Соціальна інфраструктура України і її проблеми

Міністерство  освіти і науки України

Сумський  Державний університет

Кафедра економіки 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни «Національна економіка»

на тему:

«Соціальна  інфраструктура України і її проблеми» 
 
 
 
 
 
 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ І. Соціальна інфраструктура……………………………………………...5

1. Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури України……………………………………………………...5
2. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури………………………………………………………….…...10
3. Об’єкти соціальної інфраструктури України………………………………15

Розділ ІІ. Аналіз статистичних даних…………………………………………..17

1.1  Соціально-економічне становище України за січень 2010 року…………17

Розділ ІІІ. Проблеми та напрямки удосконалення розвитку і розміщення соціальної інфраструктури регіонів…………………………………………….39

Висновок………………………………………………………………………….43

Список використаної літератури………………………………………………..45

Вступ

     Соціальна інфраструктура – це комплекс галузей народного господарства, пов’язаних з відтворюванням населення і робочої сили і забезпечуючих необхідну якість і рівень життя населення. До неї відноситься: торгівля, громадське харчування, дитячі установи і загальноосвітні школи, медицина, житлово-комунальне господарство та інші установи сфери обслуговування. Але більшу увагу в своїй курсовій роботі я приділю такому питанню, як транспорт.

     За  значенням у житті суспільства, її можна поділити на дві важливі  групи галузей. Перша задовольняє  духовні і фізичні потреби  населення і охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну культуру, туризм і відпочинок. До другої групи галузей можна віднести житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок, торгівлю і громадське харчування, управління, кредитування та страхування, які покликані забезпечувати матеріальні умови життя населення. Тісніше взаємопов'язані галузі соціальної інфраструктури утворюють міжгалузеві комплекси: культурно-освітній, науковий, рекреаційний, соціально-побутовий та ринкової інфраструктури.

      Соціальна інфраструктура має економічне і соціальне значення для розвитку суспільства. Перше полягає в тому, що вона необхідна для відтворення робочої сили, підвищення продуктивності праці людей, зайнятих у виробництві. Соціальна її роль визначається тим, що сфера послуг підвищує рівень життя населення, сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості.

      Попит на послуги, а отже, і соціальна  інфраструктура, постійно змінюється відповідно до реальних можливостей  суспільства на даному історичному  етапі його розвитку. Постійно з'являються нові види послуг, а деякі застарілі відмирають. В останні роки швидко зростає попит на послуги, пов'язані з освітою, туризмом і відпочинком, побутом.

      Соціальна інфраструктура має значні територіальні  відмінності у рівнях обслуговування. Вони визначаються рівнем грошових доходів і життя населення, природними факторами, що зумовлюють певні потреби в опаленні, одязі, послугах тощо, а також системою розселення і транспорту, складом населення і його традиціями.

     Мета  написання курсової роботи - дослідження ролі і значення соціальної інфраструктури України.

     Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• дослідити сутність, особливості функціонування і розвитку соціальної інфраструктури;
• охарактеризувати галузеві ланки соціальної інфраструктури України, рівень їх розвитку та роль у задоволенні потреб населення в послугах.

Розділ  І. Соціальна інфраструктура

1. Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури України

     Соціальна інфраструктура — це сукупність галузей невиробничої сфери, що створюють загальні умови для раціональної організації основних видів діяльності людини — трудової, суспільно-політичної, у сфері духовної культури та побуту.

     До  галузей соціальної інфраструктури відносять: торгівлю в тій її частині, що здійснює реалізацію продукції, громадське харчування, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт і зв'язок, що обслуговує населення і невиробничі галузі; освіту й охорону здоров'я; фізкультуру і спорт; туристично-екскурсійні організації; соціальне забезпечення; культуру і мистецтво; масову інформацію; науку та наукове обслуговування; підготовку кадрів; кредит і державне страхування; органи державного управління і громадських організацій.

     Соціальна інфраструктура має не тільки галузеву, а й територіальну структуру. Одиницями територіальної структури соціальної інфраструктури є країна, регіон, автономна республіка, область, місто, сільський адміністративний район, населений пункт. Підтримання необхідних пропорцій розвитку соціальної інфраструктури в галузевому і територіальному аспектах — важливий напрям політики регіонального розвитку.

     Нова  політика регіонального розвитку полягає  в розширенні самостійності та відповідальності місцевих органів влади й управління у вирішенні життєво важливих завдань регіонів країни. Сутність такої політики орієнтована на розмежування повноважень між усіма об'єктами територіального господарювання. Децентралізація влади й адекватне розмежування повноважень передбачає передавання на рівень місцевого і територіального управління основної частини відповідальності за соціальну інфраструктуру і соціальний розвиток міським та обласним органам самоврядування. У зв'язку з цим ключовим елементом нової політики регіонального розвитку є реальне життєзабезпечення населення регіонів, міст, селищ та інших населених пунктів комплексом матеріальних благ і послуг.

     Рівень  розвитку галузей соціальної інфраструктури значно відстає від сучасних вимог  суспільства. Матеріальна база галузей  цього комплексу становить лише 48—50 відсотків нормативного рівня. Понад 7 млн жителів України стоять у черзі на одержання житла. У складному становищі перебуває медичне обслуговування населення, скоротилась середня тривалість життя, зменшилася народжуваність, поглиблюються процеси депопуляції населення країни.

     Рівень  освіти значно відстає від освітнього потенціалу розвинених країн, значна кількість  структур культури і мистецтв узагалі  втратили попередні масштаби діяльності й творчості. Знижується інтелектуальний потенціал суспільства.

     Держава має створювати сприятливі умови  розвитку галузей соціальної сфери, виходячи з таких принципів:

     - забезпечення державної підтримки розвитку галузей соціальної інфраструктури на рівні, що дає можливість населенню одержувати послуги в обсягах, які гарантують нормальні умови життєдіяльності;

     -    максимального залучення недержавних коштів на утримання і розвиток установ соціально-культурного призначення;

      -   комерціалізації соціальної інфраструктури, діяльності її установ, яка має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдасть шкоди суспільству.

     Особливості розвитку комунального господарства зумовлюються специфікою цього об'єкта, що пов'язана  із загальнодоступним і загальноекономічним  характером споживання його продукції, а звідси — з фінансуванням переважно за рахунок бюджету. Стосовно цієї галузі важливо забезпечити економне витрачання в житлово-комунальному господарстві питної води, електро- і теплоенергії, газу тощо; випереджаючий розвиток комунального господарства в сільській місцевості; розвиток міського пасажирського електротранспорту та санітарної очистки населених пунктів; поетапний перехід на бездотаційну роботу підприємств і установ житлово-комунального господарства.

     Основні напрями розвитку торгівлі полягають у сприянні створенню регіональної структури торгівлі та громадського харчування, формуванні структури роздрібного товарообороту, яка б забезпечила максимальне наближення фактичного споживання до раціональних норм з непродовольчих товарів та фізіологічних норм з продуктів харчування. Ефективність Цих перетворень, у свою чергу, залежить від реформування власності на підприємствах роздрібної й оптової торгівлі та громадського харчування.

     Розвиток  побутового обслуговування має здійснюватися з урахуванням постійного скорочення фізичних обсягів побутових послуг через неспроможність населення їх оплачувати. Це передбачає необхідність розробки відповідних програм щодо забезпечення підприємств служби побуту обладнанням з метою створення розгалуженої мережі малопотужних підприємств, які формували б завершену інфраструктуру в кожному мікрорайоні, місті, селі, а також щодо запровадження необхідних економічних стимулів для розвитку побутового обслуговування на селі.

     Для вирішення цієї проблеми державна підтримка розвитку побутового обслуговування на селі має здійснюватися в такий спосіб: прирівнювання підприємств служби побуту при оплаті електроенергії до сільськогосподарських споживачів; зниження чи звільнення від податку на добавлену вартість, на прибуток соціально необхідних видів послуг; зменшення ставок орендної плати. Оскільки ці підприємства є комунальною власністю і всі платежі вносяться до місцевих бюджетів, регулювати ці питання повинні місцеві органи влади.

     Розвиток  освіти і культури має забезпечити досягнення показників освітнього рівня населення розвинених країн, а в найближчий час — задовольняти потреби галузей суспільного господарства у кваліфікованих працівниках та спеціалістах відповідно до структурної переорієнтації.

     Основними джерелами фінансування освіти та культури залишаються кошти державного та місцевих бюджетів. Поряд з цим мають створюватися умови для подальшого залучення до сфери освіти та культури додаткових недержавних джерел фінансування.

      Роль  соціального комплексу у суспільному розвитку визначається двома головними функціями:

      - Перша полягає в тому, що завдяки його функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширеного відтворення робочої сили;

      - Друга — в тому, що заклади  і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства.

   До основних функцій галузевого складу елементів соціальної інфраструктури належать:

• розподіл та обмін (мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, підприємств громадського харчування, заклади кредитної та страхової системи);
• надання споживчих послуг (житлово-комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок);
• охорона здоров’я (заклади медичного, санаторно-курортного обслуговування, фізкультури і спорту, соціального забезпечення населення);
• формування громадської свідомості та наукового світогляду (мережа культурно-освітніх закладів, мистецтва і релігії);
• управління та охорона громадського порядку (органи державного управління, громадські організації, органи громадського порядку).

   Від соціальних умов залежать розвиток та ефективність сільськогосподарського виробництва та відродження села взагалі. Проте нині більшість сільських поселень не в змозі надати селянам необхідний  асортимент соціальних послуг. Через відсутність значної кількості об’єктів соціальної інфраструктури на селі переважна частина сільських жителів змушена одержувати їх за межами місця постійного проживання. Тому доступність соціальних послуг для кожного сільського жителя є одним з визначальних показників соціальної характеристики населених пунктів та сільських територій. На цей показник впливають насамперед густота і людність населених пунктів, рівень забезпеченості об’єктами соціальної інфраструктури, їх потужність, розвиток транспорту та зв'язку та ін. 

1.2 Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури

     Соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі характеризується певною розробкою методологічних підходів до дослідження соціальної інфраструктури. У роботі визначено закономірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунті накопиченого досвіду визначити ряд зв’язків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі негативні процеси. Необхідно зробити акцент на тому, що методологія не дає відповіді на вирішення конкретних питань, а тільки формує систему понять і уявлень про дійсність. Проведення досліджень, що стосуються питань розвитку соціальної інфраструктури, безперечно, вимагає різноманітних прийомів і методів економічного аналізу.

     Процес дослідження соціальної інфраструктури умовно можна поділити на чотири етапи :

     На першому етапі дослідження потрібно ознайомитися із станом досліджуваної проблеми, визначити об’єкт та предмет дослідження, що пов’язаний в першу чергу з ознайомленням із понятійним апаратом та аналізом методичних підходів. Встановити роль та значення соціальної інфраструктури в період трансформації економіки країни; розглянути основні зв’язки між різними видами інфраструктури (виробничою, ринковою та ін.), що впливають на розвиток та розміщення її основних об’єктів. Сформувати вимоги сучасного суспільства до рівня розвитку та якості і кількості послуг, що надаються соціальною інфраструктурою країни та певних її регіонів. Наступною складовою цього етапу повинен стати вибір підходів (з якої позиції буде розглядатись об’єкт), напрямів і методів дослідження. Виявлення основних закономірностей розвитку та розміщення соціальної інфраструктури, факторів і принципів, що впливають на її розвиток і розміщення.

     Другий етап складається з проведення аналізу рівня розвитку соціальної інфраструктури та дослідження впливу різноманітних чинників на її розвиток та розміщення. Основою другого етапу є аналіз сучасного стану соціальної інфраструктури, визначення основних тенденцій у розвитку ЖКГ, освіти, культури тощо; встановлення спектру проблем, що перешкоджають розвитку соціальної інфраструктури як на державному, так і на регіональних рівнях; характеристика сфер соціальної інфраструктури та розподіл регіонів за рівнями забезпеченості її об’єктами.

     Третій етап полягає у виявленні тенденцій розвитку соціальної інфраструктури та напрямів удосконалення її розвитку та розміщення; аналізу основних засад державного регулювання розвитку та механізму вдосконалення територіальної організації соціальної інфраструктури.

     Четвертий етап базується на визначенні перспектив розвитку соціальної інфраструктури та розробці прогнозів, на основі яких розробляються соціально-економічні програми розвитку.

     Високорозвинена соціальна інфраструктура є необхідною передумовою, рушійним фактором покращення рівня життя населення, піднесення соціально-економічного розвитку та створення соціально спрямованої економіки.

     В умовах ринкових перетворень перед  наукою та економікою держави стоять задачі пошуку конкретних шляхів і засобів підвищення ефективності суспільного виробництва, розробки варіантів економічного розвитку, що дозволяють з якнайменшими витратами добитися ефективного рішення соціально-економічних задач.

     Аналіз  питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об’єктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як об’єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком. Слід зазначити, що об’єктивні реалії України вимагають серйозних змін в системі існуючих поглядів на соціальну інфраструктуру.

     Підвищення  ефективності промислового виробництва  – не єдина мета розвитку галузей  соціальної інфраструктури, при цьому  розв’язуються і важливі соціальні  задачі. Так, плануючи розвиток соціальної інфраструктури, повинно прагнути оптимального поєднання інтересів виробництва і працівників з погляду забезпечення останніх послугами соціальної інфраструктури.

     Дія галузей соціальної інфраструктури на ефективність промислового виробництва  здійснюється вдосконаленням процесу відтворення трудових ресурсів за такими напрямами, як зниження втрат сукупного робочого часу і підвищення продуктивності праці.

     Найважливішою проблемою вивчення впливу галузей  соціальної інфраструктури на ефективність вітчизняного виробництва є взаємозв’язок дії цих галузей на підвищення продуктивності праці працівників промислових підприємств.

     Подальший розвиток і вдосконалення галузей  соціальної інфраструктури є важливішою умовою нарощування економічного і  соціального потенціалу суспільства.

     До  числа найважливіших галузей  соціальної інфраструктури відноситься  житлово-комунальне господарство, що визначає певною мірою рівень добробуту працівників.

     Важливою  сферою соціальної інфраструктури є  транспортне обслуговування населення. В даний час розвиток і вдосконалення транспортного обслуговування населення стає найважливішою соціально-економічною проблемою, від рішення якої залежить як рівень життя працівників, так і пов’язана з ним ефективність виробництва і якість роботи.

     Разом з розглянутими галузями соціальної інфраструктури, ефективне функціонування яких припускає дію з боку виробництва, існує і ряд інших. Наприклад, важливою складовою частиною соціальної інфраструктури є побутове обслуговування на виробництві.

     Чималі  резерви підвищення ефективності виробництва містить така галузь як фізична культура і спорт.

     Аналіз  соціальної інфраструктури показав, що в даний час технології, за допомогою  яких можна оцінити поточний стан і виробляти ефективні і результативні  стратегії майбутнього розвитку соціальної інфраструктури, зазначають значних змін. У зв’язку з цим різко постає питання про вибір інструментарію оцінки соціальної інфраструктури, який дозволить оперативно визначити можливості і слабкості, знаходити приховані резерви в цілях підвищення ефективності її функціонування.

     Підвищення  якості життєдіяльності населення  України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей  соціального розвитку з орієнтацією  на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.

     Досвід  розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні  перетворення та активна державна соціальна  політика повинні характеризуватися  високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи - узгоджуватися  із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.

     Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової - робочої сили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі. 

     1.3 Об’єкти соціальної інфраструктури України

     Об’єкти соціальної інфраструктури розосереджені по всій території країни. Саме тому категорія “соціальна інфраструктура” набула найбільшого поширення в регіональній економіці. Для повного відтворення робочої сили, забезпечення добробуту населення, його всебічного розвитку необхідно створити належні умови. Це одна з вимог принципу соціальної справедливості. Кінцева мета регіональної соціальної інфраструктури - досягнення повного й однакового ступеня задоволення особистих потребнаселення незалежно від того, в якому регіоні воно проживає.

     Об’єкти соціальної інфраструктури покликані  обслуговувати людину,

забезпечуючи  її матеріальні та духовні потреби, вважають Алимов А.Н.,Кочерга А.І., Богаєнко В.А., так як людина має бути забезпечена всім необхідним для свого фізичного та духовного розвитку. На їх думку, складові соціальної інфраструктури забезпечують процес реалізації суспільних та особистих потреб населення шляхом надання різноманітних послуг і особливістю розвитку цих складових є їх тісний взаємозв’язок з процесом відтворення трудових ресурсів. Ця категорія розглядається як сукупність

об’єктів  торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, житлово-комунального господарства, транспорту, зв’язку, кредитування і державного страхування населення, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, соціального забезпечення, освіти, охорони навколишнього середовища, мистецтва, об’єктів побутового призначення на виробництві, діяльність яких спрямована на задоволення особистих потреб, забезпечення життєдіяльності, інтелектуального розвитку.

     Всі об’єкти, які створюють загальні умови для ефективної трудової діяльності людини та гармонійного розвитку особистості Ж.Т. Тощенко відносить до соціальної інфраструктури. В дослідженні Тощенко Ж.Т. відмічено, що окремі науковці цієї проблеми ототожнюють соціальну інфраструктуру з соціально-побутовою, під якою розуміють комплекс споруд, підприємств та установ, що забезпечують на певній території необхідні матеріальні та культурно-побутові умови для розміщення та нормального проживання населення.

     Розділ  ІІ. Аналіз статистичних даних

1.1  Соціально-економічне становище України за січень 2010 року 

Повідомлення  Державного комітету статистики України

Промисловість

     У січні 2010р. порівняно з відповідним  місяцем попереднього року обсяги промислового виробництва збільшились на 11,8%. Приріст продукції одержано у  більшості основних видів промислової діяльності.

     У добувній промисловості індекс продукції за січень 2010р. становив 106,5%, у тому числі на підприємствах із добування металевих руд – 137,5%, вугілля і торфу – 94,3%, вуглеводнів – 90,9%. У січні 2010р. видобуто 1,7 млрд.м³ природного газу, 223 тис.т сирої нафти та вироблено (видобуто) 4,4 млн.т готового вугілля, 6,5 млн.т руди та концентратів залізних неагломерованих.