Словоскладання як засіб утворення термінів

ВСТУП 
 

         В останні десятиріччя значно підвищився інтерес лінгвістів та спеціалістів різноманітних галузей науки і техніки до питань галузевих терміносистем, що пояснюється зростаючим потоком наукової і технічної інформації, процесами інтеграції, сумісності наук, посиленням процесів термінотворення.

         Часто обговорюються  проблеми термінології і через зростання автоматизації інформаційних процесів, застосування електронно обчислювальних машин для створення банків термінологічних даних, автоматизованих словників. Створення такого роду словників і банків даних неможливо без стандартизації і уніфікації термінологічної лексики, вивчення лінгвістичних проблем термінології, виявлення особливостей термінотворення в кожній конкретній області знань. Це обумовлює „необхідність поглибленого вивчення і подальшої розробки методологічних аспектів побудови термінології”[1. С. 15.].

         В наш час «вже не викликає сумніву те, що для правильного, науково обґрунтованого рішення термінологічних проблем необхідно вивчати термінологію, виходячи з усвідомлення її природності і закономірності існування в системі загальнонародної мови.. В рамках вищезазначеного стиля дослідження питань термінології повинно проводитися як лінгвістами, так і термінологами – представниками відповідних областей науки і техніки»[2. №6].

         Враховуючи актуальність звернення до проблем термінології, сформулюємо мету роботи: дослідити продуктивність словоскладання, як засобу утворення термінів.

     Об’єктом  дослідження даної роботи виступають види термінотворення.

     Предметом дослідження є словоскладання як спосіб утворення термінів.

         Задачі зводяться до наступного:

         1) розглянути різноманітні підходи до визначення терміну;

         2) дати визначення термінології, як системи;

         3) визначити способи творення термінів, та дослідити словоскладання;

         4) виявити особливості функціонування та вживання термінів-складних слів в сучасній англійській мові.

     Для досягнення мети були використанні наступні методи: дескриптивний та структурно-функціональний.

     Теоретична  значущість роботи полягає в систематизації та узагальненні знань з синтаксису складних речень.

     Практична цінність роботи полягає в можливості використання результатів дослідження для факультативного поглибленого вивчення термінотворення, а також для підготовки рефератів та інших дослідницьких робіт студентами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. ТЕРМІН. ТЕРМІНОЛОГІЯ 
 

1.1. Визначення терміну.  Термінологія 

  Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова (інші назви - мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

        Наукова  термінологія - вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням. Професійне спілкування в будь-якій галузі неможливе без термінології.

        Вивчення проблем  термінології надзвичайно актуальне  з кількох причин.

        По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п’ять-сім років, що спричиняє так званий “термінологічний вибух” - появу великої кількості нових термінів.

        По-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.

        По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

      Маючи складну внутрішню семантичну структуру термін є єдина, самостійна одиниця найменувань.[3. С. 41 – 42.]

      Термін (від латин. terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто-прибуток, вододжерело, господарський механізм.

         А. А. Реформатський визначає терміни «як однозначні слова, позбавлені репресивності».[4] М. М. Глушко констатує, що «термін - це слово або словосполучення для виразу понять та визначення предметів, має, завдяки наявності чіткої дефініції, чіткі семантичні границі і є однозначним в межах відповідної класифікаційної системи».[5. С. 33.]

        Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

        Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?

        Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1. логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);
2. мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові і т.д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: “Термін служить двом панам - науці і мові”.

        Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

        При всій відмінності  й багатогранності сучасних галузей  наукового знання і властивих  їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.
2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, інфільтраційне живлення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.
3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

      В загальнотермінологічному плані вимога однозначності терміна реалізується двома шляхами, тому що існують дві категорії термінів: 1) загальнонаукові і загальнотехнічні терміни та 2) спеціальні (номенклатурні) терміни. Загальнонаукові і загальнотехнічні терміни виражають загальні поняття науки і техніки. Терміни існують не просто в мові, а у складі певної термінології. Термінологія, як система наукових термінів, є підсистемою у складі загальної лексичної системи мови.[6. С.75 - 86] Згідно А. А. Реформатському, термінологія – це система понять даної науки, закріплених у відповідному мовному виразі.[4. С.24] Якщо в загальній мові (поза даної термінології) слово може бути багатозначним, то, потрапляючи в певну термінологію, воно набуває однозначності.

      Специфіка термінів як особливого розряду слів полягає в тому, що вони створюються в процесі виробничої та наукової діяльності і тому функціонують лише серед людей, які мають відповідні наукові та виробничі реалії, тобто макроконтекст. Тому на відміну від звичайних слів, однозначність яких у мовній комунікації забезпечується ситуацією чи лінгвістичним контекстом, однозначність терміна регламентується екстралінгвістичним макроконтесктом чи лінгвістичним мікроконтекстом.

      Термін не потребує контексту як звичайне слово, тому що він 1) член певної термінології, що виступає замість контексту; 2) може вживатися ізольовано, наприклад в тексті реєстрів чи замовлень в техніці, 3) для чого і повинен бути однозначним не взагалі в мові, а в межах даної термінології.[7. С. 73.]

      В межах лексичної системи мови терміни проявляють ті ж властивості, що й інші слова, тобто їм властива і антонімія, і ідіоматика. Наприклад, термін «valve» в машинобудуванні означає «клапан», в радіотехніці «електронна лампа», в гідравліці «затвор»; термін «power» в фізиці означає «потужність», «энергія», в математиці – «ступінь», в оптиці – «сила збільшення лінзи».

      Один  і той самий термин може входити в різні термінології даної мови, что представляють собою міжнаукову термінологічну омонімію, наприклад:

      reaction 1) в хімії, 2) в філології, 3) в політиці;

      reduction 1) в філософії, 2) в юриспруденції, 3) в фонетиці;

      assimilation 1) в етнографії, 2) в фонетиці.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів “документ, що містить результати аудиторської перевірки”.

      Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

  - нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

  - відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: кольматаж – кольматування - кольматація, жирант - індосант, профіцит- прибуток - зиск - вигода);

  - інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);

  - стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат);

  - здатність утворювати похідні, наприклад:  зношення - зношування - зношеність - зношуваний; зрошення – зрошування - зрошувальний – зрошувач.

      Проте усе це - вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам. 

  1.2. Способи творення  термінів 

      Терміни утворюються за такими способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття. Це найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів, суфіксів, складанням слів і основ, скороченням слів. Цей спосіб термінотворення - один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний.
3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять. Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.
4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом.

        Причини запозичання  термінів різноманітні:

        - запозичання терміна разом з новим поняттям;

        - паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній);

        - пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни;

        - відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна.

        Неоднозначним є  і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках 20 століття - і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати термінологією національного обличчя.

        Проте слід негативно  оцінювати вживання запозичених  слів за наявності власних термінів та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов. 
 

     Розділ 2. СЛОВОСКЛАДАННЯ 
 

     Слова поділяються на прості і складні.

     Слово може утворюватися шляхом складення  двох або більше слів. При цьому  приєднується незалежні діючи основи, наприклад: skid-lid “захисний шолом водія”, aircraft “літак”. Якими критеріями слід керуватися у визначенні структури наведених прикладів?

     У сучасному мовознавстві форма складного  слова вживає на визначення: те, що написано разом, вважається одним словом. Але  оскільки писемна мова вторинна, то і в усному мовленні мають бути критерії, за якими слід визначити тип слова. Не дотримуються постійності і лексикографічні джерела слова sunflower може писатися sun-flower і sun flower. Слово sun-burn означає “загар, засмага”, а sunburn – “сонячний опік”. Слова, що пишуться через дефіс, можуть бути і складними словами і словосполученнями.

     Другий  фактор, що впливає на визначення складного  слова – це його значення. Якщо складне  слово має одне, відокремлене значення, що відрізняється від значення компонентів, то таке слово можна вважати окремою одиницею. Значення слова handful “пригорщня” охоплює специфічну міру, відмінну від значень слів –full і –hand. Фрази tomato soup чи commander-in-chief вказують на єдність значення, проте не можна з певністю стверджувати, що це окремі слова. Ця особливість стосується багатьох фразеологічних одиниць, наприклад: in the least, to be ahead of.

     Існує найважливіша фонетична ознака, що відрізняє складне слово від  словосполучення. Це наголос. Якщо слово має один головний наголос то його можна вважати окремим словом, наприклад: a ’blackbird – a’ black ‘bird a ‘handful – a’hand ‘full (of)

     Словосполучення, що має тенденцію до об’єднання в одне слово, може зазнати навіть фонетичних змін. Це видно на прикладі злиття слів break i fast; у слові breakfast дифтонг [ei] звузився до звуку [e].

     У сучасній англійській мові складні  слова або композити (compounds words, composites) є наслідком продуктивного процесу  словотвору. Складні слова – це такі лексичні одиниці, що складаються з двох і більше основ і вживаються як незалежні форми.

     Словоскладення на думку окремих дослідників, є головним напрямком розвитку лексики мови, бо воно – найпродуктивніший тип словотвору. Складні слова розподіляються наступним чином:

     1. З точки зору приналежності до різних частин мови (функціонально).

     Більшість складних слів – це складні іменники типу aircraft, moonshine, red-headed, white-faced, складні  дієслова є наслідком подальшої  деривації, тобто утворюється від  складних іменників, що вже існують, шляхом конверсії, наприклад: to snub-nose, to deep-root, to bad-test.

     Складні прислівники і сполучники складають  незначну частину із загальної кількості  композитів; неологізми серед них  не зустрічаються. Слова типу inside, within, існують у мові протягом давнього часу. На увагу заслуговують ще й такі факти. Значна кількість старих слів застаріла, що дає змогу окремим дослідникам вважати словоскладання непродуктивним видом словотвору. Головна ознака зовнішнього характеру складного слова полягає у його відокремлені від фрази; остання утворюється за певними синтаксичними правилами, тоді як складне слово має власні правила словотвору.

     2. Розподіляються складні  слова і у відповідності  з типами словотвору. Два види композиції охоплюють власне композити і ті слова, що утворені водночас за двома зразками – словоскладання і деривації. Останні утворення - похідного типу.

     До  дериваційних складних слів слід віднести і похідні складні іменники, наприклад: a hold-up, big to hold up, a cast-away, big to be cast away.

     Конверсія у таких випадках перетворює дієприслівникові фрази у слова. До складних слід віднести також фрази яки набули статусу  композитів завдяки широкому вжитку, що спонукало до їхнього орфографічного оформлення як окремих лексичних  одиниць. Для прикладу пошлемося на прикметники middle-of-the-road “половинчастий”, never-to-be-forgotten “незабутній”.

     Складні слова умотивовуються і семантично, і структурно компонентами, що ці слова  утворюють. Стосунки між компонентами досить складні, тому що при утворенні складного слова значення їх можуть змінюватися. До того ж, вони обов’язково впливають один на другий і мають підмічати певним граматичним правилам. Суборденативні складні слова – це такі слова, складові частини яких структурно і семантично взаємозалежні, не дорівнюючи при цьому одна одній.

     Складні іменники субординативного типу часто  несуть у собі семантичну зміну значення, пор.: white-eye “різновид птаха”, bluecoat “солдат, вояк”, pony-tail “зачіска, кінський хвіст”.

     Порядок основ у композитах може бути таким:

     1. прикметник + іменник, наприклад: blackbird, dead-line, free-trader, left-hand.

     2. дієслово + іменник: dash-board, dive-bomb, feed-pipe, tow-rope.

     3. іменник + іменник: ash-bin, axe-stone, foot-ball, iceberg, kettle- drum.

     4. іменник + прикметник: brain-sick, cafe-free, sky-blue.

     5. прикметник + прикметник: pole-green, red-hot.

     6. числівник + дієприкметник: six-numbered, two-faced.

     У координативному композиті один із складових компонентів не має  переваги над другим. Обидва компоненти і структурно, і семантично до якоїсь міри незалежні. Переважна більшість коорденативних складних слів – це надбання розмовного шару лексики. Їм властива проста морфологічна форма, семантична влучність і широке емоційне забарвлення. Складні слова розпадаються на великі групи – частини мови. Найчисленнішими є складні іменники.

     Складні іменники розподіляються в залежності від типу взаємин між компонентами. Ці взаємини визначаються порядком модифікації  складових частин: перший компонент  може індифікувати другий, і навпаки  один із компонентів, крім того, взагалі може бути не іменником. Складні іменники тому поділяють на екзоцентричні, тобто такі, у яких лише комбінація обох елементів дає назву відповідного поняття, наприклад: baffle-board “перегородка”, dog-bee “трутень”, leather-head “дурень”.

     Найпоширенішою структурною формулою складних іменників є формула N+N.

     Останнім  часом спостерігається значна продуктивність складних іменників утворених від  дієслів з постпозитами (прийменниками) або прислівниками.

     Останній  компонент ніби умотивовує конверсію утворюючи врешті складний іменник, наприклад: a black-out “скорочення робочого дня з наступними скороченнями платні”. 

2.2. Скорочення кількості композитних частин терміну шляхом використання термінів – складних слів замість словосполучень 

         Термін – складне  слово становить собою найчастіше сполучення двох або більше основ  іменників, які співпадають за формами, що приводяться в словниках: piston pin (поршневий палець), pivot pin (цапфа шарніру) и т. ін. Термінологічне стале словосполучення зазвичай утворюється сполученням іменника і прикметника, іменника та іменника, іменника та дієслова: driving pin (повідковий палець), end pin (єднальний палець), pitch of thread (шаг різьби).

         Терміни – складні  слова все більш проникають в  англійську науково-технічну літературу, оскільки значення складного слова завжди більш точно спеціалізовано, ніж значення словосполучення. Наприклад, складне слово allweather fighter («всепогодній винищувач) і fighter for all weather (винищувач, придатний для використання у будь-яку погоду).

         С.Н. Горе ликова формулює ряд формальних правил перекладу  двокомпонентних термінів – складних слів, так як «если удается выяснить значения компонентов, то эти правила помогут раскрыть значение сложного слова в целом»[2, №6].

         Перед усім треба визначити, до якої лексико-змістової категорії відносяться компоненти складного слова, тобто що саме вони позначають: предмети, дію, властивості. Складне слово – термін, обидва компоненти якого позначають предмети (машини, механізми, прилади, тощо), перекладається по-різному, в залежності від того, в якому співвідношенні, в якій залежності знаходяться між собою дані предмети.

Якщо другий предмет – частина першого, то український еквівалент має вигляд: іменник одн., Н.в. + іменник одн., Р.в.:

         wheat consumption (споживання пшениці)

         control system (система контролю).

Якщо перший предмет – частина другого, то перший компонент перекладається за допомогою прикметника, тобто він  визначає якісну особливість другого  предмета, що відрізняє його від  інших:

         semiconductor device (напівпровідниковий прилад)

         laboratory research (лабораторне дослідження)

         gas turbine (газова турбіна).

   Якщо  ж перший компонент складного  слова позначає предмет, а інший – його властивості, то український еквівалент другого компоненту отримує форму називного відмінка, а еквівалент першого – іменник в родовому відмінку.