Соціальна структура суспільства

       План:

    1. Вступ.
    2. Загальні положення та основи для розглядання соціальної структури суспільства.
  1. Теорії  соціальної структури суспільства.

  • Соціальні групи як основа соціальної структури  суспільства.
      1. Визначення «соціальної структури суспільства» та її основних понять.
    1. Статус.

  • Роль.

  • Соціальний  інститут.

  • Соціальна мобільність.
      1. Процеси трансформації соціальної структури українського суспільства.

        4.1. Соціальна політика.

      1. Заключення.
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

           Вступ 

           Обираючи  тему для курсової роботи, мене зацікавила така тема, як соціальна структура суспільства. Вона є не дуже простою, тому що існує багато точок зору щодо цієї проблематики, але я намагалася вибрати найосновніші та загальні положення цієї теми, не вдаючись до суперечки між авторами та їх теоріями. Я спробувала скомпонувати всі дані, що були доступні мені протягом цієї роботи.

           У своїй роботі я намагалася визначити  саме поняття «соціальна структура  суспільства», її складові частини та основу, на яку спираються соціологи у своїх дослідженнях; спробувала позначити основні положення української соціальної структури та її особливості.

           Я вважаю, що обрана мною тема є цілком актуальної, особливо для сучасного українського суспільства, яке на сьогоднішній день дуже складно піддається якомусь структуруванню, що може негативно відобразитися на його подальшому розвитку. 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

           Загальні  положення та основи для розглядання  соціальної структури суспільства

          Теорії  соціальної структури  суспільства 

          [1, стор. 37] В західній соціальній філософії, починаючи ще з П.Сорокіна, відбувається розробка нових теорій соціальної структури суспільства. В цьому аспекті цікавими і досить переконливими є теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

          Сутність  першої з них може бути зведена  до таких основних положень: класи  зникли, існують лише деякі соціальні “пласти”, або шари, тому замість поняття “класи” треба користуватися поняттям “страти” (від латин. стратум – шар, пласт, геологічний термін); ознаки стратифікації довільні – рід занять, зайнятість, стать, приналежність до політичної партії, розмір прибутку, ставлення до певних соціальних проблем, освіта, кваліфікація тощо; кількість стратів різні автори визначають по-різному – 4, 5, 6, 7, 8, і більше (до 12). До них інколи додають це й престиж (а американці – національність).

          Друга, певною мірою похідна теорія, що пов’язана з першою і відображає соціальну динаміку, – це теорія соціальної мобільності. Вона зводиться відповідно до таких положень: теорія К.Маркса про існування в капіталістичному суспільстві двох полярно протилежних класів і загострення боротьби між ними не підтверджується; мають місце лише відмінності між стратами та їхня висока мобільність, рухливість, пов’язана з переходом з однієї страти до іншої. 

           Соціальні групи 

           [1, стор. 36] Опорним при дослідженні питання про соціальну структуру суспільства є поняття соціальної групи, перше визначення якої ми знаходимо в основній праці англійського філософа Т.Гоббса “Левіафан”: соціальна група – це сукупність людей, об’єднаних спільними інтересами чи спільною працею. Згодом це поняття набуває іншого змісту, але загальноприйнятим є й тепер розрізнення малих, середніх і великих соціальних груп та їхньої ролі у розвитку суспільства. 

          Специфічною ознакою малих соціальних груп (до яких відносяться сім’я, шкільний клас чи академічна група, курс, виробнича бригада, дружні компанії, приятельські групи, сусідські спільності тощо) є безпосередні контакти її членів. При цьому розрізняють формальні й неформальні групи.

          Середні групи більші за кількістю, вони об’єднують виробничі об’єднання працівників одного підприємства, студентів одного вузу, територіальні спільності, наприклад, мешканців одного села, району тощо. Тут мають місце і збіг інтересів, і можливості безпосереднього спілкування.

           Особливе  місце серед соціальної структури  суспільства належить великим соціальним групам, адже саме вони є багаточисельними об’єднаннями, де вже немає безпосередніх контактів, фундаментальний інтерес формується на основі усвідомлення людьми об’єктивних обставин свого життя. 

          Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Сааме тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є, як вже було зазначено вище, поняття соціальної спільноти, соціальної групи. 
     
     
     

    Визначення «соціальної структури суспільства» та її основних понять 

           [1, стор. 37] Основою суспільства з погляду сучасної соціології є соціальна структура - сукупність соціальних інститутів, соціальних ролей і статусів.  

           Статус 

           [1, стор. 37] Кожна людина займає одночасно декілька позицій в суспільстві. Наприклад, чоловік може бути художником, інженером, чоловіком, батьком. Соціальна позиція, яка пов'язана із певними правами і обов'язками, називається статусом. [2, стор. 72] Хоча людина може мати ряд статусів, один з них, який можна назвати головним статусом, визначає його суспільне положення. [2, стор. 73] Американка китайського походження може бути фармацевтом, дочкою, подругою і танцівницею, але швидше за все її суспільне положення визначатиметься тим, що вона азіат. Частіше головний статус людини обумовлений його роботою. 

           [7] Поняття статусу пов'язане з різним ступенем соціального престижу відповідних соціальних груп. Відмітні риси конкретного статусу можуть змінюватися незалежно від класового розподілу; при цьому соціальний престиж може бути як позитивним, так і негативним. До позитивно привілейованих статусних груп ставляться люди, що володіють високим престижем у рамках даної соціальної системи. Наприклад, в англійськім суспільстві високий престиж мають лікарі і юристи.

           Негативно привілейованими статусними групами  є групи парій. Саме вони стають жертвами дискримінації, що закриває для них можливості, доступні іншим групам. У середньовічній Європі такими паріями були євреї, яким заборонялося займатися певними видами діяльності й, зокрема, займати державні посади.

           Володіння багатством звичайно пов'язане з  високим статусом, але існує й безліч виключень, про що свідчить, наприклад, існуючий термін "шляхетна бідність". У Великобританії люди з аристократичних родин продовжують користуватися пошаною й повагою, навіть втративши весь свій стан. Навпаки, до "нових багатіїв" представники традиційного вищого класу часто ставляться зі зневагою.

           Статус залежить від суб'єктивних оцінок людьми соціальних відмінностей і визначається різними стилями життя відповідних груп. 

           Американський соціолог Н. Смелзер виділяє статуси, приписані і досягнуті.

           [2, стор. 73] Приписані статуси - це такі статуси, які інколи вже визначені від народження. Наприклад, людина із чорним кольором шкіри здобуває статус негра з моменту появи на світ. Крім того, статуси обумовлені статтю, етнічним походженням, місцем народження, прізвищем родини.

           Досягнутий (набутий) статус визначається тим, що людина здійснила в своєму житті. Статус письменника здобувають у результаті опублікування книги; статус чоловіка - після одержання дозволу на одруження й одруження. Ніхто не народиться автором або чоловіком. Деякі статуси поєднують запропоновані й досягнуті елементи. Одержання ступеня доктори філософії, безсумнівно, є досягненням. Але якщо статус один раз отримується, він залишається назавжди, стає перманентною частиною особистості й соціальної ролі людини, визначаючи всі її наміри і цілі як передписаний статус. 

             Роль

           Кожний  статус включає ряд ролей. Роллю можна називати ту очікувану поведінку, яка обумовлена статусом певної людини. Роль музиканта повністю визначає його поведінку, пов'язану із установленими правами й обов'язками музиканта. До них ставляться виконання музичних творів на певному рівні майстерності, репетиції по кілька годин у день і прояв чинної поваги до диригента.

          Людина, яка має статус викладача по-різному веде себе із студентами, іншими викладачами, з представниками міністерства чи ректором. Сукупність ролей, що відповідають даному статусу, називається рольовим набором.

          В суспільстві існує величезна  кількість формальних ролей. Кожна  людина може грати різні ролі: студента, спортсмена, члена профспілки, виборця і т.д. 

          Відомий соціолог Толкотт Парсонс здійснив систематизацію соціальних ролей, виходячи із п'яти основних характеристик:

          1) деякі ролі вимагають емоційної  стриманості, в той час як  інші дозволяють відверте вираження почуттів;

          2) деякі ролі приписані, а бувають  досягнуті;

          3) деякі ролі передбачають спілкування з людьми за формальними правилами, інші дозволяють встановлювати неформальні, особисті відносини;

          4) різні види ролей пов'язані  з різною мотивацією. 

          [2, стор. 74] Коли людина стикається з протилежними вимогами двох чи більше несумісних ролей, виникає рольовий конфлікт. Протиречиві вимоги, які пред'явлені однією і тією ж роллю, можуть стати причиною рольової напруги, існує декілька способів подолання рольового конфлікту: вважати деякі ролі більш важливими, ніж інші, розділяти дім та місце роботи, а також свої ролі в них; розряджати конфліктну ситуацію допомагають жарти та гумор.

          Виконання певних соціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальних груп чи спільнот. 

           [1, стор. 38] Коли всі соціальні статуси і ролі зв'язані між собою функціями, а отже, правами і обов'язками по відношенню один до одного (вчитель має певні обов'язки перед учнем, офіцер – перед солдатом і навпаки), вони утворюють так звані гнізда соціальної структури, розташовані горизонтально. Самі гнізда порожні: одно гніздо – «викладач», одно гніздо – «чоловік» і т.д. Але ми заповнили їх: тисячі викладачів, мільярди чоловіків. Вийшли не гнізда, а соціальні групи, шари. Деякі з них можна розташувати вертикально: правителі займуть вищу позицію, дворянство розташується нижче, а під ними робочі і селяни. У перших більше влади, у других – менше. Розрізняються вони також по доходах, багатстві, рівні освіти, престижі посади або професії. Такого роду піраміда, побудована на нерівності доступу до соціальних благ, існує в кожному суспільстві.

           Розташовані один над одним групи (в даному випадку їх іменують стратами) складають соціальну стратіфікацию суспільства. Це аспект або частина соціальної структури. Але все таки всі ці групи зв'язує розподіл праці в суспільстві.

            [1, стор. 39] Отже, людина або група може займати різні позиції в суспільстві, які називаються соціальними статусами.

           Соціальна стратифікація

             

           

                           Соціальна структура

                                                Статус

           

           

           

             

           

           

             

                        Соціальний склад

           Соціальну структуру з повною підставою  можна іменувати колективним статусним портретом або статусним портретом суспільства. 

           [3, стор. 299] Щоб визначити соціальний стан людини, необхідно знати його сімейний стан, громадянство, національність, відношення до релігії, професію, приналежність до політичних партій, економічний статус, його походження і т.д. Тільки так можна точно визначити його соціальний стан. Але й це ще не все. Оскільки усередині однієї й тієї ж групи існують зовсім різні позиції (наприклад, король і рядовий громадянин усередині одного держави), те необхідно також знати положення людини в межах кожної з основних груп населення. Коли ж нарешті визначене становище населення як такого серед усього людства (наприклад, населення США), тоді можна вважати й соціальний стан індивіда певним у достатньому ступені. Перефразовуючи прадавню приказку, можна сказати: "Скажи мені, до яких соціальних груп ти належиш і які твої функції в межах кожної із цих груп, то я скажу, який твій соціальний стан у суспільстві й хто ти у соціальному плані".

           При знайомстві двох людей звичайно використовується саме цей метод: "Містер А. (фамільна група), професор (група роду занять), з Німеччини, переконаний демократ, видний протестант, раніше був послом в " і т п. Це й подібні його форми самопредставлення людей при знайомстві є повними або неповними вказівками на групи, до яких належить людина. Біографія будь-якої людини по своїй суті є в основному опис груп, з якими зв'язана людина, а також її місце в рамках кожної з них. Такий метод не завжди дає нам інформацію про ріст людини, колір її волосся, чи «інтроверт він або экстраверт», але все це, хоча може мати першорядне значення для біолога або психолога, для соціолога ж представляє відносно малу цінність. Така інформація не має безпосереднього значення для визначення соціального стану людину. 

           Отже, підбиваючи підсумок, можна сказати, що:

           Соціальна структура – це ще і сукупність всіх функціонально зв'язаних статусів, що існують в даний історичний час в даному суспільстві. 

             [1, стор. 39] У соціальну структуру суспільства входять не лише страти і групи, але також інститути.  

           Соціальний  інститут 

           [1, стор. 40] Соціальний інститут є сукупністю норм і установ, регулюючих певну сферу суспільних стосунків.  

           Соціальна стратифікація

             

                       Соціальні інститути

           

                                                           Соціальна структура 
     
     
     
     
     
     
     
     

                              Соціальний склад 

           [1, стор. 41] Його призначення – задовольняти важливі (фундаментальні) життєві потреби суспільства:

           - потреби у відтворенні людей  (інститут сім'ї і браку);

           - потреби в безпеці і соціальному  порядку (політичні інститути, держава);

           - потреби в добуванні засобів  існування (економічні інститути,  виробництво);

           - потребі в передачі знань, соціалізації  підростаючого покоління, підготовці  кадрів (інститути освіти в широкому  сенсі, тобто включаючи науку  і культуру);

           - потреби у вирішенні духовних проблем, сенсу життя (інститути релігії).

           [1, стор. 45] Соціальний інститут, крім усього іншого, ще і гігантська соціальна система, що охоплює сукупність статусів і ролей, соціальних норм і санкцій, соціальних організацій, які спираються на персонал, апарат управління і особливі процедури або практики. 

           Тобто можна підвести підсумок, що:

           Соціальні інститути – що історично складені, стійкі форми організації спільної діяльності, регульованої нормами, традиціями, звичаями і направленою на задоволення фундаментальних потреб суспільства. 

          Соціальна мобільність 

          [4] Соціальна структура суспільства, її складові перебувають у постійному русі й розвиткові. Відбувається постійна зміна статусу індивідів, їх пересування з одних суспільних прошарків, груп до інших (соціальне переміщення), просування до позицій з більш високим престижем, доходами і владою соціальне просування, чи перехід на нижчі ієрархічні позиції соціальна деградація.

          Пересування в соціальному просторі зміна  індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі називається соціальною мобільністю. Цей термін був запроваджений П. Сорокіним на позначення явища пересування індивіда в соціальному просторі. 

          [3, стор. 300] Соціальний простір — поле соціальної діяльності, яке охоплює сукупність значимих соціальних груп, індивідів, об’єктів в тому чи тому їх взаємному розташуванні.

          Соціальна мобільність може бути різних типів: горизонтальна й вертикальна, між  різними поколіннями і в межах  одного покоління.

          Горизонтальна мобільність означає пересування людей на тому самому соціальному рівні, без зміною або з зміною статусу на інший, еквівалентний попередньому. Наприклад, учений, професор займався науково-дослідною працею в НДІ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу на ту ж посаду професора.

          Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору—донизу в системі соціальних позицій. Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента. Мобільність поколінь — це зміна соціального становища дітей як порівняти з батьками (зміна статуса від батька до сина). 

          [4] Низька мобільність свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися від статусу до статусу, а точніше, від міри свободи такого пересування.

          Залежно від міри свободи переходу з однієї страти до іншої суспільства поділяються  на закриті, де забороняються такі переходи (рабовласницьке), відкриті, де дозволений такий перехід (капіталістичне з досить високим рівнем соціальної мобільності), та змішані, де переходи юридично заборонено, але на практиці вони цілком можливі (феодальне). 

          Соціологи розрізняють два типи нерівності. Нерівність щодо позицій (доходів, престижності, освіти, влади) називається нерівністю у сфері стратифікації, а нерівність щодо можливостей досягнення позицій — нерівністю у сфері мобільності. У кастовому суспільстві можливості для мобільності мінімальні, бо люди не можуть пересуватися з однієї касти в іншу. У класовому суспільстві бар’єри для мобільності зняті, але існує велика нерівність щодо можливостей мобільності. Так, шанси потрапити до престижного вузу в дитини багатих чи впливових батьків набагато більші, ніж у дитини із пересічної сім’ї.

          Аналізуючи  соціальну мобільність, соціологи  вивчають кількість і величину класів, страт та статусних груп, швидкість  пересування індивідів із однієї групи в іншу, види та величину власності, що належить індивіду, вид його діяльності, статуси, які він має, розподіл влади між окремими статусними групами тощо. Індивіди й цілі групи постійно пересуваються як по вертикалі, так і по горизонталі соціальної структури суспільства.

          [3, стор. 301] Пересування груп по вертикалі відбувається під час структурної перебудови, коли виникають нові престижні професії, соціальні статуси; за економічних криз, коли з’являються нерентабельні підприємства, навіть галузі виробництва, а також за зміни політики ціннісно-нормативної орієнтації. За таких умов пересування, як правило, відбувається одночасно в усіх основних сферах: економічній, політичній і соціальній.

          Якщо  суспільство стабільне, то в ньому  відбуваються вертикальні пересування  лише окремих індивідів. За такого пересування  індивід змушений змінювати соціально-професійну групу, бо професій, які мають свою вертикальну структуру, дуже мало. Зміна індивідом одної професії на іншу називається професійною мобільністю.

          Вертикальні пересування індивідів завжди цікавили соціологів.                     П. Сорокін сформулював основні принципи такого пересування. Він писав, що немає такого суспільства, в якому б страти не допускали жодного пересування. Воно відбувається навіть у кастовій системі. Але немає і таких суспільств, де б оці переміщення відбувались би цілком вільно. У кожному суспільстві така «перепустка» регулюється соціальними інститутами. Вони перевіряють кожного кандидата на доцільність переміщення, на відповідність його нормам і принципам тієї страти, куди він пересувається. Соціальні інститути, за словами П. Сорокіна, є «соціальними ліфтами», які переміщують індивідів з однієї страти до іншої. Так, інститут політики не тільки формує свідомість мас, але дає змогу найбільш політично свідомим пересунутися на вищі поверхи соціальної ієрархії й посісти керівні посади. 

          [4] Проте однієї рушійної сили соціального інституту для пересування по вертикалі недостатньо. Необхідно закріпитися на верхній сходинці, адаптуватися до нового соціально-культурного середовища, засвоїти нові норми, нові зразки поведінки, а це, як стверджують учені, потребує великого психологічного напруження, що супроводжується неврозами, утратою віри в себе, формуванням комплексу неповноцінності. Людина, відірвавшись від однієї страти, не може знайти себе в іншій. Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв’язаний із її переміщенням у соціальному просторі, у соціології називається маргінальністю. Маргінальність, за            Р.Е. Парком — становище індивіда чи групи, що займають пограничну позицію в прошарку, класі, суспільстві, а тому не повністю інтегровані в дане соціальне утворення. Вони мають деяку ідентифікацію з кожним із пограничних утворень. Маргінал, маргінальна особистість знаходиться на межі різних соціальних груп, систем, культур, зазнає впливу їх норм, цінностей тощо, які суперечать одна одній, втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соціально-культурного середовища. У подібну ситуацію, як правило, потрапляє особа або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села у пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі).

          Такі  пограничні, проміжні стосовно тих  чи тих соціальних спільнот прошарки називаються маргінальними. 

          Українськими  вченими доведено, що трансформація  економічної та соціальної сфер, яка відбувається під впливом різноманітних за походженням чинників, створює умови для значних змін у напрямках і кількісних показниках соціальної мобільності. На думку Є. Головахи, Н. Паніної зафіксовані на сучасному етапі трансформації суспільства напрямки та інтенсивність соціальної мобільності є ознаками як меж нерівності в суспільстві, так і міри доступності для представників різних верств населення привабливих позицій у соціальній структурі. 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

           Процеси трансформації соціальної структури українського суспільства 

           [5, стор. 157] Соціальна структура України відчуває на собі вплив загальних цивілізаційних змін, загальних стратифікаційних процесів, які відбуваються у світі. Разом з тим, внаслідок особливостей історичного розвитку та специфіки сучасної кризової ситуації в країні, складається особливий стан стратифікаційних процесів, відмінний від процесів, які відбуваються в інших країнах.

           Зміни соціальної структури свідчать про  те, що за своєю природою ці процеси можуть розглядатися як глибока трансформація суспільства. Виникли нові класові утворення (підприємці, комерсанти, фермери, маклери, брокери та інші). Змінився статус і раніше існуючих груп.

           [6, стор. 204] У 90-х роках соціально-класовий простір активно структурується. Можна виділити процеси модернізації, пов’язані зі становленням зі становленням ринку та приватного сектору господарювання: передусім розвиток груп підприємців, власників, робітників державних, змішаних та приватних підприємств; відновлення, затвердження традиційних класових утворень (робітничого класу, службовців, спеціалістів), що значною мірою втратили свій соціальний статус: поглиблення диференціації, пов’язане із зростанням ролі різних соціокультурних факторів (цінностей, рівня культури, освіти, кваліфікації, професіоналізму).

           Трансформація соціальної структури носить глибокий, ґрунтовний характер. Зруйновано стару  структуру, середній клас, взагалі чіткі  перегородки між класами, виникли  нові соціальні утворення, оновився характер і набула глобальних масштабів поляризація суспільства. [5, стор. 158] Вона поєднується із розмитістю меж соціальних груп. Разом с тим сюди входить стихійне формування нових соціально-класових утворень на основі різноманітних форм власності, розвитку приватних, державних і змішаних підприємств та їхньої взаємодії. [6, стор. 204] Також більшість груп не мають чітко визначеної форми часу. Це – класоподібні та класосхожі маргінальні утворення. Деякі з них являють собою групи на стику класів, наприклад, групи управлінців, підприємців, структурні елементи, яких можна віднести до різних класів.