Система економічних інтересів, природа виникнення і механізм дії

План

Вступ             

1. Природа виникнення економічних інтересів та усвідомлення потреби та форми реалізації виробничих відносин.             

2. Механізм дії економічних інтересів.

2.1. Економічні інтереси в системі інтересів. Структура економічних інтересів.             

2.2. Економічні інтереси як стимулювання виробничої діяльності людей.             

        Висновки             

Список використаної літератури             

Вступ

У процесі праці людина реалізує всю сукупність своїх фізич­них і духовних можливостей: знання, вміння, кваліфікацію, тоб­то усе те, що дало їй суспільство відповідно до рівня його істо­ричного і культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо, оскільки в кожний даний момент наш досвід, знан­ня упираються у свої межі. Ми намагаємося перетинати їх, ру­хаємося вперед — межа відсувається, але не зникає.  Тому суспільству потрібно завжди вибирати, що виробляти, а від чого відмовлятися. Це по­рушує проблему раціонального ефективного господарства (ви­робництва).

Оскільки потреби суспільства безмежні, а засоби їх задово­лення завжди обмежені, перед суспільством у кожний даний мо­мент, а значить так само завжди постає проблема вибору. Вини­кає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагалі жертвувати: збільшувати виробництво одного продукту, але з одночасним скороченням виробництва іншого, чи шукати інший шлях, спосіб, метод. Виникає проблема виробничих можливос­тей. Звідси — розвиток виробництва на основі задоволення по­треб за рахунок реалізації системи економічних інтересів.

Тому стає зрозумілим, що економічні інтереси є рушіями у виробництві певного конкретного виду продукції або іначе кажучи, слугують своєрідними стимуляторами виробництва.

Звідси ми бачимо, що питання нашого дослідження є доволі актуальним і вимагає більш детальної конкретизації.

1. Природа виникнення економічних інтересів та усвідомлення потреби та форми реалізації виробничих відносин.

Люди, домогосподарства, підприємства та інші структури суспільства, вступаючи між собою у зв'язки, переслідують певні економічні інтереси. Варто мати на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії "потреба" і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей.

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економіч­ними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.

Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

У навчальній літературі можна зустріти дещо інші трактуван­ня економічного інтересу: "Економічний інтерес — це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин" (Галь­чинський А. С, Єщепко П. С., Палкій Ю. /. Основи економічних знань. — К., 1999, — С. 63); "Економічні інтереси — це спонука­льні мотиви господарської діяльності людей, зумовлені їх місцем у системі відносин власності і суспільного поділу праці, прита­манними їм потребами" (Политическая экономия / В. А. Медедев, Л. Й. Абалкин, О. Й. Ожерельев й др. — М., 1990. — С. 87). Виходячи із сутності економічних інтересів стає зрозумі­лим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу, створюють таку силу, яка приводить у дію всю еконо­мічну систему суспільства. Інтереси формуються і реалізуються через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політични­ми, моральними та соціальними факторами.

Фактично, ми бачимо, що економічний інтерес виражається через потреби. Розглянемо цю категорію більш докладніше.

Кінцевою ме­тою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Що ж таке потреба? Загалом, потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її жит­тєдіяльність та поліпшує її.

Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культур­них, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяіьності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і во­лодіти такими у мовами.

Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, на­самперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• домогосподарств, підприємств і держави;

•сусиільно-економічних класів і соціальних груп. За об'єктами потреби класифікуються так:

* породжені існуванням людини як біологічної істоти;

* матеріальні і духовні;

* першочергові і непсршочергові.

На рис. 1.1.  показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу, відповідно до їх вагомості.

Рис. 1.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елемен­тарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єд­нати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об'єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної жит­тєдіяльності людини. Це потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями людини. Погреби другого (вищого) рівня цілком пов'я­зані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства, їх обсяг і кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку культу­ри, етики та духовності суспільства.

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у за­собах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі.

Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечнос­ті, які суспільство повинно розв'язувати таким чином, щоб забез­печити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особис­тих і виробничих потреб.

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв'язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільс­тва у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або соціальних спільнот до за­безпечення найкращих умов життя. Особисті потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяль­ності людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами особистого споживання.

Одне з фундаментальних положень по­літичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємо­пов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу:

1) неухильний розвиток людини з її зростаючими по­требами;

2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за по­слідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якіс­них показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише ство­рюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають су­спільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бу­ти використана для розвитку виробництва шляхом економічно­го стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибут­ком і т. ін.).

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перс­пективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відпо­відно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних благах та послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економі­ки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Отже, фактично ми бачимо, що економіч­ні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили.

Тож, економічні інтереси являють собою об'єктивні, зу­мовлені відносинами власності спонука­льні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задо­волення потреб кожного члена і суспільства в цілому.

Слід зазначити, що багато економістів  ототожнюють економічні інтереси з економічними відносинами. Так за Марксом, економічні відносини кож­ного даного суспільства визначаються насамперед як інтереси. Тому надалі білльш деталь розглянемо систему економічних відносин.

Економічні відносини— це відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення сус­пільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктив­них сил, і спосіб організації економічної системи, які створює су­купність економічних відносин між людьми.

Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Фак­ти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об'єднуючись певним чином, спіл­куючись один з одним і взаємодіючи враховуючи певні інтереси.

Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва, які також залежать від економічних інтересів.

При аналізі структури економічної системи марксистська політична економія на перше місце ставила такий термін, як виробничі, а не економіч­ні відносини. “В процесі виробництва люди вступають у відно­сини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у шлюбні відносини” (Политическая зкономия: Учебник / В. А. Мед-ведев, А. Й. Абалкин, О. Й. Ожерельев й др. — С. 43). К. Маркс, який активно використовував як термін “виробничі відносини”, так і термін “економічні відносини”, не дав чіткого їх розмежування.

В даній роботі, надалі ми вважатимемо, що найбільш загальною категорією є економіч­ні відносини. Цей термін визнається економістами всіх шкіл. Що стосується терміна виробничі відносини, то його можна застосовувати при аналізі відносин і зв'язків, які виникають між людьми у процесі безпосереднього виробництва. Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з: 1) привласнення предметів природи, які відбувається під дією економічних інтересів; 2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва (також через інтереси власника та найманця); 3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва (інтереси групи, індивіда); 4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом (інтереси власника); 5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва (інтереси майбутніх власників).

У сукупності ці відносини являють собою безпосередню су­спільну форму продуктивних сил і спосіб їх організації та вико­ристання людьми в процесі виробничої діяльності. Соціальна ви­значеність виробництва проявляється в способі виробництва, який значною мірою залежить від інтересів, або іншими словами — в економічній формації.

Єдність і взаємодія продуктивнім сил, що перебувають па пев­ному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин станов­лять спосіб виробництва.

Беляєв О.О. у власному підручнику ( Політична  економія. – Підручник для студентів вузів. – К.: КНЕУ, 2001 с 17) своєрідно дає пояснення, розкриваючи взаємодію продуктивних сил, економічних законів, економічних відносин та інтересів, а також господарського механізму через наступну схему.

Продуктивні сили і виробничі відносини перебувають у взає­модії і суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвит­ку суспільного виробництва. Певний характер і рівень продуктив­них сил зумовлює той чи інший тип виробничих відносин на які впливають економічні інтереси.

Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в про­цесі привласнення створеного продукту різними категоріями пра­цівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.

У сфері споживання економічні відносини виникають і зав'я­зуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх спо­живачами. На всих фазах присутні економічні інтереси.

У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам.

Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні інтереси або відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концен­трації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, об­міну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного вироб­ництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.

Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини віді­грають важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і спожи­ванні, ступінь їх розвитку є суттєвою характеристикою рівня усу­спільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми — структура ви­робництва, поділ і кооперація праці, форми управління — є об'єк­том вивчення політичної економії. Вони тісно і безпосередньо пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і спожи­вання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення, їх розвиток, подібно до розвитку продук­тивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить та­кож соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу. Наприклад, відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціаліс­тичними, ніж капіталістичними.

Отже, ми бачимо, що економічні інтереси справді є елементом усвідомлення потреб та виступають формою реалізації виробничих відносин в суспільстві.

Розглянемо тепер структуру економічних інтересів.

2. Механізм дії економічних інтересів.

2.1. Економічні інтереси в системі інтересів. Структура економічних інтересів..

Економічні інтереси в своїх суті мають аналогічну струкуру як і структура потреб, яку ми розглядали раніше. Нагадаємо ще раз, що економічні інтереси— це об'єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності людей, зумовлені розвитком їх потреб, місцем у системі суспільного поділу праці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею. Отже, економічні інтереси визначаються місцем людей в економічній системі. Оскільки вона формується у процесі взаємодії продуктивних сил, техніко-економічних відносин, виробничих відносин (відносин економічної власності) і господарського механізму, в чому ми переконалися раніше, то ступінь розвитку кожної з цих підсистем визначає рівень розвитку економічних інтересів. Виробничі відносини є конкретною формою прояву відносин економічної власності.

У зв'язку з наявністю трьох основних форм власності (індивідуальної, колективної і суспільної) відповідно виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси.

Сучасні суспільства є класовими. У зв'язку з цим в інтересах людей знаходить своє відображення їх класова належність. Так, клас капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи селянства. Капіталісти є власниками промислових, тор­говельних підприємств, різних посередницьких структур, реклам­них агентств, земельних ресурсів, транспортних систем тощо, їх економічний інтерес полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капіталу, зростанні особистого ба­гатства і споживання. У робітника свій інтерес — знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати можливість утримувати сім'ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за ліку­вання. Інтереси визначаються становищем відповідного класу чи соціальної групи в суспільстві, а в кінцевому результаті — пану­ючими формами власності.

Розглядаючи значення об'єктивних факторів, які впливають на суть економічних інтересів, варто наголосити і на тому, що вони залежать також від самого соціального суб'єкта, його сві­домості, соціальної активності, місця в суспільстві тощо. Ці обставини ускладнюють структуру економічних інтересів, оскільки людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як індивід, який має певний рівень свідомості, особисту позицію до явищ економічного життя та участі у трудовому процесі.

Тому в системі економічних інтересів слід виділяти індивіду­альні інтереси. Зростання добробуту кожного, його місце в суспіль­ному виробництві значною мірою залежить від участі в трудовій діяльності, підприємництві, винахідництві, від порядності, квалі­фікації, дисциплінованості. В особистому інтересі проявляються відносини між працівником і суспільством у цілому, а також між працівником і підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів, вирішенням трудових суперечок, умовами праці та побуту та ін.

Крім особистих і класових інтересів існують також інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави. Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових догово­рів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати за­гальнонародними: засоби економічної політики, розподіл націо­нального доходу, регулювання суспільного виробництва, прове­дення політики соціального захисту. Роль економічних інтересів держави як своєрідної форми загальнонародних інтересів посту­пово зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей між інтересами класів і соціальних груп.

Оскільки суспільство розділене на класи, соціальні верстви, прошарки, які мають неоднакове відношення до власності на засоби виробництва, створений продукт, до економічної та політичної влади, тому саме через це, в суспільному інтересі різною мірою відображаються економічні інтереси індивіда, колективу, окремих прошарків населення тощо.

Отже, можна додати, що за ознакою суб'єктивності ін­тереси можна класифікувати як:

-                     особисті;

-         групові;

-         колективні;

-         національні;

-         відомчі;

-         регіональні;

-         загальнолюдські;

-         суспільні.

З цього погляду економічні інтереси являють собою господар­ську мотивацію, у разі реалізації якої суб'єкт відносин забезпе­чує самостійність взагалі, самостійність спрямування, самоствердження, саморозвиток.

У системі інтересі виокремлюють ключові (головні) і другорядні економічні інтереси. З урахуванням об'єкта інтересів останні можна класифікувати як:

      морально-етичні;

      інтереси безпеки праці;

      інтереси умов праці;

      інтереси режиму праці і відпочинку;

      грошово-фінансові;

      майнові;

      інші.

З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточ­ні і перспективні, з позиції усвідомлення вони бувають істинні, помилкові, неправильні, фальшиві.

У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв'язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не бу­де реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.

2.2. Економічні інтереси як стимулювання виробничої діяльності людей.

Матеріальною основою розвитку економічних інтересів є прогрес продуктивних сил і суспільного поділу праці. У первісному суспільстві головним спонукальним мотивом діяльності людини, общини була загроза голодної смерті. Оскільки окремий індивід не міг вижити у боротьбі з природою, люди об'єднувались у первісну общину (первісну комуну) і спільно збирали дари природи. Пізніше формою ос діяльності стало полювання. Для цього потрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці (ручне рубило, кам'яну сокиру, спис). Стимулом до праці було просте задоволення найелементарніших потреб в існуванні, виживанні 3 виникненням класового суспільства і відокремленням засобів виробництва від безпосередніх виробників відбувається поляризація потреб: потреби у розвитку засобів виробництва, а значить, і відповідні інтереси та цілі, закріплюються переважно за класом власників Вони також зацікавлені у виготовленні предметів споживання, але вищої якості і широкого асортименту Надалі пануючим економічним інтересом власників засобів виробництва стає привласнення додаткового продукту у тій чи іншій формі (далі— у формі прибутку). В останні десятиріччя у зв'язку з широким розповсюдженням акцій серед значної частини трудящих, появою і розвитком трудової колективної власності інтереси безпосередніх працівників спрямовуються і на розвиток власності на засоби виробництва, а значить — і на привласнення частки додаткового продукту. Побічно такі інтереси (але значно меншою мірою) за допомогою різноманітних методів мотивації до праці, до поліпшення діяльності фірми притаманні й іншим категоріям працівників.

Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на ін­тереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у ви­робництві. Ці способи — різноманітні. Проте головними з них є такі: 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інте­реси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової ак­тивності. В останньому разі велике значення мають особиста сві­домість, трудова активність і бажання будь-що піднести свій престиж на підприємстві і в суспільстві. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують і так чи інакше поєднуються. Проте найбільш активно використовується система економічного примусу на інтереси людей: продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду, інтенсивна праця завдяки наявності безробіття, беззбиткова робота підприємства, щоб уникнути банкрутства і Розорення тощо. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів саме економічного примусу.

Реалізація еко­номічних інтересів пов'язана з розв'язанням характерних для них  суперечностей. Фундаментальним принципом пізнання економіч­них інтересів та їх ролі в економічній життєдіяльності людей є пояснення їх через властиві їм внутрішні суперечності.

Там де відсутня тотожність інтересів — існує відмінність, отже, властиві ім суперечність і конфлікт.

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають як суб'єк­тивну, так і об'єктивну основи. Перша зумовлена суб'єктивним підходом людей до інтересів, а друга заснована на відмінностях становища фізичних і юридичних осіб в економічних умовах ді­яльності з реалізації економічних інтересів. Так, є суттєва різниця між власником капіталу — наймачем робочої сили і найманими робітниками.

Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів суб'єктів економічних відносин через реалізацію кож­ного з них на основі взаємодії і консенсусу. Інтерес власника ка­піталу не може бути реалізованим, якщо не будуть на певному рівні реалізовані інтереси найманих працівників підприємства. З іншого боку, найманий персонал, борючись за реалізацію своїх інтересів, має враховувати й інтереси підприємця, на підприємст­ві якого він працює, а також споживачів продукції цього підпри­ємства, суспільства в цілому.

У суспільстві кожен індивідуальний інтерес органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Цим створюється об 'єктивна основа для співробітництва людей в узгодженні еко­номічних інтересів та їх своєчасного розв 'язання.

Це є важливою умовою для розвитку суспільного виробництва і більш повного задоволення зростаючих потреб.

Розвиток виробництва, підвищення його ролі в зростанні доб­робуту досягається зусиллями людей, їх працею та соціальною активністю. Але що спонукає вчинки людей, їхні дії? Відповідь на це питання не є простою. Проте багато економістів, філософів і соціологів уважають, що важливим джерелом економічного, як і всякого іншого, прогресу є суперечності.

Суперечності, які діють усередині економічної системи та впливають на економічні інтереси, нази­ваються економічними. Вони пронизують усю систему суспіль­ного виробництва, діють на всіх його рівнях, у всіх його сферах і фазах. За характером економічні суперечності в одних випадках виступають як об'єктивні (наприклад, суперечність між виробни­чими відносинами і продуктивними силами), в інших — як суб'єктивно-об'єктивні (між потребами людей — суб'єктивним фактором і виробництвом — об'єктивним фактором). Супереч­ність суб'єктивно-об'ективного характеру виступає, наприклад, як боротьба, яку людина веде з природою (об'єктом) у процесі відтворення свого життя. Розгортання цієї суперечності є змістом і джерелом розвитку продуктивних сил суспільства.