Склад і структура податкової системи України

                                                              ЗМІСТ                                                         ст.

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ……………………………………………………………….5

1.1. Сутність та склад податкової системи…………………………………...5

1.2. Принципи побудови податкової системи………………………………..7

1.3. Історія становлення податкової системи в Україні…………………….10

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ..17

2.1. Структура системи оподаткування та принципи оподаткування …….17

2.2. Альтернативні системи оподаткування………………………………..  23

2.3. Порядок адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)…28

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ……………………………………………32

3.1. Зарубіжний досвід побудови податкових систем……………………...32

3.2 Напрямки реформування податкової системи України………………..36

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….43

ДОДАТКИ

ВСТУП

Податкова система як один із важливих атрибутів держави формується і розвивається із становленням державності. Аналіз становлення та розвитку системи  оподаткування, її проблеми і шляхи  удосконалення сьогодні заслуговують на особливу увагу.

В житті кожного суспільства  має підтримуватись баланс між окремою людиною і державою. Більше того, суспільство розвивається тим успішніше, чим краще збалансовані відносини особистості і держави. І, навпаки, якщо перевищують інтереси тієї чи іншої сторони, в суспільстві наростають руйнівні і дестабілізуючі елементи.

Для ефективної життєдіяльності людині потрібно задовольняти потреби у певних благах, і щоб їх отримати, люди працюють, створюючи матеріальні, інтелектуальні, духовні та інші цінності. Проте людина не може існувати поза суспільством і державою, а тому мусить частину створеного ним багатства віддавати державі, яка за це бере на себе зобов'язання задовольняти певну суму потреб кожного індивідуума та здійснювати соціальні функції: забезпечувати соціально незахищені верстви населення – пенсіонерів, інвалідів, дітей; утримувати атрибути держави (армію, міліцію, владні структури тощо); підтримувати гуманітарні галузі –культуру, освіту, охорону здоров'я. Витрати на дані цілі притаманні будь-якому суспільству. Але забезпечити їх можна лише за рахунок частини багатства, створеного людьми. Чим більше людина вироблятиме, тим більша грошова маса доходу припадатиме на податок, який вона має сплачувати.

Найважливішим механізмом підтримання  балансу між інтересами людини і держави є податкова система – система збирання податків. Саме вона формує економічну частину балансу суспільства "людина – держава".

Ефективність оподаткування залежить від раціональної побудови податкової системи і рівня організації податкової служби в державі. Із поєднанням цих факторів проявляється об'єктивність і суб'єктивність системи оподаткування. Об'єктивність – через те, що раціонально побудована податкова система дає змогу ефективніше використовувати об'єктивні функції податків, а суб'єктивність – через те, що існування податкової системи означає наявність податкової служби, з допомогою якої держава проводить свою суб'єктивну діяльність у сфері оподаткування. Причому ці фактори тісно взаємопов'язані, тому суттєві зміни принципів побудови податкової системи супроводжуються перебудовою організації роботи податкової служби.

Кожна конкретна податкова  система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально–економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні [16, c. 305].

Виходячи з актуальності теми та враховуючи сучасний стан розробки даного питання,  поставлено мету дослідити теоретичну сутність податкової системи та проблеми розвитку національної податкової системи в економіці України. Для реалізації поставленої мети були визначені наступні завдання: визначити склад податкової системи, з’ясувати, структуру податкових надходжень до бюджету та розглянути напрямки реформування податкової системи України.

Предметом вивчення даної  курсової роботи є податкова система  України, об’єктом – теоретичні та методологічні основи побудови податкової системи України, а також особливості формування складу податкової системи.

При написанні даної роботи використовувались наступні методи дослідження: порівняння, вимірювання, узагальнення, оптимізація, аналіз та синтез.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1. Сутність та склад податкової системи

У науковій літературі немає  єдиного підходу до визначення змісту поняття "податкова система". Найважливіші підходи, що розкривають зміст аналізованого  поняття, містять такі положення:

1. До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і запроваджено в країні.
2. Податковою системою визначається перелік суб'єктів, на яких покладається виконання функцій у сфері оподаткування.
3. Податкова система установлює порядок проведення операцій з оподаткування.

Ґрунтуючись на вищенаведених  положеннях можна дати таке загальне визначення: податкова система  – це, з одного боку, сукупність податків і зборів, що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами, прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування. З іншого – вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно до прийнятої системи [7, c. 221].

Законодавством встановлюються як перелік податків, так і суб'єкти їх стягнення. Регламентуються також права і обов'язки платників, повноваження органів, за якими закріплюються функції держави зі справляння податків і зборів. Податковою системою регулюються відносини між платниками та органами державної виконавчої влади зі стягування податків. Передбачаються умови надання пільг і застосування санкцій у сфері оподаткування. Визначаються важелі податкового стимулювання напрямів економічної діяльності та пріоритетних соціальних програм.

Податкова система характеризується:

1. Порядком встановлення і введенням в дію податків і зборів та їх  скасування.
2. Класифікацією податків.
3. Правами та обов’язками платників податків.
4. Порядком розподілу податків між бюджетами різних рівнів.
5. Відповідальністю учасників податкових відносин.

 Побудова податкової системи  повинна відповідати таким вимогам:

1. Системність – полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов’язані між собою й органічно доповнювати один одного.
2. Встановлення визначальної бази податкової системи – визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава для виконання покладених на неї функцій.
3. Формування правової основи – правову основу системи становлять відносини власності, адже форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, а особливості формування доходів повинні враховуватись при встановленні об’єкта оподаткування.
4. Формування вихідних принципів [8, c. 167].

Відповідно до Податкового  кодексу України до складу податкової системи входять загальнодержавні та місцеві податки та збори. Загальнодержавні податки – це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки – це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, а їх справляння є обов'язковим на певній території [6, c. 202]. Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Місцеві ради вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо установлення збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору [1].

Отже, сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку, становить податкову систему України.

1.2. Принципи побудови податкової системи

Принципи (від лат. prіncіpіum – основа, першооснова) – це основні і керівні ідеї, ведучі положення, що визначають початки чого-небудь.

Сьогодні в Україні принципи побудови податкової системи розширені та доповнені у відповідності з вимогами сьогодення. Для України і для самих громадян дуже важливим є сам факт існування цих принципів, а також реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; відлагоджена та компетентна робота податкових органів [16, c. 307].

Важливою складовою побудови і функціонування податкової системи  є встановлення її вихідних принципів. Вони розглядаються за трьома напрямами:

1. Принципи формування податкової системи.
2. Принципи оподаткування.
3. Принципи податкової політики.

Принципи формування податкової системи визначають фундаментальні домінанти відносно встановлення кожного податку окремо та їх сукупності. До них відносять: рівнонапруженість в оподаткуванні, урівноваженість інтересів держави і платників податків та цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання пропорцій соціально–економічного розвитку.

Рівнонапруженість означає  такий розподіл податкового тягаря між суб’єктами оподаткування, який відображає всі аспекти їх діяльності: і доходи, що характеризують, їх внесок у створення ВВП, і споживання, що певною мірою характеризує їх участь у розподілі і використанні створеного ВВП, і майновий стан, і зусилля кожного суб’єкта, які він докладає для отримання певного доходу, виходячи зі своїх здібностей та рівня їх реалізації, і характер отриманих доходів та напрями їх використання, і співвідношення між споживанням та заощадженнями, і напрями та характер використання цих заощаджень. Як бачимо, рівнонапруженість відображає комплексний підхід і може досягатись лише за умови дотримання вимоги системності у побудові податкової системи. Цей принцип передбачає оптимізацію співвідношення між прямими і непрямими податками, між оподаткуванням доходів, майна і споживання, між податками з юридичних і фізичних осіб та між окремими видами податків. Він сформувався на основі принципів рівномірності і соціальної справедливості.

Принцип урівноваженості  інтересів держави і платників  податків означає, що побудова податкової системи, яка відображає взаємовідносини  вказаних суб’єктів, повинна обов’язково  виходити з необхідності збалансування  їхніх інтересів та протиріч між  ними. Оскільки визначальною базою податкової системи є видатки бюджету, то і держава повинна мати достатньо доходів. Але податкова система не повинна при цьому підривати фінансовий стан платників податків. І держава, і суб’єкти підприємницької діяльності, й окремі громадяни мусять нести солідарну відповідальність за фінансовий стан суспільства. Установлена сукупність податків та механізму їх справляння повинна обов’язково виходити з необхідності врівноваженості інтересів усіх суб’єктів фінансових відносин.

Принцип цілеспрямованого використання податків як фінансових інструментів означає, що, формуючи податкову систему, слід ураховувати її вплив на діяльність платників податків і на характер, темпи і пропорції соціально–економічного розвитку суспільства загалом. Кожний певний набір податків, що формує податкову систему, справлятиме відповідний вплив на суспільство. Дуже важливо чітко уявляти, яким саме буде цей вплив як стосовно окремих податків, так і податкової системи загалом. Без подібного обґрунтування впровадження тієї чи іншої податкової системи – це шлях навмання.

Принципи оподаткування  відображають засади справляння податків державою. Ці принципи досить прості й чіткі і зводяться до такого:

1. Усі громадяни мають сплачувати податки відповідно до своїх можливостей і доходів.
2. Податок має бути чітко визначений і відомий усім.
3. Податок має сплачуватись у зручний час і спосіб.
4. Система мобілізації податку має будуватися у такий спосіб, щоб мінімізувати витрати держави (фіскальна ефективність для держави).

Указані принципи відбивають основні засади оподаткування. При  цьому слід відзначити, що їх реалізація ґрунтується на правовому врегулюванні механізму оподаткування. Тобто  принципи оподаткування є, по суті, вимогами до податкового законодавства. При цьому правова врегульованість  механізму обчислення і сплати податків теж може розглядатись як принцип  оподаткування. Крім того, дуже важливим є не тільки мінімізація витрат держави  на мобілізацію податків, а й обмеження  витрат платників на ведення податкового  обліку, на обчислення і сплату податків.

Податкова політика здійснюється за певними напрямами і принципами. Напрями податкової політики визначаються завданнями соціально–економічного розвитку і можуть мати стимулюючу чи стримуючу спрямованість. Реалізація податкової політики ґрунтується на двох головних і певною мірою протилежних принципах – стабільності і гнучкості. Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна виходити з установлених на певний період орієнтирів. Податкове законодавство має бути стабільним і змінюватись відповідно до змін економічної ситуації в країні. Принцип гнучкості полягає у тому, що податкова політика повинна вчасно реагувати на істотні зміни ситуації в економіці і суспільстві та на зміну стратегічних орієнтирів і тактичних завдань економічної політики. Водночас зміни у податковій системі і механізмі оподаткування мають бути чітко аргументованими [17, c. 342].

Ефективною та надійною може бути тільки та податкова система, яка  побудована з дотриманням усіх вимог  та принципів і яка врівноважує  інтереси держави і платників, однаково враховуючи їх потреби та можливості. Тільки така податкова система може забезпечити державу надійними і достатніми доходами, цілеспрямовано впливаючи на діяльність кожного платника і соціально-економічний розвиток суспільства загалом [11, c. 154].

1.3. Історія становлення податкової системи в Україні

Формування податкової системи  України сягає своїм корінням ще у систему мобілізації доходів  бюджету колишнього СРСР. Україна тоді була часткою тієї великої загальносоюзної системи податків. Безперечно, з виходом України із СРСР треба було перебудовувати все на рівень незалежності, суверенітету. Головним об'єктом цієї перебудови стала податкова система тепер вже незалежної держави, тому що податки складають головну частину доходів бюджету, його фінансову базу, на підставі якої починає функіонувати будь-яка країна [7, c. 218].

Для того, щоб повною мірою прослідкувати  розвиток податкової системи України, треба починати з часів планової економіки, з проведеної податкової реформи 1930 – 1932 рр. Цією реформою була встановлена так звана двоканальна система вилучення чистого доходу суспільства в державний бюджет. Один канал становив податок з обороту, другий – відрахування від прибутку. За допомогою них держава централізувала його чистий дохід в бюджеті.

Новий етап  розвитку  системи  платежів  підприємств у бюджет розпочався після господарської  реформи 1965 р. Суть цієї реформи полягала в заміні відрахувань від прибутку трьома платежами: платою за основні виробничі фонди, фіксованими платежами, вільним залишком прибутку.

Головною метою цієї проведеної заміни було надання платежам із прибутку не тільки фіскальних, а й регулюючих функцій, тобто використовувати їх як фінансові інструменти впливу на різні сторони діяльності підприємства. Насправді, цю ідею реалізувати не вдалося, тому що у підсумку все ж таки звелося до фіскального призначення платежів і вони не стали діючими регуляторами діяльності підприємств.

В 1987 р. набув завершення нормативний  метод розподілу прибутку. Але  нова система платежів за формою відрізнялась від попередньої, а за змістом  була схожою. Вона включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу платежів за ресурси увійшли: плата за фонди (дещо змінені і доповнені методика і нормативи), платежі за трудові і природні ресурси. Платежі за природні ресурси так і не були введені, а платежі за трудові ресурси сплачувались на протязі 1988-1990 років.

Треба відмітити, що принципи, які були встановлені у 1930-1932 рр. щодо розподілу прибутку, продовжували діяти і в той час. Держава продовжувала  утримувати права на одержання прибутку підприємств, залишаючи їм стільки, скільки сама вважала за потрібне.

Як аналіз всіх цих проведених реформ можна сказати, що за 1930 – 1990 рокі принципових змін в побудові системи розподілу прибутку не відбувалося. Цей процес характеризувався заміною одних платежів на інші, а головна суть системи не змінювалась. А суть полягала в тому, що держава контролювала прибутки   підприємств  і організацій, так як  переважна більшість їх була її власністю. Тому держава розподіляла прибуток на свій смак, як по господарству в цілому, так і по окремому підприємству.

Перші спроби створення власної  податкової системи були зроблені в 1990 році, із зародженням підприємництва, нових форм власності та різних форм організації виробництва. В цей  час на базі регіональних відділів державних доходів у фінансових органах були створені податкові  інспекції, які підпорядковувались Міністерству фінансів України. Але  із зростанням кількості потенційних  виробників продукції та збільшенням  обсягів реалізації продукції робіт  та послуг на внутрішньому та зовнішньому  ринках спроби хаотичного удосконалення  структури податкових органів не давали позитивних результатів, що спричинило розвиток тіньового бізнесу, який сприяв значному вивозу за межі України її національного багатства.

Перехід економіки України до ринкових відносин потребував радикально нових  методів регулювання чистого  прибутку. Нові фінансові інструменти  в ролі яких виступають податки, здатні перебудувати стару систему на більш  ефективну.

Перехід до податкових взаємовідносин підприємств з бюджетом почався  ще в колишньому СРСР в 1991 році. Після  проголошення суверенітету і незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 році власний Закон "Про систему оподаткування". Треба сказати, що він фактично продублював попередній союзний, однак, разом з тим, це перший крок у створенні податкової системи суверенної України. В цьому Законі був наданий перелік податків, що входили до податкової системи України. Деякі види податків були ліквідовані (податок з обороту, на експорт і імпорт).

Цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні почалося з 1992 року, і умовно процес становлення податкової системи України можна поділити на три етапи: І етап — 1992 – 1993 роки; ІІ етап — 1994 – 1999 роки; III етап — 2000 – по сьогоднішній день.

І етап – поява нових видів податків: податок на дохід, податок на додану вартість. Сформовані три концепції перспективного розвитку податкової системи України. Суть першої концепціїї полягає в оподаткуванні оплачених обсягів реалізації, із застосуванням системи диференційованих ставок, залежно від сфери і виду діяльності. Друга концепція розроблена Головною державною податковою інспекцією, Міністерством фінансів та Міністерством економіки України. В її основі закладено існування податку на прибуток за єдиною ставкою на рівні 30 – 35 %, з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки з податку на додану вартість до 20 %; чітке розмежування податків на загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об´єкта оподаткування. Засновником третьої концепції є Український союз промисловців і підприємців. Аналогічна з другою концепцією, але акцент поставлений на значні пріоритети для виробників продукції та товарів.

До початку 1993 року податкова система  розвивалася згідно з другою концепцією. У 1993 році були прийняті два закони – «Про податок на прибуток» та «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Ставки за цими податками відповідали нормам першої концепції, що значно збільшило податковий тягар на виробника.

II етап – сформовані чіткі податкові механізми, до існуючих податків добавили податок на промисел. У 1994 році був прийнятий новий Закон "Про систему оподаткування" з урахуванням змін та доповнень. До нього були включені платежі і податки, які існують на території України із розподілом їх на загальнодержавні та місцеві. Встановлені податки і платежі лише за назвою відповідають світовим стандартам, а щодо змісту, то основа податкової системи все ж таки – доходи підприємств.

Остаточно узаконена система місцевих податків та зборів із прийняттям Декрету  КМУ «Про місцеві податки і збори» від 20. 05. 1993 року. В 1997 році були прийняті Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Наступний етап в формуванні податкової системи настав у 1996 році, коли відбувалась  важлива зміна в структурі органів податкової системи – утворення Державної Податкової Адміністрації та місцевих податкових інспекцій. Ці нововведення – не просто заміна назви, утворення ДПА являє собою новий і перший крок українського керівництва по притягненню в сферу оподаткування тіньового капіталу, котрий набув погрожуючих розмірів. В обов'язки місцевих податкових інспекцій включений аналіз економічної діяльності підлеглих підприємств, для чого створені відповідні відділи.

Таким чином, утворення служби економічного аналізу в рамках податкової адміністрації  дасть змогу удосконалити і покращити  податковий контроль. А втім, розробка й прийняття податкового законодавства  знаходиться в компетенції Кабінету Міністрів і Верховної Ради. За Програмою діяльності Кабінету Міністрів  України заходи, розроблені з метою  впорядкування процедури стягнення  податків та зборів були визначені  такі:

1. Завершити розробку й прийняття Податкового Кодексу України як єдиного нормативного акту, регулюючого всі питання податкових відносин, в тому  числі права, обов'язки та відповідальність їх учасників, взаємовідносини держави та платників податків.
2. Внесення змін в законодавство про ПДВ, які передбачають введення механізму гарантованої компенсації із бюджета сум, перевищуючих суми ПДВ, які сплатили підприємства.
3. Утворення багаторівневої телекомунікаційної сітки для накопичення та обміну інформацією в Державному реєстрі фізичних із базою даних юридичних осіб про отримані доходи, стан сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Ці та інші напрямки були основними  в розробці Податкового Кодексу України. Паралельно з цим в Україні постійно з'являлися нові податки і збори, одним з яких став Гербовий збір, введений в дію з 01.01.99 р. Справлявся Гербовий збір з договорів, векселів та установчих документів, укладених з 01.01.99, а з 01.06.99 з митної вартості імпортованих товарів.

III етап – набрав чинності Закон України «Про порядок погашення зобов´язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» у 2001 році, з 2004 року вступили в дію Закони України «Про податок з доходів фізичних осіб»; внесені зміни до закону «Про оподаткування прибутку підприємств», яким зменшено ставку податку до 25 %.

Постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 року N 1868 проект Податкового кодексу з урахуванням цілого ряду застережень був прийнятий Верховною Радою України у першому читанні. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 29 листопада 2001 року N 2827 цей проект було прийнято у другому читанні. Слід зазначити, що дана Постанова також передбачала конкретні строки розгляду Верховною Радою України проекту Податкового кодексу у  третьому  читанні, а саме 13 грудня 2001 року. Проте незважаючи ні на визначені строки, ні на спеціальну процедуру  розгляду у третьому читанні Верховна Рада України так і не змогла його ухвалити аж до 2010 року.

17 червня 2010 року розроблений Кабінетом Міністрів України  
новий проект  Податкового  кодексу було прийнято Верховною Радою України за основу. Але зазначений законопроект викликав багато зауважень  як з боку громадськості,  підприємницьких кіл, так і з боку державних органів України та народних депутатів. У зв'язку з цим, 8 липня Верховна Рада України ухвалює рішення про всенародне обговорення проекту Податкового кодексу, а 7 вересня визнає такою, що втратила чинність, власну постанову про прийняття Податкового кодексу за основу. Доопрацьований проект Податкового  кодексу  з урахуванням всенародного обговорення було прийнято  за  основу Верховною Радою  згідно з  Постановою  від  7  жовтня  2010  року N 2593-VI. 18 листопада  Верховна  Рада  приймає Податковий  кодекс  в  цілому  та  подає  на  підпис  Президентові України. Проте після масових акцій протесту підприємців 30 листопада Президент України повертає його до Верховної Ради  зі своїми  пропозиціями. 2 грудня  Верховна  Рада  повторно приймає Податковий кодекс вже з урахуванням пропозицій Президента України. 3 грудня Кодекс підписує Глава держави, а вже 4 грудня 2010 текст Податкового кодексу офіційно  оприлюднюється  в  газеті   "Голос України".

Отже, проаналізувавши розвиток податкової системи України, можна зробити висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для подальшого вдосконалення податкового законодавства [8, c. 159].

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА  ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1. Структура системи  оподаткування та принципи оподаткування

Сукупність податків і  зборів до бюджетів та Державних цільових фондів, що справляються у встановленому  законами України порядку, становить  систему оподаткування.

Податки і збори – це обов’язкові платежі до бюджету  і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах визначених законодавчими актами України. Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і обов’язкові платежі.

Об’єктами оподаткування  є доходи, додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або  її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних  і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені  законами України про оподаткування [16, c. 310].

Структуру податкових надходжень до державного бюджету протягом 2008 – 2011 років відображено в табл. 1.

Структура податкових надходжень до державного бюджету протягом 2008 – 2011 років

Таблиця 1

Податок на прибуток підприємств – це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей. Основна ставка податку становить 16 % [11, c. 159].

У 2008 році до державного бюджету  надійшло 47,5 млрд. грн. даного податку, що на 13,5 млрд. грн. більше за показники 2007 року. Дане зростання надходжень податку на прибуток підприємств  відбулось за рахунок збільшення відрахування банківськими організаціями  на суму 1,4 млрд. грн., сплати податку  на прибуток приватними підприємствами на 7,6 млрд. грн. [12, c. 68].  У 2009 році до державного бюджету надійшло 32,6 млрд. грн. податку на прибуток підприємств, що на 14,8 млрд. грн., або на 31,4 %, менше відповідного показника попереднього року. Значне падіння надходжень податку на прибуток підприємств відбулося насамперед за рахунок різкого зменшення відрахувань цього податку приватним сектором економіки – на 15,0 млрд. грн. Крім того, скоротили сплату податку підприємства з іноземним капіталом (на 1,0 млрд. грн.), а також банки та страхові компанії (на 1,2 млрд. грн.) [13, c. 57]. До державного бюджету у 2010 році надійшло 40,0 млрд. грн. податку на прибуток підприємств, що на 7,4 млрд. грн., або на 22,7 %, більше відповідного показника 2009 року. Зростання надходжень податку відбулося насамперед за рахунок збільшення на 9,6 млрд. грн. відрахувань податку приватним сектором економіки. Крім того, зріс обсяг сплаченого податку підприємствами державної форми власності (на 0,8 млрд. грн.) [14, c. 55]. До державного бюджету у 2011 році надійшло 54,7 млрд. грн. даного податку, що на 14,7 млрд. грн., або на 37,0 %, більше відповідного показника попереднього року. Податок на прибуток підприємств у даному році зріс за рахунок збільшення надходжень податку з підприємств і організацій приватного сектора на 12,8 млрд. грн. Крім, того збільшилися надходження податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, – на 3,0 млрд. грн. [15, c. 34].