Система управління соціально-економічними процесами в регіоні

ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

     Сучасна система міжбюджетних відносин в  Україні вимагає розробки чітких критеріїв оцінки виконання делегованих функцій для здійснення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів. В Україні реформа фінансового контролю як елементу фінансового управління значно відстає від реформи міжбюджетних відносин. У зв’язку з цим актуальним і доцільним є формування сучасної системи фінансового контролю, яка повинна базуватися на принципі децентралізації. Необхідно чітко визначити роль і місце держави та органів місцевого самоврядування у сфері фінансового контролю.

     Реалізація  положень законів України “Про місцеве  самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації” зумовлює появу в Україні принципово нових  суб’єктів фінансового контролю, якими стають органи місцевої влади. У першу чергу вони є дієвим засобом суспільного самоконтролю. У цьому полягає нереалізований потенціал регіонів, який необхідно обов’язково розвивати. Крім того, вони є суб’єктами управління фінансовими ресурсами та майном відповідних територій.

     Отже, принципово новим видом фінансового контролю в Україні повинен стати муніципальний фінансовий контроль. В умовах сучасного бюджетного процесу створення муніципального фінансового контролю є необхідним з точки зору забезпечення фінансово-бюджетної дисципліни на належному рівні.

 

1. Сутність регіонального управління та місцевого самоврядування

 

     Регіональний  менеджмент як один з видів спеціального менеджменту являє собою сукупність принципів, методів, форм і засобів  впливу на господарську діяльність регіону.

     З точки зору сучасної російської практики регіональний менеджмент - це управління соціально-економічними процесами в регіоні в умовах переходу його господарства до ринкових відносин.

     Суть  переходу від планово-директивної  системи управління господарством  регіону до регіонального менеджменту полягає в такі зміни, як:

  • орієнтація розвитку регіону на вирішення соціальних проблем, на відтворення умов, що забезпечують високу якість і високий рівень життєдіяльності людини як найвищої цінності суспільства;
  • формування організаційно-економічних умов для реалізації всіма господарюючими суб'єктами регіону принципів економічної свободи та господарської самостійності;
  • орієнтація інвестиційної та структурної політики регіону на попит і потреби ринку, на запити внутрішньо-і внерегіональних споживачів і організація виробництва тих видів продукції, які користуються попитом на міжрегіональному та зарубіжному ринках і можуть сприяти підвищенню фінансової самостійності регіону;
  • формування та розвиток регіонального маркетингу як основи розробки та реалізації програм поточного і стратегічного розвитку регіону;
  • перехід від регіональної статистики до регіонального моніторингу з використанням сучасної інформаційної бази для здійснення системного аналізу і контролю соціально-економічної, політичної та екологічної ситуації в регіоні;
  • оцінка кінцевого результату регіонального менеджменту в залежності від ступеня відповідності рівня економічного розвитку регіону і рівня життєдіяльності населення (соціальні стандарти, бюджетна забезпеченість, структура доходів і витрат сімей, екологія, демографічна ситуація, екологічна безпека та ін) [12, c.117].

     Регіональний  менеджмент можна розглядати як науку  і практику управління соціально-економічними процесами регіону в умовах ринкової економіки. Наукові основи регіонального менеджменту - це система наукових знань, яка є його теоретичною базою: принципи регіонального менеджменту; методи і моделі регіонального менеджменту; механізми регіонального менеджменту; система регіонального менеджменту. Наукові основи регіонального менеджменту в нашій країні знаходяться в стадії формування. Закордонний досвід мало придатний до специфіки територіальної організації Росії з її величезними просторами, різноманіттям природно-кліматичних, національних, історичних та інших особливостей. Проте досвід формування регіонального менеджменту в країнах з ринковою економікою може бути використаний для аналізу нашого власного досвіду і практики, а також для використання деяких його елементів, що формується в системі регіонального менеджменту в Росії.

     Регіональний  менеджмент функціонує відповідно до законів розвитку ринкової системи  господарювання, і його механізм повинен  забезпечувати гнучке регулювання  соціально-економічних процесів у  регіоні в мінливих ринкових умовах.

     Перед регіональним менеджментом як наукою управління стоїть завдання знайти і розробити механізми, методи і засоби, які дозволять забезпечити найбільш ефективне досягнення цілей і завдань регіонального розвитку.

     Завдання  і об'єкт регіонального управління. Завдання регіонального менеджменту різноманітні і зумовлені особливостями перехідного періоду.

     У процесі переходу від планово-централізованої  до ринкової системи регулювання  господарства регіону руйнуються вертикальні  зв'язки, зароджуються і стабілізуються горизонтальні, внутрішньо-і міжрегіональні зв'язки. З перекладом частини господарства регіону на ринкові відносини змінюється функціональна структура механізму регіонального управління, що веде до деформації і скорочення його організаційної та ієрархічних структур. Різко зростає роль опосередкованих методів взаємодії суб'єктів і об'єктів федерального, регіонального та муніципального управління, ускладнюються їх господарські зв'язки, відносини з приводу використання власності і т.д. Усе це є об'єктивною основою для становлення і розвитку регіонального менеджменту, завдання якого відрізняються від завдань планово-директивної системи територіального управління. До числа основних завдань регіонального менеджменту входять:

  • забезпечення розширеного відтворення умов життєдіяльності населення регіону, високого рівня та якості життя;
  • економічна і соціальна трансформація господарства регіону, аналіз, прогнозування та програмування регіонального розвитку;
  • оптимізація фінансових потоків, формування умов і механізмів зміцнення економічної бази регіону і муніципальних утворень;
  • забезпечення екологічної безпеки в регіоні, захист навколишнього середовища;
  • формування та реалізація структурної, інвестиційної та науково-технічної політики в регіоні, створення і розвиток ринкової інфраструктури [3, c.67].

     Виходячи  з сутності, змісту і завдань регіонального  менеджменту, сформульованих вище, його об'єкт можна класифікувати за наступними основними ознаками.

     Належність  об'єкта до тієї або іншій формі  власності (федеральна, муніципальна, власність суб'єкта Федерації).

     Характер  продукції або послуг, що виробляються суб'єктом господарювання (продукція  цілком або в основному споживається всередині регіону, продукція має  міжрегіональне споживання, експортна  продукція та ін.)  

     Характер  і ступінь впливу суб'єкта господарювання на економічні, соціальні, екологічні та інші процеси в регіоні.

     Відтворення умов життєдіяльності населення, задоволення  потреб людей поза сферою виробництва (охорона здоров'я, задоволення потреб в освіті і культурі, соціальний захист і підтримка).

     Аналіз  наведеної класифікації об'єктів  дозволяє зробити висновок про те, що до об'єктів регіонального менеджменту  можна віднести всі господарські одиниці регіону. Однак безпосереднім об'єктом регіонального менеджменту є підприємства та організації, віднесені до власності суб'єктів Федерації, а також інфраструктурні ланки, діяльність яких спрямована на відтворення умов життєдіяльності населення поза сферою виробництва. На зазначені об'єкти регіональний менеджмент надає пряму (безпосереднє) вплив, на всі інші об'єкти - опосередковане.

       Місцеве самоврядування є специфічною сферою суспільно-політичного буття. Офіційними його визначеннями можна вважати  ті, що містяться в правових актах. Наприклад, в ст.3 Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Верховною Радою України, зафіксовано: "Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населення". Попри певну тавтологічність цього визначення, за його змістом можна зробити певні висновки.

       Вживане в Конституції України і в  чинному законодавстві поняття  територіальної громади – населення  адміністративно-територіальної одиниці, на рівні якої здійснюється місцеве самоврядування – має у світовій практиці аналоги.

     Місцеве самоврядування можна визначати  за функціональними і структурними ознаками. Функціонально місцеве  самоврядування – це: 1) сукупність управлінських повноважень, здійснюваних безпосередньо населенням адміністративно-територіальної одиниці (муніципального утворення) або органами, які нерідко формально відокремлені з державного механізму; 2) діяльність вказаних населення і органів по управлінню місцевими справами. Структурно (організаційно) місцеве самоврядування – це: 1) організація державної влади на місцях, яка передбачає самостійне вирішення питань місцевого значення населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці безпосередньо або через звичайно обрані ним і нерідко формально відокремлені органи і посадові особи; 2) система органів, які здійснюють функції, віднесені до місцевого самоврядування, а також форми прямого волевиявлення громадян щодо здійснення цих функцій [14, c.94].

     Місцеве самоврядування є комплексним за характером явищем, що породжує різні підходи до його дослідження. З наведених вище визначень місцевого самоврядування випливають його функціональні і структурно-організаційні характеристики. Однак явище місцевого самоврядування можна розглядати і в деяких інших аспектах, що дозволяють скласти більш повну уяву про його сутність.

     Різні суб'єкти регіонального управління взаємодіють з органами державного управління, з іншими регіонами країни, транснаціональними корпораціями, із зарубіжними діловими колами і зарубіжними організаціями. Взаємодія цих суб'єктів призводить до процесу утворення регіонального економічного простору - середовища взаємодії суб'єктів, що веде до формування основних напрямків розвитку регіону.

     Ринкова система господарювання стає неможливою без формування відповідного механізму регіонального управління, який має складатися з елементів, здатних впливати на всі складові соціально-економічної системи регіону, основними з яких є передусім продуктивні сили, до яких входять засоби виробництва і люди як основна продуктивна сила. Ефективність використання засобів виробництва залежить від діяльності людей в процесі управління, її узгодженості, основу яких складають цільові установки управління, завдання, принципові підходи, функції та інструменти механізму управління.

     Цільовими установками механізму регіонального  управління можуть бути, зокрема:

     - досягнення збалансованості економічного  і соціального розвитку регіонів;

     - підвищення рівня самозабезпеченості  регіонів за рахунок власних  ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових);

     - удосконалення територіального  поділу праці для забезпечення  виробництва продукції;

     - стабілізація відтворювального  процесу;

     - стимулювання розвитку науково-технічного  прогресу за рахунок використання  наявного інтелектуального потенціалу;

     - забезпечення політичної стабільності  тощо.

     Виходячи  з цільових установок механізму  регіонального управління формуються відповідні завдання. Останніми можуть бути:

     - підвищення рівня соціального  розвитку;

     - мобілізація фінансових ресурсів для самозабезпечення;

     - удосконалення структури виробництва  власної продукції;

     - розробка програми з питань  відтворення економічного та  інтелектуального потенціалу;

     - оптимізація розподілу повноважень між територіальними рівнями [1, c.78].

 

2. Склад та структура органів регіонального управління та місцевого самоврядування

 

     Система місцевого самоврядування включає:

     • територіальну громаду;

     •сільську, селищну, міську раду;

     • сільського, селищного, міського голову;

     •виконавчі  органи сільської, селищної, міської ради;

     • районні та обласні ради, що представляють  спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

     •органи самоорганізації населення.

     У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або  міської ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який водночас є головою її виконавчого комітету.

     Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади. У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.

     Місцевий  референдум є формою прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та іншими законами до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми [11, c.103].

     Загальні  збори громадян за місцем проживання є зібранням усіх чи частини жителів  села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування у їх діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

     Члени територіальної громади мають право  ініціювати розгляд у раді (у порядку  місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого  самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради У встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується у порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

     Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Тобто сільські, селищні, міські ради є представницькими органами місцевого самоврядування. Під останнім слід розуміти виборний орган (раду), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.

     Обласні та районні ради є органами місцевого  самоврядування, що представляють спільні  інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України  «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

     Зазначимо, що усі представницькі органи місцевого  самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого  самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законодавством України.

     Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних У містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Загалом під виконавчим органом ради мають на увазі органи, які відповідно до Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування, створюються сільськими, селищними, міськими, районними у містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених згаданим законодавством. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад ПІДКОНТРОЛЬНІ та підзвітні відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. У сільських Радах, що представляють територіальні громади, які налічують До 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися.

     У цьому разі функції виконавчого  органу ради, крім розпоряджання земельними та природними ресурсами, здійснює сільський  голова одноособове.

     Сільський, селищний, міський голова — головна  посадова особа територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Він обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Він не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час, займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. На них поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законодавством про статус депутатів рад.

     Територіальна громада має право проводити  громадські слухання — зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше як один раз на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

     Сільські, селищні, міські, районні у місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. При цьому органи самоорганізації населення розглядаються законодавцем як представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території у межах села, селища, міста. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються законодавством України.

     Органи  місцевого самоврядування з метою  ефективнішого здійснення своїх  повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, які підлягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України. Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування. Асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування [7, c.116].

 

3. Повноваження представницьких  і виконавчих органів  влади

 

     Органи  місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами власними повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування чинним законодавством можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Інститут передачі повноважень у юридичній науці називається їх делегуванням. У контексті розгляду питання зазначимо, що делеговані повноваження — повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

     З метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших  особливостей здійснення місцевого  самоврядування представницький орган  місцевого самоврядування на основі Конституції України та у межах Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста. Статут територіальної громади підлягає державній реєстрації в органах Міністерства юстиції України. Підставою для відмови в державній реєстрації статуту територіальної громади може бути його невідповідність Конституції та законам України. Відмова в реєстрації статуту територіальної громади може бути оскаржена в судовому порядку.

     Державний контроль за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

     Обмеження прав територіальних громад на місцеве  самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосовано  лише в умовах воєнного Чи надзвичайного  стану.

     Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. З урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районними, обласними радами може бути затверджена символіка відповідно району, області. Зміст, опис та порядок використання символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей визначаються відповідною радою згідно з законом.

     На  будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімається Державний Прапор України.

     Що  стосується безпосередньо проблеми компетенції, чинним законодавством України  встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до їх відання. Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

     1)затвердження  регламенту ради;

     2)утворення  і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

     3)утворення  виконавчого комітету ради, визначення  його чисельності, затвердження  персонального складу; внесення  змін до складу виконавчого  комітету та його розпуск;

     4)обрання  за пропозицією сільського, селищного,  міського голови на посаду  та звільнення з посади секретаря  ради;

     5)затвердження  за пропозицією сільського, селищного,  міського голови структури виконавчих  органів ради, загальної чисельності  апарату ради та ЇЇ виконавчих органів, витрат на їх утримання і т. д.

     Виключно  на пленарних засіданнях міських  рад (міст з районним поділом), крім вищезазначених повноважень, вирішуються  такі питання:

     1)визначення  обсягу і меж повноважень, які  здійснюють районні у містах (у разі їх створенню) та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах;

     2)встановлення  нормативів Централізації коштів  від земельного податку на  спеціальних бюджетних рахунках  районів міста.

     Повноваження  виконавчих органів сільських, селищних, міських рад диференціюються на власні (самоврядні) і делеговані та мають місце:

     1) у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку. Це, зокрема: а) підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм; б) забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; в) забезпечення складання балансів фінансових, трудових ресурсів, грошових доходів і видатків, необхідних для управління соціально-економічним і культурним розвитком відповідної території, а також визначення потреби у місцевих будівельних матеріалах, паливі; г) розгляд проектів планів підприємств і організацій, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, внесення до них зауважень та пропозицій, здійснення контролю за їх виконанням; д) попередній розгляд планів використання природних ресурсів місцевого значення на відповідній території, пропозицій щодо розміщення, спеціалізації та розвитку підприємств та організацій незалежно від форм власності, внесення у разі потреби до відповідних органів виконавчої влади пропозицій з цих питань тощо;

     2) у галузі бюджету, фінансів і цін, а саме: а) складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів; б) встановлення у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження у встановленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності; в) встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад; г) здійснення у встановленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету; д) залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій залежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони довкілля тощо;

     3) щодо управління комунальною власністю, тобто: а) управління у межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; б) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; в) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; г) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна і т. д.;

     4) у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, а саме: а) управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; б) облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; розв'язання питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, які належать до комунальної власності; в) сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація таких об'єднань; г) реєстрація житлово-будівельних і гаражних кооперативів; прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону і т. д.;