Системи інвестицій: поняття, структура, принципи функціонування
УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА
Факультет економіки і підприємництва
Кафедра економічної теорії
з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
на тему «Системи інвестицій: поняття, структура, принципи функціонування»
Студентка Закернична Світлана
Смолій Л.В.
Подано на перевірку_________
«___»____________2011р.
Допущено до захисту
«___»____________2011р.
Захищено з оцінкою____
Підпис_________
Смолій Л.В
Умань – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЯ………………-4-
1.1. Поняття і економічна сутність інвестицій …………………………..-4-
1.2. Класифікація інвестицій…………………
2.
2.1. Заощадження та
інвестиції.Трансформація заощаджень в інвестиції……………………………………………………
2.2. Функції інвестицій………………………………
3. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНИ ……………………………………………………-29-
3.1. Аналіз прямих іноземних
інвестицій в Україні………………………-
3.2. Інвестиційна привабливість економіки України………………….......-30-
3.3. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні ………... -34-
ВИСНОВОК…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………....-44-
ВСТУП
Процес розвитку ринкових відносин зумовлює необхідність подальшого дослідження організаційно-економічних умов здійснення інвестиційної діяльності, формування і використання інвестиційного потенціалу та удосконалення методів забезпечення його активізації. Практична значимість упровадження досягнень науково-технічного прогресу і реалізації стратегії економічного та соціального розвитку регіонів потребує комплексного підходу до вирішення цих проблем.
Актуальність окреслених теоретичних, методичних і практичних питань інвестування в умовах розвитку ринкових відносин визначили мету та завдання статті.
У практичній діяльності зарубіжних фірм, в економічній літературі інвестиції трактуються широко і розуміють їх як будь-які кошти, що забезпечують одержання прибутку.
Для умов, в яких діють зарубіжні інвестори, таке визначення інвестицій є найбільш прийнятним. Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання техніки, обладнання, поповнення предметів праці, а й на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів тощо. В Україні в офіційних документах, зокрема, в Законі України «Про інвестиційну діяльність» поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Основні напрями інвестицій — це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об'єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади, придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, «ноу-хау», інтелектуальні цінності, майнові права тощо), придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств , інших господарських одиниць).
Відповідно до розглянутих напрямів інвестицій їх класифікують на такі три групи:
– виробничі інвестиції — вкладення у виробничі ресурси (основні засоби і предмети праці);
– фінансові інвестиції — вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, придбання паїв тощо;
– інтелектуальні інвестиції — вкладення коштів у об'єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення нових технологій або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.
У масштабах держави
Завдяки такому ефекту розвиток указаних галузей справляє позитивний вплив на економічне зростання суміжних галузей і виробництв.
Аграрні підприємства з метою ефективного функціонування здійснюють інвестиційну діяльність, що являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій. Як суб'єкти такої діяльності, аграрні підприємства самостійно визначають напрями, види й обсяги інвестицій, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Вони можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців і учасника інвестиційної діяльності.
Слід зазначити, що з метою організації бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів поняття інвестиційної діяльності згідно з П(С) БО 4 «Звіт про фінансові результати» трактується модифіковано. Зокрема, інвестиційна діяльність розглядається як така, що пов'язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, а також із здійсненням тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Як бачимо, тут інвестиційна діяльність включає в себе і реалізацію необоротних активів. Це виходить за межі усталеного розуміння даного поняття. Відповідно до такого трактування інвестиційної діяльності до її напрямів, згідно з указаним стандартом, крім придбання основних засобів, нематеріальних активів, акцій, облігацій, цілісних майнових комплексів тощо, відносять надходження грошових коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позики, надані іншим суб'єктом господарювання, а також грошові надходження у формі дивідендів, від повернення позик, від ф'ючерсних і форвардних контрактів, опціонів, а також виплати коштів за такими контрактами (за винятком тих контрактів, які укладаються для основної діяльності підприємства). Такі грошові надходження не мають прямого відношення до інвестиційної діяльності як такої, а лише певне опосередковане відношення. Тому в подальшому викладі матеріалу по даній темі інвестиційна діяльність розглядатиметься в усталеному розумінні цього поняття, тобто з орієнтацією на економічну ефективність цієї діяльності.
У процесі інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснювати реінвестиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту. Реінвестиції можуть спрямовуватися на заміну фізично і морально зношених основних засобів початкового інвестиційного проекту, модернізацію технологічного устаткування, на інвестування нових програм, що забезпечують вищу конкурентоспроможність продукції та її доходність тощо.
Держава може регулювати інвестиційну діяльність підприємств проведенням кредитної та амортизаційної політик, наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик, а також податковою політикою шляхом диференціації суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і
пільг тощо.
Аграрні підприємства можуть здійснювати за індивідуальними ліцензіями інвестиції і за межами України за різними напрямами. Головними з них є створення спільних підприємств з іноземними юридичними і фізичними особами на їх території, придбання частки у діючих іноземних підприємств або придбання за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам.
Важливим напрямом інвестиційної діяльності підприємств за межами України є придбання за кордоном нерухомого і рухомого майна, акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, придбання в них будь-яких прав інтелектуальної власності.
Розрізняють такі джерела фінансування інвестицій: власні,позичкові, залучені і бюджетні.
До власних джерел аграрних підприємств-інвесторів відносять прибуток, амортизацію, грошові надходження від реалізації вибракуваної худоби з основного стада, виручку від ліквідації основних засобів, страхові відшкодування за основні засоби, вибулі внаслідок стихійного лиха.
Позичкові джерела фінансування представлені облігаційними позиками, банківськими та бюджетними кредитами, а залучені — коштами, одержаними від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян або юридичних осіб.
Бюджетні інвестиційні асигнування здійснюються державою частково або повністю для реалізації важливих капіталомістких проектів у розвиток сільського господарства, наприклад у меліорацію. Крім названих джерел фінансування інвестицій, підприємства можуть використовувати благодійні внески, пожертвування інших юридичних і фізичних осіб.
Більшість зазначених джерел фінансування інвестицій формуються в процесі фінансової діяльності підприємства, яка призводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу. До такої діяльності, зокрема, відносять одержання грошових коштів від розміщення акцій та від інших операцій, що зумовлює збільшення власного капіталу, одержання грошових коштів у результаті утворення боргових зобов'язань, що збільшують позичковий капітал (взяття кредиту, випуск облігацій, видачу векселів). Водночас складовою цієї діяльності є виплата грошових коштів для погашення раніше отриманих позик, виплата дивідендів грошима, викуп раніше випущених підприємством акцій та ін.
Фактична величина інвестицій підприємства залежить від його інвестиційного потенціалу. Він визначається підсумовуванням чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, позичкових і залучених коштів. Чистий прибуток, взятий разом з амортизаційними відрахуваннями, називають грошовим потоком підприємства.
Слід зазначити, що підприємства-інвестори, згідно з існуючим в Україні законодавством, можуть здійснювати інвестиції за кордоном виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих і облікованих на рахунках бухгалтерського балансу для означених цілей.
З метою залучення додаткових джерел інвестування для здійснення прогресивних структурних перетворень в економіці України, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств в енергоносіях і сировині, ліквідації існуючих диспропорцій і дефіцитів на ринку України, розвитку її потужного експортного потенціалу прийнято закон «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», яким передбачається стимулювання вкладень іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки держави за рахунок надання податкових пільг і страхових гарантій щодо найефективніших інвестиційних проектів.
Серед таких пріоритетних сфер для іноземного інвестування провідне місце займає агропромисловий комплекс. Основними напрямами такого інвестування в цю сферу є впровадження високопродуктивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та утримання худоби, налагодження випуску ефективних хімічних засобів захисту тварин і рослин, оновлення та модернізація на базі новітніх технологій підприємств переробної й харчової промисловості, випуск обладнання для масложирової, м'ясо- молочної, борошно-мельно-круп'яної та хлібопекарської промисловості, міні-цехів фермерських господарств, розвиток сільськогосподарського машинобудування, сировинної бази для виробництва тари та пакувальних матеріалів.
Основними формами здійснення прямих іноземних інвестицій в АПК України є створення спільних підприємств; створення іноземним інвестором власних дочірніх підприємств (філій); укладання ліцензійних угод з вітчизняними підприємствами, згідно з якими останні набувають право на використання нової технології виробництва товару; придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних підприємств — емітентів (портфельні іноземні інвестиції); придбання контрольних пакетів акцій у вітчизняних підприємств (пряма купівля, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо).
Іноземні інвестиції
повинні забезпечити
Важливою вимогою для іноземних інвестицій є також і те, що продукція підприємств, створена за їх участю, має бути конкурентоспроможною на міжнародному ринку.
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ
1.1. Поняття і економічна сутність інвестицій
Для будь-якого підприємства важлива розумна і цілеспрямована інвестиційна діяльність. Вкладення коштів у реалізацію різних проектів несуть у собі задачу досягнення визначених цілей у залежності від проведеної підприємством політики. Цілі можуть бути всілякими: підвищення рентабельності виробничого процесу, заміна застарілого устаткування, і як наслідок - підвищення ефективності, розширення виробництва, збільшення частки ринку, технологічний прорив і т.д.
Реалізація інвестиційних проектів являє собою нову й у недостатньому ступені вивчену сферу діяльності підприємств на українському ринку. Інвестиційний проект - це процес здійснення комплексу взаємозалежних дій, спрямованих на досягнення визначених фінансових, економічних, соціальних, інфраструктурних і в деяких випадках політичних результатів. Основним інструментом реалізації інвестиційного проекту є бізнес-план, що являє собою техніко-економічне і фінансове обґрунтування ефективності інвестицій.
У нинішніх реаліях вищий менеджмент українських підприємств розглядає проблему залучення інвестицій лише з погляду одержання кредиту в банку. І навіть цей процес представляється йому досить простим, не потребуючої підготовки передінвестиційної документації. Результатом непрофесійного підходу до питань реалізації інвестиційних проектів, а також слаборозвиненої законодавчої, податкової бази і ризиків, що випливають з нестабільної політичної ситуації, є відсутність прагнення у вітчизняних і іноземних інвесторів вкладати кошти в українську економіку.
Українські підприємства можна підрозділити на дві групи. Перша - найбільші підприємства, що мають можливість залучити українські і іноземні консалтингові компанії з метою професійної підготовки і реалізації інвестиційного проекту для подальшого виходу на ринок капіталу, як правило, міжнародного.
Друга група - це дрібні і середні підприємства, на частку яких приходиться основний обсяг інвестицій і, як наслідок, вони складають основну частку ВВП. Однак саме дана категорія підприємств не в змозі відповідним чином розробити повноцінний бізнес-план інвестиційного проекту в зв'язку з низьким професійним рівнем середньої і вищої ланки управління і недостатністю фінансових засобів для трудомісткої і капіталомісткої роботи. Хоча необхідно відзначити, що причиною відсутності інвестицій є не тільки внутріфірмові проблеми, але і відсутність належного інвестиційного клімату на макрорівні, що веде до зниження обсягу приваблюваних ресурсів вітчизняними підприємствами і подорожчанню планованих інвестицій. [1. с,112-120].
Для ефективної реалізації інвестиційного проекту вище керівництво повинно мати чітку «інвестиційну філософію» (investment philosophy), тобто усвідомити для себе стратегію розвитку власної компанії і напрямок інвестицій. Це може бути філософія росту - висока рентабельність проекту і високий ризик; філософія розвитку - модернізація і розширення виробництва; філософія екстенсивного або інтенсивного зростання; філософія захоплення ринку і т.д.
Підприємству необхідно мати ціль інвестування (investment objective) - об'єкт напрямку інвестицій: нове обладнання, нерухомість, портфельні інвестиції, нематеріальні активи і т.д.
Якщо підприємства мають більш-менш виразну філософію й уявляють собі мету, то з третім елементом ланки інвестиційного проекту виникають проблеми. Це управління інвестиціями (investment menegement) - професійна діяльність усіх структурних підрозділів підприємства в справі досягнення поставлених цілей відповідно до раніше розробленого бізнес-плану інвестиційного проекту.
Економічна діяльність суб'єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.
Термін «інвестиція» означає «вкладати». Нині інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.
Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток, Обидва процеси - вкладання капіталів і одержання прибутку відбуваються в певному поточному часі, а саме: може бути послідовне вкладення капіталу, а потім одержання прибутку; паралельне вкладення капіталу й одержання прибутку; інтервальне вкладення капіталу, а потім через деякий час одержання прибутку. У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому - одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому - між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.
Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції це загальний обсяг інвестування в певному періоді, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.
Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.
Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо ж сума валових інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо ця сума перевищує суму амортизаційних відрахувань, це свідчить про розвиток економіки.
Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній - обсягами інвестицій у виробництво.
У результаті виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.
Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження - важлива частина інвестиційної діяльності.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:
• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та
нерухоме майно (будівлі,
• майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;
• права користування землею, водою, природними ресурсами;
• сукупність технічних
та економічних знань у формі
документації, навичок, виробничого
досвіду, необхідних для
Існує багато визначень інвестиційної діяльності. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.
Інвестор - це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.
Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.
Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.
Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:
• підприємства
будівельної індустрії,
• проектні організації та установи;
• фінансові посередники: інвестиційні банки, компанії, фонди;
• органи державного управління, що регулюють діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності;
• інфраструктура фондового ринку.
Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20 - 30% національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п'ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше ЇЇ зниження.
За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення), поділяються на такі види:
• у нове будівництво
• на розширення виробництва - уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;
• на реконструкцію
• на технічне
За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:
• будівельні роботи;
• монтажні роботи;
• машини та обладнання;
• проектні роботи.
Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:
1) підготовку (проектні роботи, організація
фінансування, погодження, планування
та матеріально-технічне
2) реалізацію - створення нового матеріального об'єкта;
3) експлуатацію нового
Розуміння інвестицій як вкладень тільки в основні фонди або тільки в цінні папери є надто вузьким і не розкриває сутності цієї економічної категорії.
У сучасній літературі багатоманітні визначення інвестицій часто трактують цю категорію недостатньо чітко або надмірно вузько, акцентуючи увагу лише на окремих її сутнісних сторонах.
Найтиповіша неточність багатьох визначень полягає в тому, ідо під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення фінансових коштів, яке часто не пов'язане з рішенням інвестиційних цілей суб'єктів їх здійснення. До них іноді відносяться так звані «споживацькі інвестиції» (покупка телевізорів, автомобілів і т.п.), які по своєму економічному змісту до інвестицій не відносяться - засоби в придбання цих товарів витрачаються вданому випадку на довгострокове їх споживання (якщо їх придбання не переслідує мети подальшого їх перепродажу для отримання прибутку). Крім того, часто не проводиться відмінність між інвестиційними витратами фінансових коштів і поточними їх витратами, обслуговуючими операційний процес підприємства.
1. Інвестиції як об'єкт економічного управління. Предметна суть інвестицій безпосередньо пов'язана з економічною сферою її прояву. Не дивлячись на розглянуті раніше достатньо значущі термінологічні відмінності, інвестиції трактуються всіма дослідниками як категорія економічна, хоча і пов'язана з технологічними, соціальними, приро-доохоронними і іншими аспектами їх здійснення. Іншими словами, категорія «інвестиції» бачить понятійно-категоріальний апарат, пов'язаний зі сферою економічних відносин, економічною діяльністю. Відповідно - виступаючи носієм переважно економічних характеристик економічних інтересів, інвестиції є суб'єктом економічного управління як на мікро -, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.
2. Інвестиції як найактивніша форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. В теорії інвестицій їх зв'язок з накопиченим капіталом (заощадженнями) займає центральне місце. Це визначається сутнісною природою капіталу як економічного ресурсу, призначеного до інвестування. Термін «капіталіст» в першу чергу характеризує індивідуума, що інвестує свій капітал, а не тільки що накопичив певний його запас. Тільки шляхом інвестування капітал як накопичена цінність залучається до економічного процесу.
Проте не весь накопичений підприємством запас капіталу використовується виключно в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу через вимоги ліквідності є формою страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарської діяльності, платоспроможність і т.п., зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж на противагу цьому, слід розглядати як найактивнішу форму використання накопиченого капіталу.
Рівень споживання накопиченого капіталу як інвестиційного ресурсу, що залучається до реального виробничого процесу підприємства, має мінімальні економічні межі. Ці межі визначаються, з одного боку, граничним продуктом капіталу, а з другого боку - нормами вибуття (амортизація) капіталу у виробничому процесі, предмету відшкодування для забезпечення простого відтворювання.
3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу у всіх альтернативних його формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використовування. Самою універсальною з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, проте, для безпосереднього вживання в цьому процесі вимагає в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, проте, сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.