Система електронних банківських послуг населенню в Україні



МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ БАНКІВСЬКОГО БІЗНЕСУ

 

Кафедра банківської справи

 

 

КУРСОВА       РОБОТА

на тему

“Система електронних банківських послуг населенню в Україні”

 

 

                                       

                                  

                                                                     Виконав  ст. групи ФБС-43

                                                                     Решетуха Н.І.

                                                                      Науковий керівник

                                                                      к.е.н., доцент кафедри банківської справи                                            

                                                                      Сороківська З.К.

 

 

 

 

 

Тернопіль-2012

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...3

1.Суть платіжної системи  та правові засади  її організації ………………….4

2.Основні елементи платіжної системи для фізичних

осіб їх характеристика………………………………………………………….14

3.Ретроспективний огляд розвитку пластикових карток……………………21

4.Перспективи розвитку розрахункових послуг на основі впровадження Інтернет – банкінгу……………………………………………………………………30

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасний етап розвитку банківського сектора характеризується розширенням обсягів і структури грошового обігу, ускладненням розрахунків, необхідністю уникнення фінансових ризиків і налагодження дієвого контролю за системою грошового обігу в Україні. Виконання таких складних завдань може бути забезпечено суттєвим розширенням різних видів банківських послуг, що надаються банками суб’єктам господарювання.

Однією із таких послуг є створення систем електронних платежів і розрахунків. В країнах Західної та Східної Європи використання пластикових карток або дистанційне керування банківськім рахунком в режимі реального часу, “он-лайн”, через мережу Інтернет вже стало звичним. Число користувачів, що одержують послуги через новітні банківські технології, росте стрімкими темпами.  Одною з причин такої уваги є зміни, які зараз відбуваються на ринку банківських послуг. Стартовий період розвитку банківських структур в світі близький до завершення. Цей період характеризувався чітким перевищенням попиту на банківські послуги над їх пропозицією, що і стимулювало стрімкий зріст кількості банків які застосовують новітні банківські технології, а також сприяло спеціалізації банківських установ.

З розвитком сучасного ринку комп’ютерних технологій, українські банки не могли залишатись осторонь останніх наукових проривів цієї галузі, що відкривали величезні перспективи розширення своєї діяльності, діяльності клієнта, прискорення та спрощення розрахунків. Одним з перших видів банківських операцій, яких торкнулась банківська автоматизація – є безготівкові розрахунки, а саме електронні платіжні системи фізичних осіб.

Актуальність дослідження визначається концептуальними положеннями реформування електронних платіжних систем фізичних осіб  в діяльності комерційних банків.

Переміна економічної ситуації зумовлює банки активніше вести конкуренту боротьбу за клієнтів, саме за допомогою пропозиції  їм новітніх електронних видів розрахунків. 

 

 

1.Суть платіжної системи та правові засади її організації

Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарюван­ня, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ни­ми. Платіжна система - спеціалізований елемент практично усіх економіч­них операцій, що відбуваються в ринковій економіці. Тобто той елемент, який стосується передачі грошової вартості в обмін на якийсь товар, по­слугу або фінансовий актив. Економіку країни можна уявити у вигляді піраміди, яка складається з кількох основ, і кожна спирається на іншу.

Починаючи знизу, ці основи йдуть у такому порядку: виробництво това­рів і послуг, економіка, фінансові ринки, банківська система і, нарешті, на верхівці піраміди - центральний банк, який виконує функції щодо остаточно­го розрахунку за платежами через відкриті в ньому банківські рахунки [14, с.25].

Усі платіжні системи виконують передачу інформації та переказ коштів. Крім випадку використання готівки (законного платіжного засобу), передача інформації відбувається окремо від переказу грошових коштів. Грошові по­токи забезпечують розрахунки. Якщо система забезпечує тільки передачу ін­формації про розрахунки, то вона не є платіжною, а може вважатися транс­портною (характерним прикладом транспортної системи є банківська мережа фінансових телекомунікацій S.W.І.F.Т.).

Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Передача вартості від однієї сторони іншій супроводжується одні­єю або кількома змінами власності на депозити в банках. Ці зміни відо­бражаються бухгалтерськими записами на рахунках у центральному та ко­мерційних банках. Ці записи здійснюються відповідно до платіжної інфор­мації (інструкцій, підтверджень, дозволів тощо), яка циркулює між корис­тувачами та банками, між самими банками та між комерційними банками і центральним банком.

Відмінність ознак, характерних для окремих країн (розмір, обставини історичного розвитку, правова система, ділова практика, комунікаційна систе­ма, інфраструктура, ступінь розвитку закладів та їх інструментів тощо), роб­лять національну платіжну систему унікальною. Однак існує ряд елементів, життєво необхідних для кожної ефективної системи платежів.

До елементів, що є абсолютно необхідними складовими сучасної платіжної системи, належать:

-                     нормативно-правова база;

-                     бухгалтерська і технологічна модель;

-                     технологічна інфраструктура, що включає технічне обладнання сис­теми телекомунікації, обслуговуючий персонал тощо;

-                     захист інформації.

Закони та положення, що регулюють платіжні відносини, мають ство­рювати сприятливі умови для забезпечення потреб нормального функціо­нування платіжної системи [12].

Сукупність бухгалтерських та організаційних заходів, що застосову­ються у банківсько-фінансовій сфері, є основним операційним механізмом здійснення платежів. Конкретні характеристики відповідної моделі можуть бути різними і залежать від багатьох факторів.

Ефективна та надійна технологічна інфраструктура є основою життє­здатності платіжної системи. Така інфраструктура включає, зокрема, техніч­ні засоби обробки та передачі даних і може бути надзвичайно складною.

Зважаючи на конфіденційний характер інформації, що задіяна у платіжних

системах, у більшості випадків висуваються суворі вимоги щодо її безпеки та захисту. Це вимагає створення і підтримання спеціальних про­цедур та систем незалежно від технології, яка використовується.

Базові елементи платіжної системи тісно пов'язані між собою і не мо­жуть розглядатися у відриві один від одного. Складність структури платіж­них схем також вимагає міждисциплінарного підходу.

Згідно тимчасового положення  про  Національну   систему   масових електронних  платежів розробленого  згідно із законами України "Про Національний банк України",  "Про банки та банківську діяльність", "Про захист інформації в автоматизованих системах",  Положенням про  порядок емісії  платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України  від 27.08.01. за №954/6145 [17,с.15],  іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України Платіжна система (payment system) - це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу кош­тів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують викорис­тання цих інструментів та механізмів.

Одним із основних напрямків НБУ сьогодні є утворення національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги (СМЕП).

Національна система масових електронних платежів ­це система безготівкових розрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійснюються за допомогою банківських платіжних карток [20, с.35].

Платіжні інструменти (payment instruments) - це інструменти, які забезпечують переміщення вартості в грошовій формі між фінансовими і не фінансовими агентами. До них належать Розмінна монета і паперові гроші, а також безготівкові засоби розрахунків, включаючи електронні гроші. Кожна платіжна операція потребує певних платіжних інструментів, які відповідають її термінам та умовам. У міжбанківських розрахунках платіжний інструмент - це доручення банку перевести кошти з рахунку одного клієнта на рахунок іншого, що може передаватися в електронній формі (каналами звукового чи інформаційного зв'язку) або на папері.

Будь-яка платіжна операція має дві сторони - потік інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо потік грошових коштів. Ці два пото­ки завжди взаємопов'язані, але можуть переміщуватися різними шляхами і мати розбіжність у часі [20, с.20].

У платіжній операції можна виділити основні елементи:

- зобов'язання, яке необхідно виконати;

- сторону, що здійснює платіж (платника);

- сторону, яка отримує платіж (одержувача);

- інструмент платежу;

-або кількох фінансових посередників (як правило, це банки), які переказують кошти, списуючи необхідну суму з рахунку платника зараховуючи її на рахунок одержувача.

Платіжний інструмент характеризується:

- своєю формою (традиційно поширені у минулому паперові за фор­мою платіжні інструменти поступаються місцем пластиковим карт­кам або електронним повідомленням);

- засобами захисту та підтвердження справжності (замість традиційно­го підпису все ширше застосовують персональні Ідентифікаційні мери, паролі або електронні підписи);

- кредитовим чи дебетовим характером дії.

              Кожен інструмент платежу повинен відповідати фізичним,  юридичним і кваліфікаційним стандартам. У країнах з ринковою економікою існує безліч різноманітних платіжних інструментів: готівка, картки, платіжні доручення, векселя тощо.

Платіжні інструменти, що забезпечують електронні платежі, - це інструменти якими обмінюються банки без необхідності обробляти і достав­ляти паперові носії. Ця система ідеальна для великих обсягів регулярних платежів (зокрема таких, як: зарплата, оплата комунальних послуг), а також для здійснення значних платежів що потребують негайного розрахунку. Електронні платежі назавжди вигідні з точки зору витрат, для великої кількості платежів на дрібні суми, особливо для країн з обмеженим доступом до сучасних технологій.

Платіжні інструменти, що забезпечують платежі за допомогою плас­тикових карток, використовуються для оплати покупок на місці продажу. Приклад таких інструментів - картки для банкоматів, кредитні або дебетні картки. Платіжна картка - документ на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фінансовими установами. Документ дає можливість його пред'явникові одер­жувати без оплати у готівковій формі товари та послуги, в тому числі послуги з одержання через банківські установи готівки, та підтверджує особам, які надають ці товари та послуги, що оплата їх вартості буде здійснена з рахунків у банківських установах.

Механізм здійснення операцій із банківськими платіжними картками регулюється певною законодавчою і нормативною базою. Основними документами, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток у вітчизняній економіці, є: «Положення про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи» (затверджено постановою Правління НБУ N9 353 від 30.12.2001 р.), „Положення про систему захисту електронної інформації до системи масових електронних платежів населення за товари та послуги в Україні” (затверджено постановою Правління НБУ N6 234 від 30.12. 2003 р.).

Для здійснення операцій із платіжними картками Національної системи необхідно одержати ліцензію (дозвіл) НБУ.

Учасниками системи є:             

- тримачі (власники) карток - фізичні особи;             

- підприємства торгівлі та побутового обслуговування населення, в яких встановлено платіжні термінали;

- кредитно-фінансові установи (банк-емітент, банк-еквайр, розрахунковий банк).

Платежі фізичних осіб за товари та послуги можуть виконуватися з використанням готівкових грошей або безготівкових платіжних інструмен­тів, наприклад чеків.

Навіть у країнах з розвиненою економікою готівка (банкноти та моне­ти) залишається найбільш розповсюдженим засобом здійснення платежів на невеликі суми безпосередньо у пункті реалізації товарів чи послуг. Зі збільшенням вартості трансакції набуває поширення тенденція до викорис­тання безготівкових інструментів для здійснення платежу.

Традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні дору­чення тощо) досить розповсюджені, однак останнім часом усе ширше впроваджується системи масових (споживчих) платежів з використанням сучасних технологій.

Останнім словом платіжної системи є системи масових платежів за товари та послуги за допомогою пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки або «електронні гаманці». До тієї ж групи належать картки для отримання грошей з банківських автоматів (automatic teller machiпe - АТМ) [12].

Незважаючи на деякі відмінності, основні вимоги до власників карток і ознаки систем досить подібні, аби виділити їх в окремий клас платіжних систем. зокрема, спільними рисами можна вважати карткову технологію, необхідність проведення ідентифікації користувача і перевірки чинності трансакції, як правило, низькі операційні витрати обігу, прирівняні до касових витрат.

Впровадження картки дозволило банкам подолати обмеження щодо за­лучення та обслуговування клієнтури. Раніше ключовими факторами були місцезнаходження банку та наявність у нього розгалуженої мережі відділень, що потребувало великих капіталовкладень. Картка дозволяє клієнту здійс­нювати трансакції на великій відстані від банківських філій (розраховуватися за товари, одержувати гроші в системі автоматів). Клієнт уже географічно неприв'язаний до банку, що розширює коло користувачів його послугами.

Трансакції з використанням платіжних карток відкрили нові перспективи фінансового обслуговування клієнтів і, відповідно, розширили можливості отримання банківського прибутку. Банки стягують комісійні і від сотки як з власників карток, та і з торговельників. Так, банк-еквайр одержує від торговельників дисконт для оплати торговельних рахунків, а також має можливість використовувати для своїх операцій .кошти, які збері­гаються торговельниками на рахунках у банку. Крім того, банк може про­давати торговельнику послуги, знижуючи при цьому ставку дисконту і надаючи йому додаткові пільги

Розповсюдження карток, що зумовило зростання рентабельності як для виробників карток та обладнання для їх використання, так і для емітентів цих карток, пов'язане з високим рівнем конкуренції у цій сфері. Це конкурен­ція між емітентами карток, між ,мережами, які їх розповсюдить, між виро­бниками карткових продуктів, банківських автоматів чи електронних платі­жних терміналів, між емітентами і торговельниками.

У конкурентній боротьбі кожен учасник намагається досягти опти­мального співвідношення між доходами і витратами.

Витрати поділяються на дві групи.: витрати на реалізацію і витрати на обслуговування.

Витрати на реалізацію, або маркетинг; пов'язані із залученням клієн­тів: як користувачів карток, так і торговельників, що приймають ці картки. Ці витрати скорочуються з розширенням мережі: споживач 6ажає вибрати таку мережу, до якої вже приєдналася велика кількість торговельників; так само і торговельник бажає приєднатися до такої мережі, якою вже корис­тується велика кількість споживачів.

Що стосується витрат на обслуговування, то вони знижуються при впровадженні засобів інформатики у сферу розрахунків і клірингу. Ці ви­трати поки що перевищують витрати на обслуговування чеків, але в най­ближчому майбутньому значно скоротяться.

Доходи, звичайно, підлягають закону попиту, тобто залежать від ціни, яку сплачує клієнт і яка включає комісійні збори, щорічні внески і відсот­ки. Це означає, що мережа, яка змогла залучити більшу кількість клієнтів, у певний момент забезпечує собі важливу перевагу: при рівних цінах, що стягуються з кожного клієнта, вона отримує більший прибуток за рахунок більшої кількості своїх учасників і абонентів. З цієї ж причини вона може швидко знизити свої витрати на обслуговування у вище зазначеному полягає одна з основних причин швидкого поши­рення карткових платіжних систем. Згідно з багатьма прогнозами, платіжні картки стануть у майбутньому невід'ємною частиною системи платежів і вийдуть далеко за рамки своєї теперішньої ролі.

26 листопада 2001 року набуло чинності Положення „Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене постановою Правління НБУ від 27.08.2001 року №367 та зареєстроване в Міністерстві юстицій України 15.11.2001року за №954/6145 [6]. Воно замінило документ із такою ж назвою, затверджений постановою Правління НБУ від 24.09.1999року №497.

Розробка нового положення зумовлена значними змінами у законодавстві України. Прийняття законів „Про банки і банківську діяльність”, „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” спонукало узгодити нормативно-правові акти Національного банку з новими законодавчими документами.

„Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” (далі-Положення) базується на Законі „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, яке містить загальні засади функціонування платіжних систем і вимоги щодо емісії та еквайрингу платіжних карток в Україні [3].

Автори Положення керувалися також нормами Рекомендації Комісії Європейського Союзу від 30.07.1997року. №97-489-ЄС „Про операції, що здійснюються з використанням електронних платіжних інструментів, їх емітентів і держателів,” де чітко сформульовано права обов’язки та визначено відповідальність держателя й емітента.

Сьогодні Положення є основним документом, яким регулюється функціонування платіжних систем та переказ грошей в Україні з використанням платіжних карток, і нормативно-правовим актом, на підставі якого в нашій країні діють міжнародні та створюються внутрішньодержавні платіжні системи. У ньому містяться загальні вимоги НБУ щодо порядку здійснення емісії платіжних карток, перелік операцій, що здійснюються з їх застосуванням та порядок розрахунків за цими операціями, а також вимоги стосовно вітчизняних платіжних систем.

Розглянемо детальніше норми цього Положення. Насамперед емітент платіжної картки та її держатель повинні встановити між собою договірні відносини. На території України дозволено використовувати платіжні картки емітовані банками – членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем. Банки можуть самостійно або разом із зацікавленими фінансовими і не фінансовими установами (підприємствами) створювати внутрішньодержавні одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи. Вони запроваджують власні або запропоновані іншими розробниками проекти, попередньо узгодивши їх нормативні документи з НБУ.

Банки, клірингові та інші установи, які надають фінансові послуги із застосуванням платіжних карток, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних систем про членство або про участь у цих системах. Умови такого партнерства повинні відповідати чинному законодавству України.

Положенням обумовлено права, обов’язки відповідальність емітентів та держателів платіжних карток порядок і умови відкриття карткових рахунків, види операцій, які виконуються за допомогою платіжних карток.

Клієнти банку-емітента (чи банку, який діє від його імені) та їх довірені особи можуть застосовувати платіжні картки для безготівкової оплати товарів чи послуг, перерахування коштів із карткових рахунків на рахунки інших осіб купівлі товарів та послуг у системах електронної комерції. Картки використовуються також для одержання готівки у касах банків, банкоматах та касах обміну іноземної валюти уповноважених банків.

Юридичні особи (чи їх довірені особи) користуються корпоративними платіжними картками для розрахунків (у безготівковій та готівковій формі), пов’язаних із статутною і господарською діяльністю, оплатою витрат на відрядження та представницьких витрат в Україні та за її межами[21, с.52]

Згідно з Положенням банки можуть видавати клієнтам кілька карток, використовуючи для проведення операцій один картковий рахунок. На картра­хунку відображають операції із застосу­ванням різних видів карток однієї або кількох платіжних систем, виданих клієнту та/або його довіреним особам у національній та/або іноземній валю­тах.

Ведучи розрахунки із застосуванням платіжних карток, важливо дотриму­ватися правил документообігу. Кожна операція має супроводжуватися оформ­ленням усіх необхідних документів на паперових носіях (сліпу, квитанції тор­говельного термінала, чека банкомата тощо). Чек банкомата надається клієнту його довіреній особі за вимогою. За­значені папери мають статус первинно­го платіжного документа - вони під­тверджують виконання розрахункової операції і можуть бути використані для врегулювання спірних питань між клієнтом та емітентом платіжної карт­ки. для таких розрахункових документів встановлено обов'язкові реквізити.

Згідно з Положенням, щоб зменшити ризики невиконання зобов'язань уразі неплатоспроможності емітентів та/або еквайрів, платіжні організації внутрішньодержавних багатоемітентних платіжних систем повинні сформу­вати і постійно підтримувати страхо­вий фонд для покриття ризику непла­тежів за операціями з картками. Стра­ховий фонд може використовувати ли­ше платіжна організація даної системи разі потреби погашення заборгова­ності одного члена системи перед інши­ми її членами та учасниками (за вста­новленими цією організацією прави­лами, передбаченими її установчими та нормативними документами). Розмір страхового фонду розраховується за ме­тодикою, визначеною платіжною ор­ганізацією внутрішньодержавної пла­тіжної системи. Способи та порядок його формування не повинні суперечи­ти чинному законодавству України і відповідним нормативно-правовим актам НБУ.

Нововведення у Положенні стосу­ються передусім держателів карток -  фізичних осіб-підприємців, котрим банки відтепер мають видавати корпо­ративні платіжні картки. Фізичним осо­бам, які не є суб'єктами підприємниць­кої діяльності, емітент надає особисті платіжні картки. Зарахування (попов­нення) коштів на картрахунки фізичних осіб і фізичних осіб-підприємців без статусу юридичної особи здійснюється шляхом внесення готівки через касу свого або іншого банку та депозитні банкомати, чи шляхом переказу коштів з інших поточних або депозитних рахунків, а також із рахунків інших осіб за їх дорученням. При цьому враховують­ся обмеження, встановлені вітчизня­ним законодавством.

Уперше нормативно-правовим ак­том НБУ врегульовано питання сто­совно агентських схем, які набули по­ширення в Україні в останні роки і за якими банки, що не є членами міжна­родних платіжних систем, здійснювали емісію та еквайринг карток Згідно з Положенням банки можуть укладати договори про розповсюдження аген­том від імені емітента карток лише в то­му разі, якщо це дозволено правилами платіжної системи та не суперечить ук­ладеному емітентом з платіжною систе­мою договору (отриманій ліцензії). Ек­вайринг у межах України здійснюється виключно юридичними особами -рези­дентами, що уклали договір із платіжною організацією відповідної платіжної системи [17, с.11].

У положенні досить детально визна­чено основні зобов'язання емітента і держателя платіжної картки. Найбільш повно врегульовано питання щодо обов'язку емітента інформувати дер­жателя платіжної картки. Інформація повинна надаватися у письмовій або електронній формі. складається вона із двох блоків: перший емітент зобов'яза­ний надати держателю до і при укла­данні договору-з ним (тобто до фак­тичної видачі платіжної картки), а дру­гий - після здійснення держателем операцій. Визначені Положенням обов'язки держателя спрямовані на­самперед на забезпечення належних умов застосування платіжної картки.

У Положенні чіткіше визначено ста­тус наперед оплачених платіжних кар­ток, порядок їх емісії та розповсюд­ження, а також обліку операцій на карт­рахунках за такими картками. Користувачі самостійно обирають платіжні інструменти, що найкраще відповідають їхнім потребам щодо термінів виконання платежів, вартості послуг, правової бази та ін. так, масові роздрібні платежі можуть виконуватися за допомогою готівки, чеків. Пластикових карток або кредитових переказів, а фірми для передачі своїх інструкцій до банків використовують магнітні носії або електронні засоби зв’язку.  

 

2.  Основні елементи платіжної системи для фізичних осіб їх характеристика

На сучасному етапі іде процес розвитку національної платіжної системи України. В більшості випадків українські банки є членами міжнародних платіжних систем, а деякі з них випускають власні пластикові картки.

Для більш детального розуміння усіх процесів, пов‘язаних з пластиковими картками, детально зупинимося на визначенні основних складових платіжної системи.

Персоніфікований платіжний інструмент, що надає можливість користувачеві карткою здійснювати безготівкові розрахунки по оплаті товарів або послуг, а також отримання готівки в відділеннях банків і банківських автоматах (банкоматах) називається пластикова картка. Прийняття картки до оплати і видача готівки по ній здійснюється підприємствами торгівлі або сервісу, або ж банками, які є членами платіжної системи, що обслуговують  картки.

Отже, пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену з спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб‘єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банка-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім‘я власника картки, номер його рахунку, строк дії картки. Крім цього на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис. Алфавітно-цифрові дані – ім‘я, номер рахунку і інші - можуть бути ембосовані, тобто нанесені рельєфним шрифтом. Графічна інформація дає можливість візуальної ідентифікації власника картки. Однак, для використання в банківській платіжній системі цього недостатньо. По-перше, така картка може бути легко підроблена, по-друге, автоматична обробка такої картки проблематична. Крім того, потрібно зберігати на картці ряд конфіденційних даних, що полегшує процедуру авторизації. Все це призводить до необхідності занесення ідентифікаційних даних на банківські пластикові картки додатково в закодованому вигляді. Це завдання може бути вирішене за допомогою різноманітних фізичних механізмів. У картках зі штрих-кодом в якості ідентифікаційного елементу використовується штриховий код, аналогічний коду, який застосовується для маркування товару. Зчитування коду відбувається за допомогою інфрачервоного проміння. Картки з магнітною стрічкою на сьогоднішній день найбільш розповсюджені. Магнітна стрічка розташована на зворотній стороні картки і складається з трьох доріжок. Дві перші потрібні для зберігання ідентифікаційних даних, а на третю можна записувати інформацію. Захищеність карток з магнітною стрічкою, як і попередніх, відносно низька. Так, в США в 1992 році загальний розмір збитків від махінацій з кредитними картами з магнітною стрічкою (без врахування збитків по банкоматам) перевищив один мільярд доларів. Але, існуюча розвинена інфраструктура платіжних систем, що використовують їх, і відсутність у світових лідерів “карткового” бізнесу - компаній VISA i Europay повномасштабного стандарту на більш перспективний вид карток - смарт-карти - і є причинами інтенсивного використання карток з магнітною стрічкою і сьогодні. В смарт-картах носієм інформації є  мікросхема. Стосовно вартості карток пам‘яті, то вони мають відносно високу вартість (в 5-7 разів вище відносно магнітної карти). Однак в останні роки ціни на них суттєво знизилися у зв‘язку з вдосконаленням технології і ростом об‘ємів виробництва. Також існують карти з мікропроцесором, які по суті відповідають характеристикам персональних комп‘ютерів 80-х років[33, с.40]. Ці два останні види карт розглядаються сьогодні як найбільш перспективний вид пластикових карт. Прикладом може бути багатоцільова карта фірми Toshiba, що використовується в системі VISA. В доповнення до всіх можливостей звичайної мікропроцесорної карти, ця карта також має невеликий дисплей і допоміжну клавіатуру для введення даних. Ця карта об‘єднує в собі кредитну, дебетову і передплатну карту, а також виконує функції годинника, календаря, калькулятора, здійснює конвертацію валюти, може служити книжкою для нотатків.