Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Складання системи землмробства для зони степу

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ЗАГАЛЬНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО»

НА ТЕМУ «СКЛАДАННЯ СИСТЕМИ ЗЕМЛМРОБСТВА ДЛЯ ЗОНИ СТЕПУ»

№ завдання 25

ФАКЛЬТЕТУ Агротехнології та екології

СТУДЕНТА 21 АГ групи

Дорофєєвої А. С.

Спеціальність 6.130.100 «Агрономія»

Керівник Безкоровайний О. С.

Оцінка__________________________________

Дата_____________________________________

Підпис__________________________________

Мелітополь 2011

Зміст курсової роботи

1.Вступ 1

2.Загальні відомості про господарство 2

2.1.Характеристика грунтів господарства 2

2.2.Природно-кліматичні умови в районі розташування

Господарства 5

3.Теоритичні основи розміщення сільськогосподарських

культур при складанні сівозмін 6

3.1Сівозміни 6

3.2Наукові основи сівозмін 8

3.3Сільськогосподарські культури та структура посівних площ 11

4Складання плану освоєння сівозмін і ротаційних таблиць 12

4.1.Проектування і впровадження сівозмін 12

4.2 Освоєння сівозмін 14

4.3. Дотримання сівозмін 15

5. Бур’яни і хімічні засоби боротьби з ними в сівозміні 16

5.1. Шкода від бур’янів 16

5.2. Гербіциди 18

5.3. Хімічні засоби боротьби з ними в сівозміні 19

5.3.1. Зернові колосові 19

5.3.2. Кукурудза 20

5.3.3. Люцерна 21

5.4.4. Соняшник 22

5.4.5. Цукровий буряк 22

5.4.6. Гречка 23

5.4.7 . Горох 23

6. Обробіток грунту в сівозміні 24

6.1.Система основного обробітку грунту. 25

6.2 Система передпосівного обробітку грунту в сівозміні 26

6.3 Система післяпосівного обробітку грунту в сівозміні 27

7. Висновок 28

Список використанної літератури 29

Додатки

Вступ

Рільни́цтво (Землеробство) — вирощування польових культур як галузь сільського господарства. Наука і галузь сільського господарства, що базується на використанні землі з ціллю вирощування сільськогосподарських культур.

В залежності від ґрунтово-кліматичних умов, рільництво можна поділити на:

Меліоративне землеробство — землеробство на меліорованих землях.

Зрошувальне землеробство — землеробство з використанням різноманітних зрошувальних систем.

Богарне землеробство — землеробство на засушливих територіях з використанням вологи ранньовесняного періоду.

Ґрунти і рослинність є основними об'єктами рільництва.

Ґрунт (рос. грунт, почва, англ. ground, soilandrock; нім. Boden m, Grund m, Erdmasse f) — природнє утворення, що складається з генетично пов'язаних горизонтів, які формуються в результаті перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом фізичного, хімічного та біологічного вивітрювання.

Ґрунт - багатокомпонентна, динамічна система, що включає гірські породи, верхній природний шар земної кори, техногенні утворення і складається з твердих (тверді мінерали, лід і органомі-неральні структури), рідких (водні розчини), газоподібних (повітря, гази) і біологічних або живих (макро- і мікроорганізми) компонентів.

Ґрунтозна́вство(рос.ґрунтоведение, англ. soilandrockengineering; нім. Bodenkundef , Bodenforschung f, Grundkunde f) — наука про ґрунти, розділ інженерної геології, що вивчає склад, будову і властивості ґрунтів, закономірності їх формування і розвитку.

Ґрунтознавство займається вивченням генезису, еволюції, біопродуктивності, класифікації, географії та екології ґрунтів; особливостями властивостей ґрунтів у різних гео- та екосистемах, розробляє теорію ґрунтоутворення та формування ґрунтової родючості.

Загальні відомості про господарство

Область,район-Херсонська обл.,Нижньосірогозьський р-он.

Назва господарства-ТОВ «Відродження»

Основний напрямок розвитку господарства-Рослинництво та тваринництво.

Спеціалізація-Вирощення зернових та кормових культур.

2.1Характеристика грунтів господарства.

Для степової зони України є характерними чорноземи та каштанові грунти.

Чорноземи утворилися в наслідок дернового ґрунтотворного процесу.Серед інших грунтів вони різько виділяються високою природною родючістю,властивостями та будовою грунтовогопрофілю.Дерновий процес ґрунтоутворення відбувався під покривом лучно-степової рослинності.На поверхню та в метрову товщу грунту надходила значна кількість органічних решток та зольних речовин.Їх розкладання відбувалося за участю мікроорганізмів,мікро-імезофауни.Наявність карбонату кальцію у породі та в профілі грунту є причиною насичення ГВК обмінним кальцієм,який сприяє нейтралізації кислих продуктів розкладання органічних речовин та закріпленню гумусових речовин.

Каштанові грунти у зоні сухих степів України представлені двома підтипами:темно-каштановими і каштановими.Сформувались каштанові грунти під полинно-типчаково-ковиловою рослинністю.Основна ґрунтотворна порода-лес,хоча невеликі площі каштанових грунтів зустрічаються на алювіальних відкладах і глинах.

Грунтотворний дерновий процес відбувається в Сухому Степу в умовах недостатнього зволоження.Це сприяє нагромадженню в грунтовому профілі не тільки карбонатів кальцію та магнію,а й легкорозчинних солей натрію,що спричинює надходження катіонів натрію до ГВК.У моєму господарстві темно-каштанові слабко-солонцюваті грунти.

Будову профілю темно-каштанових солонцюватих грунтів подано на малюнку 1.Легкорозчинні солі і гіпс залягають на глибині 150-250см.Для темно-каштанових грунтів характерне вузьке співвідношення між обмінним кальцієм і магнієм (2—4 : 1). Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабколужна (рНводний =6,8..8).

Рис.1 Будова профілю темно- Будова профілю чорнозему

каштанового солонцю- південного

ватогогрунту

Н(е)(А) — гумусовий горизонт (0—30 см) темно-сірий з каштановим відтінком, порохувато-грудкуватий, на структурних агрегатах помітна присипка 5іО₂, тонкопористий; перехід помітний;

Нрі(Ві) — верхній перехідний горизонт (30—45 см) темнувато-сірий з бу-

*руватим відтінком, грудкувато-зернисто-горіхуватий, на структурних агрегатах присипка 5іО₂ і слабкий глянець; перехід поступовий;

РНік(В₂) — нижній перехідний горизонт (45—80 см) бурувато-брудно-пале-вий з темно-сірими плямами і гумусними потьоками, горіхувато-призмоподібно-грудкувата структура, на агрегатах добре виражений глянець, зустрічається білозірка; перехід поступовий;

Рк(С) — палевий лес (80—120 см) з темно-бурим відтінком, багато білозірки, щільний.

Карбонати закипають на глибині 50—60 см. У зоні поширення темно-каштанових грунтів значно розвинуте зрошення, що призвело до підняття підґрунтових вод, вторинного засолення грунтів, утворення глибистої структури та інших негативних явищ.

У профілі каштанових грунтів (рис. 12) чіткіше виділяються гумусовий елювіальний та ілювіальний горизонти. Ознаки солонцюватості в них виявляються краще. Тому при наявності натрію у ГВК (до 2,8 мг-екв/100 г грунту) верхній гумусово-елювіальний горизонт каштанових грунтів може бути розпиленим, безструктурним, здатним запливати після дощу й ущільнюватись під час висихання.

не(А) — гумусовий слабкоелювійований горизонт (0—25 см) коричнево-сірий, пилувато-порохувато грудкуватий, пухкий, пористий, перехід помітний,

Нрі(Ві) — верхній перехідний горизонт (25—40 см) каштаново бурий, грудкувато-зернистогоріхуватий, пухкий, перехід поступовий

, РНік(В₂) — нижній перехідний горизонт (40—55 см) темнувато-бурий, го-ріхувато призматичний, ущільнений, тонкопористий, перехід поступовий,

Рк(С) — лес (55—100 см), зверху темнувато-палевий з гумусовими по-тьоками, донизу палевий, багато пухкої білозірки, наявні легкорозчинні солі

У зв'язку з непромивним типом водного режиму солі в каштанових грунтах містяться на глибині 80—170 см Це переважно сульфат кальцію (гіпс), хлориди та сульфати кальцію

Родючість темно-каштанових грунтів вища, ніж каштанових, проте ці грунти в агровиробничому відношенні поступаються чорноземам внаслідок недостатнього природного зволоження. Однак потенціально вони багаті на поживні речовини, особливо на рухомі форми калію Дещо менший у них вміст азоту, його кількість залежить від вмісту гумусу Каштанові грунти недостатньо забезпечені рухомими формами фосфору.

Для підвищення родючості каштанових грунтів слід проводити такі заходи, які сприяють збагаченню грунту вологою, запобігати пиловим бурям Для цього треба насаджувати лісосмуги, проводити снігозатримання, запроваджувати куліси, застосовувати систему обробітку грунту без обороту пласта Ефективні на каштанових [ грунтах органічні добрива, а з мінеральних — азотні і фосфорні. Якщо в каштанових грунтах є добре виражений ілювіальний горизонт, то його рекомендують зруйнувати, провівши плантажну оранку. При цьому винос з нижчих горизонтів у верхні карбонатів кальцію і частково гіпсу значно поліпшує фізико-хімічні властивості каштанових грунтів

На зрошуваних каштанових грунтах урожаї всіх сільськогосподарських культур підвищуються в 1,5—3 рази, але для збереження родючості цих грунтів потрібна висока культура зрошуваного землеробства

Порівняльний матеріал чорнозему південного та темно-каштанового слабко-солонцюватого грунтів див.(додаток 1)

2.2 Природно-кліматичні умови в районі розташування господарства

Кліматичні умови в Україні визначаються в першу чергу її географічним розташування.Вони також формуються в налідок взаємодії таких факторів,як сонячна радіація,циркуляційні процеси в атмосфері…Завдяки взаємодії всіх цих факторів,формуються загальні риси клімату України.

Вся територія розташована в помірному кліматичному поясі.В цілому клімат України помірно-континентальний,лише на Південному березі Криму-субтропічнтй.Загальна закономірність кліматичних умов полягає в зростанні континентальності з заходу на схід та близької до зональної широтності розподілу темпертур,вологості та опадів.

Господарство розташоване в зоні сухого Степу. Ця зона характеризується високими температурами та незначною кількістю опадів.

Перші осінні приморозки у повітрі настають 21 жовтня,а на грунті- 10 жовтня. Останні приморозки у повітрі спостерігались 23 березня,а на грунті- 12 березня.

Данні по середнім багаторічним показникам по метеостанції див.(додаток 2)

Оцінка грунтово-кліматичних умов з точки агрономії є сприятливою для вирощування : озимої пшениці,кукурудзи, ячменю,соняшнику,багаторічних трав та ін.Перспективним засобом підвищення продуктивності є зрошення,але воно повинне бути суворо обґрунтованим та контрольованим відповідно до властивостей грунту.Чорноземи швидко втрачають родючість при неправильному зрошенні.

Теоретичні основи розміщення сільськогосподарських культур при складанні сівозмін

3.1. СІВОЗМІНИ

Сівозміна - чергування сільськогосподарських культур (і пару) у часі і на території згідно з науково обґрунтованими для певних культур нормами періодичності, що базуються на особливостях біологічної взаємодії культур та впливу їх на родючість ґрунту.Раціональне чергування культур — це спосіб регулювання вмісту органічної речовини в грунті, захід для підтримування і поліпшення фізичних та хімічних його властивостей, необхідних для боротьби з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур.

Структура посівних площ — це співвідношення посівних площ окремих сільськогосподарських культур або їхніх певних груп (у процентах) до загальної площі ріллі в господарстві.

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від набору культур, які вирощуються, та їх співвідношення тобто від структури посівних площ.

Раціональна структура посівних площ повинна забезпечувати:

виконання договірних зобов’язань щодо реалізації продукції;
внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва;
раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки;
виробництво кормів для тваринництва в необхідних обсягах і якості з найменшими витратами;
виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до грунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства тощо.

Головним критерієм науково обґрунтованої структури посівних площ є максимальний вихід продукції (в грошовій формі, в зернових одиницях або інших формах) з одиниці площі при найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормопротеїнової одиниці тощо.

Схема сівозміни - набір сільськогосподарських культур і пару у порядку їх науково обґрунтованого чергування в сівозміні.

Система сівозмін - раціональне поєднання різних сівозмін, спрямоване на продуктивне використання земель відповідно до спеціалізації господарства.

Типи сівозмін - сівозміни різного виробничого призначення, які різняться за видом основної рослинницької продукції.

Сільськогосподарські культури, які вирощують на одному і тому самому полі сівозміни не більше трьох років підряд, називаються повторними Культура, яку вирощують більш тривалий час на одному полі сівозміни, називається беззмінною. Якщо у господарстві вирощують одну сільськогосподарську культуру, то її називають монокультурою. У кожному полі здебільшого вирощують одну культуру, що забезпечує раціональне використання техніки і впровадження прогресивної технології вирощування сільськогосподарських культур. Якщо в одному полі треба розмістити кілька культур, впроваджують збірні поля, де по можливості добирають однорідні культури за вимогами до ґрунтових умов та агротехніки, впливом їх на родючість грунту В одному полі, наприклад, висівають озимі та ярі зернові, цукрові буряки і картоплю, багаторічні та однорічні трави.

Попередник найкращий - попередник, який за будь-яких агротехнічних і кліматичних умов забезпечує найвищу урожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Попередник хороший - попередник, який стабільно забезпечує високу врожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Попередник допустимий - попередник, який не гарантує сталості врожайності наступної культури, аза екстремальних умов зумовлює різке зниження її продуктивності.

Попередник умовно допустимий - попередник, після якого умови вирощування для наступної культури помітно погіршуються.

Попередник недопустимий - попередник, після вирощування якого створюються вкрай негативні умови водно-фізичного, поживного, фітосанітарного стану ґрунту для наступної культури, а також з агротехнічних причин, коли попередник дозріває значно пізніше строків сівби культури, або (в разі багаторічних трав) - попередник не може бути використаний як покривна культура.

3.2. Наукові основи сівозмін

Основні причини зниження врожайності і погіршення якості врожаю за беззмінного вирощування сільськогосподарських культур пов'язані з однаковим використанням поживних речовин ґрунту, значною забур'яненістю посівів, їх ушкодженням шкідниками і хворобами, накопиченням у ґрунті різних токсичних речовин - продуктів життєдіяльності рослин і мікроорганізмів.

Сівозміни є основою стабільності землеробства, оскільки вони позитивно впливають на всі важливі ґрунтові режими, насамперед, поживний і водний, а також повітряний і тепловий, сприяють активній детоксикації шкідливих речовин, визначаючи, таким чином, весь комплекс умов розвитку складного агробіоценозу, найважливішою складовою якого є зелені рослини.

Наукові принципи побудови сівозмін передбачають правильний підбір попередників та оптимальне поєднання одновидових культур із дотриманням допустимої періодичності їх повернення на одне й те ж поле. За такої побудови сівозміни перш за все виконують основну біологічну функцію - фітосанітарну і дозволяють максимально зменшити обсяги застосовуваних хімічних засобів захисту рослин.

До порушень встановлених вимог чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах або навіть беззмінних посівів спонукає кон'юнктура ринку сільськогосподарської продукції, яка диктує виробництво, у першу чергу, "прибуткових" культур. Проте розвиток землеробства в нашій країні загалом повинен базуватися на впровадженні раціональної системи сівозмін - польових, кормових і спеціальних.

За існуючого рівня економічного розвитку в процесі формування структури посівних площ і порядку розміщення культур у сівозмінах слід керуватися матеріально-технічними можливостями конкретних виробників та необхідністю адаптації виробництва до природно-кліматичних умов регіонів. За показниками атмосферного зволоження вони поділяються на підзони достатнього (560 - 600 мм опадів), нестійкого (480 - 500 мм) і недостатнього (350 - 450 мм) зволоження, що обумовлює особливості складу (насичення) і чергування культур у сівозмінах, потребує диференційованого підходу до організації і побудови сівозмін.

3.3 Сільськогосподарські культури та структура посівих площ

1. Озима пшениця 112 га

2. Ярий ячмінь з підсівом люцерни 56 га

3. Багаторічні трави(люцерна) 28 га

4. Кукурудза на зерно 28 га

5. Цукровий буряк 28 га

6. Соняшник 28 га

7. Пар чорний 28 га

8.Гречка 28 га

Схему запроектованої сівозміни та ротацію освоєної сівозміни див.(Додаток3,4)

Складання плану освоєння сівозмін і ротаційних таблиць.

4.1.Проектування і впровадження сівозмін.

З метою раціонального використання землі і створення сприятливих умов для вирощування провідних культур у господарствах запроваджують систему сівозмін. Системою сівозмін називають оптимальне поєднання кількох сівозмін у господарстві (вона характерна лише для орних земель). Проте в кожному господарстві крім ріллі є й інші сільськогосподарські угіддя (землі під багаторічними плодовими та лісовими насадженнями, а також природні кормові угіддя). Тому польове господарство організовують після складання плану землекористування всіх сільськогосподарських угідь, частиною якого є план організації території, продуктивного використання земель, введення сівозмін.

Для складання проекту землекористування вивчають і систематизують планово-картографічні, земельно-облікові, земельно-оціночні та інші відомості про стан і перспективи розвитку підприємства; роблять обстеження земель та розробляють заходи щодо їх раціонального використання; обстежують гідротехнічні грунто-захисні споруди, захисні лісові насадження, внутрішньогосподарську мережу доріг, господарські будівлі, польові стани, табори для тварин, джерела водопостачання; складають план розміщення культур за останні два роки.

За наслідками виконаних обстежень складають експлікацію земельних угідь Для розробки сівозмін особливе значення має вивчення відповідних ознак орних земель. Усі орні землі поділяють на кілька категорій за рівнем їх родючості, еродованості тощо, що дає змогу правильно розмістити сівозміни на території господарства

До проекту землекористування розробляють заходи для поліпшення використання земель, розміщення виробничих підрозділів, організації сівозмін та кормових угідь, охорони грунтів, водоймищ та повітряного басейну.

Після можливої трансформації земельних угідь на підставі виконаних оцінок та обстежень приступають до розробки структури посівних площ безпосередньо у господарствах.

Головним критерієм раціональної структури посівних площ є кількість продукції, що виробляється на 1 га орних земель при найменших витратах праці та коштів на одиницю продукції. Для цього здійснюють підбір сільськогосподарських культур з урахуванням їх вимог до умов вирощування та грунтово-кліматичних умов господарства. Крім величини можливого врожаю підібраних культур треба врахувати якість продукції та її призначення. Одночасно порівнюють між собою особливості зернових та кормових культур.

Щоб правильно встановити! площу посівів тієї чи іншої культури, треба знати обсяг виробництва продукції і планову врожайність даної культури. Обсяг виробництва продукції визначають відповідно до плану державного замовлення і внутрішньогосподарських потреб. Визначаючи плановий урожай, слід детально проаналізувати фактичну врожайність за останні п'ять років та план агротехнічних заходів на період освоєння сівозміни.

Плануючи площі посівів кормових культур, враховують кількість кормів, які можна мати з природних кормових угідь, відходи рільництва, овочівництва та промислового виробництва, впровадження ущільнених, післяукісних та післяжнивних посівів

На основі розробленої структури посівних площ та агровиробни-чої характеристики грунтів визначають кількість сівозмін і їх площі, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни.

Визначаючи кількість сівозмін та розподіляючи культури між ними, враховують розташування населених пунктів і тваринницьких ферм та інші організацІйно-господарські особливості При складанні сівозмін важливо правильно розмістити кожний їх тип на території господарства. Польові сівозміни розміщують на польовихземлях та вододілах крутизною до 3°. Кормові, прифермські сівозміни впроваджують на родючих грунтах біля тваринницьких комплексів, що забезпечує високий урожай кормових культур і зменшує витрати на їх транспортування. На луках і заплавах впроваджують кормові лукопасовищні сівозміни, що значно поліпшує продуктивність цих угідь. Овочеві, рисові та інші спеціальні сівозміни розміщують на окультурених грунтах біля населених пунктів, водних джерел та в умовах зрошення. На схилах крутизною 3—7° для захисту грунту від водної ерозії впроваджують ґрунтозахисні сівозміни.

Розмір і кількість полів у сівозміні визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура (або група їх) займала одне або кілька цілих полів. Для раціонального використання сільськогосподарської техніки поля повинні мати по можливості правильну прямокутну форму і приблизно однаковий розмір. Відхилення від середнього розміру поля допускається в межах 3—5 %. На схилах поля треба нарізати так, щоб довша сторона їх була впоперек схилу. Слід також прагнути до того, щоб поля не перетиналися річками, лісами і мали зручні під'їзди.

Встановивши кількість полів у сівозміні, складають схему чергування культур, дають їй економічну оцінку, розробляють систему обробітку грунту та удобрення, заходи боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. Після нарізання полів для кожної сівозміни закінчується перший етап її введення у виробництво.

4.2. Освоєння сівозмін.

Освоєння системи сівозмін — це поступовий перехід до прийнятого чергування культур, який триває кілька років (3—4 роки). Сівозміну вважають освоєною тоді, коли розміщення культур на її полях відповідає прийнятій схемі з дотриманням меж полів сівозміни. В освоєній сівозміні треба також дотримуватися прийнятої технології вирощування кожної сільськогосподарської культури.

Плани освоєння або плани переходу до сівозміни розробляють для кожної введеної сівозміни. У планах (перехідних таблицях) спочатку відмічають розміщення на полях культур за попередні 2—3 роки та поля, зайняті озимими і багаторічними травами. Потім визначають найкраще місце для сівби найбільш вимогливих до родючості грунту та попередників культури, парові поля і вже після цього розміщують решту культур.

Поряд з цим розробляють технології вирощування сільськогосподарських культур (обробіток грунту, систему захисту посівів тощо), в яких передбачають поступовий перехід від існуючої в господарстві технології до запланованої. Особливу увагу приділяють тим полям або ділянкам землі, де під час освоєння сівозміни заплановані посіви після поганих попередників.

Освоєння сівозміни треба контролювати після фактичного розміщення культур, тобто після весняної та осінньої сівби.

4.3. Дотримання сівозмін.

Контроль за дотриманням сівозмін здійснюють після їх освоєння Для цього порівнюють фактичне розміщення культур із запланованим відповідно до ротаційної таблиці для кожної сівозміни. Під час ротації можливі відхилення від встановленого чергування культур Порушення бувають невиправдані і ті, що диктуються практикою, наприклад загибель озимих або багаторічних трав під час зимівлі. Тому після обробітку такі поля засівають іншими культурами з урахуванням того, щоб їх урожай компенсував відповідний збір рослинницької продукції і вони були попередниками для наступних культур у сівозміні.

На кожну із сівозмін у господарстві оформляють книгу історії полів. У ній у хронологічному порядку записують відомості про кожне поле: розміщення культур, систему обробітку грунту та добрив, проведені заходи під час догляду за посівами та захисту від шкідників.

Перехідна таблиця плану освоєння сівозміни див.(Додаток5)

Бур’яни і хімічні заходи боротьби з ними в сівозміні.

5.1. ШКОДА ВІД БУР'ЯНІВ

Бур'ян — небажана рослинність в угіддях, посівах, насадженнях культурних рослин, яка конкурує з ними за світло, воду, поживні речовини, а також сприяє поширенню шкідників та хвороб.Рослини, що належать до культурних видів, але їх не вирощують на даному полі, відносять до засмічувачів.

Інтенсивний розвиток вегетативних органів бур'янів, що випереджають у рості культурні рослини, призводить до затінення останніх. Це спричинює зниження інтенсивності фотосинтезу, ослаблення стебел внаслідок етіоляції та вилягання посівів, у зв'язку з чим значно зменшується якість продукції та збільшуються втрати під час збирання полеглих хлібів. Поряд з цим затінення рослин призводить до зниження температури поверхні грунту на 2—4 °С, що негативно впливає на активність мікроорганізмів у грунті, призводить до погіршення умов живлення та подовження вегетаціїрослин. Особливо терплять на перших етапах росту рослини, що повільно розвиваються,— льон, кукурудза, картопля, цукрові буряки та ін.

Зміна інтенсивності фотосинтезу та погіршення умов кореневого живлення рослин призводять до зниження якості врожаю, наприклад до зменшення вмісту протеїну у зерні пшениці на 1—2 %. Наявність насіння бур'янів у продукції помітно знижує її харчові та смакові якості. Так, наявність у борошні незначної кількості розмеленого насіння таких бур'янів, як куколю, пажитниці п'янкої, блекоти, гірчаку рожевого, перетворює його на продукт, непридатний для вживання людиною і тваринами внаслідок вмісту шкідливих сполук. Домішки полину гіркого надають зерну, крупі і борошну гіркого смаку. Жовтець їдкий, хвощ польовий, гірчак рожевий та інші отруйні рослини знижують якість сіна, продуктивність пасовищ і можуть спричинити отруєння тварин.

Засміченість посівів утруднює збирання врожаю, збільшує витрати пального, зумовлює поломку збиральної техніки. Домішки зелених часточок бур'янів у зерні підвищують його вологість, утруднюють очищення, внаслідок чого зростають витрати, знижується продуктивність праці. Крім того, вартість обробітку грунту збільшується за рахунок проведення додаткових заходів та підвищення опору грунту знаряддям обробітку. Встановлено, що на оранку 1 га дуже засміченого грунту витрачається близько ЗО л пального, а на оранку малозасміченого — лише 15—18 л.