Соціальне страхування в сучасній економічній системі України

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………………..31.МІСЦЕ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН.

1.1. Сутність і значення  соціального страхування в системі  ринкових відносин………………………………………………………………………………41.2. Модель адміністрування збору страхових внесків в умовах ринкової економіки……………………………………………………………………………..9

2. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ  РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

2.1. Характеристика системи соціального страхування………………………....13

2.2. Страхування на випадок безробіття………………………………………….15

2.3. Страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням…………………................................18

2.4. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності…………………………..21

3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ  ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ ФОНДІВ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО  ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ…………………………………………………………………...25

РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА…………………………………………………….28

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...41

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...43

ВСТУП

В умовах інтеграції України  до Євросоюзу постає нагальна необхідність вирішення у виробничій сфері  важливих соціальних проблем, що зумовлюється високим рівнем вимог Європейського співтовариства до своїх потенційних членів, від яких очікується не тільки обов’язкове дотримання регламентованих норм, але й формування європейського мислення, способу життя тощо. У цьому зв’язку перед сучасною вітчизняною наукою та системою державного управління стоїть завдання створити нову соціально спрямовану модель сфери виробництва з передбаченням конкретних заходів стосовно підвищення мотивації праці, забезпечення належного рівня її охорони, підтримки здоров'я працюючих та гарантування їм ефективного соціального захисту.

Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя  людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості.

Актуальність теми зумовлена  необхідністю пошуку напрямів вдосконалення  фінансового інструментарію, який використовують позабюджетні соціальні фонди.

Метою курсової роботи є впровадження системи соціального захисту населення, що забезпечує виживання людей в умовах ринкової економіки.

1.МІСЦЕ СОЦІАЛЬНОГО  СТРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ РИНКОВИХ  ВІДНОСИН.

1. Сутність і значення соціального страхування в системі ринкових відносин

Україна - соціальна держава  і соціальне забезпечення виступає однією з функцій держави. Таке складне політично-економічне явище як держава, існує для людини, для задоволення її інтересів і потреб. Адже хто, як не держава, повинен захистити того, хто їй служить, кому, як не державі, потрібно створити всі необхідні умови для впевненості людини в завтрашньому дні. І цю впевненість допоможе вселити в людей соціальне забезпечення.

Необхідність соціального  страхування обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.

Система соціального страхування  повинна базуватися на таких загальних принципах:

• солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними);
• обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів);
• рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);
• державних гарантій щодо виплат із соціального страхування;
• контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.

Україна, як відомо, розпочала перебудову соціального страхування з початку 2001 р. і йде в реформуванні цього важливого напряму соціальної політики, фактично, європейським шляхом. Адже здійснення державного соціального страхування у нашій країні є функцією самоврядних правових органів — фондів загальнообов’язкового соціального страхування. Вважається, що якщо держава частину своїх повноважень передає соціальним партнерам, тим самим відбувається зміцнення самої держави. Держава бере на себе лише загальний юридичний нагляд за системою соціального страхування.

Однак виділення соціального страхування  із системи державного управління не означає, що держава не несе за нього  ніякої відповідальності. Держава має  створювати правову основу, на якій базуватимуться відносини між страхувальником  та застрахованими, а також регулювати створення установ соціального страхування через прийняття законів та підзаконних актів. Держава, крім того, бере участь на засадах соціального партнерства в управлінні фондами соціального страхування, здійснює нагляд і контроль за цією системою.

Страхування — це один з найважливіших механізмів, який забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним джерелом акумулювання коштів для їх, подальшого довготривалого інвестування у галузі економіки. Але на сьогодні, незважаючи на досить сталий розвиток страхового ринку та його реформування в Україні, він є заручником економічної ситуації, що склалася.

Економіка України здатна ефективно  використовувати дуже великі обсяги коштів. Тільки інвестувати їх треба (до остаточного становлення фондового  ринку) в інвестиційно привабливі підприємства під контролем та за законодавчої підтримки держави.

Можна виділити такі основні елементи соціального страхування:

- соціальне страхування, що фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, за можливої участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків;

- обов’язкова участь працівників із деякими винятками; внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія та допомога;

- надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу; особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;

- розмір внеску та виплати часто залежить від того, який заробіток має (або мала) застрахована особа;

- страхування від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача за можливої участі держави за рахунок загальних податків [9].

Світовий досвід свідчить про те, що захист від конкретних видів соціального ризику найбільш ефективно може бути організований у рамках окремих напрямів (секторів) соціального страхування: пенсійне страхування; страхування від нещасних випадків на виробництві; страхування у зв’язку з безробіттям.

Доцільність такого поділу соціального страхування пояснюється  різною природою соціальних ризиків, від  яких вони покликані захищати, схожістю потреб застрахованих, що задовольняються, а також специфікою правового  регулювання різних видів страхування.

Українським законодавством визначені такі види загальнообов’язкового  державного соціального страхування :

- пенсійне страхування;

- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття;

- інші види страхування, передбачені законами України.

Соціальне забезпечення повинно відображати глибинні соціально-економічні процеси, а не намагатися змальовувати офіційну ідеологію у викривленому світлі, обіцяючи громадянам швидку адаптацію до „чергових” реформ. Треба зазначити, що соціальне забезпечення повинно анулювати соціальну незахищеність людей, підґрунтям якої стала безпорадність і навіть страх перед тими змінами, що відбуваються у суспільстві.

У сьогоднішніх умовах, з  одного боку, організація соціального  захисту має більші можливості, ніж  раніше, а з другого - ця діяльність повсякчасно ускладнюється, особливо через старе мислення, яке залишилося у наших службовців від командно-адміністративної системи. Беручи під захист громадян, треба мати на увазі, що будь-яка соціальна акція повинна керуватися інтересами не тільки державотворення, як цього вимагає сучасний політичний момент, а інтересами людини, як цього вимагає здоровий глузд.

З цим повинні рахуватися всі, починаючи від Президента і  закінчуючи державним службовцем найнижчого рівня, починаючи від власника або уповноваженого ним органу і закінчуючи приватним підприємцем.

Насамперед, соціальне  забезпечення повинно бути спрямоване на створення і втілення у життя  національної соціально-економічної  моделі розвитку України, яка враховувала  б українську соціально-економічну генетику і світовий господарський досвід. Жодну зарубіжну найпривабливішу модель соціального забезпечення не можна механічно переносити на українську дійсність. Україна може тільки скористатися зарубіжним досвідом, але має йти своїм шляхом до цивілізованості в економіці соціальних відносин.

1.2. Модель адміністрування збору страхових внесків на сучасному етапі розвитку ринкових відносин.

Створення ефективної системи  загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні вимагає формування збалансованої системи фінансових відносин між різними її суб’єктами, які врегульовуються з використанням елементів фінансового механізму як сукупності взаємоузгоджених засобів впливу щодо акумулювання коштів відповідно до норм чинного законодавства з метою проведення стабільної страхової діяльності та управління соціальними ризиками. Тому саме фінансовий механізм має розглядатися як один із пріоритетних у комплексі завдань з першоетапного, відповідно до економічних умов, формування системи обов’язкового соціального страхування.

З огляду на це побудова моделі фінансового механізму, яка  дозволила б якнайкраще оптимізувати виконання першочергових і стратегічних завдань у системі соціального  страхування в Україні з урахуванням  сучасних умов та вимог ринкового середовища, є не лише актуальною, а й своєчасною та необхідною.

Фінансова модель соціального  страхування в Росії на сьогодні базується на єдиному соціальному  податку, розмір ставки якого складається 26% від фонду заробітної плати, при  чому 20% коштів сплачується до Федерального бюджету, 2,9% - до Фонду соціального страхування і 3,1% до Фондів обов’язкового соціального страхування. Подальший розподіл коштів з цих фондів спрямований за різними напрямками соціального страхування    (страхування від нещасних випадків на виробництві, соціална пенсія, базова частина пенсії, оплата тимчасової непрацездатності тощо).

Даний підхід ототожнює  засали обов'язкових страхових внесків  на соціальні цілі із знеособленими  податками, які спрімовуются до бюжету, тобто мають дещо іншу природу свого призначення. Інакше кажучи, таке незвичне поєднання в єдиному соціальному внеску податкової та страховоє суті свідчить про своєрідний фінансовий гібрид у сфері соціалного страхування.

Певні спраби побудови нової  моделі фінансового механізму соціального страхування були зроблені і вітчизняними вченими. Зокрема, в наукоких дослідження таких авторів, як О. І. Бобир, Н. А. Дубровіна, Н. В. Шаманська формування моделі фінансового механізму розглядаєтся переважно з урахуванням таких напрямків :

- страхування на випадок  безробіття;

- пенсійне та медичне  страхування.

Такий підхід навряд чи  можна вважати цілісним, оскільки він не охоплює всіх елементів  фінансового механізму соціального  страхування, тобто не базуєтся на комплексних  засадах, що  визначають побудову окремої моделі.

В економіці модель застосовується як ефективний засіб дослідження  економічних процесів відповідно до умов, що складаєтся. Що ж стосуєтся  моделювання процесів у соціалному страхування то, відбражаючи об'єктивні закономірності розвитку економічних і соціальних процесів і враховуючи вплив найважливіших чинників, модель має забезпечити шляхом відтворення основних елементів фінансового механізму, збалансовану взаємодію цих її чинників.

Модель має включати принаймні чотири основні складові: теоретико- методологічні засади соціального страхування, систему фінансових регуляторів, нормативно – правову базу фінансового механізму соціального страхування та організаційну систему регулювання соціальних доходів і виплат. Кожна із зазначених складових моделі включає набір елементів фінансового механізму соціального страхування, що тісно взаємодіють між собою. Разом з тим в середині кожної складової модель має забезпечити взаємозв’язок окремих елементів фінансового механізму. З огляду на це побудова моделі здійснюється за таким алгоритмом:

- окреслення базових  елементів фінансового механізму  : принципів і функцій соціального  страхування та орієнтирів і  критеріїв соціальної ефективності;

- формування фінансових  регуляторів соціального страхування як основних узагальнюючих елементів;

- обґрунтування нормативно  – правового поля як гаранту  стабільності та надійності реалізації  складових фінансового механізму  соціального механізму;

- організація регулювання  системи соціального страхування шляхом забезпечення ефективного функціонування чинних соціальних фондів;

- визначення кінцевих  показників оптимізаційної моделі  показників ефективності соціального  страхування.

Відповідно то теоретико  – методологічних засад в основу розробки оптимізаційної моделі фінансового механізму соціального страхування покладено такі базові принципи : гарантованість, стабільність, безризиковість,  солідарність та паритетність. Це означає, що соціальне страхування має бути постійно функціонуючою і гарантованою системою, яка забезпечує страховий захист певних верств населення. Зазначені принципи соціального страхування мають реалізуватися через сукупність функцій – захисту, попереджувальну, відтворювальну, перерозподільну, контролюючу, стимулюючу, акумулюючи, інвестиційну, стабілізуючу, які забезпечують його економіко – фінансове спрямування, а певне узгодження цих функцій здійснюється за допомогою оптимізаційної моделі.

Саме комплексна взаємодія  зазначених принципів і функцій  створює необхідну основу для  ефективного функціонування системи соціального страхування в сучасних економічних умовах. Водночас реалізація окремих функцій спрямовується на орієнтири соціальної ефективності вітчизняної системи соціального страхування – зменшення навантаження на фонд оплати праці, спрощення порядку нарахувань і диференціацію ставок нарахувань, адресність соціальних виплат, прозорість грошових потоків пов’язаних із страховими виплатами тощо.

Це означає, що соціальне страхування не може розглядатися у відриві від стану економіки, рівня доходів, середньої та мінімальної заробітної плати працівників. Так, за даними Міжнародної організації праці мінімальна заробітна плата у більшості країн світу складає 40 – 60% середньої зарплати і в декілька разів перевищує фізіологічний прожитковий мінімум, в Україні ситуація дещо інша.

З огляду на проведене  дослідження побудови оптимізаційної моделі фінансового механізму соціального  страхування в Україні логічно  розглядати таку модель, як невід’ємний регулюючий метод впливу при формуванні соціальних доходів і видатків та реалізації заходів щодо соціальної політики держави на відповідний період.

Отже, запропонована оптимізаційна  модель фінансового механізму соціального  страхування – це сукупність взаємопов’язаних провідних складових, що об'єднує елементи фінансового механізму : принципи та функції соціального страхування, орієнтири ті узагальнюючі критерії, які проявляються через систему фінансових регуляторів, що законодавчо забезпечуються нормативно – правовим полем та врегульовуються системою організаційних заходів. Наскільки ефективно працює модель – настільки результативними будуть показники ефективності соціальності страхування як вихідного блоку моделі і як засобу державного впливу на соціальна доходи і соціальні виплати населенню, а відтак – і на розвиток заходів соціальної політики держави в цілому[20].

2. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
1. Характеристика системи соціального страхування в Україні

     У сучасних умовах України соціальне страхування здійснюється лише за одним із видів – державним. В Україні функціонують чотири державні позабюджетні фонди та велика кількість недержавних і доброчинних фондів соціального призначення. Пріоритетний розвиток соціальних фондів пов'язаний з тривалим переходом до ринкової економіки, значним зниженням рівня матеріального забезпечення громадян, зростанням безробіття, демографічною ситуацією, дефіцитом бюджетних ресурсів [8]. Такий соціально-економічний стан нашого суспільства вказав на необхідність виокремлення надзвичайно важливих соціальних видатків в особливу групу із забезпеченням їх самостійними джерелами доходів.

Лише із повним запровадженням третього рівня системи пенсійного забезпечення, передбаченого Законом  України "Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування" та Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення", в Україні створено недержавні корпоративні та професійні пенсійні фонди. До певної міри діяльність цих фондів базується на принципах взаємного та комерційного видів страхування.

Відповідно до чинного  законодавства України суб’єктами соціального страхування є страховики, застраховані особи і страхувальники. Слід узяти до уваги, що законодавець не відносить до кола суб’єктів  соціального страхування ані  наглядові ради, що здійснюють нагляд за діяльністю цільових страхових фондів, ані органи державного нагляду у сфері соціального страхування. У розумінні законодавця не є суб’єктами соціального страхування і сторони соціального партнерства, які беруть участь у формуванні правлінь цільових страхових фондів і наглядових рад.

Протягом майже усього періоду свого розвитку інститут соціального страхування поділявся  на окремі види соціального страхування. Підставою і критерієм такого поділу завжди були і залишаються  соціальні ризики – об’єктивні соціальні обставини, настання яких має наслідком утрату заробітку або інші випадки матеріального обтяження застрахованої особи.

Якщо уважно проаналізувати еволюцію цих видів соціальних ризиків, можна побачити, що незважаючи на певні  відхилення, їхнє коло завжди було досить сталим. Суспільство ніби визначило для себе групу тих негативних соціальних факторів, які є найбільш розповсюдженими, пов’язані з найбільшим матеріальним обтяженням і тому призводять до найбільших соціальних негараздів, і запровадило систему соціального страхування для пом’якшення цих соціальних ризиків.

Можна з упевненістю  стверджувати, що перелік тих видів  соціальних ризиків, на подолання і  матеріальну компенсацію яких спрямований  інститут соціального страхування, зберігся майже незмінним до нашого часу. Сьогодні обставини, унаслідок яких застраховані особи можуть втратити засоби до існування і потребуватимуть матеріальної підтримки або соціальних послуг у межах системи соціального страхування, іменуються страховими ризиками.

Саме ці страхові ризики і покладені в основу класифікації видів соціального страхування, які вже запроваджені або запровадження яких передбачене національним законодавством. Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування такими видами соціального страхування є:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття.

Сьогодні в Україні  відносини у сфері соціального  страхування регулюються декількома нормативно-правовими актами вищої  юридичної сили. Власне існування інституту соціального страхування в Україні та його основні завдання передбачені ст. 46 Конституції України.

Загальні засади функціонування системи соціального страхування  у цілому, організації управління нею, види соціального страхування та їхні пріоритетні завдання визначаються Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

        Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Розмір страхових тарифів для роботодавців та найманих працівників на загальнообов’язкове державне соціальне страхування протягом 2005-2010 років відображено у таблиці 2.1 [12].

Таблиця 2.1.

Продовження таблиці 2.1