Соціальна робота з прийомними сімями
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІМЕНІ М.П.
ДРАГОМАНОВА
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Соціальна робота з
прийомними сім’ями
Київ - 2008 рік
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ І. Прийомна сім’я, як інститут сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування…………………….………..…..6
1.1.
Сирітство та сімейні форми влаштування
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування……………………….………..………….
1.2.
Прийомна сім’я, як форма виховання дітей-сиріт
та дітей, позбавлених батьківського піклування……………………………..…………………
Висновки
до першого розділу…………………………………..
РОЗДІЛ ІІ. Соціальна робота з дітьми та батьками в прийомних сім’ях…14
2.1. Попередня робота з кандидатами на створення прийомних сімей…....14
2.2. Створення прийомних сімей та влаштування дітей в прийомні сім’ї...17
2.3. Адаптація прийомної дитини в прийомній сім’ї……………………….21
2.4.
Соціальний супровід прийомних сімей.
………………………………..26
Висновки
до другого розділу…………………………………….
Загальні
висновки………………………………………………....
Список
використаних джерел………………………………...…………………37
ВСТУП
Кожна дитина має право повністю реалізувати свій потенціал. Для неї слід забезпечити: максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров’я, доступ до отримання якісної освіти, безпечне життя та захист від заподіяної шкоди, позитивні емоційні переживання, відчуття того, що її люблять та цінують, розвиток навичок догляду за собою й вирішення повсякденних проблем, позитивне уявлення про себе саму, формування само ідентичності, розвиток навичок міжособистісного спілкування і впевненості у різних ситуаціях суспільної взаємодії.
Прогресуюча тенденція порушення структури сім’ї, неувага суспільства та влади до соціальних проблем сімей з дітьми, економіка країни та інші негативні явища призводять до того, що в Україні щорічно близько 20 тисяч дітей з різних причин втрачають батьків або стають соціальними сиротами.
Інтернатні заклади та притулки, в які влаштовуються такі діти, не в змозі виконати усі функції виховного процесу, притаманного сімейному вихованню. Воно забезпечує право дитини зростати в сімейному оточенні, в атмосфері любові, щастя та взаємопорозуміння. Тільки сім’я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу.
Конвенція ООН про права дитини, яка прийнята в 1989 році й ратифікована Україною в 1991 році, наголошує, що дитині для повного та емоційно комфортного розвитку найкраще зростати в сім’ї, в атмосфері щастя любові та взаємопорозуміння. Саме в умовах сім’ї дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві. [17, с. 4]
Альтернативою утриманню дітей в стаціонарних закладах є прийомні сім’ї, як форма виховання дітей-сиріт.
В 1998 році згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року № 241 починається експеримент з утворення прийомних сімей у п’яти регіонах – Автономній республіці Крим, Запорізькій, Одеській Харківській областях та місті Києві.
На даний час це питання дуже актуальне так, як від 2005 року з початком реформування державної системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, робота щодо створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу в Україні набула широких масштабів та системності. Планується, щоб діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків виховувались не інтернатних закладах, які не дають можливості дитині, потім адаптуватися до нормального життя, а в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Інтернатні заклади мають бути тільки для дітей, яким потрібна особлива увага (зокрема для дітей, з функціональними обмеженнями) та для тимчасового перебування дітей для їх соціально-педагогічної адаптації.
Це давно поширено в розвинутих країнах світу, зокрема в США, Італії та інших. В цих країнах дуже багато прийомних сімей, в них майже не має інтернатних закладів, є притулки для реабілітації дітей, перед тим як вони можуть бути влаштовані в сім’ї. Досвід цих країн показав, що форма виховання дітей в сім’ях більш ефективна ніж в закладах.
Поширення
в Україні інститутів сімейного
влаштування дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського
Об’єктом дослідження курсової роботи є прийомна сім’я.
Прийомна сім’я – це сім’я чи окрема особа, яка не перебуває в шлюбі, яка взяла на виховання та спільне проживання від 1 до 4 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Предметом дослідження курсової роботи є особливості соціальної роботи з прийомними сім’ями в Україні.
Мета цієї курсової роботи визначити основні аспекти соціальної роботи з прийомними сім’ями, прийомними дітьми та прийомними батьками.
Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні – складний поступовий процес. З одного боку необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитина на виховання. З іншого – прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі. Бути прийомними батьками – складне завдання.
Завдання курсової роботи:
- розглянути сутність соціальної роботи з прийомною дитиною та прийомними батьками до створення прийомної сім’ї;
- проаналізувати нормативно-правову базу щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки та щодо функціонування прийомних сімей (дитячих будинків сімейного типу);
- розглянути специфіку соціального супроводження прийомної сім’ї та прийомних дітей;
- розглянути взаємодію прийомних батьків з соціальними працівниками центрів соціальних служб для сім’ї дітей та молоді.
Цим питанням займаються вчені в різних країнах світу. Так шведські та американські вчені вивчали досвід виховання дітей в прийомних сім’ях та ефективність такого виховання. В Україні цим питанням займаються Бевз Г.М., Пєша І.В., Комарова Н.М., Капська А.Й. та інші. Ними розроблено багато рекомендацій щодо роботи з прийомними сім’ями та дитячими будинками сімейного типу.
Ця
курсова створена на підставі аналізу
підручників з соціальної роботи, посібників,
методичних рекомендацій щодо соціальної
роботи з прийомними сім’ями та дитячими
будинками сімейного типу для соціальних
працівників центрів соціальних служб
для сім’ї, дітей та молоді та прийомних
батьків, аналізу чинного законодавства
України щодо створення та функціонування
прийомних сімей та дитячих будинків сімейного
типу, щодо захисту прав дітей-сиріт в
Україні, статей в Інтернеті (на сайті
Держсоцслужби для сім’ї, дітей та молоді).
РОЗДІЛ І. Прийомна сім’я, як інститут сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
1.1. Сирітство та сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
В
останні десять років в Україні
вдвічі збільшилася кількість дітей-
Сирітство – соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі залишились без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими, що пропали безвісті. [12, с. 94]
Дитина-сирота – дитина, в якої померли чи загинули батьки.
В Україні з 90 тисяч дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята дитина – біологічна сирота, решта 90% - діти живих батьків, які відмовились виконувати батьківські обов’язки стосовно власних дітей. До цього призводить бідність сімей, поширення алкоголізму, злочинності, наркозалежності, психічних розладів здоров’я дорослого населення і інше [17, с. 21].
Щороку
судами виноситься від 6 до 7 тисяч рішень
щодо позбавлення батьків
Соціальне сирітство – соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини. [12, с. 94].
Діти, позбавлені батьківського піклування – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрання у батьків без позбавлення батьківських прав, визнання батьків безвісті відсутніми або недієздатними, оголошення їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, безпритульні діти.
Згідно статті 52 Конституції України: «Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу».
17 жовтня 2007 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 1242 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» в якій затверджена Державна цільова соціальна програма реформування закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Метою цієї програми є створення у період до 2017 року умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Приймання рішення стосовно влаштування кожної дитини в сім'ю громадян для усиновлення, під опіку та піклування, в прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу та до закладів на основі комплексної оцінки її потреб та забезпечення пріоритетності влаштування дитини в сім'ю громадян.
Сімейним кодексом України, Законами України «про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» пріоритетом влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки визначено саме сімейне виховання, а основними його (за пріоритетністю) – усиновлення, оформлення опіки (піклування), влаштування у прийомну сім’ю, до дитячого будинку сімейного типу.
Усиновлення (удочеріння) – оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.
Передача під опіку (піклування) – засіб захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей-сиріт. Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми до 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. [11, с. 197]
Дитячий будинок сімейного типу – це сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільним проживанням не менше п’яти дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування і не більше 10 включаючи і рідних (в прийомних сім’ях від одного до чотирьох дітей-сиріт ат дітей, позбавлених батьківського піклування). [22]
Вихованці дитячого будинку сімейного типу перебувають у ньому до досягнення повноліття чи в разі продовження навчання у ПТУ, вищому навчальному закладі – до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23 віку.
Держава надає сім’ї, яка бере на виховання дітей, матеріальну та соціальну підтримку. Надає родині житлову площу - окремий будинок чи багатокімнатну квартиру. Житлове приміщення має бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку.
Батьки
вихователі проходять курси кандидатів
на створення дитячого будинку сімейного
типу. [22].
1.2. Прийомна сім’я, як форма виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Кожна дитина, яка перебуває в інтернаті чи іншому державному закладі мріє про маму та тата. За статистикою дітей найбільш всиновлюють до 1 року. Після того як дитині виповнюється 3 роки відсоток усиновлених дітей знижується з кожними роком. Після досягнення дитиною шкільного віку в неї дуже мало шансів бути усиновленим.
Тому був створений інститут прийомної сім’ї для тимчасового перебування дитини-сироти в сім’ї до досягнення нею повноліття чи повернення її біологічними батькам чи родичам.
Прийомна сім'я - сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Прийомні батьки - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання від 1 до 4 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Прийомні діти - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до прийомної сім'ї.
Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток прийомних дітей та дотримання принципу конфіденційності інформації щодо ураження прийомних дітей ВІЛ-інфекцією. [23]
Прийомні батьки виконують обов’язки по вихованню та розвитку дітей, передбаченні Сімейним кодексом України щодо біологічних батьків. Вони зобов’язані: виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. [21]
Прийомними батьками можуть бути працездатні особи, крім таких випадків, коли хоча б одна з них:
- не пройшла курс підготовки потенційних кандидатів у прийомні батьки;
- визнана в установленому порядку недієздатною або обмежено дієздатною;
- позбавлена батьківських прав;
- колишній опікун (піклувальник, усиновитель), позбавлений відповідних прав за неналежне виконання покладених на нього обов'язків;
- за станом здоров'я не може виконувати обов'язки щодо виховання дітей (інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства). [23]
Не можуть бути прийомними батьками особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією), відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.
Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї, обчислений за останні шість календарних місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийомної сім'ї, не може бути менший ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановлений законодавством.
Прийомні батьки беруть дитину на свою власну житлову площу, за наявності санітарногігієничних норм та побутових умов.
Прийомні діти перебувають в прийомній сім’ї тимчасово, до досягнення ними 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах І-ІV рівнях акредитації – до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.
Прийомні діти, які влаштовуються в прийомну сім’ю зберігають статус дітей-сиріт і пільги, які визначенні ним державою. Діти зараховуються на повне державне утримання і на період навчання забезпечуються безкоштовним харчуванням, одягом, взуттям (для вихованців шкільного віку, учнів і студентів). [11, с. 120]
За прийомною дитиною зберігається житлове приміщення, у якому вона мешкала, протягом усього часу перебування в родині. Якщо діти не мали свого житла чи вселення їх до приміщення, яке збереглося за ними неможливе вони забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за останнім місцем проживання.
Дітям-сиротам при вступі до професійних навчально-виховних закладів і вищих навчальних закладів видається комплект нового одягу і взуття, а також грошова допомога. Діти-сироти та діти позбавленні батьківського піклування мають право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті при наявності єдиного квитка встановленого зразка.
Основними законами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишились без опіки батьків є: Конституція України, Кодекс про шлюб та сім’ю, Закони України «Про освіту», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про охорону дитинства» та інші.
На кожну прийомну дитину, яка виховується в прийомній сім’ї держава виплачує два прожиткових мінімуму та 35% - винагорода одному з батьків. Якщо дитина отримує інші соціальні виплати (аліменти, пенсії по втраті годувальника чи по інвалідності та інші) ця сума відмінусовується від двох прожиткових мінімумів.
Прийомна сім’я обов’язково перебуває під соціальним супроводом в центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
В першому розділі було проаналізовано хто може бути прийомними батьками, при яких умовах сім’я чи особа, яка бажає взяти на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування може стати прийомними батьками, які діти можуть влаштовуватись в прийомні сім’ї та які існують інші форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім’ю в Україні.
Для забезпечення прав дітей-сиріт, які влаштовуються в сім’ю існують деякі обмеження. Наприклад: прийомні батьки повинні мати власну житлову площу. Якщо вони орендують квартиру або проживають на житловій площі своїх батьків чи родичів (якщо вони не мають в ній законної частки, а тільки зареєстровані там) то не має гарантії, що прийомна сім’я з прийомною дитиною рано чи пізно не опинитись без житла. Прийомні батьки повинні забезпечити дитині окреме спальне місце, окреме місце де дитина може тримати свій одяг та речі, окреме робоче місце. Якщо сім’я буде орендувати квартиру не має гарантії, що гроші які виплачуються на дитину не будуть іти на оплату цієї оренди.
Також сім’я, яка бере на виховання дитину не може мати доходи менше прожиткового мінімуму (бути малозабезпеченою).
Враховується також стан здоров’я прийомних батьків та їх дітей і родичів, які проживають разом з ними. Прийомними батьками, наприклад, не можуть бути особи хворі на СНІД, щоб дитина не переживала втрату ще однієї рідної людини. Доцільно також брати з кандидатів у прийомні батьки довідку з міліції про судимість, щоб дізнатися чи не було в прийомних батьків схильності до насильства або інших правопорушень.
Деякі з цих обмежень є перешкодою для сім’ї чи особи, які мають бажання створити прийомну сім’ю. В наш час багато людей працюють без оформлення в трудовій книжці або мають неофіційні доходи, які вони не можуть показати (неофіційно здають в оренду житло, отримують заробітну плату в конвертах, а офіційно – мінімальну та інше). Багато людей, які звертаються в соціальну службу для створення прийомної сім’ї не мають свого житла (орендують його) але мають великий дохід, який може не тільки забезпечити їх сім’ю, але й утримання прийомної дитини.
Всі ці обмеження затвердженні законодавчо і потрібні для того щоб в прийомній сім’ї дитина почувала себе комфортно і не мала бути обмежена в чомусь.
Була також проаналізована нормативно-правова базу щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки та щодо функціонування прийомних сімей (дитячих будинків сімейного типу).
В законодавчих актах зафіксовані всі положення щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Тобто прийомна сім’я, яка бере на виховання прийомну дитину може розраховувати не тільки на свої сили, а й на державну допомогу, так як діти-сироти знаходяться на повному державному утриманні.
В 2008 році було введене також пенсійне забезпечення батькам вихователям та прийомним батькам. Якщо прийомні батьки не працюють, їм може нараховуватись стаж, як прийомним батькам.
На
даний час існують деякі
РОЗДІЛ ІІ. Соціальна робота з дітьми та батьками в прийомних сім’ях
2.1. Попередня робота з кандидатами на створення прийомних сімей
Центри соціальних служб для сім’ї дітей та молоді проводять роботу по відбору кандидатів у прийомні батьки. Наказом центру визначається працівник який відповідає за роботу з прийомними сім’ями, який пройшов відповідні курси.
На центри соціальних служб покладено проведення інформаційної кампанії по залученню кандидатів у прийомні батьки. Це можуть бути: оголошення в газетах; реклама на транспорті (автобусах, таксі, поїздах); реклама на місцевих радіо - та телеканалах, в Інтернеті; написання статей та публікацій в інформаційні видання; виступи перед колективами та групами потенційних кандидатів; розміщення інформаційних матеріалів (плакатів, стінних газет, буклетів, бігбордів, сітілайтів) у громадських місцях (магазинах, поліклініках, церквах, школах та ін.).
Результатом проведення інформаційно-рекламної кампанії може бути звернення клієнта до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. З потенційними прийомними батьками проводяться декілька бесід, як мінімум – два.
Під час першої індивідуальної зустрічі з кандидатом соціальний працівник докладно розповідає про принципи роботи прийомних сімей, відмінність прийомних сімей від інших форм влаштування дітей-сиріт: усиновлення, опіки.
Надається повна інформація про прийомну сім’ю і дається час на визначення, чи серйозні його наміри з приводу влаштування дитини-сироти на виховання в свою сім’ю. За підсумками першої зустрічі кандидат заповнює анкету, що містить загальну інформацію про родину кандидата. У Журналі обліку звернень кандидатів у прийомні батьки, батьки вихователі ведеться облік звернень за формою, затвердженою у додатку 4 до пункту 1.3. Порядку взаємодії.
Друга зустріч має проводиться з обома членами подружжя (у випадку звернення подружньої пари) і спрямована на поглиблення знань кандидатів щодо специфіки функціонування прийомних сімей. Потрібно звернути увагу на необхідність співпраці батьків з соціальним працівником, який здійснюватиме соціальний супровід прийомної сім’ї. Підкреслити, що вся інформація, надана кандидатом, буде перевірятися. Також потрібно отримати згоду кандидатів на відвідання родини.
При проведенні співбесід необхідно вивчити такі аспекти життєдіяльності родини: наскільки благополучною є родина, стиль спілкування, стосунки між членами родини, коло інтересів, друзі, проведення вільного часу тощо; стан здоров’я кандидата; мотивація членами родини рішення про прийом на виховання дитини; чи позитивним є досвід у вихованні власних дітей; якщо шлюб батьків є повторним, причини розірвання попереднього шлюбу; чи були у родині проблеми з правоохоронними органами, попередні судимості, якщо так, то за яких обставин; згода усіх членів родини на прийом у сім’ю вихованця; матеріальне забезпечення родини, враховуються не лише прямі прибутки професійної діяльності батьків, а й наявність підсобного господарства, земельної ділянки тощо; житлово-побутові умови, гарантія забезпечення прийомній дитині особистого простору для життя – постіль, стіл, місце для ігор; релігійні орієнтації, чи є розуміння з боку дорослих у забезпеченні прийомній дитині права вибору віросповідання; спроможність адекватно використовувати наявні фінансові та інші ресурси на потреби дитини; розуміння труднощів попереднього життя вихованця, що призвели до влаштування в прийомну сім’ю, мотивацію працювати над подоланням цих труднощів та прийняти послуги від соціальних служб, бажання працювати з соціальною службою та командою спеціалістів, щоб підтримати дитину. [2, с.81-82].