Зміст

     ВСТУП 3

     РОЗДІЛ 1. Сутність і значення стратегії управління ліквідністю комерційних банків. 5

1.1 Сутність поняття «ліквідність комерційного банку. 5

1.2 Управління ліквідністю: основні підходи 7

     РОЗДІЛ 2. Дослідження стратегій управління ліквідністю українських банків. 11

2.1 Методологія оцінки ефективності управління ліквідністю комерційних банків. 11

2.2 Сучасний стан ліквідності банків України. 13

     РОЗДІЛ 3. Тенденції та перспективи  в управлінні ліквідністю банків України. 27

     Висновки 31

     список використаних джерел 33

ВСТУП

     Банківська  діяльність є однією з найбільш контрольованих державою в напрямку забезпечення фінансової стійкості комерційних банків. Величезна  увага при цьому приділяється ліквідності комерційних банків як найбільш впливовому показнику, який визначає ступінь надійності банківських  установ.

     Вивченню  банківської ліквідності присвячено достатню кількість наукових робіт. Фундаментальними в даній проблематиці є праці Пітера С. Роуза і Дж Ф. Синки. В Україні вивченням цієї проблеми займалися такі вчені, як А.М. Герасимович, Я.В. Грудзевич, А.В. Дзюблюк, Б.Л. Луцив, Л.М. Кіндрацький, В.В. Корнєєв,  А.М. Мороз, Л.А. Примостка. Серед російських вчених слід відзначити праці Г.С. Панової, В.В. Кротонового, М.Б. Диченко, О.І. Лаврушина, Л.Г. Батракової.

     Забезпечення  фінансової стабільності банків є необхідною умовою ефективного функціонування економіки. Банк, як комерційне підприємство, зацікавлений у найбільш прибутковому вкладенні наявних кредитних  ресурсів. Прагнення до максимізації прибутку обумовлює вкладення коштів у операції, що мають підвищений ступінь ризику. Рішенням дилеми "надійність - прибутковість" є регулювання ліквідності комерційних банків.

     З практичної точки зору, управління ліквідністю і ризиком вимагає  застосування ефективної стратегії, яка  дозволила б врегулювати дисбаланс  активних і пасивних операцій, оцінити  рівень ризику поточної та перспективної  ліквідності, визначити стратегію  банку в ситуації наявності нестачі (надлишку) ліквідності. Необхідність застосування такої стратегії обумовлена ​​не тільки внутрішніми проблемами в управлінні ліквідністю балансу, але і зовнішніми змінами на міжбанківському ринку. Особливе значення проблема розробки стратегії управління ліквідності комерційного банку набуває в умовах фінансової кризи. Як відомо, однією з передумов виникнення і розвитку комплексної кризи банківської системи Україні була криза ліквідності найбільших банків. Це свідчить про недостатню ефективність існуючих стратегій управління ліквідністю українських банків. Саме тому дана робота буде присвячена виявленню помилок банків України в управлінні ліквідністю та розробці рекомендацій щодо їх усунення.

     Таким чином, метою даної роботи є визначення тенденцій в управлінні ліквідністю банків України та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення її ефективності.

     Для досягнення поставленої мети необхідно  виконати наступні завдання:

     1. Визначити теоретичну основу  понять «ліквідність» і «управління  ліквідністю».

     2. Шляхом аналізу світової банківської  практики, визначити основні методи, що застосовуються банками для  управління ліквідністю. 

     3. Проаналізувати поточний стан  управління ліквідністю банками  Україна. 

     4. Ґрунтуючись на результатах аналізу, визначити основні тенденції в управлінні ліквідності банками України та розробити рекомендації щодо підвищення її ефективності.

Об'єктом вивчення в даній роботі є банківська система України. Предметом вивчення виступає ліквідність комерційних банків та методи управління нею.

1. Сутність  і значення стратегії  управління ліквідністю  комерційних банків

1. Сутність  поняття «ліквідність комерційного банку

     Термін  «ліквідність» походить від латинського  слова «liquidus», що означає рідкий, плинний, і тому часто розуміється як легкість реалізації, можливість швидкої конвертації матеріальних цінностей у гроші[5]. Проте ліквідність не може розглядатися настільки одновимірно і однозначно, оскільки вона є складним поняттям, що має значно більш широкий і глибокий зміст, і яке трактується по-різному залежно від підходу. Виділяють ліквідність підприємства, банку, держави, фізичної особи, міжнародну ліквідність, ліквідність ринку, ліквідність балансу.

     Ліквідність будь-якого господарського агента (під  ним ми будемо розуміти і підприємство, і банк, і фізичну особа, і державу) можна представити як його здатність відповідати за всіма своїми зобов'язаннями в обумовлений термін. Банківську ліквідність можна розглядати як один з видів ліквідності господарського агента (конкретного банку). У цілому у світовій практиці можна виділити такі підходи до визначення ліквідності комерційного банку[5].

     Відомий учений Дж. Синки наступним чином  розглядає дане поняття: «Ліквідність необхідна банкам головним чином  для того, щоб бути готовими до вилучення  депозитів і задовольняти попит  на кредити. Несподівані зміни потоків  створюють для банків проблеми ліквідності  ». Дане визначення, з одного боку, має  прикладний практичний характер (функціональність в розрізі визначень економічних  понять характерна для західної літератури в цілому). З іншого боку, воно передає  саме банківську специфіку.

     Американський економіст Е. Рід, відомий в області  банківської справи, таким чином  підходить до даної проблеми: «Банк  вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів і інших ліквідних  активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел, достатні для своєчасного погашення  боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, банк повинен мати достатній ліквідний резерв для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб.

     З урахуванням вищевикладеного можна  зробити висновок про те, що ліквідність  банку безпосередньо пов'язана  з тими активами, якими він володіє.

     Активи  мають ту або іншу ступінь ліквідності. Чим більшу ступінь ліквідності має актив, тим легше він може бути реалізований, з найменшими втратами його вартості або без них. Під ліквідним активом можна розуміти актив, що має можливість швидкої реалізації за номіналом або без істотного збитку в готівку або безготівкові гроші. Для цього даний актив повинен мати достатньо широкий ринок розповсюдження. Очевидно, що ліквідні активи мають мінімальну величину ризику і, відповідно, обмежений рівень прибутковості. Іншими словами, чим більш ліквідний актив, тим він кращий для банку з точки зору відсутності ризику і менш цікавий з точки зору прибутковості.

     Звернімося  до інших аспектів банківської ліквідності. Виходячи з кола банківських операцій (як пасивних, пов'язаних із залученням ресурсу, так і активних, пов'язаних з його розміщенням) та враховуючи, що банк як комерційне підприємство має  цілий спектр договірних відносин з  різними контрагентами, можна зробити  висновок, що банк несе зобов'язання не тільки перед вкладниками, а й  перед усіма іншими контрагентами, пов'язаними з ним договірними  відносинами.

     Таким чином, в силу свого багатоаспектного характеру і значення для комерційного банку банківська ліквідність може бути охарактеризована як здатність  комерційного банку відповідати  за всіма своїми зобов'язаннями перед  контрагентами своєчасно і в  повному обсязі.

     Здатність комерційного банку виконувати всі  свої зобов'язання вчасно та в повному  обсязі створює умови для його нормального функціонування. У той  же час ця здатність є характеристикою  успішності його діяльності. Ліквідність - це індикатор здоров'я банку, і  виникнення проблем з ліквідністю є першим симптомом його порушення. У зв'язку з цим, особливого значення набуває проблема управління ліквідністю.

2. Управління  ліквідністю: основні  підходи

     Теорія  управління ліквідністю з'явилася  і розвивалася практично одночасно  з організацією і розвитком комерційних  банків[10]. Спочатку питання про банківську ліквідність мало два теоретичних підходи. Перший підхід був заснований на тому, що структура активів банку по строках повинна точно відповідати структурі його пасивів, а це практично виключало можливість проведення комерційними банками активної політики управління своєю ліквідністю. На даній теоретичній основі було вироблено так називане золоте банківське правило, що полягає в тому, що розмір і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов'язань.

     Другий  підхід базувався на реальній невідповідності  структур активів і пасивів балансу, оскільки жодний навіть самий потужний комерційний банк не застрахований  від наслідків фінансово-кредитних  явищ, що постійно відбуваються в соціально-економічних  системах: економічних криз, банкрутств, неплатежів по позичках, кон'юнктури  попиту і пропозицій на ринках позичкових капіталів коштів, цінних паперів  і інших проявів незбалансованості  ринкових відносин.

     В даний час розрізняють чотири особливі теорії: комерційних позичок, переміщення, очікуваного доходу, управління пасивами[10]. Три перші теорії засновані на визначальній ролі активних операцій при регулюванні діяльності банку з точки зору ліквідності, а остання - пасивних.

     Теорія  комерційних позик зародилася в англійській банківській практиці. Основу її складає положення про те, що банк зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові позики, своєчасно погашаються при нормальному стані ділової активності. Іншими словами, банкам слід фінансувати послідовні стадії руху товарів від виробництва до споживання. Відповідно до цієї теорії, комерційні банки не повинні були видавати кредити на покупку цінних паперів, нерухомості, а також довгострокові позики сільському господарству.

     Теорія  комерційних позик була провідною  банківською теорією в США  з колоніальних часів до кінця 30-х  років минулого сторіччя. Наприклад, статут Нью-Йоркського банку, що відноситься  до 1784 р., передбачав, що термін дисконтування  векселів «настає щотижня по четвергах, а векселі та інші зобов'язання, придбані для обліку, повинні бути передані в банк у середу вранці в запечатаному пакеті на ім'я скарбника . Облікова ставка в даний час становить 6% річних; але до обліку не будуть прийматися векселі з терміном вище 30 днів, так само і векселі, пред'явлені до обліку, щоб оплатити зобов'язання, видані раніше » [5].

     Хоча  теорія комерційних позичок широко пропагувалася економістами, органами контролю та регулювання, банками, її застосування на практиці не було таким суворим. Основним недоліком теорії було те, що вона не враховувала кредитних  потреб економіки. Суворе дотримання теорії забороняло банкам фінансувати розширення підприємств та обладнання, придбання  будинків, худоби, землі. Нездатність  банків задовольняти подібного роду потреби в кредиті стала важливим чинником у розвитку конкуруючих  фінансових інститутів, таких, як ощадні банки, позиково-ощадні асоціації, фінансові компанії споживчого кредиту та кредитні спілки.

     Теорія  переміщення припускає збереження ліквідності банку за умови, що його активи можна переструктурувати або продавати іншим кредиторам або інвесторам за готівку, тобто якщо при неповерненні йому кредитів банк може отримати еквівалентні суми, або шляхом перепродажу цінних паперів, прийнятих ним за цими кредитами у як заставу, або шляхом отримання під ці папери кредиту в іншому банку[10].

     Таким чином, в рамках даної теорії умовою задоволення потреб окремого банку  в ліквідних ресурсах вважається постійна наявність активів, які  можна буде реалізувати швидко і  без втрат.

     Відносно  терміну погашення до активів, які  використовуються як резерв ліквідності, не пред'являється певних вимог, але  загальним правилом буде: чим коротше  термін, тим краще. Більш реалістичним вважається такий підхід, при якому  вплив ризику зміни номінальних  ставок буде незначним. Нормальним для  включення першокласних легко реалізованих цінних паперів в резерви другої черги багато банкірів вважають термін погашення в один рік менше. Однак  цей наближений орієнтир може змінюватися  під впливом номінальних ставок грошового ринку. Якщо ж ставки зазнають сильних коливань або підвищуються, будуть потрібні папери з меншим терміном.

     Хоча  теорія переміщення до певної міри обґрунтована, сотні банків, що слідували її вказівкам, не уникли проблеми ліквідності в 20-ті і 30-і роки. Деякі банки надмірно покладалися на ліквідність онкольних позик, забезпечених цінними паперами, розраховуючи на те, що ці позики можуть бути відкликані протягом 24 годин. На жаль, коли ринкова вартість цінних паперів покотилася вниз, банки виявили, що погашення цих позик несе збитки[5].

     Відповідно  до теорії очікуваного доходу, ліквідність банку можна прогнозувати або навіть просто планувати, якщо в основу графіка погашення кредитів покласти майбутні доходи позичальників. Ця позиція не заперечує попередні теорії, але виходить із того, що пов'язування термінів видачі позичок з доходами позичальників надійніше, краще, ніж, наприклад, орієнтація на заставу[10].

     Теорія  очікуваного доходу сприяла тому, що багато банків поклали в основу формування портфеля інвестицій ефект  ступінчастості: цінні папери так  підбираються за термінами погашення, щоб надходження були регулярними  і передбачуваними. У цьому випадку  портфель інвестицій за показником регулярності платежів готівкою наближається до портфеля кредитів з регулярним погашенням боргу  і відсотків.

     Гідність  теорії очікуваного доходу в тому, що вона визнає необхідність швидкого зростання середньо-і довгострокових кредитів підприємствам, споживчих  кредитів та кредитів на нерухомість. Відмітною ознакою таких кредитів є те, що вони погашаються періодично (мають проміжні терміни погашення), що підвищує їх ліквідність. Крім того, зазначена обставина дозволяє планувати  регулярні надходження грошей і, таким чином, забезпечувати ліквідність  у майбутньому.

     Теорія  управління пасивами спирається на можливості залучення з грошового ринку  додаткових ресурсів для підтримки  ліквідності банку.

     Під управлінням пасивами розуміються  дії банку, спрямовані на підтримку  його ліквідності шляхом активного  пошуку залучених коштів у міру необхідності. Подібні операції вважаються ризикованими, тому в процесі управління пасивами необхідно уважно порівнювати витрати  на залучення коштів з доходами, отриманими від їх вкладення.

     Кожна з цих чотирьох теорій має свої переваги і недоліки. Жодна з них  окремо не в змозі повністю пояснити способи забезпечення ліквідності  банку. Тому в даний час банки  в своїй практичній діяльності змушені  спиратися на рекомендації всіх цих  теорій, віддаючи перевагу тій чи іншій  їх виходячи з власного розуміння  специфіки умов у кожній конкретній ситуації.

2. Дослідження стратегій управління ліквідністю українських  банків

1. Методологія оцінки ефективності управління ліквідністю  комерційних банків

     Перед проведенням оцінки ефективності управління ліквідністю банками України, необхідно  визначити методологічні засади, за якими буде проводитись дослідження.

     Нажаль, в науковій практиці ще не вироблено  єдиного підходу до аналізу ліквідності  банку. Однак постійно відбувається розробка нових і вдосконалення  вже існуючих методик її аналізу. Незважаючи на відмінності в конкретних методиках, основні напрямки та етапи  аналізу ліквідності єдині. Загалом  послідовність проведення аналізу  ліквідності комерційного банку  можна представити у вигляді  схеми [3] (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1 Головні етапи аналізу ліквідності комерційного банку

     Розглянемо  процес аналізу ліквідності комерційного банку більш детально.

     I етап. Оцінка фінансового  стану банку з  точки зору його  ліквідності. Даний етап є підготовчим. На цьому етапі здійснюється визначення ліквідності банку на момент початку аналізу, тут перед фінансовим аналітиком стоїть завдання визначення бази, вихідної точки для подальшого аналізу. Якщо цей етап не виявляє серйозних проблем в області ліквідності і платоспроможності, то має сенс провести подальший аналіз з метою визначення тенденцій та перспектив розвитку ситуації. При виявленні ж будь-яких проблем подальший аналіз дозволить визначити причини ситуації, що склалася і намітити шляхи виходу з неї.

     II етап. Аналіз факторів, що впливають на  ліквідність. На ліквідність і платоспроможність банку, як і на його діяльність в цілому, впливає величезна кількість факторів різноспрямованої дії. Тому при виявленні складаються негативних тенденцій у сфері ліквідності фінансовим аналітикам банку необхідно виявити основні фактори, що викликали ці тенденції, проаналізувати їх вплив і виробити рекомендації щодо зміни політики банку з метою попередження негативних наслідків. Отже, основною метою проведення другого етапу аналізу є врахування впливу внутрішніх та зовнішніх чинників на політику банку в цілому, і на його ліквідність зокрема.

     Ці  фактори за механізмом впливу можна  розділити на дві групи:

     1. Макроекономічні фактори (екзогенні) - через них здійснюється вплив  зовнішнього середовища на діяльність  комерційного банку і, як наслідок, на його ліквідність.

     2. Мікроекономічні фактори (ендогенні) - діють на рівні самого банку  та пов'язані з його політикою.  На відміну від дії макроекономічних  факторів, вплив у деяких банк  не може обмежити, мікроекономічні  чинники безпосередньо пов'язані  з його діяльністю, тому, змінюючи  політику банку, можна обмежити  вплив факторів, що викликають  несприятливі зміни в ліквідності.

     III етап. Аналіз активів  і пасивів банку. Як випливає з визначення, ліквідність комерційного банку - це його здатність забезпечити своєчасне виконання в грошовій формі своїх зобов'язань по пасиву, і, отже, вона визначається збалансованістю активів і пасивів балансу, тобто ступенем відповідності сум та термінів розміщених активів і залучених банком пасивів. Для забезпечення ліквідності банку необхідно формувати таку структуру балансу, при якій активи, не втрачаючи при цьому своєї вартості, можуть своєчасно перетворюватися в грошові кошти в міру запитання пасивів. Таким чином, структурний аналіз активів і пасивів банку є невід'ємною частиною аналізу його ліквідності.

2. Сучасний  стан ліквідності  банків України

     Визначивши  методологічні засади аналізу ліквідності  комерційних банків, ми можемо переходити безпосередньо до оцінки ефективності управління ліквідністю банками  України.

     Перш  за все зазначимо, що оскільки об’єктом нашого дослідження є не окремий  банк, а загалом банківська система, то провести перший етап дослідження, а саме оцінку фінансового стану  об’єкта дослідження з точки  зору його ліквідності, неможливо. Отже, ми розпочнемо наш аналіз з  вивчення факторів, що впливають на ліквідність  банків України.

     Як  вже зазначалося, дані фактори можна  розділити на дві групи: макроекономічні  та мікроекономічні. До головних макроекономічних факторів, що впливають на ліквідність  комерційних банків, належать:

     1. Економічна та політична ситуація в країні. Стабільність загальної політичної і економічної обстановки в країні робить прямий вплив на стабільність банківської системи в цілому і комерційного банку як її ланки зокрема. Багато в чому вона визначає ступінь довіри до банків з боку населення, а також ступінь «політизованості» банківської системи. Будь-який прояв нестабільності в даних сферах призводить до різкого загострення проблеми ліквідності комерційних банків.

     2. Ефективність державного регулювання та контролю. Комерційні банки відчувають на собі весь спектр впливів державних заходів грошово-кредитного регулювання. Воно проявляється у встановленні правових норм, що регулюють банківську діяльність у цілому, а також у встановленні обов'язкових для виконання нормативів і санкцій за їх порушення. Центральні банки країн з ринковою економікою регулюють платоспроможність комерційних банків за допомогою встановлення обмежень на їх діяльність.

     3. Розвиток і ефективність сегментів фінансового ринку. Цей фактор обумовлює характер перерозподілу тимчасово вільних грошових коштів між учасниками фінансового ринку і, зокрема, між банками. Так, високий рівень розвитку ринку дає банкам можливість швидкого залучення коштів з метою підтримки ліквідності, а стабільний стан ринку цінних паперів забезпечує можливість швидкої реалізації цінних паперів при необхідності. Даний фактор робить помітний вплив на ступінь ліквідності активів, так як необхідною умовою ліквідності активів є сформований ринок для їх реалізації.

     4. Можливість залучення підтримки з боку держави. Виявляється через проведену грошово-кредитну політику уряду і ЦБ, наприклад, у можливості отримання державних кредитів з ресурсів ЦБ.

     На  сучасному етапі розвитку макроекономічні  фактори визначають загальну нестійкість  банківської системи України, надаючи сильний негативний вплив на фінансову стабільність комерційних банків, і, зокрема, на їх ліквідність.[4]

     Перейдемо тепер до розгляду факторів, що діють  на мікрорівні.

     1. Достатність власного капіталу банку. Значна величина капітальної бази банку позитивно позначається на рівні його ліквідності, оскільки власний капітал: виконує роль амортизатора у разі виникнення непередбачених обставин, що можуть спричинити вилучення коштів, і, як наслідок, викликати кризу ліквідності або платоспроможності. Даний показник має величезне значення для нормального функціонування банку, тому його мінімально допустима величина регулюється законодавчо. Головним показником, що використовується для оцінки достатності капіталу за українським законодавством є регулятивний капітал банку. Його мінімальний розмір встановлюється законодавчо (норматив Н1)[2]. Динаміку сукупного розміру регулятивного капіталу банків України представимо у вигляді гістограми[8] (рис. 2.2.)

Рис. 2.2 Динаміка регулятивного капіталу банків України у 2007-2010 роках

     Як  видно с діаграми, на протязі досліджуваного періоду часу сукупний розмір регулятивного капіталу банків України невпинно зростав, що, беззаперечно, є позитивною тенденцією. Разом з тим, слід зазначити, що оскільки об’єктом нашого дослідження є банківська система в цілому, значущість даного показника є досить низькою. Набагато більше значення має середній показник виконання банками України нормативу адекватності регулятивного капіталу Н2[2]. Динаміку його значення представимо у вигляді графіка [8](рис. 2.3.)

Рис. 2.3 Динаміка значення нормативу Н2 для банківської системи України у 2007-2010 роках

       Як видно з графіка, на протязі всього досліджуваного періоду часу, банки України значно перевиконували нормативні вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Більше того, починаючи з 01.01.2009 спостерігається стійка тенденція до збільшення значення даного нормативна. Не дивлячись на те, що така динаміка даного показника може свідчити про недовикористання банками своїх можливостей з проведення активних операцій, з точки зору аналізу банківської ліквідності дане явище можна охарактеризувати як позитивне.

     Таким чином, можна зробити висновок, що регулятивного капіталу українських банків достатньо для забезпечення їх платоспроможності і страхування ризиків під час здійснення активних операцій.

     3. Якість і стійкість ресурсної бази банку. Як відомо, ресурсна база є визначальним фактором для обсягу і ступеня розвитку активних операцій банку, а, отже, її стабільність впливає на фінансову стійкість і ліквідність банку. Необхідно здійснювати постійний контроль за цими показниками, проводити структурний аналіз пасивів з метою підтримки оптимальних значень для засобів, залучених на строковій основі, так як саме вони допомагають банку підтримувати збалансованість між активами і пасивами за термінами і сумами, а значить, і ліквідність банку[6] .

     Нашим першим кроком у дослідженні ресурсної  бази банків України буде аналіз її складу та динаміки. Його результати представимо  у вигляді таблиці (табл. 2.1.)[8].

Таблиця 2.1

Склад та динаміка ресурсної бази українських банків у 2007-2010 роках, тис. грн.

     Як  видно з таблиці, за досліджуваний  проміжок часу ресурсна база українських  банків зросла майже втричі і на 01.01.2011 складала приблизно 942 млрд. грн. Варто зазначити, що це є наслідком  зростання всіх складових пасивів  банків. Особливо варто відзначити значне зростання рівня власного капіталу банків та коштів інших банків (приблизно у 3,2 рази). Також слід вказати на стрімке зростання інших залучених коштів, що свідчить про бажання банків України диверсифікувати джерела своїх ресурсів. Проте на основі цих даних ми ще не можемо зробити висновок про вплив ресурсної бази банків на їх ліквідність. Адже з точки зору банківської ліквідності нас більшою мірою цікавить не абсолютні величини пасивів банків та їх складових, а їх структура та її динаміка. Для наочності представимо її у вигляді діаграми (рис 2.4.)[8].