Система національних рахунків та її макроекономічні показники в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет харчових технологій

Кафедра економічної  теорії та політології

Курсова робота

з дисципліни «Макроекономіка» та «Основи  економічної теорії»

на тему: “Система національних рахунків та її макроекономічні

показники в Україні”

Науковий керівник                                                                    Виконав студент

Шипов М.В.                                                                                    групи ЕіМ І-3

Кравець Юрій Тарасович

Київ - 2011

 “Система національних рахунків  та її макроекономічні

показники в Україні”

План

Вступ

Гл. І Статистичні інструменти  обліку показників національного виробництва

      §1. Історія створення  і розвитку системи національних рахунків

      §2. Основні принципи  побудови і елементи структури  системи

            національних рахунків

Гл. ІІ Особливості застосування система  національних рахунків в аналізі  макроекономічних показників

      §1. Методи підрахунку валового продукту

   §2  Макроекономічна оцінка  рівня зайнятості і цін, розподілу  доходів і

         рівня життя,  сфери зовнішньоекономічних зв’язків.

Гл. ІІІ Система національних рахунків в макроекономічному аналізі  економіки України

   §1. Історія впровадження системи національних рахунків

   §2. Оцінка окремих макроекономічних  показників розвитку національної  економіки.

Висновки

Використана література

Вступ

      Перехід України  на ринкові відносини потребує  докорінної перебудови обліку  та статистики. Але зробити це миттєво просто неможливо. Цей процес має тривалий еволюційний характер. Для того щоб прискорити його, не порушуючи внутрішньої сутності, необхідно засвоїти практичний досвід, накопичений країнами з розвинутою економікою, та запровадити міжнародні стандарти обліку і статистики, з урахуванням позитивного національного досвіду.

      Центральне місце  з-поміж міжнародних стандартів  обліку та статистики належить  системі національних рахунків (СНР). СНР – це найважливіший сучасний  міжнародний стандарт 00Н в галузі національного рахівництва. Ним користуються статистичні органи більшості країн світу. СНР нині в країнах з ринковою економікою є важливою складовою. Україна після проголошення незалежності почала переходити від колишнього радянського балансу народного господарства до СНР. У наш час Держкомстат України розробляє і публікує тільки національні рахунки.

      Сучасна система  управлiння економiкою на макрорiвнi не може функцiонувати без СНР,  яка дає змогу проводити монiторинг, здiйснювати моделювання, прогнозування та регулювання розвитку економiки, оцiнку результатiв реалiзацiї державної економiчної полiтики, мiжнароднi макроекономiчнi зiставлення. Нинi систему нацiональних рахункiв запроваджено у бiльшостi країн свiту.

      Отож робота  над цією темою є актуальною.

      Але широке впровадження  методології СНР в економічну  статистику та бухгалтерський  облік гальмується обмеженою  кількістю фахівців, які володіють  цим складним як в теоретичному, так і в практичному плані  предметом.

      Завданням цієї праці є ознайомлення з основними категоріями, принципами побудови, показниками СНР, тобто із системою економічної інформації, яка використовується у світі для опису та аналізу економічного процесу на макрорівні. СНР є універсальною міжнародною економіко-статистичною мовою спілкування економістів, статистиків, політиків, фінансистів, дипломатів, менеджерів різних країн та наукових шкіл.

     СНР є логічно послідовною,  гармонічною та цілісною сукупністю  макроекономічних рахунків, балансів  активів та пасивів, а також таблиць, в основу яких покладено низку узгоджених на міжнародному рівні понять, визначень, класифікацій та правил обліку. СНР дає можливість виражати економічні дані у формі, придатній для здійснення економічного аналізу та прийняття важливих управлінських рішень

           Майбутнім  фахівцям зі статистики, обліку, фінансів, державного управління  економікою, з менеджменту, маркетингу, міжнародної економіки важливо  знати основні засади побудови  СНР для того, щоб ефективно  використовувати систему показників СНР, яка адекватно описує структуру, механізм функціонування ринкової економіки.

      . Метою роботи  є комплексний науковий аналіз  системи національних рахунків, а саме змісту та значення  для макроекономічного аналізу,  теоретичні засади та принципи побудови, етапи розвитку СНР в Україні і власне показники, включаючи і нові.

      Теоретичну основу  курсової роботи складають наукові  праці вчених, які аналізували  загальні питання СНР та висвітлювали  проблеми становлення в Україні,  а саме В.Д.Базилевич, Тітьонко О.М., Л.О.Баластрик, С.Будаговська, Р.М.Моторин, Б.Т. Рябушкін та ін.

Гл. І Статистичні інструменти  обліку показників національного виробництва

 §1. Історія створення і розвитку  системи національних рахунків

           Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом.  Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування); досліджує взаємозв'язки, що формуються між цими величинами, які виражають діяльність цілих груп господарських суб'єктів; розглядає економічні явища з глобальної точки зору.

      Розвиток макроекономічного  аналізу можна пояснити декількома  причинами:

      – міркування  економічної політики: державне  втручання торкається всієї економіки або її великі сектори; воно позначається на самих різних економічних рішеннях всіх громадян – їх споживанні, заощадженнях, капіталовкладеннях); проблеми, що встають при цьому повинні розглядатися в рамках глобальної теорії. Іншою перевагою такої теорії є можливість використати кількісні показники при підрахунку сукупних величин за допомогою технічних інструментів національного розрахунку.

      – теоретичні  міркування. Справа в тому, що  макроекономічний аналіз може  брати до уваги такі факти  і труднощі, які не виявляються в індивідуальному плані. Характерні особливості і поведінка якоїсь сукупності не піддаються визначенню за допомогою простого підсумовування характерних особливостей поведінки його складових елементів.

      Нерідко виявляється  необхідним враховувати при макроекономічному аналізі не тільки розмір сукупних величин, але і їх структуру. Сам аналіз буде тим більше плідним, чим більше вдасться розікласти агреговані величини на деяке число більш дрібних величин, з тим щоб скоротити неоднорідність, зберігши при цьому можливість оперувати системою загалом.

      Система національних  рахунків (СНР) – це сукупність  взаємопов’язаних показників та  класифікацій, яка віддзеркалює  реальні явища і процеси економіки  на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх суб’єктів, що беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.

      Для чого потрібна  СНР?

      Вчені пов’язують появу системи національного рахівництва з найбільш екстремальними подіями, що відбувалися у суспільстві. Так, приміром, Перша світова війна поставила перед урядами країн, втягнутих у неї, проблему обліку агрегованих показників, необхідних для вироблення економічної політики, здатної реалізувати військові та політичні цілі.[1]

            Велика депресія 29–33-х посилила  потребу в макроекономічних показниках. Вони були необхідні для того, щоб поставити „діагноз” економіці  та виробити заходи впливу  держави на економіку з метою обмеження впливу на неї циклічних коливань.

      Отже, інформація, що  міститься в системі національних  рахунків, необхідна насамперед  органам державної влади для  вироблення економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів соціально-економічного розвитку.

      Її користувачами  є також науково-дослідні інститути  та вищі навчальні заклади,  котрі черпають з СНР інформацію  для вивчення макроекономічних  явищ і процесів, виявлення тенденцій  розвитку макроекономіки, розробки макроекономічних теорій і моделей.

      Окрім того, в ній  зацікавлені менеджери, підприємницькі  та бізнесові структури, які  хочуть мати інформацію про  стан макроекономічного середовища, в якому вони планують здійснювати  свою діяльність.

СНР вміщує в собі інформацію, вкрай необхідну міжнародним економічним організаціям (ООН, МВФ) для прийняття виважених управлінських рішень  щодо надання кредитів, допомоги країнам-учасницям.

     Розглядаючи процес  еволюції ідей національного  рахівництва, слід зазначити, що створення системи національних рахунків розпочалося ще у сімнадцятому столітті. Протягом кількох століть вчені-економісти  різних країн створювали базу для розвитку СНР.

     В історії розвитку  системи національних рахунків  розглядається чотири етапа:

    • перший етап, підготовчий,  триває він у XVIII столітті і  основною подією на даному  етапі вважається введення в  користування поняття національного  доходу.

    • другий етап (функціональний) триває з XIX   до початку  XX століття і саме тоді було пояснено механізм функціонування економіки та введено методики вимірювання національного доходу;

    • організаційним етапом  є третій етап, що тривав на  початку ХХ століття до 1947 року  і ознаменований був створенням  міжнародних організацій та ООН;

    • четвертий етап триває з 1947 і до нині, автор називає його оптимізаційним, під час цього етапу було створено СНР і надалі  триває його оптимізація [2]

 У сучасних умовах одним  із головних інструментів розробки  національної економічної політики  країни стає економічна модель, яка будується на основі СНР з її важливою складовою частиною – міжгалузевим балансом. Це пов’язано з можливостями застосування міжгалузевого балансу для більш повної характеристики потоків продуктів та послуг, аналізу змін структури національної економіки, наслідків зміни цін, вартісних і натурально-речових пропорцій, здійснення прогнозованих макроекономічних розрахунків на основі коефіцієнтів витрат одних продуктів на виробництво інших, тобто необхідністю відображення реальних ринкових процесів, що мають місце в економіці України на етапі переходу до ринкових відносин в сучасній економічній системі світу на данний момент.

         Суттєвою  рисою міжгалузевого балансу  за методологією СНР є детальна  класифікація виробничого процесу  і встановлення тісного зв’язку з національними рахунками, що відображають цей процес. Вона розкриває ясну і стабільну картину виробничої структури у такому вигляді, який дає змогу встановити наслідки зміни попиту на конкретний продукт для різних галузей виробництва. На практиці це означає, що виробництво продуктів слід згрупувати по окремих їх видах, однорідних з точки зору тих продуктів, до яких вони відносяться. Отже, для більш детального та об’єктивного відображення специфіки виробництва, споживання та нагромадження в економіці, широкого використання показників міжгалузевого балансу в економічній практиці необхідно розробити номенклатури галузей і видів економічної діяльності, що об’єднують підприємства, однорідні за вироблюваною продукцією, видом використаної сировини або характером технологічного процесу. У зв’язку з розробкою і впровадженням в економічну практику нової Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), створеної на основі Класифікації видів економічної діяльності Євростату (NACE) та міжнародної стандартної галузевої класифікації ООН (ISIC) було визначено перелік видів економічної діяльності для складання міжгалузевого балансу за розширеною програмою, у якому виділено 92 види економічної діяльності, та за скороченою програмою (щорічною), у якому виділено 30 видів економічної діяльності.

      Баланси народного  господарства – це система  взаємопов’язаних макроекономічних  показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась  і аналізовувалась модель централізованої  планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену  сферу дослідження та інформаційного забезпечення – сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту.[3]

          Матеріальний  баланс відображав рух ресурсів  та використання матеріальних  благ. Сфера послуг розглядалась  як система перерозподічих відносин  і не  включалась   у   виробництво   сукупного   суспільного   продукту (ССП ).

          Розподіл  доходів та операцій з фінансовими  активами в БНГ не знайшов  належного відображення, оскільки  в централізовано-розподільчий економіці  вони не мали визначального  значення.

          Порівнюючи  дві системи національного рахівництва, варто зазначити, що обидві вони мали за мету опис існуючої економічної моделі.

          Незважаючи  на суттєві відмінності між  розглянутими вище системами  відображення макроекономічних  показників, баланси народного господарства (БНГ) суттєво вплинули на систему національних рахунків (СНР). Цей вплив зумовлений насамперед тим, що БНГ були розроблені статичними органами СРСР значно раніше СНР. Перший баланс  народного господарства описує радянську економіку в 1925 – 1926 рр.[4]

      Системою національних рахунків запозичені:

  •    таблиці БНГ, в яких відображено міжгалузеві зв’язки економіки;

•    класифікація кінцевого  споживання на колективне та індивідуальне;

•    концепція загального споживання тощо.

      Тільки в другій  половині ХХ ст. принципи складання БНГ та їх показники починають безпосередньо координуватись з СНР.

 §2. Основні принципи побудови  і елементи структури системи

        національних  рахунків

      Система національних  рахунків — це адекватний ринковій  економіці національний облік, який створюється на основі європейських стандартів і адаптується до національних умов. Система національних рахунків завершується на макрорівні системою взаємопов'язаних статистичних показників. Вона побудована у вигляді певного набору рахунків та балансових таблиць, що характеризують результати економічної діяльності, структуру економіки та найважливіші взаємозв'язки в національному господарстві.

     Національна економіка  охоплює діяльність тільки резидентів, незалежно від місця їх знаходження  на території даної держави чи за її межами. До резидентів належать домашні господарства, підприємства та організації, які беруть участь в економічній діяльності на території держави протягом року або більш тривалого періоду. Поняття резидента не збігаються з поняттям громадянства чи національності. Практично до резидентів даної держави належать особи, які проживають на її території, за винятком тих, які приїжджають на відносно короткий строк, тобто менше року (туристи, артисти, спортсмени, учені, сезонні робітники та ін.); виключаються також члени іноземних посольств, представництв та інших дипломатичних установ; склад військових підрозділів інших держав, які базуються на території даної держави. До категорії резидентів належать також громадяни держави, які наймані посольствами, консульствами інших країн, розташованих на території даної країни.

       Основними секторами  економіки по СНР є: нефінансові  корпоративні та квазікорпоративні  підприємства, зайняті виробництвом  товарів та послуг, що реалізуються  на ринку; фінансові підприємства (корпорації), які об'єднують юридичних осіб, зайнятих наданням фінансових послуг (банки, страхові організації тощо); сектор загального державного управління, який складається з державних установ, що фінансують з бюджету та надають суспільству колективні послуги в галузі управління, оборони, правопорядку, фундаментальної науки, а також індивідуальні безплатні послуги у сфері освіти та охорони здоров'я; приватні некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства (як споживачі, так і виробники); інші (з урахуванням зовнішньоекономічних зв'язків).

       Система національних  рахунків має чітку структуру  показників, які характеризують  основні явища економічного життя:  виробництво, доход, споживання, нагромадження. До балансуючих показників у СНР належать валова додана вартість, валовий прибуток (змішаний доход), валові первинні доходи (або національний доход), валовий наявний доход, валове заощадження, чисте кредитування або чисте позичання.

       У СНР національна економіка на макрорівні відображається в таких рахунках: продуктів і послуг, виробництва, утворення, розподілу, перерозподілу та використання доходів, капітальних витрат, фінансовому рахунку й рахунках зовнішньоекономічної діяльності. СНР охоплює всі процеси й стадії економічного обігу: виробництво товарів і послуг, створення, розподіл і перерозподіл доходів, їх використання на споживчі витрати й нагромадження — та всіх наявних у країні юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у цих процесах.

       СНР базується на відповідних принципах. Перший принцип полягає в тому, що валовий продукт і національний доход країни відтворюються не тільки у сфері матеріального виробництва, але і у сфері послуг, до яких відносяться компанії та підприємства, приватні некорпоратизовані підприємств та підсобні господарства, які надають послуги, особи вільних професій (адвокати, артисти, журналісти та ін.), працівники сфери управління, фінансово-комерційних організацій, некомерційних організацій (клубів, товариств, асоціацій), армії, наймані прислуги, господарі житла, яке здається в оренду. Таким чином, практично не враховується лише нелегальна діяльність членів суспільства.

      Другий принцип,  який лежить в основі СНР,  пов'язаний з визнанням того, що  у створенні вартості товарів та послуг поряд з таким фактором виробництва, як праця, беруть участь земля, капітал та підприємницька діяльність. У зв'язку з цим отриманий прибуток розглядається як результат сукупного використання всіх факторів виробництва.

       Однією з головних ідей СНР є упорякування інформації щодо різних аспектів економічного процесу таким чином, щоб забезпечити виявлення і характеристику загального стану і головних результатів економічної діяльності, а також структури економіки. Для цього в СНР застосовують різні

типи класифікацій і групувань.Головні  з них:

    • Інституційних одиниць  за секторами економіки

    • Галузей економіки

    • Економічних операцій

    • Активів і пасивів

    • Товарів і послуг

    • Витрат органів  державного управління за призначенням витрат

    • Податків та субсидій

      Розглянемо основні  класифікації СНР:

         1. Класифікація  інституційних одиниць за секторами  економіки — одна з центральних  у СНР. Одиниця класифікації  — так звана інституційна одиниця,  тобто господарюючий суб’єкт, який самостійно приймає рішення, що стосуються його економічної діяльності, розпоряджається своїми матеріальними і фінансовими ресурсами та розробляє повний набір бухгалтерських рахунків. Існує два типи інституційних одиниць: юридичні особи (підприємства, корпорації, державні установи, банки і страхові компанії, громадські організації та ін.) і домашні господарства. Останні розглядаються як самостійні інституційні одиниці, оскільки вони є центрами прийняття рішень, що визначають їх поведінку.

        2. Класифікація галузей економіки — одна з важливих у СНР. Одиницею галузевої класифікації є заклад, тобто одиниця відносно однорідна щодо виробленої продукції, застосованої технології та структури витрат; одиниця, що перебуває в одному місці та про діяльність якої може бути отримана певна інформація. В якості закладу може виступати або підприємство (фірма), якщо воно є достатньо однорідним, або окремі підрозділи підприємства, якщо вони відповідають наведеному вище визначенню.

         3. Класифікація товарів і послуг

      Вона здійснюється  за основними групами товарів  та послуг відповідно до вимог  Міжнародної центральної класифікації  продуктів, схваленої Статисти-

чною комісією ООН у 1993 р..

         4. Класифікація  витрат органів державного управління

      Ця класифікація  фіксує витрати органів державного  управління за призначенням витрат. Вона передбачає такі рубрики,  як загальне управління, оборона,  освіта, охорона здоров’я, наука,  культура, мистецтво та ін., що  дозволяє розмежувати споживання  органів державного управління на колективне чи індивідуальне споживання.

        5. Класифікація  податків і субсидій

     У СНР здійснюється  розрізнення між поточними і  капітальними податками, між податками  на виробництво й імпорт, з  одного боку, і податками на доходи і власність – з іншого.

      Податки на виробництво  та імпорт розглядаються в  СНР ООН 1993 р. як первинні  доходи органів державного управління; податки на доход і власність  трактуються як перерозподільчі  платежі. Податки на виробництво  й імпорт, в свою чергу, поділяються на дві групи: податки на продукти (продуктові податки) та інші податки на виробництво та імпорт (неприбуткові податки). Такий розподіл має значення для оцінки валового випуску продуктів та послуг. Податки на продукти (крім ПДВ і податків на імпорт) входять до складу валової доданої вартості (ВДВ) за цінами виробників, але не включаються до складу ВДВ при оцінці за основними (базовими) цінами. Податки на виробництво виступають елементом ВДВ як в цінах виробників, так і в основних (базових) цінах. Але ні перші, ні другі не є елементом факторної вартості.

         Одним із  базових понять у СНР є поняття  економічної операції. Економічна  операція — це групування певних  елементарних потоків з їх  змістом, тобто це добровільна  взємодія між не менш як двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом і використанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів, прийняттям фінансовим зобов’язань тощо.

          На відміну  від групувань економічних одиниць класифікація економічних операцій в СНР здійснюється на одній основі, тобто коли вони класифікуються і визначаються за секторами і галузями економіки однаково. У цих умовах підсумок за галузями дорівнює підсумку за секторами.

Усі економічні операції в СНР поділяються на такі групи:

    ▪ Операції з товарами  і послугами

    ▪ Розподільчі операції

    ▪ Операції з фінансовими  інструментами

    ▪ Інші операції, що  характеризують зміну активів  внаслідок екстраординарних подій  (пожежі, повені, катастрофи тощо).

       Операції з  товарами і послугами характеризують  виробництво, обмін та використання  продуктів і послуг у галузях  і секторах економіки. Вони  відображають їх походження (виробництво,  імпорт) та використання (проміжне  і кінцеве споживання, формування основного капіталу, експорт) на протязі року.

       Розподільчі операції  об’єднують операції, метою яких  є розподіл і перерозподіл  доходів, створених у виробництві,  а також перерозподіл заощаджень.[5]

       Отже, операції  розподілу і перерозподілу доходів, включаючи і чисті доходи, отримані від інших країн, показують процес формування валового національного наявного доходу, а операції перерозподілу заощаджень відображають рух капітальних трансфертів, що впливає на рівень інвестицій та багатства.

        Операції з  фінансовими інструментами характеризують  зміни фінансових активів і  пасивів (придбання фінансових  активів, прийняття фінансових  зобов’язань, наприклад, позики, кредити, приріст депозитів у  банках тощо.

        Остання група  — інші операції — не стосується операцій, які передбачають добровільну взаємодію двох або більше партнерів, а характеризує операції, пов’язані зі зміною активів внаслідок непередбачуваних подій, стихійного лиха. Тому такі операції фіксуються у «рахунках інших змін активів», передбачених у СНР для відображення такого роду змін в активах.

Гл. ІІ Особливості застосування система  національних рахунків в аналізі  макроекономічних показників

§1. Методи підрахунку валового продукту

     Виробництво здійснюється  для задоволення потреб людей. У кожній країні за деякий проміжок часу (наприклад, за рік) створюється певна кількість різних товарів і послуг. Як виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці? Для цього обчислюють валовий внутрішній продукт.

   Валовий внутрішній продукт  (ВВП) вимірює ринкову вартiсть   кінцевих товарів і послуг, вироблених  у даній країні протягом певного  періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається  номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів і послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

       Валовий внутрішній  продукт, обчислений у постійних  цінах, називається реальним ВВП.  Саме цей показник дає змогу  судити про зміни у фізичному  обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з роками скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом.[6]

      Діловий цикл охоплює дві головні фази — піднесення і спад та два поворотні пункти циклу — вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних зменшується. Найвищу точку піднесення називають вершиною, а найнижчу точку спаду — дном. Тривалість ділового циклу різна — від 2 до 10 і більше років. Економічні цикли бувають:

1.Короткотермінові ( 3-4 роки0 – кризи  кредитно-грошової системи.

2.Середньотермінові  ( 7-11 років)  – кризи промислового виробництва   товарів.

3.Великі ( 40 – 60 років ) – пов‘язані  з періодично виникаючою необхідністю  технологічного відновлення способу  виробництва.

   Коливання реального ВВП  простежується здебільшого лише в короткостроковому періоді. У тривалому періоді, більшість країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням.

   Для визначення тенденції  економічного зростання використовують показник природного ВВП. Для розуміння суті цього показника до уваги треба взяти взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям, який існує в ринковій економіці в короткостроковому періоді. Зі збільшенням зайнятості ВВП зростає, але водночас прискорено починають зростати й ціни; у фазі спаду масштаби безробіття зростають, але темпи зростання цін уповільнюються.

   Між високим і низьким  рівнем безробіття є такий  його рівень, який називають природною  нормою безробіття. За природної  норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим. Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП.

   Упродовж ділового циклу  фактичний ВВП відхиляється від  природного. У роки спаду фактичний  ВВП менший за природний, а в роки піднесення може перевищувати його. Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП - розривом. Цей розрив може бути зі знаком "плюс", зі знаком "мінус" або дорівнювати нулю. ВВП - розрив зі знаком "плюс" означає, що економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги.

Протилежна ситуація простежується, коли ВВП - розрив має знак "мінус". Це означає, що економіка виходить за межі природного ВВП і ціни починають  прискорено зростати.

   Отже, валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, як правило, року.

   Валовий внутрішній продукт,  як уже зазначалося, обчислюють  трьома методами:

       1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг  (за видатками — метод кінцевого використання);

       2) як суму грошових  доходів, отриманих від виробництва  продукції у цьому році (за  доходами — розподільний метод);

      3) як суму доданої  вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями — виробничий метод).

Додана вартість – різниця між  вартістю вироблених товарів і послуг і вартістю витрат на виробництво  й реалізацію продукції.