Система підвищення ефективної діяльності комерційного банку

КИЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ОРГАНІЗАЦІЙ 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

З УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЯМИ НЕВИРОБНИЧОЇ СФЕРИ

     на  тему: «система підвищення ефективної діяльності комерційного банку»

(за матеріалами  ат «індекс-банк» м. Київ) 

студентки IV курсу

групи МН-2-07

спеціальність 6.030601

«УОНС»

Коваль  О. Ю. 

Науковий  керівник

старший викладач  Устименко Ю. І. 

КИЇВ  – 2011

Вступ…………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні основи ефективної банківської  діяльності в умовах глобалізації та лібералізації руху капіталу…………………………………………...6

     1.1 Принципи побудови та умови  ефективної діяльності банківської  системи України………………………………………………………………………………….6

     1.2 Банківська система України в  умовах глобалізації світового  фінансового простору………………………………………………………………………………..12 

Розділ 2. Діагностичний аналіз ефективності діяльності банків в фінансовому  секторі України………………………………………………………………………..22

         2.1 Макроекономічний аналіз ефективності  діяльності банків України…….22

         2.2 Оцінка діяльності АТ «ІНДЕКС – БАНК» на фінансовому ринку………32

         2.3 Оцінка фінансової діяльності  АТ «ІНДЕКС-БАНК»……………………..39

         2.4 Аналіз ефективності комерційних  операцій банку……………………….42

         2.4.1 Операції з корпоративними  клієнтами…………………………………..42

         2.4.2 Операції з фізичними особами…………………………………………...48

         2.4.3 Операції банку на ринку  цінних паперів………………………………...54

         2.5 Структура системи ризик-менеджменту  банку…………………………...56 

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності діяльності АТ «Індек-банку»………..64

         3.1. Побудова системи трансфертного  ціноутворення у банку………………64

         3.2. Дослідження впливу економічних  факторів на розвиток споживчого  кредитування в України………………………………………………………………74

Висновки  та пропозиції……………………………………………………………….82

Список  використаної літератури……………………………………………………..85

Додатки 
 
 

Вступ

     Розбудова сучасної банківської системи, яка  відповідає стратегії євроінтеграційного розвитку країни, є однією з найактуальніших  проблем теорії і практики подальшого реформування національної економіки. Рівень міжнародної довіри до країни залежить від прогнозованої банківської діяльності в цій країні, і Україна не виняток із цього правила.

     Функціонування  будь якої системи, зокрема банківської  спрямоване на підвищення ефективності її діяльності та забезпечення сталого розвитку. Зниження ефективності на макрорівні є однією з основних причин депресивних явищ в економіці та виникнення криз. Низький рівень ефективності діяльності банків свідчить про обмежені можливості їх розвитку, невисоку конкурентну спроможність, підвищену чутливість до ринкових ризиків, неефективне управління активами й пасивами, і в разі наявності тенденцій до погіршення може призвести до серйозних проблем у діяльності банків, а несвоєчасне вжиття необхідних заходів — до банкрутства. Діяльність банків завжди повинна характеризуватися достатнім рівнем ефективності, який складно забезпечувати в умовах високої конкуренції, особливо — коли дохідність банківських oneрацій падає, а впровадження нових банківських технологій і продуктів потребує дедалі більших витрат.

     Актуальність  дослідження. Банківська система помітно впливає на економічні процеси, тому і питання підвищення ефективності її функціонування впродовж останніх років значно активізувалося.

     Процес формування ефективної банківської системи в Україні — непросте завдання, яке має низку своїх особливостей. Банки об'єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, притаманних передусім економіці перехідного періоду. Саме стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов'язаних із рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе.

     Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування головних проблем розвитку банківської системи України.

     Відповідно до мети дослідження було поставлено наступні завдання:

• дослідити структуру банківського сектору, визначити його передумови (механізми запуску), структуру, фактори;
• проаналізувати мотиви і тенденції присутності іноземного капіталу в банківському секторі України з позицій можливих ризиків для фінансової стабілізації й необхідності розроблення адекватного інструментарію регулювання його присутності;
• оцінити ефективність банківських операцій на прикладі АТ «ІНДЕКС- БАНК»;
• визначити основні напрямки та конкретні заходи щодо підвищення ефективності функціонування банківського сектору в цілому та АТ «ІНДЕКС- БАНК» зокрема.

     Предметом дослідження виступають принципи і механізми ефективної діяльності банків, які апробовані іноземною практикою банківського бізнесу.

     Об’єкт дослідження – банківська діяльність АТ «ІНДЕКС- БАНК» та інструменти управління її ефективністю.

     Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод і системний підхід до вивчення умов і можливостей розвитку банківського сектору. Для дослідження стану діяльності комерційних банків використані різноманітні методи, серед яких метод аналізу і синтезу, статистичні, економіко-математичні, техніко-економічні методи.

     Дослідження фактичної структури і стану діяльності АТ «ІНДЕКС- БАНК» ґрунтується, в першу чергу, на даних їх форм звітності № 302.08 та № 316.10, які надаються в державне управління Національного банку України та зведені дані по Україні. Важливе значення в процесі дослідження надавалось окремим положенням Законів України, постанов Кабінету Міністрів України, нормативних документів НБУ. В дослідженні також використані теоретичні і практичні досягнення в банківській сфері України та економічно розвинутих країн світу.

Розділ 1. Теоретичні основи ефективної банківської діяльності в умовах глобалізації та лібералізації руху капіталу. 

     1.1 Принципи побудови та умови ефективної діяльності банківської системи України. 

     Забезпечення високої ефективності вітчизняних банків важливе завдання сучасного етапу розвитку банківської системи України та необхідна умова її подальшого зміцнення як стратегічної складової національної економіки.

     Забезпечення високої ефективності вітчизняних банків важливе завдання сучасного етапу розвитку банківської системи України та необхідна умова її подальшого зміцнення як стратегічної складової національної економіки. Вивчення цієї проблеми особливо важливе, адже держава вирішує завдання Інтеграції у світовий фінансовий ринок, для входження в який необхідно створити конкурентоспроможну Інфраструктуру фінансових послуг.

     Україна послідовно реалізує стратегію вступу до Євросоюзу і Світової організації торгівлі (COT) та вирішує складні проблеми інтеграції до світового фінансового ринку. 3 огляду як на зовнішні, так і на внутрішні фактори особливої актуальності набуває проблема створення умов стійкого зростання національної економіки га розвитку фінансового і банківського секторів. Інтеграція України в міжнародний фінансовий ринок спонукає до прискореного розвитку вітчизняного фінансового ринку за необхідності підтримки пріоритетності національних інтересів на світовому фінансовому ринку та збереження політичного й економічного суверенітету держави. Успішне функціонування фінансового ринку значного мірою залежатиме від його здатності оперативно та ефективно адаптуватися до європейської бізнес-моделі.

     Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

     • однорівнева банківська система;

     • дворівнева банківська система.

     Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

     Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів:

     Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

     Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.  

Рис. 1.1 Структура банківської системи України 

     Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

     По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.

     По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

     Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді .внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

     - фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;

• випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
• купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
• видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
• касове виконання державного бюджету;
• придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг,
• прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
• купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
• купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
• довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
• надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

     Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

     Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

     У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

     Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури , що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та деякі інші. 
 

     Таблиця 1.1

     Класифікація комерційних банків за різними критеріями:

     Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків. Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового позичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщення облігацій та інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит покупцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

     Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових позичок під заставу нерухомості - землі і міських будівель. Ресурсами іпотечних банків є власні накопичення та іпотечні облігації.

     В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухомості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, однією з причин якої є нестабільність національної валюти .

     Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на кредитування людей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об'єктів споживчого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений.

     Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам [20, с.872-873].

     Банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами і галузями виробництва. Банки забезпечують економію суспільних витрат обігу і раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів, сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва і капіталу. Через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва. Роль банків суттєво змінюється в умовах дальшого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни в цілому і кожної людини зокрема. Функції банків все більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї - впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві. Поряд з традиційними банківськими операціями (кредитуванням, розрахунками) розвиваються нетрадиційні. Це насамперед банківські послуги, серед яких чільне місце посідають трастові, гарантійні, консультативні та ін.

     Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", інших законодавчих актів України. вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів та інших виконавчих органів влади, політичних та профспілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів.  

2. Банківська система України в умовах глобалізації світового фінансового простору.

     Глобалізація у найближчому майбутньому визначатиме стан світової фінансової системи. Тому аналіз сучасних тенденцій міжнародного руху капіталу, передусім банківського, дає можливість сформувати уявлення про перспективи інтеграції України у міжнародний фінансовий простір. Окрім того, потребує розробки й реалізації стратегія, яка дала б можливість вітчизняній банківській системі залучити іноземні капітали для розв'язання проблем забезпечення стійкого економічного зростання національної економіки.

     Світовий фінансовий ринок виконує своєрідну функцію каталізатора процесів концентрації капіталу.

     Певні ознаки інтернаціоналізації банківського капіталу спостерігалися ще у XIX столітті. У цьому процесі можна умовно вирізнити кілька етапів. Перший етап тривав з кінця XIX століття до 60-х років XX століття і характеризувався зрощуванням банківського капіталу з промисловим переважно на національних ринках. Там же відбувався процес концентрації і централізації банківського капіталу. Розвивалися також специфічні форми міжнародних банків і міжнародних банківських об'єднань. Міжнародна діяльність комерційних банків переважно зосереджувалася на обслуговуванні зовнішньої торгівлі та виробничих інвестицій за кордоном. Вивезення безпосередньо банківського капіталу мало відносно невеликі масштаби.

     Другий етап розпочався із середини 60-х і тривав до кінця 80-х років XX століття. У цей час відбувалися якісні зміни у банківських системах розвинених країн, зросла роль банків у міжнародних відносинах. Сягнули величезного масштабу міжнародний рух капіталів, відкриття закордонних представництв і філій банків. Міжнародні ринки капіталів набувають певної самостійності, перетворюються на глобальний механізм перерозподілу фінансових ресурсів між країнами.

     Важливою ознакою цього етапу є те, що транснаціональні банки (ТНБ) почали створювати мережу відділень і представництв у країнах, що розвиваються, які не мають власної фінансово-кредитної системи, спроможної ефективно розподіляти фінансові ресурси. Посилилися монополістичні тенденції у розвитку банківської сфери — кредитні відносини почали контролювати найбільші банківські транснаціональні групи. Ознакою цього етапу є також те, що транснаціональні банки розпочали створення мережі відділень і представництв у країнах, які не мають власної розвиненої фінансово-кредитної системи.

     Третій етап бере початок з 90-х років XX століття. У цей час у країнах Заходу розпочалося бурхливе економічне зростання. У національних економіках відбувалося зростання фінансової заборгованості та концентрація активів у кількох найбільших банках. Уряди низки західних країн почали конкурувати з банками та іншими фінансовими установами щодо залучення заощаджень населення шляхом створення спеціальних програм.

     Під впливом інтеграції та технічних нововведень сформувалися достатні передумови для підвищення мобільності капіталів (поява транснаціональних банків, глобальних інтегрованих ринків тощо). Інтернаціоналізація фінансово-кредитної інфраструктури привела до створення транснаціональних банків, які стали одним із головних суб'єктів сучасної глобальної фінансової системи. Початковим мотивом міжнародної діяльності ТНБ було прагнення обслуговувати потреби у фінансуванні експортно-імпортних операцій своїх основних клієнтів — зарубіжних філій ТНК. Однак вони використовують свою присутність на зовнішніх ринках для пошуків нових інструментів та методів діяльності, значного розширення сфер операцій (це, зокрема, участь у процесах приватизації у країнах із перехідною економікою). Під впливом глобалізаційних процесів стратегії банків видозмінюються у напрямі розширення мереж відділень і дочірніх структур у регіональних або світових масштабах, залучення аутсорсингових компаній і реалізації спільних проектів із небанківськими установами.

     Процеси глобалізації світової економіки не можуть обминути й фінансово-банківську систему України, особливо з огляду на відкритість національної економіки. Банківська система України однією з перших переживає процес прискорення інтеграції через розширення присутності у ній іноземного капіталу. Із вступом України до COT відбуватиметься поступове збільшення присутності іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі. Прихід іноземного капіталу з належною репутацією є важливим чинником розвитку банківського сектору держави. Іноземний капітал принесе в Україну сучасні банківські технології, нові фінансові продукти, культуру банківського корпоративного управління, сприятиме підвищенню рівня конкуренції. Поступово мають бути створені умови для доступу в український банківський сектор іноземного капіталу, що є аналогічними для резидентів.

     Перестороги щодо іноземного капіталу пояснюються неготовністю українських банків до конкуренції, розпорошеністю активів, відсутністю умов для інвестиційного кредитування, наслідком чого може стати посилення залежності від зовнішніх ринків. Засоби захисту від негативного впливу іноземних банків можуть полягати також у створенні умов для припливу інвестицій у вітчизняні банки, належному захисті депозитів, досягненні європейського рівня монетизації економіки, підвищенні ступеня законодавчого захисту банків тощо. Однак слід зауважити, що майже із 150 країн — членів COT лише 31 не має обмежень у фінансовому секторі. Тим часом побоювань щодо неконтрольованості діяльності філій іноземних банків можна уникнути шляхом запровадження для них національного режиму банківського нагляду, їх участі у національній системі страхування депозитів населення.

     Навіть ураховуючи вагомість зв'язку прямих іноземних інвестицій, обслуговування ТНК не завжди є визначальним чинником для залучення іноземних банків. Тут насамперед слід говорити про низький рівень оподаткування, значний обсяг ВВП на душу населення, неефективну роботу місцевих банків тощо. Недостатній розвиток фінансової інфраструктури в Україні є аргументом на користь зацікавленості іноземних банків у присутності на вітчизняному ринку.

     У зв'язку з цим слід очікувати розширення спектра банківських послуг та зниження їх вартості.

     Потребує детального аналізу досвід неоліберальних ринкових перетворень, що активно розгорнулися у Латинській Америці з другої половини 80-х років XX століття, під час яких і сталися глибокі зміни у банківській системі. Так, зокрема, скасування поширених раніше обмежень на діяльність нерезидентів, приватизація державних кредитних інститутів, реформування банківського законодавства відповідно до принципів моделі відкритої економіки — все це зробило ринок цих країн привабливим для транснаціональних фінансових груп. Саме сюди було спрямовано потік іноземних інвестицій, що сприяло, з одного боку, модернізації національних банківських установ, підвищенню їхньої ролі у мобілізації заощаджень, а з другого — витісненню з цієї сфери національного капіталу.