Соціальні послуги громадянам похилого віку та інвалідам

ВСТУП

Актуальність моєї курсової роботи зумовлена, перш за все, тим, що в сучасному світі поступово зростає частка людей похилого віку та інвалідів у складі населення, подібні тенденції характерні і для нашої країни. Їхній дохід значно нижче середнього, а потреби в медичному та соціальному обслуговуванні набагато вище.

Інвалідність і старість - це не тільки проблема особистості, а й держави і суспільства в цілому. Ця категорія громадян гостро потребує не тільки в соціальному захисті, а й у розумінні їхніх проблем з боку оточуючих людей, яке буде виражатися не в елементарній жалості, а в людському співчутті та рівне ставлення до них як співгромадянам.

Розвитку соціального обслуговування літніх і інвалідів віддається в нашій країні з кожним роком все більше значення, воно розглядається як вкрай необхідне доповнення до грошових виплат, значно підвищує ефективність всієї державної системи соціального забезпечення.

Держава, забезпечуючи соціальну захищеність інвалідів і літніх громадян, покликане створювати їм необхідні умови для індивідуального розвитку, реалізації творчих і виробничих можливостей і здібностей шляхом врахування їхніх потреб. Сьогодні даний коло осіб відносяться до найбільш соціально незахищеним категоріям населення.

У першому розділі курсової роботи розкрито сутність та значення соціального захисту та надання соціальних послуг інвалідам. Визначені критерії інвалідності та порядок здійснення матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення інвалідів. У данному розділі зазнечен порядок працевлаштування і професійна підготовка інвалідів,та їх освіта.

У другому розділі висвітлено загальну характеристику правового  регулювання соціальних послуг особам похилого віку.

Можливість задоволення  потреб літньої людини та інваліда стає реальною і тоді, коли він наділений  юридичним правом вимагати від відповідного компетентного органу надання того чи іншого блага, а даний орган юридично зобов'язаний таке благо надати. Метою дослідження є розгляд надання соціальних послуг інвалідів та людей похилого віку, для досягнення чого поставлені такі завдання:

1. уточнити поняття соціальні послуги інвалідів та осіб похилого віку;  
2. розглянути інвалідів і літніх громадян як суб'єктів соціального обслуговування;  
3. розкрити права інвалідів і людей похилого віку у сфері соціального обслуговування;  
4. виявити основні проблеми соціального обслуговування інвалідів та осіб похилого віку;

Об'єкт дослідження - норми права, спрямовані на соціальне обслуговування та надання соціальних послуг інвалідам та особам похилого віку.

Предмет дослідження –  соціальні послуги інвалідів  та осіб похилого віку.

Метод дослідження - вивчення та дослідження спеціальної наукової літератури, нормативно-правових актів, судової практики.

1 РОЗДІЛ. Загальна  характеристика послуг, які надаються  інвалідам

Невід'ємним елементом  державної системи соціального  забезпечення в Україні виступає соціальне обслуговування людей  похилого віку та інвалідів, яке включає  різні види соціальних послуг, спрямованих  на задоволення особливих потреб даної категорії осіб.

Соціальні   послуги   -   комплекс   правових,   економічних, психологічних,  освітніх,  медичних,  реабілітаційних   та   інших заходів,  спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів,  які перебувають  у  складних   життєвих   обставинах   та   потребують сторонньої  допомоги  (далі  -  особи,  що  потребують  соціальних послуг),  з метою поліпшення або відтворення  їх  життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Соціальні послуги надаються  всім громадянам похилого віку та інвалідам  незалежно від статті, раси, національності, мови, походження, майнового стану, місця проживання, відношення до релігії, переконань.

Соціальне забезпечення здійснюється згідно рішення органів соціального  захисту населення в підвідомчих  їм закладах або по договорах, заключених органами соціального захисту із закладами соціального обслуговування інших норм власності.

Соціальні послуги надаються  винятково із згоди людей, що їх потребують. Законодавством України передбачаються різні форми соціального обслуговування, в тому числі: соціальне обслуговування дома (включаючи соціально-медичне  обслуговування); напівстаціонарне або  стаціонарне соціальне обслуговування в інтернатах, пансіонатах та інших  закладах соціального обслуговування; нагальне соціальне обслуговування (як правило, в невідкладних ситуаціях, – організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, ночівлею); соціально-консультативна допомога.

Вперше у вітчизняному законодавстві сформульовано поняття  такого соціально-значущої обставини  як складна життєва обставина. Складні   життєві   обставини   -  обставини,  що  об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи,  наслідки яких вона  не може  подолати  самостійно. Причинами її виникнення можуть бути самі різні обставини: інвалідність,  часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я,  самотність, сирітство,   безпритульність,   відсутність   житла   або роботи, насильство,  обставини, спричинені наслідками від торгівлі людьми, зневажливе    ставлення    та    негативні   стосунки   в   сім'ї, малозабезпеченість,  психологічний чи  психічний розлад, стихійне лихо,  катастрофа  тощо. Соціальні послуги  можуть  надаватися  як  за  плату,  так  і безоплатно [20].

Безоплатні соціальні  послуги  державними   та   комунальними суб'єктами    в   обсягах,   визначених   державними   стандартами соціального обслуговування, надаються:

- громадянам, які не здатні  до самообслуговування у  зв'язку  з похилим  віком,  хворобою,  інвалідністю  і  не мають  рідних,  які повинні забезпечити  їм догляд і допомогу;

-  громадянам, які знаходяться  у складній  життєвій  ситуації  у зв'язку   з   безробіттям   і  зареєстровані  в  державній   службі зайнятості  як  такі,  що  шукають  роботу,   стихійними   лихами, катастрофами,  які  є   біженцями внаслідок збройних  та міжетнічних конфліктів,  якщо  середньомісячний сукупний дохід  цих  осіб  нижче встановленого  прожиткового мінімуму;

- дітям та молоді, які  знаходяться у складній життєвій  ситуації у зв'язку з інвалідністю,  хворобою,  сирітством, безпритульністю,  малозабезпеченістю, конфліктами і  жорстоким ставленням у сім'ї.

Платні соціальні послуги  надаються:

- громадянам, які  не  здатні до самообслуговування  у зв'язку з похилим віком,  хворобою, інвалідністю і мають  рідних, які повинні забезпечити  їм догляд і допомогу;

- громадянам, які  перебувають  у складних життєвих обставинах  у зв'язку  з  безробіттям   і  зареєстровані   в   державній   службі зайнятості  як  такі,  що  шукають роботу,  у зв'язку із стихійним лихом,  катастрофою, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб вище встановленого прожиткового мінімуму;

- іншим громадянам,  іноземцям   та  особам без громадянства,  у тому  числі  біженцям,  які  проживають  в  Україні   на   законних підставах   та   перебувають   у   складних  життєвих  обставинах,потребують  сторонньої допомоги і мають   можливість  оплачувати  ці послуги.

Для  отримання  платних  соціальних  послуг,  що надаються  державними та комунальними підприємствами,  установами і закладами соціального  обслуговування,  особа, яка їх потребує, звертається з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади  або  органу місцевого самоврядування.

Обслуговування інвалідів  здійснюється за плату відповідно до тарифів на платні послуги, які затверджуються директором тер центру[9].

Відділенням соціальної допомоги вдома територіального центру надаються  такі соціально-побутові послуги: придбання  та доставка продовольчих та промислових  товарів, медикаментів за кошти громадян, які обслуговуються, допомога у прибиранні приміщення, пранні білизни, дотриманні особистої гігієни, оформлення документів на субсидію по оплаті житлово-комунальних  послуг, оплата платежів тощо.

На підставі заяви, карти  індивідуальних потреб у соціальному  обслуговуванні та медичного висновку укладається договір між громадянином та територіальним центром, в якому  зазначаються види, зміст та обсяг  послуг, що надаються за плату з  розрахунком їх вартості, обумовлюється  періодичність, строки надання соціальних послуг, інші умови.

  Для отримання   платних   соціальних   послуг,  що  надаються юридичними особами (крім  державних  та  комунальних  підприємств, установ   і  закладів  соціального  обслуговування)  та  фізичними особами,  особа,  яка їх потребує,  звертається до них з письмовою або усною заявою.

Інвалідом  є  особа  зі  стійким розладом функцій  організму,   що   при  взаємодії  із  зовнішнім  середовищем  може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана  створити  умови  для  реалізації  нею  прав нарівні з іншими громадянами  та забезпечити її соціальний захист [3].

   У разі коли особа,  яка потребує соціальних послуг,  за віком або за станом здоров'я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність  їх  надання,  таке  рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування.

У постанові Кабінету Міністрів  України від 14 січня 2004 р. N 12 закріплено перелік платних соціальних послуг,до них відносяться :

1. Ведення домашнього  господарства.

2. Придбання і доставка  продовольчих, промислових та  господарських  товарів, медикаментів, книг і  періодичних видань.

3. Організація харчування.

4. Надання послуги з  використання ліжко-місця у закладах (установах), що надають соціальні  послуги.

5. Надання у користування  м'якого та твердого інвентарю.

6. Транспортні послуги.

7. Перукарські послуги.

8. Прання білизни та  одягу.

9. Надання послуг із  забезпечення технічними та іншими  засобами реабілітації і здійснення  їх ремонту.

10. Пошиття і ремонт  одягу та взуття.

11. Надання послуг з  виконання ремонтних робіт.

12. Надання допомоги у  користуванні послугами зв'язку.

13. Надання допомоги у  проведенні сільськогосподарських  робіт, у  тому числі з  використанням сільськогосподарської  техніки, догляд за свійськими  тваринами.

14. Надання допомоги в  оплаті комунальних послуг та  здійсненні інших платежів.

15. Надання допомоги в  оформленні документів та написанні   листів.

16. Організація консультування  з питань законодавства (оформлення  правових документів, адвокатські  та нотаріальні послуги).

17. Представництво інтересів  в органах державної влади,  установах, підприємствах та організаціях.

18. Освітні послуги.

19. Організація надання  послуг спеціалістами-дефектологами.

20. Організація дозвілля.

21. Організація надання  послуг з психодіагностики, психологічної  корекції та психологічної реабілітації.

22. Здійснення профілактичних  та санітарно-гігієнічних заходів  за місцем проживання (перебування).

23. Забезпечення супроводження.

24. Організація надання  консультацій лікарями за місцем  проживання (перебування).

25. Допомога у працевлаштуванні (крім роботи за кордоном) [9].

Діяльність у сфері надання соціальних послуггромадянам похилого віку та інвалідів будується на принципах:

- адресності та індивідуального  підходу; 

- доступності та відкритості; 

- добровільності вибору   отримання   чи  відмови   від  надання 

- соціальних послуг;

-  гуманності;

- комплексності; 

- максимальної ефективності    використання    бюджетних     та 

- позабюджетних коштів  суб'єктами, що надають соціальні  послуги; 

- законності;

- соціальної справедливості;

- забезпечення конфіденційності    суб'єктами,    які   надають  послуги,  дотримання ними стандартів  якості,  відповідальності  за  дотримання етичних і правових  норм.

Основними формами надання  соціальних  послуг  є  матеріальна  допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога   надається  особам,  що  знаходяться  у складній життєвій ситуації,  у  вигляді  грошової  або  натуральної  допомоги:  продуктів  харчування,  засобів  санітарії  і особистої  гігієни,  засобів  догляду  за  дітьми,  одягу,  взуття  та  інших предметів   першої  необхідності,  палива,  а  також  технічних  і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування    здійснюється    шляхом    надання соціальних послуг:

    - за місцем проживання особи (вдома);

    - у стаціонарних  інтернатних установах та закладах;

    - у реабілітаційних  установах та закладах;

    - в установах  та закладах денного перебування; 

    - в установах    та   закладах   тимчасового   або   постійного 

перебування;

    - у територіальних  центрах соціального обслуговування;

    - в інших закладах  соціальної підтримки (догляду).

     Відповідно  до Закону України «про соціальні  послуги»  можуть  надаватися  такі   види соціальних послуг:

соціально-побутові послуги    -    забезпечення    продуктами харчування,  м'яким та твердим  інвентарем,  гарячим  харчуванням, транспортними  послугами,  засобами малої механізації,  здійснення соціально-побутового  патронажу,  виклик  лікаря,   придбання   та доставка медикаментів тощо; 

психологічні послуги   -   надання   консультацій   з  питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з  оточуючим  соціальним середовищем,   застосування   психодіагностики,   спрямованої   на вивчення  соціально-психологічних  характеристик  особистості,   з метою  її  психологічної  корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

соціально-педагогічні послуги   -   виявлення   та   сприяння розвитку  різнобічних  інтересів  і потреб осіб,  які перебувають  у складних   життєвих   обставинах,   організація    індивідуального  навчального,   виховного   та   корекційного  процесів,  дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної  та  художньої  діяльності   тощо, а також  залучення  до роботи різноманітних закладів,  громадських  організацій, заінтересованих осіб;

соціально-медичні послуги  -  консультації  щодо  запобігання  виникненню   та   розвитку  можливих  органічних  розладів  особи, збереження,  підтримка  та   охорона   її   здоров'я,   здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

соціально-економічні послуги   -   задоволення   матеріальних інтересів і потреб  осіб,  які  перебувають  у  складних  життєвих обставинах,   що  реалізуються  у  формі  надання  натуральної  чи грошової  допомоги,  а  також  допомоги  у   вигляді   одноразових  компенсацій;

юридичні послуги  -  надання  консультацій  з  питань чинного законодавства,  здійснення захисту прав  та  інтересів  осіб,  які перебувають у складних життєвих обставинах,  сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної  відповідальності  осіб, що  вдаються  до  протиправних  дій  щодо  цієї  особи (оформлення правових  документів,  адвокатська  допомога,   захист   прав   та інтересів особи тощо);

послуги з   працевлаштування   -   пошук  підходящої  роботи, сприяння   у   працевлаштуванні   та    соціальне    супроводження  працевлаштованої особи;

послуги з   професійної   реабілітації   осіб   з  обмеженими фізичними  можливостями  -   комплекс   медичних,   психологічних, інформаційних  заходів,  спрямованих  на створення сприятливих умов для  реалізації  права  на  професійну  орієнтацію  та  підготовку, освіту, зайнятість;

інформаційні послуги  -  надання  інформації,  необхідної для вирішення складної   життєвої   ситуації   (довідкові    послуги); розповсюдження    просвітницьких   та   культурно-освітніх   знань (просвітницькі  послуги);  поширення  об'єктивної  інформації  про споживчі властивості та види соціальних послуг,  формування певних уявлень   і   ставлення   суспільства   до   соціальних    проблем (рекламно-пропагандистські послуги) та  інші соціальні послуги [5].

Закон України "Про основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в Україні" визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні  і гарантує їм рівні з усіма  іншими  громадянами можливості для участі  в  економічній, політичній  і соціальній  сферах  життя  суспільства,  створення  необхідних  умов,  які  дають можливість інвалідам  вести повноцінний спосіб життя  згідно з індивідуальними здібностями  і інтересами.

 Інваліди  в  Україні   володіють  усією  повнотою  соціально-економічних, політичних,  особистих  прав  і  свобод,  закріплених  Конституцією  України   та іншими законодавчими актами.

Республіканські  і  місцеві  органи  влади  та  управління,  підприємства, установи  і  організації (незалежно  від  форм  власності  і  господарювання)залучають  представників  громадських  організацій  інвалідів  до  підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів.

Дискримінація інвалідів  забороняється і переслідується за законом. 

Згідно  Закону  України "Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в Україні" інвалідом  є особа зі стійким розладом функцій  організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження  життєдіяльності, до необхідності в  соціальній допомозі і захисті. Інвалідність  як  міра  втрати  здоров'я  визначається  шляхом  експертного обстеження  в  органах  медико-соціальної  експертизи  Міністерства  охорони  здоров'я України.

 Залежно  від  важкості  інвалідності  встановлюється  перша,  друга,  третя групи інвалідності.

Рішення  про  інвалідність  ґрунтується  на  оцінці  комплексу клінічних, психологічних,  соціально-побутових і професійних факторів.  При цьому враховуються:  характер  захворювання,  ступінь порушення функцій, ефективність  лікування і реабілітаційних заходів,  стан  компенсаторних механізмів,  клінічний і трудовий  прогноз,  можливість  соціальної  адаптації, потреба у різних  видах соціальної  допомоги,  особисті  установки,  конкретні умови і зміст праці, професійна підготовка, вік та інше.

  При огляді у медико-соціальних  експертних комісіях у кожному  випадку, незалежно  від   характеру  захворювання  чи  дефекту,  проводиться  комплексне  обслідування усіх  систем організму  хворого  з метою об'єктивної  оцінки стану здоров'я і ступеню  соціальної адаптації використовуються  дані функціональних і  лабораторних  методів  дослідження,  проводиться   опитування  хворого,  аналіз необхідних  документів.  Звертається  увага  на  особисті  установки  хворого, можливість  соціальної  адаптації.  Огляд  грунтується  на  принципах  медичної етики і деонтології.

 При  винесенні   рішення  про  інвалідність  складається  індивідуальна програма  реабілітації,  що  передбачає  послідовність  з  проведеними   раніше медико-соціальними  заходами,  розглядається  питання  про   потребу  у  різних видах  реабілітації, соціально-побутових  послуг, матеріальної допомоги.

  При нестійких,  зворотних  морфологічних  змінах  і порушеннях  функцій органів і систем організму  з метою спостереження за ефективністю  лікування і проведення  реабілітаційних   заходів,  станом  здоров'я   і  ступеню  соціальної  адаптації  проводиться періодичний огляд  інвалідів через 1-3 роки. 

 При  стійких, незворотних  морфологічних  змінах  і порушеннях  функцій органів і систем організму,  неможливості покращення перебігу  захворювання і відновлення   соціальної  адаптації,  внаслідок   неефективності  проведених реабілітаційних  заходів,  інвалідність  встановлюється  без  зазначення  строку переогляду.  

 Соціальний  захист  інвалідів  з боку держави  полягає у наданні грошової  допомоги,  засобів  пересування,  протезування,  орієнтації  і   сприйняття інформації,  пристосованого  житла,  у  встановленні  опіки   або  стороннього догляду,  а  також  пристосуванні   забудови  населених  пунктів,  громадського транспорту, засобів  комунікацій і зв'язку до особливостей  інвалідів. 

  Порядок  та  умови   визначення  потреб  у  зв'язку  з  інвалідністю встановлюються  на  підставі  висновку  медико-соціальної  експертизи  та  з врахуванням  здібностей до професійної   і побутової діяльності  інваліда. Види  і обсяги  необхідного   соціального  захисту  інваліда  надаються  у  вигляді індивідуальної  програми медичної, соціально-трудової  реабілітації і адаптації. 

 Індивідуальна  програма  реабілітації  є  обов'язковою  для  виконання державними  органами,  підприємствами (об'єднаннями),  установами  і організаціями [8].

Захист  прав,  свобод  і  законних  інтересів  інвалідів  забезпечується  в судовому або  іншому порядку, встановленому законом. Громадянин має право в судовому порядку оспорювати рішення органів  медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.

Службові  особи  та  інші  громадяни,  винні  у  порушенні  прав  інвалідів, несуть  встановлену  законодавством  матеріальну,  дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну  відповідальність.  Критерії визначення інвалідності Документом,  відповідно  до  якого  проводиться  встановлення  груп  інвалідності є Інструкція Міністерства охорони здоров'я від 07.04.2004 N 183 „Про встановлення груп інвалідності".

Підставою  для  встановлення  першої  групи  інвалідності  є  стійкі,  значно вираженої  важкості  функціональні  порушення  в  організмі,  зумовлені захворюванням, травмою  або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування  і викликають  потребу  в  постійному, що  не  регулюються,  сторонньому  нагляді, догляді чи допомозі.

До I  групи належать  особи з найважчим станом  здоров’я,  які повністю нездатні  до  самообслуговування, потребують повного постійного  стороннього догляду,  допомоги  або нагляду,  абсолютно залежні від інших осіб  або,  які частково  здатні  до  виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

Критеріями  встановлення I  групи  інвалідності  є  обмеження  однієї  чи декількох  категорій  життєдіяльності  у  значному  ступені:  обмеження самообслуговування III  ст.;  обмеження  здатності  самостійно  пересуватися III ст.; обмеження  здатності до навчання III ст.; обмеження  здатності до трудової діяльності III ст.; обмеження здатності до орієнтації III ст.; обмеження здатності до  спілкування III  ст.;  обмеження  здатності  контролювати  свою  поведінку III ст. 

Підставою для встановлення другої групи  інвалідності є стійкі, вираженої важкості  функціональні  порушення  в  організмі,  зумовлені  захворюванням, травмою  або  уродженим  дефектом,  що  призводять  до  значного  обмеження життєдіяльності  людини, при  збереженій  здатності  до  самообслуговування,  та не викликають потреби в постійному сторонньому  нагляді, догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмеження  однієї чи декількох  категорій  життєдіяльності  у  вираженому  ступені:  обмеження самообслуговування II ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися II ст.; обмеження  здатності  до  навчання II  ст.;  обмеження  здатності  до  трудової діяльності II ст.; обмеження здатності до орієнтації II ст.; обмеження здатності до спілкування II ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ст.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які  мають дві або більше хвороби, що призводять до  інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти  та  їх  комбінації,  що  в  сукупності  функціональних  порушень призводять  до  значного  обмеження  життєдіяльності  людини  та  її працездатності.

Друга  група  визначається  інвалідам  з  дитинства (учням,  студентам закладів  освіти I-IV  рівнів  акредитації)  за  наявності  ознак  інвалідності  на період  навчання;  після  закінчення  учбового  закладу  надається  довідка  про придатність їх до роботи внаслідок набуття професії. 

Інваліди II  групи  можуть  виконувати  ту  чи  іншу  роботу  в  спеціально створених  умовах:  в  спеціальних  для  інвалідів  цехах,  де  забезпечується організація  особливого режиму праці (скорочення робочого дня,  індивідуальні норми  виробітку,  додаткові  перерви  у  роботі,  суворе  дотримання  санітарно-гігієнічних  норм, медичний нагляд  і систематична лікарська допомога  і т.  ін.), на спеціально створених робочих  місцях, в надомних умовах з  індивідуальним ритмом  роботи  без  обов’язкових  норм  виробітку,  з  доставкою  в  необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Інваліди II групи можуть виконувати не протипоказані види праці, в тому числі  і висококваліфікованої, у будь-яких установах  і на підприємствах  різних форм  власності,  де  адміністрація  забезпечує  спеціальні  умови (наприклад, ненормований  робочий  день,  невеликий  обсяг  роботи,  необхідні  перерви  в роботі, режим харчування, окремі приміщення і т. ін.). Підставою  для  встановлення  третьої  групи  інвалідності  є  стійкі, помірної  важкості  функціональні  порушення  в  організмі,  зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями  встановлення III  групи  інвалідності  є  обмеження  однієї  чи декількох категорій  життєдіяльності в помірно вираженому ступені: обмеження самообслуговування I  ст.; обмеження  здатності  самостійно пересуватися I  ст.; обмеження  здатності  до  навчання I  ст.;  обмеження  здатності  до  трудової діяльності I ст.; обмеження здатності до орієнтації I ст.; обмеження здатності до спілкування I ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ст. Помірно  виражене  обмеження  життєдіяльності  визначається  частковою втратою  можливостей  до  повноцінної  трудової  діяльності (втрата  професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення  в  набутті  професії  чи  в  працевлаштуванні):  значне  зменшення (більше  ніж  на 25%)  обсягу  трудової  діяльності;  втрата  професії  чи  значне зниження  кваліфікації;  значне  утруднення  в  набутті  професії  чи  в  працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають  професії.