Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Собівартість і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, фактори її підвищення в ринкових умова господарювання

Міністерство аграрної політики України

Одеський державний аграрний університет

Економічний факультет

Курсова робота

По курсу :”Економіка підприємств”

На тему: „Собівартість і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, фактори її підвищення в ринкових умова господарювання”.

/на матеріалах КСП „Мрія” Комінтернівського району Одеської області/.

План

Вступ.

1. Собівартість і рентабельність і їх значення в розвитку сільськогосподарського виробництва.

1.1. Економічний зміст категорії собівартості і прибутку.

1.2. Особливості формування собівартості в ринкових умовах господарювання.

1.3. Удосконалення методики обчислення собівартості продукції і рентабельності з урахуванням розвитку ринкової економіки.

2. Характеристика природно-кліматичних та виробничо-економічних умов господарства.

2.1. Місцеположення господарства.

2.2. Ресурсний потенціал господарства і ефективність його використання.

2.3. Рівень інтенсивності і економічна ефективність її в господарстві.

3. Рівень собівартості і рентабельності виробництва продукції рослинництва і тваринництва, фактори її підвищення.

3.1. Рівень і динаміка собівартості сільськогосподарської продукції.

3.2. Рівень і динаміка рентабельності сільськогосподарської продукції.

3.3. Сучасний стан сфери заготівель і реалізації сільськогосподарської продукції.

.3.4. Удосконалення системи ціноутворення в умовах ринкової економіки.

3.5.Ринок сільськогосподарської продукції і проблеми його розвитку.

3.6.Шляхи зниження собівартості продукції та підвищення її рентабельності.

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури.

Вступ.

На сучасному етапі при переході до ринкової економіки тема:

"Собівартість і рентабельність виробництва продукції, фактори її підвищення в ринкових умовах господарювання" являється більш актуальною. Так як собівартість є одним з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно - економічних умовах господарювання.

Рівень рентабельності показує доцільність, прибутковість виробництва того чи іншого виду продукції, а правильно визначена собівартість при порівнянні її з ринковою ціною дає можливість спрогнозувати майбутній прибуток (збиток) і попередити негативні наслідки або запланувати подальшу стратегію виробництва підприємства.

Тому необхідність вирішення даного питання полягає у тому, що показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Мета даної курсової роботи полягає в поглиблені знань про такі економічні категорії, як собівартість, рентабельність, ціна продукції, ефективність, інтенсифікація, спеціалізація виробництва, а також визначити дію цих економічних чинників в умовах ринкових відносин на діяльність сільськогосподарського підприємства; визначення шляхів і резервів зниження її рентабельності на прикладі КСП "Мрія" Комінтерновского району Одеської області.

Розглядаються як загальні теоретичні поняття, так і стан сільськогосподарського підприємства в сучасних умовах та дія на нього економічних законів і важелів на практиці. Визначається спеціалізація даного господарства, його ресурсний потенціал, придатність ведення господарювання в конкретних природно-економічних умовах.

Надається ряд розрахунків, на підставі яких можна зробити висновки щодо динаміки собівартості продукції, динаміки і рівня рентабельності продукції, сучасного стану сфери заготівель і реалізації сільськогосподарської продукції, системи ціноутворення в умовах ринкової економіки в КСП "Мрія за період з 1999 по 2001 роки.

Також в роботі використовується метод порівняння рівня рентабельності об'єкта дослідження з рівнем рентабельності сільськогосподарської продукції по області, що дозволяє намітити підприємству шляхи щодо підвищення рентабельності по деяких видах продукції, поставити перед собою мету, яку потрібно досягти за визначений період при наявних ресурсах.

Важливо зазначити і те, що прибутковість підприємства є в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення і підвищення матеріальної зацікавленості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрорайонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

1. Собівартість і рентабельність і їх значення в розвитку сільськогосподарського виробництва.

1.1. Економічний зміст категорії собівартості і прибутку.

Виробництво продукції вимагає певних затрат живої і уречевленої праці, які формують суспільні витрати виробництва.

Суспільні витрати виробництва - це сукупні затрати живої і уречевленої праці на виробництво відповідного виду продукції. Вони визначаються робочим часом, які завжди є мірою витрат, потрібних для здійснення виробництва. Величина вартості продукту визначається кількістю суспільне необхідної праці.

Вартість продукту складається з трьох частин: вартості спожитих засобів виробництва, с; вартості продукту, створеного необхідною працею, V; вартості продукту, створеного додатковою працею,т. Вартість продукту (Вп) виражається формулою: Вп=С+V+М.

Собівартість продукції - це витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво і реалізацію продукції, вираженні в грошові формі.

Собівартість, як економічна категорія є частиною вартості товару. У процесі виробництва продукту частина його вартості є основою відшкодування спожитих засобів виробництва і створення засобів існування його працівників. Для вартості і собівартості продукції спільним є те, що вони втілюють витрати виробництва. При цьому вартість характеризує витрати суспільства, а собівартість - витрати конкретних підприємств на виробництво продукції. Собівартість продукції становить лише частину вартості, оскільки не включає витрат, які утілюються і реалізуються у вартості додаткового продукту.

Собівартість продукції, ж економічна категорія включає всі витрати сільськогосподарських підприємств у грошовій формі, як необхідні для здійснення простого відтворення. В ній відображаються умови виробництва і результати виробничої діяльності, насамперед рівень фондоозброєності і продуктивності праці, ефективність прогресивних технологій, інтенсивність і продуктивність сільськогосподарських галузей.

Собівартість продукції включає спожиті засоби виробництва за фактичними цінами, а затрати живої праці - в розмірі її фактичної оплати. Ці витрати окремого підприємства, як правило, не збігаються з суспільними витратами виробництва.

Собівартість продукції є госпрозрахунковою категорією, включаючи тільки ті витрати, які фактично несуть сільськогосподарські підприємства. Вона визначає рівень витрат на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції і дає змогу об'єктивно оцінювати ефективність виробництва в конкретних умовах господарювання.

У сільському господарстві розрізнюють собівартість виробничу і повну, індивідуальну і галузеву (середню), планову і фактичну.

Виробнича собівартість включає витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції, а повна собівартість - витрати на виробництво і реалізацію продукції. Виробнича собівартість обчислюється по всій продукції виробленій у господарстві. А повна - тільки по реалізованій продукції.

Індивідуальна собівартість відображає витрати окремого сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції, а галузева (середня) - середньозважену величину індивідуальних витрат окремих територіальних підприємств.

Галузева собівартість характеризує середні витрати на виробництво і реалізацію продукції окремої галузі певної сукупності господарств.

Планова собівартість - це витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачення виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю запланованого виходу продукції.

Фактична собівартість - характеризує рівень проведених господарством на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Різновидом планової собівартості є провізорна або очікувана. Вона визначається станом на 1 жовтня звітного року на основі фактичних витрат і виходу продукції за три квартали та очікуваних показників IV квартал.

Прибуток - це додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва. Щоб визначити прибуток від реалізації (робіт, послуг) потрібно виручку, що одержує підприємство від реалізації, зменшити на суму нарахованого (сплаченого) податку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита та обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством. Від одержуваного результату ("очищеної грошової виручки") потрібно відняти суму витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Одержана різниця і є прибутком від реалізації продукції (робіт ,послуг) як господарської операції, що передбачає передачу права власності на них іншому суб'єкту господарської діяльності в обмін на еквівалентну суму грошових коштів або боргових зобов'язань. Так визначають прибуток і по кожній окремій галузі, виду діяльності підприємства за умови, що їхня продукція набуває товарної форми.

При визначені прибутку підприємства від реалізації продукції потрібно також враховувати грошову виручку, одержану від товарообмінних операцій, які виконують шляхом прямого обміну товарів або шляхом виконання робіт (послуг)у рахунок бартерної угоди. Сума грошової виручки визначається розрахунком, як добуток обсягу поставленої продукції (виконаних робіт, послуг) на звичайну ціну, що діяла на неї, (на них) у момент виписування вивантажувальних документів (виконання робіт, послуг). Для товарообмінних операцій у галузі зовнішньої торгівлі ціни беруться на день проходження митного контролю продукцією, що експортується.

Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і положення на ринку.

Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з врахуванням вимог ринку, переорієнтувати виробництво, реконструювати його. Придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, передові технології і завдяки цьому забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і цим самим досягти високої її конкурентоспроможності. Це гарант того, що підприємство надалі буде спроможним одержувати високі прибутки і не стати банкрутом.

1.2. Особливості формування собівартості в ринкових умовах господарювання.

У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції (робіт ,послуг) в усіх галузях народного господарства Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (лютий 1995) визначає коло витрат виробництва, що відносять на собівартість продукції (робіт ,послуг), а також витрати і втрати, що відносять на збитки підприємства.

До собівартості продукції (робіт, послуг) включають витрати, що пов'язані з використанням в процесі її виробництва і реалізації природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних ресурсів, живої праці та ін.

Залежно від економічного змісту цих витрат вони групуються за такими елементами:

1. Матеріальні витрати (за мінусом вартості оборотних фондів);

2. Витрати на оплату праці;

3. Відрахування на соціальні заходи;

4. Амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

5. Інші витрати.

До матеріальних витрат відносять - продукцію промислового і сільськогосподарського походження, використовується аграрними підприємствами в процесі агропромислового виробництва при створенні нових споживчих вартостей. Це, насамперед, витрати на насіння, корми, паливно-мастильні матеріали добрива, отрутохімікати, запасні частини та інші. Придбане в сторонніх організаціях будь-яке паливо розглядається, як матеріальні витрати, якщо воно витрачається з технологічною метою для вироблення усіх видів енергії, опалення виробничих приміщень, на транспортній роботі, пов'язані з обслуговуванням виробництва власним транспортом

До матеріальних витрат також відносять підвищенні витрати на виробництва нових видів продукції, на винахідництво та раціоналізаторство, що спрямовані на поліпшення основної діяльності підприємства, а також витрати, пов'язані з використанням природної сировини. На сучасному етапі переходу до ринкових відносин частка матеріальних витрат некапітального характеру зростатиме, що зумовлено вдосконаленням технології, організації виробництва, поліпшенням якості продукції

Для підтримання в робочому стані основних виробничих засобів підприємства здійснюють їх поточний ремонт, технічний огляд і технічне обслуговування, витрати на це - теж матеріальні. До цього виду витрат відносять витрати, пов'язані з управлінням виробництвом. Це витрати на матеріально-технічне забезпечення апарату управління підприємства і його підрозділів, службові відрядження, оплата робіт і послуг консультаційного характеру, пов'язаних з основною діяльністю підприємства, оплата робіт за сертифікацію продукції, оплата вартості ліцензії. Специфічним видом матеріальних витрат являються витрати підприємства на оплату робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами і організаціями. Також до матеріальних витрат відносять витрати на придбання енергії всіх видів

У процесі виробництва аграрні підприємства багато коштів витрачають на оплату праці. Найбільша частина припадає на основну і додаткову заробітну плату працівників, обчислену за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. Для підвищення матеріальної зацікавленості працівників на кожному підприємстві встановлюють надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів за роботу в нічний час, роботу в шкідливих умовах, за понаднормову роботу. З метою закріплення кадрів, аграрні підприємства виплачують також одноразові винагороди за вислугу років. Важливим елементом витрат на оплату праці є витрати на підготовку і перепідготовку кадрів.

Значну частку в структурі витрат підприємств займають відрахування на соціальні заходи. Вони здійснюються за встановленими законодавством нормами на державне страхування, нормами внесків до Державного пенсійного фонду, а також на додаткове пенсійне страхування.

Елемент "амортизація основних фондів і нематеріальних активів" формується за рахунок амортизаційних відрахувань на повне відновлення, реконструкцію основних виробничих фондів, що належать підприємству, в тому числі тих, що перебувають у його користуванні на умовах оренди. Сюди ж відносять і амортизацію нематеріальних ресурсів.

Досить широке коло витрат включається в елемент "інші витрати", зокрема сплата процентів за фінансові кредити, одержані для поповнення власних обігових коштів, а також придбання власних основних засобів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності незалежно від терміну кредитування, витрати для сплати процентів за комерційні кредити, платежі від обов'язкового страхування майна підприємств і окремих категорій працівників, витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків і кредитно-фінансових установ, а також витрати, що виникають при здійсненні підприємством емісії цінних паперів. Важливою складовою цього елементу є витрати на сплату експортного мита та митних зборів, на рекламу, на покриття витрат, зв'язаних з участю у виставках, відрахування до фонду ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, до Державного інноваційного фонду.

У результаті розвитку міжнародних економічних відносин аграрні підприємства можуть нести витрати і в іноземній валюті. В собівартості продукції ці витрати відображають в національній грошовій одиниці відповідно до курсу Національного банку, що діяв на час проведення операцій.

Для правильного визначення собівартості та її всебічного аналізу витрати аграрних підприємств класифікують за кількома ознаками.

За роллю і значенням у створені продукції витрати поділяються на основні та з організації виробництва та управління (накладні). Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом, без них виробництво даного виду продукції немислиме взагалі. Витрати з організації виробництва і управління - це витрати на управління підприємством і організацією виробництва в цілому, а також витрати на організацію і управління виробництвом у бригадах, цехах та інших виробничих підрозділах підприємства.

Бригадні і цехові витрати планують і обліковують окремо по рослинництву, тваринництву та інших виробництвах і включають в собівартість лише тієї продукції, яка виробляється в даному підрозділі (бригаді, фермі, цеху). Сюди відносять оплату праці апарату управління і іншого персоналу виробничого підрозділу, амортизацію і витрати на утримання і ремонт будівель та інші. Бригадні і цехові витрати розподіляються між об'єктами планування і обліку пропорційно загальній сумі витрат, без витрат на насіння, корми, сировину у відповідних виробництвах.

За способом включення у собівартість продукції всі витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі - це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об'єкт планування і обліку. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом застосуванні відповідної методики їх розподілу за вказаними об'єктами, а тому цей вид витрат нерідко називають розподільними витратами.

Залежно від часу виробничого споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати минулих років. У собівартість продукції звітного року включають не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва відокремлюють і відносять на собівартість продукції наступного року. Водночас частина витрат минулого року включається в собівартість продукції звітного періоду, що зумовлено тривалим виробничим циклом окремих видів продукції і незбігом робочого періоду з періодом виробництва.

Залежно від матеріально-речової форми понесених підприємством витрат усі вони поділяються на готівкові і безготівкові. Готівкові - це такі витрати, що формуються і покриваються за рахунок готівки. Безготівкові - це витрати, що не вимагають для їхнього покриття вільних грошових коштів. До них відносять амортизацію основних виробничих засобів, власні корми, посадковий матеріал, оплата праці натурою.

Для обґрунтованого визначення показника собівартості дуже важливо економічно обґрунтовано вирішувати питання грошової оцінки предметів праці, що використовуються в аграрних підприємствах для виробничих цілей. У процесі виробництва споживається власна продукція і покупна. В аграрних підприємствах покупна продукція оцінюється за вартістю придбання, включаючи затрати на її доставку в господарство, а продукція власного виробництва - за її фактичною собівартістю. В країнах з розвиненою ринковою економікою цю продукцію оцінюють за ринковими цінами на момент її виробничого споживання. Це дає можливість об'єктивно оцінити рівень ефективності виробництва тієї продукції, що вироблена за участю продукції проміжної.

Усі витрати, що несуть аграрні підприємства в процесі виробництва продукції, мають не однаковий зв'язок з обсягом її виробництва. Залежно від характеру такого зв'язку витрати виробництва поділяють на постійні і змінні.

Постійні - це такі витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшені або зменшені масштабів виробництва в короткостроковому періоді.

Змінними називають такі витрати, розмір яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції.

Покупця цікавлять якість і ціна продукції. Виробник турбується ще й питанням витрат виробництва. В умовах ринку відбувається саморегуляція вказаних показників: попит і пропозиція прагнуть весь час до рівноваги системи, коли попит дорівнює пропозиції, саме в цій точці відсутні дефіцит та черги на товари. Максимальна ціна визначається попитом, а мінімальна собівартістю.

Облік витрат є інструментом, який допомагає встановити нижню межу ціни. В умовах розвинутої економіки проблема полягає не в тому, щоб виробляти продукцію, а в тому, щоб її продати. Через обмежений споживчий попит підприємства не можуть встановити занадто високі ціни на пропозицію. Тому, вирішуючи питання про виробництво продукції, вони, перш за все, повинні виходити з її собівартості. Питомі витрати - це якісний показник діяльності підприємства, який впливає на ціну продукції і, відповідно, на фінансовий результат діяльності підприємства.

На витрати, як і на ціну, можна впливати, збільшуючи чи зменшуючи їх. Варіанти регулювання співвідношення витрат і прибутку міститься у системі управлінського обліку, який поступово завойовує належне місце у системі управління виробництвом. На базі даних управлінського обліку можливі прогнозування та прийняття управлінських рішень. Мета управління реалізується в очікуваних результатах господарювання. За допомогою інформації управлінського обліку необхідно ці результати передбачити, а також забезпечити їх досягнення. Отже за допомогою управлінського обліку реалізується завдання як оперативного управління, так і стратегічного розвитку підприємства. З цією метою слід спрогнозувати такі характеристики, як витрати, обсяг виробництва, прибуток та ціна продукції.

Відомі різні підходи до калькулювання собівартості продукції. Проблема калькулювання має пряме відношення до податкового законодавства. Згідно з п. 7.4.1.Закону "Про внесення змін до Закону України" "Про оподаткування прибутку підприємств", по підприємствах, які здійснюють реалізацію продукції з метою оподаткування: доход отриманий платником податку від реалізації товарів (робіт, послуг),... визначається виходячи з договірних цін, але не менше за визначені ціни на ті товари, які діяли на дату реалізації. Далі в 1.20. читаємо; "Звичайна ціна - ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана в разі продажу особам, які не пов'язані з продавцем, при звичайних умовах ведення господарської діяльності". Виникають запитання: що включає звичайна ціна, крім перелічених складових? Яка частка собівартості в ціні продукції? Чому доход повинен бути меншим за звичайні ціни на товари, що діяли на дату реалізації? Це положення податкового законодавства робить безглуздим ряд переваг системи управлінського обліку, пов'язаних з існуванням діючої системи ціноутворення, яка заснована на різних підходах до калькулювання.

Однією з основних нетрадиційних систем отримання інформації про затрати і прийняття на їх основі управлінських рішень у світовій практиці бухгалтерського обліку є система "директ кастінг", тобто система неповного обмеженого включення витрат у собівартість продукції згідно з ознаками залежності витрат від обсягу виробництва. Важливою особливістю системи "директ кастінг" є те, що з її допомогою можна вивчити взаємозв'язки взаємозалежність обсягу виробництва, собівартості та прибутку. Мета аналізу - встановити ,що буде з фінансовим результатом, якщо відповідний обсяг виробництва зменшиться. Ця інформація має досить суттєве значення для керівництва, бо за обсягом продукції визначається обсяг прибутку. Аналіз взаємозв'язку чинників "витрати- виручка- обсяг виробництва" дозволяє визначити такий обсяг виробництва, при якому прибуток буде максимальним, мінімальним, або при якому підприємство не матиме ні прибутку, ні збитку.

У державах з ринковою економікою підприємства, які ведуть облік і контроль витрат за методом "стандартності", стали розробляти норми, виходячи з можливої ринкової ціни на свою продукцію. Закони ринку диктують розробляти норми таким чином, щоб стандартна собівартість продукції була значно нижчою від можливої ринкової ціни, забезпечуючи необхідний рівень рентабельності. Якщо в умовах централізованої економіки до ціни приходили від витрат, то в ринкових умовах витрати йдуть від ринкової ціни.

Отже собівартість продукції та ціна на неї взаємопов'язані. При цьому величина питомих витрат є вираженням внутрішніх можливостей підприємства. Керівника і колектив підприємства цікавить, насамперед, фінансовий результат, який визначається порівнянням витрат з виручкою.

В плануванні і обліку розраховуються і використовуються в економічній роботі такі показники собівартості:

1. собівартість усієї продукції;

2. собівартість одиниці продукції

3. витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції - відношення собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

Вибір методу визначення собівартості продукції залежить від особливостей технології і організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи:

1) Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування і обліку на загальний обсяг її виробництва. Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв: 10ткм,1кВт.год., 1 м. куб. води.

2) Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовий формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, корзинки соняшника) оцінюються за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству .У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна - линька, пух, перо, роги, міражні яйце та інші, оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.

3) Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.