Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Соціальне страхування в системі соціального захисту населення

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

ІНСТИТУТ ІННОВАЦІЙНОЇ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ ТЕОРІЙ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Облік та організація соціальних виплат»

на тему:

«СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ГРОМАДЯН»

Виконала:

студентка 2 курсу

спеціальність 6.130 102

Соціальна робота

Крамарчук Тетяна Віталіївна

Керівник:

к.е.н,ст..викл.Дем’янчук М.А

Одеса 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 Поняття і необхідіть соціального страхування. Еволюція

його розвитку…………………………………………………………………….…5

1.1 Поняття соціального страхування…………………………………………...5

1.2 Еволюція соціального страхування………………………………………….9

1.3 Суть,необхідність та інструментарій соціального захисту населення………………………………………………………………………...…13

1.4 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту………………………………………………………………………………18

РОЗДІЛ 2 Джерела формування фонду соціального страхування…………21

РОЗДІЛ 3 Основіні види виплат по соціальному страхуванню……………26

3.1 Види соціального страхування……………………………….……………..26

3.2 Пенсійне забезпечення………………………………………………………..27

3.3 Медичне страхування……………………………………………………...…30

3.4 Страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань………………………………………………………………………..31

3.5 Страхування на випадок безробіття……………………………………..…32

ВИСНОВКИ………………………………………………………….……………37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..…..40

ВСТУП

Актуальність теми. Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більшачастина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття, пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування системи соціального страхування в Україні – одна з найактуальніших проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв'язання необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.

У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості.

Значення і рівень системи соціального захисту населення зумовлені факторами особистого характеру, системними змінами економіко-політичного плану, природно-географічними та культурно-історичними особливостями держав. У період загострення економічних проблем і соціальної напруженості необхідність її розширення та вдосконалення стає найбільш значимою.

Тема курсової роботи є важливою,оскількі системи соціального захисту населення характерно практично для всіх країн і необхідність у ній для конкретного громадянина обумовлена настанням обставин, що виключають можливість створення його працею умов, забезпечують йому основні життєві потреби.

Метою курсової роботи є вивчення тенденцій соціального страхування в системі соціального захисту населення.

Виходячи з поставленої мети випливають основні завдання курсової роботи, які зведені до наступних:

- ознайомлення з теоретичними аспектами соціального страхування;

- вивчення особливостей організації соціального захисту населення;

- ознайомлення з міжнародним досвідом соціального страхування.

Предметом курсової роботи є методологічні та практичні питання соціального страхування.

Об'єктом роботи є соціальне страхування в системі соціального захисту населення.

Методи дослідження. У процесі дослідження даної курсової роботи були використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, а також економіко-статистичний та метод техніко-економічних розрахунків.

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ І НЕОБХІДНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ. ЕВОЛЮЦІЯ ЙОГО РОЗВИТКУ

1.1 Поняття соціального страхування

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

Соціальний захист в Україні має такі складові частини:

а) соціальне страхування — захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом;

б) соціальна допомога — різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту;

в) соціальна справедливість (соціальна солідарність) — компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха.

Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурного розвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостях організації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів:

1) Принцип соціального страхування, згідно з яким фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунок страхових внесків членів страхового об’єднання, які при настанні страхового випадку отримують страхові виплати. Фінансування виплат по соціальному страхуванню також може частково здійснюватися за рахунок державних дотацій або кредитів. Соціальний захист і соціальна справедливість забезпечуються тим, що громадяни мають вільний доступ до системи соціального страхування (на відміну від добровільного страхування), незалежно від наявності у них соціальних ризиків (похилий вік, хронічна хвороба, інвалідність тощо) і ступеня ймовірності цих ризиків. Це надає соціальному страхуванню суспільної значимості й обумовлює обов’язковість участі громадян в системі соціального страхування;

2) Принцип соціального забезпечення. На відміну від принципу соціального страхування, принцип соціального забезпечення передбачає надання соціального захисту іншим категоріям населення (державні службовці, військові, діти-сироти тощо) і фінансування таких соціальних видатків за рахунок податкових надходжень у бюджет. На основі цього принципу відбувається фінансування державної соціальної політики, в тому числі програм в галузі охорони здоров’я, середньої та вищої освіти.

3) Принцип допомоги. Згідно з цим принципом, людина, яка потрапила в скрутне становище і не може самостійно з нього вийти, може звернутись по допомогу до відповідних інстанцій і розраховувати на соціальний захист (соціальні виплати, соціальні послуги) в об’ємі, достатньому для подолання проблем, що зумовили звернення по допомогу. Так само, як і принцип соціального забезпечення, даний принцип передбачає фінансування соціальних видатків за рахунок податкових надходжень до бюджету;

4) Принцип соціальної солідарності. Даний принцип передбачає взаємну допомогу всіх учасників системи соціального захисту. Така взаємодопомога реалізується у вигляді перерозподілу коштів між різними соціально-економічними та соціально-демографічними групами населення. Можна виділити три складові цього принципу:

соціальна солідарність забезпечується об’єднанням різних ризиків при однакових страхових внесках (саме тут присутній зв’язок із правилом перерозподілу принципу соціального страхування);
соціальна солідарність передбачає інтертемпоральний (міжчасовий) перерозподіл. Мова йде про так званий договір поколінь, згідно з яким відбувається перерозподіл прибутків від працездатних молодих до непрацездатних старих членів суспільства;
соціальна солідарність є основою інтерперсонального (міжособистісного) перерозподілу. В даному разі перерозподіл прибутків здійснюється:

* між найбагатшими й найбіднішими соціальними групами;

* безпосередньо між застрахованими суб’єктами;

* між застрахованими й незастрахованими учасниками системи соціального захисту.

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь життєвий цикл людини, передбачаючи заходи захисту її добробуту від народження до смерті. Поряд із соціальним страхуванням і соціальною допомогою таким заходом є сімейна політика: захист прав дитини, матеріальна підтримка сімей з дітьми, рання імунізація, сприяння освіті, соціальна робота в неблагополучних сім’ях і соціальне обслуговування дітей-інвалідів. Активна політика на ринку праці сприяє ефективній зайнятості працездатного населення. Так звана гендерна політика спрямована на усунення дискримінації за ознакою статі, забезпечення реальної рівноправності жінок.

Соціальний захист інвалідів передбачає не лише їх матеріальне забезпечення і медичне обслуговування, а й доступ до робочих місць, закладів культури, освіти нарівні із здоровими людьми. Соціальне обслуговування людей похилого віку охоплює осіб, які його потребують, за місцем проживання та у спеціалізованих установах. Цілеспрямована боротьба з бідністю засобами соціальної допомоги та активізацією зусиль населення й дедалі ширшим охопленням соціальним страхуванням у сучасних умовах також є одним з основоположних елементів системи соціального захисту. Здійснення заходів в усіх перелічених напрямках є соціальною роботою і потребує фахово підготовлених кадрів — соціальних працівників.

Право є регулятором суспільних відносин. Але таке регулювання здійснюється в певному порядку в рамках закону шляхом встановлення правил поведінки учасників суспільних відносин – громадян і організацій з наданням їм певних прав і покладенням на них відповідних обов'язків. Метод визначається як сукупність способів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини, на поведінку людей, як учасників цих відносин з метою забезпечення їх поведінки відповідно до норм права. Згідно загальної теорії права метод правового регулювання будь-якої галузі права характеризується такими ознаками, як юридичний факт, правосуб'єктність і санкція.

Основною рисою галузевого методу правового регулювання є загальне юридичне становище суб'єктів, їх правовий статус.

Галузевий метод нормативного регулювання соціального забезпечення являє собою певну комбінацію імперативного та диспозитивного способів регулювання. Диспозитивний спосіб регулювання знаходить своє вираження в тому, що правомочний суб'єкт, тобто, громадянин чи сім'я мають право звертатися за тим чи іншим видом соціального забезпечення, а державний орган з соціального забезпечення зобов'язаний надати таке забезпечення відповідно до чинного законодавства. Тобто, державний орган з соціального забезпечення підпорядкований припису закону. Разом з тим він має право вимагати від громадянина подання відповідних документів, необхідних для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, оскільки в разі ненадання громадянином таких документів йому не може бути призначений цей вид соціального забезпечення. В цьому проявляються елементи імперативного способу.

Метод права соціального забезпечення використовує обидва ці способи разом з застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона. Специфіка методу права соціального забезпечення обумовлена також аліментарним характером зобов'язань в деяких правовідносинах. Соціальною аліментарністю називають спосіб надання державою всіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або на пільгових умовах, безеквівалентно з урахуванням певного зв'язку з працею чи іншою суспільно-корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за нову зустрічну працю, без застосування договірних засад, в обсязі нормального рівня прожиття із спеціальних фондів соціального забезпечення (Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, а в окремих випадках з Державного та місцевих бюджетів).

1.2 Еволюція соціального страхування

Необхідність соціального страхування обумовлена потребою у формуваннітаких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування. Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах: солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними); обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів); рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій); державних гарантій щодо виплат із соціального страхування; контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування. В Україні система соціального страхування включає такі види: включає такі види: у разі тимчасової втрати працездатності; у разі безробіття; медичне обслуговування; пенсійне забезпечення.

Джерелами соціального страхування в Україні є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страхування України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.

14 січня 1998 року Президент України підписав прийняті Верховною Радою України Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Цей надзвичайно важливий для України нормативний акт, потребує окремого, детально виваженого вивчення і дослідження, оскільки містить багато важливих кардинальних положень. Однак нас, в даному випадку, цікавить соціальне страхування, як поняття взагалі: історія його виникнення, розвиток, сфера застосування.

Вивчаючи суспільні явища, необхідно, не забувати основного історичного зв'язку, дивитися на кожне питання з позицій міркування, як зазначене історичне явище виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і в цьому аспекті дивитися, чим воно стало тепер. Отже, почнемо з історії. Витоки соціального страхування знаходимо в середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних членів. Але лише наприкінці XIX століття було створене широке соціальне страхування. Поштовхом для цього став швидкий індустріальний розвиток, внаслідок якого з'являлося все більше промислових робітників. Останні були в усіх відношеннях беззахисними, їх незначна заробітна плата не дозволяла створювати заощадження і в разі захворювання або нещасного випадку вони залишалися без нічого. Це соціальне питання хвилювало німецьку внутрішню політику. Тогочасний рейхсканцлер Отто фон Бісмарк заклав основу прогресивного соціального законодавства. Правда, це сталося скоріше із політичних міркувань, щоб «зв'язати руки» робітничому рухові, який набирав все більшої сили. .Та, оглядаючись назад, слід зазначити, що завдяки цьому законодавству були закладені підвалини сучасного, зразкового соціального страхування також і для інших індустріальних країн. У перші ж дні після буржуазно-демократичної революції 1917 року деякі із лікарняних кас висували вимогу про звільнення робітників від сплати страхових внесків. У березні 1917 року відбулася перша петроградська страхова конференція, яка виробила програму основних вимог. Конференція приєдналася до ленінської страхової програми. Таким чином, вибір було зроблено. Уже 27 жовтня гі 1917 року рішенням II Всеросійського з'їзду Рад створюється спеціальний державний орган – народний комісаріат праці, що був покликаний здійснювати більшовицьку програму в галузі охорони праці ісоціального страхування. В 1928 році вперше вводяться пенсії за віком як особливий вид забезпечення по соціальному страхуванню. Спочатку такі пенсії були введені тільки для працівників-текстильників. У 1929 році забезпечення цими пенсіями розповсюдилося на робітників гірничої, металургійної промисловості, залізничного та водного транспорту. У 1948 році на адміністрацію підприємств (установ) було покладено визначення стажу безперервної роботи при призначенні допомог по державному соціальному страхуванню, а також перевірку правильності призначення, обчислення і виплати допомог. У 1953 році соціальне страхування було розповсюджено на всіх постійних, сезонних і тимчасових робітників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій 14 липня 1956 року Верховною Радою СРСР було прийнято Закон про державні пенси Закон значно розширив коло осіб, що мали праве на пенсію і підвищив рівень пенсійного забезпечення. У 1960 році внесено зміни в забезпечення пенсіями за вислугу років творчим працівникам академічних театрів і музичних колективів 9 квітня 1968 року Рада Міністрів СРСР своєю постановою встановила новий порядок планування коштів соціального страхування. Цією постановою підвищувалася зацікавленість колективів підприємств у подальшому зниженні втрат по тимчасовій непрацездатності, вдосконалювалася робота профспілок по соціальному страхуванню. У 1979 році підвищено матеріальне забезпечення інвалідів з дитинства, а в 1981 році були здійснені соціальні заходи, спрямовані на посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей. Зокрема вводилися одноразові допомоги у випадку народження першої, другої і третьої дитини, підвищилися розміри допомог одиноким матерям; встановлена часткова оплата відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею одного року і т ін (Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР від 22 січня 1981 року № 235 «Про заходи щодо посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей»). Постановою від 23 лютого 1984 року № 191 РМ СРСР і ВЦРПС затвердили основні умови забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню, у відповідності з якими Президія ВЦРПС 12 листопада 1984 року затвердила Положення про порядок забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню.

Подальші зміни пенсійного забезпечення знайшли своє відображення в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 22 травня 1985 року «Про подальше покращання пенсійного забезпечення робітників, службовців, членіколгоспів і їх сімей» 12 вересня 1986 року Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про підготовку нового Закону про пенсійне забезпечення громадян. І тільки з прийняттям Законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 15 травня 1990 року і Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 28 квітня 1990 року завершився процес створення єдиної системи пенсійного забезпечення. Ці закони встановили єдині норми і умови пенсійного забезпечення для всіх категорій громадян.

Підсумовуючи вищевикладене, можна сказати, що в СРСР, в основному, діяла и вищевикладене, можна сказати, що в СРСР, в основному, діяла і розвивалася державна система соціального забезпечення. Вона охоплювала робітників, службовців, колгоспників, студентів, військовослужбовців,інших громадян, їх сім'ї. Складовою частиною системи соціальногозабезпечення було державне соціальне страхування.

Державне соціальне страхування в цій системі можна було виділити завдяки двом ознакам:

1) характерний специфічний метод створення коштів; 2) визначений контингент громадян, на обслуговування якого витрачаються ці кошти. У державному соціальному страхуванні застосовувався метод створення відповідного фонду. Суть його в тому, що всі підприємства і установи в обов'язковому порядку сплачують за працюючих у них робітників і службовців певні платежі, які називаються страховими внесками. Їх розміри (в процентах до заробітної плати) встановлювались Радою Міністрів СРСР і диференціювалися по професійним спілкам. Страхові внески, що сплачувалися в зазначеному порядку, зосереджувалися в бюджеті державного соціального страхування, який був частиною державного бюджету країни.

На завершення слід додати, що державне соціальне страхування було найбільш вагомою частиною соціального забезпечення СРСР. Витрати на його потреби становили біля 80% всіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечення.

1.3 Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. [1] Проголошення України соціальною державою – великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.
Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах,тощо.
Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних – непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.
Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці – головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування. [2]
Вперше термін “соціальний захист ” чи “соціальна безпека ” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін. [3]

Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку ХХ століття. [4]

Термін “соціальне забезпечення ”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. [5] В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. [6]
Цей термін застосовується і в Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. [7] Проте, у Конституції України у ст.46 вживається вже згадуваний термін –“соціальний захист ”. Із змісту цієї статті випливає, що “соціальний захист ” – ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення ”.[8] На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни – слова-синоніми. [9]
ХО термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.
Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.
Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах –в будинках-інтернатах і домах.

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту - рівність чи нерівність доходів.

Чинники існування нерівності:

1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду;

2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно;

3) везіння, удача, ризик, особисті зв’язки.

Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє система оподаткування. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

Після затвердження, Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:
1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв, профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми). [10]

1.4 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.
Соціальна політика:

- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;
- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.
- це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.[11]

Рис.1.1 - Об’єкти соціальної політики

Державне регулювання соціальних процесів - вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.
Соціальна політика держави включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);