Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ФІНАНСИ»

ТЕМА: Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

____________________________________________________________________

ВИКОНАВ:

студент (прізвище, ім’я, по батькові)

форма навчання

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

Київ – КНЕУ – 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Основи організації системи соціального захисту населення в Україні……5

Розділ 2. Аналіз фінансового стану соціального захисту населення в Україні ……11

Розділ 3. Проблеми фінансування соціального захисту населення в України та шляхи їх вирішення…………………………………………………………………….20

Висновки………………………………………………………………………………...27

Список використаних джерел………………………………………………………….29

Додатки………………………………………………………………………………….32

Вступ

На сучасному етапі економічного та соціально-політичного розвитку забезпечення належного функціонування системи соціального захисту населення країни входить до першочергових завдань держави. Адже в умовах, ще не сформованої ринкової економіки, відсутності стабільного економічного зростання, велика частка населення не може самостійно, без державної допомоги, реалізувати своє право на гідне життя, задоволення своїх первинних потреб.

За статистикою ООН, за межею бідності в Україні перебувають 78% людей. Україна посідає 83-є місце за рівнем розвитку суспільства, опустившись за останній рік на 7 сходинок рейтингу. Тому одним з актуальних питань сьогодення є удосконалення системи соціального захисту населення, яке повинно базуватись на покращенні фінансування конкретних заходів, передбачених відповідними державними програмами, які, в свою чергу, мають сприяти розвитку економіки та піднесенню рівня життя населення.

Об’єктом є форми соціального захисту населення та джерела їх фінансування.

Предмет дослідження є джерела та механізм фінансування видатків на соціальний захист.

Метою моєї курсової роботи є дослідження системи соціального захисту населення в Україні та розроблення рекомендації щодо її вдосконалення.

Курсова робота присвячена виконанню таких завдань:

визначити сутність і призначення соціального захисту.
розглянути існуючі форми та види соціального захисту населення в Україні.
проаналізувати склад і структуру системи соціального захисту населення в Україні.
оцінити динаміку соціальних виплат і соціальних гарантій.
охарактеризувати проблеми фінансування соціального захисту в Україні на сучасному етапі.
запропонувати можливі шляхи вирішення виявлених проблем.

При виконанні роботи були застосовані методи дослідження. У першому розділі був застосований метод порівняння, коли розглядував поняття соціального захисту, та метод аналізу та синтезу при визначенні організаційно правових форм страхового захисту України. Під час аналізу сучасного стану соціального забезпечення в розділі другому застосував статистичний метод при розкриті змін соціального захисту в Україні. А в заключній частині роботи використав метод дослідження індукції, коли були зазначені основні проблеми стану фінансування соціального захисту населення в Україні, та запропоновані обґрунтовані варіанти покращення існуючої системи соціальних виплат.

Курсова складається зі вступу, 3 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. У першому розділі висвітлюються сутність соціального захисту та основи його організації. Наголошується на тому, що соціальний захист означає сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально-економічних прав, передовсім права на рівень життя. необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості.

В другому розділі дається економічна оцінка сучасного стану соціального захисту населення та структура виплат у системі страхового захисту України.

В останньому розділі виділяються проблеми, пов’язані з проблемами фінансування соціально захисту населення, та шляхи її вдосконалення.

Розділ 1. Основи організації системи соціального захисту населення в Україні

Перш ніж розпочати дослідження форм соціального захисту, буде доцільно визначити, що ж являє собою поняття соціального захисту. Слід одразу ж зазначити, що різні вчені детермінують соціальний захист по різному[рис.1.2]. Так, наприклад, М. Ф.Головатий у термінологічному словнику визначає соціальний захист як "систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення"[6, с. 399]. У цьому ж словнику є і інше визначення: "соціальний захист – це певні види колективного забезпечення, мета яких — підтримання добробуту людей, а також безпосередня допомога особам у складних життєвих ситуаціях, запровадження превентивних механізмів, спрямованих на запобігання виникненню таких ситуацій"[ 6,c. 401-402].

Симигіна Т.В. у навчальному посібнику наводить таке визначення даного терміна: "соціальний захист означає сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально – економічних прав, передовсім права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості".

[6, с. 404].

З економічної точки зору, соціальний захист – це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від здорових до хворих, від багатих до бідних, від молодих до літніх [9]. На мою думку більш доречним визначенням соціального захисту є трактування Симгіна Т.В,повністю розкриває суть даного об’єкту дослідження.

Система соціального захисту населення спирається на такі принципи:

— пріоритетності;

— законодавчого визначення основних соціальних гарантій;

— загальнодоступності і гарантованого рівня соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

— визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

— законодавчого встановлення розподілу відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;

— забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

— відповідності основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави;

Право на соціальний захист і соціальне забезпечення гарантується ст. 46 Конституції України. При реалізації конституційного права на соціальний захист виникають відносини соціального забезпечення між державою та громадянами, суть яких полягає у наданні з боку держави гарантованого мінімуму засобів існування для забезпечення достатнього рівня життя.

У Конституції України, ст. 46, про соціальний захист сказано наступне:

" Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом." [1,ст.46]. Тобто тут соціальний захист трактується як право громадян отримувати допомогу при настанні старості або непередбачуваних обставин, але відсутнє розуміння соціального захисту як дій, спрямованих на підтримку нормального рівня життя громадян, їх добробуту. Проте у Законі України “ Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ” з'являються такі категорії, як "державні соціальні гарантії", "державні соціальні стандарти" та ін., що означає формування законодавчого забезпечення права на достатній рівень життя громадян України.

У системі страхового захисту України можна виділити такі організаційно-правові форми [див. рисунок 1.1]:

1) державна соціальна допомога;

2) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

3) недержавне соціальне забезпечення;

4) соціальні гарантії;

Розкриємо коротко суть кожної з цих форм.

1)Державна соціальна допомога - це система заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг.

Виходячи з підстав призначення, можна виділити три групи допомоги.

Перша група — це допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Друга група — це допомоги, які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати. Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям.

Третя група — це допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги є допомога інвалідам з дитинства.

Слід зазначити, що соціальна допомогу може надаватись у натуральній і грошовій формах.

2)Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків, гарантій, що передбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. [див. 2,стаття1].

Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців. Управління фондами здійснюється на паритетній основі представниками застрахованих осіб, роботодавців, представниками держави.

В Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

1)на випадок безробіття;

2)соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням ;

3) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

4)пенсійне страхування;

За державним соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення:

— пенсія за віком; пенсія по інвалідності;

— допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, народженням дитини та доглядом за нею, у зв'язку з безробіттям, на поховання;

— амбулаторне та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного призначення;

— відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою та профорієнтацією; дотації роботодавцю для створення робочих місць тощо.

3)Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні соціальні гарантії в Україні :

- прожитковий мінімум

- мінімальний розмір заробітної плати;

- мінімальний розмір пенсій за віком;

- мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в

установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

- стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Доцільним є встановлювати розмір мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму.

4)Недержавне соціальне забезпечення має дві форми:

— недержавне пенсійне забезпечення;

— недержавні соціальні послуги;

Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних пенсій, а лише одержують до них додатки. Недержавні соціальні послуги надаються приватними юридичними особами на платній основі ( платні психологічні консультації, приватні медичні установи, комерційні освітні заклади тощо).

Соціальні послуги — комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. За Законом України «Про соціальні послуги» можуть надаватися такі види соціальних послуг: соціально-побутові послуги; психологічні послуги; соціально-педагогічні послуги; соціально-медичні послуги ;юридичні послуги і таке інше.

Отже, як бачимо, існує багато видів та напрямків соціального захисту, проте всі вони мають на меті одне – забезпечення гідного рівня життя населення, ефективного розподілу фінансових ресурсів та стабільності у соціальній сфері.

Після розгляду видів соціального забезпечення населення в наступному розділі детально проаналізуємо фінансування та виплати кожної з сфер соціального захисту.

Розділ 2. Аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення України

Фінансування соціального захисту займає важливе місце в системі державних видатків. В табл. 2.1 наведені суми видатків зведеного бюджету на соціальний захист та їх частка у ВВП.

Починаючи аналізувати структуру видатків на соціальний захист населення України, доцільно буде розглянути динаміку обсягу цих видатків загалом. Спираючись на дані [див. таблиця 2.1], ми можемо бачити зміни бюджетних видатках в абсолютному обсязі на соціальний захист, та їх частці у загальних видатках та у ВВП за останні роки.

Як бачимо, у 2007 році виплати становили 48.51 млрд. грн., у 2008 році обсяг видатків на соціальний захист дуже зріс порівняно з минулим роком на 26 млрд. грн., і становив 74,07 млрд. гривень. Тенденція зростання виплат на соціальний захист і соціальне забезпечення продовжується до 2009 року і становить 78,77 млрд. гривень. Такі великі темпи зростання соціальних виплат спричинені стрімким розвитком світової економіки що загалом стосувалося і економіки нашої держави. Можна зазначити, що показники 2009 року були найбільшими за весь час незалежності України.

Але починаючи з 2010 року ситуація змінилася країна зазнала фінансової кризи в наслідок якої економіка всієї країни зазнала скрутних змін. Виплати на соціальне забезпечення з бюджетних видатків зменшилися на 9 млрд. грн.. і становила 69.31 млрд. гривень, а в 2011 році виплати ще стрімкіше знизилися аж на 6 млрд. грн. і зупинилися на позначці 63.54 млрд. грн. Оскільки економіка України продовжує переживати скрутну економічну кризу прогнозується, що зростання загального рівня соціального хисту і соціального забезпечення не буде зростати а навпаки ще більше зменшиться.

Аналізуючи дані зміни бюджетних видатках в абсолютному обсязі на соціальний захист бачимо наступну ситуацію. Переважно рівень від загальних видатків протягом останніх років не зазнавав значних коливань. Так в 2007 році соціальний захист і соціальне забезпечення становив 21.3%, в 2008 дещо зріс до 23.7%. А в 2009 році досяг найбільшої позначки в 25,4%.

Так, щороку більше 20% державного бюджету витрачається на фінансування програми "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні", якою передбачено надання найуразливішим верствам населення передбачених законодавством соціальних виплат. Проте зростання частки видатків на соціальний захист не супроводжується істотним підвищенням соціальних гарантій. Адже велика частина коштів йде на покриття дефіциту Пенсійного Фонду [див. Рис. 2.1], чинна система соціального захисту, і насамперед пільг та субсидій, не забезпечує належного рівня підтримки най не захищених верств населення, незважаючи на зростання питомої ваги видатків зведеного бюджети на зазначені цілі. Хронічна нестача коштів на фінансування програм соціального захисту і соціального забезпечення пояснюється, передусім, тим, що діюча система пільг є фінансово необґрунтованою, значною мірою декларативною, непрозорою і соціально несправедливою. Вона не орієнтується на захист від бідності - частка пільговиків серед небідних становить 30%, а серед бідних - 23% [16].

Так у загальних видатках та у ВВП соціальні гарантії мають такі показники у 2008році показник становив 7.8% а в наступному періоді показник зріс на 0.8% і становив 8.6% від загально обсягу ВВП таке зростання показників було спричинене сприятливим економічним розвитком економіки. В наслідок зростання валового виробленого продукту(ВВП), надходили більші доходи до бюджету від фіскальної політики порівняно з минулими періодами тому це дозволило уряду виділити більше коштів з на соціальний захист і соціальне забезпечення.

Але в наступних 2010-2011 роках в зв’язку з погіршенням стану економіки та зменшенням рівня ВВП в зв’язку з тим що зменшилось споживання, в 2011 році відношення становило 5.3% що порівняно з 2009 зменшилось на 3.9%[див. табл. 2.1].

Проаналізуємо стан загально обов’язкового соціального страхування.

Основною та принциповою передумовою здійснення страхових виплат, надання соціальних послуг потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань є своєчасна та в повному обсязі сплата страхувальниками страхових внесків до Фонду.

Станом на 1 січня 2010 року кількість страхувальників, які знаходяться на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України становила 1 286 112, в тому числі юридичних осіб – 877 091, фізичних осіб, які використовують найману працю – 408 790, добровільно застрахованих – 231 . Кількість взятих на облік страхувальників у 2009 році збільшилась на 57 873, або на 4,7 % у порівнянні з 2008 роком[див. Рис. 2.4].

Починаючи з 1 січня 2010 року кількість страхувальників, які знаходяться на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України становила 1 286 112, в тому числі юридичних осіб – 877 091, фізичних осіб, які використовують найману працю – 408 790, добровільно застрахованих – 231 [18, с 23]. Кількість взятих на облік страхувальників у 2009 році збільшилась на 57 873, або на 4,7 % у порівнянні з 2008 роком.

У 2009 році страхувальники сплачували страхові внески до Фонду за страховими тарифами за 67 класами професійного ризику виробництва в розмірі від 0,56% (1 клас) до 13,5% (67 клас). Середній розмір страхового тарифу за класами професійного ризику виробництва – 1,38 %.

Бюджет Фонду на 2009 рік за доходами був виконаний на 78,5 % (плановий показник – 4 548,8 млн. грн., фактичний – 3 570,2 млн. грн.).

Сума надходження страхових внесків роботодавців склала 3 137,1 млн. грн. [18, с 21].

2009 році страхові внески до Фонду сплачували 768 902 страхувальники, або 95,9 % від кількості страхувальників, які ведуть господарську діяльність та використовують найману працю, що на 0,1% більше у порівнянні з 2008 роком.

Починаючи з 2011 року ситуація щодо загально обов’язкового соціального страхування зазнала змін[див. 3]. Згідно закону підприємства та фізичні особи, які сплачували внески до цих фондів, почали сплачувати єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду. І мінімальний страховий внесок становив на 1грудня 2011 року - 348,39 грн. грн. А для фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування з 1грудня 15060 грн. Проаналізуємо стан виплат Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України[див. 30]. Станом на 1 січня 2012 р. Фонд проводить страхові виплати 310 401 потерпілим (членам їх сімей), які постраждали на виробництві.

За 2011 рік з бюджету Фонду потерпілим (членам їх сімей) виплачено 3,7 млрд. грн., що на 327 млн. грн., або на 9,7% більше, ніж у попередньому 2010 році.

У структурі страхових виплат за 2011 рік основна частина припадає на щомісячні страхові виплати потерпілим (членам їх сімей) – 2786,6 млн. грн. (75,6%) та одноразову допомогу потерпілим (членам їх сімей) – 785,7 млн. грн. (21,3%)[див. Рис. 2.5].

Середньомісячний розмір страхової виплати на одного потерпілого (члена його сім'ї) має стабільну тенденцію до зростання. Так, у 2011 році він склав 989,2 грн., що на 14,4% більше порівняно з 2010 роком.

Найбільша частина загальної суми страхових виплат по Україні за 2011 рік припадає на шахтарські регіони (78,8%), а саме: Донецьку область – 39,4%, Луганську – 16,9%, Дніпропетровську – 15,8%, Львівську – 6,7%.

Також у цих регіонах склався найвищий середньомісячний розмір страхової виплати: у Львівській – 1366,5 грн., Дніпропетровській – 1336,6 грн., Донецькій – 1126,5 грн. областях, що більше, ніж по Україні на 38,1%, 35,1%, 13,9 відсотків відповідно[див. Рис 2.6].

Сума витрат на щомісячні страхові виплати потерпілим за 2011 рік склала 2622,9 млн. грн., що на 224,7 млн. грн., або на 9,4% більше в порівнянні з попереднім роком. Середній розмір щомісячної виплати, яка призначалась 291 777 потерпілим склав 758,01 грн., що на 99,34 грн., або на 15,1% вище, ніж за 2010 рік.

Сума витрат на щомісячні страхові виплати особам, що мають на це право в разі втрати годувальника, в 2011 році склала 163,8 млн. грн., що на 10,9 млн. грн., або 7,1% більше порівняно з попереднім роком. Середній розмір даної виплати, яка призначалась 18624 особам, за звітний період склав 738,72 грн., що на 76,72 грн. або 11,6% більше, ніж за 2010 рік.

За 2011 рік виплачено 589,3 млн. грн. одноразової допомоги потерпілим, що на 14,2% більше у порівнянні з минулим роком. Цю допомогу протягом звітного періоду надано 11 607 потерпілим, що на 26 осіб, або 0,2% менше порівняно з 2010 роком. Розмір одноразової допомоги в середньому на одного потерпілого за цей період склав 48,7 тис. грн., що більше на 15,4 % в порівнянні з 2010 роком.

Найвищий середній розмір одноразової допомоги на одного потерпілого склався у Львівській (54,3 тис. грн.), Дніпропетровській (51,7 тис. грн.), Луганській (50,6 тис. грн.), Донецькій (49,6 тис. грн.) областях.

Сума одноразової допомоги утриманцям в разі смерті потерпілого склала 31,3 млн. грн., в порівнянні з 2010 роком вона зросла на 3,2 млн. грн. або 11,3 відсотка. Ця допомога надавалась 873 утриманцям, що на 38 осіб або 4,2% менше, ніж в 2010 році. Середній розмір виплати на одного утриманця збільшився на 13,4% та склав 33,3тис. гривень.

Сума одноразової допомоги в разі смерті потерпілого на сім'ю склала 165,1 млн. грн., що на 12,7% більше, ніж за попередній рік. Ця сума була призначена 1036 сім'ям, їх кількість зменшилась на 26 сімей або на 2,4 відсотка. Одноразова допомога на одну сім`ю в середньому надавалась у розмірі 150,7 тис. грн., що вище на 15 відсотків порівняно з 2010 роком.

Найвищий середній розмір виплат на одну сім`ю склався в Чернівецькій (229,7 тис. грн.), Донецькій (184,2 тис. грн.), Дніпропетровській (175,4 тис. грн.), Луганській (167,8 тис. грн.), Запорізькій (158,1 тис. грн.), Кіровоградській (157,2 тис. грн.), Чернігівській (156,6 тис. грн.) областях та м. Києві (191,7 тис. грн.).

Протягом 2011 року Фонд проводить виплату щомісячних страхових сум 2779 потерпілим (членам їх сімей), що проживають за межами України, в країнах з якими укладено міжнародну угоду України та передбачено здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг. Цим потерпілим (членам їх сімей) за звітний період було виплачено 20,8 млн. грн., або щомісячно в середньому на одного потерпілого по 617,9 грн. та на утриманця щомісячно по 695,9 гривень. Найбільша кількість потерпілих (членів їх сімей) 2452 особи, або 88,2% від загальної кількості осіб, які виїхали за межі України, проживають в Російській Федерації, в Республіці Білорусь відповідно 225 осіб або 8,1%, в Республіці Молдова - 31 особа або 1,1%.

Крім того, у 2011 році надано разову грошову допомогу більш ніж 149тис. інвалідам від трудового каліцтва та професійного захворювання на суму 41,4 млн. гривень. Ця допомога призначалась у розмірі 800 грн. інвалідам І групи, 400 грн. інвалідам ІІ групи та по 240 грн. інвалідам ІІІ групи.

Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» протягом 2011 року Фондом виплачено 89,1 млн. грн. суми індексації щомісячних страхових виплат потерпілим (членам їх сімей), що на 28,9 млн. грн., або 48% більше, ніж за 2010 рік. Отже бачимо що соціальні виплати на професійну сферу постійно зростають.

Проаналізуємо стан та динаміку соціальних гарантій за 2007-2012¹ роки в Україні [див. таблицю 2.2]. Як бачимо з даних таблиць, і розміри прожиткового мінімуму, і розміри мінімальних пенсій, і розміри мінімальної заробітної платні в абсолютному розмірі збільшуються. Зокрема, у 2008 заробітна платня зросла на 31% порівняно з попереднім 2007 роком і становила 605 грн., а в 2009 порівняно з 2008 зросла на 43% і мала позначку 869 грн. Але починаючи з 2010 швидкі зростання зменшується в зв’язку з економічною кризою, в 2010 показники становили 922 грн. А в 2011 році розмір мінімальної заробітної плати становив на 8% більше ніж попередній рік і мав показник 1004 грн.. На 1 грудня 2012 року прогноз становить 1134 грн.