Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Швейцарія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни ‘‘ Країнознавство ’’

Тема: Швейцарія

Виконала: студентка МП-305

Вешетецької Тетяни Віталіївни Перевірив: Проф. Вишневський Віктор Іванович

Київ 2011

ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................................3-4

1.Загальна характеристика країни

Географічне положення…………………………………………………5
Природні умови………………………………………………………….6-8

Історико-культурні пам`ятки Швейцарії

Історія країни…………………………………………………………...9-11
Пам`ятки історії та культури………………………………………...12-14

Суспільний розвиток економічний та політичний стан країни

3.1.Розвиток економіки країни…………………………………………15-17

3.2.Сучасної політичний стан Швейцарії……………………………….18-23

3.3.Суспільний лад країни………………………………………………..24-25

4. Рекреаційні ресурси та туристична сфера Швейцарії

4.1.Гірсько-лижні курорти……………………………………………26-27

4.2.Туристсько-рекреаційні комплекси Швейцарії………………….28-32

Висновки……………………………………………………………………...33-34

Список використаних джерел…………………………………………………..35

Вступ

Швейцарія, будучи традиційною країною туризму, утримує в цій сфері міцні позиції в Європі. Ця країна подає вдалий приклад поєднання розвиненої туристичної інфраструктури, мережі залізничних та автомобільних доріг, піклування про збереження власного унікального природно-рекреаційного комплексу. Усе це разом із живописною природою і вигідним географічним розташуванням робить цю невеличку європейську країну справжнім раєм для туристів, що воліють поєднувати досягнення цивілізації із активним та здоровим відпочинком. У наш час, коли основною тенденцією стала глобалізація, розвиток туризму і туристичної інфраструктури є не лише справою відновлення трудового потенціалу населення якоїсь країни, чи надходження грошових коштів до національної економіки – це важлива частина інтеграції країни у світове співтовариство.

Отже, актуальність теми полягає у необхідності вивчення досвіду Швейцарії як країни, розвиток туристичної галузі якої забезпечує цій маленькій альпійській державі чільне місце в сім’ї європейських народів.

Об’єктом дослідження є Швейцарія, як країна, що має великі можливості та перспективи для розвитку туризму.

Предмет – використання ресурсів та розвиток індустрії туризму Швейцарії, її місце серед інших країн на ринку туристичних послуг.

Хронологічні та географічні рамки дослідження. Хронологічні рамки – період кінця ХХ – поч. ХХІ ст., тобто сучасний етап розвитку туристичної інфраструктури Швейцарії. Географічно рамки дослідження зосереджені насамперед в приальпійській зоні, яка багата і природними, і історико-культурними пам’ятками.

Метою роботи є висвітлення природно-рекреаційного та історико-культурного потенціалу Швейцарії, з’ясування рівня розвитку туристської інфраструктури в країні, а також визначення проблем та перспектив розвитку індустрії туризму.

Для досягнення мети роботи були поставлені наступні завдання:

- З’ясувати, які природно-рекреаційні ресурси та історико-культурні пам’ятки має країна, як вони використовуються та яке їхнє місце у загальному туристичному потенціалі країни;

- Дослідити сектори гостинності, транспорту, оцінити їх стан на сучасному етапі розвитку країни;

- Визначити місце Швейцарії на міжнародному ринку туристичних послуг;

- Розглянути основні проблеми індустрії туризму та перспективи розвитку.

Практичне значення отриманих результатів полягає у структуризації туристсько-рекреаційних ресурсів Швейцарії, їх використанні, дослідженні секторів транспорту, розміщення, харчування, що дає можливість використовувати одержані результати у туристичній діяльності, а також для подальшого розвитку знань про індустрію туризму Швейцарії.

1.Загальна характеристика країни

Географічне положення

Швейцарія - держава в Центральній Європі з територією 41,3 тис. кв. км. На півночі вона межує з Німеччиною (довжина кордону - 334 км), на заході - з Францією (довжина кордону - 573 км), на півдні - з Італією (довжина кордону - 740 км), на сході - з Австрією (довжина кордону 164 км) і Ліхтенштейном (довжина кордону - 41 км). Північний кордон частково проходить по Боденському озеру і Рейну, який починається в центрі Швейцарських Альп і утворює частину східного кордону. Західний кордон проходить по горах Юра, південний - по італійських Альпах і Женевському озеру.

У Швейцарії можна виділити 4 райони - Північну Швейцарію, Західну, Центральну і Південну.

Найгустіше заселена та найбільш економічно розвинута Північна Швейцарія (кантони Базель, Арґау, Цюріх, Санкт-Ґаллен, Ґларус, Турґау). Це найрівнинніший район країни. Він займає північну частину Швейцарського плоскогір'я, лівий берег Рейну, а на півдні заходить у передгір'я Альп.

Західна Швейцарія (кантони Берн, Невшатель, Фрібурґ, Во, Женева) більш гориста, ніж північ країни. Цей район містить у собі центральну і південну частини Швейцарського плоскогір'я. З заходу до нього примикають хребти Юри, зі сходу - Альпи.

Центральна Швейцарія (кантони Люцерн, Швіц, Урі та Унтервальден) відрізняється суворістю своїх ландшафтів. Район включає північні схили Альп і Фірвальдштетське озеро.

Найбільший, але водночас рідко населений район країни - Південна Швейцарія. Він містить у собі кантони Ґраубюнден, Тічино і Вале. Природа Південної Швейцарії надзвичайно мальовнича та різноманітна. Тут найвищі гірські хребти, широкі полонини і великі озера Луґано й Лаґо-Маджоре.

Природні умови

У Швейцарії виражені кліматичні відмінності, зумовлені висотами і впливом сонця і вітрів. Клімат вологий, на плоскогір'ї - помірно теплий, в горах - холодний. Добові температури у низинах в середньому коливаються протягом року від 10 до 16° С, влітку вони підвищуються до 27° С і більше. Найжаркіший місяць - липень, найхолодніший - січень.

Найвищі вершини Альп покриті вічними снігами. Снігова лінія піднімається до 2700 м на західних схилах і до 3200 м на східних. Взимку температура опускається нижче 0° С на всій території країни, за винятком північного берега Женевського озера та берегів озер Луґано й Лаґо-Маджоре, частина яких належить Італії. Клімат там такий же м'який, як у Північній Італії, оскільки гори захищають від вторгнення холодних північних вітрів. У січні-лютому в умовах переважання високого тиску над Альпами встановлюється ясна холодна погода, сприятлива для занять зимовим спортом. Південні схили в цей час отримують багато сонячного тепла.

У Швейцарії часто бувають різкі сильні вітри, що супроводжуються дощами й снігопадами. Навесні, влітку і восени переважають фени - теплі сухі вітри, що дмуть зі сходу і південного сходу. Оскільки потоки вологого повітря з боку Середземного моря підіймаються вгору по схилах Альп, а потім спускаються до Швейцарського плато, на південних схилах опадів випадає майже вдвічі більше, ніж на північних. Середня річна кількість опадів у Базелі (277 м над рівнем моря) - 810 мм, у Лозанні (375 м), на північному березі Женевського озера - 1040 мм, а в Давосі (1580 м), на південному сході країни - 970 мм.

На території Швейцарії розрізняють три природних райони: гірський масив Юра на північному заході, Швейцарське плато (плоскогір'я) у центрі та Альпи на південному сході. Понад 70% території країни належить до двох гірських систем, Альп і Юри, розділених горбистим Швейцарським плоскогір'ям з численними тектонічними озерами. Максимальна висота - вершина Дюфур (4634 м).

Гори Юра, що розділяють Швейцарію і Францію, простягаються від Женеви до Базеля і Шаффгаузена. У них чергуються гірські складки з переважанням вапняків і долини; складки місцями прорізають невеликі ріки, які утворюють долини з крутими схилами. Землеробство можливе лише в долинах; пологі схили гір покрити лісами або використовуються як пасовища.

Швейцарське плато утворилося на місці прогину між Юрою та Альпами. Поверхня плоскогір'я горбиста, в широких долинах розвинуте землеробство, міжріччя покриті лісами. Тут зосереджена більша частина населення країни, розташовані великі міста і промислові центри. У цьому ж районі сконцентровані найродючіші сільськогосподарські землі та пасовища.

Майже всю південну половину Швейцарії займають Альпи. Ці високі, нерівні, вкриті снігом гори розчленовані глибокими ущелинами. У гребеневій зоні - фірнові поля (зернистий лід, що складається з пов'язаних між собою крижинок) і льодовики (10% території країни). Широке дно головних долин використовується під поля та ріллю. Район рідко населений. Альпи є основним джерелом доходу, оскільки мальовнича природа високогір'я приваблює багато туристів і альпіністів. Найвищі вершини - Дюфур (4634 м) у масиві Монте-Роза на кордоні з Італією, Дом (4545 м), Вайсгорн (4505 м), Матергорн (4477 м), Гран-Комбен (4314 м), Фінстераргорн (4274 м) і Юнґфрау (4158 м).

Ґрунти Швейцарії не вирізняються родючістю. Для обробки придатні лише бурі лісові ґрунти Швейцарського плоскогір'я і нижніх частин схилів гір. На гірських схилах нерідкі обвали і зсуви, що зносять ґрунтовий шар або оброблювані землі.

У країні - густа мережа багатоводних рік, що належать басейнам трьох морів: Північного, Середземного і Чорного. Велика частина Швейцарії зрошується Рейном (375 км у межах країни). Південно-західні райони відносяться до водозбірного басейну Роні, південні - до басейну Тічино і південно-східні - до басейну річки Інн (притоки Дунаю). Ріки Швейцарії не мають судноплавного значення. На Рейні судноплавство підтримується тільки до Базеля.

Швейцарія славиться своїми озерами, яких на її території налічується майже 600. Наймальовничіші з них розташовані по краях Швейцарського плато - Женевське, Тунське на півдні, Фірвальдштетське, Цюріхське на сході, Невшательське і Більське на півночі. Більшість цих озер має льодовикове походження, вони відрізняються витягнутою формою і великими глибинами. На південь від осі Альп в окрузі Тічино знаходяться озера Лугано й Лаго-Маджоре.

Найбільші озера Швейцарії - Женевське озеро, площею 581 кв. км (з них 370 кв. км належать Швейцарії), Невшательське (216 кв. км), Цюріхське (89 кв. км), Більське (39 кв. км) і Цуґське (38 кв. км).

Ліса Швейцарії займають близько 1/4 території країни. На Швейцарському плоскогір'ї знаходяться масиви широколистих лісів (з дуба, бука, ясена, в'яза, клена, липи). На південному схилі Альп росте каштан. На висоті понад 2000 метрів переважають хвойні ліси з ялини, ялиці, сосни і модрини. По долинах - зарості вільхи. Вище (до 2800 м) розташовані субальпійські та альпійські луки, де навесні розцвітають крокуси і нарциси, влітку - рододендрони, ломикамені, горечавки і едельвейси.

align="justify"> У горах із ссавців зустрічаються сарна, куниця, заєць-біляк, альпійський бабак, кам'яний козел, лисиця; із птахів - беркут, глухар, дрізд, пищуха, стриж, сніжна куріпка, по берегах рік та озер - чайки, у їх водах - форель, голець, сиг, харіус та інша риба. Фауна і природні ландшафти охороняються у Швейцарському національному парку Енгадин і в лісових масивах Алеч і Дерборанс.

2.Історико-культурні пам`ятки Швейцарії

2.1. Історія країни

Дата заснування Швейцарської Конфедерації – 1 серпня 1291року, коли три лісові кантони (землі) - Урі, Швіц і Унтервальден, захищаючи незалежність від австрійських Габсбургів, уклали оборонний союз ("вічний союз") в рамках "священної Римської імперії". До речі, назва Швейцарії походить від назви одного з цих кантонів - Швіца.

Археологічні знахідки показують, що ще 100000 років до н.е. кочеві мисливці та збиральники жили у печерах на нинішніх швейцарських землях. 100 000 років пізніше римляні почали цікавитись швейцарською територією. Протягом правління римлян, швейцарські землі отримали фундамент для подальшого розвитку культури цієї території. Сьогодні можно знайти багато слідів римської культури, такі як римські будівлі, теплові Вани, амфітеатри, вони доси дуже гарно показують скарби того часу.

Розпад Римської Імперії дав можливість германській імміграції , Бургундци, Алеманнианс. Франки та лонгобарди заселяли Швейцарію до 800 років нашої ери, потім Швейцарською територією став правити Карл Великий.

Приблизно у 600 роках нашої ери, ірландські монахи почали проповідувати християнство на швейцарських землях. Багато монастирів з’явилось у той час.

Наприкінці 9 століття Велике Королівство Карла Великого розпалось, уступивши місце Швейцарським династіям, таким як династії Зарінгер, Савойер, та Габсбургер. Габсбургери поширювали свою політику на землях Німецького Королівства. Коли габсбургеги заволіли заволодіти важливим Проходом Готтард, люди Урі, Швіц, та Унтервалден почали захищатись. Результатом цих дій стало утворення федерації, ідеєю якої була незалежна вільна політична система (1273).

Рудольф – правитель Габсбургу поширів свою владу й на інші території і був навіть коронований королем Німеччини. Він помер у 1291 році, не залишивши після себе спадкоємця, це підштавхнуло пригнічений швейцарський народ боротись за свої права та свободу. Відповідно традиції, “Рулеті Оаз” вважається заснуванням Швейцарії (сьогодоні вважається національним святом, та відмічається 1 серпня).

Формування території

Швейцарське фермерство пішло на спад після низки війн, щоб поширити своє правління нові феодальні лорди Мідленда уклали союз з іншими швейцарськими мешканцями міст та долин. Спочатку було вісім(1332-1352) міст з якими уклали союз, до них входили кантони Люцерна, Цюріха, Гларуса, Цуга, та Берна. Пізніше, у 1583 році утворилась конфедерація “Тринадцяти Міст”. Насамперед ця конфедерація забезпечила захист належності та свободи, яку кожен член обрав та вимагав для себе для себе, по-друге конфедерація поставила за мету завойовування та підкорення нових територій.

Битва під Марігнано

Політика розширення імпульсивних швейцарців була припинена під час битви під Марігнано у 1515 році. Розвитку спільної політики тривалий час заважали суперечності, неузгодженість думок у конфедерації. На це були різні причини: з одного боку, це було через зв’язки з європейськими судами, які складались з швейцарських найманців, які були наймані для обслуговування іноземних армій, з іншого - це було пов’язано з релігійним розділенням швейцарців у початок реформації. У доповнення ці суперечності були між городами з правлячою аристократією та демократичними кантонами країни.

Зародження нейтралітету

Перший крок на шляху до нейтралітету було зроблено, коли швейцарці перестали брати участь у європейських конфліктах. У 1648 році, Швейцарія була формально виключена з Німецької Федерації і була признана незалежною від європейських повноважень. Найважливішою подією було зруйнування старої Конфедерації. Як це не парадоксально, саме початок французької революції покінчив з початком занепаду у Швейцарії.

Наполеонівський період

Після окупації Швейцарії французькими військами у 1798 році, було створено централістичну державу: Швейцарію, країну, яка знищила усі привілеї та країну, з наділеною культурною свободою та свободою печаті. У 1803 Наполеон вирішив завершити існуючий конфлікт між федералістами та централістами шляхом введення нової конституції. Права людей знову були обмежені у багатьох місцях, з вигодою для аристократів та держав.

Нейтралітет Швейцарії був всесвітньо признаним у 1815 році на другій Паризький Мирній Конференції. Перша Федеративна Конституція-Федеративний Договір Швейцарії (1814-1815р.р.) включала права кантонів та окремо кожного громадянина, питання існування монастирів та армії, але ця конституція була значно застарілою ніж конституція за часи посередництва.

2.2. Пам`ятки історії та культури

Історичні шляхи.

Найстарші культурні коріння Швейцарії пов'язані з племенами кельтів, римлян і німців, які багато в чому вплинули на культуру та історію країни і побудували різні знамениті історичні дороги. Більше 2000 років тому римські війська побудували близько 70 000 км доріг з метою розширити свої військові кордони. Деякі археологічні руїни і загадки, що збереглися до наших днів, нагадують, як екстравагантна і сильна була Римська імперія. Вони також є свого роду розміткою римських доріг, починаючись на перевалі Гранд Сен-Бернар до галло-римського храму в Мартінії і потім уздовж берега Женевського озера до амфітеатру Аванша і далі Каугусту. Західна дорога до Франції з'єднує Лозанну, Ньон і Женеву, а східна дорога починається на озері Комо (Італія) і веде через Кур і Цюріх в Віндіч. В минулому пілігрими з Ейнсідельна, Фрібурга, Женеви і Німеччини збиралися у Франції, щоб потім разом почати похід до одного з святих місць в світі, Сантьяго де Компостела в Іспанії. Монастир Ейнсідельна все ще є місцем зупинки на знаменитому шляху пілігримів Святого Джеймса. Швейцарський шлях приведе туристів на луг Рютлі, місце народження Швейцарії. З середніх віків і до сьогоднішнього дня ці дороги були дуже важливі для торговців, які перевозили свої товари на віслюках і конях через швейцарські Альпи з Італії в Німеччину і Францію.

Стародавні замки.

У Швейцарії збереглося безліч замків, будинків багатих людей і маєтків, побудованих і населених колись вищим станом. Ці будівлі дуже часто являють собою архітектурні скарби, деякі з них є копіями резиденцій європейських аристократів. Незалежно від того, чи розташовані вони в сільській місцевості або в місті, вони завжди знаходяться в красивих місцях і часто оточені густими садами. Про ці замках розповідають казки й історії, деякі навіжені і романтичні, інші похмурі й моторошні. Шильонський замок і замок Морж привертають найбільшу кількість бажаючих їх підкорити. Іншими знаменитими замками є Шлосс Тарасп, замок Грюйер, Шлосс Тун, Кастелгранде і Шлосс сарганів. Багато з цих замків, майже всі, відкриті для відвідування, в них розміщуються музеї, готелі чи ресторани.

Світова спадщина.

Список світової спадщини ЮНЕСКО складається з виключно красивих місць всесвітньої цінності. Швейцарія пишається тим, що на її території розташовується чотири світові пам'ятки культури: Старе місто Берна, Замки Беллінзона, Монастир Санкт-Галлена і Монастир Святого Іоанна Хрестителя в Мюстаіре. ЮНЕСКО також присвоїв регіону Юнгфрау-Алетч-Біетчхорн статус всесвітньої пам'ятки природи. Цей регіон, відомий завдяки незвичайній красі ландшафтів, перший і поки єдиний в Альпах, що носить таке почесне звання.

Слідами знаменитостей.

Різні швейцарські художники, письменники, музиканти та науковці отримали міжнародне визнання. Унікальна природа Швейцарії також надихає численних знаменитих художників і письменників з інших країн. Музичні зірки, такі як, Тіна Тернер, Фреді Меркурі, Філ Коллінс, Селін Діон, Шаніа Твен, а раніше Стравінський, Чайковський і Вагнер зупинялися або постійно жили в Швейцарії. Всесвітньо-відомий вчений Альберт Ейнштейн створив свою теорію відносності, працюючи в Берні. І навпаки, багато творчих швейцарців, як, наприклад, художник Пауль Клее, архітектор Корбузье, скульптур Альберто Джакометті з Грізон покинули країну і стали знаменитими за кордоном.

Унікальні музеї.

У Міжнародному годинному музеї в Ла-Шо-де-Фон можна помилуватися 4000 різними годинниками. Музей природної історії в Женеві з його колекцією з 3500 ссавців є одним з найсучасніших музеїв свого роду в Європі. Зустрітися з історією та розвитком Олімпійських Ігор у барвистому Олімпійському музеї в Лозанні. У швейцарському музеї транспорту в Люцерні зібрана велика колекція різних видів транспорту і комунікацій. Справжні витвори мистецтва виставлені в Художньому музеї Берна і в Художній Галереї в Мартінії. Більше 90 типових сільських будинків з різних регіонах Швейцарії було розібрано і збудовано знову в музеї під відкритим небом з метою показати, як люди раніше жили в Швейцарії.

3.Суспільний розвиток, економічний та політичний стан країни

3.1. Розвиток економіки країни

Банківський сектор економіки традиційно характеризується низьким оподаткуванням. У країні створена найсильніша кредитно-фінансова система. Активи другого за розміром у світі й самому великому банку Швейцарії UBS досягають майже одного трильойона доларів. Швейцарські банки вважаються надійними і перспективними.

Економіка Швейцарії поділяється на чотири сектори:

* транснаціональні корпорації, зареєстровані у Швейцарії, які приносять більшу частину національного доходу;

* малі та середні підприємства, які спеціалізуються на експортних операціях;

* державні і наполовину приватизовані компанії — поштова служба, оператор мереж зв'язку Swіsscom електроенергетична система;

* численна група малих підприємств із невисокою продуктивністю праці, що займаються дрібною торгівлею, будівництвом, сільським господарством, наданням туристичних послуг та інше.

Перший сектор. Порівняно з іншими країнами, кількість транснаціональних корпорацій велика. Це, зокрема, банки UBS і Credіt Suіsse, страхова компанія Zurіch, компанія харчової промисловості Nestle, фармацевтичні компанії Novartіs і Roche, годинникове підприємство Swatch.

Невеликі компанії, які спеціалізуються в машинобудуванні, проектуванні, біотехнологіях, медичній техніці складають другий сектор економіки. Ці підприємства роблять значні інвестиції в НДДКР і експортують більшу частину продукції. Так само як і у випадку з великими міжнародними компаніями, їхня частка в структурі зайнятості невелика, а внесок у національну економіку — значний.

Третій сектор складається з державних і частково приватизованих підприємств, на яких працює майже чверть працездатного населення країни. Можливо наступна приватизація дозволить поліпшити фінансово-економічні результати цього сектора, хоча інтенсивного розвитку очікувати не слід.

Четвертий сектор — малі і середні підприємства, які працюють на внутрішньому ринку в галузях будівництва, роздрібної торгівлі, готельного і ресторанної справи, у сфері надання консультаційних послуг і т. д. Ці підприємства надійно захищені від іноземних конкурентів, а часто й від внутрішніх. Частка четвертого сектора — 60% структури зайнятості.

Важлива галузь Швейцарської економіки — це шоколад. Компанія Nestle відома в усьому світі. Компанія вважається еталоном харчової промисловості. Більша частина шоколадних виробів випускається на заводі в місті Невшателе. Також важливе місце займає виробництво сиру (150 млн. т у рік).За підсумками 2006 року Швейцарська економіка визнана найконкурентнішою економікою у світі. У рейтингу Всесвітнього економічного форуму Швейцарія вперше потіснила Сполучені Штати і посіла перше місце. Запорукою успіху швейцарської економіки аналітики вважають прекрасну інфраструктуру, розумне керування, розвинутий та ефективний ринок, постійне впровадження новітніх технологій.

На початку ХХІ ст. Швейцарія поступово втрачає статус найбагатшої країни світу. Якщо виходити з розміру приросту ВВП за рік (8285 млн. доларів), то Швейцарію обійшли Греція (9324 млн. доларів), Іспанія (8789 млн. доларів), Нідерланди (10231 млн. доларів), а також ряд інших країн. Останнім часом темпи розвитку швейцарської економіки дуже невисокі: у середньому, за останні два десятиліття вони становили 1,25%.