Соціальні небезпеки, їх характеристика та роль в суспільстві

Міністерство освіти та науки  України

Національний університет  «Києво-Могилянська академія»

кафедра екології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПИСЬМОВА РОБОТА

з курсу «Безпека життєдіяльності»

на тему: Соціальні небезпеки, їх характеристика та роль в суспільстві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 1 р.н.

5 групи ФЕН

Гафарова Алла Сергіївна

Викладач доц. кафедри  екології

Пашков А.П.

 

 

 

 

Київ – 2010

Зміст

 

1. Соціальні небезпеки,  їх сутність………………………………………………3

2. Причини соціальних  небезпек…………………………………………………4

3. Класифікація соціальних  небезпек……………………………………………5

4. Бандитизм, зґвалтування, розбій, шантаж, шахрайство – вулиця сповнена               несподіванок……………………………………………………………………5

5. Тероризм та утримання  заручників – неоголошена війна  без кордонів……7

6. Бродяжництво, проституція,  суїцид…………………………………………..9

7. Наркоманія та венеричні  хвороби – чума ХХІ століття……………………10

8. Нікотинізм та алкоголізм – побутова наркоманія…………………………..12

9. Захист від соціальних  небезпек………………………………………………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Соціальними називаються  небезпеки, що широко розповсюджуються  в суспільстві і загрожують  життю і здоров’ю людей.

Носіями соціальних небезпек є люди, що створюють певні соціальні  групи. Особливість соціальних небезпек полягає в тому, що вони загрожують великій кількості людей. Розповсюдження соціальних небезпек зумовлено особливостями  поведінки людей окремих соціальних груп. Соціальні небезпеки вельми численні. Наприклад, до соціальних належать всі протиправні (незаконні) форми насилля, вживання речовин, що порушують психологічну і фізіологічну рівновагу людини (алкоголь, наркотики тощо), паління, шахрайство, шарлатанство, самогубство тощо, що здатні принести шкоду здоров’ю людей.

Суть соціальних небезпек полягає в тому, що вони відображають, які проблеми безпеки життєдіяльності  адаптуються в суспільстві. Соціальні небезпеки, викликані проблемами життєдіяльності, мають дуже складну природу. Суть цієї природи складає накопичення наслідків постійно діючих, конфліктних, стресових та інших негативних ситуацій.

В основу визначення соціальних небезпек, що викликані низьким духовним рівнем, кладуться цінності і компоненти суспільства та людини.

Існують два ціннісні компоненти, співвідношення між якими характеризує стан суспільного життя.

Перший ціннісний компонент  – цінності культури суспільства. Другий ціннісний компонент – ціннісна орієнтація особистості. Зв’язок між  цими двома крайніми компонентами культури – найважливіший цементуючий  і стимулюючий початок всього суспільного життя. І навпаки  – порушення цього зв’язку  визначає глибоку духовну кризу. В сучасному суспільстві у  поєднанні будь-яких складових суспільного  життя і в усвідомленні його цілісності велика роль належить інтелігенції. Вона виконує роль духовного і інтелектуального посередника в системі суспільних зв’язків. Але інтелігенція може справитися з цією роллю за умови, коли її усвідомлення не порушено, коли воно само засновується на відповідних посиланнях світоглядного характеру. Одна з цих особливостей сучасної духовної кризи інтелігенції є різкий поворот від атеїстичного світо усвідомлення до релігійного. І тому криза в світоглядній орієнтації інтелігенції теж є небезпекою соціального стану суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

2. В основі своїй соціальні небезпеки породжуються соціально-економічними процесами, що відбуваються у суспільстві. В той же час треба відзначити суперечливий характер причин, наслідком яких є соціальні небезпеки.

Недосконалість людської природи – головна передумова появи соціальних небезпек. Наявність  адекватної правової системи може бути основною умовою попередження і захисту  від соціальних небезпек.

Розповсюдженню соціальних небезпек сприяє інтенсивний розвиток міжнародних зв’язків, туризму, спорту.

Види причин небезпек суспільства:

а) наявність конфлікту, що може перейти в негативні для суспільства наслідки в межах проблем безпеки життєдіяльності:

- наявність екологічної деградації середовища;

- загроза деградації продукції  сільськогосподарського виробництва  (продукції харчування);

- існування деградації  самого суспільства;

- наявність (чи можливість) воєнного конфлікту;

- деградація національних  відносин та ін.;

б) загроза розподілу суспільство  – людина:

- наявність протиріч суспільство  – людина;

- наявність протиріч суспільство  – натовп;

- існування протиріч суспільство  – партія;

- існування протиріч суспільство  – система управління та ін.;

в) загроза виникнення конфлікту  між окремим групами (колективами) суспільства:

- керівництво – колектив;

- колектив – людина;

- мешканці – мешканці;

- колектив – колектив;

- юрба – юрба.

На фоні змінених орієнтирів суспільство потерпає від соціальних небезпек, які викликали зміни  і втрати загальнолюдських цінностей  і орієнтацій значної кількості  населення.

Результатом зміни світу  цінностей і орієнтирів частини  суспільства є бродяжництво, проституція, п’янство, алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія, захворювання на СНІД тощо.

Визначені соціальні небезпеки  формують в людському середовищі «групи ризику». «Групи ризику» впливають  на стан суспільства шляхом підвищення чисельності кримінальних злочинів, втягування в свої лави все нових  представників здорової частини  суспільства, впливу на стан здоров’я оточуючих їх людей, погіршують генофонд нації.

Вищезгадані негативні явища  в суспільстві (бродяжництво, проституція  та ін.) створюють негативне коло, причини якого, в більшості випадків, пов’язані між собою.

Насамперед слід зазначити  наявність ряду моральних факторів, які розподіляють суспільство на робітників комерційних структур, сумісних підприємств та робітників державного сектору економіки. Неспіввідношення платні в обставинах низьких заробітків і нерегулярних виплат викликають незадоволення  роботою у працівників державного сектору.

Загостреність обставин викликають також незадовільний стан умов праці, проживання і побуту. Вся сукупність обставин збільшує ступінь соціального  напруження.

Це може стати передумовою  виникнення страйку, а за розвитком  відповідних негативних явищ і умов піти в своєму розвитку аж до повстання  чи революції.

Такий розвиток подій завжди, навіть в ретельно організованих  суспільних змінах, супроводжується  виникненням стихійних угруповань, які здійснюють свої плани наживи за рахунок мародерства і вандалізму серед населення, що в своєму подальшому розвитку закінчується тяжкими наслідками актів тероризму.

 

3. Соціальні небезпеки  можуть бути класифіковані за  певними ознаками:

а) за походженням можуть бути визначені такі групи небезпек:

- небезпеки, пов’язані  з психічним впливом на людину (шантаж, шахрайство, крадіжки тощо);

- небезпеки, пов’язані  з фізичним насильством (розбій, бандитизм, терор, гвалтування,  утримання заручників тощо);

- небезпеки, пов’язані  з вживанням речовин, що руйнують  організм людини (наркоманія, алкоголізм, паління тощо);

- небезпеки, пов’язані  з хворобами (СНІД, венеричні захворювання  тощо);

- небезпеки самогубства;

б) за масштабами подій соціальні  небезпеки можна розділити на:

- локальні;

- регіональні;

- глобальні;

в) за статевовіковими ознаками поділяють соціальні небезпеки, що характерні для людей, молоді, жінок, людей похилого віку;

г) за організацією соціальні  небезпеки можуть бути випадковими  і навмисними. 

 

4. Часто перебування в місті більш небезпечне, ніж у диких і безлюдних місцях.

Місто – осередок контрастів, і поряд із цивілізованим життям тут можуть мати місце і напівварварські  явища. Люди, які живуть на межі цивілізації  і дикості, легко звикають до насильства, що у їхньому житті є звичайним  і найбільш поширеним засобом  вирішення проблеми. У таких індивідуумів немає психологічних і моральних  бар’єрів, що стримують застосування насильства, а темрява і відсутність  свідків надають їм впевненості  у своїй безкарності. На жаль, злочинці нерідко діють, не чекаючи ночі. Чим пояснюється така нахабність?

Повсякденне життя часто  настільки ізолює людей, що кожен  змушений займатися лише своєю справою. Байдужість до людей із ділової звички стає рисою характеру городян. Той, хто просить допомоги посеред  вулиці, навряд чи її одержить від кого-небудь. Газети регулярно публікують повідомлення про злочини, що чиняться як у великих, так і в малих містах, коли в  навколишніх не вистачило сміливості втрутитися. Мимоволі хочеться запитати себе: як же поводитися в цих кам’яних джунглях?

Вулиця сповнена несподіванок: бандитизм, зґвалтування, розбій, шантаж.

Бандитизм – це організація  збройних банд з метою нападу на державні та громадські установи або  на окремих осіб, а також участь в таких бандах і здійснених ними нападах.

Зґвалтування – статеві  зносини з застосуванням фізичного  насильства, погроз з використанням  безпорадного стану потерпілої. Кримінальне  право передбачає суворе покарання  за зґвалтування.

Розбій – злочин, що полягає  в нападі з метою оволодіння державним, громадським або особистим майном із застосуванням насильства або  загрозою насильства небезпечного для  життя і здоров’я осіб, що зазнали  нападу.

Шантаж – злочин, що полягає  в загрозі розкриття, розголошення ганебних відомостей ганебних відомостей з метою отримати які-небудь вигоди (зиск, користь). Шантаж, як небезпека, негативно  впливає на нервову систему.

Останнім часом на вулицях, особливо у вечірній та нічний час, почастішали випадки нападу на перехожих  агресивно налаштованих молодиків, які супроводжуються насильницьким  відбиранням чи крадіжкою цінних речей, грошей, мобільних телефонів.

Шахрайство (польс. – крутійство, нім. – спекулювати, давньоєвр. –  займатися ремеслом мандрівного  торгівця) – злочин проти власності, який полягає у заволодінні чужим  громадським, державним, особистим  майном або придбанні прав на майно  шляхом обману чи зловживання довірою (вчиняють його шахраї, дурисвіти). Відповідальність за шахрайство передбачена ст.190 Кримінального  Кодексу України. Очевидно, що людина, яка стала жертвою шахрайства зазнає сильний психофізіологічний струс.

Шахрайство, на жаль, сьогодні досить популярне в усіх сферах нашого повсякдення. Навряд чи знайдеться людина, яка не була хоча б раз ошукана. Інколи жертвами обману ми стаємо, навіть не помічаючи цього. І лише коли стикаємося з відвертим нахабним шахрайством, починаємо обурюватися.

Шахраї свідомо зловживають  людським довір’ям. Це аксіома. Але  від того нам не легше. В усі  часи шахраїв зневажали, не подавали їм руки, сторонилися. Разом з тим, вони ніколи не переводилися. Завжди знаходилися  пройдисвіти, кредо яких: «Доки є  на світі простаки, обманом жити нам з руки».

 

5. Зараз, як страшна  епідемія, поширюється у всьому  світі неоголошена війна без  кордонів – тероризм.

Терор – фізичне насильство аж до фізичного знищення.

В умовах терористичної війни  проводиться глибока межа між  людьми різних національностей. Починаються  сумнозвісні пошуки ворога, які сьогодні значно полегшуються. З вуст окремих  політиків, державних діячів уже  лунають конкретні рецепти боротьби з терористами: від тотальної  блокади до нанесення «килимових»  бомбових ударів по території, яка, на їхню думку, є дійсною або уявною базою терористів. Тобто проводиться  чітке визначення національно-терористичного вогнища, по відношенню до мешканців  якого проводяться антитерористичні акції, що в свою чергу призводить до жертв серед мирних мешканців, загибелі невинних людей.

Терористичні акти – вбивства, поранення, викрадення, погрози та деякі  інші акти насильства, які готуються  організаціями й здійснюються окремими особами стосовно державних або громадських діячів, здавна супроводжують розвиток суспільства.

На сьогодні значно зріс та розширив свої межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає  інтереси двох або більше держав, порушує  міжнародний правопорядок. Терористичний  акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли: 1) терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадянами  однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами цих  держав; 2) терористичний акт спрямований  проти осіб, що користуються міжнародним  захистом; 3) підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території  іншої; 4) здійснивши терористичний  акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу.

Важливе значення має вивчення мотивів терористичних актів, оскільки знання останніх дозволяє розробляти ефективні дії щодо нейтралізації терористичних акцій. Основою тероризму можуть бути політичні мотиви (залякування населення, послаблення державної влади, змушування до певних дій або фізичне ліквідування політичних супротивників), а також дії, що мотивуються релігійними переконаннями, помстою, користолюбством, економічною конкуренцією або пов’язані з поведінкою психічно хворих людей.

Обов’язковими елементами, які характеризують тероризм є наявність  насильства, як правило, збройного або  його загрози; заподіяння чи загроза  заподіяння шкоди здоров’ю людини, або матеріальних, моральних збитків; позбавлення або загроза позбавлення  життя людей. Такі дії здатні викликати  широкий резонанс, залишити глибокий слід у психології населення або  значної його частини, підірвати  атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві.

Боротьба за тероризмом є  складним та багатоаспектним завданням. Вона включає розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно-розшукову та аналітичну роботи, правильна постановка яких дозволяє виявляти терористичні організації на стадії їх зародження, та ефективно протидіяти терористичним актам ще у період їх підготовки.

На сьогодні терористичні дії в більшості випадків носять яскраво виражений антигуманний характер. Їх відрізняє збільшення замахів на життя та здоров’я людей  при зменшенні посягань на матеріальні  об’єкти; зростання числа вбивств  на замовлення; збільшення людських жертв  в окремих терористичних актах; посилення жорстокості та зухвальства  у діях терористів.

Політичний, економічний  та кримінальний тероризм знаходить  спільні сфери дії, базуючись  на взаємовигідних інтересах. Сучасний тероризм має наступні різновиди: державний (організовується чи підтримується  однією державою проти іншої), міжнародний (проводиться міжнародними терористичними організаціями), внутрішньодержавний (здійснюється замах на основи державності), релігійний (насаджується своє віросповідання), точковий (терористичний акт на окремо взятому об’єкті). Необхідно враховувати і такі різновиди, як тероризм у формі заколоту (захоплення території), масові безпорядки, диверсії, утримання заручників.

Утримання заручників –  злочин, що полягає в захопленні людей (нерідко це діти і жінки) одними особами з метою примусити  виконати іншими особами певні вимоги.

Беручи до уваги об’єкти  замаху, тероризм можна поділити на:

- елітарний, при спробі  замаху на посадових осіб органів  державної влади, політиків, власників  та керівників банків, компаній;

- функціональний, при спробі  замаху на працівників правоохоронних  органів, податкової служби, засобів  масової інформації та ін.;

- промисловий, при нападі  на великі підприємства, оборонні  об’єкти, що виробляють зброю,  отруйні чи інші хімічні речовини;

- транспортний, при встановленні  вибухових пристроїв літаках,  поїздах, автобусах, автомобілях, диверсії на нафто- та газопроводах.

Якщо в минулому тероризм зводився до вбивства чи поранення  державних, громадських діячів та дипломатів, то в наш час він набуває  таких форм, як викрадення літаків, захоплення заручників, руйнування громадських  установ, житлових будинків, церков, пограбування складів зброї та підприємств, окупація посольств, напади на місця проведення міжнародних зустрічей, штаб-квартири міжнародних організацій.

Нині терористи використовують дуже різноманітні знаряддя злочину. Вони мають в своєму розпорядженні  досягнення сучасної техніки. Замість  традиційної в минулому саморобної бомби, використання якої прирікало  на мученицьку смерть насамперед самого терориста, сьогодні широко застосовуються бомби-листи та бомби-посилки, гвинтівки  зі снайперським прицілом, контактні  бомби та бомби уповільненої дії, які легко може переносити одна людина. Усе це робить злочинців невловимими, а отже, безкарними і надзвичайно  ускладнює боротьбу з тероризмом.

Нині з’являються дедалі ширші можливості використання терористами  хімічної, біологічної і навіть ядерної зброї, що викликає занепокоєння світової громадськості.

Перед загрозою зростання  масштабів тероризму та дедалі небезпечніших  засобів і методів, що до них вдаються терористи, особливого значення набуває  співробітництво держав у боротьбі з ним.

В результаті спільних зусиль, державам вдалося укласти низку  міжнародних угод, у яких дається  юридичне визначення деяких видів тероризму  і передбачаються заходи боротьби з  ними.

 

6. До основних соціальних  небезпек також відносяться ті, що викликані незадовільним матеріальним  станом, умовами праці і проживання.

Бродяжництво – результат  втрати постійного місця помешкання внаслідок змін у соціальному  статусі з побутових чи інших  причин.

Проституція – (з лат. –  віддавання, збезчещення, осквернення) – продаж жінкою свого тіла для  статевих відносин з метою отримання  засобів для існування. Чинне  законодавство передбачає переслідування за заняття проституцією, утягнення  в неї малолітніх та звідництво.

Особлива жорстокість  – це агресія, яка спрямована на себе (аутоагресія). Вона проявляється в катах самоприниження, самозвинувачення, нанесення собі тілесних ушкоджень, самогубстві – суїциді. Особливість  самогубства в тому, що смерть є  справою самого потерпілого і  завжди є насильницьким актом. Треба  однак чітко визнати, що завжди є  обставини, які доводять людину до самогубства. Тому цей вираз (самогубство) має  умовне значення.

У нашій країні одна з  основних причин суїциду – високий  рівень безробіття, стан психологічного здоров’я, алкогольна та наркотична залежність. Чимало молодих людей з острахом дивляться у своє майбутнє і вважають: навколишнє середовище – забруднене, суспільство – морально здрібніле, перспектив для нормального життя – жодних. «Рятівним» кроком для них може стати суїцид.

Згідно з «Медичною  енциклопедією» більшість самогубств – це наслідок психічної недуги. Спрощено можна представити таку схему причинно-наслідкових зв’язків суїциду: невдоволення життям – відчай – депресія – порушення психічного здоров’я – самогубство. Звісно, що у життя все набагато складніше.

Існує переконання, що покінчують з собою психічно хворі люди. Насправді  вони складають лише 25-27%, ще 19% - це алкоголіки. Більша частина серед самогубців – це здорові люди. Спеціалісти  переконані, що самогубства – це результат впливу соціального середовища, що підриває віру людини. Намір позбавити  себе життя появляється у людини в умовах, коли вона оцінює ситуацію як безвихідь.

Причин самогубства багато. Це хвороба, зрада, тяжкі умови життя, проблема батьків і дітей, любовні  відносини, релігійні впливи та ін. Зараз спостерігається зріст самогубств серед дітей і підлітків.

Психологи поділяють самогубства  на такі чотири основні категорії:

- Фаталістичне самогубство.  Воно, як правило, викликане надміру  суворим контролем суспільства  над особою, що значно обмежує  її свободу. Жертва живе ніби  із зав’язаними очима, не бачить  перед собою світлого майбутнього.

- Анемічне самогубство.  Самогубці не спроможні раціонально  дати раду труднощам. І для  того, щоб вийти зі скрутного  становища, вирішують покінчити  порахунки із життям. Також таке  відбувається, коли звичні відносини  людини із суспільством раптово  і шокуюче змінюються.

- Егоїстичне самогубство.  Як вважають, його корені –  у відчуженості. Ті, хто стає жертвами  егоїстичного самогубства, є переважно  «самі по собі». Їх уже ніщо  не пов’язує із довколишнім  світом і не ставить у залежність  від нього. Як правило, такі  люди – меланхоліки, схильні  до усамітнення.

- Альтруїстичне самогубство.  Людина тісно пов’язана з колективом  і задля нього готова іти  на будь-які жертви. Також до  цієї категорії можна зарахувати  тих, хто здійснив само спалювання  аби привернути увагу до якого-небудь  руху чи суспільної проблеми.

Повна неспівмірність далеких  від життя і нездійсненних  мрій та реальної дійсності може викликати  відчай і довести до самогубства. До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак – відсоток смертей внаслідок самогубства серед «сильної половини» є більшим, аніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім’ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов’язано з нервовим напруженням. Жінки тверезіше мислять, усіма силами намагаються знайти вихід зі складного морального лабіринту.

Як відомо, профілактика завжди діє краще, аніж лікування. Профілактика суїцидів полягає в психологічних, педагогічних і соціальних заходах, що спрямовані на відновлення втраченої  психологічної і фізіологічної  рівноваги людини. Як показує досвід багатьох зарубіжних країн, значну допомогу у профілактиці суїциду надають  телефони довіри та консультації психологів.

 

7. Наркоманія - (від греч. narke – заціпеніння, mania – безумство, захоплення) залежність людини від прийому наркотиків, захворювання, яке проявляється в тому, що життєдіяльність організму підтримується на певному рівні тільки за умови прийому наркотичної речовини і веде до глибоких нервово-психічних розладів. Різке припинення прийому наркотику викликає порушення багатьох функцій організму – обстиненція.

Наркоманія – захворювання, яке виникло через зловживання  наркотиками і речовинами, що мають  наркотичну дію. Обумовлюється наркоманія здатністю наркотиків викликати стан ейфорії - приємно-збуджуючий ефект наркотику. Чим сильніший ефект ейфорії, тим швидше настає привикання. Розвиток наркоманії може наступити як результат допитливості, експериментування, як наслідок прийому знеболюючих, снодійних засобів. Хід захворювання хронічний. Відомо два шляхи розвитку наркоманії. Перший – зловживання наркотиків через неосвіченість (найчастіше це буває під час неправильного вживання призначених лікарем наркотиків, а також тоді, коли хворий не витримує біль, відсутність сну а інших тяжких симптомів захворювання і збільшує частоту прийому та дозу наркотиків). Другий шлях – усвідомлене вживання наркотиків з метою наркотичного сп’яніння. До такого шляху, як правило, здатні емоційно нестійкі, психічно незрілі, з обмеженим колом інтересів, егоїстичні особистості. Самоконтроль збуджень у таких осіб відсутній, тому наркоманія розвивається швидко і супроводжується поглинанням великих доз наркотиків. Хід хвороби у таких випадках дуже тяжкий і закінчується, як правило, катастрофічно.

Розрізняють пристрасті до якої-небудь однієї речовини – мононаркоманія (морфізм, героїнізм, кодеїнізм, гашишизм, кокаїнізм та ін.) і до їх поєднання  – полінаркоманія (опійно-алкогольна та ін.).

Наркоманія веде до грубого  порушення життєдіяльності організму і соціальної деградації особистості. Поширенню наркоманії сприяє нездорове мікросоціальне середовище відсутність у людини інтелектуальних і соціально-позитивних установок. Наркоманія губить життя не тільки хворих, але і їх родини. У всі часи наркоманія переслідувалась.

Також до соціальних небезпек належить поширення венеричних захворювань. Соціальна небезпека венеричних хвороб визначається їх широким розповсюдженням, тяжкими наслідками для здоров’я самих хворих і небезпечністю  для суспільства. Венеричні хвороби  при неправильному лікуванні  набувають хронічних форм, можуть привести до інвалідності.

Гонорея може бути причиною багатьох жіночих хвороб, чоловічої  і жіночої безплідності.

Сифіліс – хронічна інфекційна венерична хвороба, що викликається бактерією блідою спірохетою і проявляється  різноманітних ураженях шкіри, внутрішніх органів, нервової системи. Сифіліс може передаватись нащадкам, викликає вроджені потворності, сліпоту, глухоту.

Однією з найважливіших  проблем, з якою зіткнулося людство  у ХХ столітті і з якою увійшло  у ХХІ століття, як відомо, є СНІД. Проблема ВІЛ/СНІДу – це проблема кожної людини, і якщо вона не торкнулася її особисто або її близьких сьогодні, то немає жодних гарантій того, що це не станеться найближчим часом. Поширення ВІЛ/СНІДу є однією з найгостріших проблем сучасності, що набула ознак глобальності. Дія цієї хвороби заснована на повному «роззброєнні» людини, позбавляє її природного імунітету і дає змогу вбити іншим бацилам і вірусам.

ВІЛ-інфекція – захворювання, яке ослаблює імунітет людини –  вражає переважно молодих людей  віком від 18 до 27 років. Вірус імунодефіциту, що викликає СНІД, проникає в організм через статеві органи і кров, розвивається та розмножується в організмі  людини, призводить до повної втрати захисних сил організму та розвитку СНІДу.

ВІЛ-інфіковані – особи, в організмі яких виявлено вірус  імунодефіциту людини. До категорії  ВІЛ-інфікованих належать як особи  без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД.

СНІД (синдром набутого імунодефіциту  людини) – кінцева стадія ВІЛ-інфекції.

Головна вина у поширенні  епідемії СНІДу накладається на проміскуїтет – безпорядочні статеві зносини. Вірус СНІДу найбільш успішно  поширюється там, де панує нужда, розбещеність, проституція, парамедицина. Головними причинами ураження є  стан людини, низький рівень підготовки медичного персоналу (недостатня стерильність під час переливання крові, щеплень, гінекологічних, стоматологічних та інших операцій), а також загальне невігластво.