Система показників рентабельності підприємства

Розділ 1.  Сутність управління фінансами. 

  

          Управління — це діяльність, пов'язана  з впливом керуючого суб'єкта  на керований об'єкт з метою  досягнення певних результатів. 
Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій. Управління фінансами — це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів. 
         Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

     В фінансах управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій.

     Метою фінансового управління є забезпечення необхідними фінансовими ресурсами  та підвищення ефективності фінансової діяльності.

     Управління  фінансами здійснюється через існуючу  систему відносин, які зумовлені історичними, економічними й політичними умовами та підпорядковані фінансовій політиці держави. Відповідно до неї визначається обсяг розподілу й перерозподілу національного доходу через окремі ланки фінансової системи.

     Ступінь перерозподілу залежить від ролі держави в процесі фінансування соціальних витрат, стимулюванні заощадження й нагромадження як джерел виробничого інвестування та науково-технічного прогресу. Економічний устрій визначає коло фінансових відносин, які формують сферу управлінських функцій безпосередньо держави та її органів. У країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин знаходиться поза управлінням державою, оскільки фінансові ресурси в основному формуються й використовується їх власниками на власний розсуд.

     Управління фінансами базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу в централізованих і децентралізованих сферах фінансових відносин. До таких законів відносяться: закон вартості; закон попиту і пропозиції; закон циклічності розвитку економіки, закон обмеженості ресурсів, закон економічної рівноваги, закон власності, закон зменшення граничної продуктивності, закон раціональних очікувань тощо.

     Знання  та використання економічних законів  забезпечує збереження і розвиток існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

     Розглянемо  думки деяких авторів щодо самого тлумачення поняття «управління  фінансами».

     На  думку автора М.М. Александрова  управління фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб’єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

     Автор В.Д. Базилевич, стверджує, що управління державними фінансами – це  сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів державних фінансових ресурсів.

     О.П.Кириленко  вважає, що управління фінансами — це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

     Предметом фінансового управління є регулювання  фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи держави.

     Суб'єктом  управління фінансами є :

  • фінансовий апарат системи органів управління в державі, галузі, на підприємстві, тобто на всіх рівнях.
  • Міністерство фінансів України;
  • місцеві фінансові органи;
  • Державна податкова адміністрація;
  • Державна контрольно-ревізійна служба;
  • Державне казначейство України;
  • інші фінансові інститути.
 

    Розділ 2. Функціональні елементи управління фінансами. 

       Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий  апарат. 
Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

  • фінансового прогнозування та планування;
  • фінансового регулювання;
  • стимулювання;
  • фінансового обліку;
  • фінансового контролю.

   Основне місце в управлінні фінансами  займає прогнозування.

   Фінансове прогнозування — це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування  показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період.

   Мета  фінансового прогнозування —  є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики.

   Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

• асоціація  і аналогія;

• побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;

-  кореляційно-регресивний аналіз;

-  метод  безпосередньої експертної оцінки.

     Створення відповідного фінансового прогнозу — завдання нелегке, бо коливання  фінансових ринків і швидкі зміни  у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.

       Фінансове планування - діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. Фінансове планування займає важливе місце в управлінні фінансами, тому що саме в ході планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання; 
            Об'єктом фінансового планування е фінансові ресурси, що  утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а  результатом - різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансове планування  охоплює три основних його види:

  • прогнозування фінансової діяльності;
  • поточне планування фінансової діяльності;
  • оперативне планування фінансової діяльності.

     До  основних принципів фінансового планування можна віднести принципи повноти, обґрунтованості, реальності, інтегрованості, гнучкості, економічності.

     Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності.

     Принцип обґрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний  стан, на соціально-економічні завдання й потреби ринку.

     Принцип реальності ґрунтується на врахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.

     Принцип інтегрованості обумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними  видами планів (бюджетів) з тим, щоб  виконання планів нижчого рівня  найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня.

     Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування  при зміні фінансово-економічних  умов у суспільстві.

     Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами.

     Фінансове регулювання — це законодавче визначена система впливу держави на фінансові процеси в суспільстві.

     Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами — доходи і видатки учасників суспільної системи.

     Враховуючи  різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок), система  фінансового регулювання складається з наступних підсистем:

  • державного регулювання;
  • саморегулювання;
  • ринкового регулювання.

         Управління державними фінансами  через стимулювання (податкові пільги, пільгові кредити тощо) здійснюється з метою забезпечення розвитку тих процесів і явищ, які мають пріоритетне значення для країни.

          Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні певних результатів використовуються фінансові стимули. До них належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги по податках та можливість проведення прискореної              амортизації)                                                                                      .                                                                                                  
        Спеціальні фінансові пільги також сприяють створенню сприятливих умов для окремих господарських суб'єктів і застосовуються переважно у вигляді повного або часткового звільнення від податків, застосування деференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації.

                   До фінансових стимулів належить і фінансування за рахунок державних коштів розвитку галузей народного господарства, їх структурної перебудови, підготовки і підвищення кваліфікації робочої сили, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів. Але в сучасних умовах хронічного дефіциту централізованих фінансових ресурсів обсяг коштів, що направляються на задоволення вказаних потреб, обмежений.

     Фінансовий  облік — це науково обґрунтована система нагляду, відображення, групування, узагальнення та контролю за кількісними та якісними показниками виконання фінансових планів економічних суб'єктів.

     Фінансовий  контроль - це специфічна діяльність, що реалізується через систему спостережень і перевірки законності процесів створення і ефективності використання грошових фондів економічних суб'єктів. Фінансовий контроль пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю співставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

     З визначення сутності фінансового контролю випливає, що його об'єктом є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів. Суб'єкт контролю - це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності.

     Контроль, який пронизує всі стадії управлінської  діяльності і в той же час має  велике  самостійне значення. В процесі  контролю порівнюються фактичні результати із запланованими і виявляються  резерви.

     Найважливіші принципи фінансового контролю:

- незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);

-  гласність  ( результати перевірок публікуються  для широкого загалу);

- превентивність (попереджувальний характер);

-  дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);

-  регулярність (контроль проводиться з певною  періодичністю);

- об'єктивність ( контроль проводиться згідно  з вимогами діючого законодавства);

- всеохоплюючий  характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

      Фінансовий  контроль проводиться на макро- та макрорівнях. Об’єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб’єктами фінансового контролю є державні органи влади і управління.

     Фінансовий  контроль на макрорівні – це контроль на рівні суб’єктів господарювання всіх форм власності. Об’єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій  і установ. Предметом контролю є  фінансові показники (прибуток, собівартість, податки, відрахування). Фінансовий контроль на даному рівні здійснюється економічними службами підприємства, окремими його спеціалістами. Для цих цілей залучаються також незалежні аудиторські організації.

       В перехідний період від адміністративних до ринкових форм управління фінансовий контроль значно послабився. Була зроблена ставка на те, що в умовах ринку економічні важелі стануть найкращими контролерами. Зараз цілком очевидним є те, що така позиція помилкова.   

 Види фінансового контролю :

Залежно від взаємовідносин суб'єкта й об'єкта контролю

— зовнішній;

— внутрішній

Форми фінансового контролю :

— попередній (превентивний);

— поточний:

— наступний (ретроспективний)

Методи  фінансового контролю :

— ревізії;

— тематична перевірка:

— аналіз;

— обстеження

Залежно від суб'єктів  контролю й характеру  контрольної діяльності

—  державний (загальнодержавний і муніципальний);

— відомчий (внутрішньокорпоративний);

— внутрішньогосподарський;

—  громадський:

—  аудиторський (незалежний).

За  ступенем охоплення  підконтрольного  об'єкта

- комплексний;

- тематичний;

- повний;

- частковий;

- суцільний;

- вибірковий. 
 

Розділ 3. Функції органів  державної влади  і управління в  управлінні фінансами

     Розрізняють стратегічне, або загальне, і оперативне управління, фінансами.

     Стратегічне управління — це управління на перспективу, виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення аграрнопереробного комплексу, а також вирішення соціальних проблем.

     Суб'єктами стратегічного управління є:

• Верховна Рада України;

• Кабінет  Міністрів України;

• Міністерство фінансів України.

  Оперативне управління — це комплекс заходів, які проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації з метою досягнення максимального результату при мінімальних затратах шляхом зміни фінансових відносин та маневрування фінансовими ресурсами.

     Суб'єктами  оперативного  управління  виступають:

• Міністерство фінансів України;

• дирекції позабюджетних фондів та страхових  організацій;

• фінансові  служби  міністерств,   підприємств, організацій тощо.

      Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і  природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

     Організаційну і методичну роботу з управління державними фінансами здійснює Міністерство фінансів України. Його повноваження і основні функції визначаються положенням «Про Міністерство фінансів України», від 27.02.1993 № 147.

   Міністерство  фінансів України є центральним  органом виконавчої влади країни, що реалізує функцію розпорядника державних  коштів, які згідно з чинним законодавством акумулюються державою з метою виконання своїх функцій.

    Функціями Міністерства фінансів України є:

  • участь  у  розробці  напрямків   та   реалізації державної фінансової політики;
  • розробка   проекту   Державного   бюджету   та контролю за його виконанням;
  • здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю нарахувань, повнотою та своєчасністю сплати в бюджет податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів та внесків у державні цільові фонди, встановлені законодавством України;
  • координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;
  • фінансово-економічне прогнозування;
  • стратегічне фінансово-економічне планування;
  • контроль за використанням фінансових коштів державних підприємств;
  • робота з ринком цінних паперів,  зокрема з ринком облігацій внутрішньої позики;
  • управління зовнішнім і внутрішнім боргом;
  • координація фінансових стосунків уряду і місцевої влади тощо.

   Роль  Міністерства фінансів полягає в  тому, щоб фінансовими важелями впливати на перерозподіл ВВП через фінансову систему з метою задоволення загальнодержавних потреб. На підставі розробки основних напрямів державної фінансової політики Міністерство сприятиме стабільному, довгостроковому розвитку економіки. Об'єктивно воно покликане розробляти рекомендації в галузі економічної, фінансової, податкової і кредитно-грошової політики держави і здійснювати вирішальний вплив на економічну ситуацію в країні.

         Президент України  як глава держави створює в  межах коштів, передбачених Державним  бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони,  прийняті ВРУ, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх Верховній Раді на повний розгляд.

        Верховна Рада України як найвищий  орган законодавчої влади приймає  закони, у тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

     Рахункова палата Україні підзвітна Верховній  Раді України і виконує такі функції:

  • контроль за використанням коштів держбюджету;
  • контроль    за   утворенням, обслуговуванням   і   погашенням державного боргу;
  • контроль   за   ефективністю використання і управління коштами Державного бюджету;
  • контроль за використанням бюджетних коштів  у частині , фінансування       повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках.

        Рахункова палата України відіграє  роль експертного органу, роблячи відповідні висновки і даючи рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Вона може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи.

   До  липня 1995 року розпорядником бюджетних коштів було Управління по виконанню Державного бюджету Міністерства фінансів України.

   Постановою   Кабінету   Міністрів   України   від 31.07.1995 р. за № 590 було створено Державне Казначейство та одночасно ліквідовано Управління по виконанню Державного бюджету та Головне управління по обслуговуванню державного зовнішнього боргу Міністерства фінансів України. Постановою було затверджено Положення про Державне казначейство.

   Згідно  з Положенням, Державне Казначейство – є системою органів державної  виконавчої влади, яке діє при Міністерстві фінансів України і виконує такі функції:

  • організовує виконання Державного бюджету і здійснює відповідний контроль за цим, виходячи з принципу єдиного казначейського рахунку;
  • здійснює керівництво  територіальними органами Державного казначейства;
  • веде зведені реєстри розпорядників коштів Державного бюджету України, державних позабюджетних фондів та рахунків територіальних органів Державного казначейства в установах банків;
  • здійснює управління доходами і видатками Державного бюджету;
  • здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України і Мінфіну операції з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України;
  • організовує та здійснює прогнозування і касове  планування  коштів  Державного  бюджету,;
  • доводить до головних розпорядників коштів і територіальних органів Державного казначейства обсяги асигнувань, що виділяються з Державного бюджету;
  • організовує  розподіл  між  Державним  бюджетом та бюджетами АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими ВР України, а також перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів від зазначених відрахувань;
  • організовує взаємні розрахунки між   Державним   бюджетом   та   бюджетами   АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя;
  • організовує та здійснює збирання, зведення та аналіз фінансової звітності про стан виконання Державного та Зведеного бюджетів;
  • здійснює  разом   з  Національним   банком   і Мінфіном  управління  державним  внутрішнім  і зовнішнім боргом та проводить їх обслуговування відповідно до чинного законодавства;
  • регулює фінансові взаємовідносини між Державним бюджетом та державними позабюджетними фондами, організовує та здійснює контроль за надходженням, рухом і використання коштів цих фондів;
  • подає Мінфіну,  в разі потреби,  пропозиції щодо скорочення видатків Державного бюджету;
  • розробляє і затверджує нормативне-методичні та інструктивні документи;
  • розробляє проекти законодавчих  та інших нормативних  актів   з   питань,   що   належать  до компетенції Державного казначейства;
  • організовує роботу територіальних органів Державного казначейства,;
  • організовує   підвищення   кваліфікації   працівників органів Державного казначейства відповідно до чинного законодавства;
  • проводить ревізії діяльності територіальних органів Державного казначейства;  установлює зв'язки з міжнародними фінансово-банківськими установами, а також з казначействами інших країн, вивчає досвід організації їх діяльності та готує пропозиції про його використання в Україні.

      До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова  служба України, але пізніше вона була відокремлена від Міністерства Фінансів і набула статусу окремого міністерства.

      Головними завданнями Державної податкової адміністрації  є:

  • здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;
  • розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
  • формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників – юридичних осіб;
  • проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;
  • попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

   Ще  одним із органів управління фінансами  є Головна контрольно-ревізійна  служба України, яка  діє при Міністерстві фінансів і підпорядкована йому.

   Структура служби складається з Головного  контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

   Головними завданнями Державної  контрольно-ревізійної служби є:

  • здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних    фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів;
  • розроблення пропозицій щодо усунення виявлених хиб і порушень та попередження    їх у подальшому.

   Управління  місцевими фінансами здійснюють місцеві представницькі та виконавчі органи влади, окрема їхні фінансові підрозділи.

   В Україні є два основні види місцевих фінансових органів. Це фінансові органи місцевого самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої влади.