Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Соціальний капітал

План

Вступ

Розділ І. Основи теорії соціального капіталу

1.1. Поняття категорії "соціальний капітал"

1.2. Форми існування соціального капіталу

1.3. Джерела формування соціального капіталу

Розділ ІІ. Соціальний капітал у сучасному світі

2.1. Роль соціального капіталу у регіональному розвитку

2.2. Розвиток соціального капіталу як умови переходу до інноваційної економіки

2.3. Становлення соціального капіталу в аграрній сфері трансформаційної економіки

Розділ ІІІ. Проблеми формування соціального капіталу в Україні

3.1. Соціальний капітал я чинник взаємодії громадянського суспільства та місцевого самоврядування

3.2. Занепад соціального капіталу – індикатор занепаду України

Висновок

Список літератури

ВСТУП

Останнім часом у міру проникнення в наукове середовище концепції «соціального капіталу» економісти, соціологи, політологи все частіше ставлять питання про ступінь правомірності її застосування в управлінні

процесами економічного, соціального та політичного розвитку суспільства.

Безумовно, концепція соціального капіталу представляє найсучасніший підхід до теорії економічного розвитку.

Бурхливий розвиток концепції соціального капіталу в наш час можна пояснити тим, що її засновники в досить чіткій формі визначають ефективне функціонування сучасного суспільства й економіки в таких поняттях, як «довіра», «культура», «соціальні мережі», «добровольчі асоціації», «людський капітал» тощо. Сьогодні це як ніколи актуально, оскільки в суспільній думці стала домінувати винятково висока оцінка соціальних відносин, що обумовлюють горизонтальну і вертикальну складові соціальної мобільності суб’єкта управління. Усе це свідчить про те, що концепція соціального капіталу синтезує в собі цілий ряд нових напрямків в економіко-соціологічному аналізі, застосовному до моделей економічного розвитку. Це, у свою чергу, призводить до необхідності регулювання процесів, пов’язаних з формуванням і використанням соціального капіталу, тобто до проблем управління розвитком як особистості, так і соціальних спільнот. Ці обставини зумовлюють особливу актуальність зазначеної проблематики.

Сьогодні не можна сказати, що теорія соціально-економічного розвитку, а до того ж і концепція соціального капіталу зовсім випали з поля зору вітчизняних учених. Водночас, донедавна дослідження, що стосуються проникнення соціальних взаємин в економічні явища, перебували на периферії як економіки, так і соціології, не говорячи вже про управлінські науки. Сьогодні, навпаки, спостерігається інша крайність, що виникає з некритичного прийняття будь-яких положень, висунутих західною економічною наукою щодо форм, основних рис і механізму функціонування соціального капіталу.

На мою думку, для розвитку концепції соціального капіталу у вітчизняній науці має сенс більш уважно і критично подивитися на розмаїтість існуючих у цій сфері поглядів закордонних дослідників. Перше, з чим зіштовхуються вчені – невизначеність предмета. На шляху до розуміння ролі, місця, впливу соціального капіталу відразу виникає маса труднощів, пов’язаних не тільки з очевидними недоліками інформації, але й зі складностями концептуального характеру, з наявністю різних поглядів на категорію «соціальний капітал».

У сучасній українській науковій думці простежила інтерес до вивчення проблеми розвитку громадянського суспільства в контексті місцевого самоврядування. В становленні громадянського суспільства в Україні місцеве самоврядування відіграє особливу роль, будучи одночасно і механізмом формування такого суспільства, і його невід'ємною складовою частиною. Через це актуальною в науковому та практичному значенні є проблема залучення громадськості до ухвалення і впровадження рішень. Особливо важливо почути голос громадськості на рівні місцевого самоврядування, де ефективність та результативність процесу надання послуг громаді відчутна більшою мірою. У свою чергу, відсутність можливостей впливу громадян на розвиток своєї громади спричиняє зростання корупції, перешкоджає ефективному врядуванню та зменшує шанси територіальної спільноти на покращення соціально економічного добробуту.

Спробувала розглянути теоретичні аспекти формування соціального капіталу в соціально-економічній системі та особливості становлення соціального капіталу в аграрній сфері періоду ринкових трансформаційних перетворень в аграрній сфері економіки. Структурні зрушення у розвитку села новітньої епохи зумовили урізноманітнення форм соціального капіталу, що стосується як виробничої, так і неробничої складових.

Поблема становлення соціального капіталу є актуальною, тому що визначальною умовою успішного реформування господарсько-територіальної системи села стає дотримання принципу системності реалізації потенціалу інститутів аграрного соціуму. З огляду на це, особистісна та інституційна основа аграрного соціуму набуває змісту соціального капіталу, дослідження якого на рівні організації проводяться активніше, але важливо сконцентрувати увагу на визначенні соціального капіталу аграрної сфери і села, основою якого є сільська територія, яка включає підприємства,інститути, населення з відповідними характеристиками.

Розділ І. ОСНОВИ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Поняття категорії "соціальний капітал"

Важко визначити, коли вперше був ужитий термін «соціальний капітал». Одні дослідники посилаються на книгу Л. Ханіфан «Общинний центр», що вийшла в 1921 р., інші – на роботи Г. Лоурі 1970-х рр. Популярність же дане поняття набуло після виходу у світ робіт П. Бурдьє, Дж. Коулмана,

Ф.Фукуями.

Існує кілька теоретичних концепцій, що пояснюють природу цього явища, а також емпіричні індикатори, що фіксують величину різних видів соціального капіталу. Перший систематизований розгляд соціального капіталу здійснив відомий французький соціолог П’єр Бурдьє. У своїх основних теоретичних роботах, які в російському перекладі відомі під назвами «Начала» і «Социология политики», Бурдьє детально спиняється на роз’ясненні поняття «простір», насамперед розмежовуючи простір фізичний і соціальний. «Соціальний простір – не фізичний простір, але він прагне реалізуватися в ньому більш або менш повно і точно», – і далі: «...фізичний простір є соціальною конструкцією і проекцією соціального простору, соціальною структурою в об’єктованому стані, об’єктивацією і натуралізацією колишніх і теперішніх соціальних відносин» [6, с.40].

Соціальний капітал П. Бурдьє визначав як сукупність наявних або потенційних ресурсів, які передбачають наявність системи певною мірою інституціоналізованих відносин взаємного розпізнавання або визнання . Ця початкова інтерпретація поняття з’явилася в невеличкій статті «Соціальний капітал: попередні записки», виданій у 1980 р.. П. Бурдьє вживає поняття «соціальний капітал», говорячи про соціальний простір і генезис «класів».

Соціальний капітал за Бурдьє – це один з різновидів капіталу, що визначають статус людини в соціальному просторі; своєрідний ресурс, одержуваний індивідом завдяки членству в асоціаціях, який дає йому реальні можливості та переваги; це влада, сукупні шанси на виграш у певних ситуаціях. Виходячи з визначення Бурдьє, соціальний капітал складається з двох аспектів. Перший – соціальні відносини, що дають змогу індивідам мати доступ до ресурсів, якими володіють інші індивіди. Другий аспект торкається кількості та якості цих ресурсів. Набуття соціального капіталу потребує вкладення як економічних, так і культурних ресурсів. Виходячи з цього, Бурдьє дійшов висновку, що результати володіння соціальним і культурним капіталами спричинюють перетворення їх в економічний капітал, тим паче, що інших процесів, зумовлюваних цими альтернативними формами, не виявлено, оскільки ці процеси характеризуються високою мірою непрозорості й невизначеності. У своїй роботі «Соціологія політики» П. Бурдьє визначив, що «крім економічного і культурного капіталів, деякі простори, зокрема, найбільш замкнені, найбільш «обрані», потребують також і соціального капіталу. Вони можуть забезпечити собі соціальний і символічний капітали лише завдяки «ефектові клубу», що випливає зі стійкого об’єднання в надрах того самого простору... людей і речей, схожих один на одного тим, що їх відрізняє від величезної множини інших, що в них є спільного, що не є загальним» [6, с.49].

Інший підхід до поняття «соціальний капітал» подано в роботах економіста Г. Лоурі , який розглядає нерівність у поділі доходів відповідно до расової належності. Лоурі стверджує, що ортодоксальні економічні теорії були занадто індивідуалістичними, акцентуючи увагу на суто індивідуальному людському капіталі та створенні поля рівної конкуренції, що ґрунтувалася виключно на використанні цього капіталу, хоча декларування рівних можливостей для реалізації людського капіталу аж ніяк не зменшує расової нерівності. За словами Лоурі, ця нерівність може зберігатися щонайменше з двох причин: по–перше, через успадкування бідності чорношкірих батьків, яка передається дітям у формі низьких матеріальних ресурсів і, як наслідок, обмежених можливостей для здобуття гідної освіти; по-друге, через більш слабкі зв’язки молодих чорношкірих із біржею праці та відсутність у них повної інформації про свої можливості. Г. Лоурі не розвинув власної концепції соціального капіталу; він лише розглянув цю ідею в контексті полеміки з ортодоксальними економістами. Водночас, Г. Лоурі проторував шлях для більш системного аналізу процесу формування соціального капіталу в роботах Дж. Коулмена, присвячених, зокрема, ролі соціального капіталу у створенні людського капіталу. Треба зазначити, що Дж. Коулмен, хоча й аналізував можливе застосування соціального капіталу для досягнення певного освітнього рівня паралельно з аналізом П. Бурдьє, у своїх працях не згадує концепцію французького соціолога. Дж. Коулмен визначає соціальний капітал через його функцію як «різноманітність сутностей із двома спільними елементами: усі вони складаються з деяких аспектів соціальної структури, а ці аспекти, у свою чергу, сприяють діям акторів (персональним або колективним) у межах цієї структури». Це, на перший погляд, дещо розмите визначення відкрило шлях для перегляду низки самостійних, часом суперечливих процесів як компонентів соціального капіталу. У свою чергу, Дж. Коулмен сам почав з того, що розглянув деякі з механізмів, які породжують соціальний капітал (такі, як взаємодія очікувань і груповий примус), наслідки володіння цим капіталом (такі, як привілейований доступ до інформації) і відповідну соціальну організацію, що забезпечує необхідний контекст для обох його джерел та дій. Ресурси, набуті за допомогою соціального капіталу, виступають як своєрідне заохочення. Тому важливо відрізняти власне ресурси від здатності їх одержувати завдяки членству в різних соціальних структурах. Дж. Коулмен, на відміну від П. Бурдьє, практично не розглядає цієї різниці. Важливим моментом у розумінні соціального капіталу є з’ясовування розбіжностей між поведінкою реципієнтів і донорів у процесах обміну соціальним капіталом. Бажання реципієнтів здобути доступ до соціального капіталу є цілком очевидним, тоді як мотивації донорів неоднозначні й комплексні, оскільки вони, з одного боку, мають соціальний капітал і можуть бути його джерелом, а з іншого – не бажають змінювати свою домінуючу позицію, вступаючи у відносини «реципієнт – донор». Дж. Коулмен використовував поняття соціального капіталу для характеристики «соціальних мереж» – для позначення взаємодії людей, що спільно виконують роботу і переслідують при цьому загальні групові або організаційні цілі. За Коулменом, соціальний капітал є продуктом різних асоціацій (родини, громади, профспілок, фірм, державних органів), а його функція полягає в наданні ресурсів групи кожному її члену. Таким чином, соціальний капітал підвищує індивідуальні ресурси людини. За системного розгляду поняття «соціальний капітал» виникає необхідність аналізу основних його складових, таких як:

1) власники соціального капіталу (ті, хто ставить вимоги);

2) джерела соціального капіталу (ті, хто підкоряється висунутим вимогам);

3) ресурси.

У концепції Дж. Коулмена вищезазначені елементи нерідко ототожнюються, що призводить до неточностей у розумінні й застосуванні цього поняття. Незважаючи на це, спроби Дж. Коулмена розглянути й проаналізувати поняття «соціальний капітал» являють собою значний внесок у дослідження проблеми трансформації людського капіталу, зокрема розпізнавання механізмів, за допомогою яких ця трансформація стає можливою. Виходячи зі складових соціального капіталу, Дж. Коулмен доходить висновку, що соціальний капітал – це «ресурси соціальних відносин і мереж відносин, які полегшують дії індивідів завдяки формуванню (взаємної) довіри, визначенню (взаємних) обов’язків та очікувань, формулюванню й запровадженню (соціальних) норм, створенню асоціацій тощо» [8, с. 307]. І. П. Бурдьє і Дж. Коулмен указували на своєрідність соціального капіталу в порівнянні з іншими формами капіталу. Економічний капітал перебуває на банківських рахунках, людський капітал утілений у людях, а соціальний капітал являє собою невід’ємний елемент у структурі соціальних відносин. Володіючи соціальним капіталом, людина взаємодіє з іншими людьми, які є безпосередніми джерелами її блага.

Після П. Бурдьє, Г. Лоурі та Дж. Коулмена кількість теоретиків соціального капіталу зростала. Так, у 1990 р. У. Бейкер дав поняттю «соціальний капітал» таке визначення: «соціальний капітал – це ресурс, який отримують актори зі специфічних соціальних структур, а потім використовують його, виходячи зі своїх інтересів; це дає можливість внести зміни у відносини між акторами». Більш комплексне визначення поняття «соціальний капітал» дає М. Шифф: «соціальний капітал – це набір елементів соціальної структури, що впливають на відносини між людьми і є базовими аргументами для продукування і реалізації функцій» [9].

Р. Берт визначає соціальний капітал як «приятельські контакти між колегами по службі та більш широкі контакти, через які Ви маєте змогу використовувати свій фінансовий і людський капітал» [10]. Якщо Дж. Коулмен і Г. Лоурі надавали велике значення наявності тісної взаємодії між акторами як необхідній передумові формування соціального капіталу, то Р. Берт висуває на перший план протилежну умову. На його думку, саме відносна свобода, відсутність тісних зв’язків, що скріплюють структурні елементи, сприяє індивідуальній мобільності. Це він пояснює тим, що жорсткі схеми взаємодій мають властивість відкидати зайву інформацію, тоді як більш слабкі зв’язки не заважають створенню нових взаємодій і ресурсів.

Відомий філософ Ф. Фукуяма виводить соціальний капітал з культури співробітництва. Для нього високий соціальний капітал – неофіційна норма, що просуває співробітництво між індивідуумами, що є невидимою умовою ринку і ліберальної демократії. Фукуяма вбачає економічну функцію соціального капіталу в зменшенні трансакційних витрат, пов’язаних з формальними механізмами координування, наприклад, з контрактами і бюрократичними процедурами. Він підкреслює, що координація, заснована на неофіційних нормах, залишається важливою частиною сучасних економік, і, можливо, стає більш значущою, оскільки природа економічної діяльності й технологій виявляється більш складною. Багато послуг є дорогими, тому контроль над їх наданням краще робити шляхом упровадження професійних стандартів, а не через формальні механізми. Крім того, формальний обмін інтелектуальними технологіями в рамках діяльності економічних суб’єктів спричиняє великі витрати, що, у свою чергу, підвищує значення довіри в рамках неформальних відносин для зменшення цих витрат. Норми ж, що допомагають утворити соціальний капітал, повинні містити в собі такі цінності, як правдивість, виконання зобов’язання, співробітництво з іншими людьми. Фукуяма зазначав, що всі суспільства мають деякий запас соціального капіталу, реальні розходження між ними пов’язані з тим, що можна назвати «радіусом довіри». Іншими словами, норми співробітництва, такі як чесність і взаємність, можуть поділятися членами обмеженої групи людей, але не всіма членами цього суспільства. Велику роль він приділяв родині як важливому джерелу соціального капіталу. Соціальний капітал, на думку Ф. Фукуями, є необхідною умовою створення здорового громадянського суспільства, тобто безлічі груп і об’єднань, що займають місце між родиною і державою. Соціальний капітал дозволяє різним групам усередині неоднорідного суспільства поєднуватися один з одним, щоб захищати свої інтереси, якими в протилежному випадку може знехтувати могутня держава [7, с. 400]. На думку Ф. Фукуями, «соціальний капітал відрізняється від інших форм людського капіталу тим, що він зазвичай створюється і передається через такі культурні механізми, як релігія, традиція або історична звичка» [11], а найважливішою його складовою є спонтанне спілкування як здатність створювати нові асоціації та співпрацювати за встановленими принципами. Головна характерна риса таких асоціацій, вважає Ф. Фукуяма, полягає в тому, що вони являють собою «об’єднання нового типу, що відрізняються як від традиційно існуючих груп, скажімо, сім’ї, так і від організацій, свідомо створених урядом на основі формальних правил». Що ж до вітчизняних суспільних і соціальних наук у країнах СНД, то тут феномен соціального капіталу фактично не вивчений. Спроби інтерпретації поняття «соціальний капітал» епізодично трапляються в окремих публікаціях, таких як стаття російського соціолога Н. Бусової «Культурні корені соціального капіталу» [12]. Однак ця робота являє собою не власне аналіз поняття «соціальний капітал», а тлумачення поняття на підставі дослідження Ф. Фукуями «Віра: соціальні переваги і формування просперіті».

Попри деякі розбіжності в тлумаченні поняття «соціальний капітал» можна говорити про певний консенсус стосовно характерних рис соціального капіталу. Принаймні спільним моментом є те, що соціальний капітал підтримує здатність індивідів одержувати «прибуток» у межах колективу, в соціальних мережах та інших соціальних структурах.

1.2. Форми існування соціального капіталу

Розрізняють три основні форми соціального капіталу: зв'язки-"тенета", зв'язки-"мости" і зв'язки-"ланки". Зв'язки-"тенета" відносяться звичайно до відносин усередині родини й в етнічних групах, зв'язки-"мости" характеризують відносини з не дуже близькими друзями, знайомими й колегами по роботі, зв'язки-"ланки" визначають відносини між різними соціальними шарами в ієрархії, де влада, соціальний статус і благополуччя доступні лише певним групам. До останньої форми відносять, наприклад, здатність індивідів або груп використовувати ресурси, ідеї або інформацію формальних інститутів, що не є безпосередньо елементом групи.

Хоча сильні " зв'язки-тенета" дають певним суспільствам або групам почуття єдності й загальної мети, без зв'язків-"мостів", які долають різні соціальні розподіли (наприклад, релігійний, етнічний, соціально-економічний статус), зв'язки-"тенета" можуть стати основою реалізації дуже вузьких інтересів і відторгнення всіх аутсайдерів. Відносно однорідні групи можуть характеризуватися дуже високою довірою й кооперацією усередині групи, ні низькою довірою й кооперацією з іншим суспільством. Тоді зв'язки-"тенета" стають бар'єром для соціальної єдності й особистого розвитку, тобто мають місце сильні "тенета" і слабкі "мости". Обмежений радіус довіри усередині тісно сплетеної групи, наприклад, членів родини або вузького кола друзів, сприяє соціальній взаємодії, спрямованому всередину цієї групи й меншою мірою орієнтованому на довіру й співробітництво в широкім співтоваристві . Така зосередженість на інтересах групи на шкоду суспільним інтересам може провокувати соціально деструктивну діяльність. У трудових колективах занадто міцні відносини довіри й взаємних зобов'язань можуть блокувати будь-яку інформацію ззовні й перешкоджати інноваціям .

Хоча етнічні зв'язки безумовно допомагають адаптації, коли іммігранти вперше прибувають у нову країну, зв'язки винятково в іммігрантському середовищі перешкоджають розширенню спілкування за межі цього середовища. Відповідно важливість соціального капіталу як джерела зв'язків-"мостів" особливо підкреслюється, коли мова йде про безліч співіснуючих етнічних груп. Разом з тим, справедливості заради слід зазначити позитивну роль сімейного й етнічного капіталу в питаннях підтримки здоров'я й особливо в розв'язку проблеми пошуку роботи, що непрямим образом позитивно впливає на ситуацію в суспільстві в цілому. При певних обставинах конкретні форми зв'язків соціального капіталу потенційно можуть перешкоджати соціальній єдності. Щодо цього соціальний капітал не відрізняється від інших форм капіталу, використання яких може переслідувати різні цілі, зовсім не обов'язково схвалювані співтовариством у цілому. Деякі тісно зв'язані групи, наприклад, нарко-картелі, співтовариства нелегальних іммігрантів, мафіозні й терористичні об'єднання можуть мати найвищий ступінь внутрішньої довіри й взаємної відповідальності. Аналогічним образом, члени даних груп можуть мати найвищий людський капітал і використовувати фінансовий та інші види капіталу в соціально деструктивних і небажані для суспільства цілях. Але й зв'язки-"мости", особливо якщо вони проявляються у вигляді тоталітарних або екстремальних ідеологій, можуть мати вкрай негативні соціальні наслідки. Ці приклади не применшують, а скоріше оттінюют потенціал людського й соціального капіталу в створенні вигод для всього суспільства або більшості його членів, подібні вигоди від більшості видів соціальних зв'язків - "тенет" і "мостів" - безумовно перевищують деякі деструктивні наслідки.

Але без високого рівня довіри між членами групи, цей інститут не міг би існувати - оскільки люди, що одержали свою суму раніше інших, могли б вийти з колективу, залишивши інших у збитку. Такі асоціації поширені в Південно-східній Азії, у той же час важко представити, щоб вони могли стійко функціонувати в міських агломераціях, де високий рівень соціальної роз'єднаності, тобто відсутній цей аспект соціального капіталу.

1.3 Джерела формування соціального капіталу

Соціальний капітал створюється на рівні родини, співтовариства, фірми, національних або суб- національних адміністративних одиниць. Звичайно ідея соціального капіталу зв'язується з відносинами в громадянському суспільстві. Однак відносини довіри й зв'язки включають також громадські організації й інститути. Соціальний капітал втілений у нормах і інститутах, що включають державні й юридичні основи. Предметом аналізу можуть стати й різні (гендерні, професійні, язикові або етнічні) групи населення. Для вивчення формування соціального капіталу потрібні наступні джерела інформації: 1) родина; 2) школа; 3) територіальне співтовариство; 4) фірми; 5) громадянське суспільство; 6) державний сектор; 7) етнічне походження. Наукові дискусії останніх років приділяють велику увагу добровільним і цивільним асоціаціям, на жаль, практично ігноруючи значення родини, школи й фірми.

Родини в інтересах своїх членів створюють норми й соціальні зв'язки й сприяють входженню в певне соціальне коло, що особливо важливо, коли мова йде про розширені родини й родинах-співтовариствах. Відносини в родині, засновані на взаємній довірі й готовності йти назустріч духовним і матеріальним запитам дітей, сприяють формуванню відносин довіри й співробітництва за межами вузького сімейного кола. Взаємна матеріальна й духовна підтримка, добровільно здійснювана членами родини, створює неявне бажання й очікування такої підтримки не тільки усередині родини, але й за її межами. Родина є також первинним джерелом навчання й потенційним стимулом до успішного навчання в системі формалізованої освіти. За умови, що освіта впливає на збільшення соціального капіталу (про що докладніше мова йтиме нижче), роль родини в одержанні освіти виявляє непрямий позитивний вплив на соціальний капітал. Існує методика оцінки соціального капіталу родини за наступними показниками: 1) фізична присутність (наявність) дорослих або батьків у родині; і 2) якість і інтенсивність уваги, яку дорослі, або батьки, приділяють дітям. Останній показник вважають як відношення кількості дорослих до кількості дітей. У цілому, за інших рівних умов, чим більше утриманців і менше дорослих у родині, тим менше соціальний капітал, яким можуть розпоряджатися студенти. Однак, сильні внутрішньо сімейні зв'язки-"тенета" у деяких випадках можуть перешкоджати встановленню відносин типу більш широких зв'язків-"мостів". Соціальні відносини, що утворюють соціальний капітал, нерідко розриваються, коли родина міняє місце проживання. Звичайно, за інших рівних умов, соціальний капітал менше в дітей з неповних родин. Чим більша кількість дорослих у родині, чим менше дітей, чим рідше родина міняє місце проживання, тим більше (у середньому) приділяється уваги кожній дитині. Дослідження показують, що розлучення, як правило, супроводжується втратою доходу, зниженням участі батьків у вихованні дітей, скороченням доступу до ресурсів співтовариства, що в сукупності приводить до погіршення добробуту дітей і їх успішності в навчанні. Проживання в неповній родині або з вітчимом (мачухою) тісно пов'язане з такими несприятливими явищами як незакінчена шкільна освіта, високий рівень злочинності й підліткової вагітності . Таким чином, склад родини суттєво впливає на формування соціального капіталу, хоча багато причинно-наслідкових залежностей залишаються до кінця не дослідженими. Наприклад, є дані, що при рівних доходах діти самотніх матерів отримують освіту не гірше, чим їх ровесники з повних родин. Тобто , негативні наслідки розпаду родин можуть бути, хоча б частково, компенсовані іншими факторами, наприклад, матеріальним достатком.

Школа може сприяти прищеплюванню цінностей співробітництва й взаємодії й надавати місце для проведення різних видів суспільної роботи. У більш широкому плані, інститути вищої освіти, навчання й професійної підготовки дорослих можуть створювати нові зв'язки, сприяючи не тільки підвищенню рівня знань, ні й підприємництву або суспільній активності.. У тій мері, у який методи й організація навчання заохочують взаємне збагачення знаннями й роботу в команді, а також відкритість до нових ідей і різноманітність культур, відбувається розвиток соціального капіталу за допомогою встановлення " зв'язків-мостів" між різними групами суспільства.

Місцеві співтовариства сусідів також відіграють свою роль у формуванні соціального капіталу. Соціальні взаємозв'язки між сусідами, друзями й групами створюють соціальний капітал і можливість спільно працювати на досягнення загальної мети. Соціальний капітал розглядають як "місцеві суспільні блага", вироблені співтовариством. Ці блага можуть бути дуже загальними по своїй природі й включати контакти, вплив, дружбу й інші зв'язки.

Рівень довіри, соціальної участі й типи участі (формальне, неформальне) можуть значно різнитися в чоловіків і жінок, тому що для них характерні різні соціальні зв'язки й різний доступ до інформації. У ряді випадків зв'язки чоловіків носять більшою мірою формальний характер, тому що чоловіка частіше залучені у формальну зайнятість, у той час як зв'язки жінок більшою мірою носять неформальний характер і більше орієнтовані на родину. Здатність дітей до довіри сходить коріннями до відносин з матір'ю в ранньому дитинстві - насамперед тому що саме матері, як правило, няньчаться з дитиною в цьому віці - хоча характер і зміст відносин дитину з батьком теж дуже важливі. Соціальний капітал може створюватися й завдяки активній участі жінок у суспільному, політичному житті й на ринку праці.

Етнічні зв'язки служать ще одним прикладом того, як актори, об'єднані загальними цінностями й загальною культурою, діють спільно в ім'я взаємної вигоди. Такі елементи людських відносин, як взаємність, солідарність, довіра (у тому числі, у формі певних соціальних обов'язків і зобов'язань) стають ключовими характеристиками співвідношення між етнічними зв'язками й соціальним капіталом. Для іммігрантів, які вперше прибувають у нову країну, етнічні зв'язки служать підтримкою в адаптації, вони покладаються на соціальний капітал як джерело дороговказної інформації й різносторонньої підтримки. Через етнічні зв'язки, як правило, надходить коштовна інформація про місцевий ринок праці. Ці ж зв'язки забезпечують соціальний захист, допомагаючи морально й матеріально у важкі часи, опікуючись про дітей і старих. Безумовно, етнічні зв'язки можуть поєднувати й підтримувати одних, залишаючи інших осторонь .

Розділ ІІ. СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

2.1. Роль соціального капіталу у регіональному розвитку

Дослідження вчених в області економіки, соціології, політології показують, що співтовариства, засновані на довірі і співпраці, сприяють реалізації людського потенціалу. Все ширше в науковій літературі визнається той факт, що соціальні зв'язки і довіра виконують важливу роль в підтримці соціально-економічного розвитку. Соціальний капітал розглядається навіть як необхідний «зонтичний» термін для таких аспектів життя суспільства, які, не дивлячись на складність вимірювання і включення у формальні моделі, розглядаються як найважливіші детермінанти довгострокового економічного успіху. Усвідомлення того, що «соціум має значення», вимушує не тільки вчених, але й управлінців-практиків, держуправлінців зважати на цей чинник.

Соціальні цілі є ширшими, ніж бажання стрімкого зростання економічного добробуту, тому що важливим є розвиток сукупного, а не тільки економічного добробуту, а отже, аналіз варіантів політичних рішень повинен як чинник включати довгострокову дію на економічні, екологічні й соціальні тенденції. Тому при розгляді поточних інвестицій і моделей виробництва з урахуванням очікуваних майбутніх негативних наслідків важливо зрозуміти вплив ухвалюваних рішень не тільки на фізичне і природне середовище, але й на соціальну сферу.

Дедалі більше стає очевидним, що доля не тільки окремої людини, але й того чи іншого регіону, тієї чи іншої країни залежить від динаміки розвитку соціального капіталу. Його роль в соціально-економічному розвитку суспільства постійно зростає, що обумовлено змінами у сфері економічної діяльності і посиленням ролі людського чинника у системі суспільного відтворення.

Становлення громадянського суспільства є наслідком еволюції демократичних традицій і відбувається одночасно з розвитком правової держави, яка створює певні умови для існування громадянського суспільства, затвердження його цінностей. Громадянське суспільство є системою суспільних інститутів і відносин, які існують для реалізації приватних і групових інтересів. Тому формування цього суспільства, включаючи розвиток мережі громадянських інститутів, має бути пріоритетом соціальної і правової політики держави. А оскільки місцеве самоврядування є найбільш близькою до населення формою влади, то основи громадянського суспільства закладаються саме на рівні місцевих співто-вариств. Тому державна соціальна політика на регіональному і місцевому рівнях має не тільки враховуваті історичні, етнокультурні та релігійні особливості жіття людей, але й включаті механізми перетворення місцевих співтовариств та громадських об'єднань, які входять до їхнього складу, у самостійні та відповідальні суб'єкти процесу суспільного розвитку.