Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Синонімія і антонімія в сучасній англомовній пресі

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………..…………………..…3

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження синонімії та антонімії в англомовній пресі………………….……………….……..............................5

1.1. Явище синонімії та антонімії у світі лексикологічних досліджень .................................................................................................................... 5

1.2. Поняття «синонімії» з позиції різних лінгвістичних підходів ……………………………………………………..….......................................7

1.3. Осмислення категорії «антонімія» в теоретичних джерелах ……..13

Розділ 2. Аналіз синонімії та антонімії в англомовній пресі……..….....18

2.1.Особливості англомовного медіа дискурсу………………………..18

2.2. Дослідження синонімії та антонімії в англомовному медіа-дискурсі

…….………………………………....………………….………………….28

Висновки…………………………………………………………..……..…...34

Список використаної літератури…………………………………………….38

ВСТУП

Проблема даного дослідження носить актуальний характер в сучасних умовах. Про це свідчить часте вивчення порушених питань.
Для сучасного стану науки характерний перехід до глобального розгляду проблем тематики теми. Питанням дослідження присвячено безліч робіт. В основному матеріал, викладений у навчальній літературі, носить загальний характер, а в численних монографіях з даної тематики розглянуті більш вузькі питання проблеми "Синонімія і антонімія в англомовній пресі". Однак, потрібен облік сучасних умов при дослідженні проблематики означеної теми.

Висока значимість і недостатня практична розробленість проблеми "Синонімія і антонімія в англомовній пресі" визначають безсумнівну новизну даного дослідження.

Подальша увагу до питання про проблему нашої теми необхідно з метою більш глибокого і обгрунтованого дозволу приватних актуальних проблем тематики данного дослідження.

Актуальність цієї роботи зумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми "Синонімія і антонімія в англомовній пресі " в сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значимість.
   Результати можуть бути використані для розробки методики аналізу "Синонімія і антонімія в англомовній пресі".
   Теоретичне значення вивчення проблеми полягає в тому, що обрана для розгляду проблематика знаходиться на стику відразу кількох наукових дисциплін.
   Об'єктом даного дослідження є аналіз умов "Синонімія і антонімія в сучасній англомовній пресі". При цьому предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих в якості завдань даного дослідження.
    Метою дослідження є вивчення теми "Синонімія і антонімія в сучасній англомовній пресі " з точки зору новітніх вітчизняних і зарубіжних досліджень з подібною проблематикою.

У рамках досягнення поставленої мети були поставлені для вирішення наступні завдання:

1. Вивчити теоретичні аспекти та виявити природу синонімії та антонімії;

2. Сказати про актуальність проблеми синонімія і антонімія в сучасних умовах;

Робота має традиційну структуру і включає в себе вступ, основну частину, що складається з 2 розділів, висновок та бібліографічний список.
У вступі обгрунтовано актуальність вибору теми, поставлені мета і завдання дослідження, охарактеризовано методи дослідження і джерела інформації.
Таким чином, актуальність даної проблеми визначила вибір теми роботи "Синонімія і антонімія в сучасній англомовній пресі", коло питань і логічну схему її побудови.

Джерелами інформації для написання роботи по темі "Синонімія і антонімія в сучасній англомовній пресі " послужили базова навчальна література, результати практичних досліджень відомих вітчизняних і зарубіжних авторів, статті та огляди у спеціалізованих та періодичних виданнях, присвячених тематиці " Синонімія і антонімія в сучасній англомовній пресі " довідкова література та інтернет ресурси.

РОЗДІЛ I. Теоретичні засади дослідження синонімії та антонімії в англомовній пресі

Явище синонімії та антонімії у світі лексикологічних досліджень

Лексикологія взагалі – це лінгвістична наука, що вивчає лексику як систему. Системні відношення лексики виникають на основі смислових або формальних відносин. У першому випадку говорять про синоніми і антоніми (їх об'єднує близькість або протилежність сенсу), у другому - про омоніми і пароніми (їх об'єднує тотожність чи подібність зовнішнього вигляду). Смислові та формальні особливості власних імен досліджує ономістика. Крім того, лексикологія досліджує відмінності в лексиці загальновживаної і спеціальної, що знаходиться у використанні груп - територіальних (говірки), професійних, вікових (жаргон, сленг), а також вивчає співвідношення лексики літературної , офіційної та розмовної. Лексикологія уважно стежить за мовний життям суспільства і осмислює всі зміни в словнику: його поповнення фіксує і осмислює неології.

Лексикологія вивчає як сучасний стан словника (власне лексикологія, фразеологія), так і його історію (історична лексикологія, етимологія).

   Предметом лексикології, як випливає з самої назви цієї науки, є слово (грец. leksis, leksicos - слово, вираз; logos - вчення). Таким чином, лексикологія розглядає словниковий (лексичний) склад мови в різних аспектах. Прийнято розрізняти загальну і часткову лексикології. Перша, іменована по-англійськи general lexicology, є розділом загального мовознавства, що вивчає словниковий склад будь-якої мови, те, що відноситься до лексичних универсалый. Часткова лексикологія (special lexicology) займається дослідженням питань, пов'язаних з вокабуляром одного, в нашому випадку англійської, мови. Так, загальна лексикологія може розглядати, наприклад, принципи синонімічних або антонімічних відношень у мові, в той час як лексикологія часткова займеться особливостями саме англійських синонімів або антонімів.
   І загальні, і часткові проблеми словникового складу можна аналізувати в різних аспектах. Перш за все до будь-якого явища можна підходити з синхронічного або діахронічного підходу. Синхронічний підхід передбачає, що характеристики слова розглядаються в рамках певного періоду або якогось одного історичного етапу їх розвитку. Таке вивчення словникового складу називають ще описовим, або дескриптивним (англ, descriptive lexicology). Діахронічна, або історична, лексикологія (historical lexicology) займається вивченням історичного розвитку значень і структури слів.
   Зіставленням лексичних явищ однієї мови з фактами іншого або інших мов зайнята лексикологія зіставна, або контрастивна (contrastive lexicology). Мета таких досліджень-простежити шляхи перетину або розбіжності лексичних явищ, властивих обраним для зіставлення мов.
   Вибір підходу до вивчення лексичного складу мови обумовлений тими завданнями, які ставить перед собою дослідник. При цьому часто залучаються дані, отримані в суміжних з лексикологією розділах мовознавства. Так, на значення слова або визначення його кордонів впливають його фонетичні характеристики, такі як якість фонем, наголос, порядок фонем і т. д. Для прикладу достатньо порівняти пари сміття / смітті, hut / heart або згадати, що на початку англійських слів неможливі звуки [dl], [ŋ], або [Θl], а в кінці - звуки [h] або [w]. Фонетичні зміни в діахронії і редукція закінчень нерідко призводили до збігу основ, як це сталося, наприклад, з давньоанглійській дієсловом carian та іменником сurа, відомим у сучасній формі сазі. У кінцевому рахунку такі зміни сприяли зміні флективної ладу мови на аналітичний, появі нових словотворчих способів, наприклад конверсії[6, с.4].
   Необхідність відбору лексичних засобів залежно від обставин мови обумовлює зв'язок лексикології зі стилістикою, хоча лексикологія вивчає причини та способи розвитку нових відтінків значень, які надають мови виразність, а стилістика головним чином займається характером функціонування цих засобів у тексті. Наприклад, з точки зору лексикології слова father і dad є синонімами, які відрізняються відтінком значення, але для стилістичного аналізу важливо те, що даний відтінок змушує ці слова функціонувати в різних сферах мовлення (розмовний стиль передбачає вживання слова dad, а офіційний - слова father).
   У будь-якому випадку, в центрі уваги дослідників залишається слово або еквівалент слова.

Ми можемо стверджувати , що лексикологія як лінгвістична дисципліна існує в тісному контакті з іншими аспектами мовознавства, вирішуючи різні проблеми, пов'язані зі словом - основною одиницею мовної системи.

1.2.Поняття «синонімії» з позиції різних лінгвістичних підходів

Синоніми - це слова однієї частини мови, які позначають одне і те ж, але відрізняються один від одного відтінками лексичного значення і вживанням у мовленні. Синоніми в мові утворюють угруповання слів і словосполучень, що носить системний характер.
Синонімами називають слова з рівним значенням [1, с.169], з подібним значенням [5, с. 211], слова, подібні за значенням, але збігаються або дуже близькі в одному або декількох своїх значень [12, с.318], слова з єдиним або дуже близьким предметно-логічним змістом [10, с.156], слова, однакові за номінативною віднесеностю, але, як правило, розрізняються стилістично [11, с.126], слова, здатні в тому ж контексті або в контекстах, близьких за змістом, заміняти одне одного [7, с.167].

    Сутність синонімії, синонімічних відношень між словами здавна привертає увагу лінгвістів, які розробляють проблеми семасіології, оскільки рішення проблем синонімії, тісно пов'язане з антонімією і полісемією та її вивчення важливо не тільки для семасіології, але також і для лексикографії, літературознавства, методики викладання мови.
     Незважаючи на існування, порівняно великого числа досліджень, присвячених розкриттю різних сторін синонімії, до цих пір немає єдності поглядів щодо визначення синонімів, методів їх вивчення, принципів виділення і класифікації синонімів, меж синонімічного ряду.
   У своєму дослідженні, присвяченому аналізу семантичних і функціональних зв'язків та слів і їх синонімії в сучасній англійській мові. В.Г. Вілюман, докладно розбираючи всі ознаки синонімії, приходить до висновку, що необхідними і достатніми для визнання слів синонімії є загальні цим словам семантичні та функціональні ознаки, а проблема синонімії зводиться до виявлення на основі сполучуваності слів подібностей та відмінностей сходжень і розбіжностей у їх значеннях і функціях.
  Розуміння сутності синонімічних відносин тісно пов'язане з розумінням сутності та структури мовного значення слова. У теорії лексикології відомі різні способи трактування семантичної структури слова. В.Г. Вілюман визначає семантичну структуру слова як набір семантичних ознак, які виявляються при встановленні семантичної суміжності слів - синонімів.

У якості одного з можливих способів визначення семантичної суміжності слів пропонується аналіз опису значень цих слів в тлумачних словниках. Два слова вважаються семантично суміжними один одному, якщо дається їх словникове тлумачення одного через інше. Зв'язок між словами може бути безпосередньою і опосередкованою. Вивчивши семантичні зв'язки між дієсловами, об'єднаними значеннями look, В.Г. Вілюман будує матрицю семантичних структур дієслів - синонімів. Матричне подання семантичних структур служить не тільки наочним зображенням матеріалу, але також створює картину приватної системи в мові - синонімії, так як семантична структура кожного слова в матриці являє собою впорядковану безліччю взаємопов'язаних і протиставленених один одному значень. Глибокому проникненню в сутності мовних явищ, їх характеру і законів розвитку сприяє зіставлення цих явищ у двох і більше мовами. Проблеми порівняльного вивчення лексики в різних мовах знайшли відображення в роботах А.В. Щерби, Р.А. Будагова, В.Г. Гака, Б.А. Успенського, В.М. Ярцевої, Ш. Баллі, С. Ульмана, У. Вейнрейха та інших лінгвістів.

    Багато лінгвістів вважають за доцільне зіставляти між собою невеликі системи, члени яких пов'язані між собою семантично. Це дає можливість дослідницько визначити лексичні елементи кожної системи, відзначити моменти збігів між ними, а також пояснити, чому семантичні контури кожного слова чи слів, що мають однакову предметну віднесеність в порівнювана мовах, виявляються різними. Порівняльні дослідження служать базою і для типологічних досліджень, вироблення типологічних універсалій, тому що в результаті зіставлень встановлюються тотожні і нетотожні з певної точки зору елементи. М.М. Маковський у статті «Типологія лексико-семантичних систем підкреслює, що типологічний аналіз лексики не повинен зводитися лише до констатації зовнішніх, найбільш доступних спостереженню, але часто випадкових збігів окремих елементів словника і семантики.
   У ході досліджень необхідно з'ясувати, чи існують загальні структурні лексико-семантичні моделі, притаманні, незалежно від конкретного складу лексики, ряду мов, і якщо так, то такі їхні особливості закономірності[9, с.13-16]. .
   Таким чином, ми бачимо, що проблема синонімії вивчалася і вивчається, але, на жаль, більшість досліджень в цій області належить зарубіжним лексикології. Вибір теми цієї роботи обумовлений тим, що синонімія, зокрема дієслівна, є однією з найбільш маловивчених проблем лінгвістики.

Вважаючи необхідними ознаками синонімії семантико-смислову спільність лексичних одиниць та їх часткову взаємозамінність, тобто, сумісність в одних умовах контексту і несумісність в інших, ми тим самим стверджуємо, що синонімами senso, stricto не є слова взаємозамінні у всіх контекстах, бо коли два слова вживаються байдуже, то зніметься проблема вибору між ними Посилаючись на Аристотеля, С. Ульман підкреслює, що синонімія слів - категорія стилю; стиль ж завжди передбачає вибір між, щонайменше, двома словами, сумісними або несумісними, звідси випливає, що там, де немає підстав для вибору між словами, не може бути мови про їх синонімію. Серед суджень про співвіднесення синонімії та взаємозамінності є такі, які зводять синонімію до необмеженої взаємозамінності. Так, А. Черч пише, що якщо два імені (мова йде про імена, які подаються поєднаннями слів) є синонімами (мають у всіх відношеннях один і той же зміст), то завжди можна замінити одне з них іншим, приклад, що наводиться А.Черчем з цього приводу, показує, що взаємозамінність синонімів (сер Вальтер Скотт, автор «Веверлея») обмежена, сер Вальтер Скотт є автором «Веверлея» не дорівнює за змістом сер Вольтер Скотт є сером Вальтером Скоттом. У літературі з синонімії взаємозамінність лексичних одиниць розглядається як наслідок спільності їх лексичних та граматичних значень. Так, А.Л. Демидова, займаючись синонімію прийменників, приходить до висновку про те, що одні синоніми, смисло-розлічувальні, невзаємозамінні, інші, стилістичні, допускають взаємозаміну.

А.Л. Демидова виділяє також третю групу синонімів, які суміщають ознаки перших двох і, отже, взаємозамінних в одних випадках і невзаємозамінних в інших. Відповідно до прийнятої нами концепції, синонімія має місце за двох умов - семантико-смислової спільності, а ті слова, які відповідають лише одній з цих умов, синонімами не є.

Синонімія грунтується на здатності мовної системи мати кілька означаючих для одного означуваного і допомагає відображенню в мові різноманітних властивостей об'єктивного світу з використанням мінімуму мовних засобів. Синонімія проявляється на всіх рівнях мови, тому розрізняють синонімію фразеологічну, граматичну, словотвірну й лексичну. Лексична синонімія розуміється вузько як повне, а широко як частковий збіг значень мовних одиниць при збереженні відмінностей у смислових відтінках і стилістичному забарвленню. У багатозначних словах кожен лексико-семантичний варіант може входити в самостійний синонімічний ряд[6, с.24].

Підхід до проблеми синонімічності змінювався неодноразово протягом багатьох століть вивчення мовних законів. Ряд лінгвістів, особливо лексикографів, схильні трактувати поняття синонімії дуже широко, включаючи в нього навіть масив десятків слів і виразів, які можуть бути використані замість якого-небудь слова для передачі відтінків його значення, як це робить, наприклад, П. Роже, укладач знаменитого тезауруса. Ще Л. Блумфілд стверджував, що синонімічні відносини не можуть носити мовного характеру, так як будь-яка мовна форма закріплена за певним значенням і її зміна приведе до зміни значення слова. Висловлювалася й думка, що історично існували відносини синонімічності, але в процесі становлення вокаб`юляру значення розійшлися, зникла їхня взаємозамінність, а разом з нею і синонімічнысть. Однак факти мови показують, що навіть у максимально систематизованої області вокаб`ляру, термінології, можуть уживатися слова різної форми, але одного значення (spirants / fricatives; Сибілянти / шиплячі; лінгвістика / мовознавство і т. д.). Референціал'ний підхід до вирішення цього питання дозволяє побачити, що відносини синонімічності пов'язані з таким компонентом значення, як концепт (поняття), які виділяються в трикутнику Огдена-Річардса. Слова, що утворюють синонімічний ряд, об'єднуються за принципом спільності поняття, описуючи його з різних сторін. Так чи інакше у всіх визначеннях синонімії виявляється загальна ознака - «семантична спільність словникових одиниць» , причому в це визначення входить і спільність понятійна, і спільність денотата. Основною ознакою синонімічності слів може вважатися, таким чином, тотожність або близькість їх смислів. Іншим необхідним ознакою можна визнати часткову взаємозамінність синонімів, тобто їх сумісність в одних умовах контексту і несумісність в інших. Так, прикметники rotten і addled синонімічні в сполучуваності з іменником egg, але не синонімічні в сполучуваності з brain або head. Для синонімів характерна також різна сполучуваність з іншими словами. Наприклад, іменник jail, будучи синонімом prison, може входити в інші в порівнянні з останнім поєднання (be in jail / prison; put in jail / prison; але jail bird / -). Інші приклади різної комбінаторики - tongue / language: mother tongue / language, але dead language / -; to wage / carry: to wage / carry on straggle, campaign, але to wage / - war. Подібна взаємозамінність відбувається із спільності лексичних та граматичних значень синонімів[6, с.24].

1.3.Осмислення категорії «антонімія» в теоретичних джерелах

Англійська мова має багатий словниковий запас, який ми використовуємо, коли описуємо свої почуття, предмети і явища оточуючого нас світу, викладаємо свої вимоги і намагаємося щось довести. Для цього в своїй промові ми використовуємо антоніми і конверсиви, які є лексичними способами вираження категорії "протилежності" у мові.
До цих пір стоїть питання про те, чи тільки різнокорневі слова вважаються антонімами. У мові вся лексика систематична, і антонімія є одним з найважливіших проявів системних відносин у мові і мисленні. Слова та їх значення існують не окремо один від одного, вони з'єднуються в нашій свідомості в різні групи, причому підставою для угруповання служить подібність або пряма протилежність за схожим значенням.
Антонімія являє собою семантичне явище, пов'язане з відображенням у мові однією і тією ж сутністю, однак на відміну від синонімів подібність значення антонімічних слів виявляється насамперед у їх протиставленні в нашій свідомості. Слід зазначити, що одне і теж явище, ознака, якість можуть бути позначені антонімічними словами в залежності від зовнішньої ситуації, тобто від того з якими реаліями вони співвідносяться. При цьому одне і теж властивість або якість, або оцінка, властиві різним реаліям, а так само приписувані їм, можуть істотно відрізнятися за своєю концептуальною значущістю.

Антонімія - яскравий показник системності лексики, упорядкована в різних напрямках відносинами протилежності слів по їх семантичним властивостям.
   Антонімія містить у собі слова, що позначають протилежні полюси однієї якості, контрастні явища і предмети. І в міру збільшення ступеня абстрактності найменування, і, у зв'язку, з виникаючою необхідністю оцінювати ті або інші предмети і явища розширюються можливості протиставлення, використовуваних для позначення слів і можливо стає виникнення регулярних антонімічних відносин між ними.
   Антонімія є яскравим засобом для антитезних протиставлень великої художньої виразності, а універсальний характер дозволяє використовувати її в якості метамови для опису різних лексичних фактів.
   Важливо підкреслити, що антонімія являє собою одну з мовних універсалій: вона властива всім мовам (російська: хорошо-плохо, італійський: pace - querra (світ - війна), англійська: day - night, турецький: olumlu - menfi (позитивний - негативний), іспанський: pobre - rico (бідний - багатий) і так далі), а одиниці виявляють принципово загальну структуру протилежних значень і велику схожість в структурній і семантичній класифікації антонімів. В наслідок цього, потрібно сказати, що проблемою антонімії в різні роки займалися такі вчені лінгвісти, як: Л.A. Новіков, Е.І. Родичева, В. Н. Комісаров, А. А. Кіреєв, І. О. Грицько, А.А. Уфімцева та інші.

Антонімами можуть бути визнані слова, які протиставлені по загальній й істотній для їхнього значення семантичною ознакою. Як критерії виділення антонімів були висунуті наступні: можливість уживання слів у даному висловленні при протиставленні, однакова сфера лексичної сполучуваності.

Булаховський Л.А. зазначав, "антоніми, в основному, відносяться до вираження якостей, але можливі так само при назві дій і станів негативного характеру"[4]. Не можна, однак, погодитися з тим, що "під антонімією розуміють не просте протиставлення, яке може бути виражене додатком заперечення (говорити - не говорити, білий - небілий), а протиставлення допускають це значення виражених різними коренями (сухий - мокрий, життя - смерть ) "[4]. Досить чітко розрізняються дві групи слів, значення яких є антонімічними. Їх відмінності обумовлені тим, як у значеннях слів представлені членування різних відрізків дійсності і співвідношення виділених у них ознак. Членування різних частин "семантичного простору" засновано на різних принципах. Будь-яка частина його може бути представлена подвійно: по-перше, шляхом виділення більш-менш стійких відрізків цього простору, що здобувають відносно самостійні характеристики. По-друге, шляхом антонімічної поляризації, тобто встановлення двох полярних точок, характеристики яких взаємообумовлені. Для позначення конкретних предметів і явищ у мові використовується, головним чином, перший спосіб членування "семантичного простору", а при виділенні різноманітних якісних і оцінних ознак – другий спосіб.

Основну групу антонімів являють слова, що позначають певні якості, саме виділення яких можливе тільки як розчленовування даних якостей за допомогою протилежних один одному значень. Антонімічна противопоставленість слів є в такому випадку конструктивно необхідною для них. Особливий тип антонімів представлений парами слів, між значеннями яких "без залишку" розподілена певна семантична область; член такої групи протипоставлені один одному: бути присутнім-відсутнім, одружений - неодружений.

Тож повторимося,що як і синонімія, антонімія є мовною універсалією, але заснована вона не на схожості, а на протиставленні понять. Контекстні форми, в яких можуть проявлятися антонімічні відносини, в цілому зводяться до декількох типів:
1) не А, але В: not tall but short;

2) або А, або В: (I'll tell you if you are) right or wrong,

3) X це A, a Y це В: (Jack is) tall, but (Jim is) short.

Ознаковими словами можуть бути не тільки прикметники, але й інші частини мови - іменники (wisdom - foolishness), дієслова (mingle - separate), прислівники (quickly - slowly), прийменники (up - down) і т. д.
Протиставлені можуть бути тільки слова, що належать одній граматичній чи стилістичній категорії. Так, пара crown-discrown антонімічна тільки в тому випадку, якщо перше слово - дієслово, а не іменник, тобто належить до тієї ж граматичної категорії, що й друге. Пара слів truth - fib не є антонімічної, хоча члени пари і висловлюють протилежні поняття, оскільки truth відноситься до нейтрального стилістичному пласту, a fib являє собою одиницю сленгу, тобто належить іншій стилістичній категорії[6, c.26].

Суть антонімічних відношень між словами не дозволяє їм об'єднуватися в ряди, як при синонімії, а передбачає тільки бінарну опозицію. Конотативні значення в такій опозиції ролі не грають, оскільки об'єкт не розглядається з різних сторін, а протиставляється за однією ознакою. Як і синонімія, антонімія заснована на наявності загальної ознаки, але, оскільки більшість слів мови ознаки, здатного до протиставлення, не містить, антонімічні відносини для них неможливі.

Ознака, за якою поняття протиставлені, може виявлятися в різномому ступені. Так, у прикладі tall - short поняття зростання виражено гранично в позитивній і негативній мірі, як і в іншій парі ознакових слів hot - cold. Між ними можливі проміжні протиставлення типу short - medium або hot - warm, cool - chilly, warm - cool і т. д. Відзначимо, що всі наведені вище приклади являють собою так звані кореневі антоніми, тобто слова з різними коренями. Вони можуть виражати як полярні поняття (так звані полярні антоніми), так і поняття проміжні (у цьому випадку антоніми називаються градуальний).

Однак протиставлення можливо і без залучення слова іншого кореня, шляхом додавання афікса, що додає основі того самого кореня протилежне значення: happy - unhappy; regular - irregular. У подібних випадках ознака не вичерпана і полярність значення не досягається, тобто антоніми градуальні, висловлюють несхожі поняття; за способом утворення вони протиставлені кореневим і іменуються дериваційними антонімами. Таким чином, типи антонімів розрізняються перш за все за ступенем, у якій поняття протиставлені (полярні і градуальний антоніми), а також за способом, яким досягається їх антонімічності (кореневі та дериваційні антоніми).

У літературі відзначаються також і інші види відносин протиставлення. Перш за все це так звані додаткові, або комплементарні, антоніми, тобто пари слів, що виражають протиставлення двох видів одного роду (mother - father (родове поняття parent); employer - employee (родове поняття person at work) і т. п. ). До антонімів відносять і пари слів, що описують одне і те ж явище, але з протилежних позицій (give - take (передача - прийом об'єкта), lay - lie (активність - пасивність об'єкта) і т. п.). Такі пари називаються конверсівамі[6, c.26].

Розділ II АНАЛІЗ СИНОНІМІЇ ТА АНТОНІМІЇ В АНГЛОМОВНІЙ ПРЕСІ

2.1 Особливості англомовного медіа дискурсу

Дискурс – складне комунікативне явище, що охоплює і соціальний контекст, який дає уявлення про учасників комунікації і про процеси творення й сприйняття повідомлення. Хоча ґрунтовний структурний аналіз є важливим при вивченні процесу масової комунікації, проте головним є розширенне розуміння контекстуальної перспективи дискурсу, особливо значимої у дослідженні текстів масової комунікації. Перевага такого розуміння полягає у тому, що дискурс, порушуючи інтуїтивні або лінгвістичні підходи до його визначення, обмежується не рамками мовного висловлювання, а саме рамками тексту. При визначенні суті дискурсу враховуємо значення, загальнодоступні для учасників комунікації, знання мови, знання світу та уяви. Тобто у випадку писемної комунікації письменники і читачі беруть участь у процесі соціокультурної ваємодії.

Тлумачення прикладів англомовного медіа-дискурсу вимагає розмежування трьох мовленнєвих актів: репрезентуючого (автора-журналіста), репрезентованого (реальної дійової особи) та реального світу. Це – репрезентуючи мовленнєва подія (публіцистичний текст), репрезентована мовленнєва подія, оригінальна мовленнєва подія (з-поза меж тексту), яка є дійсним висловлюванням.

Будь який медіа-текст являє собою чітко структуровану єдність з явно окресленими внутрішньо текстовими рамками (спочатку для позначення подібної єдності використовували термін «суперструктура» (запропонував цей термін Т. ван Дейк), але як наслідок більш широкого значення в літературі набув термін «макроструктура». Очевидно, що відносно жорстка структурна схема побудови газетного тексту поєднується з досить гнучким динамічним змістом. Медіа-текст представляє собою структуру із чотирьох частин, включаючи такі обов’язкові структурно-композиційні категорії як заголовок, вступна частина, основна частина та висновок. В основній частині можна виокремити такі підкатегорії як основна подія, контекст, історія події, попередня подія, коментар та деякі інші.

Послідовність застосування зазначених компонентів може змінюватись в залежності від специфіки статті, а також інтересів журналіста. Найголовніша інформація зазвичай подається в першу чергу, далі використовується стратегія, яка формує релевантну структуру подачі тексту.

Комплексне функціонально-стилістичне дослідження дозволило повніше виявити функції синонімів у різних типах тексту, набір яких у них не однаковий. Остання обставина дає підставу говорити про стилеутворюючу функцію синонімів. Воно також дало можливість визначити специфіку синонімії в конкретній лексичної сфері, простежити основні джерела поповнення її провідних синонімічних рядів (СР), виявити найбільш протяжні і найбільш короткі СР, уточнити стилістичні зони використання окремих елементів цих СР завдяки конкретизації значень або їх відтінків.

Виділяють три основні функції синонімів: функція заміщення, пов’язана перш за все з прагненням уникнути небажаних повторень одних і тих же лексичних одиниць; функція уточнення, пов’язана з бажанням одержувача більш чітко передати думку; функція експресивно-стилістична, пов’язана з виразом різноманітних оцінок.

Розглянемо докладніше умови актуалізації елементів, ці зони СР у різних типах тексту, а також специфічні функції коштів синонімії в різних функціональних стилях.

Синонімія в науковому юридичному тексті насамперед торкається області тлумачення, коли той чи інший термін потребує суворої, чіткої дефініції. У цьому випадку неминуче залучення більш відомих слів відповідного СР. У цьому сенсі синонімії тут відводиться функція уточнення. Наприклад «victim» (жертва) може мати такі єквіваленти: bab bab bab e in woo oo ds, butt, casual al ty, clo lo wn, dupe, easy make, easy mark, fatal al ity, fool ool ool , ga ga mbit, go go pher, gudgeon, gull ll , hireling, hunted, immola ola ola tion, injured party, innocent, mark, martyr, patsy, pawn, pigeon, prey, pushover, quarry, sacrifice, scapegoa goa goa t, sitting duck, sitting target, soft touch, stoog oog oog e, sucker, sufferer, wretch, але не зважаючи на це, найчастіше в юридичній термінології використовується слово «victim».

На відміну від ділових і наукових текстів, публіцистичні матеріали відрізняються достатньою різноманітністю синонімічних засобів, хоча окремі відомі жанри диктують свої умови, визначають свої канони і вимоги. Всі інші слова і вирази відрізняються підкресленою офіційністю.

Деякі журналісти, схильні до епатажу, можуть включити у свою статтю навіть такі елементи СР, що кваліфікуються як табу-лексика. Таким чином, синонімія може використовуватися тут як засіб особливого емоційно-експресивного впливу на читача, що більш характерно для новин зі сфери шоу-бізу.

У цілому ж перевагу в медіа статтях і в кримінальної хроніці віддається нейтральній лексиці. Книжкова лексика в цих текстах використовується досить рідко.

Всупереч очікуванням не дуже часто використовуються тут і знижені елементи СР. Для прикладу слово «turnkeys» в суворому науковому сенсі пояснюється нейтральною домінантою (a prison guard)¹.

Незважаючи на численні роботи в області синонімії, тут залишається ще велика кількість невирішених питань і проблем. На наш погляд, рішення деяких з них стає цілком реальним при гнучкому комплексному підході, який при визначенні синонімічних кореляцій рівною мірою враховує як власне семантичний аспект, так і валентність відповідних словникових одиниць.

Багато елементів лексичної підсистеми юридичної тематики утворюють парадигми, так звані СР (слово «judge», як іменник, має такий синонімічний ряд:adjudicator, appraiser, arbiter, assessor, authority, bench, chancello llo llo r, conciliator, court, critic, eval al uator, expert, honor, inspector, intercessor, intermediary, interpreter, judiciary, justice, justice of peace, legal gal gal official al , mag ag ister, mag ag istrate, marshal al , moderator, nego go tiator, ombudsman, peacemaker, reconciler, referee, umpire, warden, якщо це дієслово — СР буде таким: act on, adjudge, adjudicate, appraise, appreciate, approximate, arbitrate, arrive, ascertain, assess, check, coll oll oll ect, conclude, condemn, consider, criticize, decide, decree, deduct, derive, determine, discern, distinguish, doo oo m, draw, esteem, estimate, eval al uate, examine, find, ga ga ther, give a hearing, make, make out, mediate, pass sentence, pla la ce, pronounce sentence, put, rate, reckon, referee, resol ol ve, review, rule, sentence, settle, sit, size up, suppose, test, try, umpire, val al ue).

Останні являють собою мікросистеми, в яких головним типом відносин між членами ряду є субституції або вільне варіювання. В СР досить чітко позначені і вторинні семантико-стилістичні співвідношення.

Якщо синонімічна домінанта (СД) утворює ядро СР, то в його периферійну зону потрапляють слова-модифікації або квазі-сіноніми. Під останніми розуміються різні варіанти вихідної лексичної одиниці або вихідного вираження, найчастіше це скорочення, пестливо-зменшувальні слова і т.д.

Досить чітко в СР простежується наявність великої кількості паралельних СР, утворених елементами, що мають загальний сігніфікатор, але відносяться до різних частин мови. Цілком виразно виявляють себе і реверсивні кореляції між окремими СР. Мова насамперед іде про дієслівні СР, які організовують зворотні по відношенню один до одного агентивно-об’єктні співвідношення у відповідних контекстах. Деякі СР утворюють антонімічні кореляції.