Склад родини Lamiaceae у флорі Рожищенського району Волинської області
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ I. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………
1.1. Фізико-географічні особливості регіону дослідження...................
1.2. Еколого-ботанічна
характеристика досліджуваної
РОЗДІЛ II. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ...................
2.1. Методика
маршрутних досліджень флори………
РОЗДІЛ III. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ…
3.1. Систематичний опис рослин родини Lamiaceae ………
3.2. Морфологічний опис досліджуваних видів рослин............
ВИСНОВКИ……………………………………….......
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………....
ВСТУП
Актуальність теми. Вивчення біологічних особливостей лікарських рослин у нових умовах вирощування і створення промислових плантацій цих культур є актуальним у зв'язку з ростом потреб фармацевтичної промисловості у вітчизняній сировині.
Одним з культивованих видів для використання в медицині є шавлія лікарська. Використовують у вигляді настою як в'яжучий, бактерицидний і протизапальний засіб для полоскання горла і порожнини рота при стоматитах, компресів при гнійних виразках і ранах, опіках і обмороженнях. Внутрішньо – при хронічному бронхіті, ангіні і ларингіті тощо. Ефірну олію використовують для ароматизації зубних паст, порошків, створення парфумерних композицій, у миловарінні та косметиці.
У листі, крім ефірної олії, містяться смоли, дубильні речовини, флавоноїди, алкалоїди, а також тритерпенові кислоти – урсолова і олеанова.
Мета роботи – проаналізувати видовий склад рослин родин Lamiaceae у Рожищенському районі Волинської області на основі літературних даних та власних досліджень.
Для досягнення поставленої мети окреслені наступні завдання:
1. Визначити видовий склад представників родини Lamiaceae Рожищенського району Волинської області.
2. Провести морфологічний аналіз досліджуваних видів родини із складанням повних морфологічних описів рослин району дослідження.
3. Виконати систематичний аналіз рослин.
Об’єктом дослідження є представники родини Lamiaceae.
Предмет дослідження – видовий склад родини Lamiaceae у флорі Рожищенського району Волинської області.
Новизна роботи полягає в тому, що окремо родина Губоцвіті на території району не досліджувалась протягом п’яти років.
РОЗДІЛ I. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1.1 Фізико - географічні особливості регіону дослідження
Волинська область має здебільшого рівнинну поверхню. Однак Південна частина області, зокрема Рожищенський район, зазнала незначних піднять. Тут переважають висоти понад 200м., менше 200м. – в заплавах річок та балок.
Хоча поверхня Волинської області є загалом рівнинною, проте вона досить виразно ділиться на декілька частин, однією з яких є Волинська лесова височина. Вона розташована на території досліджуваного району, з середньою висотою 215м., і досить почленованою балками і долиною р. Стир.
Верхній горизонт Волинської лесової височини представлений лесами та лесовидними суглинками – сірими, карбонатними. Саме цей горизонт являє собою материнську основу для формування сучасного ґрунтового покриву височини.
Рельєф непрямо впливає на мінералізацію та хімічний склад ґрунтових вод. Розчленований рельєф сприяє інтенсивному стоку поверхневих і ґрунтових вод, хорошій дренованості ґрунтових вод, що веде до інтенсивного вилуговування та виносу солей із водовміщуючих порід, до збільшення об'єму поверхневого стоку. Як результат цих процесів, виникає тенденція до опріснення вод і формування гідрокарбонатно-кальцієвого складу (Волинська і Подільська височини). [21.43]
Таким чином, характерною рисою рельєфу є незначна відносна висота і невеликий нахил на Північ, дуже виражений мезо- і мікро рельєф, який представлений дюнами, грядами, крейдяними підвищеннями і блюдце подібними впадинами, дно яких здебільшого заболочене і заповнене торфом.
Рожищенський район знаходиться в Південній частині Волинського Полісся. Тут переважають дерново-середньо та сильно підзолисті ґрунти, що розвинулись на малопотужних четвертинних відкладах, які представлені супісками і суглинками. Часто ці відклади на глибині 1-1,5м. підстеляються крейдою. Інколи зустрічаються чорноземи.
Дерново-середньо підзолисті ґрунти містять багато перегною (1,5%), азоту, фосфору, калію. Вони більш родючі, придатні для вирощування пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, льону, хмелю, овочів, садів. Колір ґрунту ясно-сірий. За складом він переважно пухкий, розсипчастий, безструктурний.
Елювіальний горизонт виражений слабо, у вигляді ясно - жовтого піску з білястими плямами. Ілювіальний горизонт мало виділяється. Це жовтий пісок з червоно - бурими прошарки більш важкого механічного складу.
Дерново-сильно підзолисті ґрунти найчастіше зустрічаються в комплексі з перегнійно - карбонатними, які сформувались на крейді. Вміст гумусу становить 30%. При високій агротехніці карбонатні ґрунти дають високий урожай.
Чорноземи залягають великими масивами переважно у Південній та Західній частинах Волинської височини, на найбільш виположених довгих схилах та широких плоских межиріч. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 2,4%.
Чорноземи типові поширені на невисоких і плоских вододільних грядах та їх пологих схилах у середній смузі та над заплавних терасах річок Волинської височини. Вони слабоструктурні, мало гумусні (2 - 3%). За механічним складом це крупно пилуваті легкі або середні суглинки. Краще ніж будь-які інші ґрунти, вони забезпечені рухомими формами поживних речовин (азоту вони містять близько 6; фосфору - 10-30; калію - 7-20 мг екв. На 100 г ґрунту. [21.82]
В заплаві річки Стир поширені болотні ґрунти мало придатні до використання, але після проведення меліоративних робіт, вони стають най родючішими землями, які дають високі врожаї кормових, технічних та овочевих культур.
Клімат Рожищенського району помірний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, значними опадами, затяжними весною та осінню.
Великий вплив на клімат району мають помірні повітряні маси, як морські так і континентальні. Повітряні маси змінюються за порами року. В літньо-осінній період надходить морське арктичне повітря і настає холодна, волога погода.
Зима порівняно м'яка, з середніми температурами найхолодніїиого місяця січня -4,5 ° С, -5 ° С Літо нежарке, найтепліший місяць липень з середніми температурами +18 ° С, +19 ° С.
Глибина промерзання ґрунту незначна і в середньому становить 20-25см. Навіть у найсуворіші зими промерзання ґрунту не перевищує 110см., але в окремі роки він не промерзає, і сніг випадає на мокрий ґрунт.
Протягом року в межах району випадає в середньому 550-600мм. опадів. В районі міста Рожище річна кількість опадів змінюється від 743мм до 286мм. В літку опади часто супроводжуються грозами, рясними дощами, інтенсивність яких становить 0,10-0,28мм/хв.
Взимку всю територію району вкриває сніг. Висота снігового покриву невелика, в середньому 11-13см. Під час зими він може зникати, через тривалі і часті відлиги.
Інколи на території області мають місце стихійні метеорологічні явища: зливи, урагани, ожеледь, град, що завдають значної шкоди господарству і населенню.
Весна починається 8-13 березня, швидко зростає сонячна радіація і температура повітря. Для весни характерна велика мінливість погоди-холодна погода змінюється дуже теплою, часто бувають приморозки.
Справжня весна починається датою цвітіння черемхи 4-7 травня. Протягом справжньої весни дерева та кущі повністю покриваються листям, починається цвітіння квітів, дерев, кущів (конвалії, черешень, тюльпанів, нарцисів, вишень, слив, груш, яблунь).
Рожищенський район багатий на поверхневі води, до яких відносять води суходолу, що постійно або тимчасово перебувають на земній поверхні у формі водних об'єктів: річок, озер, ставків. Основними елементами орографічної сітки є ріки і озера, які визначають специфіку водної системи району.
В районі проявляється залежність річкового стоку з висотою поверхні, що дещо порушується в районах з великою озерністю і заболоченістю. Величина середнього багаторічного стоку менше 100мм в рік.
Озера розташовані
серед мальовничих лісових
Річковому ходу рівнів річок властива яскраво виражена весняна повінь(тривалістю 1,5-2місяців) в залежності від довжини річок та заліснення їх басейнів. Найбільш раннє підвищення рівня води припадає на період сніготанення. Річка характеризується наявністю твердого стоку, що зумовлено ерозійною діяльністю поверхневих вод.
1.2. Еколого-ботанічна характеристика родини Губоцвіті (Lamiaceae)
У світовій флорі родина губоцвітих нараховує приблизно 200 родів і 3500 видів, поширених майже по всій земній кулі. Особливо багаточисленні губоцвіті в країнах давньосередземноморської флори - від Карибських островів до Західних Гімалаїв. В Україні поширено 165 видів губоцвітих. Майже повністю немає губоцвітих в Арктиці і Антарктиці. Дуже мало і в зоні тайги. Досить багаті губоцвітими гірські райони тропіків, особливо Центральна і Південна Америка. Бідніша Нова Зеландія, де є тільки по одному виду шлемника і м'яти і один із двох видів дуже своєрідного роду тетрахондра. Рід тетрахондра деколи виділяється в окрему родину. Відносно багаті губоцвітими Гавайські острови. Серед губоцвітих переважають гірські, пагорбні і рівнинні ксерофіти на сухих відкритих місцях, але серед них багато і мезофільних лісових і лучних видів. В тропічних дощових лісах зустрічаються губоцвіті дуже рідко.[20,8]
Представників цієї родини легко розпізнати вже по будові віночка квітів, який буває одно- або двогубий, а його трубочка нагадує розкриту пащу звіра. Цей віночок для родини губоцвітих особливо характерний. Не менш своєрідний і плід губоцвітих, який складається із 4 однонасінних горіхоподібних дольок, тоді як у подібних до них по будові віночка плід - багатонасінна коробочка. Характерна особливість цієї родини супротивні, звичайно суцільні листки без прилистків і чотиригранні стебла. Дуже характерний ароматичний запах для більшості видів губоцвітих, який визначається наявністю на всіх, або на деяких частинах рослин залоз, які виділяють ефірні олії складного вмісту (в них входять ароматичні спирти, феноли, терпени, альдегіди і ніші органічні сполуки). Наявність цих олій в значній мірі сприяє практичному використанню губоцвітих в якості технічних, лікарських і ароматичних рослин. Більшість губоцвітих - трави і напівкущі, дерева є тільки в тропіках, які бувають висотою до 5 м. Зустрічаються в тропіках і деякі ліани. Стебла трав'янистих губоцвітих звичайно прямостоячі, хоча є види з стеблами, які стеляться по землі (будра плющевидна). Добре розвинута розетка прикореневих листків, яка зберігається під час цвітіння рослини, є в багатьох трав'янистих губоцвітих. [21]
Головний корінь часто зберігається протягом всього життя рослини, рідше відмирає і замінюється додатковими коренями, які відходять або від основи стебла або від повзучих підземних пагонів, які відходять від кореневищ, властивих багатьом видам губоцвітих. Деякі губоцвіті мають бульбовидне потовщення кореня, яке в тропічних країнах споживають.
При супротивному розміщенні листків найближчі пари хрестоподібно чергуються між собою. Наслідком цього і є чотиригранність стебел губоцвітих, при чому грані можуть бути плоскими, випуклими або вгнутими. Видів, які мають мутовчате розміщення листків, серед губоцвітих небагато. [11]
Листя губоцвітих суцільне і часто суцільнокрає, хоч зустрічається і перистороздільне. Відомі як голі так і види, густо покриті волосками. Із волосків найбільш поширені багатоклітинні прості волоски. Головчасті волоски, головка яких функціонує як залоза, яка виробляє ефірну олію, зустрічається у багатьох губоцвітих. [2]
Звичайно п'ятичленні і, як правило, двостатеві квіти розміщуються в пазухах незмінених або видозмінених в приквітки листків. Осі всіх первинних суцвіттів часто сильно вкорочені, здаються розміщеними безпосередньо в листкових пазухах, утворюючи колосоподібне суцвіття.
Інколи вісь загального суцвіття сильно вкорочена і все суцвіття стає головкоподібним. Чашечка і віночок губоцвітих утворені 5 зрослими, своєю основною частиною, в трубочку пелюстками. Чашечка губоцвітих може мати різну форму: трубчасту, лійкоподібну, круглу, може бути двогубою або 5/4/-зубчастою із зубчиками однакової або різної довжини.
Видозмінення чашечки пов'
Дуже оригінальна чашечка у великого роду клемника (близько 300 видів). Вона двогуба з суцільнокрайними губами і після дозрівання плоду розпадається на 2 частини, які мають вигляд стулок, нижня залишається, а верхня опадає.
Верхня частина чашечки у багатьох видів цього роду має ще поперечну складку - щиток. Клемник має ще ряд особливостей, які відрізняють цей рід від інших родів губоцвітих (в тому числі відсутність ефіроолійних залоз).
Віночок губоцвітих поділений на дві губи, із них верхня утворена двома, а нижня - трьома пелюстками. Верхня губа може бути плоскою або випуклою, інколи суцільнокрайою, коли двох пелюсток не виявляється. Нижня губа майже завжди більша, трилопатева з більшою, і нерідко двохлопатевою середньою лопатею. Деколи на її бокових лопатях бувають ниткоподібні придатки, наприклад у глухої кропиви білої.
Забарвлення віночків у губоцвітих може бути рожеве, лілове, фіолетове, синє, жовте, біле, часто в різних комбінаціях.
Тичинок в квітах губоцвітих 4, прикріплених до трубки віночка. Пара задніх тичинок звичайно коротша від попередньої пари, але деколи навпаки (у котячої м'яти). У м'яти всі 4 тичинки майже однакової довжини. Буває в цієї родини - 2 тичинки (розмарин, шавлія). Нижче місця прикріплення тичинок нерідко є волосяне кільце – захисне пристосування для нектару. Пиляки губоцвітих мають різну форму. Гнізда однаково розвинуті, рідше одне із них (частіше переднє) розвинуте гірше.
Кожна лопать може виділяти нектар, але ця здатність залежить від степені розвитку лопатей. Комахи знаходять нектар під зав'яззю в нижній частині віночка, при сильному виділенні нектару, ним рівномірно заповнюється вся нижня частина трубочки віночка і комасі достатньо опустити хоботок в трубку, щоб набрати багато нектару. [6]
В будові гінецея всіх губоцвітих багато спільного. Він завжди утворений двома плодолистиками з кількістю гнізд відповідно до кількості плодолистиків. Кожне із гнізд ділиться перегородкою посередині, внаслідок чого зав'язь робиться чотирилопатевою з одним сім'яним зачатком в кожній лопаті. Стовпчик у більшості губоцвітих відходить від основи лопатей зав'язі.
У Клемника зав'язь не сидяча, як у інших губоцвітих, а розміщена на ніжці, утвореній сильно звуженою нижчою частиною гінецея.
Квіти губоцвітих переважно двостатеві, але в багатьох родах (м'ята) разом з ними зустрічаються і жіночі квіти які мають дрібніший і блідо забарвлений віночок. Значно рідше зустрічаються чоловічі квіти (наприклад, у деяких видів котячої м'яти).
Плоди губоцвітих складаються із 4 однонасінних і більше горіхоподібних дольок, які мають дуже різну форму. При плодах віночок опадає, а чашечка завжди залишається і нерідко розростається. Ендосперм в дозрілих плодах відсутній, рідше зберігається, що є примітивною особливістю. Зовнішня оболонка дольок плоду буває з горбиками, сосочками або волосками, що пов'язано з способом їх розповсюдження. [21]
Справжніх водних рослин серед губоцвітих немає зовсім, але зустрічається декілька родів, багато видів яких ростуть на берегах водойм і на болотах такі, як м'ята, вовконіг, чистець, шоломниця. Взаємовідносини губоцвітих з їх запилювачами - комахами дуже складні. Види родів з найбільш простою будовою квітів, які мають майже правильний віночок з короткою трубкою і 4 тичинки майже однакової довжини (м'ята) звичайно запилюються дрібними перетинчастокрилими і мухами, так як нектар в них легко доступний. У більшості інших губоцвітих нектар розміщений в нижчій частині досить довгої трубки. Запилювачі таких квітів переважно перетинчастокрилі і метелики, рідше великі мухи із родини журчалок. Відвідувачі квітки притуляються спиною спочатку до рильця, а потім до пальників і несуть на ній частину пилку. У глухої кропиви і деяких інших родів висипання пилку на спину комахи полегшується наявністю на пильниках, повернених вниз волосків, за які комахи зачіпляються. У деяких губоцвітих (особливо у родів підродини базилікових) тичинки і стовпчик розташовані на нижній губі, так що комахи, які відвідують квіти, несуть пилок на нижньому боці животика. [27]
В інших родах губоцвітих той самий ефект отримується за рахунок перекручування трубочки віночка (верхня губа стає нібито нижньою губою), перекручування квітконіжки і сильно похилого суцвіття. Можливість самозапилення квітів губоцвітих деколи усувається за рахунок більш раннього дозрівання тичинок порівняно з рильцем (протандрії), в багатьох інших випадках самозапилення повністю неможливе. У багатьох губоцвітих приваблюють комах і птахів не тільки віночок, але й інші частини квітки і суцвіття. Так, у шавлії блискучої є яскраво-червоні чашечки, а у шавлії дібровної синьо-фіолетові приквітники. [15]
Дуже багато губоцвітих розповсюджуються з допомогою вітру (анемохорія).
У анемохорних губоцвітих стебла часто довго зберігаються в сухому вигляді, поступово розсіюються плоди (навіть зимою). В інших випадках, навпаки, розгалужені стебла з плодоносними суцвіттями легко обломлюються біля своєї основи і перекручуються вітром по степу, поступово розкидаючи плоди. Такими перекотиполе є деякі види шавлії, кулівниці і ін. Чим довше плоди не випадуть із чашечок, тим дальше вони перенесуться. Тому у багатьох губоцвітих є пристосування для утримання плодів в чашечці: кільце волосків в горловині або загнуті всередину зубці. У багатьох анемохорних губоцвітих плоди відпадають разом з чашечкою. Швидкість в цих випадках досягається за рахунок відносно довгих і часто війчастих зубчиків чашечки (наприклад у кмину), або за рахунок сильного розростання трубки чашечки і її зубчиків. [20]
Серед губоцвітих багато видів, які поширюються з допомогою тварин. Багато губоцвітих мають дольки плодів, які облизуються при змочуванні і можуть поширюватися як ендозоохорно (з допомогою тварин, які їх поїдають), так і епізоохорно (на шерсті, пір'ї, а також на ногах тварин і людини). Велика ефективність ендозоохорії одержується шляхом утворення кісточковидних дольок плоду з соковитою м'ясистою оболонкою. Епізоохорно розповсюджуються види з клейкими або волосистими дольками плоду. В багатьох випадках для епізоохорного розповсюдження служать також чашечки, які опадають разом з плодами, тверді волоски і тверді відігнуті в боки зубчики, якими вони добре прикріплюються до шерсті тварин.
Види губоцвітих, які живуть біля берегів водоймищ і на болотах (види м'яти, шоломниці), мають плаваючі долі плоду, пристосування до розповсюдження водними потоками і водяними тваринами. [22]
Система
губоцвітих ще далека від
Родина губоцвіті (розробка німецького ботаніка Х. Мельхіора) ділиться на 9 підродин.
Перше
місце серед них займає
австралійська підродина
Підродина розмаринових (Rоsmагіnsus) має різко підкреслений двогубий віночок, 2 тичинки і насіння без ендосперму. Слідуюча підродина - базилікові (Осіmоіdеае) як і всі інші підродини, відрізняється від попередніх підродин більш спеціалізованим гінецеєм з ясно вираженим гінобазичним стовпчиком. Тичинок - 4, рідко - 2. Представники цієї підродини розповсюджені виключно в тропічних субтропічних країнах.
Найбільший рід хіптіс (Нурtis) має більше 350 видів, розповсюджених головним чином в Південній і Центральній Америці. До цього роду відносяться найбільш високі серед губоцвітих дерева, які ростуть в лісах Бразилії. В рід хіптіс входять два важливих види: хиптис колосоносний, культивований для одержання із його насіння олії, подібної до кунжутної, і хіптис пахучий або „сангура" який дає дуже ароматний лікувальний чай. [2]
Рід базилік (Осіmum) нараховує до 150 видів, розповсюджених в тропічних і субтропічних країнах, особливо в Африці. До цього роду відноситься базилік благородний, родом з Тропічної Азії, вирощують в багатьох країнах як пряну рослину.
Треба відмітити палеотропічний рід колеус (150 видів). Деякі види в т.ч. колеус їстівний мають крохмальні бульбоподібно потовщені корені і культивуються як харчові рослини в Тропіках Старого Світу. Багато видів декоративні, їх вирощують в кімнатах і садах.
Підродина лавандові (Lаvаnduloіdеае) також включає тільки один рід лаванда. Цей рід нараховує близько 28 видів, поширений в Середземномор'ї і Македонії. Сюди входять напівкущі і кущі. Деякі види з давніх давен використовують для одержання цінних ефірних олій.
Лаванда вузьколиста - кущ до м., інколи до 2 м. висоти, культивується для одержання цінних ефірних олій і дуже популярний як декоративна рослина.
Ефірні
олії одержують теж із лаванди
широколистої і інших видів.
Сухі квіти і листя лаванди
довго зберігають пряний
Насткпна підродина - празиві (Ргаsiоіdеае) складається із 6 родів, розповсюджених в Тропічній Азії.
Тільки один монотипний рід празиум (Ргаsium) зустрічається в Середземномор'ї від Португалії до Югославії. Для празіуму і інших представників цієї родини, характерні кісточкові долі плоду. [25]
До великої підродини кропивові (Уаmіоіdеае) належить більшість Тропічних губоцвітих. Представник цієї підродини рід погостемон з приблизно 40 видами, розповсюдженими в Китаї і в тропічній Азії. До цього роду відноситься пачула - яка походить із Філіппін, дуже ароматна рослина. Її культивують в тропічних країнах для одержання ефірної олії. Пачулеве масло має бактерицидні властивості і використовується в парфумерії і в медицині. До числа корисних представників підродин відносяться також 5 видів роду перилла (Регillа), розповсюджених в Південній, Східній і Південно-Східній Азії. Перилла кущова рослина, культивується в Східній Азії як ефіроолійна лікарська рослина, а перилла кучерява вирощується в Китаї і Японії як олійна, ефіроолійна і салатна культура. Ще більше значення має рід (Меntа). Налічується близько 25 видів в помірній зоні північної півкулі, Південній Африці і в Австралії. Квіти у видів м'яти майже актиноморфні, чотирьохчленні, з них 4 - майже з однаковими тичинками. [23]
Деякі
види м'яти, особливо
гібридна м'ята, перцева
- культивується як цінна
Певне значення мають види роду материнка (Origanum L.). Відомо біля 15-20 видів цього роду, поширених в Європі, Середземномор'ї і в помірних областях Азії. Материнку звичайну використовують як лікарську рослину, а листки вживають як приправу в їжу в лікеро-горілчаному виробництві. [17]
Майоран (О.majоrаnа) культивують разом з деякими близькими видами, які інколи виділяють в окремий рід Маіогаna. Батьківщина майорану - Південно-Західна Азія і Північна Африка. Листки майорану використовують в їжу як прянощі до різних страв і для надання аромату оцту і чаю. Із листя і квітів добувають ефірну олію. [16]
Одним з найбільш відомих представників родини є рід чебрецю (Тhmus), який нараховує від 35 до 400 видів. Листя містить ефірні олії, це тимол, який використовують в медицині. Листки використовують як прянощі в консервній промисловості, лікеро-горілчаній. Середземноморський чебрець звичайний (Т.Vulgaris) широко культивується в помірних і тропічних країнах. [3]
В Євразії використовують 5 видів роду меліси (Меlіssа). Мелісу лікарську або лимонну м'яту культивують як ефіроолійну, медоносну рослину. Близький до меліси рід чабер (Satureja), який нараховує до 200 видів розповсюджених в помірних і субтропічних областях. Чабер садовий культивують як ефіроолійну рослину. [1]
Чистець (Stachуs) - один із великих родів підродини, який нараховує приблизно 300 видів поширених в помірних, субтропічних і тропічних областях. Деякі види чистця відіграють помітну роль в рослинному покриві. Із числа корисних видів треба згадати китайський артишок, введений в культуру в Китаї і тепер в Японії, Бельгії і Франції, як овочеву рослину заради їстівних бульбоподібних кореневищ. Деякі види культивуються як декоративні рослини. [9, 28]
Шавлія - найбільший рід в родині губоцвітих. Є понад 700 видів шавлії, і вони поширені в помірних, субтропічних і тропічних областях. Деякі види шавлії відіграють значну роль в рослинному покриві. Найбільше культивується шавлія лікарська. Дуже популярною декоративною рослиною садів і парків стала бразильська шавлія блискуча з яскраво-червоною чашечкою і віночком. Мексиканський вид шавлії - наркотичний, містить речовини, які мають наркотичну дію, що було відомо ще стародавнім мексиканцям. [5]
В Перу священною
квіткою вважалася шавлія
Із інших лікарських представників цієї підродини є також пустинник - відомий серцевий засіб, кадило, різні види м'яти, меліса, чебрець, гісоп. [10]
Останнє місце
в системі Мельхіора займає
підродина шоломницеві,
Більш природною
порівняно з системою
РОЗДІЛ II. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Методика маршрутних досліджень флори
Плануючи спеціальні маршрути для вивчення флори, потрібно прагнути до того, щоб відвідати якомога більше різних місцеперебувань: перетнути водоріз, обстежити долину річки або джерела і т.д. Якщо в районі є долина великої річки, вона повинна бути детально обстежена, так як в ній зустрічається ряд місцеперебувань, яких нема поза долиною: заплава з прирусловим валом і гривами, круті схили терас і корінного берега та інші. Щоб добре обстежити долину, треба зробити декілька перетинів її в різних місцях. Яри треба проходити вздовж і впоперек по обох схилах, так як вони мають різну експозицію і по різному просвічуються і прогріваються.
При складанні і виконанні маршрутів, які мають за ціль флористичне обстеження, треба притримуватися двох правил: відвідати якомога більше різних місцеперебувань, а в межах кожного із них зробити якомога довшу дорогу. Виконуючи перші маршрути, добре хоча б на невеликій частині шляху робити запис в польовий блокнот назви всіх рослин, що зустрічаються; при цьому всі види, які викликають сумніви, збирати в гербарій і відмічати в списку умовними назвами або номером (ту назву або номер ставлять в польовій етикетці); потім назву уточнюють при визначенні рослини і заносять в список. Попадаючи в нове, ще не обстежене місцеперебування, складають список флори з початку на великій площі, добавляючи потім знайдені за її межами види.