Система оподаткування в Україні

Вступ  

      Актуальність  теми дослідження визначається тим, що податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються вдосконаленням системи податків, адже вони є платою суспільства за виконання державою її функцій.

      Питання вдосконалення оподаткування знаходяться  в центрі уваги наукової і громадської  думки з моменту отримання незалежності України. Особливо сьогодні, в пошуках шляхів виходу з економічної кризи, назріла необхідність податково-бюджетного регулювання в Україні замість проведення суто фіскальної податкової політики. Крім цього, сьогодні на державному рівні визнано гостроту проблеми оподаткування, пов’язаної з надмірністю податкового тягаря. Останній і є однією з причин фінансової нестабільності підприємств, зменшення сукупного попиту і економічної кризи.

      Чинна податкова система зазнає нищівної критики як у наукових колах, так  і з боку підприємців, політичних діячів, депутатського корпусу. Однак  стає дедалі очевиднішим, що ця критика багато в чому базується на емоційних, поверхневих чинниках економічної дійсності. Відсутній глибокий аналіз фінансових зв’язків в економіці, потреб держави у фінансових ресурсах для виконання нею функцій регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності, систем державного управління.

      Отже, нині існує необхідність всебічного дослідження питань, пов’язаних із впливом системи оподаткування  на економічні процеси. Українські вчені мають певні здобутки в дослідженні теоретичних і практичних аспектів оподаткування.

      Віддаючи  належне напрацюванням українських  вчених, слід відзначити, що багато проблем  оподаткування ще не знайшли однозначного трактування. Залишаються дискусійними питання щодо принципів побудови і напрямів реформування податкової системи з урахуванням особливостей трансформаційного періоду. Значні розбіжності спостерігаються у поглядах вчених-економістів на структуру податкової системи; параметри податкового навантаження на економіку; необхідність диференціації ставок податків; сферу використання податкових пільг, які породжують негативні наслідки в практиці оподаткування. При реформуванні національної податкової системи не в повній мірі враховується досвід реформування податкових систем в розвинутих і постсоціалістичних країнах. У зв’язку з розробкою в деяких постсоціалістичних країнах податкових кодексів центральною проблемою обговорення стали напрями вдосконалення оподаткування, насамперед, кількісні параметри податкових ставок, пільгове та спрощене оподаткування, загальний рівень податкового тягаря.

      Актуальність  зазначених проблем, їхня практична  значимість і недостатня наукова  розробленість визначили вибір  теми курсової роботи та обумовили  постановку мети та завдання даного дослідження.

      Метою роботи є теоретичне обґрунту вання  основних напрямів національної податкової системи в трансформаційний період.

      Для реалізації зазначеної мети були поставлені такі завдання:

      - узагальнити теоретичні основи формування податкової політики та впливу податків на макро- і мікропроцеси в економіці;

      - проаналізувати стан та тенденції розвитку податкової системи в Україні й оцінити їхню ефективність і визначити недоліки;

      - розробити і обґрунтувати концептуальні засади вдосконалення національної податкової системи;

      - розробити практичні рекомендації щодо основних напрямів реформування податкової системи України з урахуванням світового досвіду.

      Об’єктом  дослідження є процес функціонування податкової системи України.

      Предмет дослідження складають теоретичні й практичні проблеми реформування податкових відносин у трансформаційний період.

      Інформаційною базою дослідження є основні  положення законів України, указів і послань Президента України, постанов Верховної Ради України, постанов Кабінету Міністрів України з питань оподаткування. Використано матеріали Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України.

1. Система оподаткування в Україні та її основні елементи

      Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

      Становлення податкової системи України почалося з прийняття 25 червня 1991 року Закону України " Про систему оподаткування " [12, с.72-79]. Цим Законом було створено передумови для її наступного розвитку. Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків, зборів, платежів до бюджету та внесків до бюджетних цільових фондів, що стягуються у визначеному по рядку.

      Податки та збори — це обов’язкові платежі  до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах визначених законодавчими актами України. В Україні стягуються загальнодержавні податки та збори, а також місцеві податки та збори.

      Встановлення  і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам  є прерогативою Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів у відповідності до законів України про оподаткування.

      Платниками  податків і зборів (обов'язкових  платежів) є юридичні і фізичні  особи, на яких згідно з законами України  покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

      Облік платників податків і зборів (обов'язкових  платежів) здійснюється державними податковими  органами та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов'язкових платежів) лише за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік у державному податковому органі, і у триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.

      Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну [15, с.22-30].

      Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

      Регулююча функція виявляється в наданні  пільг з оподаткування окремим  галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості  та інше.

      Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

      Стимулююча  функція створює орієнтири для  розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція  може бути пов'язана із застосуванням  пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування [17, с. 36].

      Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

      Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати (схема 1).

      Платником, або суб'єктом податку є фізичні або юридичні особи, на яких згідно з діючими законами покладено обов'язок сплачувати податки і збори.

      Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у  тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

      Податкова ставка - це встановлена величина податку на одиницю оподаткування.

      Податкові пільги - повне або часткове звільнення від податків для певних категорій платників.

      Джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від  реалізації продукції.

      Рис 1. Структурно-логічна схема елементів податкової системи України

      З розвитком податкових відносин в  Україні відбувались зміни принципів  побудови та призначення системи оподаткування, які були викладені в новій редакції закону (Рис 2) [6, с. 10].

      Рис 2. Структурно-логічна схема принципів побудови системи оподаткування

      Вони передбачають:

      - стимулювання науково - технічного  прогресу, технологічного оновлення  виробництва, виходу вітчизняного  товаровиробника на світовий  ринок високотехнологічної продукції;

      - стимулювання підприємницької виробничої  діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

      - обов'язковість - впровадження норм  щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених  на підставі достовірних даних  про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

      - рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних  осіб здійснюються у певній  частці від отриманого прибутку  і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

      -рівність, недопущення будь- яких проявів  податкової дискримінації забезпечення  однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

      - соціальну справедливість - забезпечення  соціальної підтримки малозабезпечених  верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

      - стабільність - забезпечення незмінності  податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

      - економічну обґрунтованість - установлення  податків і зборів (обов'язкових  платежів) на підставі показників  розвитку національної економіки  та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

      - рівномірність сплати - встановлення  строків сплати податків і  зборів (обов'язкових платежів), виходячи  з необхідності забезпечення  своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

      - компетенція - встановлення і  скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також  пільг їх, платникам здійснюються  відповідно до законодавства  про оподаткування виключно Верховною  Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

      - єдиний підхід - забезпечення єдиного  підходу до розробки податкових  законів з обов'язковим визначенням  платника податку і збору (обов'язкового  платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку й збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

      Загальновідомо, що для ефективного функціонування системи оподаткування обов'язковими є також зручність і простота розрахунку податків, а отже, і легке  розуміння платниками.

      Новий якісний етап у розвитку податкової системи України почався в 1997 р. і в теперішній час проводиться розробка Податкового кодексу України, яким будуть відрегульовані принципи оподаткування, визначені податкові критерії, які мають першочергове значення для податкової системи [21, с.53]. 
 

2. Загальнодержавні  податки і збори та порядок їх стягнення

      Загальнодержавні  податки та інші обов’язкові платежі  встановлюються Верховною Радою  України і вираховуються по всій території України.

До загальнодержавних  податків і обов’язкових платежів відносяться:

1. Податок на додану вартість
2. Акцизний збір
3. Прибутковий податок з громадян
4. Мито
5. Державне мито
6. Податок за землю
7. Податок на промисел
8. Податок з власників транспортних засобів
9. Плата за патент на окремі види торгівельної діяльності
10. Плата за природні ресурси
11. Рентні платежі
12. Податок на прибуток

Загальнодержавні  податки (Рис 3) установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються.

Рис 3. Структурно – логічна схема загальнодержавних податків і зборів

Податок на додану вартість

      Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком та основним джерелом доходів  державного бюджету. Сутність цього  податку в тому, що ПДВ є часткою  новоствореної вартості, яка сплачується до бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг.

      Необхідність  ПДВ, як і акцизного збору, обумовлена тим, що вони відіграють роль нейтрального каналу надходження коштів до бюджету, інструменту регулювання виробництва та контролю за споживанням.

      Платниками  ПДВ є як суб`єкти, так і не суб`єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, якщо обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних днів перевищував 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сплачуть податок також особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України, в тому числі фізичні особи - на підакцизні товари, в обсягах вартістю понад 200 євро, та які здійснюють підприємницьку діяльність з торгівлі за готівку ( крім фізичних осіб за умови сплати ринкового збору).

      Суми  ПДВ зараховуються до державного бюджету, використовуючи насамперед для бюджетного відшкодування податку та формування бюджетних сум, які спрямовуються як субвенції до місцевого бюджету.

      Платники  несуть відповідальність за достовірність  і своєчасність обчислення та внесення ПДВ до бюджету відповідно до законодавства  України [11, с.156].

Акцизний  збір

      Акцизний  збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що долучається до їхньої ціни. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору затверджуються Верховною Радою України.

      Важливою  рисою акцизного збору є те, що доходи платників зазнають коливань, а витрати, які є фактично об`єктом оподаткування, при цьому стабільніші.

      Недоліками  акцизу є вплив циклічності виробництва, а також те, що об`єктом оподаткування є повна вартість товару, основним платником - споживач підакцизних товарів (сплачується одноразово) та незначна його питома вага в доходах бюджету. Платниками акцизного збору є суб`єкти підприємницької діяльності. 

      Об`єктами оподаткування акцизного збору є:

- обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їхнього обороту, обміну на інші товари, безплатної передачі товарів або з частковою їх оплатою, у тому числі обороти з реалізації (передачі) підакцизних товарів для потреб власного споживання, промислової переробки ;

- власність підакцизних товарів (продукції), виготовлених вітчизняними виробниками на давальницьких умовах ;

- митна вартість підакцизних товарів, які ввозяться на територію України, перерахована в гривні за валютним (обмінним ) курсом НБУ на дату оформлення ввізної митної декларації з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів.

      Зараховуються суми акцизного збору до відповідних  бюджетів, визначених законом України  про державний бюджет на поточний рік. Суми акцизного збору з імпортних  товарів платники перераховують  на депозитний рахунок митних органів до або під час надання ввізної митної декларації. Митні органи протягом одного банківського дня з дати оформлення ввізної митної декларації перераховують їх до державного бюджету. Надалі суми акцизного збору перерозподіляються до місцевих бюджетів.

Прибутковий податок з громадян

      Платниками  прибуткового податку (суб'єктами оподаткування)в  Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без  громадянства (надалі - громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не мають  постійного місця проживання в Україні.

      Об'єктом  оподаткування у громадян, які  мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний  доход за календарний рік (що складається  з місячних сукупних оподатковуваних  доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.

  Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.  При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній формі, так і в грошовій (національній або іноземній валюті).

  Доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами, якщо інше не передбачено цим Декретом [3, №13].

( Частина  четверта статті 2 із змінами,  внесеними згідно із Декретом N 43-93 від 30.04.93, в редакції Закону N 46/96-ВР від 14.02.96 )

  Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться в українських карбованцях. Доходи, одержані в іноземній валюті, перераховуються в українські карбованці за курсом, що встановлюється Національним банком України на дату одержання доходу.

  Доходи, одержані за межами України громадянами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

  Суми податку, сплачені за кордоном з одержаних за межами України доходів громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються при сплаті ними прибуткового податку в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми прибуткового податку, що підлягає сплаті цими особами відповідно до законодавства України.

  Зарахування сплачених за межами України сум податку провадиться лише у разі письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави факту сплати (утримання) податку .

 Мито

      Мито - вид непрямого податку, що справляється з товарів, які переміщаються через митний кордон України.  Мито - як і інші податки, виконує фіскальну і регулюючу функції та має певне політичне значення.

      В Україні застосовуються такі види мита:

- специфічне, що нараховується у грошовому вимірі на одиницю товарів (предметів);

- адвалерне,  що нараховується у відсотках до митної вартості товарів (предметів);

- комбіноване, що поєднує названі види митного обладнання;

- ввізне, вивізне, сезонне, антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне.

Серед основних особливостей мита необхідно відмітити: ставки диференційовані (повні, пільгові та преференційні); сплачується до або під час перетину митного кордону ( за винятком його відстрочки); контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати здійснюють митні органи.

      Цей податок долучається до ціни товарів  і не залежить від фінансово-господарської діяльності платника.

      Платниками  мита є юридичні та фізичні особи, які здійснюють переміщення таких  товарів (предметів) через митний кордон України, які підлягають митному  оподаткуванню.

      Об`єктом оподаткування є митна вартість товарів (предметів), які переміщаються через митний кордон.

  Нарахування мита провадиться на основі митної вартості товарів, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті під час перетину митного кордону України.

Державне  мито

      Порядок сплати державного мита визначається в ДКМУ “ Про держмито” від 21.01.93р. Держмито справляють:

• судові органи
• органи держарбітражу
• нотаріальні контори
• органи внутрішніх справ
• сільські,селищі Ради народних депутатів
• відділи РАКСу (ЗАГС)
• товариства мисливців і риболовців

         Просте мито вираховується за ставками у розмірах частин неоподаткованого мінімуму .

  Пропорційне мито обчислюється в процентному відношенні до відповідної суми документу.

  Держмито сплачується до подання заяви чи вчинення дій за які воно справляється, а в окремих випадках при видачі документів.

  Держмито може сплачуватися готівкою шляхом безготівкового розрахунку і митними марками. В усіх органах,що справляють держмито крім сільських і селищних рад мито сплачується шляхом безготівкового розрахунку,готівкою через установу ощадного банку та митними марками .

      Платниками,що розглядаються в судових органах  є позивачі і відповідачі. Особливістю  стягнення держмита в судових  органах є те, що на користь позивача коли позов задоволений з відповідача стягується держмито. Держмито сплачується до подання позовної заяви до суду в розмірі залежно від ціни позову,вказаної заявником. Звільняються від сплати держмита в арбітражних судах фінансові органи та податкові органи [1].

Плата за землю

      Плата за землю - це податок на володіння  та користування землею, який ся з юридичних та фізичних осіб.

      Плату за землю в Україні введено  з 1 липня 1992 року відповідно до Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХП "Про  плату за землю". 31 січня 1997 року набрала  чинності нова редакція Закону України "Про плату за землю" від 19.09.96 р. № 378 ВР, яким було змінено ставки земельного податку та порядок справляння цієї плат пільги щодо оподаткування землі та відповідальність платників, а також визначено,» використання землі в Україні є платним [9, с. 560].

      Об'єктом  плати за землю є земельна ділянка, а земельна частка (пай), перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

      Платником є власник земельної ділянки  і землекористувач, у тому числі  оренда;

      Плата за землю справляється у двох формах: