Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Соціальна політика як функцiя державного управлiння

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ФУНКЦІЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПЛАН

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Сутність соціальної політики

1.2 Принципи соціальної політики держави

1.3 Соціальна політика формування здорового способу життя

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ЙОГО СПІВВДНОШЕННЯ З ВИКОНАВЧОЮ ВЛАДОЮ

2.1 Поняття, сутність і принципи державного управління

2.2 Механізм і апарат державного управління

2.3 Органи виконавчої влади як “елемент” системи державного упраління

РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ

4.1 Оцінка сучасної суспільної ситуації

4.2 Соціальна українська держава на сучасному етапі

ЗМІСТ

ПЛАН______________________________________________________________1

ЗМІСТ_____________________________________________________________ 2

ВСТУП___________________________________________________________3-4

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Сутність соціальної політики________________________________5-8

1.2 Принципи соціальної політики держави______________________ 9-12

1.3 Соціальна політика формування здорового способу життя______13-14

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ЙОГО СПІВВДНОШЕННЯ З ВИКОНАВЧОЮ ВЛАДОЮ

2.1 Поняття, сутність і принципи державного управління_________15-18

2.2 Механізм і апарат державного управління__________________ 19-22

2.3 Органи виконавчої влади як “елемент” системи державного управління______________________________________________________ 23-24

РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В РЕАЛІЦАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ_____________________________________________________ 25-26

РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ

4.1 Оцінка сучасної суспільної ситуації________________________27-29

4.2 Соціальна українська держава на сучасному етапі____________30-32

ВИСНОВОК_______________________________________________________33

ЛІТЕРАТУРА______________________________________________________34

ВСТУП

Обрана мною тема „ Соціальна політика як функція державного управління” є досить актуальною. Становлення нової економічної системи, що ґрунтується на ринкових відносинах, безпосередньо пов’язане з реформуванням існуючої соціальної політики. Для створення системи матеріального забезпечення та її функціонування необхідні макроекономічні передумови, які б охоплювали всіх членів суспільства. У цьому плані особливий інтерес викликає соціальна політика як її складова частина. Такий інтерес викликаний головним чином тим, що соціальна політика спрямована на керування суспільством, прагненням її направити розвиток соціуму в певне річище. У цьому плані перед дослідниками постають дві співзалежних проблеми. З одного боку, вони намагаються виявити нові об'єктивні закони розвитку суспільства, з іншого - виявити закономірності в управлінні людиною цим суспільством. Створення таких умов — важлива складова державного регулювання соціальної політики. Державне управління — надзвичайно важлива сфера реалізації державної влади. За своїм змістом воно органічно поєднано з виконавчої гілкою державної влади. Сьогодні вихід нашого суспільства із системної кризи потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління. Досягти такого становища неможливо без широкого використання наукових підходів до реформування всіх основних інститутів державного управління. Саме цього бракує нині в ході підготовки і проведення в Україні радикальної адміністративної реформи.

В роботі особливу увагу приділяю реалізації активної соціальної політики та інфраструктури на рівні держави та галузей. Широко використовую нормативні акти органів державної влади та управління з проблем державного регулювання економіки та соціального розвитку, щоб з’ясувати суть та зміст соціальної політики, комплексно розглянути проблеми складних соціальних систем, до яких належить державне управління, методи державного впливу на соціальну спрямованість ринкових перетворень, механізми розробки і впровадження соціальних нормативів і програм соціального захисту населення і на цій основі сформувати практичні навики і вміння аналізувати, узагальнювати і моделювати складові елементи і напрями розвитку соціальної політики.

Соціальна політика є складною системою яка включає в себе такі підсистеми: органи управління, нормативно-правову базу, науково-дослідні установи, освітні заклади, служби профорієнтації та зайнятості, управління праці та соціального захисту населення, процедури управління, програми та організаційні заходи їх реалізації, матеріально-технічну базу, відповідні комп’ютерні технології, інформаційне забезпечення тощо. Отже, метою курсової роботи є – дослідження структури соціальної політики, сутності державного управління, її владних структур та органів, способи впливу на них з боку суспільства, їх взаємозв’язок. Відповідно до поставленої мети, завданнями цієї роботи будуть наступні:

- сутність соціальної політики; - принципи соціальної політики держави; -соціальна політика формування здорового способу життя; - поняття, сутність і принципи державного управління; - механізм і апарат державного управління; - органи виконавчої влади як “елемент” системи державного управління; - оцінка сучасної суспільної ситуації; - соціальна українська держава на сучасному етапі.

Для написання курсової роботи я використовувала праці вітчизняних вчених. Для різностороннього викладу думок вчених були використані, підручники та періодичні видання. Структура курсової роботи має логічне завершення та складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Політика виражає докорінні інтереси різних соціальних спільностей, партій, держав і цілі, якими вони керуються. У всіх сферах, де здійснюється політика, вона має багато форм вияву. Теорія виділяє дві великі, тісно пов’язані одна з одною сфери політики — внутрішню та зовнішню. Водночас багатоманітність реального життя дає змогу і навіть зобов’язує виділяти у внутрішній і зовнішній політиці більш вузькі, але дуже важливі сфери, такі як: економічна, соціальна, національна, політика розвитку народовладдя, культурна політика тощо. Соціальною основою громадянського суспільства виступає суспільство з динамічною соціальною структурою, яка весь час розвивається та вдосконалюється. [4, 9]

Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави. Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п’ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України. Конституція України є основою правової системи нашої держави. Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом, залишається, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливость, свободу та добробут.

Конституція України визнала людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладдя. За Конститйцією України (ст. 21) усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Кожна людина і громадянин має право на життя (ст.. 27), на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), працю (ст. 43), право на соціальний захист, (ст. 46), на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на освіту (ст. 53) тощо. [9]

Одним з найважливіших соціально-політичних принципів є демократизм. Вже у ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. [9] Природно, що визначальна риса держави зводиться у найважливіший принцип її управлінської діяльності.

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів. (Скак148

У демократичному суспільстві державна влада набуває форми народовладдя. її першочерговими завданнями стають: втілення свободи і справедливості у відносинах учасників суспільного життя; захист та охорона прав і законних інтересів особи та родини (сім'ї); функціонування державних органів на основі права; реалізація повноважень держави не лише через примус, а й через силу громадської думки; забезпечення рівних для всіх можливостей у сферах життєдіяльності людей, на базі принципів соціальної справедливості, гуманізму і загального блага. [3, 23]

Демократичний соціалізм становить собою міжнародний рух за свободу, справедливість, солідарність.

Свобода- це право на самостiйний розвиток особистості, звiльнення вiд принизливої для людської гiдностi залежностi вiд iнших. Свобода вимагає захисту вiд гноблення, вiд порушень прав особи.

Соціальна справедливість - це однакова свобода для всіх. Перш за все це означає рiвнiсть прав i рiвнiсть всiх перед законом.

Солідарність- це розумiння того, що ми необхiднi один одному, що кожнiй людинi потрiбнi повага, пiдтримка та допомога iнших. Солiдарнiсть є природним проявом людяностi. Вона передбачає готовнiсть людей пiдтримати один одного, захистити права iнших, боротися з несправедливiстю i порушеннями свободи, де б вони не вiдбувались. Тiльки у взаємодiї, а не у ворожнечi мiж людьми, можна досягти добробуту.

Соціальна політика — це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення. [7, 27]

Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини. Соціальна політика має завдання по розробці заходів щодо збереження та укріплення існуючого суспільного устрою, або заміни його новим (прогресивним або регресивним).

Об’єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей. Соціальна політика виявляється в управлінні, регулюванні соціальних процесів. Соціальне управління і регулювання є основним механізмом, інструментом реалізації соціальної політики. [14, 6]

До суб’єктів соціальної політики належить людина, держава, суспільство, соціальні спільності та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, фонди, принципово нові для українського суспільства суб’єкти, зокрема соціального захисту (підприємці, роботодавці), і суб’єкти, що здійснюють у різноманітних формах як у межах інституціональних структур, так і на громадянських самодіяльних засадах. [14, 10] Соціальне буття, соціальні відносини функціонують на основі органічної єдності об’єктивного і суб’єктивного, свідомої цілеспрямованої управлінською діяльності. [14, 9]

Соціальна політика реалізується як через державні «одномоментні» рішення — соціальні заходи, так і через соціальні програми. Соціальна програма є системою заходів, спрямованих на вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми. У соціальній програмі визначаються необхідні параметри та нормативи, що регулюють різноманітні явища соціального життя в суспільстві: кваліфікація ситуації, загальне рішення, етапи вирішення конкретних завдань, заходи й способи реалізації кожного етапу. Нерідко для формування соціальних програм застосовується так зване дерево цілей, що уможливлює системний виклад процесу просування від етапу до етапу реалізації програми. [4, 175] Соціальна політика у суспільстві втілюється через соціальні програми, кінцевою метою яких є задоволення соціальних потреб на більшому чи меншому рівні. Для розробки соціальних програм і оцінки їх виконання потрібні соціальні нормативи і державні соціальні стандарти.

Процес стандартизації соціальної політики базується на визначенні «соціального стандарту» і «соціальної гарантії» згідно із Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (листопад 2000 р).

Основними цілями процесу соціальної стандартизації є

1) забезпечення в повному обсязі рівнодоступних і якісних соціальних послуг для різних категорій населення відповідно до досягнень науки, практичного вітчизняного і закордонного досвіду;

2) забезпечення взаємозв’язку систем стандартизації, сертифікації, ліцензування і контролю якості у сфері соціального обслуговування населення;

3) використання соціальних стандартів при формуванні бюджетів різних рівнів і аналізу щодо їх виконання. [7, 83]

Основою формування системи соціальних стандартів і державних соціальних гарантій є Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який містить концептуальні поняття і терміни у такому значенні:

- державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

- державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

- прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих;

- нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат із бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів;

- соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Соціальні потреби і відповідні соціальні нормативи в Україні класифікують за рядом ознак зокрема: за характером задоволення соціальних потреб, за рівнем задоволення соціальних потреб, за рівнем розповсюдження та дії соціальних потреб. Соціальні стандарти відбивають характер і рівень задоволення сукупності соціальних потреб населення. Соціальні нормативи і соціальні стандарти пов’язані з процесами соціального управління і використовуються у розробці основ соціальної політики. [7, 80]

ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини — жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації та ін. [4, 181]

Мета соціальної політики полягає у створені умов для формування, розвитку та оптимального функцюювання соціальних відносин, всебічного розкриття самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання а суспільстві соціальної злагоди стабільності та соціальної цілісності, само відтвореного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу. Нині мета соціальної політики полягає в розв’ язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини як основного суб’ єкта соціального розвитку. [14, 7] У рамках соціальної політики існує конкретна мета — надання особливого захисту й допомоги бідним і слабозахищеним групам населення. [7, 4]

Завдання соціальної політики — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод. [7, 27] Що ж до конкретних завдань соціальної політики, то основними з них в українському суспільстві на етапі його трансформації є створення умов для реалізації соціального потенціалу людини; сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин; перетворення соціальних чинників на одну з домінант економічного зростання; розвиток соціально-трудових відносин; реформування системи соціального захисту; соціального страхування і пенсійного забезпечення; посилення адресної підтримки соціально незахищених верст населення; реформування ринку праці та зайнятості населення; забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили; реформування системи охорони здоров я; здійснення активної демографічної політики. [5, 7] Основними завданнями у проведенні соціальної політики є захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім’ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров’я людей та довкілля переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації. [7, 31]

Метою і завданням політики соціального добробуту є поліпшення життя людей шляхом піднесення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави(Яг20).

Ключовим принципом у реалізації соціальної політики виступає забезпечення соціальної справедливості.

Соціальна справедливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин. Соціальна справедливість — це і узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, і один з основних загальнолюдських соціальних ідеалів, конкретне розуміння і зміст якого змінювалося протягом історії. [7, 24] Соціальна справедливість вимагає від держави і права забезпечення не класового або групового мотивів нав'язування всьому суспільству волі певного класу чи певної соціальної групи, а здійснення загальносуспільних інтересів, гарантування всім громадянам гідного існування, всебічної підтримки чесної праці, морального та фізичного здоров'я населення та збереження навколишнього природного середовища. [3, 24]

При визначенні соціальну справедливість найчастіше співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється як міра рівності й нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у стані життя різних суспільних груп. Механізми такого розподілу по-різному бачаться прихильникам багатьох політичних доктрин. [7, 41]

Стратегічними цілями соціальної політики на державному рівні є:

- досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей; - забезпечення повної продуктивності зайнятості населення, піднесення якості і конкурентоспроможності робочої сили; - гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров’я, житло; - переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім’ї; - забезпечення соціальної підтримки найвразливіших верств населення; - вплив на демографічну ситуацію в напрямі зростання народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя; - значне поліпшення соціальної інфраструктури.

Основні напрями соціальної політики як на держаному, так і регіональному рівнях є складовою частиною ідеології держав-
ного будівництва, яка націлена на забезпечення прав і свобод людини, інтеграцію суспільства навколо національної ідеї, відтворення соціальних цінностей, соціальне партнерство, розвиток демократичних інститутів, самоврядування в суспільстві, формування державної стратегії для зупинення тенденції моральної та духовної деградації суспільства. [18, 20]

В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини — жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації та ін. [4, 181]

Виходячи з цього, можна виділити основні напрямки соціальної політики в Україні: - підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності; - надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу; - проведення грунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи; - надання адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній формах; - сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню; - запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури; - широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства; - проведення активної екологічної політики. [18, 256]

Важливими принципами в соціальній політиці є:

Перший принцип. Держава створює умови, за яких кожен працездатний громадянин самозабезпечується при солідарній підтримці суспільства. Держава повинна гарантувати людям таку життєдіяльність, за якої їхній добробут має залежати тільки від їхньої праці, розумових здібностей, свідомого ставлення до своєї свободи і своєї відповідальності. [18, 21]

Другий принцип. Держава і суспільство допомагають хворим
і непрацездатним на рівні, що відповідає економічним здобуткам та досягненням країни. Соціальна допомога має бути тимчасовою і розглядатись як побічний засіб, бо її організація обтяжлива для держави: вона вимагає створення розподільчого апарату, формування статистичної бази, законодавчих актів на забезпечення допомоги.

Третій принцип. Провідним напрямом соціальної підтримки і захисту населення має бути соціальне страхування. Кожен член суспільства має страхуватися і платити страхові внески, що є умовою дальшого отримання благ, які надасть йому суспільство в скрутних ситуаціях. Держава повинна прийняти добрі закони про обов’язкове страхування громадян по хворобі, нещасних випадках та втраті роботи. [18, 22](

Четвертий принцип. Державні структури мають спрямовувати свої зусилля і на подолання безробіття. Хоча цю важливу для суспільства й кожного громадянина проблему мають розв’язувати передусім підприємства і профспілки згідно з тарифними угодами. [18, 23]

П’ятий принцип. Держава повинна створювати можливості для залучення громадян до участі в суспільному житті, зокрема, у створенні різних рухів, у формуванні страхових фондів, у започаткуванні діяльності кредитних спілок тощо. [18, 24]

Крім того, постійним прагненням соціальної політики є досягнення всіх соціальних цілей та сприяння й посилення соціальної солідарності та загального добробуту населення в цілому. Два основні принципи цього намагання — зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації у неповноцінних групах населення. [7, 40] СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Існує цілісна соціальна політика, що охоплює і вузький, і щирокий її зміст. Соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини – з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку. [14, 6] Соціальна політика за своєю суттю повинна бути спрямована на побудову держави загального добробуту.

Держава загального добробуту» — широке поняття, і сутність його полягає в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати повний добробут населення. До сфери діяльності згаданої держави входять такі соціальні сфери, як охорона здоров’я, освіта, соціальні служби і розгалужені програми соціального страхування, а також політика, що сприяє повній зайнятості чи допомагає найменш захищеним працівникам. [7, 38]

Принципові положення і напрями розбудови здорової соціальної політики у будь-якій країні, що прагне досягти кращих світових зразків, повинні узгоджуватися із сучасними загальновизнаними поглядами і вимогами світової спільноти щодо формування здорового способу життя. Такі положення в основному викладені в Оттавській Хартії 1986 року і особливо розгорнуті в Аделаїдських рекомендаціях 1988 року, які були прийняті Другою міжнародною конференцією з пропаганди здорового способу життя, котра власне й була присвячена проблемі розбудови здорової політики. Конференція визначила, що формування в суспільстві сприятливої для здоров`я політики є першим з п`яти найважливіших комплексів (груп) заходів щодо формування здорового способу життя, оскільки саме здорова політика визначає суспільну атмосферу, в якій можуть бути ефективними чотири інші групи заходів (створення сприятливих середовищ, навчання персональним навичкам, підсилення активності громад, переорієнтація служб охорони здоров`я). [11]

Політика формування здорового способу життя широко використовує засіб поєднання різноманітних взаємодоповнюючих підходів до спільних заходів і скоординованих дій будь-яких державних чи недержавних структур і організацій. Виходячи з особливостей ситуації, така політика застосовує законодавчі і фіскальні заходи, оподаткування та організаційні зміни в інтересах здоров`я. Доцільним компонентом політики формування здорового способу життя є виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх усунення.
Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень, сприятливих для здоров`я людей. Адже здоровий політичний вибір часто-густо не буває найлегшим тому, що він, як правило, потребує компромісу поміж міркуваннями економічної вигоди і вигоди для здоров`я. У результаті політика формування здорового способу життя в широкому значенні веде до прибутків та справедливості, сприяє вирівнюванню умов та можливостей, створенню обставин, за яких постачання товарів та надання послуг відповідає інтересам здоров`я людей, середовище стає чистішим і приємнішим для життя. Фактично, політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм змістом.

Зрозуміло, що соціальна політика формування здорового способу життя є складовою частиною тієї соціальної політики взагалі, яка здійснюється в тий чи іншій країні. З огляду на це, визначитися розібратися в тих особливостях соціальної політики, що притаманні сучасній суспільно-політичній і економічній ситуації, що склалася в Україні в ході трансформаційного процесу останнього десятиліття. Тобто для того, щоб здоровий спосіб життя став нормою для більшості людей необхідні значні соціальні зміни, тобто зміни в соціальній політиці.

Загальновідомо, що наша країна переживає перехідний період, тобто реально в суспільстві одночасно існують дві соціальні політики - соціальна політика соціалізму і соціальна політика ринкової держави. Притому численні дослідження виявили, що ці складові політики хаотично змішані. [11]

Важливе призначення соціальної політики полягає в тому, щоб створювати й підтримувати позитивний соціальний клімат у суспільстві. Останній параметр має інтегральний характер і дає змогу визначити якісний стан суспільних відносин, психологічної атмосфери в соціальних спільностях і суспільстві в цілому. [4, 178] У здоровому суспільстві соціальна політика являє собою цілісну систему державної і суспільної діяльності. [7, 65]

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Держава — це політична організація суспільства, що забезпечує його єдність і цілісність, здійснює за допомогою апарату державної влади управління справами суспільства, реалізує суверенну публічну владу, що надає праву загальнообов’язкового значення, гарантує права і свободи людини і громадянина, законність і правопорядок. [5, 39] Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії розвитку обумовлюються економічними, політичними та соціальними умовами в суспільстві. Функції держави відносно суспільства — це основні напрями її діяльності, націлені на вирішення загальних справ суспільства. [5, 43]