Система стадій кримінального процесу
Рецензія на курсову роботу
З дисципліни : «Кримінальний процес»
На тему: «Система стадій кримінального процесу»
П. І. П/б (студента): Іщенко Ірини Олександрівни
Група Ю-94 Курс 4
Дата отримання курсової роботи «____»_____20__року.
Зміст рецензії
______________________________
Рецензент
____________ ______________ _____________
(Дата)
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗЛІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
СТАДІЙ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ …………………………………………………………………………….
1. Поняття, суть і значення стадій кримінального судочинства…………………….
1.2. Загальна характеристика
основних стадій кримінально-процесуального
судочинства…………………………………………………
РОЗДІЛ II . ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ЯК СТАДІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ…………………………………………..
2.1. виконання судового
рішення як етап безпосередньої реалізації
кримінальної відповідальності……………………………………
2.2. поняття і значення кримінально-процесуальної форми.……………………………
ВИСНОВОК…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………….
ВСТУП
Побудова правової держави в Україні висуває на перший план завдання щодо забезпечення прав і законних інтересів громадян, верховенство закону у всіх сферах державного та громадського життя. В усіх галузях чинного законодавства повинні одержати нормативне закріплення системи принципів, за допомогою яких забезпечуються права людини.
Актуальність теми дослідження. Справжня велич держави полягає в добробуті і безпеці її громадян . Час визначає необхідність спрямування юридичної науки насамперед, на забезпечення істини й справедливості, захист прав і свобод людини і громадянина, гідності в репутації добропорядних громадян . Без цього неможливо закласти духовну і моральну основу майбутнього . Саме тому в курсі вивчення кримінально-процесуального права України значна увага приділяється презумпції невинуватості, поваги до честі і гідності людини, справедливості та іншим наріжним каменем правосуддя.
Приступивши до розгляду справи слідчий, прокурор або суддя не має змоги зупинитися, чекати , зволікати , відійти , відступити. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості , вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за непередбачуваність , неповороткість .
Діяльність органів дізнання, осіб , що його провадять, органів досудового слідства, прокуратури та суду здійснюється у певній послідовності та поділяються на частині, названі стадіями кримінального процесу.: це самостійні, пов'язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу , розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням , які характеризуються безпосередніми завданнями ,що випливають із загальних завдань судочинства ,колом суб'єктів кримінального провадження ,порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.
Об'єктом теми дослідження стали теоретичні засади кримінального процесу , предметом - самі стадії кримінального процесу. , а метою - їх юридично-значуще дослідження , з'ясування сутності та змісту стадій кримінального процесу, їх значення для кримінального процесуального права України, визначити структуру кримінального процесу, якої дотримується більшість вчених науки кримінального процесу та охарактеризувати їх.
Мета роботи у свою чергу , передбачає наявність вирішення наступних завдань :
- визначити теоретичні засади дослідження стадій кримінального процесу.
- Дати правову характеристику стадіям кримінального процесу.
- Дослідити процесуальні функції суду у кримінальному судочинстві на стадіях досудового слідства та судового розгляду.
Стадії в суворо визначеній послідовності змінюють одна одну і тісно пов'язані між собою. Для захисту особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, необхідно встановити фактичні обставини кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для кримінального провадження. У цьому аспекті на основі багаторічного досвіду історично сформувалась чітко визначена системна діяльність у сфері розслідування кримінальних правопорушень, здійснення правосуддя у кримінальному провадженні та виконання судових рішень. Ця діяльність у загальному виді і є кримінальним процесом.
Вона детально врегульована законом і полягає у досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень, судовому розгляді та вирішенні матеріалів кримінального провадження, виконанні судових рішень. Кримінально-процесуальну діяльність переважно здійснюють спеціально уповноважені державні органи та посадові особи: суд (суддя), слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, оперативні підрозділи. Саме вони надають їй цілеспрямований характер, визначають її напрями, тобто здійснюють кримінальне провадження.
У кримінальному процесі також беруть участь представники інших державних і громадських організацій, а також посадові, юридичні та приватні особи, які займають у ньому чітко визначене процесуальне становище: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, свідок, понятий, експерт, спеціаліст та інші.
Вищевказані особи вступають між собою у правовідносини, тобто відносини врегульовані правовими нормами, закріпленими у законі. За своєю галузевою належністю норми, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів цих відносин, належать до кримінально-процесуального права.
Враховуючи надзвичайно важливе значення кримінального судочинства у розбудові демократичної правової держави, необхідність реформування кримінального процесу України відповідно до міжнародних принципів та цінностей судочинства, що обумовлюється не лише практичною необхідністю здійснення таких кроків всередині нашої держави, а й потребою виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань, Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311 було схвалено Концепцію реформування кримінальної юстиції України, а 13 квітня 2012 року Верховною Радою України прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Він покликаний удосконалити правове регулювання у сфері кримінального судочинства, привнести у нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини у ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу.
Питаннями визначення поняття та стадій кримінального процесу при відправленні правосуддя, та їх характеристиці присвячені праці науковців у галузі кримінального процесу Бож'єва В.П., Громова Н.А., Колодія А.М., Коржанського М.Й., Маляренка В.Т., Михеєнка М.М., Промова Н.А., Химичевої Г.П.
РОЗДІЛ I . ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАДІЙ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ .
1. Поняття, суть і значення стадій кримінального судочинства.
Кримінальний процес - це не тільки заснована на законі діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і судна щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винних, але і її чітка система. Найбільш характерними елементами цієї системи є стадії, тобто етапи що змінюють один одного послідовно в процесуальній діяльності, що характеризуються:
Наявністю конкретних задач, що підкоряються всім задачам кримінального процесу в цілому;
Колом державних органів і інших осіб, що приймають участь у вирішені задач даної стадії;
Порядком ( процесуальною формою ) діяльності;
Характером і формою рішення, що виражає виконання задач даної стадії;
Встановленими в законі термінами даного етапу процесуальної діяльності.
Кожна стадія поруч із загальними задачами кримінального процесу, має свої задачі й особливості провадження .У кримінальному процесі України нараховується вісім стадій :
1) досудове розслідування;
2) підготовче провадження;
3) судовий розгляд;
4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);
5) виконання судових рішень;
6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);
7) провадження у Верховному Суді України;
8) провадження за нововиявленими обставинами
З цього можна зробити висновок, що сукупність стадій утворює систему кримінального процесу.
У кримінальному процесі України, стадії визначаються, як самостійні пов'язані між собою частини кримінального процесу, відмежовані одна від іншої підсумковим процесуальним рішенням характеризуються безпосередніми задачами (що випливають із загальних задач судочинства), колом органів і осіб, що беруть участь у справі, порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.
Таким чином, кожній стадії як самостійній частині кримінального процесу властиві:
безпосередні задачі;
визначене коло суб'єктів;
особливий порядок (процесуальна форма) виконання процесуальних дій ,що визначається змістом безпосередніх цілей даної стадії й особливостями вираження в ній загальних принципів процесу;
специфічний характер кримінально процесуальних відносин;
підсумкове процесуальне рішення, що завершує цикл процесуальних дій і відносин, що тягне перехід справи на наступний рівень (якщо справа не зупиняється чи не призупиняється).
1.2. Загальна характеристика основних стадій кримінально-процесуального судочинства.
Діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду здійснюється у певній послідовності та може поділятися на частини, що називають стадіями кримінального процесу.
Усі стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою, проте відрізняється одна від іншої безпосередніми завданнями, особливим колом учасників, специфікою процесуальних відносин, а також підсумковими рішеннями.
Стадії кримінального процесу - це відносно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб'єктів процесуальної діяльності, властивою їм кримінально-процесуальною формою та підсумковими рішеннями.
Виділення певних частин кримінального провадження в стадії та відокремлення їх одна від одної ґрунтується на таких характерних ознаках:
Наявність завдань, властивих певній частині процесу;
Визначене коло суб'єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність;
Своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;
Наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінального провадження в наступну стадію процесу або про завершення провадження загалом.
Відповідно до чинного законодавства кримінальне провадження складається з певної кількості стадій, сукупність яких утворює систему стадій кримінального процесу, а саме:
1) досудове розслідування;
2) підготовче провадження;
3) судовий розгляд;
4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);
5) виконання судових рішень;
6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);
7) провадження у Верховному Суді України;
8) провадження за нововиявленими обставинами.
Досудове розслідування - це початкова стадія кримінального процесу, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ст. 3 КПК).
У цій стадії компетентні державні органи (слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа):
- здійснюють процесуальну діяльність з прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, приймають рішення про початок досудового розслідування;
- здійснюють досудове розслідування злочинів у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання.
У цій стадії кримінального процесу провадиться комплекс процесуальних дій, спрямованих на швидке, повне, неупереджене встановлення обставин вчиненого кримінального провадження, осіб, які його вчинили, тощо.
Основними суб'єктами цієї стадії є слідчий, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий суддя, потерпілий, цивільний позивач, підозрюваний, обвинувачений, цивільний відповідач, захисник, представник, заявник, свідок, експерт та ін.
Стадія досудового розслідування залежно від категорії кримінальних справ може здійснюватися у формі дізнання або досудового слідства, в межах встановлених законом строків: дізнання - у справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила (ч. 1 ст. 108 КПК); у справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи (ч. 2 ст. 108 КПК); у разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 1652 КПК, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу (ч. 3 ст. 108 КПК).
Що стосується досудового слідства, то П.В. Макалінський звертав увагу на те, що своєчасність заходів і дій при провадженні слідства має дуже важливе значення: часто захід, розпочатий сьогодні, з повним успіхом виявився б завтра якщо не зовсім марним, то значно менш корисним [63с. 58].
М.В. Духовськой робив висновок про те, що недотримання строків залишається без впливу на подальшу діяльність і не створює прав для тих осіб, яких вони стосуються, а їх порушення може лише стати підставою для вказівки з боку начальства. Уповільнення на досудовому слідстві, ймовірно, зменшиться, якщо зміняться деякі умови діяльності слідчих [,54 с. 178-179].
Не важко помітити, що проблеми, які розглядались сто і більше років тому, є вельми актуальними і зараз.
Досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців, в цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі (ч. 1 ст. 120 КПК). Перевищення цих строків допускається тільки у разі їх продовження прокурором в суворо регламентованому законом порядку.
При цьому, як вірно підкреслює А.П. Гуляєв, законодавець вельми обережно регламентує строки досудового слідства, уникаючи при вирішенні цього питання надмірної категоричності [56, с. 95]. Така позиція, продовжує думку вказаний автор, уявляється правильною, оскільки поспішність при провадженні досудового розслідування й при судовому розгляді справи може привести до того, що будуть упущені важливі докази, залишаться невстановленими суттєві обставини справи і тим самим ускладниться або спотвориться перспектива правильного вирішення справи [, с. 95].
На питання нашої анкети “Який строк Ви вважаєте оптимальним для провадження досудового слідства”, 30,7 % опитаних назвали строк 2 місяці, 27,5 % - 3 місяці, 38 % - зазначили, що строк повинен встановлюватися прокурором в залежності від обставин і складності справи.
При характеристиці строків при провадженні досудового розслідування зупинимося, на мій погляд, на тих строках, які мають основне практичне значення для правильного вирішення завдань вказаної стадії і, головне - які мають забезпечити права та законні інтереси тих осіб, які залучаються державними органами й посадовими особами до сфери кримінально-процесуальної діяльності.
Підготовче провадження - це стадія кримінального процесу, в якій суддя одноособово за участю прокурора та інших учасників кримінального провадження (обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника) здійснює процесуальну діяльність спрямовану на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування і вирішує питання про можливість розгляду матеріалів кримінального провадження по суті у судовому засіданні. За результатами підготовчого судового засідання суддя приймає одне з таких рішень:
1) затверджує угоду або відмовляє в затвердженні угоди та повертає кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування;
2) закриває провадження у випадку встановлення підстав, передбачених законом;
3) повертає обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК;
4) направляє обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;
5) призначає судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Судовий розгляд - центральна стадія кримінального процесу, в якій суд колегіально або суддя одноособово за участю сторін судового провадження розглядає і вирішує матеріали кримінального провадження по суті, тобто вирішує питання про наявність чи відсутність діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, про наявність складу кримінального правопорушення у цьому діянні, про наявність чи відсутність вини обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення, про необхідність призначення обвинуваченому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші питання, передбачені законом.
Вирішуючи ці питання, суддя (суд) здійснює правосуддя. Таким чином, судовий розгляд є специфічною процесуальною формою здійснення правосуддя.
За результатами судового розгляду може бути прийнято одне з таких рішень: 1) вирок (обвинувальний або виправдувальний); 2) про закриття кримінального провадження; 3) про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру; 4) про застосування чи незастосування примусових заходів виховного характеру.
Апеляційне провадження - це стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, у зв'язку з поданою на них апеляційною скаргою. За результатами такого перегляду суд апеляційної інстанції приймає одне з таких рішень:
1) залишає вирок або ухвалу без змін;
2) змінює вирок або ухвалу;
3) скасовує вирок повністю чи частково та ухвалює новий вирок;
4) скасовує ухвалу повністю чи частково та ухвалює нову ухвалу;
5) скасовує вирок або ухвалу і закриває кримінальне провадження;
6) скасовує вирок або ухвалу і призначає новий розгляд у суді першої інстанції.
Певну специфіку підсумкових рішень має ця стадія за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди та за скаргою на ухвали слідчого судді (ст. 407 КПК).
Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок було переглянуто судовою інстанцією вищого рівня згідно із законом (ст. 5 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).
В Україні судові рішення мають право переглядати апеляційні та касаційний суди. Здійснюють вони це в межах стадій апеляційного провадження, касаційного провадження та провадження з перегляду судових рішень у порядку виключного провадження.
Право учасників кримінального процесу на апеляційне оскарження судового рішення регламентовано п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України, ст. 12 Закону України "Про судоустрій України" та главами 29 і ЗО КПК.
Апеляційне провадження -- це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд за апеляціями сторін рішень місцевих судів, що не набрали чинності.
Світова практика знає два види апеляційного провадження: 1) повну; 2) неповну апеляцію.
Ознаки повної апеляції:
повторне дослідження доказів у повному обсязі;
надання суду нових доказів;
відсутність права на повернення справи до суду першої інстанції;
ухвалення нового рішення або залишення рішення судупершої інстанції без зміни.
Для неповної апеляції притаманні такі ознаки:
заборона посилатися на нові докази, не розглянуті судомпершої інстанції;
обмеженість дослідження доказів, яке в цілому грунтуєтьсяна аналізові письмових доказів;
можливість повернення справи до суду першої інстанції длянового розгляду справи по су
ті ухваленого рішення.
В Україні в 2001 р. запроваджено змішану форму апеляції, яка поєднує деякі риси повної та неповної, а також має ознаки, притаманні тільки для неї:
надання суду нових доказів;
ухвалення нового рішення або залишення рішення судупершої інстанції без зміни;
можливість повернення справи до суду першої інстанції длянового розгляду справи по суті ухваленого рішення;
можливість повернення справи прокуророві для провадженнядодаткового досудового слідства.
Апеляційне провадження не є обов'язковою стадією кримінального процесу. Вона має місце, тільки якщо хтось із представників сторін реалізує своє диспозитивне право на оскарження рішення суду першої інстанції.
Ця стадія посідає проміжне становище між стадією судового розгляду кримінальної справи і однією із наступних стадій:
виконання вироку (якщо вирок або постанову апеляційногосуду, постановлені ним в апеляційному порядку, не було оскаржено в касаційному порядку -- п. 1 ч. 1 ст. 383 КПК);
касаційного провадження (якщо зазначені рішення апеляційного суду було оскаржено в касаційному порядку).
Стадія апеляційного провадження має таке значення:
апеляційне провадження є додатковою гарантією справедливості рішення місцевого суду;
провадження в апеляційній інстанції є гарантією від незаконного і необгрунтованого засудження підсудного або, навпаки,від залишення непокараними осіб, які вчинили злочини;
є гарантією прав і законних інтересів не тільки підсудного, ай потерпілого, цивільного позивача та інших учасників кримінального процесу;
є формою судового контролю за діяльністю судів нижчогорівня;
формує єдину судову політику, сприяючи підвищенню якостідосудового провадження і судового розгляду кримінальної справи.Таке функціональне призначення буде реалізовано тоді, коли вдержаві діятиме Апеляційний суд України. Створення цього судупередбачено ч. 6 ст. 25 Закону України "Про судоустрій України";
запобігає зверненню до виконання незаконних і необгрунтованих вироків;
забезпечує виправлення помилок, яких припустився суд першоїінстанції.
Процесуальна діяльність у стадії апеляційного провадження відповідає таким загальним положенням.
Свобода оскарження судових рішень. Зміст цього положенняполягає в тому, що право на оскарження рішення суду першоїінстанції є диспозитивним правом учасників (сторін), яким вониможуть вільно скористатися. Причому свобода учасників передбачає самостійне вирішення питання як про подання апеляції, її змінута доповнення, так і про її відкликання.
Перевірка як законності, так і обґрунтованості рішення судупершої інстанції. Суд апеляційної інстанції перевіряє:
правильність встановлення фактичних обставин справи;
правильність застосування кримінального закону;
дотримання норм кримінально-процесуального закону.
Перевірка законності та обгрунтованості судового рішення тільки в межах поданої апеляції. Це загальне положення має винятки:
не перевіряють висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінальної справи, які ніхто в судовому засіданніне оспорював і стосовно яких докази не досліджували (згідно з ч. Зст. 299 КПК сторони в судовому засіданні про це було попереджено);
якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення накористь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний судзобов'язаний прийняти таке рішення.
Активна позиція апеляційного суду в доказуванні:
проведення цим судом судового слідства (п. 1 ч. 1 ст. 358 КПК);
можливість витребування додаткових доказів (п. 2 ч. 1 ст. 358КПК);
можливість давання доручень суду першої інстанції (п. 4 ч. 1ст. 358 КПК).
Заборона погіршення -- це недопустимість погіршення становища засудженого, виправданого порівняно із положенням, встановленим вироком.
Винятки із цього загального положення встановлено у:
* ч. 1 ст. 378 КПК, згідно з якою суд апеляційної інстанції,скасувавши вирок суду першої інстанції, вправі постановити свійвирок і:
застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсягобвинувачення (за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину втакому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першоїінстанції);
застосувати більш суворе покарання;
скасувати необгрунтований виправдувальний вирок суду першоїінстанції;