Собівартість продукції рослинництва ТОВ «Полісся»
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
БІОРЕСУРСІВ І
Кафедра аграрної економіки ім. І.Н. Романенка
Курсова робота
з курсу «Економіка і організація біотехнологічної промисловості»
на тему:
Собівартість продукції рослинництва ТОВ «Полісся»
Студентка 4 курсу 1 групи
Факультету ЕкБ
Чередніченко А. В.
Перевірила:
Гуцул Тетяна Анатоліївна
Мірзоєва Тетяна Володимирівна
Київ – 2012 рік
Зміст
Вступ
- Розділ 1. Суспільні витрати виробництва та собівартість сільськогосподарської продукції 6
- Теоретичні основи суспільних витрат виробництва собівартість продукції 6
- Основні положення методики обчислення собівартості продукції сільського господарства 14
- Розділ 2. Рівень собівартсті сільськогсподарської продукції та її вплив на фінансові результати підприємства 17
- Виробничі ресурси підприємства та їх використання 17
- Динаміка і структура собівартості продукції рослинництва 26
- Собівартість і рентабельність виробництва продукції
рослинництва 30
- Шляхи зниження собівартості продукції рослинництва 33
- Інтенсифікація виробництва продукції рослинництва 33
- Підвищення продуктивності праці 38
- Поглиблення спеціалізації виробництва продукції 42
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
У сучасній, швидко змінній, обстановці ринкових відносин управлінню підприємства необхідно постійно проводити аналіз діяльності фірми для прийняття управлінських рішень. Для аналізу і прийняття рішень необхідна початкова інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних показників, одним з яких є собівартість.
Цей показник є одним з найважливіших. Чим же він такий привабливий? Чому йому так багато приділяють уваги? Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всемірне підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинне вигідно виділяться на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця в першу чергу цікавить якість продукції і її ціна. Чим вищий перший показник і нижче другий, тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників якраз і укладені в собівартості продукції.
У узагальненому вигляді
собівартість продукції відображає
всі сторони господарської
Тому формування витрат виробництва і обігу, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій.
Крім того важливу
роль в забезпеченні підвищення ефективності
виробництва виконує
Аналізом господарської діяльності називається науково розроблена система методів і прийомів, за допомогою яких вивчається економіка підприємства, виявляються резерви виробництва на основі облікових і звітних даних, розробляються шляхи їх найефективнішого використовування.
Під предметом економічного
аналізу розуміються
Змістом економічного аналізу є комплексне вивчення виробничо-господарської діяльності підприємства з метою об'єктивної оцінки досягнутих результатів і розробки заходів щодо подальшого підвищення ефективності господарювання.
Що до даної роботи то нас насамперед цікавить аналіз собівартості продукції тому, що вона знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року в цілях виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження.
Метою курсової роботи є вивчення економічних основ формування собівартості продукції як комплексного економічного показника, виявлення і аналіз чинників, що впливають на собівартість продукції і резерви її зниження.
Практична реалізація теоретичних питань розглянута на прикладі розрахунку основних економічних показників підприємства ТОВ «Полісся» с.м.т. Куликівка Чернігівської області.
Розділ 1. Суспільні витрати виробництва та собівартість сільськогосподарської продукції
1.1. Теоретичні основи суспільних витрат виробництва собівартості продукції
Будь-яке виробництво завжди пов’язане з витратами, оскільки це — процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Останній, як відомо, характеризується споживчою вартістю (корисністю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони і становлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартість уречевленої праці (засобів виробництва), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат.
Жива праця людини створює чистий продукт — понад вартості перенесених на товар матеріальних витрат. Зрозуміло, що процес виробництва має безперервно повторюватись, а це можливо лише тоді, коли його фактори відтворюються. Частка вартості, яка авансується для постійного функціонування виробництва, визначається як витрати виробництва.
Необхідно розрізняти суспільні
витрати і витрати
Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці та витрат частки живої (необхідної) праці, тобто капіталу, що формує вартість виробництва товару для підприємства, називають витратами підприємства. [4]
Рис. 1. Структура вартості товару [4]
Схематично це зображено на рис. 1, з якого видно, що в принципі витрати суспільства перевищують витрати підприємства на величину вартості додаткового продукту (валового прибутку).
Таким чином, витрати підприємця (підприємства) на створення товарів нетотожні витратам суспільства.
Собівартість продукції — один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, котрий показує в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, в що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива і інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна платня).
Більш розгорнуто — собівартість продукції, робіт або послуг це грошовий вираз суми витрат, необхідних на виробництво і збут даної продукції, а більш точно її одиниці. Під витратами розуміються виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його вдосконалення (детальніше витрати будуть розглянуті трохи нижче). Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їх класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькуляції - самими підприємствами.
Собівартість продукції, будучи витратами підприємства на виробництво і обіг, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокуповування - основоположної ознаки ринкового господарського розрахунку. Собівартість - один з найважливіших показників ефективності споживання ресурсів.
Собівартість показує всі успіхи і невдачі підприємства в організації виробництва того або іншого продукту. Якщо собівартість такого ж або аналогічного продукту конкурентів нижче, то це означає, що виробництво і збут на нашому підприємстві були організовані нераціонально. Отже, необхідно внести зміни. Вирішити, які потрібні зміни, допоможе знову ж таки собівартість, оскільки вона є одним з чинників формування асортименту.
Крім того, собівартість складає частину вартості продукції і показує, в що обходиться виробництво продукції для підприємства (фірми), тому собівартість є основним ціноутворюючим чинником. Чим більше собівартість, тим вище буде ціна за інших рівних умов. Різниця між ціною і собівартістю складає прибуток. Отже, для збільшення прибутку необхідно або підвищити ціну, або понизити собівартість. Понизити її можна шляхом скорочення включених в неї витрат (основні моменти цього питання детально висловлені у відповідному розділі курсової роботи).
Собівартість має досить складну структуру. Основні складові собівартості за елементами затрат: сировина й основні матеріали, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, амортизація основних фондів, заробітна плата (основна і додаткова), соціальне страхування та інші затрати.
Структура собівартості за елементами затрат характеризує загальний економічний стан підприємства, висвітлює джерела перевитрат або економії, а також виявляє загальні потреби підприємства у мінімізації витрат.
Необхідно розрізняти загальну собівартість всієї виробленої продукції - загальну суму витрат, що доводяться на виготовлення продукції певного об'єму і складу; індивідуальну собівартість - витрати на виробництво тільки одного виробу (наприклад, на виготовлення унікального агрегату за умови, що в даній виробничій ланці ніяких інших видів продукції одночасно не виробляється); і середню собівартість, визначену розподілом загальної
Залежно від об'єму витрат, що включаються в собівартість, розрізняють чотири види собівартості промислової продукції:
- цехова собівартість,
- виробнича (загальнозаводська, загальнофабрична) собівартість,
- повна собівартість,
- галузева собівартість.
Цехова собівартість включає витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна платня основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати за змістом і експлуатація цехового устаткування, загально цехові витрати. Цехова собівартість є початковою базою для визначення проміжних внутрізаводських планово-розрахункових цін при організації внутрізаводського господарського розрахунку.
Виробнича собівартість (собівартість готової продукції) охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.
Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) включає всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину поза виробничих витрат (комерційні витрати - витрати на упаковку, зберігання, вантаження, транспортування і рекламу) і обчислюється тільки по товарній продукції. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.
Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.
Кормі того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планованого року виходячи з планових норм витрат і інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються по одній методиці і по одних і тих же калькуляційних статтях, що необхідне для порівняння і аналізу показників собівартості. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.[1, 4]
Існує багато підходів до аналізу витрат на виробництво і реалізацію товарів, робіт, послуг. В основі відмінності всіх підходів лежить різне бачення авторів класифікації витрат. Найпоширенішою серед авторів класифікацією є класифікація витрат за елементами, тобто поділ усіх витрат підприємства на чотири основні групи: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизаційні відрахування, інші витрати.
У своїй книзі «Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства» автор Бердникова Т.Б. пропонує як аналізу витрат на виробництво і реалізацію продукції обмежитися лише аналізом структури і динаміки витрат, використовуючи дану класифікацію.[3]
Очевидно, що цим обмежуватися не можна. І ось вже в книзі «Аналіз господарської діяльності підприємства» Савицької Г.В. ми бачимо більш повний аналіз. На її думку об'єктами аналізу собівартості продукції виступають наступні показники:
- Повна собівартість продукції в цілому і по елементах витрат,
- Витрати на одиницю продукції,
- Собівартість окремих виробів,
- Окремі статті витрат.
Аналіз собівартості продукції звичайно починають з вивчення повної собівартості продукції в цілому і по основних елементах витрат. Сюди включається аналіз динаміки окремих статей витрат, а також побудова факторної моделі аналізу загальної суми витрат. Як фактори, що впливають на зміну повної собівартості, Савицька Г.В. виділяє:
- обсяг випуску продукції,
- структура продукції,
- змінні витрати,
- постійні витрати.
Уже з цього видно, що крім поділу витрат за елементами витрат, запропонована нова класифікація витрат в залежності від обсягу виробництва:
Постійні витрати (в короткостроковому періоді залишаються незмінними),
Змінні витрати (змінюються в залежності від обсягу виробництва).
Крім перерахованих вище факторів собівартість продукції залежить від ресурсоємності продукції (трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості і т.д.), а також від зростання цін на ресурси. З метою більш об'єктивної оцінки діяльності підприємства та більш повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необхідно, вважає Савицька, враховувати вплив зовнішнього інфляційного чинника. Для цього необхідно фактична кількість спожитих ресурсів за звітний період помножити на планові ціни або ціни базисного періоду і порівняти з фактичною їх вартістю в звітному періоді.
Наступним об'єктом вивчення собівартості є аналіз собівартості окремих видів продукції.
Для більш глибокого вивчення причин зміни собівартості аналізують звітні калькуляції по окремих виробах, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановим і даними минулих років у цілому і за статтями витрат.
Це досягається шляхом побудови факторної моделі та відстеження впливу факторів на зміну рівня собівартості одиниці продукції.
Розрахунки робляться по кожному виду продукції. Якщо існує необхідність більш детального вивчення собівартості продукції, то проводять аналіз впливу факторів на кожен елемент витрат, для чого фактичні дані порівнюють із плановими або даними за минулі періоди.[13]
Дещо інший підхід до аналізу структури собівартості розглядає Ковальов В.В. у своїй книзі «Аналіз господарської діяльності підприємства». Ковальов відзначає, що зміни в структурі і величині собівартості можуть мати саме різне походження. Зокрема, механізмами впливу на формування собівартості можуть бути особливості облікової політики, договірна практика підприємства у відносинах з постачальниками і споживачами і безліч інших чинників. Аналіз їх дуже складний і носить багато в чому суб'єктивний характер, хоча в окремих випадках окупається помітним зниженням рівня собівартості продукції і дозволяє підприємству показувати більш вражаючі фінансові результати. Однак настільки глибокий аналіз аспектів формування собівартості він у своїй книзі не розглядає. [11]
Трохи іншу методику для аналізу поведінки витрат і вивчення взаємозв'язку обсягу виробництва і собівартості розглядає Шеремет А.Д. в книзі «Методика фінансового аналізу».
Тут він розглядає організацію обліку витрат за системою директ-костинг, значення якої зростає в зв'язку з переходом до ринкової економіки.
Оптимізація прибутку підприємства в умовах ринкових відношень вимагає постійного припливу оперативної інформації не тільки зовнішнього характеру (про стан ринку, попиту на продукцію, ціни і т.д.), але і внутрішнього (про формування витрат на виробництво і собівартості продукції). Ця інформація спирається на систему виробничого обліку витрат за місцями їх виникнення і вилам виробів, на виявлені відхилення витрати ресурсів від стандартних норм і кошторисів, на дані про калькуляції собівартості окремих видів продукції, на облік результатів реалізації за видами виробів. Важливо відзначити те, що залежно від облікової політики, що проводиться підприємством в області виробничого обліку, ступінь деталізації обліку витрат, а отже, і аналізу різні для різних підприємств. Методика аналізу прибутку і собівартості залежить від повноти включення витрат в собівартість. наявності роздільного обліку змінних і постійних витрат.
Головна увага в системі директ-косгінг приділяється вивченню поведінки витрат ресурсів в залежності від зміни обсягів виробництва, що дозволяє гнучко й оперативно приймати рішення по нормалізації фінансового стану підприємства. Найбільш важливі аналітичні можливості системи директ-косгінг наступні: оптимізація прибутку й асортименту продукції; визначення ціни на нову продукцію; розрахунок варіантів зміни виробничої потужності підприємства, оцінка ефективності виробництва (придбання) напівфабрикатів; оцінка ефективності прийняття додаткового замовлення, заміни обладнання.
Сутністю сучасної системи дірекг-костинг є поділ виробничих витрат на змінні і постійні в залежності від змін обсягу виробництва. Слід зазначити, що поділ витрат на постійні та змінні дещо умовнийо, оскільки багато видів витрат носять напівзмінний характер. Проте недоліки умовності поділу витрат багаторазово перекриваються аналітичними перевагами системи директ-костинг
У підручнику "Економіка підприємства" за заг. ред. С.Ф.Покропивного відзначається, що собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість) [12].
Подібні підходи до визначення поняття собівартості пропонують і інші автори. Зокрема, Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. у навчальному посібнику "Економіка підприємства" трактують собівартість як комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну плату робітників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування [16].
Практично всі автори погоджуються, що собівартість є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства, оскільки у ній відбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми [6]. Крім того, собівартість слугує базою ціни товару та її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва [9].
1.2. Основні
положення методики обчислення
собівартості продукції
Визначення (калькулювання) собівартості одиниці продукції здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва та для обґрунтування цінової політики підприємства. Точне та обґрунтоване визначення собівартості одиниці сільськогосподарської продукції є важливою передумовою об'єктивності визначення цілого ряду важливих економічних показників.
Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур) чи вид (групу) тварин.
Фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.
Об'єктами калькуляції є конкретні види продукції, робіт та послуг. У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єктами обліку витрат можуть бути роботи, виконані в поточному році під урожай майбутнього року.
Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється в такій послідовності:
- - розподіляються між окремими об'єктами планування та обліку витрати з утримання необоротних активів;
- - визначається собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;
- - розподіляються загальні витрати: на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування ґрунтів та на утримання полезахисних смуг;
- - списується частина витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;
- - списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;
- - розподіляються бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати;
- - визначається загальна сума виробничих витрат по об'єктах обліку;
- - визначається собівартість продукції рослинництва;
- - визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції;
- - розподіляються витрати з утримання кормоцехів;
- - визначається собівартість продукції тваринництва;
- - визначається собівартість продукції інших промислових виробництв;
- - визначається собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних промислових виробництв. [14]
Собівартість одиниці продукції в самому загальному виразі визначається діленням загальної суми витрат на кількість отриманої продукції. Однак, специфіка сільського господарства полягає у тому, що в процесі виробництва в більшості випадків поряд з основною отримують також супутню та побічну продукцію.
Основною продукцією є продукція, для отримання якої організовано виробництво (наприклад, зерно, цукрові буряки, молоко, яйця та ін.). Одночасно з основною у сільськогосподарському виробництві здебільшого отримується побічна продукція (солома, гичка, гній тощо).
Два і більше основних види продукції, що їх отримують в процесі виробництва називають супутніми (в зерновому господарстві - зерновідходи, багаторічні трави - сіно, насіння, зелена маса; в молочному скотарстві - приплід; в птахівництві - м'ясо і яйця та ін.).
Отримання від виробництва основної, супутньої та побічної продукції призводить до того, що об'єкти обліку затрат та об'єкти визначення собівартості не співпадають. Це вимагає розподілу витрат між вказаними видами продукції в процесі калькуляції їх собівартості. Розподіл здійснюється різними способами, що й обумовлює специфіку визначення собівартості окремих видів продукції сільського господарства.
По кожному виду продукції при
визначенні собівартості встановлено
кінцеву межу - місце припинення
витрат. Цією межею прийнято вважати
певне територіальне місце
Вартість побічної продукції рослинництва (соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та ін.) визначається виходячи із розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної продукції, а вартість гною у тваринництві - виходячи з нормативно-розрахункових витрат на його прибирання та доставку до місця зберігання і вартості підстилки.[5]
Розділ 2. Рівень собівартості сільськогосподарської продукції та її вплив на фінансові результати підприємства.
2.1. Виробничі ресурси підприємства та їх використання
Підприємств ТОВ «Полісся» знаходиться у селищі міського типу Куликівка Чернігівської області.