Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Соціальна робота

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТЕДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ПРИЙОМНИХ СІМЕЙ

1.1 Поняття «прийомної сім’ї»………………………………………….…………..5

1.2 Вплив спадковості та соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім'ях …………………………………………………..8

1.3 Нормативно-правова база соціально-правового захисту прийомної сім'ї….14

Висновки до І розділу……………………………………………………………...17

РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ПРИЙОМНИХ СІМЕЙ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

2.1 Соціально - педагогічна модель «ведення випадку»………………………...18

2.2 Оцінка потреб дитини та прийомної сім'ї…………………………………….29

2.3 Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомних сімей…………………………………………………………………………………35

Висновки до ІІ розділу……………………………………………………………..40

Загальні висновки…………………………………………………………………..41

Список використаних джерел……………………………………………………..44

Додатки……………………………………………………………………………...46

Вступ

Актуальність дослідження. На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

В останні десять років в нашій державі вдвічі збільшилася кількість таких дітей. Переважна більшість їх влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ях, станом здоров'я, розвитком інтелекту й особистості в цілому, що підтверджено спеціальними психологічними дослідженнями .

Дитина в державних закладах отримує комплекс освітніх, медичних, соціальних послуг, але спостерігаються значні відхилення у процесі її соціалізації, які проявляються у відсутності навичок самостійного життя, невмінні самостійно будувати стосунки у сім'ї та відкритому колективі.

Вивчення проблем влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.

Діти повинні зростати в сім'ях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім'я.

В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий - усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу.

Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилася без піклування батьків. дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки , формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні розпочато роботу по створенню інституту прийомної сім'ї.

Під час перебування дитини у прийомній сім'ї держава не тільки фінансує, а й контролює утримання і виховання дитини, надає допомогу у її розвитку, соціалізації, організовує соціальний супровід сім'ї та дитини.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г.М.Бевз, А.Й.Капська, С. Мещерякова, І.В.Пєша , І.М.Трубавіна, Н.М.Комарова та інші.

Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки, необхідність розгляду комплексного підходу до соціального виховання, визначено тему нашого дослідження: «Соціальний супровід прийомних сімей».

Об'єкт дослідження – прийомна сімя.

Предмет дослідження – технологія соціального супроводу прийомної сім’ї.

Мета дослідження – дослідити етапи соціального супроводу прийомних сімей.

Завдання:

1. Проаналізувати поняття «прийомної сімї».

2. Визначити вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім'ях.

3. Проаналізувати нормативно-правову базу соціально-правового захисту прийомної сімї.

4. Проаналізувати соціально-педагогічну модель «веденя випадку»

5. Оцінити потреби дитини та прийомної сім'ї.

6.Обґрунтувати значення планування, реалізації, завершення соціального супроводження прийомних сімей.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТЕДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ПРИЙОМНИХ СІМЕЙ

1.1 Поняття «прийомної сім’ї»

Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.

Метою утворення прийомної сім'ї є забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом влаштування їх у сім'ї на виховання та спільне проживання.
Усиновлення, опіка та піклування над дітьми - перевірені часом форми сімейного виховання дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тоді як альтернативні форми, що набули розвитку останнім часом, - прийомна сім'я та дитячий будинок сімейного типу є новацією сімейного законодавства України.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» «прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання». Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (2002р.)[1].

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання професійно - технічних чи вищих навчальних закладів, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин(хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується у прийомну сім'ю на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя і розвитку.

Діти, уражені ВІЛ - інфекцію, можуть влаштовуватися на виховання і спільне проживання у прийомній сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я. Їх загальна кількість не повинна перевищувати трьох осіб. Влаштування в родині дітей з таким діагнозом потребує проходження прийомними батьками та спеціалістами, які здійснюють соціальний супровід, відповідної підготовки.

Особливістю прийомної сім'ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, є те що:

дитина, яка виховується в прийомній сім'ї, не позбавляється статусу дитини - сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги передбачені законодавством для таких категорій дітей;
кандидати в прийомні батьки обов'язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов'язаних із приходом в сім'ю нового вихованця, опанування соціального статусу - вихователя прийомної дитини;
прийомні батьки у вирішені проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім'ї;
Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім'єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;
утримання прийомної дитини в сім'ї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;
сім'я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов'язки обох сторін[8].

У прийомну сім'ю може бути влаштовано від однієї дитини до чотирьох прийомних дітей. Між батьками і прийомними дітьми сімейних правовідносин не виникає. За вихованцями зберігається статус дитини - сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження раніше призначених аліментів, пенсій, інших виплат державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.

Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім'ї законодавством не передбачено. Однією з умов улаштування прийомної дитини є можливість виділити їй індивідуальне місце проживання в прийомній родині.

На прийомних дітей щомісячно виділяється державна соціальна допомога, що становить два прожиткові мінімуми для дітей відповідного віку.

Призначення і виплата соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюється управліннями праці та соціального забезпечення населення за місцем проживання дитини. У разі затвердження нового рівня прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги та грошового забезпечення перераховується без додаткового звернення батьків. Грошове утримання і соціальна допомога на дітей у прийомній сім'ї перераховується на особистий рахунок одного з прийомних батьків, відкритий в установі банку за місцем проживання.

Проаналізувавши поняття «прийомна сім’я», можемо розглянути питання про вплив соціального середовища і генів на особистість дитини, яку взяли на виховання до прийомної сім'ї.

1.2. Вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім'ях

Відомо, що на формування особистості впливають спадковість та соціальне середовище. Тому одне з перших і основних питань, яке виникає у прийомних батьків: як генетична спадковість впливатиме на розвиток дитини?

Навіть при однаковому вихованні діти будуть відрізнятися один від одного в силу своїх спадкових особливостей. Однак, кінцевий результат не визначається генами. Відомо, що діти, усиновлені в благополучні сім'ї, за рівнем інтелектуального розвитку виявляються близькими до своїх прийомних батьків і можуть значно перевершити біологічних.

Несприятлива спадковість не визначає майбутнє дитини. Так за даними одного з датських досліджень, із хлопчиків, біологічні батьки яких були злочинцями, в подальшому порушили закон 14 %, інші 86 % не вчинили протиправних дій [5].

Крім того, виявляється, що на дітей з несприятливою спадковістю прийомна родина справляє досить сильний вплив, який може бути як позитивним, так і негативним. Результати зарубіжних досліджень (на жаль, вітчизняні дослідження з даної тематики відсутні) показують, що рівень злочинності серед прийомних дітей був вищим, ніж у суспільстві в середньому, але він був майже в два рази меншим, ніж у їх біологічних батьків. На думку вчених, це свідчить про те, що сприятлива ситуація в прийомній сім'ї знижує ризик кримінальної поведінки у дітей з обтяженою спадковістю.

Але в деяких випадках сімейне середовище може посилити ризик кримінальної поведінки. Діти, в яких і прийомні і біологічні батьки були засуджені, здійснювали злочин частіше за них. Це свідчить про те, що існують генотипи, що мають підвищену чутливість до несприятливих аспектів сімейного середовища.

Кримінальну поведінку прийомних дітей вивчали й шведські вчені. Вони спочатку не знайшли навіть слабкого зв'язку між засудженням дітей, вихованих прийомними батьками, і поведінкою їх біологічних батьків. Серед шведів злочини були наслідком зловживання алкоголем. Коли вчені виключили з аналізу цей вид злочину, вони помітили слабкий позитивний зв'язок між наявністю засудження у потомків і їх біологічних батьків. При цьому злочини в обох поколіннях виявилися не тяжкими. В основному це були крадіжки і шахрайство [8].

Підтвердилась і чутливість дітей з спадковою обтяженістю до особливостей прийомної сім'ї. Максимально сприятливе сімейне середовище «нейтралізувало» ефект генетичного тягаря. З іншої сторони, найбільш високий ризик порушити закон спостерігався у таких дітей з несприятливою спадковістю, прийомна родина яких мала низький соціально-економічний статус.

Результати дослідження свідчили, що в розвиток даного розладу роблять внесок три фактори:

Судимість когось з біологічних батьків (генетичних);
Пияцтво або асоціальна поведінка одного з членів прийомної сім'ї (середовищний);
Поміщення дитини з несприятливою спадковістю в сім'ю, що має низький соціально - економічний статус (генотип - середовищна взаємодія).

Очевидно, що у людини гени не запускають конкретну поведінку подібно до того, як це буває з деякими інстинктивними діями у тварин. Зв'язок між ризиком злочинної поведінки і генами опосередкований психологічними особливостями. Причому на ризик кримінальної поведінки можуть впливати різні несприятливі поєднання психологічних властивостей, і кожна з цих властивостей знаходиться під контролем декількох чи навіть більшої кількості генів і різних факторів середовища.

Дітей алкоголіків часто називають групою множинного ризику. Приблизно у 1/5 з них спостерігаються різноманітні проблеми. Переважно, це непосидючість і невротичні розлади (тики, страхи тощо). Рідше спостерігаються труднощі у засвоєнні шкільної програми. Ці порушення не є проявами яких-небудь дефектів генетичного апарату і викликані несприятливими умовами, за яких матері виношують вагітність і вирощують малят. Дослідження прийомних дітей показують, що алкоголізм кровних батьків не збільшує ймовірність того, що в майбутньому дитина захворіє яким-небудь серйозним психічним розладом.

Ця закономірність простежуються тільки для нетяжких злочинів, тому не має підстав стверджувати, що ризик стати злочинцем пояснюється у прийомних дітей генетично зумовленим підвищенням агресивності чи жорстокості.

Дані досліджень підтверджують, що сприятливе сімейне середовище може нейтралізувати вроджені особливості, пов'язані з підвищенням ризику кримінальної поведінки, а несприятливі - посилити їх.

Часто прийомних батьків турбує, як спадковість впливатиме на здоров'я дитини.

Спадковими є хвороби, єдина причина яких - виникнення порушень в хромосомному наборі (хромосомні хвороби) або в якому-небудь гені (генні хвороби). Спадкові хвороби неоднакові за ступенем тяжкості і перебігом: як відомо, серед них багато тяжких, таких, що погано піддаються лікуванню, але думка про те , що ці хвороби невиліковні - помилкова. Вони, як правило, розпочинаються в ранньому віці, рідше - в дорослому і похилому віці. Це залежить від «програми» роботи кожного гена.

Іноді вважають, що спадкова хвороба - завжди сімейна, тобто має бути і у родичів хворого. Насправді дуже часто спадковою хворобою страждає лише один член сім'ї, а багато спадкових хвороб взагалі не сімейними. Абсолютно неправильним є уявлення про «загальну погану спадковість». Наявність будь - якої спадкової хвороби не підвищує ризик виникнення ризик виникнення іншої.

У цілому ризик генних та хромосомних хвороб для прийомних дітей у цілому не вищий, ніж для всіх інших.

Є група хвороб, що не належать до «чисто» спадкових (навіть якщо в сім'ї декілька хворих), хоч генетична схильність відіграє роль у виникненні цих хвороб. Їх називають «хвороби із спадковою схильністю» (гіпертонія, атеросклероз, астма, ракові пухлини, цукровий діабет, псоріаз, епілепсія, шизофренія і т. д.). Але окрім генетичних механізмів мають значення й інші причини, і це дуже важливо, оскільки на ці причини можна впливати (дієта, спосіб життя) і тим самим зменшувати ризик хвороби. Внесок спадковості неоднаковий - не лише при різних хворобах, але в різних сім'ях з однією і тією ж хворобою [12].

Таким чином, з приводу більшості хвороб, пов'язаних з генетикою, прийомні діти «не гірші» за інших. При необхідності за порадою чи конкретною допомогою прийомні батьки можуть звернутись до лікаря - генетика.

Як відомо, окрім спадковості на становлення особистості впливає соціальне середовище. Тому важливе значення для розвитку дитини мають умови її проживання та виховання її до того часу, як вона потрапила в прийомну сім'ю. Як правило, до влаштування в прийомну сім'ю діти перебувають в дитячих закладах інтернатного типу чи притулках.

Дітей, що виховуються в дитячих закладах інтернатного типу, можна розділити на дві групи: ті, які деякий період проживали у сім'ї, і ті, які ніколи не жили у сім'ї. Психологи стверджують, що інтернатні діти відрізняються за своєю поведінкою уже залежно від того, проживали вони в родині чи ні. Досвід проживання в сім'ї можуть мати ті вихованці дитячих закладів, які з різних причин втратили батьків.

Діти з соціально благополучних сімей зазвичай втрачають батьків в силу якихось трагічних обставин (батьки померли, перебувають у місцях позбавлення волі тощо). Такі діти мали досвід сімейної взаємодії, в них сформовані необхідні соціальні навички. Але вони пережили сильний стрес у результаті втрати батьків, що призводить до підвищеного почуття тривоги, неповноцінності, іноді - до психічних та емоційних відхилень. Тому їм так необхідна емоційна підтримка з боку дорослої людини, яка допомогла б повернути почуття захищеності. Такі діти не створюють особливих проблем для прийомних батьків.

Діти в неблагополучних сім'ях проживали в умовах, що загрожували їх нормальному розвитку та здоров'ю. Батьки зловживали алкоголем, наркотиками, займалися жебратством і т. п., не займалися вихованням власної дитини, за що були позбавлені батьківських прав. У таких дітей не рідко спостерігається психічна тривожність, нерозвиненість емоційно - вольових характеристик, педагогічна занедбаність, гострі хронічні захворювання. Незважаючи на ці проблеми, діти з неблагополучних сімей мають уявлення про сімейні стосунки, досвід спілкування з навколишнім світом. Це робить процес їхнього входження в прийомну сім'ю значно легшим, ніж в дітей, у яких такого досвіду немає.

Вихователі можуть любити дітей, доглядати за кожним індивідуально, але незважаючи на це, малюки не вчаться залежати від конкретної людини, яка б задовольняла всі їх потреби.

Прийомним батькам потрібно бути надзвичайно чуйними і належним чином підготуватися до цього потенційно можливого явища ще до того, як вони всиновлять дитину. Для батьків, що опинились в такій ситуації, буде корисною організація різноманітної розвиваючої ігрової діяльності, в якій беруть участь і малюк, і батьки. Фахівці пропонують батькам частіше гратися з дитиною в ладунки чи в хованки, співати йому пісні і розповідати дитячі віршики; гойдати і легенько підкидати його; обнімати і цілувати його, оточувати тривогою і ласкою - тобто робити те , чого малюк ніколи не отримував в дитячому будинку. Результати досліджень свідчать, що діти, які перебували в інтернатних закладах, мали більш невпевнену прихильність до батьків, ніж діти, що були усиновлені немовлятами. Вчені припускають, що це результат взаємодії таких факторів:

Прихильність між батьками та дітьми почала формуватися пізніше, ніж це відбувається зазвичай.
Малюки, що жили в дитячих будинкахта притулках, не були навчені поведінці яка б сприяла виникненню прихильності, наприклад, вони не вміли посміхатися, не знали навіть, що коли боляче, потрібно плакати - сильна занедбаність гальмувала природні реакції [11].

Звичайно, не всі проблеми відпадуть в той момент, коли дитина потрапить прийомну сім'ю, де в неї будуть люблячі батьки. Виховання прийомної дитини потребує тривалого часу і терпіння. Але вчені схильні робити оптимістичні прогнози.

1.3 Нормативно-правова база соціально-правового захисту прийомної сім'ї

Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» державне утримання дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними і грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності[2].

Відповідно до статті 4 Закону «Про забезпечення організаційно - правові умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» заходи соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантуються, забезпечуються й охороняються державою[2].

Згідно із законом «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» до прийомної сім'ї влаштовуються діти з державних закладів для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл - інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх. Законодавче обмеження можливості оформлення дитини із родини, в якій вона перебуває, не дає змоги безпосереднього розміщення в сім'ю дітей, які потребують термінового влаштування [2].

Щодо дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування, то обов'язок забезпечення їхнього розвитку й виховання бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні таких дітей Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено саме сімейне виховання.

Законодавчо визначені пріоритети сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківської опіки: згідно зі статтею 6 Закону України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу.

З метою забезпечення пріоритетності сімейного влаштування дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні створюються сімейні форми влаштування таких дітей: прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.

26.04.2002 р. прийнято Положення про прийомну сім'ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів № 565, яким, зокрема, встановлено, що метою утворення прийомної сім'ї є забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом улаштування їх у сім'ї на виховання та спільне проживання[3].