Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Соціальні проблеми української сім'ї сучасності

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сім'я є базовою передумовою функціонування соціуму [17, 26], первинним та основним осередком суспільства. За визначенням А.Г. Харчева, сім'я є конкретною історичною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками та дітьми, які пов'язані шлюбними та родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю; її соціальна необхідність обумовлена потребою суспільства в фізичному і духовному відтворенні населення [26, 75].

Сім'я є багатоаспектним соціальним утворенням, яке поєднує в собі риси соціального інституту, соціальної організації, соціальної структури та малої соціальної групи. Вона знаходиться на перетині структур при вивченні соціуму з тої чи іншої точки зору, на перетині макро- і мікроаналізу. Фундаментальна риса сім'ї – виконання ролі посередника між суспільством і особистістю, зняття протиріччя між особистістю і державою через інтереси сім'ї як автономного цілісного соціального інституту [17, 22]. Дослідження сім'ї як соціального інституту знаходиться на макрорівні, розкриває її значення в широкій соціальній перспективі у взаємозв'язку з іншими соціальними інститутами та соціально-економічними процесами.

Перехідний характер соціуму сучасної України детермінує трансформацію всіх соціальних і економічних інститутів суспільства, яка остаточно ще не завершена. Складні й неоднозначні процеси відбуваються і в українській сім'ї, змінюється її структура, функції, форми. Аналіз та наукова оцінка цих процесів необхідні не тільки для розуміння загальної картини майбутнього українського суспільства, соціально-економічної та демографічної структури його населення, але і для розв'язання протиріч сьогодення, розробки стратегії ефективної соціально-економічної політики, її напрямів та пріоритетів, в першу чергу стосовно сім'ї та народжуваності.

Незважаючи на актуальність "сімейної" проблематики, глибоких наукових досліджень у цьому напрямку в Україні дуже мало. Можна відзначити лише праці відомого демографа Л.В. Чуйко, які відрізняються глибиною і комплексністю. Цікавими є публікації Державного інституту проблем сім'ї та молоді, однак вони присвячені окремим, хоча і актуальним аспектам проблеми. Демографії сім'ї присвячені розділи у щорічних аналітичних доповідях "Населення України" Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

Вкрай необхідним є подальше дослідження сім'ї в Україні саме як соціального інституту, який функціонує у трансформаційному суспільстві, змінюється разом із цим суспільством; і функції якого – тобто суспільно необхідні функції соціуму, які закріплені за даним інститутом – трансформуються у нових історичних умовах.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є сучасна українська сім'я.

Предмет дослідження – проблеми життєдіяльності української сім'ї.

Метою курсової роботи є дослідження проблем життєдіяльності української сім'ї сучасності.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

розкрити функціонування сучасної української сім'ї;
визначити основні соціальні функції сім'ї;
вивчити місце та роль інституту сім'ї в сучасному українському суспільстві;
визначити основні проблеми розвитку сучасної української сім'ї.

Головні методи дослідження – історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження соціальних проблем української сім'ї

1.1 Сім'я як важливий соціальний феномен

Шлюб і сім'я – історично змінні соціальні явища, їх соціальний зміст визначає те, що властиве їм як різновиду соціальних інститутів та соціальних відносин, які перебувають у складній взаємодії суспільних умов із природно-біологічною інстинктивною природою статевих потреб людини.

Існує думка, що в доісторичні часи шлюбу і сім'ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядкованих статевих зв'язків), при якому кожна жінка даного скупчення могла вступати у близькі стосунки зі всіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік з усіма жінками цього ж скупчення.

Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію, що являла собою систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб [13].

Поступово групова сім'я і шлюб стали трансформуватися в парну сім'ю. Вона об'єднувала тільки одну подружню пару. Спочатку кожний із подружжя продовжував жити в своєму родовому гурті (дислокальний шлюб). Потім чоловік почав переходити в рід дружини (матрилокальний шлюб), а ще пізніше і дружина в рід чоловіка (патрилокальний шлюб). В західних суспільствах поширювалася і неолокальна форма шлюбу – коли молоде подружжя живе окремо від своїх батьків.

Від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм сім'ї та шлюбу: моногамії та полігамії.

Моногамія – форма шлюбу, в якому кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу.

Полігамія – форма шлюбу, в якому особа може одночасно мати більше, ніж одного шлюбного партнера. Полігамія може проявитися у формі полігінії і поліандрії.

Полігінія – форма шлюбу, в якому чоловік може одночасно мати більше, ніж одну жінку. Поліандрія – форма шлюбу, в якому жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно [13].

Американський соціолог Дж. Мердок дослідив 250 суспільств і прийшов до висновку, що в більшості з них надасться перевага полігінії: в 145 суспільств існувала полігінія, в 40 переважала моногамія і лише в двох спостерігалась поліандрія.

Отже, шлюб – це суспільно визнаний і схвалений союз між двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, визнання кола прав та обов'язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна, оточення. У сімейному кодексі України (ст. 21) зазначається, що шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований в державному органі реєстрації актів громадського стану, проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без шлюбу не є основою для виникнення у них прав і обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбний вік для жінки встановлюється в 17 років, а для чоловіків – у 18 років.

Шлюб майже завжди об'єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах допускаються різні види гомосексуального шлюбу. Багато гомосексуальних чоловіків та жінок живуть стабільними парами. У Великобританії, наприклад, фактично кожна гомосексуальна пара з дітьми складаються з двох жінок. Нинішній рівень техніки штучного запліднення робить можливим для лесбіянок мати дітей і без гетеросексуальних контактів. Послаблення колишньої нетерпимості до гомосексуальності спостерігається сьогодні в багатьох країнах Європи та США. В деяких країнах можна навіть формально "одружитися", хоча такі церемонії й непередбачені законом [13].

Зазначимо, що останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас набуває дедалі більшого поширення, особливо серед молоді, так званий феномен співжиття (конкурбінат). Співжиття – це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються. Співжиття стало широко практикуватися в студентському середовищі. Здійснені у США дослідження показують, що близько однієї чверті студентів живуть там із партнерами, з якими перебувають у сексуальних стосунках протягом певного періоду навчання в коледжі або університеті.

Соціологи доводять, що у нас більшість молодих людей ставляться до співжиття як до "пробного шлюбу".

Сім'я – основане на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей. Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує. З одного боку, сім'я – досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що діється в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я – об'єднання людей, відкрите для всього, шо відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство. Якою б герметично замкнутою сім'я не була, вона пов'язана із суспільством [13].

Сім'я і шлюб – це форми, що є по суті, стосунками подружжя, які санкціоновані суспільством.

Сім'я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. За сімейним Кодексом України, підписаному Президентом України 10 січня 2002 p., сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки, а саме: шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут; спільний сімейний бюджет [13].

Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім'я (від лат. nucleus – ядро). Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П. Мурдоком. Така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї – розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім'ї батьків виділяють повну сім'ю (коли є обидва подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

Під структурою сім'ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та ін. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв'язку з цим авторитарні сім'ї які характеризуються жорстким підкоренням дружини – чоловікові, а дітей – батькам. Демократичні сім'ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права й обов'язки подружжя, батьків і дітей один до одного [13]. Так, наприклад, сімейний кодекс України акцентує увагу на право особистої власності дружини і чоловіка, сумісної власності подружжя, на права і обов'язки матері, батька і дитини, інших членів сім'ї і родичів.

Отже, сім'я – основане на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей. Сім'я і шлюб – це форми, що є по суті, стосунками подружжя, які санкціоновані суспільством.

Як соціальний феномен сім'я виконує певні функції, які детально будуть розглянуті в п. 1.2.

1.2. Соціальні функції сім'ї

Сім'я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація [8, 194].

Сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає не духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї.
В особливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім'я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та жінки або одного з них не перевищує 28 років.

Соціальні функції сім'ї, з одного боку, зумовлені впливом суспільства на сім'ю, з другого – місцем сім'ї у загальній соціальній структурі, завданнями, що вирішує сім'я. Соціальні функції сім'ї поділяються на ті, що задовольняють передусім матеріальні, господарські потреби, і на ті, що задовольняють переважно емоційні та соціально-психологічні потреби.

Функції сім'ї – це способи, методи прояву її активності, життєдіяльності всієї сім'ї і окремих її членів. Соціальні функції, що їх реалізує сім'я, обумовлюють важливу роль сім'ї в суспільстві.

До основних соціальних функцій сім'ї відносяться [22, 586]:

Репродуктивна функція – це відтворення населення, яке включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім'ї. На зміну переважно економічним стимулам народження дітей в минулому, дедалі відчутно приходить духовно-моральне: глибока моральна і психологічна потреба у своїй дитині, бажання мати його від любимого чоловіка, прагнення відтворити в дітях себе, повторити разом з ними життєвий шлях, надія і упевненість в майбутньому духовному родстві з дітьми та внуками, що скріпляють кровно-родинний союз, іменна гордість, гордість прізвища. Репродуктивну функцію називають ще функцією дітонародження. Дослідники виділяють три типи репродуктивності сім'ї: багатодітний, середньодітний та малодітний. Тяжіння сучасної сім'ї до малодітного типу – це глобальний процес, який виявляється у всьому світі. У кінці XIV ст. типовою була сім'я з 4,0, а в 1938-1939 рр. XX ст. – 3,1 дитини на одну жінку. Сучасні дослідники (зокрема А.І. Антонов) вважають, що в найближчій перспективі метою нашої демографічної політики буде підтримання трохи розширеної репродуктивності населення: на одну шлюбну пару 3,0 дитини, а на одну жінку, без урахування її шлюбного становища, – 2,5. За даними перепису 1989 р. в Україні середня чисельність сім'ї становила 3,2 чоловіка (у 1959 – 3,5, у 1970 – 3,4, у 1979 – 3,3 чоловіка ) [14, 8].

Господарсько-побутова функція сім'ї відображається у веденні домашнього і особистого допоміжного господарства, садівництва і городництва, в обслуговуванні і самообслуговуванні членів сім'ї, в підтримці належного санітарного становища і гігієни в житлі, додержанні сімейного бюджету. У сучасній сім'ї працюючі батьки мало часу бувають удома: жінка недостатньо опікується домашнім затишком, не може гармонійно поєднати суспільні й домашні обов'язки, жертвує здебільшого останніми. Господарсько-економічна функція сучасної сім'ї зараз в основному обмежується веденням домашнього господарства, самообслуговуванням, прибиранням житла, приготуванням їжі;

Виховна соціальна функція сім'ї визначає відповідальність батьків за духовно-моральне, політичне, естетичне виховання дітей; народна мудрість гласить: "Батько не той, хто дитину народив, а той, хто її виховав"

Функція соціального захисту – це взаємне піклування членів сім'ї один за одного, особливо про літніх; мають за мету підвищення відповідальності дітей за батьків, їх забезпечення і спокійну старість, а також постійну і взаємну морально-психологічну підтримку, всебічне піклування;

Дозвіллєва функція – це організація та використання вільного часу, насамперед – дозвілля. Її мета – допомогти членам сім'ї найбільш плодотворно реалізувати свої здібності і таланти в самодіяльності, в розумному споживанні духовних цінностей, в забезпеченні активного відпочинку [22, 586]..

Можна виділити також інші функції сім'ї: соціалізації особи, духовного спілкування, співробітництва в процесі виховання та ін. Але важливо не стільки старання детальнішого перерахування всіх функцій сім'ї, аніж поділ їх, з одного боку, на задоволення переважно матеріальні, господарсько-побутові, а з другого – переважно емоціональні і соціально-психологічні потреби людей. Зрозуміло, відтворення населення має не тільки біологічний, а й соціальний аспект, зв'язаний з вихованням і навчанням дітей. Встановлено, що у вихованні і навчанні дітей сім'ю замінити ніякими суспільними установами не можна. Тільки в сім'ї дитина природно і найефективніше одержує першу соціалізацію своєї особи, здобуває своє "Я". В сучасних умовах рідко яка сім'я може дати своїй дитині ту підготовку, яку може дати їй суспільство, соціальні. інститути (сім'я, школа, технікум, ліцей, вищий навчальний заклад та ін.). Але той морально-психологічний потенціал, що закладає дитині сім'я, залишається на тривалий період, а то й на все життя. Саме в сім'ї дитина пізнає ази життя, зустрічається і з відносинами авторитету – посадового, батьківського і функціонального, заснованого на вищій компетентності батьків або старших братів і сестер, їх розвинутих навичок та уміння, успішності їх діяльності. Репродуктивна і економічна діяльність сім'ї найтісніше зв'язана з життям суспільства і тому державі не байдуже, як ці проблеми вирішуються. Якщо тривалий період вважалось, що виховання дітей не стільки державна, скільки сугубо особиста справа кожного, то тепер виховання дітей і державна, і сімейна справа. Ось чому виховна функція сім'ї тісно зв'язана з репродуктивною, коли мова йде про соціальне відтворення населення. В сучасних умовах середня сім'я в Україні складається здебільшого з 3 душ і майже третина сімей – з 4-5 душ. І, хоча з першої половини 90-х років кількість таких сімей значно зменшилась, все ж просте відтворення знаходиться під загрозою. Поки цей процес триває, зберігається реальна можливість депопуляції населення. Уже тепер смертність переважає народжуваність. На репродуктивну функцію сім'ї негативно впливають розлучення. Тому суспільство не може байдуже ставитись до такого явища. Величезне значення надається здоров'ю подружжя, їх здатності відтворювати самих себе. Статистичні дані свідчать, що до 30 % сімей страждають бездітністю, причому 40 % з них з причин безплідності чоловіка. Тоді як збільшення двох-, трьохдітних сімей стримується не лише особистими прагненнями подружжя, а й економічними умовами і правовим становищем [22, 587]. Це і пояснює причини того, що починаючи з середини 90-х років в Україні смертність перевищує народжуваність. На поведінці молоді відбивається рівень знання про всебічність сімейного життя. Соціологічні дослідження свідчать, що рівень культури статевих взаємовідносин між подружжям, як правило, дуже низький. Тим часом формування правильних рекомендацій молоді в інтимній сфері є однією з важливих складових її виховання. В сучасних умовах значна частина молоді або зовсім не одержує інформації про сім'ю, про її інтимні відносини, або одержує її дуже обмежено, що негативно впливає і на дієздатність сім'ї і на стабільність шлюбів.

Отже, сім'я є напрочуд складний і неординарний феномен. Сім'я – це і ядро, основний складовий елемент суспільства, і мала соціальна група людей, які взаємодіють між собою і об'єднанні кровною спорідненістю.

Згідно Сімейного кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

До основних функції сучасної сім'ї найчастіше відносять: репродуктивну, виховну, господарсько-побутову, економічну, первинного соціального контролю, духовного спілкування, соціально-статусну, дозвіллєву, рекреаційну, емоційну, сексуальну, соціального захисту тощо.

1.3. Висновки за розділом

Таким чином, сім'я – це соціальне утворення, члени якого зв’язані спільністю побуту, взаємною моральної відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я – це своєрідний соціальний феномен, суспільство в суспільстві, де існують свої правила і обов’язки. Держава, яка складається з повноцінних, розвинутих і культурноосвічених сімей, багата держава, у неї є майбутнє.

Сім'я несе окрім найрізноманітніших функцій – соціальні функції.
До найголовніших можна віднести такі як: репродуктивну (продовження роду); виховну функцію; організація і використання вільного часу; взаємне піклування і взаємодопомога членів сім'ї.

Сім'я є сферою формування і ареною практичного прояву ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім'ї і через сім’ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні установки дитини, підлітка. Не потрібно забувати і про те, що сім'я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини.

Багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішуються з великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка формується. У цьому розрізі стає зрозумілим уся складність і трагічність наявності в суспільстві неповних сімей, які так чи інакше впливають на життя держави.

Розділ 2. Аналіз соціальних проблем української сім'ї

2.1. Інститут сім'ї у перехідному соціумі сучасної України

Інститут сім'ї є одним із найдавніших у суспільстві, він виконує комплекс соціально необхідних функцій, які змінювались з розвитком людства. Однак існують специфічні функції сім'ї, тобто ті, які відрізняють її від інших інститутів суспільства і є необхідними на всіх етапах його розвитку – це забезпечення фізичного (біологічного) та соціокультурного відтворення поколінь людської спільноти. До специфічних функцій сім'ї треба віднести репродуктивну (дітонародження), соціалізації (виховання дітей) та функцію матеріального утримання дітей. Оскільки відтворення населення є основою існування будь-якого суспільства, потреба в сім'ї як соціальному інституті, який забезпечує народження і соціалізацію нових членів суспільства, існує в будь-якій цивілізації на кожному етапі її розвитку. Отже, якщо інститути суспільства – це "правила гри" цього суспільства, які забезпечують взаємовідносини між людьми, формують мотивацію їх взаємодії (за визначенням Д. Норта [11, 16, 37]), то сім'я забезпечує "правила гри" стосовно відтворення населення, появи та розвитку дітей як представників нових поколінь, які повинні "замінити" покоління батьків. За цими правилами існує особиста мотивація індивіда до дітонародження, чим реалізується одна з найважливіших суспільних потреб – потреба у відтворенні населення як "фізичного тіла" суспільства.

Сім'я як багатофункціональний інститут виконує ряд неспецифічних функцій: організація побуту і особистого споживання її членів, накопичення і передача власності, організація відпочинку та дозвілля, турбота про членів сім'ї, особливо недієздатних, на принципах солідарності поколінь, сімейне виробництво тощо. Ці функції мають історичний характер і з розвитком суспільства розширюються чи, навпаки, звужуються, переходять до інших інститутів. Так, в індустріальному суспільстві функції освіти та виховання певною мірою переходять до інститутів суспільного виховання – шкіл та дитячих садків, функції організації побуту – до сфери обслуговування.

Корінна зміна принципів організації суспільного життя в сучасній Україні, її рух від централізовано керованої економіки і відповідної моделі соціуму до ринкової демократичної моделі суспільства означає трансформацію всієї системи інститутів суспільства. Складні й неоднозначні зміни відбуваються і в українській сім'ї.

Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 p., вибіркові соціально-демографічні дослідження свідчать про зміни у структурі, розмірі, формах сімейних об'єднань в Україні:

зменшується розмір сім'ї: середній розмір сім'ї (як домогосподарства) дорівнює 3,2 (в міських поселеннях – 3,1; сільській місцевості – 3,4), а з урахуванням осіб, що проживають самотньо, – 2,6 (в міських і сільських поселеннях відповідно 2,6 і 2,8);
більше 25% індивідуальних домогосподарств складаються з однієї особи;
знижується дітність української сім'ї: лише у складі 38% домогосподарств є діти до 18 років (у 1989 р. – у 56% домогосподарств) і у 64% з них – лише одна дитина;
складні сім'ї (тобто ті, що складаються з двох чи більше шлюбних пар) не є типовими для сучасної України, вони становлять менше 4% всіх домогосподарств;
найбільш поширений тип сім'ї в сучасній Україні – нуклеарна (проста) сім'я (тобто шлюбна пара з дітьми чи без дітей); у складі такої сім'ї або простої сім'ї з одним із батьків подружжя або іншим родичем проживає 65% населення;
широко поширені неповні сім'ї, які складаються з матері з дітьми, іноді – з одним із її батьків, рідше – з батька з дітьми [25].

Світ швидко змінюється, перед нашою країною постають нові завдання, але незмінним залишається основа будь-якого суспільства – сім‘я. Сім‘я – один із найдавніших соціальних інститутів, змінюючи свої форми, функціонувала в усіх відомих цивілізаціях та культурах. Життєдіяльність сім‘ї тісно пов‘язана з соціально-економічною, політичної, культурною реальністю країни. Сім‘я, як дзеркало, віддзеркалює всі плюси та мінуси політики певної держави.

Україна, як і багато інших молодих демократій, зростає в ситуації дефіциту матеріальних ресурсів, тому змушена виробляти ефективні механізми для створення умов для збереження інституту сім‘ї та повноцінного її функціонування. Основною метою державної сімейної політики є забезпечення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, формування відповідального ставлення батьків до виховання дітей [25].

Вкладаючи ресурси в сім‘ю держава:

зміцнює продуктивні сили суспільства,
забезпечує створення людського капіталу на середньострокову та довгострокову перспективу,
готує майбутніх активних громадян, здатних бути конкурентоспроможними в усьому світі,
зрештою, забезпечує існування самої країни [25].

В Україні створена система, яка сприяє реалізації державної сімейної політики, розроблені певні механізми її реалізації. Але на сучасному етапі розвитку української держави виникає необхідність усвідомлення та переосмислення змін соціально-економічного, політичного, демографічного та духовного життя людей з метою винайдення шляхів для покращання умов функціонування сім'ї, зокрема сім‘ї з дітьми. Важливо не втратити позитивного досвіду, напрацьованого десятиліттями, з іншого – виокремити проблеми сучасної сім'ї та окреслити можливі варіанти їх вирішення.

За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, майже 90 % населення на момент перепису проживало у складі сім'ї. Вибіркові соціально-демографічні дослідження 2008 і 2009 років [14] засвідчили, що частка таких осіб не зменшується. Найбільш поширеною сім'єю в сучасній Україні є проста сім'я (тобто шлюбна пара з дітьми чи без дітей).

У складі такої сім'ї або простої сім'ї з одним з батьків подружжя чи іншим родичем на момент перепису 2001 року проживало 65 %, а за даними вибіркового соціально-демографічного дослідження "Сім'я і сімейні відносини" [14] (2009 р.) – більше 70 % населення репродуктивного віку (15-49 років). Складні сім'ї (тобто ті, які складаються з двох чи більше шлюбних пар) не є типовими для сучасної України, їх відсоток незначний. Водночас збільшилася кількість неповних сімей, в яких проживають діти з одним із батьків, іноді – ще з іншими родичами.
На початок 2011 року в Україні налічувалося: близько 13,5 млн. сімей; 6,9 млн. родин виховують дітей віком до 18 років; 2,3 млн. сімей є неповними, де дітей виховує один із батьків, частіше – мати; 118,2 тис. родин є малозабезпеченими; багатодітних сімей – 396,2 тис. Серед усіх родин тих, в яких виховується троє дітей – 298,4 тис.; четверо – 63,9 тис.; п'ятеро та більше – 33,9 тис.; 1,7 тис. родин мають десять і більше дітей [25].

Більше 90% дітей в Україні народжується матерями віком до 35 років, у тому числі більше 60% дітей народжують молоді жінки віком 20-29 років.

Населення України завжди характеризувалося високим рівнем шлюбності. Але щорічно спостерігається підвищення віку укладання першого шлюбу: на сьогодні чоловіки вступають до першого шлюбу в 26 років, жінки в 23,5 років.
В 2000 – 2009 рр. щорічно, окрім високосних років, утворювалося понад 300 тисяч сімей, а у передвисокосних – понад 400 тисяч. Після 2001 року спостерігається стійке зростання рівня шлюбності. 2007 року було зареєстровано 9 шлюбів на 1000 населення, що є одним з найвищих показників у Європі. Зменшується частка ранніх шлюбів у їх загальній кількості [25].

Якщо 2002 року в 12,9 % зареєстрованих шлюбів, у тому числі у 17,0 % перших шлюбів, наречена була у віці до 19 років, то 2009 року – відповідно у 7,4 % і 9,8 %. Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо у чоловіків. Так, у 2002 році 12,7 % чоловіків, які вперше взяли шлюб, мали 30 і більше років; у 2009 році – 18,0 %. Однак середній вік укладання першого шлюбу залишається нижчим, ніж у більшості країн Європи [25].

Найсуттєвішою особливістю шлюбно-сімейних відносин на цьому етапі є плюралізація форм шлюбу, різноманітність форм сімейних об'єднань і шлюбних стосунків. Незареєстрований шлюб, дистанційний шлюб, гостьовий шлюб – такі форми шлюбних об'єднань, які раніше були винятком, зараз є поширеним явищем. За результатами вибіркових обстежень основною формою організації шлюбних відносин між чоловіком та жінкою в Україні залишається офіційно зареєстрований шлюб. Однак кожна десята шлюбна пара офіційно не реєструє свої стосунки.

Головними причинами небажання укладати офіційний шлюб є зміна ціннісних пріоритетів населення й, зокрема, молоді. Найважливішими зараз є "бажання бути незалежною", "концентрація на кар'єрі", "бажання самореалізуватися". Докорінна якісна зміна ціннісних пріоритетів визначає трансформацію статевої моралі, сімейних стосунків, зміну соціокультурної позиції сім'ї і її ролі для суспільства і для окремої особистості. Від того, який ціннісний фундамент стосовно сім'ї буде сформовано, багато в чому буде залежати майбутній стан суспільства [25].

У 2000-2009 рр. спостерігається позитивна тенденція до зниження розлучуваності як в абсолютному (кількість розлучень), так і у відносному вимірі, тобто у розрахунку на 1000 населення. Якщо в 2000 році було зареєстровано 197,3 тис. розлучень (4 розлучення на 1000 наявного населення ), то в 2009 – 145,4 тис. (3,2 %).

Сім'ї, які розпадаються, мають спільних дітей і щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. У 2007 році таких дітей було 123,8 тис., у 2008 р. – 113,4 тис., у 2009 р. – 96,9 тис [25].