Соціальний захист посадових та інших працівників митної служби України

 

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Структура та організація діяльності митної служби України

1.1 Призначення та основні завдання  митної служби України

1.2 Взаємовідносини митних органів  з іншими державними органами

1.3 Застосування законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи

 

Розділ 2. Особливості правового захисту працівників митної служби України

2.1 Право посадових осіб митної служби під час виконання ними службових обов’язків

2.2 Застосування фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї посадовими особами митної служби України

2.3 Захист життя, здоров’я і майна посадових осіб митної служби України

 

Розділ 3. Соціальний захист посадових та інших працівників митної служби України

3.1 Особливості прийняття до митних органів

3.2 Оплата праці, медичне та житлове забезпечення посадових осіб митної служби та членів їх сімей

3.3 Гарантії охорони праці посадових осіб митної служби України

 

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Для забезпечення нормального функціонування та підтримання свого авторитету держава захищає у правовому, матеріальному і соціальному відношенні своїх службовців. Правовий і соціальний захист працівника митних органів передбачено у Митному кодексі України, законах «Про державну службу», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Положенні про проходження служби в митних органах та інших нормативних документах. Працівники митних органів є представниками державного органу, діють тільки відповідно до вимог чинного законодавства та наказів свого керівництва. Ніхто, за винятком уповноважених службових осіб, не має права втручатися в законну діяльність працівника митних органів. Таке втручання тягне за собою відповідальність за законами України.

На сьогодні в митних органах створена служба власної безпеки, одним із напрямків діяльності якої є здійснення правового захисту працівників митних органів(глава 81 МКУ).

Крім правового захисту, важливе значення має вирішення питань з матеріального та соціального забезпечення працівників митних органів.

Соціальний захист – це комплекс заходів, які законодавче врегульовані державою та спрямовані на покращення життя і відносин у середовищі працівників митних органів.

Ці заходи стосуються всіх сторін життя та діяльності працівників і складаються із правового, матеріального, житлового, побутового захисту та виховання, навчання, охорони праці, оздоровлення, фізичної культури, спорту та відпочинку.

Соціальний захист посадових осіб митних органів є сукупністю нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації та захисту цих пільг і прав. Соціальному захисту посадових осіб митної служби України присвячено главу 83 МКУ. Відповідно до цієї статті держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення. До соціального захисту можна віднести режим робочого часу, до матеріально-побутового забезпечення - оплату праці, та житлове забезпечення. Виходячи, з того, що ні режим робочого часу, ні житлове забезпечення не находять свого нормативного закріплення в митному законодавстві, пропонуємо розглянути ці елементи соціального захисту.

Житлове забезпечення посадових осіб митних органів займає важливе місце у системі їх матеріального забезпечення, так як саме цей вид забезпечення разом із грошовим є тими стимулами, які заохочують даних осіб до високоефективної службово-трудової діяльності, надають змогу відчути турботу та захист держави їх соціальних інтересів. Важливість цього виду матеріального забезпечення полягає також у тому, що на працівників ДМСУ розповсюджуються певні обмеження та заборони, наприклад займатися підприємницькою діяльності у різних її проявах, які визначені в Законі України “Про боротьбу з корупцією”. Отже у сфері житлового забезпечення працівники митної служби можуть розраховувати лише на державу. Звідси, право на житлове забезпечення працівників митних органів кореспондується з обов'язком держави щодо його реалізації. Крім того, піклуючись про матеріальне забезпечення працівників ДМСУ, держава тим самим піклується про забезпечення правопорядку й законності у своїх сферах життєдіяльності.

Проте сьогодні відсутнє комплексне дослідження цієї проблематики, що у свою чергу обумовлює актуальність обраного напрямку наукового пошуку. Метою роботи є удосконалення теоретичних та практичних аспектів житлового забезпечення працівників ДМСУ. Для її досягнення необхідно розглянути систему нормативно-правових актів, які регулюють житлове забезпечення працівників ДМСУ, проаналізувати проблемні питання у цій сфері, окреслити перспективні напрямки удосконалення житлового забезпечення посадових осіб митних органів, зокрема і шляхом внесення відповідних змін та доповнень до нормативно-правових актів із зазначених питань.

Виконуючи роботу, слід перш за все визначити поняття робочого часу, так як воно не передбачено на законодавчому рівні. Для цього слід звернутися до теорії трудового права, в якій можна визначити різні думки щодо цього питання.

В даній роботі досліджується не лише теоретичне поняття режиму робочого часу та його різновиди, а також його вплив на діяльність митних органів. Проблеми режиму робочого часу в митних органах є досить вагомими і невирішеними на сьогоднішній день.

Дані питання є актуальними і важливими сьогодні, адже робота митників впливає на діяльність усієї митної служби. Багато уваги слід надати новітнім режимам робочого часу, які склалися в країнах Заходу. Такі режими є досить перспективними на сьогоднішній день, а тому в роботі розглядається ряд пропозицій щодо запровадження нових режимів робочого часу в митних органах. Засоби для стимулювання працівника практично не відповідають тим зусиллям, які він так часто покладає на користь держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.СТРУКТУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ МИТНОЇ СЛУЖБИ УККРАЇНИ

 

    1. Призначення та основні завдання митної служби України

 

Поняття митної  служби в науковій і навчальній літературі трактується по-різному. В широкому сенсі митна служба розуміється як сукупність митних органів (ДМСУ), які безпосередньо беруть участь у здійсненні митної справи, наділені  правовим статусом посадових осіб митих органів. Цим поняттям також охоплюється й порядок і умови прийому на державну службу в митних органах. Митна служба у вузькому сенсі – різновид служби, а також порядок і умови її проходження в митних органах та інших закладах митного профілю.

У законодавстві митна служба асоціюється зі спеціальним державним органом виконавчої влади по здійсненню митної політики, а також я особливий різновид державної служби громадян, що здійснюють професійну діяльність з реалізації функцій, прав та обов’язків митних органів. У такому сенсі митна служба проявляється як професійна діяльність з безперервного компетентного виконання посадовими особами митних органів покладених на них відповідно до займаної посади і ділянки діяльності визначених законом і посадовими інструкціями, регламентами прав і обов’язків митних органів. Проходження служби в митних органах складається з прийому на службу, переміщення по службі, присвоєння спеціальних звань, умов проходження служби, припинення служби та інше.

Сутність повноважень державної митної служби полягає у праві посадових осіб від імені держави приймати загальнообов’язкові рішення з питань, що віднесені до компетенції даного органу і його посадової особи. Владні повноваження посадових осіб митних органів виходять із компетенції конкретного митного органу. У свою чергу правовий статус останнього закріпляється в нормативних актах. Це пояснюється конституційним положенням про те, що державні органи та їх посадові особи діють лише в межах закону і виходити за нього при здійсненні своїх функцій не вправі.

Діяльність посадових осіб митних органів здійснюється як безпосередньо в митних органах, так і на території підприємств і організацій які підвідомчі митній службі. Така діяльність здійснюється посадовими особами за наявності умов:

      • вона передбачена відповідним нормативним актом;
      • особа наділена відповідною компетенцією;
      • особа здійснює свої повноваження на виділеній їй ділянці, посаді;
      • особа здійснює свої повноваження під час своєї служби.

Відповідно не визнається службою в митних органах і митних установах робота за трудовим чи цивільно-правовим договором (контрактом). У зв’язку з цим громадяни, що займають штатні посади в митних органах з метою технічного забезпечення діяльності митних органів (технік-інженер): не виконують владних функцій, не визнаються державними службовцями. Перелік таких посад визначається Державною митною службою України.

Відповідно до затвердженого Указом Президента України від18 березня 2013 року №141/2013 «Положення про Міністерство доходів і зборів України»  Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою їй сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.

Говорячи про функції митних органів, можна виокремити основні та допоміжні функції. Основні функції митних органів розкривають сутність управлінської діяльності митних органів та їх суспільне призначення, тобто це функції, для виконання яких власне, й створена система митних органів. До основних функцій митних органів можна зарахувати:

  • забезпечення участі у формуванні митної політики держави;
  • опрацювання правового, економічного та організаційного механізму реалізації митної політики;
  • здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;
  • узагальнення практики застосування митного законодавства та розроблення пропозицій щодо його удосконалення; 
  • стягнення податків і зборів (обов’язкових платежів), справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи, контроль за їх своєчасним та повним перерахуванням до відповідних бюджетів;
  • забезпечення дотримання порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;
  • створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;
  • забезпечення дотримання встановлених законодавством України заборон та обмежень щодо товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України;
  • сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв’язків, інших юридичних та фізичних осіб;
  • здійснення боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, у тому числі забезпечення виконання заходів, спрямованих на не допущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять національне, культурне та історичне надбання українського народу;
  • здійснення контролю за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;
  • здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
  • здійснення ліцензійно-дозвільної діяльності;
  • здійснення інформування та консультування з питань митного законодавства, забезпечення необхідною інформацією інших державних органів, суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян;
  • ведення митної статистики;
  • ведення УКТЗЕД;
  • здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів з України;
  • забезпечення виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної діяльності, укладених в установленому законом порядку;
  • здійснення співробітництва з митними та іншими уповноваженими органами іноземних держав, міжнародними організаціями у сфері митної діяльності.

До допоміжних функцій митних органів належать усі види діяльності внутрішньо організаційного та фінансово-господарського характеру, а саме:

  • здійснення кадрового забезпечення діяльності митних органів, у тому числі й підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів;
  • здійснення фінансово-господарської діяльності;
  • забезпечення правового та соціального захисту працівників митних органів;
  • здійснення матеріально-технічного забезпечення;
  • забезпечення митної інфраструктури тощо.

Можна зробити висновок, що всі вищезазначені функції митних органів рівнозначні, взаємопов’язані та взаємообумовлені, адже в сукупності вони становлять узагальнюючу характеристику призначення й направленості дій митних органів, спрямованих на досягнення об’єктивно обумовлених цілей та завдань у сфері митного регулювання суспільних відносин. Вони реалізуються безперервно, взаємодіючи між собою, становлять органічну єдність, закріплюються в правових актах, об’єктивно необхідні і внаслідок цього визначають структуру митних органів. На практиці досить важко провести чітку межу між функціями. Ізольоване існування кожної з функцій, про які йшлося окремо, можливо лише в процесі наукового аналізу, а не в практичній діяльності.

Отже, можна виокремити такі узагальнені функції митних органів.

    1. Фіскальна. Є однією з провідних. Ця функція полягає в поповненні доходної частини бюджету за рахунок сплати мита та інших митних платежів, які стягуються за митне оформлення предметів, осіб та транспортних засобів. Фіскальна функція має важливе значення, бо від її виконання залежать показники ефективності дії митних органів. Як свідчить статистика митні органи України виконують цю функцію в повному обсязі, не дивлячись на економічну та політичну ситуацію в Україні.
    2. Економіко-регуляторна. Передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру для регулювання останніх з метою забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників, створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики у сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мита і митних зборів, ліцензування, квотування, сертифікації та встановлення інших нетарифних обмежень. Важливі складові цієї функції – розвиток інвестиційного клімату, сприяння інноваційному характеру імпорту, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів ЗЕД науково-статистичним та експертно-дослідним супроводом, урахування інтересів регіонального та галузевого розвитку зовнішньої торгівлі, впровадження заохочувальних і стимулюючих заходів у системі регулювання ЗЕД, розвиток конкурентного та антимонопольного середовища, забезпечення антидемпінгового й антисубсидійного розслідування, запровадження механізмів попередньо-визначального та постінспекційного контролю, ефективне використання заходів класифікаційного та верифікаційного контролю
    3. Захисна. Іноді захисну функцію ще називають «правоохоронною», але вона як функція державної політики має дещо ширше значення, ніж просто правоохоронна діяльність держави. Ця функція спрямована в першу чергу на захист держави від зовнішніх та внутрішніх загроз і в широкому розумінні включає: забезпечення національної безпеки держави, підтримання міжнародної безпеки, громадського порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, ефективну боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил, захист прав інтелектуальної власності, сприяння антимонопольній політиці, сприяння забезпеченню екологічної безпеки, здійснення заходів антикорупційного характеру, забезпечення судово-експертної діяльності, апеляційної роботи, збереження історико-культурного надбання, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом,  
      злочинністю тощо. Велика частка подібних завдань реалізується в процесі виконання митними органами своїх контрольних функцій, а також при виконанні завдань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.
    4. Контрольно-організаційна. Головне завдання цієї функції – це формування умов і порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон та їх практична реалізація шляхом проведення митного контролю й митного оформлення товарів і транспортних засобів, тобто перевірки законності їх переміщення через митний кордон, а також видачі дозвільних документів на право займатися декларуванням товарів, відкриття й експлуатації митних складів, розміщення суб’єктів у пунктах пропуску, на право виконувати діяльність митного перевізника; погодження на відкриття вантажних митних комплексів; ефективного використання заходів класифікаційного та верифікаційного контролю; здійснення експертних досліджень, внесення до реєстру об’єктів інтелектуальної власності; узгодження місця прибуття транспортних засобів; видачі свідоцтва про відповідність інфраструктури СЕЗ, свідоцтва про внесення в реєстр суб’єктів СЕЗ; затвердження переліку документів, що подаються під час митного оформлення; визначення підприємств, яким надано режим сприяння при митному оформленні, запровадження механізмів попередньо-визначального та постінспекційного контролю тощо.
    5. Інформаційно-статистична. Дана функція – це важлива складова для координування напрямків розвитку митних органів. Це відносно нова функція, що стала суттєвою в розвитку інформаційних технологій, а особливо з появою мережі Інтернет, яка дала можливість реалізувати «on-line» спілкування митниці та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності шляхом уведення електронного декларування й отримання результатів митного оформлення через ці мережі. Зараз усі передові митні технології створені на базі та з використанням інформаційних систем, які пройшли шлях від допоміжного забезпечувального механізму до провідного стрижня митних технологій контролю, обробки, аналізу та зберігання митної інформації. Тенденції світового розвитку показують, що для спрощення митних процедур і процедур логістики при постачанні товарів для ввезення та вивезення з території країни, зменшення ризиків порушення безпеки мешканців необхідно створювати електронні інформаційні системи, які будуть функціонально сумісні з аналогічними системами різних країн, доступні, безпечні, об’єднані та контрольовані. Європейська спільнота визначає, що шлях до цього – зменшення різниці між митними процедурами країн світу і називає механізм її реалізації «електронною митницею». Важливою складовою цієї функції стала організація збирання та зберігання інформації про результати митного контролю й митного оформлення, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності науково-статистичним супроводом, обмін попередньою інформацією з країнами – торговими партнерами про товари і транспортні засоби, обмін інформацією з іншими державними органами й державами, забезпечення та участь у процедурах митного оформлення і контролю, автоматизація (без урахування людського фактора) процесу аналізу й регулювання митних ризиків тощо.
    6. Міжнародно-політична. Полягає в забезпеченні міжнародно-інтеграційного процесу, здійсненні міжнародно-правових заходів розвитку міжнародного митного співробітництва, залученні організаційної та фінансової допомоги для розвитку митної справи.

З метою підвищення ефективності реалізації покладених на них завдань митні органи здійснюють свої функції як самостійно, так і у взаємодії з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами. Відповідно до гл. 3 МК України суб’єкти, що взаємодіють з митними органами, зобов’язані надавати допомогу і сприяти останнім у виконанні ними своїх функцій. Це стосується насамперед органів державної прикордонної служби, податкової служби, відповідних підрозділів органів внутрішніх справ, Служби безпеки України і транспортних підприємств. Щодо питання їх класифікацій, то воно в науковій літературі залишається дискусійним.

 

    1. Взаємовідносини митних органів з іншими державними органами

 

Митні органи, спеціалізовані митні установи та організації та їх посадові особи при виконанні покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами та громадянами в порядку, встановленому законодавством.

У відносинах з митними органами інтереси підприємств та громадян можуть представляти митні брокери та інші особи на підставі відповідного договору, укладеного з підприємством, або нотаріально посвідченої довіреності (доручення), виданої громадянином.

У разі виявлення під час здійснення митних процедур працівниками митних органів ознак злочинів керівник митного органу чи особа, яка його заміщує, повідомляє про це відповідні правоохоронні органи або органи охорони державного кордону України.

Органи охорони державного кордону України та правоохоронні органи повідомляють митним органам про виявлені порушення митних правил або контрабанду.

Товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей. Митні органи взаємодіють з органами державної влади, що здійснюють зазначені види контролю, в порядку, встановленому законодавством України.

Митне оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, завершується тільки після здійснення встановлених законодавством України необхідних для цього товару видів контролю.

Митні органи взаємодіють з органами виконавчої влади в межах повноважень, встановлених Митним Кодексом та законами України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи (Держмитслужба) подає Міністерству фінансів України звіт про надходження до Державного бюджету України коштів від податків і зборів, справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи.

Митні органи інформують Національний банк України та відповідні фінансові органи України про перерахування ними коштів до Державного бюджету України.

Розмежування повноважень і функціональних обов'язків між митними та іншими органами виконавчої влади України щодо справляння податків, зборів та інших обов'язкових платежів встановлюється Конституцією України, Митним Кодексом та іншими законами України.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування сприяють діяльності митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій і взаємодіють з ними в межах повноважень, встановлених законами.

Слід також зазначити, що Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи.

У митній справі Україна дотримується загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у світових митних відносинах норм і стандартів, а також забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку.

Міжнародна діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи спрямовується і координується Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

Проведення переговорів та консультативної роботи, пов'язаної з підготовкою міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод з питань митної справи, може здійснюватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України в обсязі наданих відповідно до закону повноважень.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи (Держмитслужба) представляє Україну у Всесвітній митній організації, інших міжнародних митних організаціях.

Міжнародне співробітництво в галузі митної справи здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи за погодженням з Міністерством закордонних справ України.

Відповідно до міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, митними органами України спільно з митними органами суміжних держав може здійснюватися:

  1. створення спільних пунктів пропуску на митному кордоні України;
  2. проведення спільного контролю у пунктах пропуску на митному кордоні України;
  3. узгоджене застосування процедур митного контролю, митного оформлення та взаємне визнання документів, що використовуються митними органами для здійснення митних процедур;
  4. проведення спільних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення і припинення контрабанди та порушень митних правил;
  5. проведення інших спільних одноразових чи постійних заходів з питань, що відповідно до Митного Кодексу та інших актів законодавства України належать до компетенції митних органів.

Взаємодія митних органів України з митними та іншими уповноваженими органами іноземних держав, а також з міжнародними організаціями з питань, пов'язаних з провадженням у справах про контрабанду та порушення митних правил, здійснюється митними органами України в порядку, передбаченому міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

З метою вирішення невідкладних питань щодо пропуску товарів і транспортних засобів, виявлення та припинення контрабанди і порушення митних правил, забезпечення законності і правопорядку в пунктах пропуску через митний кордон України керівнику регіональної митниці, керівнику митниці та їх заступникам надається право проведення робочих зустрічей з представниками митного органу суміжної іноземної держави.

Про час, умови і мету таких зустрічей керівник митного органу або його заступник інформує керівника відповідного органу охорони державного кордону України.

Порядок проведення таких зустрічей визначається положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку.

Отже, митні органи України є невід'ємним елементом системи центральних державних органів виконавчої влади і здійснюють функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.

 

    1. Застосування законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи

 

Митно-тарифні норми, які є складовими формування правового механізму функціонування підприємств у сфері зовнішніх зв'язків, можуть мати як спеціальний, так і загальний характер. Те саме стосується нормативних документів, хоча в актах загального характеру трапляються й окремі норми, спеціально розраховані на митно-тарифні відносини. Загалом нормативні акти, які регулюють даний вид взаємовідносин, можна умовно розділити на чотири групи:

    1. Першу становлять правові норми загального характеру: Декларація про державний суверенітет України, яка започаткувала правову норму про самостійне створення Україною власної митної системи та Конституція України, якою регламентуються положення щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки і встановлюється конституційна норма, згідно з якою засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної системи визначаються винятково законами України
    2. До другої належать акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрями здійснення митно-тарифної політики України. Насамперед це Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Митний кодекс України. Дані нормативні документи визначають основні правові засади функціонування митної системи України, головні напрямки митної політики країни; систему органів державного регулювання митної справи. Так, Митний кодекс регулює діяльність служб митного контролю, їх права та обов'язки, порядок митного контролю, організацію митної служби та інші близькі за характером питання, такі як розподіл функцій законодавчої та виконавчої влади в митній галузі .
    3. Основу третьої групи становлять акти, що складаються із систематизованих норм, котрі регулюють окремий напрям митних відносин. Зокрема Закон України «Про єдиний митний тариф», який практично регламентує тарифну політику в Україні. Ним визначається порядок, методологія тарифного оподаткування та пов'язані з цим дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До даної групи належать також постанови та розпорядження КМУ з питань організації та забезпечення митної справи: здійснення загального керівництва митною справою; встановлення розмірів мита, митних зборів і плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України в галузі митної справи.
    4. Четверта група – це акти щодо регулювання поточних операцій у сфері митно-тарифних відносин. Це найбільш чисельна група нормативних документів, які регламентують широке коло відносин, – постанови, інструктивні листи, накази, які приймаються і видаються в першу чергу Державною митною службою України з питань митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також спільні акти ДМСУ та інших центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які видаються на підставі п. 8 Положення про ДМСУ. Такі нормативно-правові акти (спільні накази, інструкції, положення), як правило, стосуються спільних заходів щодо транспортування й оформлення вантажів, які переміщуються через митний кордон України, функціонування пунктів пропуску, організації боротьби з митними правопорушеннями тощо. Найважливіші спільні акти розглядаються та затверджуються на засіданнях спільних колегій ДМСУ та МВС, Держкомкордону, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації та інших міністерств та відомств.

Запропонована класифікація законодавчих актів дозволяє чітко розмежувати сфери дії даних нормативних документів. Так, Митним кодексом регулюються питання, які пов'язані з процесом формування національної митної системи в цілому, тобто це питання, які не є, як правило, предметом міжнародних переговорів, а сфера їхньої дії – це національні закони держави.

Об'єктом регулятивної дії Закону «Про єдиний митний тариф» є митний тариф, методи встановлення і стягування мита, надання митних пільг і под. Як правило, саме питання застосування мита, рівня митних ставок, структури мита стають об'єктом міжнародних переговорів, тобто ця сфера регулюється міжнародними угодами. Слід зауважити, що Митний кодекс повинен бути стабільним правовим інструментом з одночасним оперативним реагуванням на зміни у внутрішній і зовнішньоекономічній обстановці, але при їх внесенні має бути певна послідовність .

Нині, особливо у сфері митного оподаткування в Україні, відсутня стабільність національного митного законодавства. За період 1993 – 1999 рр. до діючого митного тарифу було внесено зміни близько 60 постановами Кабінету Міністрів України і 5 Законами України (які стосуються підакцизної і сільськогосподарської продукції 1–24 груп ТН ЗЕД).

Таким чином, прийнятий у 1993 р. Митний тариф практично змінений на 95 %, тобто фактично з 1998 р. діє новий Митний тариф. Така нестабільність митного законодавства не дає змоги суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності ефективно спланувати реалізацію економічних інтересів у сфері світогосподарських зв'язків.

У 1998 р. з 9494 товарних підпозицій актами законодавства змінені ставки ввізного мита на 2714 товарних підпозицій (28,6 % від загальної кількості), з них 1478 товарних підпозицій змінено постановою Кабінету Міністрів України від 9.12.98 № 1935 «Про внесення змін до ставок ввізного мита на окремі види товарів і до деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Вищенаведені нормативні документи регламентують конкретну реалізацію на практиці основних правових норм у сфері митно-тарифних відносин, які задекларовані національним законодавством. Водночас правовий режим митно-тарифних відносин має лише для нього характерні особливості. Насамперед, тому що в даній сфері питома вага міжнародних договорів України як джерела правових норм значно вища, ніж в інших галузях економіки, а отже, національне право не є абсолютно домінуючим. Навпаки, коли існує суперечність між правовою нормою, внутрішньою і міжнародною нормою законодавства, то застосовується остання.

При цьому міжнародне право визначають як сукупність правових норм і принципів, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного спілкування в процесі їх співробітництва. Під предметом регулювання міжнародного права розуміються всі сфери міжнародних відносин між усіма суб'єктами даної системи права .

Під впливом загальних процесів розвитку світового господарства в системі міжнародного права виникають нові галузі правового регулювання міжнародних правових відносин (комплексна галузь права): космічне право, валютне право, атомне право, транспортне право, природоохоронне право, банківське право і под. Міжнародне митне право – це галузь міжнародного публічного права, яке регулює міждержавні зв'язки тільки у сфері митних відносин, які виникають у процесі переміщення через митний кордон товарів, предметів, капіталів, послуг та фізичних осіб.

Прийняття Митного кодексу України, ринкові перетворення, вибір європейського шляху розвитку зумовили реформування всіх інститутів митного права з метою приведення митно-правової вітчизняної системи у відповідність до міжнародних норм і стандартів та максимального наближення їх положень до реалій митного простору сьогодення. Це досить тривалий процес, розрахований на значний строк. Передусім його метою є забезпечення відповідності митного законодавства України зобов'язанням, що випливають із договорів про співробітництво нашої держави з питань митної справи. У світлі вимог Європейського Союзу щодо стратегії митної політики визначаються система й організація діяльності органів митної служби. Чітко регулюються принципи взаємовідносин митних органів та їх посадових осіб з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами та громадянами.У митному кодексі були закріплені принципово нові положення щодо міжнародного співробітництва з питань митної справи. Спираючись на світовий досвід, законодавець визначив у ньому систему оперативного зв'язку між митними органами України й митними органами суміжних іноземних держав та ін.

Для гармонізації й уніфікації законодавства України з митних питань із загальноприйнятими у світовій практиці нормами, Міністерством економіки спільно з Державною митною службою України було розроблено Закон України від 22.12.05 № З269-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Цим законом митне законодавство України з питань митної оцінки та визначення країни походження товарів приведене у відповідність до положень угод ГАТТ/СОТ. Зокрема, у згаданому Законі України враховано зауваження країн-членів робочої групи з питань вступу України до СОТ щодо визначення країни походження товару .

Окрім того, на виконання згаданого закону України Державною митною службою було розроблено Постанову Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1765 «Про затвердження Порядку встановлення та застосування правила адвалерної частки та виробничих і технологічних операцій». Цією постановою затверджується перелік виробничих і технологічних операцій, за якими визначається країна походження товару. Варто зазначити, що цей перелік спирається на положення Додатків 9, 10 та 11 до розділу ІV Регламенту Комісії (ЄЕС) від 02.07.93 № 2454/93, якими встановлено правила непреференційного походження товарів, що переміщуються через митний кордон країн Європейського Союзу. До того ж згаданою урядовою постановою скасовується Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.02 № 2030 «Про Перелік виробничих і технологічних операцій для визначення критерію достатньої переробки товару та порядок його встановлення і застосування при визначенні країни походження товару».