Соціальний захист від безробіття

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ БЕЗРОБІТТЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ……………………………………………………………………........…

1.1. Безробіття як соціальне  явище…………………………………………....

1.2. Проблема безробіття………………………………………………………

1.3. Сучасне безробіття та його наслідки……………………………….…….

1.4. Соціальні гарантії  та соціальна політика у сфері  зайнятості………..….

РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗРОБІТНИХ………………………..

2.1. Соціальне забезпечення громадян…………………………………….….

2.2. Державна політика зайнятості……………………………………….…...

РОЗДІЛ 3. Досвід соціального захисту населення за кордоном та врахування цього досвіду в вирішенні проблем соціального захисту…………….

3.1. Досвід соціального захисту  населення за кордоном………………..…...

3.2. Врахування закордонного досвіду в вирішенні проблем соціального захисту в Україні……………………………………………………………………...

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛАТА ЛІТЕРАТУРА………………………………

ДОДАТКИ……………………………………………………………………....

ВСТУП

Чинне законодавство  України гарантує соціальний захист громадян, які втратили роботу. Основними  нормативно-правовими актами, що гарантують громадянам соціальний захист у сфері  зайнятості є Основи законодавства  України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закони України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування на випадок безробіття».

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування  на випадок безробіття являє собою  систему прав, обов'язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок  коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування  України на випадок безробіття.

Видами забезпечення є: допомога по безробіттю, у тому числі  одноразова її виплата для організації  безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна  допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання  у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг є: професійна підготовка або  перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих  навчальних закладах, у тому числі  в навчальних закладах державної  служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі  шляхом надання роботодавцю дотації  на створення додаткових робочих  місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних  громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.[14]

Соціальна політика щодо безробітних, що нині проводиться в Україні, будується  за таким принципом: держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та корегує ринкові механізми перерозподілу  ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване  задоволення лише мінімальних базових  потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення. І ось результат: Україна входить у нове століття з безліччю проблем, пов'язаних з безробіттям, нереформованими системами заробітної плати і пенсійного забезпечення, не вирішеними питаннями щодо попередження і подолання бідності, запровадження соціального страхування, адресної допомоги. На сьогодні в Україні склалася ситуація, коли можна без перебільшення стверджувати: негативні наслідки соціально-економічних перетворень відчула значна частина населення нашої країни. Це 15 млн. пенсіонерів, 3,5 млн. інвалідів, люди похилого віку, робітники, що потребують вирішення питань, пов'язаних з безробіттям, охороною праці, заборгованістю по заробітній платі, пенсіях тощо. Вирішення саме цих проблем повинно стати пріоритетним у соціальній політиці України в ХХI ст.

Таким чином, в умовах переходу нашої країни до ринкових відносин соціальна політика має відігравати  важливу роль в успішному здійсненні перетворень. Уряд вживає явно недостатніх  заходів щодо пом'якшення ситуації в соціальній сфері. Як справедливо  зауважують дослідники, кризова ситуація, у якій перебуває нині населення  України, багато в чому пов'язана  з тим, що вже протягом багатьох років  у процесі здійснення реформ ігнорується  соціальний фактор. Через це назріла  необхідність розробки нової соціальної концепції і шляхів її реалізації.[15]

У своїй курсовій роботі я буду висвітлювати такі питання, як: безробіття як соціальне явище, наслідки безробіття , розгляну соціальні гарантії та соціальну політику у сфері зайнятості у першому розділі; соціальне забезпечення громадян та державну політику зайнятості у другому розділі; сучасне безробіття та його наслідки та державну політику щодо соціального захисту населення та закордонний досвід у третьому розділі.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ БЕЗРОБІТТЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ.

1.  Безробіття як соціальне явище.

Безробіття відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.

Безробітні у  визначенні Міжнародної організації праці (МОП) — особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мали роботи (прибуткового заняття);
• активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
• готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Значний недолік такої методики розрахунку полягає у заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато осіб не реєструються як безробітні на біржі праці. Згаданий феномен також спостерігається у сільських регіонах, де працездатне населення займається обробкою (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

• нестача сукупного ефективного  попиту;

• негнучкість системи відносних  цін і ставок заробітної плати  і викривлення в ній, пов'язані  з грошовою експансією держави і  подальшою інфляцією;

• недостатня мобільність робочої  сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці  щодо жінок, молоді та національної меншості;

• демографічні зміни в чисельності  та складі робочої сили;

• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей  економіки.

Досвід переходу окремих країн  до ринку свідчить про те, що в  кожний період рівень зайнятості і  масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими  сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане  безробіття.

Відкрите безробіття означає  існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально  зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов'язане з  переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між  звільненням з однієї організації  і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних  професій іншими, рух працівників  з одних галузей в інші тощо.

В умовах ринкової економіки цей  вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з  рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років  близько 49% безробітних не працювали  менше п'яти тижнів. Це свідчить про  нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням  випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.

Структурне безробіття відрізняється  від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих  місцях, які пропонуються в інших  секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний  характер.

Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов'язане  з переходом до нової техніки  і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується вивільненням робочої сили і найманням праців принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється  скороченням чисельності армії  і зайнятих у галузях оборонної  промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних  до великих.

Сезонне безробіття стосується тих  видів виробництва, які мають  сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання  попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час  спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри  ринку праці коливаються разом  з коливаннями циклу ділової  кон'юнктури. Найбільшою мірою від  циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне  населення.

Інституціональне безробіття —  це безробіття, яке породжується правовими  нормами, що впливають на попит і  пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні  виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють  також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

Соціальна політика, що нині проводиться в Україні, будується  за таким принципом: держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та корегує ринкові механізми перерозподілу  ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване  задоволення лише мінімальних базових  потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення. [19]

1.2. Проблема безробіття.

Загострення проблеми безробіття супроводжується  економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних “нормальних” темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В  економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний  рівень безробіття перевищує природний  рівень (3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити  висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП спрямовувати на створення  нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи  надвиробництва. Крім того, люди, які  перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити  на два блоки. Перший – це перешкоди  на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий нами вище)– компенсаційні  виплати вже звільненим працівникам. З точки зору працівників було б ідеально мати гарантії незвільнення з робочого місця, а також, у разі звільнення, гарантії щодо збереження попереднього матеріального достатку. Однак, зрозуміло, що це призведе до зниження продуктивності праці (оскільки загроза звільнення буде мінімальною), не буде зацікавленості у якомога швидшому знаходженні нової роботи (адже матеріальний рівень залишиться на тому ж рівні), підприємства не матимуть змоги швидко пристосовуватись до умов ринку (реструктуруючи своє виробництво, змінюючи ціну продукції і т.д.), бюджетні навантаження зростуть (оскільки пропаде зацікавленість у пошуках нової роботи, збільшиться кількість безробітних). Тому необхідно запроваджувати таке регулювання ринку праці, при якому би використовувався комплексний підхід, з врахуванням розмірів соціального захисту обох блоків.

В Україні процес скорочення персоналу на підприємствах вкрай  ускладнений. По-перше, підприємство зобов’язано  виплатити вивільненому працівнику вихідну допомогу у розмірі від 1 до 3 його місячних зарплат. По-друге, узгодити із профспілками можливість вивільнення працівників та одержати відповідний дозвіл. По-третє, повідомити усі зацікавлені сторони –  ДСЗ, працівників, профспілки не пізніше  як за два місяці про плановане  вивільнення. І нарешті, підприємства мають значні труднощі при вивільнені категорій працівників, які потребують додаткового соціального захисту (жінок, інвалідів, молоді). Це надмірне регулювання ринку праці негативно  впливає на ступінь реструктуризації виробництва, що, в свою чергу негативно  позначається на розвитку усієї економіки.

1.3. Сучасне безробіття та його наслідки.

Особливостями сучасного  безробіття є:

• зростання його масштабів;
• зрушення у соціально-професійній структурі безробітних (безробітними стають не тільки робітники, а й спеціалісти, управлінці);
• зрушення у статевовіковій структурі безробітних (серед незайнятого населення більше жінок, ніж чоловіків, більше молоді, ніж людей зрілого віку);
• підвищення частки вимушеної часткової зайнятості та добровільної незайнятості;
• збільшення тривалості безробіття.

Рис. 1.1. Соціальний захист населення

Економічні та соціальні  наслідки безробіття:

1.Відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВНП порівняно з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості. 

2. Відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення.

3.Під час кон'юнктурного безробіття - через тривалі періоди бездіяльності - втрачається кваліфікація робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.

4.Безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного стану робітників, підвищується рівень їх захворювань тощо. 

5.Безробіття призводить до громадського і політичного безладдя.

Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям є  такими.

Незайнята робоча сила означає  недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і  фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості). Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців. Під час тривалого  безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто  проходять для нього важко.

Безробіття веде до прямого  занепаду раніше досягнутого рівня  життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має  тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний  попит, скорочує обсяг заощаджень у  населення. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття. Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку  праці – заходи по зниженню заробітної плати. Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в  довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається  зниженню облікової ставки процента. Монетаристи пропонують зменшення  державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення  здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

1.4. Соціальні гарантії  та соціальна політика у сфері  зайнятості.

На сьогодні в Україні  склалася ситуація, коли можна без  перебільшення стверджувати: негативні  наслідки соціально-економічних перетворень  відчула значна частина населення  нашої країни. Це 15 млн. пенсіонерів, 3,5 млн. інвалідів, люди похилого віку, робітники, що потребують вирішення  питань, пов'язаних з безробіттям, охороною праці, заборгованістю по заробітній платі, пенсіях тощо. Вирішення саме цих  проблем повинно стати пріоритетним у соціальній політиці України в  ХХI ст. Зареєстроване безробіття у 2011 році подано у ДОДАТКУ А

Соціальні гарантії у сфері зайнятості передбачені Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про  загальнообов'язкове державне соціальне  страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами.

Реалізація державних гарантій соціального захисту громадян під  безробіття забезпечується шляхом: загальнообов'язкового державного соціального страхування  на випадок безробіття; наданням гарантій працівникам, які втратили роботу у  зв'язку зі змінами в організації  виробництва та праці; наданням додаткових гарантій для окремих категорій  громадян, які не здатні на однакових  умовах конкурувати на ринку праці; наданням гарантій для осіб і обмеженими фізичними та розумовими можливостями; добровільної участі громадян у недержавному страхуванні від безробіття.[15]

За рівнем безробіття Україна  вже перевищила не тільки середньоєвропейські  показники, а й показники окремих  країн з перехідною економікою. За наявними даними у 1999 р. кількість безробітних  досягла 2,08 млн. осіб, в 2001 р. - 2,7 млн. осіб. На початок 2003 р. чисельність офіційних  безробітних становила понад 1,1 млн. осіб, ще більш значним є приховане  безробіття (вимушена неповна зайнятість) - близько 5 млн. осіб.

Соціальна політика - це механізм реалізації соціальної функції. У політичній науці функції держави визначаються як головні напрями її діяльності, обумовлені основними суспільними цілями й завданнями на конкретно-історичному етапі її розвитку. Отже, функції держави формуються в процесі її становлення, зміцнення й розвитку.

Російський дослідник В. І. Лаврененко вважає: "Соціальна політика - це діяльність з управління соціальною сферою суспільства, покликана забезпечити  життя й відтворення нових  поколінь, створити передумови для  стабільності й розвитку суспільної системи і гідного життя людей.

Отже, з одного боку, соціальна політика - це мистецтво поєднання людських інтересів, інтересів індивідів  і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин. З іншого - це система взаємодії  державної влади, що постійно оновлюється, недержавних структур, самої особистості  з питань життєзабезпечення та розвитку людини.

РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗРОБІТНИХ

2.1 Соціальне забезпечення  громадян.

У сучасному розумінні соціальна політика - це один із методів державного регулювання, що носить назву "держава загального добробуту". Серед авторів такого підходу чимало відомих дослідників, зокрема К. Еспін-Андерсен і Дж. Е. Кольберг. Як вважає К. Еспін-Андерсен, "соціальна політика є засобом як зменшення залежності від ринку у важливих сферах споживання, так і зміни самого статусу робітника: держава повинна надавати соціальні гарантії заробітної плати, що адекватно замінює ринкові прибутки" [13, c. 75]. Комісія Європейських громад у 1993 р. зазначила, що у різних країнах у поняття "соціальна політика" вкладається неоднаковий зміст. З огляду на це вона запропонувала визнати, що соціальною політикою є всі заходи, здійснювані у соціальній сфері.

Соціальна політика сучасної держави  повинна бути зорієнтована не лише на підтримку наявного рівня соціальних гарантій і створення механізмів соціального захисту окремих  найбільш уразливих соціальних груп, а й на реалізацію довготривалих  програм щодо кардинальної зміни  основ системи соціального захисту, підвищення її ефективності. Основними цілями соціальної політики на сучасному етапі є: максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно-етичного потенціалу країни; формування міцного стимулу трудової мотивації, що відповідає вимогам легального ринку, орієнтованого на позитивне розширене відтворення "людського капіталу" країни; створення інституціональних і соціально-економічних передумов для реалізації громадянами, різними суспільними прошарками і групами населення своїх потреб і інтересів, виявлення своєї активності й розкриття особистості; без цього неможливо створити передумови громадянського суспільства, особистої свободи, реальної демократії [11, c. 23].

Важливе місце в економічній  політиці сучасної України належить системі соціального захисту  населення, соціальній політиці. Мета соціальної політики, насамперед, полягає  у державній підтримці найбільш незахищених верств населення, тих громадян країни, які найбільше зазнають негативного впливу ринкових трансформаційних перетворень. Основними складовими соціальної політики в умовах ринкової економіки є: політика оплати праці: встановлення гарантованих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати та мінімальних пенсій тощо); соціальні гарантії на випадок безробіття, забезпечення зайнятості, перепідготовки кадрів; пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника тощо); утримання інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо; державне забезпечення та надання соціальних трансфертів (виплати та допомоги безробітним, з материнства, житлові субсидії тощо); надання необхідної медичної допомоги; соціальне страхування та ін. Теоретичні засади функціонування системи державного управління соціальним захистом населення в умовах ринкової економіки у своїх працях висвітлили відомі західні вчені: В. Беверідж, Г. Браун, Г. Ламберт, А. Мюллер-Армак, Х.Мадлен, Г. Сміт, Дж. Хабермас, С. Хаджес, Х. Хекло та інші. Специфіку реформування системи соціального захисту населення в умовах трансформаційних перетворень української економіки проаналізували С.Бандур, С.Біла, В.Близнюк, Т.Заяць, Т. Ковальчук, Р. Ларіна, Е. Лібанова, В. Мандибура, О. Мартякова, С.Сіденко, В.Скуратівський, В.Черняк та інші. Вагомий внесок у формування теоретико-методологічних засад тематики державного управління соціальним захистом населення та забезпечення функціонування цієї системи в умовах ринку здійснили Н.Болотіна, Т.Боярчук, О.Макарова, О.Новікова, Г.Пікалова та інші. Водночас, комплекс питань, пов’язаних з формуванням дієвої та ефективної системи державного управління соціальним захистом населення в Україні в умовах ринкової економіки і досі залишається недостатньо висвітленим.[11, с. 1-2]

Систему спеціально уповноважених  органів, що мають компетенцію щодо соціального захисту, утворює Міністерство праці та соціальної політики України, функції якого визначені Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 р. (№ 1035 / 2000). Міністерство праці є  спеціально уповноваженим органом  виконавчої влади у сфері праці  та соціальної політики, діяльність якого  спрямовується і координується  Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Міністерства праці та соціальної політики України є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у визначених сферах; забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціально підтримки, у тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку. Міністерство праці та соціальної політики України забезпечує здійснення моніторингу у сфері праці, зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування; здійснює державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства стосовно призначення і виплати пенсій у солідарній системі; бере участь у розробленні державних соціальних стандартів і нормативів тощо. Органи місцевого самоврядування мають достатньо повноважень у сфері соціального захисту населення: встановлення за рахунок власних коштів благодійних надходжень; додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; вирішення відповідно до законодавства питань про надання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих військовослужбовців, багатодітним сім’ям, інвалідам з дитинства у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту, відведення земельних ділянок; організація малозабезпеченим громадянам похилого віку та інвалідам побутового обслуговування, безоплатного харчування; вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв’язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, малозабезпечених громадян. Крім власних повноважень місцеві Ради депутатів та їхні виконавчі органи здійснюють низку повноважень у сфері соціального захисту, делегованих їм державою (ст. 34 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”).[13]

Значну роль у системі  соціального захисту відіграють соціальні фонди (це3позабюджетні самостійні фінансові установи, некомерційні самоврядні організації). Грошові надходження фондів не перебувають у державній власності, не входять до складу державного та місцевих бюджетів і вилученню не підлягають, але держава відіграє велику роль у контролі за використанням цих коштів. Кошти фондів використовуються виключно у цільовому порядку, заборонено їх використання для комерційної діяльності. До страхових соціальних фондів належать: Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.[2, с.72]