Система технічного обслуговування виробництва та її підрозділи

Україна

Центральна  спілка споживчих товариств 

УКООПСПІЛКА

Чернігівський кооперативний технікум  
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни “Організація, планування та управління виробництва”

спеціальність 5.05170104 “Виробництво хліба, кондитерських, макаронних виробів та харчоконцентратів” 

Тема:    “Система технічного обслуговування виробництва та її підрозділи” 
 
 
 

Виконала: студентка 

групи ТЕХ-31

Мушенок О.  

Керівник: Шевкопляс Л.М.

Чернігів 2010 р. 

Зміст

    Вступ

    Актуальність  теми дослідження. Стійке функціонування підприємства як системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не тільки завдяки використанню прогресивних технологічних процесів, а й здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов'язаних з ними робіт на підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.

    Основними завданнями системи є: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт; складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

    Перелічені  завдання системи технічного обслуговування виконуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

    Прогрес розвитку техніки і технологій основного  виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

    У цілому, успішне господарювання в  ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

    Таким чином, практична значимість вказаних проблем у розвитку виробництва  і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

      Розділ 1. Система технічного обслуговування виробництва та її підрозділи

    1.1. Загальна характеристика та підрозділи  системи технічного обслуговування виробництвом .

    Неодмінною  умовою високопродуктивної роботи підприємства в цілому є ефективна робота первинних виробничих ланок, а також обслуговуючих та допоміжних підрозділів. З огляду на це особливої ваги набувають питання подальшого поліпшення організації управління виробничої інфраструктури, рівень технологічного оснащення та організації якої, як правило, значно нижчий, ніж основного виробництва.

    За  умов, коли вимоги до якості продукції  постійно зростають, саме інфраструктурні  об’єкти значною мірою визначатимуть  ефективність технічного й виробничого  потенціалу. Брак повноцінного ремонту устаткування, високоякісного оснащення виробництва, складських приміщень для зберігання матеріальних цінностей тощо призводить до зниження споживчих якостей продукції і збільшує витрати виробництва.

    Високий рівень розвитку виробничої інфраструктури дасть змогу з максимальною повнотою комплексно використати весь виробничий потенціал, скоротити час надходження матеріальних благ до споживача.

    Розвиток  виробничої інфраструктури з точки  зору остаточних завдань функціонування економічної системи не є головною метою діяльності підприємства, оскільки вона не виробляє основ для людського життя — продукту в матеріальній формі. Водночас інфраструктура є важливою передумовою налагоджування сучасного за своїми характеристиками промислового виробництва.

    Функціонування  виробничої інфраструктури відрізняється  від діяльності основних підрозділів  підприємства за низкою істотних ознак. Головна з таких ознак полягає  в тому, що результати її роботи відіграють роль корисних дій, не набираючи вигляду продукції в матеріально-речовій формі. Корисність від діяльності виробничої інфраструктури є лише у процесі виробництва. Відповідні дії не існують як споживча річ (споживча річ, яку вироблено, функціонує у вигляді предмета торгівлі та обігу, стаючи товаром). Отже, результат діяльності інфраструктури є послугою виробничого характеру.

    Наступна  особливість виробничої інфраструктури полягає в тому, що її продукція як вид послуги не існує самостійно, поза виробничим процесом. З огляду на сказане слід назвати ще одну особливість елементів виробничої інфраструктури — їх просторову незалежність.

    Оскільки  процес споживання послуг нерозривно пов’язаний з процесом виробництва, то концентрація підрозділів інфраструктури в якомусь одному місці не може компенсувати недоліки їх в іншому місці.

    Для детального вивчення особливостей функціонування інфраструктури підприємства необхідно скористатись [2, гл. 1].

    Інфраструктурні підрозділи підприємства надають послуги. Проте через це вони жодною мірою  не втрачають всього значення порівняно з основним виробництвом. Розглядаючи складові частини інфраструктури підприємства, можна відокремити дві функції, які вони виконують.

    Перша — обслуговування процесів основного і допоміжного виробництва. Вона є обов’язковою для всіх підприємств (транспортне, складське господарство тощо). Друга — «власне» виробництво — виникає та розвивається як результат, що склався в деяких галузях в плані організації виробництва та розподілу праці. Це наприклад, таке: виробництво різних видів енергії і тепла; деталей для ремонту обладнання; технологічної оснастки та інструменту.

    За  тієї системи організації промисловості, що склалася нині, — відсутності спеціалізованих підприємств ділового обслуговування й забезпечення необхідними засобами виробництва — підприємства змушені розвивати «власні» інфраструктурні підрозділи (цехи, дільниці) для технічного обслуговування основних виробництв.

  Нині  на великих промислових підприємствах  функціонують як самостійні структури  інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні, транспортні цехи.

  Допоміжні та обслуговуючі процеси виконують  функції технічного обслуговування виробництва. Вони не відрізняються один від одного ні за місцем у загальному виробничому процесі, ні за роллю в здійсненні принципів його організації. Тому виробничий процес підприємства може бути поданий двома складовими — основним процесом та його технічним обслуговуванням.

  Виробничий  процес слід розглядати як єдину систему  основних процесів і процесів технічного обслуговування.

  Розглядаючи технічне обслуговування як систему, потрібно уявляти, що вона є лише частиною загальної системи обслуговування підприємства, і саме її ми називаємо інфраструктурою.

  Технічне  обслуговування характеризується великою  різноманітністю, оскільки до нього належать численні елементи. Водночас таке обслуговування перебуває в постійному русі, це динамічна система. Розглядаючи технічне обслуговування як виробничу систему, неважко помітити, що багато елементів цієї системи мають імовірнісний характер. Отже, технічне обслуговування є складною, динамічною та ймовірною системою.

  Процеси технічного обслуговування своїм результатом (наслідками) впливають не лише на основні, а й на інші процеси технічного обслуговування. Наприклад, потреби в різних видах енергії і ремонтному обслуговуванні, транспортуванні, забезпеченні та зберіганні матеріалів тощо однаковою мірою мають бути задоволені як для основних підрозділів, так і для підрозділів інфраструктури.

  Існують умови, за яких технічне обслуговування може бути основним виробництвом, коли виробничі потужності, призначені для технічного обслуговування, можуть використовуватись як виробничі структури, які впливають на прибутковість роботи підприємства. Наприклад, якщо на підприємстві є великі інструментальні та ремонтні цехи, підрозділи з виготовлення різних видів енергії, вони не лише задовольняють потреби свого підприємства, а й постачають свою продукцію іншим підприємствам.

  Згідно  з поділом виробничого процесу  на основний, допоміжний та обслуговуючий, робітники, які виконують окремі операції, поділяються також на основних та зайнятих технічним обслуговуванням виробництва. Останніх в економічній літературі називають «допоміжними». Поділ робітників на основних та допоміжних з точки зору одиничного поділу праці відносний. В офіційній статистичній звітності такого поділу немає. Проте, поділ є важливим засобом аналізу організації виробництва на підприємстві. Функціональний поділ праці є основою планування і нормування робіт, визначення чисельності робітників, устаткування, обґрунтування співвідношення між різними групами робочих.

  Робітників  з технічного обслуговування доцільно поділяти за функціональними ознаками виконуваних робіт. Такий розподіл показано на рис. 1.

Рис. 1.Розподіл робітників за функціональними  
ознаками виконуваних робіт

  Сутність функціонального групування полягає в тому, що робітника відносять до тієї чи іншої групи залежно від характеру роботи, а не від місця її виконання. Той, хто виконує ремонтні операції в транспортному цеху, є ремонтником, а не транспортним робітником.

  Зауважимо, що аналіз співвідношення робітників за функціональними ознаками корисний для вивчення кадрового потенціалу підприємства.

  Розвиток  виробничої інфраструктури відчутно впливає  на підвищення ефективності роботи підприємства завдяки:

1. зменшенню витрат на виробництво продукції у процесі її руху по елементах інфраструктури (витрати при транспортуванні, вантажно-розвантажувальні роботи, зберігання, реалізація) за рахунок раціоналізації технології проведення робіт;
2. скороченню витрат робочого часу, пов’язаних із несвоєчасністю та некомплектністю постачання засобів виробництва;
3. зростанню мобільності виробничих ресурсів та скороченню необхідної величини запасів виробництва на різних етапах процесу руху товару (у виробника, у постачально-збутовій мережі «на колесах», у споживача) за рахунок зростання рівня забезпеченості послугами інфраструктури та прискорення доставки засобів виробництва споживачеві;
4. створенню умов для подальшого поглиблення поділу праці у суспільному масштабі;

    скороченню  часу простоїв у ремонті. 

    У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

    • ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

    • забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

    • переміщення вантажів, виконання  вантажно-розвантажувальних робіт;

    • забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

    • своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними  матеріалами, паливом;

    • складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а  також напівфабрикатів, окремих  складальних одиниць, готових виробів.

    До  системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції. 

    1.2 Система ремонтно-технічного  обслуговування виробництва

    Ремонтне  виробництво посідає особливе місце в усій системі виробництва, оскільки від технічного стану устаткування та інших елементів основних фондів залежить успішна робота всього підприємства. Виконання виробничої програми, випуск високоякісної продукції, рівень продуктивності праці і собівартість продукції істотно залежать від стану засобів праці. Тому для безперебійної високопродуктивної роботи кожного підприємства потрібне постійне спостереження за станом устаткування — ретельний нагляд за ним, регулярне чищення, змащення і періодичне відновлення зношених частин проведенням ремонтів.

    Функції підтримання засобів праці в  дієздатному стані на підприємствах виконує спеціальна ремонтна служба, яку очолює головний механік. У його підпорядкуванні є відділ головного механіка. До складу ремонтної служби можуть належати: ремонтно-механічний цех, цехові або корпусні ремонтні бази, центральний склад запасних частин, інші підрозділи. Всі ці підрозділи разом утворюють ремонтне господарство. Організаційно-виробнича структура ремонтного господарства залежить від розмірів підприємства, його типу, структури управління ремонтним виробництвом (господарством), системи організації ремонту.

    Ефективність  ремонтного обслуговування значною  мірою забезпечується організаційно-виробничою структурою і структурою управління ремонтним господарством.

    Сама  структура управління залежить від  форми управління ремонтами, яка  може бути централізованою, децентралізованою  і змішаною.

    На  великих і середніх підприємствах  у складі відділу головного механіка можуть бути конструкторсько-технологічні бюро, бюро планово-попереджувального ремонту, планово-виробниче бюро, бюро устаткування та запасних частин, інші функціональні підрозділи. На рис. 2.1 зображено структуру управління ремонтним господарством Київського картонно-паперового комбінату.

    Ремонтно-профілактичне  обслуговування устаткування регламентується системою планово-запобіжного ремонту (ПЗР). Сутність такої системи полягає в тому, що профілактичні огляди та різні види планових ремонтів (капітальний, середній, малий) виконуються за попередньо складеним графіком після відпрацювання кожною машиною певної кількості годин.

    Система включає технічне обслуговування і  ремонт устаткування, проведення модернізації, організацію праці в ремонтному господарстві, організацію забезпечення й зберігання, а також облік запасних частин і креслярське господарство.

    Технічне  обслуговування передбачає усунення малих  неполадок, огляд стану вузлів і деталей, заміну мастил, регулювання окремих механізмів.

    Роботи  з технічного обслуговування виконуються в міжзмінний час і регламентуються спеціальним графіком. Чітке виконання за графіком і в потрібних обсягах технічного обслуговування забезпечує скорочення обсягів ремонтних робіт і зниження витрат на їх проведення.

    Різні види ремонтів різняться між собою обсягом виконуваних робіт і різною трудомісткістю.

    Рис. 2. Організаційно-управлінська структура  
служби головного механіка

    Система ПЗР може мати свої галузеві особливості. Такі галузі, як легка і текстильна, харчова, поліграфічна тощо мають свою систему ПЗР, причому вона має бути затверджена вищим галузевим органом (міністерством, комітетом тощо).

    Підприємства  можуть застосовувати різновиди  системи. Найбільшого поширення набули такі основні системи: післяоглядова (інспекційна), стандартних ремонтів (регламентована), періодичних ремонтів, комплексна форма організації ремонтного обслуговування.

    Система післяоглядових ремонтів ґрунтується  на тому, що строки, види і зміст ремонту  визначаються на підставі періодичних оглядів устаткування (технічної інспекції), а не залежно від строку служби. Така система широко впроваджується на підприємствах автомобільної промисловості (ВАЗ, КамАЗ, КрАЗ).

    Система стандартних ремонтів (регламентована система) побудована на принципі обов’язкового  зупинення устаткування для ремонту та обов’язкової заміни окремих деталей через фіксований термін роботи (незалежно від їх технічного стану і зносу). Цю систему застосовують для устаткування, яке працює в постійному режимі, коли найменша його зупинка може призвести до великих виробничих втрат або до аварії, яка загрожує життю працівників (котли під тиском, турбіни і т. ін.).

    Потреби в періодичних ремонтах задовольняються  через регламентоване число відпрацьованих устаткуванням годин. Доцільно застосовувати таку систему там, де провадиться облік роботи устаткування у часі. Складові елементи ремонтно-технічного обслуговування устаткування зображені на рис. 3 

    Рис. 3 Складові елементи ремонтно-технологічного  
обслуговування устаткування

    Організаційна структура ремонтної служби за централізованої системи ремонтного обслуговування може бути такою, як показано рис. 4 

    Рис. 4  Організаційна структура служби головного механіка 
великого заводу в разі централізованої форми організації  
ремонтного обслуговування обладнання 
— лінійні зв’язки;       - - - функціональні зв’язки

    Ця  структура передбачає, що відділ головного  енергетика є самостійною відокремленою  структурою й організовує ремонтне обслуговування за погодженим графіком.

    На  ефективність ремонтного обслуговування істотно впливають структура та методи управління ремонтним виробництвом. Проте вдосконаленню організаційної побудови й функціонування системи складного ремонтообслуговуючого комплексу досі приділяється мало уваги. Близько 70—80 % машинобудівних підприємств застосовують децентралізовану або змішану системи, тоді як ці системи мають багато недоліків [5]. Головні з них такі: не використовуються повною мірою переваги концентрації та спеціалізації однорідних ремонтних робіт; нерівномірно завантажується ремонтний персонал протягом зміни; нерідко ремонтні робітники, підпорядковані начальникові виробничого цеху, використовуються не за призначенням; часто не ведеться облік фактичних витрат на ремонт; відсутня єдина технічна політика в галузі ремонту.

    Докорінних  змін структури і методів управління ремонтним господарством можна  досягти лише в разі створення  відокремленої госпрозрахункової ремонтної служби підприємства з єдиним адміністративно-технічним, економічним керівництвом. З огляду на це насамперед потрібно вивести з підпорядкування виробничих цехів увесь ремонтний персонал і сконцентрувати його в службі головного механіка.

    На  більшості підприємств функціонують відокремлені самостійні служби головного механіка та головного енергетика, що утруднює організацію, планування та погодження у часі слюсарних і електроремонтних робіт. На підприємствах автомобільної, хімічної промисловості служба головного енергетика обслуговує енергетичне та електротехнічне обладнання лише до моменту відпускання електроенергії на верстат. Подальше технічне обслуговування і ремонт механічної, електричної та електронної частин виконує служба головного механіка. Ця проблема детально розглянута у [5].

    У структурі ремонтної служби основним виробничим підрозділом є ремонтно-механічний цех (РМЦ). За характером виробничих процесів, виконуваних цим цехом, він належить до металообробних. До його складу належать, як правило, основні, допоміжні дільниці, відділення, а також службово-побутові приміщення.

    Основні дільниці: механічна, слюсарно-складальна, заготівельна, зварювальна, випробувальна, фарбувальна, термічна й оновлення деталей. Допоміжними відділеннями є інструментально-роздавальна комора, загострювальна майстерня, а також склади металу, запасних частин, мастильних матеріалів. 

3. Система забезпечення виробництва  технологічним оснащенням

    Глобальна мета системи інструментального  господарства — своєчасно й безперебійно забезпечувати цехи, дільниці та робочі місця необхідним високоякісним  інструментом. Критерієм її досягнення є зниження до мінімуму витрат на виготовлення, придбання та експлуатацію інструментів.

    Локальні  цілі полягають у забезпеченні високої  ефективності технології, організації  виготовлення, зберігання, ремонту  й відновлення інструменту; правильної експлуатації і скорочення витрат інструменту; своєчасного придбання та підтримування мінімально необхідних запасів інструменту.

    Завдання  інструментального господарства:

• визначення потреби підприємства в оснащенні;
• планування придбання (виготовлення) і забезпечення виробництва оснащенням;
• організація експлуатації оснащення і технічний нагляд за його експлуатацією;
• забезпечення робочих місць оснащенням;
• організація та зберігання оснащення.

    Для виконання інструментальним господарством  зазначених завдань йому потрібні відповідні людські та матеріальні ресурси, технічні засоби і т. ін.

    Система інструментального господарства може мати двохрівневу організаційну структуру. На верхньому рівні (підприємство) функціонують інструментальний відділ; інструментальні цехи, дільниці; центральний інструментальний склад (ЦІС); інструментальна група при відділі матеріально-технічного забезпечення, яка має задовольняти потреби в матеріалах для виготовлення інструменту та оснащення на підприємстві, зокрема й відповідними закупівлями на стороні; дільниці централізованого відновлення інструментів.

    На  нижньому рівні (в основних і допоміжних цехах) створюються інструментально-роздавальні комори (ІРК); майстерні або дільниці централізованого загострення інструменту; дільниці його поточного ремонту.

    Структура та схема управління інструментальним господарством визначаються типом і характером виробництва, а також розмірами підприємства.

    Організацію та управління інструментальним господарством  великого машино- чи приладобудівного підприємства відбиває схема, зображена на рис. 5

    Планово-економічне бюро визначає потребу в інструменті за окремими цехами і по заводу в цілому, складає плани з виробництва інструментів для інструментальних цехів заводу та їх закупівлі у сторонніх підприємств.

    Бюро  нормативів провадить роботу з класифікації та індексації інструменту; визначає норми витрат і оборотний фонд за різними видами інструменту; визначає норми витрат і зворотний фонд за різними видами інструменту в межах окремих цехів і по заводу в цілому; контролює додержання цехами і ЦІС установлених норм витрат і запасів; розробляє інструкції і правила використання й експлуатації інструментів.

    Бюро  технагляду складається з інспекторів, які мають виконувати такі завдання: контролювати правильність зберігання та експлуатації інструменту в цехах заводу; виявляти причини неправильної його експлуатації та передчасного виходу з ладу,  
а також винних у таких порушеннях; перевіряти норми стійкості, зносу та запасу інструменту, брати участь у розробці заходів із забезпечення правильної експлуатації, скорочення витрат і запасів інструменту.

    Рис. 5 Структура інструментального господарства  
великого машинобудівного підприємства