Складне речення займає важливе місце в синтаксисі німецької мови
Складне
речення займає важливе місце
в синтаксисі німецької мови. Проблема
дослідження структури
Вивченням структури німецького речення займаються не тільки вчені, для яких німецька мова є рідна мова, але й германісти інших країн.
Мета моєї роботи: дослідити як історично розвивалось складне німецьке речення, та його структуру в сучасній німецькій мові. Під час роботи над темою я проаналізував роман B. Kellermann „Der Tunnel.”
–––––––––––––––––––––––––
1. Речення в древньоверхньонімецькому періоді не було примітивним. З точки зору тих завдань, які йому ставилися в плані виділення речення, і з точки зору тих можливостей, такого підбору форм, які були в його розпоряджені, речення могло висловити розчленовану багатозначну думку. Цього можна було досягнути або шляхом розширення рамок елементарного речення, або шляхом використання форм складного речення, або найчастіше шляхом з’єднання обох моментів.
В перекладних пам’ятниках степінь розгорнутосі речення підказувалась самим оригіналом: наприклад, в такому оригінальному творі як “Песня о Хильдебранте”. Навіть в цьому пам’ятнику германської героїчної пісні, меті речення не співпадають з аллітераційним віршем.
Спостерігаються випадки, коли з одного вірша в інший переходить більша чи менша відокремлена частина речення: підрядне речення чи прикладка відокремлене означення, або однорідний член, чи сурядне речення.
Напр.wela gisihu ihr in dinem hrustim,
dat du habes heme herron goten...
В багатьох верхньодревньонімецьких пам’ятниках важко визначити точні межі речення. Особливо трудно відмежувати складносурядне речення від самостійних.
Степінь розгорнутосі речення в значній мірі залежить від жанра і тематики (твору) пам’ятника. У Отфріда речення вміщається в одному – двох віршах і є складним, але інколи поширюється і на більше число віршів і охоплює велике число слів. Це показує, що речення в древньоверхньонімецькому утворило не примітивну і не куцу єдність. Велику роль в структурній організації речення відіграє інтонація, яка об’єднує речення в одне комунікативне ціле. Поряд з цим важливе значення в структурній будові речення відіграє і гармонійність.
У різних мовах засоби структурної побудови речення виступають по-різному. В древньоверхньонімецькій мові ці засоби зводяться до двох явищ:
1) для вживання соціальних службових слів для зберігання повноти і формальної завершеності структурної схеми речення або словосполучення навіть тоді, коли з комунікативно-семантичної точки зору, така повнота не являється необхідністю;
2) для використання „структурної” функції порядку слів, тобто, для виявлення засобами порядку слів в першу чергу дистанційністю внутрішнього зв’язку даного відрізка мови. Вже в цьому періоді вживається структурно-замінне iz, в майбутньому es. Але основним службовим словом вживається прислівник so. Володіючи цілим рядом самостійних значень (порівняння, підсилення), це слово виступає часто в ролі підмета і предикатива в реченнях двоскладового типу, а також додатка при перехідному дієслові, підмета в безособовій конструкції в перфекті і плюсквамперфекті. Також для створення завершеності конструкції важливою формою є і форма iz, яка є осномним засобом при оформленні безособових речень.
Напр. Iz filu kalt.
Найважливішою структурою в древньоверхньонімецькому періоді являється постановка відмінюваної форми дієслова на другому місці. Також в цьому періоді широко застосовується як сурядна так і підрядна структура речення. Зростає роль родового відмінку, особливо форми thes як способу зв’язку підрядних речень.
Важливим моментом в розвитку системи складнопідрядного речення являється вироблення засобів, які вказують на самий факт залежності одного речення від іншого. Одним із показників граматичної оформленості складнопідрядного речення вже на ранньому етапі цього періоду являється вживання кон’юнктива в підрядних реченнях, і чітке узгодження часів між підрядним і головним реченням. В області релятивної підрядності загальним показником виступає ther, в області сполучникової підрядності важливу роль починає відігравати thaz. Thaz може виступати в значенні сполучника, вводячи в цих випадках підрядні речення предикативні, об’єктивні, означальні, тобто всі види підрядних речень.
Напр. Zit ward tho gireisot,
thet er giangi furi got.
Для середньоверхньонімецького періоду являється характерним об’єднання елементарних речень в складні.
Від підрядних тречень самостійні і головні речення відрізняються порядком слів і відсутністю сполучників підрядності на початку речення. Послідовність елементарних речень в середині складного досить різноманітна. Значно швидше ніж в сучасній німецькій мові відносні речення нерідко стоять перед тим словом, до якого вони відносяться. Головному реченні можуть передувати два підрядних. Така побудова, в якій несамостійні конструкції комунікативно і структурно передують головному реченні, тобто, закінчена конструкція, утворюють більш чітку організацію, закриті складні речення, що відповідають загальним тенденціям німецької мови до чіткої структкрної організації речення.
Для другого етапу ранньоверхньонімецького періоду також характкрні зміни, які проходять в структурі складного речення. Складне речення вже стає більш зібраним і цілісним. Важливим засобом для перетворення складнопідрядного речення в формально більш „закрите”, являється порядок слів. Перш за все саме роз’єднання головного і підрядного речень являється важливим засобом формальної побудови складнопідрядного речення. Так от, одним із засобів організації складнопідрядного речення є рамочна конструкція. Існує дві основні різновидності використовування рамочної конструкції для органіцзації складного речення: постановка всього головного речення після підрядного речення.
Постановка невеликого числа підрядних речень після головного приміняється дуже широко. Піся головного речення в першу чергу ставились такі підрядні, які за своєю семантикою і за своєю конструкцією являються ніби моментом в дальшому розвиткудумки по відношенню до головного речення: об’єктивні, мети та інші. Так от, велике значення має і розвиток підрядних сполучників як als, weil, indem, nach, da,wenn, dass, а також зближення підрядного речення з різними видами відокремлених зворотів та конструкцій. Це зближення здійснювалося шляхом відпадання відмінюваної форми дієслова в підрядному реченні. В більшості це допоміжні дієслова haben, sein, i werden.
Напр. Wiest du nicht,
wie es den alten Einsidlern ergangen.
Але
повного співпадання між
Таким чином, розглядаючий нами період характеризується висуванням на передній план форм, якби проміжних між реченням і членом речення.
Вже
в нововерхньонімецькому
В наш час не відбувається принципіального відхилення від основних рис в характері синтаксичної будови німецької мови. Прагнення до чіткого, формально підкресленому вияву єдності речення, а також чіткому його членуванню, яке діяло з тою чи іншою силою на протязі всіх розглянутих нами періодів історії німецької мови, продовжує діяти і в теперішній час. Однак синтаксична основа всіх основ, структура елементарного речення, продовжує бути і зараз чіткою і строгою побудовою, в якій відповідними формальними засобами чітко виявляється і його цілісність, і його членування на його утворені компоненти.
2. Речення – як комунікативна одиниця мовлення, крім своїх загальних особливостей, має в кожній мові і свій специфічний характер. Ця особливість характерна і для німецького речення. Вона проявляється перш за все в будові німецького речення. Основними характерними рисами цієї своєрідності німецького речення є те, що німецьке речення характеризується наявністю обидвох головних членів речення, і є найважливішим зв’язком для мовної комунікації. Слід зауважити, що тут проявляється двосторонній вплив головних членів один на одного і їхня двостороння обумовленість. Ці члени речення роблять речення відносно закінченою одиницею мовлення, тому вони і називаються головними членами речення. Основним типом німецького речення є речення з головними членами – підметом і присудком. Від цих головних членів і залежить подальша розбудова речення.
Крім двочленності німецьке речення характеризується і модальністю.
Модальність – це відношення співрозмовника до змісту висловленого, а також його особисте ставлення до реального здійснення висловленого. Модальність може бути виражена різними граматичними і синтаксичними засобами:
а) дієслівними формами (формами способу, часовими формами, порядком слів, структурою речення)
Напр. „Du wirst dich erkälten, Liebling.”
б) інтонаційними засобами
Напр. „Das ist Mae Allan!”
в) лексичними засобами (модельними дієсловами, дієсловами haben, sein з zu + Infinitiv, scheinen)
Напр. „Die Hitze schien sich plotzlich
г) лексично-граматичними засобами (модальними дієсловами і дієсловом lassen)
Напр. „Nun musste auch Allan lachen.”
Всі ці засоби надають реченню певних модальних відтінків.
Характерною особливістю німецького речення є його дієслівність присудка. Присудок у німецькій мові завжди виражений дієслівною формою; навіть у іменному присудку є дієслівна зв’язка. Цю особливість називають дієслівністю німецького речення (der verbale Charakter des deutschen Satzes),
Напр. Будинок високий – das Haus ist hoch.
З нею зв’язане явище так званої предикативності німецького речення.
Будова німецького речення характеризуються також твердим порядком слів. Головні члени, як правило, займають у реченні тільки певне місце. Розміщення другорядних членів більш вільне. Розрізняють два види порядку слів:
- прямий порядок (gerade Wortfolge);
- зворотний (invertierte Wortfolge).
При прямому порядку слів на першому місці стоїть підмет, на другому – відмінювана частина присудка, після неї другорядні члени речення, а невідмінювана частина присудка, якщо вона є, стоїть в кінці речення.
Напр. „Er nahm ihren Plan für eine Laune,
eine Spielerei.”
При зворотньому порядку слів на першому місці стоїть другорядний член, на другому – відмінювана частина присудка, а на третьому місці – підмет, після нього другорядні члени, а невідмінювана частина присудка, якщо вона є, в кінці речення.
Напр. „Am Abend war sie allein.”
„Im Nu war der Zettel in hundert Stücke zerriesen.”
Порядок слів у німецькому реченні виконує важливі граматичні функції, а саме:
а) оформляє тип речення;
б) встановлює зв’язок між членами речення і між окремими простими реченнями у складнопідрядних реченнях.
Така структура німецького речення відрізняє його від будови речень інших мов.
Складне німецьке речення належить до синтаксичних одиниць вищого порядку. Складне речення – це граматично і інтонаційно оформлене смислове ціле, яке виражає розгорнуту думку і складається з двох або більше частин, які в структурному відношенні близькі до простих речень. Складові частини складного речення можна назвати тільки умовно реченням. Складові частини складового речення складаються з підмета, присудка і другорядних членів, однак вони не мають тієї смислової і інтонаційної закінченості, якою характеризуються прості речення.
У складному реченні окремі прості речення можуть з’єднуватися між собою способом сурядності і способом підрядності. Розрізняють два типи складного речення, а саме:
1) складносурядне речення (die Parataxe);
2) складнопідрядне речення (die Hypotaxe).
Складне речення, у якому окремі речення з’єднуються способом сурядності називається складносурядним. У такому реченні окремі прості речення є граматично рівноправні, незалежні одне від одного.
Напр. „Sie war zu Besuch bei Lindleys in Buffalo,
und es war im Sommer.”
Основними засобами сурядності є сполучники сурядності: und, denn, aber, dann, dagegen. Як засоби зв’язку виступають також часто прислівники: dann, darauf, dagegen, daher, deshalb, які мають темпоральне значення.
Складносурядні
речення складаються з
Прості речення у складносурядному можуть з’єднуватись за допомогою сполучників, крім того, за допомогою інтонації - безсполучниковий зв’язок. Сполучники, як єднальний компонент, можуть бути такі, які не впливають на порядок слів у супідрядному реченні. Це такі як: und, denn, aber, sondern. Або вони порушують порядок слів в одному із речень. До них належать: dennoch, sonst, zwar, daher, bald...bald та інші. У першому випадку характеристика будови супідрядних речень повністю аналогічна до будови речення з прямим підрядком слів.
Напр. „Allan führte selbst,
und der Zug raste in einem schnellen Tempo
У другому випадку сполучники впливають на порядок слів наступного речення. Тому це речення треба розглядати з зворотним порядком слів.
Напр. „Er wartete ein Paar Stunden,
dann überschlich ihn eine eisige
kalte Angst.
Що стосується будови безсполучникових речень, то вони з’єднуються у складносурядному реченні інтонаційним шляхом.
Напр. „Die angst irrte in ihren Zügen,
Як сполучниковий, так і безсполучниковий з’язок завжди виражає певне логічне відношення між сполучуваними реченнями залежно від того, який характер має відношення між сполучуваними реченнями, ми розрізняємо такі типи зв’язку в складносурядному реченні: єднальний, протиставний, причиновий, наслідковий.
Єднальний зв’язок (kopulative Satzverbindung) маємо тоді, коли з’єднуються рівноправні речення, які не суперечать одне одному. Цей зв’язок виражається за допомогою таких сполучників: auch, und, dann, darauf, ausserdem, besonders, nicht nur ..., sowie.
Напр. „Der späte Abend brach ein,
Протиставний зв’язок (adversative Satzverbindung) маємо тоді, коли думка виражена одним реченням протиставляється думці вираженій другим реченням. Цей зв’язок виражається за допомогою таких сполучників і сполучників-прислівників: aber, alleіn, anderfalls, dagegen, dennoch, doch, aber.
Напр. „Er lächelte ein wenig, aber in
Причиновий зв’язок (kausale Satzverbindung) маємо тоді, коли одне речення виражає причину дії другого речення. Він виражається за допомогою сполучників: denn, ja, nähmlien.
Напр. „Er genoss überall Achtung und
Наслідковий зв’язок (konsekutive Satzverbindung), ми маємо тоді, коли одне речення виражає наслідок дії, про яку йде мова в другому реченні. Він виражається за допомогою сполучників: also, daher, damit, dadurch, darum, dennoch, deshalb, deswegen, so.
Але крім складносурядних речень існує ще другий вид складних речень – складнопідрядні речення, вже не вільні, не незалежні оне від одго. Вони перебувають між собою у певному семантичному і граматичному зв’язку і залежності. Одне просте речення у складнопідрядному реченні є граматично самостійним, ведучим, а друге, підрядне, яке пояснює перше речення, чи певний його член. Смамостійне, ведуче у складнопідрядному реченні називається головним (der Hauptsatz), а залежне речення, яке доповнює головне речення або пояснює чи змінює який-небудь член, головного речення називається підрядним (der Nebensatz).
Напр. „Sie war vielleicht die einzige im
Головне і підрядне речення граматично не рівноцінні. Особливістю складнопідрядного речення є залежність підрядного речення від головного. Ця залежність вже виявляється в структурній будові підрядного речення. Важливим засобом підрядності виступає порядок слів у самостійному реченні і характеризується рядом особливостей.
По-перше, відмінюване дієслово, або змінна частина складного присудка завжди стоїть на останньому місці, перед змінною частиною – невідмінювана або іменна частина присудка.
Напр. „Er verlangte, dass Lloyd ihm zum
mindesten eine Nachricht schickte.”
Складнопідрядне речення виникає через те, що один або більше його членів виражаються підрядними реченнями. Звідси випливає, що підрядні речення можуть певним чином класифікуватися в залежності від того, члени якої групи вони виражають – групи дієслова чи іменника. Саме поділ підрядних речень на види характерний для їх будови, так як будова складнопідрядного речення характеризуються такими особливостями: як способом сполучення речень; порядком слів у підрядному реченні; способом дієслова у підрядному реченні.
За своєю граматичною функцією підрядне речення є розгорнутим членом головного речення. Підрядне речення може змінювати який-небудь член головного речення.
Напр. „Sein Unglück war, dass er alle
„Er konnte nicht sagen, wie er bis
У першому складнопідрядному реченні підрядне речення змінює присудок, а в другому – додаток.
Крім того, підрядне речення може ще пояснювати який-небудь член головного речення. Це відноситься переважно до означальних речень.
Напр. „Sie wurden in Terrasen abgebaut,
die tiefer und tiefer stiegen.”
Як і складносурядні так і складнопідрядні речення можуть з’єднуватись з головним за допомогою:
а) підрядних сполучників: als, als ob, als wen, dass, da, bevor, ob, weil.
Напр. „Dann fühlte er, dass er an
б) відносних займенників: wer, was, der, die, das, welcher, welche, welches, was für ein.
Напр. „Im Februar und März halte
в) за допомогою відносних прислівників: wo, wohin, woher, wann, wie, warum, weshalb, wofür, wodurch, woran, worin, womit.
Напр. „Die kleine Grubenlokomotive aber
г) за допомогою самої інтонації.
Підрядні речення, які вводяться сполучниками називаються сполучниковими (Konjunktionalsätze.)
Напр. „Kaum halten sie plaudern begonnen,
Підрядні речення, які з’єднуються з головним реченням за допомогою відносних займенників і прислівників називаються відносними (Relativsätze)
Напр. „Tränen traten in Maunds Augen,
Підрядні речення, які з’єднуються з головним реченням за допомогою інтонації називаються безсполучиковими (konjunktionlose Nebensätze).
Зв’язок між головним і підрядним реченням часто підкріплюється співвідносними словами (Korrelate), які стоять в головному реченні і неначе вказують на те, що далі йде підрядне речення. У функції співвідносних слів виступають:
а) безособовий займенник es;
б) вказівні займенники: der, die, das, er, derselbe, dieselbe, dasselbe, jener, jene, jenes.
в) займенникові прислівники: so, da, dort, dahin, dann, daher, dafür, dazu.
Співвідносні слова звичайно стоять в кінці головного речення, якщо воно стоїть перед підрядним.
Напр. „Hobby erwartete ihn genau
dort, wo er zu sein hatte.”