в себе цілий комплекс покарань, їх система дає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних покарань їх необхідну індивідуалізацію відповідно до тяжкості вчиненого злочину і особи засудженого.
Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.
З цього визначення видно, що поняття системи покарань містить у собі низку ознак, а саме:
а) система покарань встановлюється тільки законом. Жодне покарання не може визначатися довільно, його вид, розміри, порядок і підстави застосування можуть бути зазначені тільки в законі;
б) перелік покарань, що утворюють систему, обов'язковий для суду. Інакше кажучи, суд, прерогативою якого є застосування покарання, не має права відступити від цієї системи;
в) перелік покарань, що утворюють систему, є вичерпним. Це означає, що з погляду закону на даний момент система покарань є закінченою, завершеною. Коли говорять про систему покарань як вичерпний їх перелік, то мають на увазі ту систему, той їх перелік, що наведений у ст. 51 КК. Тому за злочин, вчинений на території України, неможливо, наприклад, застосувати таке покарання, як тюремне ув'язнення, заслання чи звільнення від посади, тому що КК таких покарань не передбачає;
г) система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості. У ст. 51 КК вони розташовані починаючи від менш суворих до більш суворого. Подібного роду ступінчастість, "сходи" покарань дають можливість суду вирішувати, яке з покарань є більш чи, навпаки, менш суворим. Ці питання виникають при зміні вироку в касаційній чи наглядовій інстанції, призначенні покарання в порядку ст. 69 КК чи заміні покарання більш м'яким (ст. 82 КК).
2. Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Отже, КК передбачає 12 видів покарань.
За ухилення від відбування цих покарань настає кримінальна відповідальність за статтями 389, 390 і 393 КК. Так, ухилення від виконання громадських робіт карається за ст. 389 КК - арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.
3. Усі покарання, що входять у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичне значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.
Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення строку покарання та ін.
4. За порядком призначення покарань ст.52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.
Основні покарання - це покарання, що призначаються у вироці лише як самостійні покарання. Вони ні за яких умов не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання.
До основних покарань закон відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Додаткові покарання - це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Отже, додаткові покарання не можуть самостійно фігурувати у вироці. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові - це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.
До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом.
Наприклад, суд, засуджуючи винного за ч. 3 ст. 368 КК (одержання хабара), може призначити основне покарання у виді позбавлення волі і приєднати до нього такі додаткові покарання, як позбавлення права обіймати певні посади і конфіскація майна.
5. За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються на загальні і спеціальні. Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі). Спеціальні покарання призначаються лише певному колу засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи. Так, тримання у дисциплінарному батальйоні призначається лише військовослужбовцям строкової служби. До спеціальних покарань належать також службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
6. За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на строкові і безстрокові покарання. Строковими покараннями є: позбавлення волі, обмеження волі, арешт, виправні роботи без позбавлення волі, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, тримання у дисциплінарному батальйоні.
Так, виправні роботи без позбавлення волі можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років, дисциплінарний батальйон - від шести місяців до двох років, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - від двох до п'яти років, позбавлення волі - від одного року до п'ятнадцяти років. Вийти за межі цього строку суд ні за яких умов не має права, за винятком випадку, передбаченого в ст. 71 КК, коли призначається покарання за сукупністю вироків.
Безстроковими покараннями є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі.
1.4. Штраф як кримінальне покарання
Науково-практичний коментар до статті 53. Штраф стверджує, що:
1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.
2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового
стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його прямо передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.
4. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами Із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
1. Штраф як грошове стягнення в дохід держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м'яким видом покарання, яке може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом за вчинений злочин.
2. За загальним правилом, суд визначає розмір штрафу в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Цей розмір може бути вищим у разі, коли це передбачено санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК (наприклад, ч. ч. 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220). При визначенні розміру штрафу суд враховує тяжкість вчиненого злочину та майновий стан винного. Про класифікацію злочинів за ступенем їх тяжкості див. ст. 12 та коментар до неї. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки КК не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір:
а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного; б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; г) доходів від цінних паперів; д) доходів від земельної ділянки; е) нерухомого та іншого майна, а також наявність на утриманні непрацездатних осіб.
3. Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
4. Передбачена ч, 4 ст. 53 заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об'єктивні причини; відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу іншим покаранням не допускається.
5. Штраф може застосовуватися як додаткове покарання і у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77). Як основне покарання штраф може застосовуватися судом при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).
6. Застосовування штрафу до неповнолітніх регулюється ст. ст. 98 і 100.
7. Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, підлягає кримінальній відповідальності за ч 1 ст. 389.