Соціальна робота з наркозалежною молоддю
ВСТУП
РОЗДІЛ I НАРКОМАНІЗАЦІЯ МОЛОДІ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА
1.1 Поняття «наркоманія»
1.2 Теорії, що пояснюють причини виникнення наркоманії
1.3 Наркоманія в контексті соціальних процесів
Висновки до I розділу
РОЗДІЛ II ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НАРКОЗАЛЕЖНОЮ МОЛОДДЮ
2.1 Зміст соціальної роботи з наркозалежною молоддю
2.2 Форми та методи профілактики наркоманії
2.3 Реабіліація наркозалежної молоді
Висновки до II розділу
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Проблеми, пов’язані з вживанням наркотиків, стали сьогодні загрозливим викликом українській нації і державі. Особливо гостро в сучасному суспільстві постала проблема наркоманії, яка перетворилася на проблему всіх верств населення, починаючи з людей, що живуть за межею бідності та закінчуючи заможними людьми.
Відносно нашої країни ця проблема є особливо актуальною, що пов'язано з недостатньо високою культурою суспільства, а також із певними світоглядними уявленнями людей стосовно наркотиків, із стереотипами громадської думки щодо ставлення до споживачів цих речовин. Вирішення цієї проблеми залежить від позиції всього людства і ступеня усвідомлення важливості її кожною людиною. Особливо це стосується молоді, розуміння нею своєї відповідальності за майбутнє Вітчизни, здоров'я нації, формування духовних цінностей, усвідомлення визначальної ролі здорового способу життя та формування індивідуальної поведінки кожної молодої людини на цих засадах.
На сучасному етапі проблему зловживання психоактивними речовинами необхідно розглядати, перш за все, як проблему особистості, акцентувати увагу на профілактиці, яка дає можливість зберегти фізичне і духовне здоров'я.
Об’єкт дослідження – наркозалежна молодь.
Предмет дослідження – зміст та технології соціальної роботи з наркозалежною молоддю.
Метою дослідження є розкриття змісту, особливостей та технологій соціальної роботи з наркозалежними людьми.
Завдання дослідження:
- визначити сутність та значення поняття «наркоманія»;
- визначити причини, які зумовлюють виникнення наркоманії;
- проаналізувати особливості наркоманії в контексті соціальних процесів;
- дослідити проблеми наркозалежної молоді;
- сформувати вимоги до соціального працівника, який працює з наркозалежною молоддю;
- визначити основні напрями роботи з наркозалежними;
- проаналізувати зміст соціальної роботи з наркозалежними;
Наукова новизна, теоретична значущість полягає у виявленні основних умов і принципів організації соціальної роботи та змісту і методів роботи в них.
Практична значимість досліджень полягає у розробці рекомендацій з організації соціальної роботи з наркозалежною молоддю.
РОЗДІЛ I НАРКОМАНІЗАЦІЯ МОЛОДІ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА
1.1 Поняття «наркоманія»
Термін «наркоманія» пов'язаний з поняттям «наркотик» (від грец. narkotikos- заколисливий). Однак термінологічна невизначеність виникає відразу ж, як тільки мова заходить про препарати, що не відносяться до групи опію, тому що серед засобів, віднесених до наркотиків, лише опіати й ноксирон мають снотворний вплив. Інші ж препарати по своїй фармакологічній активності є психостимуляторами. Нині термін "наркотична речовина" (наркотик) застосовується стосовно тих отрут або речовин, які здатні викликати при їхньому вживанні снотворну, болезаспокійливу або збудливу дію.
Аналіз медичної літератури дозволяє дати визначення наркоманії як групи захворювань, які викликані систематичним вживанням наркотиків і проявляються синдромом зміненої реактивності, психічною й фізичною залежністю, а також деякими іншими психосоматичними й соціальними особливостями.
У традиційній наркології наркоманія розглядається як невиліковна хвороба, з більш-менш тривалими ремісіями. У структурі наркоманії виділяють основні складові, які проявляються в ході розвитку хвороби.
1. Синдром психічної залежності. Наркотик стає найважливішою умовою комфортного контакту людини з життям, собою, іншими людьми.
2. Синдром фізичної залежності. Поступово наркотик вбудовується в різні ланцюги обмінних процесів в організмі. Якщо наркоман не приймає відповідну кількість наркотиків, то він випробовує різні ступені фізичного страждання: ломка, сухість шкіри (або, навпаки, пітливість). Це явище називається абстинентним синдромом.
3. Синдром зміненої реакції організму до дії наркотику. Найважливішу роль у структурі даного синдрому грає толерантність (терпимість). Її зростання, стабілізація на високому рівні, зниження, відносять до стрижневих симптомів наркоманії.
У психології наркоманія розглядається як вид негативної психічної залежності. Якщо після вживання наркотику індивід переживав стан надмірності можливостей у подоланні внутрішніх і зовнішніх факторів, що перешкоджають задоволенню потреб, то в нього виникає схильність до формування залежності від психоактивних речовин [11, С.2-4].
У суспільній свідомості існує неоднозначне відношення до наркоманії. Поряд з негативним відношенням до наркоманів як до злочинців, зберігається також позиція, що наркоманія - це хвороба, а наркомани мають потребу в співчутті й лікуванні.
Наркоманія останнім часом стала настільки розповсюдженим явищем, що кожна людина, прямо або опосередковано, змушена зустрічатися з нею у своєму найближчому оточенні.
Крім поняття «наркоманія» у літературі часто зустрічаються такі поняття, як наркозалежність, наркотизм. У спеціальній літературі поняття «наркотизм» з'явилося у 70-і роки XX століття в нашій країні. Воно було сформульовано для позначення негативного соціального явища та використовувалося на противагу поняттю «наркоманія», що служило для виключно медичного позначення захворювання. Тоді наркотизм визначали як негативне соціальне явище, обумовлене несприятливими умовами зовнішнього середовища й антигромадською орієнтацією особистості, що виражається в незаконному навмисному споживанні наркотичних речовин, що заподіює шкоду здоров'ю людини й представляє небезпеку для суспільства.
Наступна еволюція поняття «наркотизм» привела до того, що воно стало визначати явище, пов'язане зі споживанням наркотиків як суспільно небезпечне, що виражається в незаконному споживанні та інших незаконних діях з наркотичними речовинами, над якими встановлений спеціальний міжнародно-правовий і внутрішньодержавний контроль.
Ототожнення понять «наркотизм» й « наркоманія » не завжди виправдана, оскільки «наркотизм» не зводиться до осмислення його тільки як захворювання. Захворювання виражається у фізичній і психічній залежності від наркотичної або психотропної речовини, при якій життєдіяльність організму підтримується на певному рівні тільки за умови постійного прийому названих речовин, доза яких постійно зростає, що приводить до виснаження фізичних і психічних функцій.
«Наркотизм» більше широке поняття, оскільки містить у собі медичні (біологічні), соціальні й правові аспекти. Це негативне соціальне явище міжнародного характеру, що характеризується прилученням частини населення країни до немедичного споживання наркотичних засобів або психотропних речовин, що перебувають під спеціальним міжнародно-правовим і внутрішньодержавним контролем, а також участю (прямим або непрямим) в організації й здійсненні їхнього нелегального звороту як у національних рамках, так й у міждержавних масштабах. Воно впливає на всі сфери життя суспільства й держави: на суспільне виробництво, на економіку країни, на стан обороноздатності, на фізичне й духовне здоров'я націй, на злочинність (її стан, структуру й динаміку) і т.д.
1.2 Теорії, що пояснюють причини виникнення наркоманії
Теорії, що намагаються пояснити явище наркоманії й причини її виникнення, в основному концентруються на питаннях соціального устрою, який піддається змінам, наслідуванням поведінки інших і особливостях особистості.
Соціальні теорії пояснюють вживання наркотиків як відповідь особистості на тиск, що виникає зі змін, що відбуваються в сучасному суспільстві. Наприклад, один з теоретичних напрямків розглядає наркоманію серед молоді, як специфічне вираження протесту проти соціального прогресу - «втеча від соціального устою за допомогою наркотиків». Інший напрямок стверджує, що молодь прилучається до наркотиків, щоб продемонструвати неприйняття способу життя.
Згідно теорії взаємодії, обставини, у яких людина вживає наркотики, безпосередньо залежать від спілкування з людьми, що мають більший наркотичний досвід. Особистість, що бореться з дилемою (приймати або не приймати наркотик) або вже має початковий досвід вживання, знаходить підтримку з боку собі подібних, але з більшим стажем, і стає членом групи, у якій, крім подібності поглядів, що стосуються музики, моди й занять у вільний час, очікується й спільне вживання наркотиків.
У процесі звикання новий член групи починає поступово відчувати задоволення від прийому наркотиків. Його первинний опір поступово змінюється байдужістю, зменшується разом з почуттям провини, а потім зовсім зникає. Уже в початковій фазі наркоман вчиться не звертати увагу на негативні наслідки своєї поведінки під дією наркотиків і переживає приємні відчуття.
Пізніше наркоман може відокремитися від групи й продовжувати приймати наркотики незалежно від неї, але на початковому періоді йому необхідна підтримка, щоб виробити систему цінностей наркотику і його вживання, вибрати оптимальний спосіб і набратися досвіду.
Теорія особистості ставить в основу психологічні потреби. Відома популярна думка про марихуану як про наркотик «відносно безпечний, не більш шкідливий, ніж алкоголь, спосіб відходу від дійсності». Люди з почуттям непевності, в основі якого лежать емоційні проблеми й невротичні конфлікти, схильні до вживання наркотиків й інших допоміжних хімічних засобів. Можливо, деякі особистості можуть приймати героїн або інші опіати з метою зменшення почуття страху, втечі від громадськості й задоволення саморуйнівних прагнень.
У цьому контексті теорія особистості протиставляється теорії взаємодії, що підкреслює умовну модель поводження – той хто вчиться приймати наркотики, міг би вчитися чомусь іншому. З іншого боку, у теорії особистості вважається: використання заборонених засобів є одним із симптомів психічних порушень.
Незважаючи на ефективність кожної із цих теорій, все-таки жодна з них не в змозі дати відповідь на питання - чому людина приймає наркотики? Тому що наркоманія, по суті, є «широкою гамою порушень, що залежить від різних обставин». Практика показує, що окремі типи людей більше піддаються порушенням, які викликані несприятливими зовнішніми впливами. У зв'язку із цим існує диференційована схильність до наркоманії. Немає доказів того, що кожен хронічний наркоман був до початку вживання наркотиків суб'єктом із психічними вадами.
Існує точка зору, що переважна більшість сучасних наркоманів належить до так званих реактивних типів людей. У них залежність виникає з реакції нормального підлітка, пов'язане з дорослішанням або є результатом протесту і необхідності поваги ровесників. Тоді наркоманія не розвивається в рамках індивідуальної психопатології, але є симптомом соціальної патології, а також в необхідності нової культури й філософії для молодих людей, що прагнуть до нових вражень і до швидкоплинних задоволень.
Іншим типом є так звана первинна наркоманія, при якій наркотик допомагає особистості пристосуватися до хаотичного внутрішнього світу підлітка. Ця частина молоді приймає наркотики, щоб підсилити почуття суспільної приналежності, розбудити життєвий ентузіазм, поліпшити настрій тощо.
Існують дані, котрі свідчать про вживання наркотиків через генетичні порушення, фізичне каліцтво і навіть від голоду. У пошуках причини наркоманії найбільша увага звертається на соціальні фактори та індивідуальні реакції на ці фактори, принаймні, тоді, коли мова йде про наркоманію серед молоді. [1,С. 23-32]
1.3 Наркоманія в контексті соціальних процесів
Наркоманію можна розглянути як соціально-інфекційне захворювання, поширення якого відбувається всередині соціальних груп. Саме тому неможливо «ізолювати» існування наркомана в середовищі - рано чи пізно довкола нього формується група, що втягується в сферу споживання наркотиків, створюючи свою культуру, альтернативну традиційній. Інакше кажучи, наркоманія - це хвороба, що породжує свою субкультуру.
Наркокультура має свою внутрішню логіку й організацію. У ній легко виявляються деякі динамічні й функціональні аспекти. Оскільки мета й результат наркокультури перебувають у непримиренному протиріччі, тому вона (наркокультура) реалізується в постійному подоланні моральних і правових обмежень за допомогою ліквідації всіх традиційних людських цінностей.
Потреба людини в подоланні обмежень, знятті заборон, звільненні почуттів, що задовольняється в умовах наркокультури є універсальним засобом (соціального, чуттєвого й синхронного підкріплення), й може бути осмислена в рамках наркоманії як механізм формування психологічної залежності.
Знаючи особливості взаємодії наркоманів один з одним у соціумі, проаналізувавши існуючі закони й принципи існування груп наркоманів, можна визначити наступні відмітні риси наркокультури.
1. Злитість (нерозчленованість) змістовних й операційних значень.
У наркокультурі речення будуються, як правило, безособові. Більшість суджень мають найчастіше форму дієслів, а суб'єкт висловлювання (підмет) у реченнях не позначається.
2. Іншомовність та зашифрованість.
Слова, які використовуються при побудові фраз, текстів і навіть діалогів у середовищі «присвяченому» наркокультурі, не мають ніякого відношення до своїх первинних значень.
3. Пряма протилежність значень і дій.
Протилежність спочатку виявляється в тому, що з лексики підлітка, що ввійшов у наркокультуру, поступово зникають висловлення особистісного характеру, висловлення від першої особи однини.
4. Релігійно-філософські твердження.
У висловленнях підлітків, що вживають наркотики, часто присутні ригідні когнітивні конструкції,які наповнені позбавленням змісту (поза контекстом) релігійно-філософськими твердженнями. Твердження, взяті з різних літературних джерел, виконують скоріше агітаційно-ідеологічну роль і призначені переважно для тих, хто випробовує інтелектуальні сумніви в пропонованих діях, пов'язаних з вживанням наркотиків. Тут легко виявити й буддиську відмову від всіх бажань, і християнське всепрощення як необхідність вживання наркотиків як умови для життя в середовищі, побудованого на тотальній брехні, і нехтуванні по відношенню до земних благ, і обіцяну всіма релігіями вічність, і загальну комуністичну рівність.
Як зовнішні атрибути рекламно-спонукального характеру наркокультури (для початківців) виступає міфологічна еклектика двох самостійних субкультурних утворень. Перше можна назвати елітарною(богемною) субкультурою, носіями якої є артисти, художники, зірки естради, люди мистецтва, а також меценати й спонсори. Друге можна назвати кримінальною субкультурою, носіями якої є люди, що живуть «по поняттях», злодії, бандити, кримінальні авторитети, шахраї, що були засуджені, злочинні угруповання. Як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі припустиме вживання наркотиків, однак, воно (вживання) не є самокоштовним і стрижневим, як у наркокультурі. Більше того, кожна із двох названих субкультур має чітко виражену спрямованість й аж ніяк не аморфну систему цінностей. Наявність правил і цінностей зумовлює існування санкцій за їхнє порушення або покарання. [12,-126 с.]
Таким чином, існують механізми (економічного, морального, психологічного характеру), що стримують непомірне вживання наркотичних речовин, як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі.
У названих субкультурах складається ієрархія, що зумовлює співпідпорядкованість всіх її членів, а значить і конкуренцію між ними. У наркоманській субкультурі лідери можуть виникати лише ситуативно, тільки для одержання дози, оскільки ієрархії як такої не існує.
Ще більш сувора ситуація із вживанням наркотиків у кримінальному світі. Авторитети, кримінальні ієрархи втрачають довіру своєї системи у випадку зловживання наркотиками. Наркотики вживати не заборонено, але ставати залежним не дозволено нікому з лідерів. У кримінальному світі наркотики є скоріше основою бізнесу, джерелом фінансового благополуччя ніж сенсом життя окремих членів або групи в цілому. У злочинному середовищі наркомани, як правило, не можуть займати важливих «постів» з міркувань безпеки й стійкості системи.
Узагальнюючи викладене, можна говорити про особливі відмінності наркокультури від інших субкультурних явищ: відсутність ієрархії, недіалогічність наркокультури, однодумність її членів, відсутність довіри у взаєминах, демонстративне псевдоелітарне поводження в сполученні з універсальною злочинною спрямованістю. Високий ступінь наслідування говорить про маргінальність наркокультури, у якій залишається одна єдина цінність і правило - наркотик.
Для більш детального розуміння наркоманії варто розглянути її як явище багатоаспектне.
Економічний аспект наркотизму
Незаконний обіг наркотиків породжує колосальний за своїми масштабами тіньовий обіг коштів. Очевидно, що виявившись у тіні, ці гроші виходять з-під контролю держави й можуть використовуватися для збільшення потенціалу тіньової економіки й кримінального світу.
Держава витрачає на медичне обслуговування наркоманів значні кошти, використовуючи тим самим частину коштів, які необхідні для вирішення інших, не менше важливих, проблем охорони здоров'я. З іншого боку, витрати на оплату лікування наркомана в приватних наркологічних і реабілітаційних центрах настільки значні, що це неминуче приводить до зниження життєвого рівня їхніх сімей, що становлять значну частину населення.
Розвиток наркотичної залежності призводить до руйнування трудової мотивації й трудової поведінки в цілому. Таким чином, зі сфери матеріального й духовного виробництва відбувається постійний відтік робочої сили. Оскільки інтенсивне вживання психоактивних речовин практично несумісно ні з роботою, ні з навчанням, поширення наркоманії серед молоді має місце як до зниження загального інтелектуального потенціалу країни, так і до «збідніння» трудових ресурсів.
Державні засоби, які затрачуються на припинення незаконного обігу наркотиків в нашій країні, не дають відчутного результату.
Демографічний аспект наркотизму.
У сферу незаконного систематичного споживання наркотиків втягуються переважно підлітки і юнаки. Співвідношення наркоманів чоловічої та жіночої статі становить приблизно 10:1. З іншого боку, смерть від передозувань і нещасних випадків, пов'язаних з наркоманією, приводить до наростання диспропорції в співвідношенні жінок і чоловіків. У результаті цих процесів уже найближчим часом відбудеться певне зниження народжуваності, збільшення кількості самотніх жінок і неповних сімей.
Серед наркоманів значний відсоток становлять діти з неповних сімей або сімей, що мають єдину дитину. Висока смертність серед наркоманів приводить до значного зростання числа «бездітних» та «безпритульних» старих, про яких комусь потрібно буде піклуватися.
Моральний аспект наркотизму.
У результаті систематичного вживання наркотиків відбувається стрімка девальвація особистості людини. Поступово в наркомана руйнується моральна основа регуляції поводження: воно стає спрямованим винятково на безпосереднє задоволення потреби в наркотиках. Ціна життя, закріплена традиційною мораллю, виявляються незначима, формується «наркоманська» система цінностей, що здобуває статус основи наркоманського способу життя.
Українська сім'я, виявилася нездатною захистити дитину від наркоманії. Це треба визнати, і факт такого визнання стане важливим внеском у соціальну психотерапію. Поки суспільство таке, що батьки соромляться своїх дітей більше, ніж люблять їх - діти будуть гинути.
Життя складне й суперечливе, але те, що для дорослого існує як протиріччя, для підлітка перетворюються в непереборну особистісну кризу, що породжує екзистенціальний розпач. Зберегти цілісність особистості завжди допомагала сім'я й традиційна культура. Сім'я сьогодні виявилася в глибокій кризі: батьки часто не можуть показати позитивний приклад своїм дітям. Традиційна культура стрімко деградує, що призводить до зміни міри людського в людині. У пошуках цілісності й самоідентичності підліток непомітно включається в орбіту наркоманської субкультури з її традиціями, фольклором, особливою мовою, системою цінностей, життєвих принципів, особливих відносин.
Політичний аспект наркотизму.
Із проблеми виключно медичної, наркоманія перетворилася в проблему загальнонаціонального масштабу, поступово здобуваючи статус загрози для безпеки країни. Масштабністю проблеми не могли не скористатися різні політичні партії й соціальні групи, використовуючи спекуляції на «наркотичні» теми для вирішення своїх проблем. У ситуації, коли проблемою молодіжного наркотизму змушені займатися різні міністерства й відомства, зниження рівня керівництва веде до зменшення координації їхніх дій, створює можливість для делегування відповідальності за власну некомпетентність в іншу професійну й відомчу сферу.
Міжнародний (міждержавний) аспект наркотизму.
За останній час захист своїх громадян від впливу наркотиків неодноразово ставала приводом для втручання у внутрішні справи, а іноді й у воєнні операцій США в латиноамериканських країнах.
З іншого боку, зони виробництва, канали поширення й регіони споживання наркотиків, як правило, рознесені в просторі й не вміщаються в кордони окремих держав. Поширення наркоманії приводить до глобалізації кримінальних структур. Кримінальні структури, що контролюють виробництво, поширення й збут наркотиків, виходять на рівень міжнародних синдикатів, здатних завдяки своїм фінансовим можливостям впливати на політику окремих країн або регіонів.
Наркотики й кошти, що надходять від їхнього продажу й поширення, стали серйозним джерелом фінансування підривних і терористичних організацій в усьому світі. [8,-54 с.]
Висновки до I розділу
Кількість чинників, що впливають на розвиток наркоманії, постійно збільшується, змінюються їх якісні характеристики. Тому причини наркоманії не можна звести до якогось єдиного чинника. Іноді одна причина призводить до наркоманії, а іноді низка причин, що діють на особистість в одному напрямі, ведуть до її розвитку. Може бути комплекс причин, несприятливих умов і сприятливих чинників, кожний з яких різною мірою зумовлює розвиток різних видів наркоманії і токсикоманії.
Причини наркоманії умовно можна поділити на соціальні,соціально-
1) ринок, що вільно постачає наркотики;
2) середовище, що сприяє або допускає застосування наркотиків;
3) певний індивідуальний нахил до вади.
Наркоманія — соціальна хвороба. Це означає насамперед те, що визначальними чинниками в розвитку і поширенні наркоманії є соціальні. Можна простежити чітку прямо пропорційну залежність збільшення загального поширення наркоманії у важкі періоди історії розвитку суспільства, наприклад під час війни, коли військовослужбовці в екстремальних умовах бачили в наркотиках стимулюючий засіб, в них вони шукали полегшення труднощів похідної і бойової обстановки, ними намагалися зняти тугу за домом і близькими.
Прискорений випуск середніх медичних працівників за часів війни давав молодим особам з психікою, що ще не сформувалася, можливість не зовсім розумно і обґрунтовано розпоряджатися наркотичними препаратами.
РОЗДІЛ II РЕАБІЛІТАЦІЯ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НАРКОЗАЛЕЖНИМИ
2.1 Зміст соціальної роботи з наркозалежною молоддю
Соціальний аспект наркоманії полягає в тому, щоб зрозуміти всю складність взаємовідносин між людиною, що вживає ПАР, і різними рівнями його соціального оточення.
Фахівці з соціальної роботи в наркології мають широке поле діяльності. На умовному етапі вони беруть участь:
- в програмах первинної профілактики залежності від ПАР, як в організованих, так і в неорганізованих контингентах;
- виявляють осіб, що входять до груп ризику, і працюють з ними;
- сприяють у залученні до лікування осіб, що потребують його, встановлюють контакт з сім'ями таких осіб, надають їм консультативну допомогу та іншу підтримку.
На умовному медичному етапі, коли клієнти опиняються у сфері діяльності медичних працівників, фахівці з соціальної роботи тісно взаємодіють з медичним персоналом:
- беруть участь у спеціальних тренінгах;
- сприяють ранній реадаптації та реабілітації пацієнтів із залежністю від ПАР;
- організовують сімейні групи і беруть участь у сімейної психотерапії,
- разом з клієнтами шукають шляхи вирішення накопичених соціальних проблем.
На умовному післямедичному етапі фахівець з соціальної роботи бере участь в диференційованих програмах реабілітації та реінтеграції пацієнтів, профілактики тимчасової непрацездатності та інвалідизації.
Світова практика свідчить про те, що фахівець з соціальної роботи, прагне надати професійну допомогу своєму клієнту, зобов'язаний володіти теоретичними та практичними знаннями в області медицини і охорони здоров'я. Незалежно від спеціалізації і робочого місця він бере участь у вирішенні проблем індивідуального та громадського здоров'я, виступає в якості «вчителя здоров'я». [17, с.301].
Комплексна соціальна допомога, що включає медико-психологічні, соціально - психологічні та педагогічні аспекти особам, страждаючим залежністю, і членам їх сімей - основна мета медико-соціальної роботи з наркозалежними
Соціальна робота в наркології - це не просто поява додаткових функцій у наркологічної служби, це кардинальна перебудова всього лікувально-профілактичного процесу та профілактичної роботи. У систему відносин з пацієнтом в якості повноправного його партнера, поряд з медичним персоналом, включається спеціаліст з соціальної роботи, який координує діяльність декількох соціальних працівників або консультантів.